| Короткий зміст: | У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, проаналізовано стан опрацювання теми в науковій літературі, окреслено мету й завдання дисертації, вказано джерела і методи їхнього опрацювання, визначено об’єкт і предмет аналізу, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичну цінність та можливість практичного використання, форми апробації результатів дослідження. З огляду на дискусійність і неодностайність у поглядах сучасних термінологів на природу терміна, з’ясовано визначення понять: термін, термінологія, терміносистема; означено ключові для дослідження поняття – видавничий термін, видавнича термінологія, терміносистема видавничої справи.
Перший розділ „Українська видавнича термінологія як історично сформована терміносистема” присвячено аналізові розвитку УВТ, що відбувався в тісному зв’язку з поступом друкарства, видавничої та поліграфічної галузей та бібліологічної науки, а також був зумовлений історичним розвоєм української мови, зокрема науково-технічної. В основу періодизації історії становлення УВТ покладено виробничо-технологічний чинник, що характеризує еволюцію галузі та пов’язані з нею зміни в системі професійних знань, умінь і навичок та сформованих на їхній основі спеціальних понять. Виокремлено п’ять етапів розвитку УВТ; особливості формування термінології на кожному з них описано у відповідних підрозділах.
У першому підрозділі „Зародження УВТ у добу книгописання та початків українського книгодрукування (кінець XV – початок XVІІІ ст.)” висвітлено виникнення УВТ, що сягає часів рукописного способу виготовлення книжки, коли утворились лексеми на позначення внутрішніх елементів видання, елементів його оздоблення тощо (азбука, сторона, строка, червоне писмо). Із запровадженням на українських землях друкарства номінації, які використовувалися раніше у сфері книгописання, стали основою термінології, що відбивала вже інший спосіб книговиготовлення: літера, образ, писмо. До них додавалися детермінанти, що вказували на новий спосіб виготовлення книжки (книга вибивана, книга типом видана, писмо друкарскоє). Крім того, термінологія друкарської справи збагачувалась лексемами інших ремісничих галузей, де використовувалися подібні технології, зокрема ливарництва та різьбарства: вирізаня (пуансонів), отливаня (літер). Унаслідок упровадження мануфактурного виробництва в друкарнях відбувся розподіл праці, на що фахова мова відреагувала появою низки лексем на позначення професій: справщик, столпоправитель, типоназиратель. Чимало давніх термінів постало на власномовному ґрунті, одночасно УВТ інтенсивно поповнювалася номінаціями з мов, що були на той час мовами науки та культури, зокрема з грецької (архітипограф, хроніка) і латинської (дефекти, корикгатор, титул), а також з німецької, оскільки саме на німецьких землях винайдено друкарство (друк, талер, тигель). Запозичені лексеми вживалися паралельно з українськими.
Період від ХV до першої третини ХVІІІ ст. завдяки сприятливій дії лінгвальних та позалінгвальних чинників виявився плідним для формування друкарської термінології. До початку ХVІІІ ст. вона не лише досягла значного рівня розвитку, а й активно впливала на формування російської термінології книгодрукування.
У другому підрозділі „Формування УВТ у період модернізації технологій друкарства (друга половина ХVІІІ – перше десятиліття ХХ ст.)” описано розвиток УВТ у складних тогочасних політичних обставинах. Фактичне припинення україномовного друку; міграція (часто примусова) фахівців; з одного боку, русифікація, а з другого – полонізація професійного мовлення спричинили поступове вилучення українських друкарських термінів із офіційного вжитку – їх витіснили російські або польські відповідники, а також засвоєні цими мовами запозичення (медиявель, нонпарель, петит). Проте розбудова самої друкарської галузі тривала, удосконалення виробництва супроводжувалося появою нових спеціальних понять і, відповідно, номінацій. Виникнення видавництв поклало початок становленню видавничої справи як окремої професійної галузі, відмежуванню її від виробничої (поліграфічної) сфери.
