СУДОВО-АВТОРОЗНАВЧА КЛАСИФІКАЦІЙНА ЕКСПЕРТИЗА УКРАЇНСЬКОГО ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ Автореферат

У Вступі обґрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються об’єкт і предмет дисертаційного дослідження, сформульовані мета й завдання дослідження, визначена наукова новизна та методологічні засади, розкривається практична й теоретична значущість роботи, зазначені основні напрямки її апробації.

Розділ 1 «Судово-авторознавча класифікаційна експертиза» складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються сутність та зміст авторознавчої експертизи, сучасний стан теорії та практики експертного вирішення питань щодо встановлення соціально-біографічних характеристик автора документа і теоретичні передумови вирішення питання щодо встановлення статі та віку автора.

У підрозділі 1.1 «Сутність та зміст авторознавчого дослідження» приділено увагу історії вітчизняного розвитку криміналістичного дослідження писемного мовлення і розглянуто питання встановлення авторства у зарубіжних дослідженнях. Проаналізовано роботи, що слугували початком розвитку теорії та практики судово-авторознавчої експертизи.

Обґрунтовано виокремлення судово-авторознавчої експертизи писемного мовлення як роду криміналістичної експертизи.

Запропоновано авторське трактування предмета судово-авторознавчої класифікаційної експертизи, який означає вирішення питань щодо типологічних, класифікаційних характеристик (властивостей) автора тексту документа, яке здійснюється експертом на основі спеціальних знань шляхом дослідження документа та інших матеріалів справи згідно з чинним законодавством.

Удосконалено визначення поняття класифікаційних ознак писемного мовлення, що означають характеристики комунікативної організації тексту документа, які відображають особливості мовних і когнітивних (понятійно-змістовних, логічних) структур тексту, що містять інформацію відносно властивостей автора документа.

Акцентовано увагу на компетенції експерта-авторознавця у вирішенні класифікаційних завдань. Зазначається, що до компетенції судового експерта відноситься вирішення питань лише про рівень культури писемного мовлення, характерний для осіб з відповідною (вищою, середньою, початковою) освітою, а не про офіційно здобуту освіту автора. Судовий експерт також не вирішує питання щодо національності автора, а лише щодо його рідної (і/або розмовної) мови. Звернено увагу на те, що у вирішенні питань щодо професії автора документа, психологічних параметрів особистості, або ж питання відображення психічного захворювання у мовленні автора тощо доцільне проведення комплексної експертизи за участю спеціаліста певної галузі знань.

Зазначається, що інформація щодо типологічних характеристик автора документа, що встановлена експертом-авторознавцем, має вельми суттєве значення для більш ефективного і цілеспрямованого проведення слідчих дій. За результатами анкетування слідчих МВС, прокуратури, СБУ встановлено, що, на думку 84 % респондентів, є необхідність у проведенні судово-авторознавчих класифікаційних досліджень писемного мовлення. Аналізуючи інтерв’ювання судових експертів-авторознавців, зроблено висновок, що необхідне проведення подальших досліджень з метою формування теоретичних та методичних засад судово-авторознавчої експертизи.

У підрозділі 1.2 «Сучасний стан теорії та практики експертного вирішення питань щодо соціально-біографічних характеристик автора документа» акцентується увага на необхідності розробки теоретичних та практичних питань судово-авторознавчої класифікаційної експертизи. На підставі вивчення криміналістичної та лінгвістичної літератури проаналізовано різні підходи до встановлення класифікаційних характеристик автора тексту документа, методики встановлення рідної мови, місця формування мовних навичок, освітнього рівня, розроблених у 80-і роки минулого століття. Підкреслено, що ці методики ефективні і використовуються в експертній практиці. Методики встановлення статі, віку, професії та інших категоріальних ознак автора документа як у криміналістичній, так і у лінгвістичній літературі на сьогодні відсутні.

Проаналізовано питання українсько-російської двомовності, що склалася на сьогодні в Україні і зазначено, що об’єктом розгляду питання мови на території України є «суржик» (одна з форм українського просторіччя), властивий носіям змішаного українського-російського мовлення. Погоджуючись з думкою українських лінгвістів, автор зазначає, що останнім часом українська мова як державна мова нашої країни все активніше використовується у сферах ділового та міжособистісного спілкування і спостерігається зростання її престижності. Тому необхідно вивчати особливості національної мови, її лексико-фразеологічний склад, який відрізняє її від російської та інших мов.

Наведене надало підстави автору для аналізу сучасного стану вирішення питань щодо встановлення професії, статі, віку та інших класифікаційних ознак автора тексту. Встановлено, що дані питання досліджені недостатньо і вважаючи їх актуальність для судово-слідчої практики необхідні подальші теоретичні та практичні дослідження.

На підставі аналізу вперше проведеного узагальнення практики експертного вирішення питань встановлення класифікаційних ознак автора документа, автором було зроблено наступні висновки:

- об’єктами дослідження були анонімні листи, записки погрожуючого характеру, заяви як великого (79 %) так і невеликого (21 %) обсягу;

- у процесі дослідження простежується взаємозалежність методик встановлення класифікаційних ознак автора документа (спочатку встановлюється рідна мова, регіон, у якому проживає (або проживав тривалий час автор), освітній рівень, стать, вік, професійна належність, коло можливих інтересів тощо.

