| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження, актуальність, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження, на яких базується наукова новизна і практичне значення отриманих результатів.
Розділ 1. «Документи як вид доказу і об’єкт дослідження в кримінальному судочинстві» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Генеза та поняття документів» висвітлено історію виникнення писемності та документів. Зокрема досліджено генезу документа та його розуміння на сучасному етапі розвитку.
Визначено та розглянуто наступні етапи розвитку письма: піктографічне, ідеографічне, складове, літерно-звукове.
На початку зародження писемності не могло йтися про існування документів у традиційному їх розумінні. Хоча певна фіксація інформації і відбувалась, проте носії були специфічні: камінь, кора, шкіра тощо, а тому вони не були придатними для широкого обігу. З появою більш досконалих засобів фіксації почав формуватись документ, який ми розглядаємо як зразок, посвідчення, доказ, письмовий акт, що може слугувати доказом юридичних відносин або фактів, які породжують правові відносини.
Значним кроком у розвитку та поширенні писемності і документів стало винайдення паперу. Важливе значення у розвитку та розповсюдженні письма, а відповідно й документів, відіграло впровадження механічного способу формування зображення на площинних носіях зі спеціально підготовлених форм. Удосконалення технологічних процесів друку сприяло виникненню та поширенню уніфікованих документів, бланків, які могли виготовлятись у різних місцях, але при цьому бути однотипними. Істотну роль у розвитку поліграфії відіграло відкриття у 30-х роках XIX століття фотографії, що обумовило виникнення фотомеханічних способів виготовлення друкарських форм. Усі подальші винаходи сприяли не лише процесу спрощення виготовлення документа, але й, разом із тим, ускладнювали процес його підроблення, оскільки окремі види друку, зокрема «орловський друк», становив державну таємницю і підробити його було надзвичайно складно. З цього часу починається розвиток документів з елементами захисту.
У науковій літературі існує велика кількість визначень поняття «документ», але вони не повною мірою задовольняють потреби судової практики, оскільки є доречними для певних галузей людської діяльності, у яких вони фігурують. Судочинство, зокрема судово-експертна діяльність вимагає нового погляду на існуючу проблему.
На сьогодні у визначенні поняття «документ» на перше місце ставиться інформація, а такі складові як форма фіксації та носій носять допоміжний характер і слугують для фіксації, збереження та передачі останньої у часі та просторі. Саме інформація є тим, що становить сутність документа. Тому автор пропонує наступне визначення поняття «документ»: документом є інформація, зафіксована спеціальними символами, зрозумілими для людини або придатними для розкодування машиною, на матеріальних носіях та/або у електронних (магнітних) полях з метою збереження, передачі та посвідчення відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час судового провадження.
У підрозділі 1.2. «Документи як вид доказу в кримінальному судочинстві» розглянуто теоретичні положення використання документів як окремого виду доказів у кримінальному судочинстві.
Розглядаючи документи як вид доказів у кримінальному процесі, слід зазначити, що термін «документи» щодо окремого виду доказів використовується лише у кримінальному процесі (у цивільному, господарському та адміністративному кодексах йдеться про «письмові докази» – термін-поняття, у якому документ розглядається лише як вид письмових доказів).
Якщо «документи» є одним із видів доказів, то їх визначення повинно відповідати загальному визначенню доказів, а також вимогам про належність і допустимість останніх, що вимагає їх перевірки і оцінки, нарівні з іншими доказами.
Системний аналіз приписів ст.ст. 84, 94 КПК свідчить, що поняття документів як окремого виду доказів є трьохелементне, проте, у порівнянні із загальним поняттям доказів – більш конкретизоване. Його складають: 1) власне зміст – фактичні дані про факти і обставини, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК); 2) процесуальна форма роботи з документами суб’єктів кримінального провадження; 3) предмети як джерела встановлення цих фактичних даних (інформації, відомостей).
Жоден з документів-доказів, як і будь-який інший вид доказу, за загальним правилом, не має наперед установленої сили. На документи розповсюджуються загальні правила їх перевірки і оцінки (ст. 94 КПК). При цьому слід мати на увазі, що інколи документ має ознаки, закріплені в ч. 2 ст. 98 КПК, і тоді він є речовим доказом. У випадках, а саме тоді, коли документ незамінний, він може мати одночасно ознаки і документа, і речового доказу (наприклад, документ фінансової звітності з ознаками підробки). Тоді він має значення у кримінальній справі як документ, і як речовий доказ, а тому підлягає експертному криміналістичному дослідженню.