Аналізові етапу активної розбудови УВТ, знову за сприятливих суспільно-політичних обставин, присвячено третій підрозділ – „Становлення терміносистеми видавничої справи як окремої науково-практичної галузі (перша третина ХХ ст.)”. Велике значення для збагачення УВТ на початку ХХ ст. мав розвиток книгознавства як науки: численні бібліологічні дослідження українських науковців, організація відповідних науково-дослідних інституцій (Українського наукового інституту в Києві, Бібліографічної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові) сприяли формуванню УВТ на науковій основі. На пожвавлення праці в цій царині позитивно впливали також становлення редакторського фаху, випуск україномовної науково-популярної, навчальної, періодичної фахової літератури.
У зазначений період відбувалось активне творення термінів передусім на питомій мовній основі (дрібень (сучасний термін – петит), світлина (фотографія), складівниця (талер), покрівець (футляр), розділка (шпона)), УВТ досягла значного рівня розвитку, але потребувала унормування, підсумкової лексикографічної праці. Окремого словника УВТ у цей період так і не було створено, проте видавничі терміни початку ХХ ст. зафіксовано в технічних термінологічних словниках (капітеля (сучасний термін – капітель), криси (береги), перецифрування сторінок (спуск сторінок), плянтування (верстання), прирядкування (приведення), промежок (прогалина), титуловий аркуш (титульний аркуш), цифротекст (вивід)).
Період 20—30-х рр. минулого століття був одним із найінтенсивніших в історії формування УВТ та важливим завдяки послідовній праці над термінологією на науковій основі й першим спробам її нормалізації.
У четвертому підрозділі „Розвиток УВТ на етапі наукового осмислення видавничої справи (40—80-ті рр. ХХ ст.)” визначено особливості формування УВТ під впливом позалінгвальних чинників, що відбувалося в руслі зближення з російською видавничою термінологією. Вилучення з ужитку українських видавничих термінів було започатковано випуском „Виробничого бюлетеня”: коректа (запропоновано вживати термін коректура), крапчак, точковання (пунктир), складовина (набір).
Проте саме в цей період завдяки діяльності наукових інституцій і навчальних закладів відбувалось вироблення основних наукових положень видавничої справи та розвиток теорії і практики редагування. Позитивні зміни суспільно-політичного життя 60-х рр. сприяли випускові першої галузевої термінографічної праці – „Короткого російсько-українського словника поліграфічних і видавничих термінів” В. І. Бови і М. П. Доломіно (1969 р.). Словник засвідчив тогочасну тенденцію до мінімального розходження УВТ і російської видавничої термінології: верстка – верстка, концевая полоса – кінцева полоса, листаж – листаж, набор – набор, пробел – пробіл.
У п’ятому підрозділі „Розбудова УВТ періоду комп’ютеризації видавничо-поліграфічних процесів (90-ті рр. ХХ – початок ХХІ ст.)” з’ясовано тенденції розвитку УВТ на сучасному етапі, який характеризується передусім активними термінознавчими пошуками мовознавців та видавців. На розвиток УВТ протягом останніх десятиліть особливо вплинула комп’ютеризація редакційно-видавничих процесів, на яку термінологія видавничої справи відреагувала появою нових номінацій (інтернет-видання, комп’ютерна коректура, настільні редакційно-видавничі системи, оцифровані шрифти). На розбудові сучасної УВТ позитивно позначається випуск щоразу більшої кількості україномовних наукових праць, навчальних посібників, довідників з видавничої справи й поліграфії. Сприяють утвердженню УВТ і збірники наукових праць, статей, а також фахова періодика. Підготовлено й кілька словників, що фіксують УВТ („Українсько-російський та російсько-український словник-довідник з видавничої справи” Е. І. Огар; „Поліграфія та видавнича справа: Російсько-український тлумачний словник” Б. В. Дурняка, О. В. Мельникова, О. М. Василишин, О. Г. Дячка). Укладачі словників здійснюють спробу повернути в ужиток призабуті українські терміни: береги сторінки видання, верстання в облямування текстом, однотомове видання, складання та інші. УВТ у науковому й виробничо-технічному мовному просторі поступово повертає собі позиції, що були втрачені в другій половині ХХ ст.
