Судові виклики і повідомлення у цивільному процесі Автореферат

У вступі наведено обґрунтування актуальності дослідження, його зв'язок із науковими програмами, планами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертаційного дослідження.

Перший розділ «Загальна характеристика судових викликів і повідомлень у цивільному судочинстві» складається з двох підрозділів, а яких аналізується становлення та розвиток гласності судового процесу в аспекті забезпечення права на інформацію про час і місце розгляду справи, місце відповідного права в системі процесуальних гарантій права на справедливий і публічний розгляд справи.

У підрозділі 1.1. «Становлення інституту судових викликів і повідомлень» аналізується інститут судових викликів і повідомлень у механізмі правового регулювання різних історичних епох. В давньоримському світі судочинство здійснювалося на засадах публічного розгляду та існував порядок повідомлення заінтересованих осіб про час і місце вирішення спору. Судові виклики на початковому етапі характеризувались усністю, у екстраординарному процесі здійснювались у формі наказу чи повідомлення. За римським правом неявка до суду вважалася правопорушенням, у зв’язку із чим у разі неявки без поважних причин до суду застосовувались відповідні несприятливі наслідки.

Середньовічне право характеризувалось процесуальними правилами, які встановлювали грошові штрафи за неявку за судовим викликом без поважних причин, рішення суду не мало юридичної сили, якщо ухвалене без участі сторін. Явка в судове засідання була обов’язковою. У Польській Правді ХVIII ст., зокрема, встановлювалась процесуальна та адміністративна відповідальність особи, яка ухилялася від явки в суд на підставі виклику судді чи уповноваженої на це особі. За часів Російської імперії детально визначався порядок судових викликів, явки сторін до суду і наслідки в разі порушення обов’язку вчасної явки особи до суду. Відповідно до «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.) правовими наслідками неявки була адміністративна відповідальність у вигляді штрафів, затримання, розшуку і т д., була виключена кримінальна відповідальність за неявку до суду.

Наголошено, що змістом публічності судового розгляду дореволюційного права був обов’язок заінтересованих осіб з’являтися на розгляд справи, що не є характерним для сучасного правового регулювання розгляду спорів в порядку цивільного судочинства. Підкреслено, що нормативно правове регулювання судових викликів у цивільному процесуальному праві УРСР характеризувалось засадами гласності, обов’язок дотримання яких покладено на суд.

Підрозділ 1.2. «Право на інформацію про час і місце розгляду цивільних справ як гарантія права на справедливий і публічний розгляд» присвячено визначенню місця права на інформацію про час і місце розгляду справи в системі процесуальних гарантій гласності судового розгляду, роль у системі засад транспарентності права на одержання інформації про суд.

Відповідно до статті 6 Конвенції закріплено право особи на справедливий суд, яке включає право на публічний розгляд. Автором визначено, що змістом принципу публічності, охоплюється відкритість судового розгляду (ст. 6 ЦПК України) та гласність, сутність якої полягає в праві ознайомлення з матеріалами справи, присутності у залі судового засідання і поінформованість про дії суду та інших учасників процесу. Виходячи з цієї конструкції та аналізу висловлених в юридичній літературі поглядів зроблено висновок, що публічність розгляду справи та проголошення рішення включає право особи бути повідомленою про час і місце вирішення справи. Відповідно до практики Європейського суду право на публічний розгляд справи буде позбавлено сенсу, якщо сторона, що бере участь у справі, не повідомлена про судове засідання таким чином, щоб вона мала змогу з’явитися в суд та скористатися правами, визначеними в процесуальному законодавстві.

Визначено, що відповідно до положень Конвенції, рішень Суду та національного законодавства відкритість судового розгляду як елемент публічності має межі, визначені законодавством, а гласність, елементом якої є право заінтересованої особи бути повідомленим, обмеженню не підлягає. Транспарентність судової влади є ширшою за своїм змістом, порівняно з публічним розглядом справи. Гласність судового розгляду передбачає такі процесуальні засоби, як право на належне сповіщення про розгляд справи, право бути присутнім у судовому засіданні.