- відповіді на питання: щодо рідної мови автора тексту надавалися у категоричній (39 %) та імовірній (60 %) формах; щодо освітнього рівня – у категоричній (100 %) формі; щодо статі автора тексту – у категоричній (13 %), у імовірній (8 %), не виявилося можливим (2 %), відмова від вирішення питання (18%), припущення у вигляді примітки, не оформлене в якості висновку (8 %); щодо віку автора – у категоричній (13 %), у імовірній (8 %), відмова від вирішення питання (10 %), припущення у вигляді примітки, не оформлене в якості висновку (8 %); щодо професії – у імовірній (13% ), відмова від вирішення питання (2 %);

- питання встановлення рідної мови, місця формування мовних навичок, освітнього рівня автора вирішуються експертами згідно з наявними методиками достатньо повно;

- через відсутність методик встановлення вказаних характеристик стать, вік, професія автора тексту документа встановлюються у поодиноких випадках і по текстах, виконаних російською мовою, що значно знижує цінність експертних висновків для органів досудового слідства і судового розгляду справ;

У зв’язку з цим, необхідне проведення подальших досліджень з метою розробки теоретичних та практичних питань судово-авторознавчої класифікаційної експертизи.

У підрозділі 1.3 «Теоретичні передумови встановлення статі і віку автора документа на основі даних сучасної науки (лінгвістика, психологія, соціо- і психолінгвістика, гендерна лінгвістика, судове авторознавство» зазначено, що дані таких дисциплін, як психологія, психолінгвістика, соціолінгвістика, лінгвістика, розроблені в них методи, способи, підходи до дослідження текстів, інтерпретовані в плані вирішення криміналістичних завдань, слугують науковою базою для формування теорії судово-авторознавчої класифікаційної експертизи, для якої проблема встановлення категоріальних ознак автора тексту є центральною. Автором акцентується увага на тому, що у зв’язку з бурхливим розвитком галузей мовознавства, комунікативної лінгвістики, а особливо гендерної лінгвістики, проблема відмінностей у мові, обумовлених статевим диморфізмом набуває важливого значення. Зазначено взаємозв’язок чинників статі, віку, рівня освіти, професії особистості, які повинні вивчатися у сукупності, оскільки їх вплив один на одного, може як збільшувати, так і згладжувати той чи інший параметр особистості. Погоджуючись як з вітчизняними, так і з зарубіжними дослідниками, дисертантка підкреслює, що відмінності між чоловічим та жіночим мовленням обумовлені як біологічними, так і соціальними чинниками спілкування, тому слід говорити про імовірнісний характер прояву відмінностей у статі. Дослідження цього аспекту були проведені на матеріалах російської, литовської, німецької, англійської мов. Відповідні дослідження на матеріалі української мови не проводилися. Наведене надало підстави автору перевірити дані, що містяться в літературі відносно прояву відмінностей в українському писемному мовленні чоловіків та жінок.

Питання встановлення віку автора тексту починається тільки вивчатися, теоретичних робіт за даною темою дуже мало, існують поодинокі описання конкретних експериментів. Проблема полягає в тому, що межі вікових періодів відносні, рухливі, змінювані. Також у психології зазначається три взаємопов’язані віки, які не збігаються один з одним (хронологічний, біологічний, психологічний). Це значно ускладнює підходи до дослідження у вирішенні питань щодо віку автора документа. У криміналістичній літературі відмічається, що взаємодія соціального середовища і внутрішніх чинників особистості формує комплексну характеристику, типову для людей одного віку, і його специфіку, що дозволяє визначити приблизний вік особи.

З урахуванням наведеного, вважаємо, що для теорії і практики судового авторознавства, а також органів досудового слідства і судового розгляду справ подальші теоретичні й експериментальні дослідження встановлення статі і віку вкрай важливі.

Розділ 2 «Проблеми формування методики судово-авторознавчої класифікаційної експертизи українського писемного мовлення» складається з трьох підрозділів, у яких відображено аналіз та узагальнення проведеного дисертантом експериментального дослідження українського писемного мовлення, виокремлено якісні та кількісні класифікаційні ознаки та побудовані типові аналоги текстів, виконаних жінками і чоловіками і на підставі проведеного дослідження розроблено алгоритмізовану методику встановлення класифікаційних характеристик автора тексту документа.

У підрозділі 2.1 «Експериментальні дослідження українського писемного мовлення як основа формування експертної методики» відображено проведений дисертантом експеримент з метою встановлення відмінностей у вживанні мовних засобів українського писемного мовлення чоловіками та жінками віком 17-25 років.