Другий розділ „Лексико-семантична характеристика сучасної української видавничої термінології” присвячено розглядові УВТ як системи термінів, що відбиває систему понять видавничої справи.
У першому підрозділі „Структура терміносистеми сучасної видавничої справи” визначено семантичний склад сучасної УВТ та її зв’язки з іншими терміносистемами. На логіко-поняттєвому рівні терміносистема складається з трьох основних термінополів: І) „видання”, ІІ) „редакційно-видавничі процеси”, ІІІ) „додрукарські видавничі процеси”. До першого термінополя належать мікротермінополя: види видань за різними типологічними ознаками (дитяче видання, науково-популярне видання, подарункове видання), одиниці виміру оригіналів та видавничої продукції (авторський аркуш, наклад видання, примірник), матеріальна конструкція (книжковий блок, корінець, палітурка), художньо-технічне оформлення (асиметричне верстання, композиція шпальти, суцільнотканинна палітурна кришка), композиційно-оформлювальні елементи (простий текст, текстова шпальта), апарат (анотація, бібліографічний апарат, примітки). До другого термінополя входять мікротермінополя: видавничі організації (видавництво, видавнича фірма), складники їх структури (комп’ютерний відділ, редакція), професії (літературний редактор, художник, верстальник), стадії (етапи) редакційно-видавничого процесу (інформаційний маркетинг, реданаліз, редагування, тематичне планування), видавнича техніка (настільні видавничі системи, принтер, сканер), опрацювання оригіналів (вичитування, наукове редагування, компенсаційні коректурні виправлення). Третє термінополе охоплює поняття, пов’язані з основними технологічними операціями, що виконуються на видавничому етапі: складальні (гранка, комп’ютерне складання), верстальні (переверстання, формат шпальти) та репродукційні процеси (триколірна репродукція, растрування, ретушування).
У зв’язку з розвитком видавничої галузі змінюється структура УВТ на логіко-поняттєвому рівні. Протягом останнього часу чимало понять практично зникло, тому виходять з ужитку і терміни на їх позначення – як, наприклад, зі складу мікротермінополя „коректурні процеси” терміни: друкарська коректура, лінотипне складання.
УВТ найтісніше пов’язана з бібліотечно-бібліографічною (бібліографічний опис, комплексний книготорговельний індекс-шифр, образотворче видання), книготорговельною (книга–поштою, книготорговельна знижка, ціна видання) та поліграфічною (конгревне тиснення, несуміщення фарб, словниковий папір) термінологіями, з яким її об’єднує об’єкт діяльності – видання. Водночас частина термінів є спільною для УВТ і для термінологій інших наук та галузей техніки, зокрема для літературознавства (авторський аркуш, композиція), мистецтва (арабески, рисунок), комп’ютерних технологій (грікінг, файл) тощо.
У другому підрозділі „Лексико-семантичні явища в сучасній українській видавничій термінології” описано специфіку вияву в сучасній УВТ полісемії, омонімії, синонімії та антонімії.
УВТ властива зовнішньосистемна (загальновж. вікно, коридор), міжсистемна (математ. інтерполяція, архіт. капітель, комп’ют. редактор) та внутрішньосистемна (абзац, боковик, хвіст) полісемія. З огляду на вимогу однозначності терміна в межах окремої терміносистеми передусім слід уникати останнього з перелічених видів – полісемії всередині УВТ. За кількістю значень помітно переважають двозначні видавничі терміни (авторський примірник, літера), значно менше прикладів функціонування в УВТ три- і чотиризначних термінів (заголовок, автор). В аналізованій терміносистемі домінують полісемічні однослівні одиниці, оскільки значення окремого терміна-словосполучення уточнює кожен із його компонентів. Полісемія видавничих термінів найчастіше спричинена розвитком понять на основі метонімічних та метафоричних перенесень (коректура, монтаж, оформлення). Найважливішим завданням унормування УВТ на сучасному етапі є розмежування значень полісемічних терміноодиниць усередині терміносистеми за допомогою використання різних дериваційних моделей української мови.