Доказами можуть бути й копії документів, оскільки щодо доказової діяльності сторони захисту (ч. 3 ст. 93 КПК) закон вирішує дане питання позитивно. Нотаріально посвідчені копії документів мають таке ж юридичне значення як і сам документ. Такі процесуальні документи судових справ як постанови, ухвали, вироки, рішення долучаються до справи лише в копіях.
У підрозділі 1.3. «Документи як об’єкти криміналістичного дослідження» розглядається процес формування та розвиток документа як об’єкту судової техніко-криміналістичної експертизи.
Документи, що фігурують у кримінальному процесі, використовуються як документи-докази, та як документи - речові докази, а тому досить часто виникає потреба їх дослідження шляхом проведення різних видів експертиз. Це зумовлено тим, що окремі документи викликають сумніви лише щодо справжності автора чи виконавця, а інші містять ознаки підробки (підчистки, травлення, змивання, заміни частини документа, його виготовлення тощо), зникнення зображення, забруднення. Розмаїття документів та питань, що можуть виникнути при їх вивченні та дослідженні в процесі досудового розслідування та судового провадження за допомогою судової техніко-криміналістичної експертизи, потребує класифікації документів як об’єктів криміналістичного дослідження.
Більшість об’єктів СТЕД становлять документи, що залучаються до кримінальних справ. Вони поділяються на дві групи: 1) ті, що перевіряються, і 2) ті, з якими порівнюються.
1. Об’єкти, що перевіряються – це об’єкти, належність яких до справи визначається залежно від результатів експертизи. Наприклад, у разі виявлення при проведенні експертизи документа підробки цифр або технічної підробки підписів, він буде визнаний слідчим таким, що має доказове значення і приєднаний до кримінальної справи. Так само слідчий (суд) вчиняє з довідкою, що засвідчує важливі для справи факти, але у якій частина тексту не читається і потрібно відновити її зміст, з документом - речовим доказом тощо. Саме ця група об’єктів на практиці становить найбільшу питому вагу.
2. Порівняльні ж об’єкти-зразки – це об’єкти, надані експерту особою або органом, що призначив (замовив) експертизу. Вони поділяються на вільні, умовно вільні, експериментальні (отримані слідчим або судом). В останньому випадку факт їх отримання має бути відображений у відповідних процесуальних документах.
Автор вважає, що основними об’єктами судової техніко-криміналістичної експертизи документів є оригінали документа, оскільки дослідника цікавить його матеріальна складова, яку неможливо відтворити у копії, зберігши при цьому, усі індивідуальні ознаки, особливо ті, які є невидимими при звичайних умовах. У даному випадку є важливим саме документ-речовий доказ. Хоча на практиці зустрічаються й випадки дослідження копій документів, що є небажаним, а в окремих випадках і неприпустимим. При дослідженні копії документа експерт, за загальним правилом, не повинен давати висновки у категоричній, позитивній чи негативній, формі.
Специфічним об’єктом технічної експертизи документів є пластикові картки. Вони є документами нового покоління, що поєднують у собі ознаки аналогових та електронних документів. Автор вважає за доцільне ввести, в рамках техніко-криміналістичної експертизи документів, такий її підвид, як інформаційно-комп’ютерне дослідження документів.
Розділ 2. «Сучасні можливості судової техніко-криміналістичної експертизи документів» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Поняття судової техніко-криміналістичної експертизи документів» розглянуто сутність та завдання судової техніко-криміналістичної експертизи документів.
Судова техніко-криміналістична експертиза документів належить до складних видів криміналістичних експертиз. Це обумовлено, перш за все, значною кількістю задач, що вирішуються в процесі її проведення, а також різноманітністю об’єктів, що надходять на експертизу, та складністю їх дослідження. Дослідженням документів у криміналістиці займається галузь криміналістичної техніки – криміналістичне документознавство. Криміналістичне документознавство як галузь криміналістичної техніки – це система знань, яка містить: 1) загальні положення криміналістичного документознавства; 2) криміналістичне дослідження підписів; 3) криміналістичне дослідження рукописних текстів; 4) техніко-криміналістичне дослідження документів. Усі розділи системи тісно пов’язані між собою. Це, передусім, зумовлено потребами практики розкриття та розслідування злочинів, особливостями структури більшості документів, що доволі часто потребують комплексного їх дослідження.