Другий розділ «Діяльність суду щодо забезпечення повідомлення учасників судового процесу про час і місце розгляду цивільних справ» складається з трьох підрозділів, присвячених порядку реалізації та забезпеченню права на інформацію відповідно до норм міжнародного процесуального права, визначенню та узагальненню основних форм і способів своєчасного повідомлення учасників судового процесу про час і місце розгляду цивільних справ, правових наслідків порушення вимог належного повідомлення та неявки учасників процесу в судове засідання.

У підрозділі 2.1. «Європейські стандарти організації судових процесів на основі викликів та повідомлень про час і місце розгляду цивільних справ» визначено, що в Україні основою системи заходів, базованих на внутрішньодержавному застосуванні Конвенції, є положення, відповідно до яких суди зобов’язані застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права, міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Верховною радою України. Конвенція «Про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах» (далі – Конвенції про вручення документів за кордоном), встановлює, що якщо документ про виклик до суду підлягав передачі за кордон, і якщо відповідач не з’явився, то судове рішення не може бути ухвалено, поки не буде встановлено, що: a) документ був вручений у спосіб, передбачений внутрішнім правом запитуваної Держави, b) документ був дійсно доставлений особисто відповідачеві або за його місцем проживання в інший спосіб, і що, в кожному з цих випадків, вручення або безпосередня доставка були здійснені в належний строк, достатній для здійснення відповідачем захисту. Відповідні міжнародні правила не реалізовані у національній правовій системі та повинні бути сприйняті при реформуванні цивільного процесуального законодавства України.

На підставі аналізу норм міжнародного процесуального права до будь-якої сторони мають застосовуватися санкції, якщо вона, отримавши відповідне повідомлення від суду, не вдається до процесуальних дій у строки, встановлені законом або судом. Залежно від обставин такі санкції можуть включати позбавлення права на процесуальну дію, відшкодування завданих збитків чи витрат, накладення штрафу і відмову від розгляду справи. За відсутності свідка суд має вирішити, чи слухання має продовжуватися без заслуховування його свідчень. Для полегшення порядку слухання показань свідків слід за відповідних обставин передбачити використання таких сучасних технічних засобів, як телефонний або відео зв’язок. Автором відзначено, що певні рекомендації реалізуються при реформуванні процесуального законодавства України, втім рівень ефективності національних засобів судового захисту є низьким.

Виходячи з налізу міжнародного законодавства дисертантом визначено, що питання про явку або неявку відповідача вирішується відповідно до законодавства країни, в якій розглядається справа. Судді можуть ухвалювати рішення, якщо виконуються всі наступні умови: документ був переданий одним із способів, передбачених у Конвенції про вручення документів за кордоном; з моменту передачі документа закінчився період часу, який суддя визначає як достатній і який в жодному разі не може становити менше шести місяців; а також незважаючи на всі розумні заходи по взаємодії з компетентними органами, свідоцтво про вручення або доставку не могло бути отримано.

Наголошується на тому, що якщо при врученні судового виклику відомий виключно електронний адрес особи, якій мають бути вручені документи (саме щодо них частіше йде справа у спорах, пов’язаних з угодами, укладеними з використанням електронної техніки), документ підлягає передачі саме цим способом. Виходячи з аналізу процесуального законодавства інших держав з різними правовими системами встановлено можливість вручення деяких документів за допомогою факсимільного зв’язку або електронною поштою. В останні роки одним з найбільш істотних способів економії, доступних судам іноземних держав, стало використання сучасних технологій в судочинстві, тому можна стверджувати, що управління справами включає застосування технічних засобів, які тільки запроваджуються в Україні.

Підрозділ 2.2. «Форми і способи своєчасного повідомлення учасників судового процесу про час і місце розгляду цивільних справ» присвячується дослідженню нормативно правового регулювання та практиці застосування судових викликів і повідомлень, формам та порядку здійснення належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Досліджено порядок здійснення судового виклику та повідомлення шляхом направлення судової повістки, які визнаний автором одним з найменш ефективних в сучасних умовах. До способів направлення та вручення судової повістки віднесено відправлення повістки засобами поштового зв’язку, надсилання судових повісток кур’єром, вручення в судовому засіданні стороні чи її представнику, доручення стороні передати судову повістку свідку. Серед інших форм судових викликів та повідомлень є виклик в судове засідання телеграмою, факсограмою чи за допомогою інших засобів електронного зв’язку, повідомлення заінтересованих осіб про судовий процес чи процесуальну дію за їх участі, виклик через засоби масової інформації.