Проблема омонімії в УВТ не постає так гостро, як проблема багатозначності. Видавничі терміни, однозвучні з термінами інших галузей чи загальновживаними словами, не утруднюють фахового спілкування (завод, склад, біг). Джерелом найбільших непорозумінь є внутрішньосистемні видавничі омоніми (верстка, видання). Для забезпечення ефективної професійної комунікації необхідно використовувати широкі словотвірні можливості мови (як, наприклад, у випадку розмежування понять видання – предмет і видавання – процес).
Поширеною в УВТ є синонімія. Різні типи видавничих термінів-синонімів не лише побутують у сфері усного мовлення, але й закріплені у сфері фіксації – у галузевих термінологічних словниках і стандартах. Найбільше виявлено абсолютних синонімів, що представлені парами, в яких один термін питомий, а другий – чужомовного походження: буквиця – ініціал, виокремлення – акцентація, наклад – тираж. Менше синонімічних об’єднань з двох або більше запозичень (абреже (фр.) – екстензо (лат.)) чи власне українських лексем (прогалина – проміжок). Поширені в УВТ й терміни-варіанти – синоніми, що позначають тотожні поняття, але утворені за допомогою різних афіксів (коректура – коректування).
Забезпечуючи унормування й стандартизацію термінів, важливо зважати на чинник усталеності терміна в УВТ, адже підвищена активність у термінотворенні, що спостерігається наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., призводить до неправомірного введення в ужиток синонімів до вже усталених термінів: колонтитул – сигнальні слова, курсивний шрифт – писаний шрифт. Варто надавати перевагу українським термінам, а не чужомовним запозиченням, а також особливу увагу звертати на відповідність термінів нормам української літературної мови. Водночас не слід поспішати зі стандартизацією одного терміна із низки синонімічних, оскільки це питання найкраще вирішує реальна мовленнєва практика й час (комп’ютерні шрифти – цифрові шрифти – дигитальні шрифти).
Антонімія в термінології є надзвичайно важливою з огляду на те, що вона систематизує уявлення про поняття. У сучасній УВТ функціонує чимало різнокореневих термінів-антонімів (друкувальні елементи – прогалинні елементи, оригінальні ілюстрації – запозичені ілюстрації, коментований покажчик – глухий покажчик), а також група однокореневих антонімів, утворених за допомогою приєднання антонімічних афіксів, найчастіше префіксів (рухомий колонтитул – нерухомий колонтитул, коректурний метод видання – безкоректурний метод видання). В УВТ представлено три типи антонімії: контрарну (вузькі шрифти – нормальні шрифти – широкі шрифти), контрадикторну (парна сторінка – непарна сторінка) та комплементарну (обов’язкові елементи бібліографічного опису – факультативні елементи бібліографічного опису). Контрарні антоніми в УВТ часто мають більш ніж одне проміжне поняття (надсвітле написання шрифту – світле написання шрифту – напівжирне написання шрифту – жирне написання шрифту – наджирне написання шрифту).
У третьому розділі „Основні шляхи формування термінології видавничої справи” розглянуто особливості термінотворення в УВТ, виявлено найважливіші шляхи й найпродуктивніші способи її збагачення, проаналізовано використовувані словотвірні моделі, окреслено роль семантичного й синтаксичного способів термінотворення, а також вплив на розвиток УВТ запозичення з чужих мов.
Перший підрозділ „Використання семантичного способу” присвячено аналізові творення видавничих термінів унаслідок вторинної номінації – метафори та метонімії. Найбільше назв спеціальних понять видавничої справи утворилось шляхом метафоризації (кишеня, корінець, кратери, пелюстка, підвал). Метонімія виявилася менш продуктивною: у досліджуваній термінології вона представлена переважно перенесенням за суміжністю з назви процесу на назву результату (зображення, перевидання). Утворені в такий спосіб терміни призводять до розвитку багатозначності в терміносистемі. Найчастіше переосмислюються загальновживані слова (вікно, спинка, повітря), рідше – науково-технічні терміни інших галузей (діаграма, таблиця, форма) та видавничі професіоналізми (віжки, шапка). Найпродуктивнішою вторинна номінація була на початкових етапах формування УВТ.