У спеціальній юридичній літературі щодо технічної експертизи документів застосовуються різні терміни-визначення: судово-технічна експертиза документів; техніко-криміналістична експертиза документів; судово-технічне дослідження документів; техніко-криміналістичне дослідження документів. Автор вважає, що всі терміни мають право на існування, і хоч вони іноді використовуються для позначення одного і того ж поняття, але все ж вони не є рівнозначними. Автором обґрунтовується доцільність використання саме терміну судова техніко-криміналістична експертиза документів, тому що кожна експертна галузь ґрунтується на відповідній галузі наукового знання, а судово-технічна експертиза документів базується на техніко-криміналістичному дослідженні документів, яке є частиною криміналістичної техніки і розвивається, використовуючи досягнення природничих та технічних наук.
Судова техніко-криміналістична експертиза документів має свій специфічний предмет, свої безпосередні об’єкти, самостійні завдання дослідження і комплекс методів. А тому в системі судових експертиз вона виділена у самостійний рід криміналістичної експертизи. Хоча судово-технічна експертиза документів взаємопов’язана з багатьма родами інших криміналістичних експертиз, зокрема з судово-почеркознавчою, судово-трасологічною експертизою, криміналістичним дослідженням матеріалів, речовин та виробів з них, комп’ютерно-технічною експертизою та ін., вона все ж загалом залишається моноекспертизою, хоча щодо новітніх документів, як специфічних об’єктів дослідження, може носити і комплексний характер.
Виходячи з завдань сучасного розуміння поняття документа та можливостей експертних методик, автором запропоновано наступне визначення судової техніко-криміналістичної експертизи документів: судова техніко-криміналістична експертиза документів – це дослідження аналогового документа, електронного документа, відтвореного на матеріальному носієві, яке проводиться з дотриманням процесуальних норм, за призначенням (запитом) передбаченого в законодавстві суб’єкта, з метою реалізації вирішуваних задач.
У підрозділі 2.2. «Основні об’єкти дослідження судової техніко-криміналістичної експертизи документів і її підвидів» проаналізовано поняття об’єктів і видів судової техніко-криміналістичної експертизи документів.
У роботі зазначено, що об’єкт експертизи є невід’ємною та визначальною ознакою видової належності експертного дослідження, джерелом відомостей про ті чи інші події, під яким розуміють джерело фактичних даних, за яким встановлюють певні факти, що мають значення для справи.
Важливу роль у судово-експертній діяльності відіграє класифікація об’єктів експертного дослідження. Основну масу досліджуваних об’єктів техніко-криміналістичної експертизи складають документи-речові докази, тому що значна частина доказової інформації може бути отримана завдяки вивченню матеріалів документу, відтисків печаток та штампів, слідів від пишучих та знакоутворюючих (знакосинтезуючих) механізмів тощо.
Розглядаючи об’єкти СТЕД, слід приймати до уваги й можливості даного виду експертизи. У зв’язку з удосконаленням існуючих технічних пристроїв, розробкою та впровадженням у експертну практику нових технічних засобів та методик стало можливим вирішення таких експертних задач як: розпізнання способів виготовлення та зміни початкового змісту документа; встановлення часу виконання записів (одночасності чи різночасності виготовлення екземплярів документа); встановлення абсолютної та відносної давності виготовлення документу; встановлення послідовності виконання частин документа; відновлення слабовидимих та згаслих текстів; відновлення пошкоджених документів; встановлення обладнання, що використовувалось для виготовлення друкуючих засобів та ідентифікація такого обладнання; встановлення обладнання, що використовувалось для отримання відбитків; встановлення часу виготовлення друкуючих засобів та їх відтисків; встановлення осіб, що виготовляли друкуючі засоби та їх відтиски; встановлення джерела виготовлення підроблених документів, комп’ютерних документів та низки інших завдань.
Поряд зі звичними об’єктами такими як папір, засоби письма, знакодрукуючі пристрої, печатки, штампи, компостери, фарбники, розчинники тощо, з’явились нові, а саме: знакосинтезуючі пристрої (принтери), голограми, юніграми, ламінатори, електронні документи.