Визначено, що вручення судової повістки у разі відсутності особи будь-кому з повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 76 ЦПК України) не дозволяє суду встановлювати сам факт та час вручення судового виклику, суперечить загальним засадам міжнародного процесуального права. Більшість європейських країн визнало, що для дотримання формальних вимог судовий документ повинен бути доставлений особисто стороні або її представнику, який приймає такі документи добровільно.

При використанні судом та учасниками процесу з метою обміну процесуальними документами електронної пошти, підтвердженням отримання виклику особою, яка виявила згоду на використання засобів електронного зв’язку, є направлення останньою негайного підтвердження (зворотного електронного повідомлення). З метою удосконалення правового регулювання направлення судових викликів і повідомлень засобами електронної пошти запропоновані зміни до цивільного процесуального законодавства.

Підрозділ 2.3. «Правові наслідки порушення вимог інституту судових викликів і повідомлень» присвячується дослідженню стану наукової розробки проблем юридичної відповідальності, до якої притягаються суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин за порушення вимог судових викликів і повідомлень, недотримання обов’язку явки до суду, нездійснення права бути присутнім під час судового розгляду.

Акцентовано увагу, що дотримання вимог належного здійснення судових викликів і повідомлень поряд з іншими процесуальними порушеннями є однією із важливих проблем, що впливають на системні порушення вимоги вирішення справ протягом розумного строку. Здійснено аналіз судової статистики, на підставі якого автором встановлено, що найчастіше до порушення строків розгляду цивільних справ у цивільному судочинстві України призводили: неявка до суду однієї зі сторін або будь-кого з інших учасників процесу, про яких немає відомостей, що їм вручено судові повістки (ухилення осіб від одержання повісток, відсутність зворотних повідомлень про вручення судової повістки), що тягло відкладення провадження у справі; неявка належно повідомлених про місце і час розгляду справи свідків, сторін та їхніх представників, інших учасників процесу, неналежний рівень вивчення та підготовки справи до розгляду; застосування судами не в повній мірі заходів процесуального примусу до осіб, які перешкоджають здійсненню цивільного судочинства.

Проведено узагальнення правових наслідків недотримання вимог інституту судових викликів і повідомлень в залежності від суб’єктів, які вчиняють порушення покладеного обов’язку або не здійснюють відповідне процесуальне право. Характеризуючи наукові концепції цивільної процесуальної відповідальності в аспекті предмету дослідження, дисертантом визначено, що заходи відповідальності в цивільному судочинстві являють собою заходи, не пов’язані з покладанням додаткового обов’язку, і які застосовуються, як правило, судом до учасника процесу, який не дотримався порядку реалізації свого процесуального права або порушив процесуальний обов’язок. Механізм дії юридичних фікцій як заходів процесуальної відповідальності полягає в тому, що притягнення до відповідальності закон пов’язує з завідомо неіснуючими чи не достатньо достовірними обставинами, до яких віднесено, зокрема, заочний розгляд справи, який призначається з урахуванням імовірного отримання відповідачем виклику.

Узагальнені процесуально-правові наслідки порушення вимог інституту судових викликів і повідомлень для осіб, які беруть участь у справі, які відповідно до цивільного процесуального законодавства України є наступними. При неявці за викликом суду позивача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, якщо не надійшла заява про розгляд справи без його відсутності, заява залишається без розгляду (п. 3 ст. 207 ЦПК України). У разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ст. 224 ЦПК України).

Розглянуто чинники, які впливають на дотримання вимог належного повідомлення. Наголошується, що на належність явки учасників судочинства до суду впливає і сам зміст судових повісток. Зроблено висновок, що судові повістки про виклик до суду відіграватимуть більш ефективну роль, якщо будуть містити роз’яснення процесуально-правових наслідків неявки осіб до суду, таких як залишення заяви без розгляду у разі неявки позивача, ухвалення заочного рішення та розгляд справи за наявними доказами у випадку неявки відповідача. Оскільки при неявці різних учасників судочинства передбачені різні процесуальні наслідки та особи можуть притягатись до різних видів відповідальності, є необхідним залежно від процесуального положення особи передбачити зміст судових повісток про виклик. У зв’язку із цим автором обґрунтовані пропозиції щодо внесення змін до тексту повісток про виклик.