Поряд із термінологізацією загальновживаної лексики, в УВТ спостерігаємо й детермінологізацію, що полягає в уживанні видавничих термінів за межами своєї терміносистеми. Видавничі терміни, розширюючи сферу функціонування, набувають нового, неспеціального значення: кліше, книжка, мініатюра, формат.
„Роль морфологічного способу” у творенні видавничих термінів з’ясовано в другому підрозділі. Дослідження засвідчило, що термінотворення відбувається за моделями, властивими й для загальновживаних слів, проте використовується загалом менший арсенал словотворчих засобів і словотвірних моделей. Найбільшу активність виявляють такі різновиди морфологічного способу термінотворення, як суфіксація (найпродуктивнішими є словотвірні моделі із суфіксами -нн(я), -к(а), -ник, -ість, -ов(ий), -н(ий), -ськ(ий) тощо: верстання, примітка, довідник, розгортуваність, етикетковий (папір), курсивний (шрифт), редакторський (аналіз)), а також нульова суфіксація (обріз, роздрук) й основоскладання (кольоропроба, фарбопрогін).
Менш продуктивне творення видавничих термінів префіксацією (підрубрика, понаднакладові (примірники)), префіксально-суфіксальним способом (безрастровий (друк), міжлітерний (проміжок)), словоскладанням (аркуш-відбиток, книжка-іграшка), абревіацією (літературний редактор – літред, бібліотечно-бібліографічна класифікація – ББК).
У третьому підрозділі „Продуктивність аналітичної деривації” проаналізовано терміни, утворені аналітичним способом. В УВТ переважають двокомпонентні словосполучення зі зв’язком узгодження або керування (найпродуктивніші моделі: прикметник + іменник (вертикальне читання, заголовкові літери, порядкове звіряння), іменник + іменник (культура видання, форматування рядків, читабельність шрифту).
Значна частина трикомпонентних термінів-словосполучень утворилась ускладненням відповідних словосполучень із двох компонентів за моделями „прикметник + прикметник + іменник”, „прикметник + іменник + іменник”, „іменник + прикметник + іменник”, „іменник + іменник + іменник” (алфавітний бібліографічний покажчик, комбіноване верстання ілюстрацій, елемент бібліографічного опису, калькуляція собівартості видання). На сучасному етапі розвитку УВТ аналітична деривація виявляє високу продуктивність і є одним із найперспективніших шляхів поповнення видавничої термінології.
Четвертий підрозділ „Запозичення з чужих мов” присвячено аналізові запозичень в УВТ. Найдавніші терміни виникли в часи рукописного виготовлення книжки на основі запозичень із давньогрецької мови (серед грецизмів найбільше назв видань: акафіст, мінея, Псалтир). На початкових етапах винайдення друкарства видавничу термінологію поповнили латинізми, що позначали професії, елементи видання, формати: редактор, контртитул, терція, ін-кварто. Розвиваючись у ХV—ХVІІІ ст. природним шляхом, УВТ збагачувалася запозиченнями з класичних мов, засвоюючи і пристосовуючи їх відповідно до законів української мови. Грецькі й латинські корені широко використовувалися для творення нових термінів і в період технологічного переозброєння друкарства (ХІХ – початок ХХ ст.): термографія, хромолітографія, акватинта, ротапринт.
Запозичення з німецької мови в перші періоди становлення УВТ пов’язані із номінуванням нових понять, що стосуються техніки й технології книгодрукування: гарт, друк, тенакль, шрифт. Численний пласт германізмів становлять назви, що стосуються структури видання та елементів його художньо-технічного оформлення: абзац, шпальта. Запозичення з німецької мови вживаються і на позначення назв видань: плакат, проспект.
У процесі формування УВТ значну роль відігравала й польська мова, яка часто була посередником у запозичуванні лексем з латинської, німецької і деяких інших мов.
