СУД ЯК СУБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Короткий зміст

Актуальність теми обґрунтовується тим, що в умовах формування правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні, проведення політики європейської інтеграції суттєво підвищується роль суду в суспільному житті. У зв’язку з набуттям чинності новим Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК) та виходячи з необхідності подальшого вдосконалення законодавчої бази здійснення цивільного судочинства, науковий інтерес становлять питання правового статусу суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, особливості складу суду при вирішенні цивільних справ у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також проблеми інституту відводу суду як одного із засобів забезпечення неупередженого й об’єктивного судочинства.

Останнім часом правовий статус суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин комплексно не розроблявся. Наукові праці з цієї проблематики виконані ще за радянських часів і вже значно застаріли. Це насамперед наукові дослідження В. С. Калмацького “Суд второй инстанции как субъект советского гражданского процессуального права” (1978) та О. Ф. Козлова “Суд первой инстанции как субъект советского гражданского процессуального права” (1983). Теоретичним проблемам одноособового порядку захисту цивільних прав у суді була присвячена дисертація Н. Р. Корнєвої (1990). Принцип участі представників громадських організацій та трудових колективів у цивільному судочинстві був науково розроблений у дисертаційному дослідженні В. А. Бігуна (1988). Окремі аспекти правового статусу суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин опрацьовувалися в дисертаціях К. В. Гусарова “Проблеми цивільної процесуальної правосуб’єктності” (2000) та П. М. Тимченка “Проблеми судової підвідомчості” (2000). Питання складу суду при розгляді цивільних справ на рівні наукових статей досліджували Р. Перро, І. А. Приходько, В. М. Савицький, проблеми участі народних засідателів у цивільному процесі –  Н. В. Радутна, О. Є. Плескач, С. О. Іваницький. Про відвід суду є лише нечисленні наукові публікації, що стосуються окремих спірних ситуацій, які виникають у правозастосовній діяльності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з Тематикою пріоритетних напрямків фундаментальних прикладних досліджень вищих навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2006–2010 рр., затвердженою Наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р.; п. 9.1. пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр., схвалених вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 05.01.2006 р. (протокол № 12).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в з’ясуванні особливостей правового статусу суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, встановленні оптимального складу суду для розгляду цивільних справ у різних інстанціях, а також розробці шляхів удосконалення інституту відводу суду як одного з найважливіших засобів забезпечення належного судочинства.

Дисертація має теоретично-прикладний характер і, відповідно до поставленої мети, зорієнтована на вирішення таких завдань:

– виявити особливості правового статусу суду, визначити підстави його участі та роль у цивільних процесуальних правовідносинах;

– розкрити сутність, зміст і ознаки процесуальної категорії “належний суд”, її значення для забезпечення неупередженого, об’єктивного й справедливого судочинства, побудувати теоретичну модель належного суду, розкрити зміст її основних складових;

– розробити пропозиції щодо формування оптимального складу суду для розгляду цивільних справ у різних інстанціях, виявити переваги та недоліки колегіального й одноособового складу суду;

– обґрунтувати доцільність участі народних засідателів у складі суду при розгляді справ у порядку цивільного судочинства, охарактеризувати особливості їх правового статусу, виробити рекомендації щодо зміни переліку цивільних справ, які мають розглядатися за їх участю;

– виявити особливості інституту відводу (самовідводу) суду в цивільному процесі, з’ясувати чинники, що обумовлюють низький рівень його ефективності, а також засоби, що сприятимуть її підвищенню;

– розкрити структуру механізму відводу (самовідводу) суду; довести необхідність удосконалення законодавчого регулювання процедури відводу суду для забезпечення належного судочинства.