Третій розділ «Здійснення судових викликів і повідомлень на різних стаціях цивільного судочинства України» складається з двох підрозділів, в яких досліджується порядок здійснення судових викликів і повідомлень в залежності від стадій цивільного процесу.

У підрозділі 3.1. «Форми і способи судових викликів та повідомлень при розгляді справи в суді першої інстанції» автором на підставі аналізу здійснення судових викликів і повідомлень на стадії порушення провадження у справі та при призначенні попереднього судового засідання з урахуванням передбачених законом строків зроблено висновок, що суд зобов’язаний надіслати сторонам судовий виклик чи повідомлення протягом робочого дня, під час якого прийняте відповідне процесуальне рішення, або протягом наступного, якщо рішення прийняте наприкінці дня. Передбачені цивільним процесуальним законодавством строки проведення попереднього судового засідання та деяких процесуальних дій (вирішення питання про забезпечення позову, забезпечення доказів) не дозволяють суду здійснити належне повідомлення та сприяють процесуальним порушенням. Враховуючи діючі нормативні строки поштової пересилки та граничний строк отримання судової повістки, судові виклики повинні віддаватися до об’єктів засобів зв’язку не менше, ніж за 11 днів до судового засідання, не враховуючи вихідних, що не відповідає діючому правовому регулюванню.

Автор послідовно доводить, що у зв’язку із тим, що явка в судове засідання є правом сторін, суди не можуть вплинути на недобросовісну процесуальну поведінку сторони, якщо вона перешкоджає вирішенню справи, наприклад, шляхом неодноразової неявки до суду без поважних причин, коли справу неможливо розглянути за її відсутності. У випадках, коли у суду є підстави розглядати поведінку особи, яка бере участь у справі, як недобросовісну, суд повинен бути наділений правом застосувати державний примус: санкцією у вигляді несприятливих процесуально-правових наслідків, до яких відноситься позбавлення права вчинити процесуальну дію. В якості правової гарантії виконання завдань судочинства встановлено ряд норм, що дозволяють суду притягати до відповідальності осіб, які злісно ухиляються від явки в суд, або розглядати справи за відсутності тих, хто не бажає брати участь у судовому розгляді.

У підрозділі 3.2. «Судові виклики та повідомлення при перегляді судових рішень та при здійсненні виконавчих дій» здійснено аналіз реалізації вимог інституту судових викликів і повідомлень на стадіях перегляду судових рішень та у виконавчому провадженні. Загальні правила здійснення судових викликів та повідомлень при перегляді судових рішень в апеляційному та касаційному порядку застосовуються з урахування особливостей, пов’язаних із межами перегляду.

За результатами аналізу національного та європейського законодавства, практики Європейського суду визначений випадок допустимого обмеження відкритості судового розгляду, коли справа може розглядатися без участі сторін та інших заінтересованих осіб. Розгляд справ у апеляційному і касаційному порядку, де не підлягають дослідженню фактичні обставини, а лише перевірятиметься застосування права, може відбуватися без участі сторін, що не є порушенням принципу публічності судочинства. Якщо апеляція стосується тільки питань права, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не була надана можливість бути заслуханим в судах вищій інстанції особисто.

На підставі аналізу матеріалів судової практики встановлено, що суди при розгляді заяв про перегляд судових рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами та їх задоволенні та скасуванні судового рішення, на порушення вимог гласності без призначення справи до судового розгляду та без виклику і повідомлення учасників судового процесу ухвалюють нові судові рішення, що слід визнати грубим порушення норм процесуального права.

Аналізуючи законодавство, яке регулює здійснення виконавчого провадження, встановлено, що у більшості випадків не встановлені строки повідомлення осіб про здійснення виконавчих дій, що визнано таким, що не може сприяти належній і справедливій процедурі. Разом із тим, автором визнано позитивним кроком у реформуванні законодавства можливість повідомлень про виконавчі дії засобами електронного зв’язку.