У ХІХ—ХХ ст. найбільший вплив на формування УВТ мали французька й англійська мови, які найбільш повно з усіх європейських мов, засвоїли латинську лексику. Запозичення з французької мови позначають різновиди видавничої продукції, елементи художньо-технічного оформлення видання й частини матеріальної конструкції книжки, кеглі друкарських шрифтів тощо, більшість із них – інтернаціоналізми (брошура, естамп, фронтиспіс).
Терміни-англіцизми почали потрапляти до УВТ ще в другій половині ХІХ ст. у зв’язку з поширенням нових різновидів друку та поліграфічних машин (офсет). Однак про експансію спеціальних номінацій з англійської мови до української (зрештою, як і до більшості європейських мов) можна говорити, починаючи з 80-х рр. ХХ ст., з поширенням у видавничій справі нових технологічних досягнень (дисплей, інтерфейс, фрейм). Нові англіцизми сприймаються як чужі: дингбат, трепінг. На позначення деяких понять потрібно утворювати номінації на власномовній основі, замінюючи таким чином немилозвучні, з непрозорою внутрішньою формою запозичення.
Упродовж ХХ ст. на УВТ, як і на всю науково-технічну мову, через дію позалінгвальних чинників найвиразніший вплив мала російська мова: унаслідок цього в термінологію видавничої справи потрапила велика кількість скалькованих термінів, лексичних русизмів тощо: полоса, вичитка, правка, приводка, текстовка, фальцовка, наборщик. Російська мова була також посередником у запозиченні термінів із західноєвропейських мов, впливаючи на їх засвоєння в УВТ.
Серед українських видавничих термінів трапляються запозичення з інших європейських мов (зокрема, італійської (марзан, мецо-тинто) та голландської (ельзевіри)), проте вплив цих мов не був визначальним у розвитку УВТ.
Додатки до дисертації містять: а) реєстр українських видавничих термінів 20—30-х рр. ХХ ст., б) схему зв’язків терміносистеми видавничої справи з іншими терміносистемами; в) схему, що відображає структуру сучасної УВТ на логіко-поняттєвому рівні; г) схему класифікації УВТ.
ВИСНОВКИ
1. Як функціональна підсистема загальнонаціональної мови УВТ пройшла тривалий і складний шлях становлення й на сьогодні є сформованою терміносистемою, що задовольняє комунікативні потреби фахівців галузі.
2. Упродовж усієї історії термінологія видавничої справи розвивалась під визначальним впливом виробничо-технологічного та історично-політичного чинників. Перші спеціальні номінації виникли на питомій мовній основі в часи рукописного книговиготовлення та послужили основою формування друкарської термінології у кінці ХV – на початку ХVІІІ ст. Надалі – до ХІХ ст. – під дією позалінгвальних чинників термінологія поповнювалася численними запозиченнями. Злам ХІХ—ХХ ст. важливий остаточним відокремленням видавничої справи від поліграфії та початком формування власне УВТ, що у сприятливому суспільно-політичному контексті відбувалося з якнайширшим використанням українських мовних ресурсів. З 30-х рр. ХХ ст. і протягом наступних п’ятдесяти років УВТ русифікувалася. 1969 р. вийшов друком перший словник фахової термінології (близько 1000 одиниць). Від 90-х рр. ХХ ст. триває сучасний етап розвитку УВТ, що характерний збагаченням термінології новими одиницями внаслідок модернізації видавничої справи й активною працею видавців та мовознавців над унормуванням терміносистеми. Інтенсивні спроби нормалізації УВТ засвідчують опубліковані 2002 р. дві термінографічні праці (понад 2500 та 3000 одиниць).
3. Сучасна УВТ складається з трьох великих термінополів: перше – „видання” – охоплює поняття, що стосуються різновидів видань та внутрішньої і зовнішньої їх організації; друге – „редакційно-видавничі процеси” – об’єднує поняття, пов’язані з суб’єктами видавничої діяльності, та поняття, що стосуються операцій та процесів, які виконуються на етапі редакційно-видавничого опрацювання оригіналів; до третього термінополя – „додрукарські видавничі процеси” – належать поняття, пов’язані зі складальними, верстальними та репродукційними процесами. Особливістю УВТ є наявність у складі її ядрової термінології, терміноодиниць, спільних для видавничої, бібліотечно-бібліографічної, книготорговельної та поліграфічної терміносистем, а також загальнонаукових та загальнотехнічних термінів.