Підрозділ 2.3. «Методики техніко-криміналістичного дослідження документів, їх сертифікація та державна реєстрація» присвячений аналізу криміналістичних методик дослідження документів, які застосовуються при проведенні судової техніко-криміналістичної експертизи документів.
Для дослідження будь-якого виду об’єктів у судовій експертизі розробляється методика судово-експертного дослідження, тобто система категоричних або альтернативних науково обґрунтованих рекомендацій щодо вибору та застосування в певній послідовності та в певних існуючих або створюваних умовах методів, прийомів та засобів (пристосувань, приладів та апаратури) для вирішення експертної задачі.
Від правильного оперування криміналістичними методиками залежить не лише повнота проведеного експертного дослідження, а й об’єктивність його оцінки органами досудового розслідування, та іншими учасниками кримінального провадження. У вузькому розумінні методику можна розглядати як знаряддя, яким користується експерт при проведенні дослідження. В широкому ж розумінні криміналістична методика є тим засобом, який дозволяє слідчому, прокуророві, адвокату-захиснику, судді (суду) всебічно, повно та об’єктивно оцінити не лише технічну, а й правову сторону експертного дослідження (висновку експерта), встановити, чи всі дії вчинено експертом, чи використано останні досягнення у певних галузях науки, на яких ґрунтується висновок, чи не вийшов експерт за межі своєї компетенції.
Методики не є догмами, вони розробляються, існують, забезпечуючи виконання певних конкретних завдань, удосконалюються, і, в окремих випадках, втрачають свою актуальність та перестають застосовуватись на практиці.
Метою створення судово-експертної методики є не просто отримання нової інформації про об’єкт дослідження, а вирішення визначених експертних задач, і в цьому її відмінність від наукових методик дослідження аналогічних об’єктів, де часто використовують ті ж методи.
У криміналістиці під експертною методикою розуміють науково обґрунтовану послідовність дій для вирішення конкретної типової експертної задачі, тобто методику, в якій виражено узагальнений досвід експертного дослідження. Зміст її являє собою сукупність основних даних про об’єкт дослідження, експертні задачі, обладнання, матеріали та способи їх вирішення. В кожній експертній методиці повинні бути представлені: а) реквізити – набір даних, що її посвідчують і б) структура – надана в логічній послідовності сукупність основних етапів реалізації.
Автор особливу увагу, в процесі дослідження, звертає на таку стадію, як попереднє дослідження документа. Дана стадія є обов’язковою, її неможливо обійти, без цієї стадії неможливе подальше експертне дослідження, оскільки саме на ній експерт отримує початкову інформацію, ті відомості, які є основою подальшого дослідження і дозволяють повною мірою дослідити наданий на експертизу об’єкт (об’єкти), обрати відповідну криміналістичну методику.
Розглядаючи методику дослідження аналогових документів, паперових грошових знаків, електронних документів, більшість вчених звертає увагу на її комплексний характер. На сьогодні не існує єдиного джерела, де б містились існуючі криміналістичні методики. Вони розпорошені, розкидані по різних джерелах, містяться в різноманітних збірниках та методичних рекомендаціях, і досить часто навіть невідомі судовим експертам. З багатьох видів дослідження взагалі відсутні експертні методики. Тому експерти часто йдуть шляхом адаптації існуючих методик, діючи за аналогією. Розробляються нові методики, які потребують наукового обґрунтування та апробації. Деякі види досліджень є унікальними, тому апробація може бути ускладнена. В таких випадках має бути чітке наукове обґрунтування методики дослідження, яке має базуватись на останніх досягненнях науки і техніки та не повинно мати різного тлумачення.
Застосування сертифікованих і зареєстрованих методик експертного дослідження у державних експертних установах, незалежно від їх відомчої належності, а також в недержавних установах, що займаються експертною діяльністю, дасть реальну можливість отримання, при експертному досліджені певних об’єктів, таких результатів, що характеризуються необхідною точністю, надійністю (відтворюваністю) та обґрунтованістю.
У зв’язку з появою нових об’єктів криміналістичного дослідження потребують удосконалення існуючі експертні методики та нові розробки дослідження таких об’єктів, як електронні документи. Методика техніко-криміналістичного дослідження електронних документів обов’язково містить порівняльне дослідження «машинограми» з вихідними файлами, файлів між собою, машинограм, виготовлених на різних знакосинтезуючих пристроях. Необхідним є отримання відомостей про програмне забезпечення апаратного комплексу, з використанням якого було виготовлено документ.