4. У досліджуваній термінології вияв полісемічних, омонімічних, синонімічних та антонімічних відношень має свою специфіку. Полісемічні видавничі терміни найчастіше є двозначними, рідше – тризначними; більшість із них – терміни-слова (терміни-словосполучення, значення яких уточнює кожен із компонентів, значно рідше є багатозначними). Полісемія видавничих термінів спричинена передусім розвитком понять на основі метонімії та метафори. Для УВТ характерне функціонування великої кількості синонімічних пар, у яких один термін український, а другий – запозичений, а також пар із двох запозичень. Це свідчить про змагання питомих мовних форм із чужомовними впливами й конкуренцію між давніми та сучасними запозиченнями. Антонімія в УВТ сприяє системності термінології і чіткому уявленню про зв’язки між поняттями. В УВТ функціонує найбільше різнокореневих термінів-антонімів. Особливістю антонімічних відношень в УВТ є наявність антонімів з більш ніж одним проміжним поняттям.
5. У поповненні УВТ на початкових етапах її формування найважливішу роль відігравав семантичний спосіб: найбільше назв понять видавничої справи постало внаслідок метафоричного перенесення значення на основі зовнішньої чи функціональної, або водночас і зовнішньої, і функціональної подібності. Метонімія менш продуктивна в досліджуваній термінології й відбувається найчастіше на основі перенесення за суміжністю процес → результат. Протягом усіх етапів розвитку УВТ продуктивним був морфологічний спосіб, зокрема суфіксація й нульова суфіксація, а також основоскладання. Менш інтенсивними є префіксальний і префіксально-суфіксальний способи, словоскладання й абревіація. У розбудові сучасної УВТ найпродуктивнішою є аналітична деривація. За структурою видавничі терміни-словосполучення найчастіше двокомпонентні (моделі „прикметник + іменник” та „іменник + іменник”). Аналітичні конструкції з чотирьох і більше компонентів функціонують в УВТ, проте здебільшого в писемному науковому мовленні. Найнижчу продуктивність у творенні видавничих термінів виявляє морфолого-синтаксичний спосіб.
6. У всі періоди розвитку УВТ формувалася на питомій мовній основі, водночас поповнюючись і чужомовними запозиченнями. Інтенсивність і вибір мови-джерела запозичення термінів найбільше залежали від позалінгвальних чинників. На початкових етапах становлення УВТ визначальним був вплив класичних мов. Починаючи з ХVІ ст. видавнича термінологія збагачувалася численними германізмами; у ХІХ ст. – запозиченнями з французької мови. Протягом ХХ ст. суттєвим для розвитку УВТ був вплив російської мови. Починаючи з 80-х рр. ХХ ст. особливо виразною є хвиля запозичень-англіцизмів, чимало з яких українська мова ще не засвоїла.
7. Терміни, що ними УВТ постійно поповнюється на сучасному етапі розвитку, вимагають аналізу з боку фахівців, які здатні визначити точність й адекватність нової номінації позначуваному поняттю, і мовознавців, які можуть оцінити відповідність нового терміна мовним нормам. Спільне опрацювання нової термінології дозволить чинити опір надмірним захопленням чужомовними запозиченнями.
Висновки з дослідження можуть бути використані у подальшій праці над унормуванням і стандартизацією УВТ, у підготовці галузевих термінологічних словників та загальномовних тлумачних лексикографічних праць.
Дубровський В. Г. Російсько-український техничний словник. – 2-ге вид. – К., 1926. – 104 с.; Лоханько Ф. Словник технічної номенклатури: Мануфактурні виробництва (Проєкт). – К.: ДВУ, 1928. – Х+104 с.; Шелудько І. Практичний словник виробничої термінології. – К.: Рад. школа, 1931. – ХІІІ+110 с.; Шелудько І., Садовський Т. Словник технічної термінології (Загальний) (Проєкт). – К.: ДВУ, 1928. – 588 с.
|