Розділ 3. «Основні перспективні напрями розвитку техніко-криміналістичної експертизи документів» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Комп’ютерно-технічне дослідження документів» розглянуто особливості експертного дослідження електронних документів у середовищі їх існування.
Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка була затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5, у п.1.2.5. передбачає такий вид експертизи, як інженерно-технічна, підвидом якої є комп’ютерно-технічна експертиза. Разом із тим Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої тим же наказом, не містять зазначеного підвиду експертизи. Натомість там фігурує експертиза комп’ютерної техніки і програмних продуктів. На сьогоднішній день доцільним і правильним є виділення в експертизі техніко-криміналістичного дослідження документів – комп’ютерних документів, як одного із видів об’єктів, а також їх експертного дослідження.
При проведенні такого виду дослідження необхідно враховувати, що комп’ютерна інформація в комп’ютерній техніці має свій життєвий цикл, який функціонує за певними закономірностями, залишаючи по собі на кожному етапі сліди.
Автором встановлено, що для виготовлення текстового документа можуть використовуватись вихідні файли, файли-заготовки, файли-копії, «образи документів» тощо. При дослідженні жорсткого диску персонального комп’ютера або змінних носіїв інформації, можливо віднайти вихідні дані документа (скопійовані файли, скановані документи, комп’ютерні програми або їх компоненти), які використовувались для створення досліджуваного документа, оскільки саме вони є важливими джерелами доказової інформації. Доведено, що в таких випадках слід проводити інформаційно-комп’ютерне дослідження зазначених об’єктів, а для дослідження роздрукованого текстового документа слід призначати техніко-криміналістичну експертизу.
У підрозділі 3.2. «Дослідження електронних документів та інших електронних об’єктів» розглянуто особливості отримання криміналістично значущої інформації, зокрема комп’ютерної, яка міститься у документах.
Електронні документи розглядаються з позиції використання електронно-обчислювальної техніки для їх створення, передавання, зберігання та візуалізації (як необхідної умови сприйняття їх змісту людиною). Електронний документ вважається різновидом традиційного документа, що відрізняється від нього лише електронно-цифровою формою та потребує розкодування – візуалізації. Візуалізація таких документів відбувається виключно за допомогою засобів електронно-обчислювальної техніки.
Автор вважає, що якщо підходити до визначення електронного документа з точки зору використання його як доказу, то його ознаки можна розділити на дві групи – юридичні та технічні. Юридичні полягають у наступному: зміст електронного документа складає виключно юридично значуща інформація; він створюється уповноваженою особою згідно із законодавством і має містити обов’язкові реквізити з метою надання йому юридичної сили. Технічні – в електронному документі інформація фіксується у вигляді електронних даних у певному форматі з обов’язковою можливістю її візуалізації. Запропоновано наступне визначення «електронного документу»: електронний документ – це документ, у якому у встановлений законодавством спосіб на спеціальному електронно-цифровому носієві за допомогою засобів електронно-обчислювальної техніки, зафіксована юридично значима інформація (відомості про факти) у вигляді електронних даних, містить електронний підпис уповноважених суб’єктів, який можливо візуалізувати у зрозумілій для людини формі.
Автор обґрунтовує доцільність розмежування понять «електронний документ» та «інші інформаційні дані» («образи документів», «комп’ютерна інформація») та введення в обіг терміну «електронно-цифровий об’єкт», яким можуть охоплюватися всі інші об’єкти, що не відповідають вимогам «електронного документа», передбаченими Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. № 851-IV, але існують поряд з ним у віртуальному (електронному) середовищі.
Автор вважає, що на сьогодні слід проводити дослідження комп’ютерної інформації, в межах судової техніко-криміналістичної експертизи документів, як окремого її підвиду, що позитивно вплине на повноту та якість її дослідження.
Дослідження електронних документів відрізняється від дослідження аналогових документів, тому що він має особливий статус оригіналу, і в такому статусі одночасно може існувати одразу в кількох місцях.
Основне завдання, яке ставиться під час підроблення документів, – це фальсифікація інформації. Звідси завдання експертизи, – виявлення ознак такої фальсифікації, встановлення способу та її виконавця (виконавців). Основну увагу при дослідженні документів в електронному вигляді слід приділяти виявленню ознак втручання у файл, як основну форму зберігання інформації у віртуальному середовищі.
Підрозділ 3.3. «Комплексне криміналістичне дослідження документів» містить положення стосовно необхідності та особливостей комплексного експертного дослідження документів.
На сьогодні питання стосовно новітніх документів вирішується у двох напрямах: перший – проведення криміналістами традиційних досліджень – СТЕД, другий – іншими спеціалістами: хіміками, фізиками, поліграфістами, спеціалістами в галузі експертизи комп’ютерної техніки та програмних продуктів.
Такий підхід передбачає проведення комплексної криміналістичної експертизи. Автор підтримує положення про те, що поняття комплексної експертизи як процесуального засобу одержання доказів і комплексного дослідження не є рівнозначними. Комплексна експертиза завжди є комплексним дослідженням, але комплексне дослідження може бути комплексною експертизою лише за умови його виконання кількома спеціалістами різних спеціальностей. Комплексний підхід дослідження є важливим в теоретичному та методичному аспектах для будь-якого напряму судової експертизи, оскільки розширює її можливості, а його результати підвищують достовірність отриманих фактичних даних.
З метою експертного дослідження новітніх документів необхідним є проведення комплексних експертиз з використанням програмних засобів, прийомів, методів та технічних засобів, необхідних для вирішення поставлених задач.
Автор вважає, що повне та якісне експертно-криміналістичне дослідження електронних документів можливе лише в межах комплексної експертизи.
Такого ж підходу вимагають й документи, які містять у собі ознаки як аналогових, так і електронних документів. Такими документами є пластикові картки, закордонні паспорти, документи, що оформляються у відповідності до вимог Закону України від 20.11.2012 р. № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
У підрозділі 3.4. «Висновок експерта з техніко-криміналістичного дослідження документів як джерело доказів у кримінальному судочинстві» розглянуто види висновків експерта та їх значення як джерела доказів у кримінальному проваджені.
Висновок експерта є одним із джерел доказів і служить важливим засобом встановлення фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження (ст. 84 КПК). Експертиза виступає ефективним засобом їх встановлення і дає змогу використовувати в процесі розслідування й судового розгляду весь арсенал останніх досягнень у галузі науки і техніки.
Висновок експерта є обґрунтованим, якщо він базується на даних науки, техніки, мистецтва, у яких експерт є професіоналом. Саме тому проведення експертизи кимось іншим, окрім спеціаліста в даній галузі, неправомірне і неприпустиме. Найбільше доказове значення при розгляді справи мають категоричні висновки експерта. Вони є прямими доказами. Разом з тим не потрібно повністю ігнорувати ймовірні висновки, альтернативні та висновки про встановлення групової належності. При вмілому використанні вони можуть мати тактичне значення і впливати на вирішення справи по суті. Важливе значення для встановлення та пошуку виконавця документа відіграють діагностичні дослідження, проведені експертами з судової техніко-криміналістичної експертизи. Такі дослідження дозволяють звузити коло пошуків та виокремити (групофікувати) знакосинтезуючі (знакодрукуючі) пристрої, а в окремих випадках – апаратно-програмні комплекси.
Автором підтримується положення про те, що відповідно до поділу доказів на особисті та речові, висновок експерта завжди є особистим, оскільки його носієм виступає особа, судовий експерт. На цій же підставі, висновок експерта може бути лише доказом первинним, оскільки експерт користується для встановлення фактів спеціальними науковими методами, застосування яких не залежить від умов формування показань обвинуваченого, свідка та інших учасників кримінального провадження про ці факти.
Доказове значення висновку експерта залежить від різних обставин: фактів, встановлених експертом, характеру кримінального провадження, конкретної процесуальної ситуації та наявності на даний момент сукупності доказів. У той же час доказове значення висновку експерта визначається не тільки обставинами, що встановлюються експертом, але й тим, чи входять вони у предмет доказування у кримінальному провадженні та чи є вони доказовими фактами. Висновок експерта повинен відповідати кримінальному процесуальному закону за формою, об’єктивно висвітлювати хід та результати дослідження, бути ясним і чітким. |