З метою експериментального дослідження було сформовано вибірку, до якої увійшли 105 жінок і 110 чоловіків віком від 17 до 25 років – студенти 1-5 курсів вищих учбових закладів східного, західного, центрального регіонів України. Шляхом анкетування було перевірено можливість володіння респондентами української мовою і запропоновано перелік тем за якими необхідно було написати твір. Під час аналізу текстів творів на якісному рівні аналізу було встановлено відмінності у вживанні мовних засобів чоловіками і жінками при розкритті однієї й тієї ж теми. Тексти жінок виявилися більш емоційними, які зрідка містять почуття провини, сорому перед рідними. Афектована лексика, розгорнення викладу, значна кількість подробиць, деталізація описуваного, повернення до раніше сказаного притаманні текстам жінок і відрізняють їх стиль складання текстів від чоловічого стилю. Чоловікам властиві раціоналістичні оцінки подій, вживання рідких слів з різних галузей інтелектуальної, наукової діяльності, чітке окреслення теми на початку твору. Кількісний рівень аналізу здійснювався за 40 мовними параметрами за допомогою пакету статистичних програм, що використовується для кількісних обчислювань у різних галузях науки. Це дозволило нам виокремити певні статистичні закономірності вживання мовних елементів і структур українського писемного мовлення чоловіками і жінками.

За результатами дослідження було виявлено особливості у вживанні засобів українського писемного мовлення, що надає можливість встановлювати стать особи, яка виконала текст українською мовою. Це дозволило зробити висновки, що дані, які були одержані на підставі аналізу та узагальнення результатів експерименту, можуть слугувати підґрунтям для побудови методики встановлення статі автора тексту документа.

У підрозділі 2.2 «Якісні та кількісні ознаки українського писемного мовлення чоловіків та жінок з урахуванням їх віку та освіти» дисертантом проведена типізація ознак, які є характерними для українського писемного мовлення чоловіків та жінок.

За результатами дослідження автором сформовано типові аналоги текстів, складених чоловіками та жінками. Розроблено таблицю результатів порівняльного дослідження тексту з типовими аналогами за кількісними показниками ознак, яка може використовуватися за допомогою формули визначення кількісного показника класифікаційної ознаки, що встановлюється експертом у процесі дослідження тексту. На підставі результатів дослідження встановлено, що дотримання запропонованого експертного вирішення питання щодо статевої належності автора документа забезпечує повноту дослідження й достовірність результату експертизи.

Результати дослідження підтверджують судження про імовірнісний характер прояву вказаних відмінностей і визначено, що на українське писемне мовлення, обумовлене статевим диморфізмом впливає багато чинників (від етнічних до соціально-психологічних), що ускладнює експертне вирішення питання встановлення статі автора.

На якісному рівні аналізу було встановлено відмінності у писемному мовленні чоловіків та жінок віком 45 – понад 65 років і встановлено особливості вживання ними мовних засобів, що відрізняє їх мовлення від мовлення осіб віком 17-25 років.

У підрозділі 2.3 «Методика судово-авторознавчої класифікаційної експертизи українського писемного мовлення» удосконалено науково-методичні питання судово-авторознавчої класифікаційної експертизи, які знайшли відображення у методиці судово-авторознавчої класифікаційної експертизи українського писемного мовлення. Визначено складові методики:

предмет – вирішення питань щодо класифікаційних характеристик автора документа, а саме: місця формування мовних навичок, рідної мови, освітнього рівня, статі, віку, професії тощо, яке здійснюється експертом на основі спеціальних знань шляхом дослідження тексту документа та інших матеріалів справи згідно з чинним законодавством;

об’єкт – у широкому значенні – матеріали справи; у вузькому – текст документа;

завдання – встановлення соціально-біографічного портрету автора документа: місця формування мовних навичок (регіон, в якому формувалися мовні навички автора), рідна мова, освітній рівень, статева, вікова, професійна належність тощо;

методи – загальнонаукові та спеціальні: формально-логічний, спостереження, описовий, порівняння, моделювання, історичний, статистичний, лінгвістичні, психолінгвістичні, психологічні, соціолінгвістичні й соціопсихолінгвістичні.

Дисертантом обґрунтовано побудову процесу дослідження на чотири стадії: підготовчу, аналітичну, порівняльного дослідження, синтезуючу. Розкрито зміст вказаних стадій у процесі встановлення класифікаційних ознак і детально розглянуто стадію порівняльного дослідження на прикладі експертного вирішення питання встановлення статевої належності автора документа з використанням вперше створених типових аналогів текстів, складених чоловіками і жінками.

Розділ 3 «Оцінка висновку судово-авторознавчої класифікаційної експертизи українського писемного мовлення» складається з двох підрозділів і присвячений розгляду питання процесу формування висновку судового експерта-авторознавця і оцінці його органами досудового слідства та судового розгляду.

У підрозділі 3.1 «Оціночна діяльність експерта-авторознавця» зазначено, що серед основних механізмів розумової діяльності експерта-авторознавця провідна роль належить експертній версії та внутрішньому переконанню, які, формуючись, спрямовують хід вирішення класифікаційних завдань.

Оціночні судження судового експерта супроводжують увесь процес експертного дослідження і на підставі цього автором проаналізовано етапи формування внутрішнього переконання експерта на всіх стадіях експертного авторознавчого класифікаційного дослідження.

Порушено дискусійне питання відносно меж ознайомлення судового експерта з матеріалами справи. Погоджуючись з думкою В.О. Коновалової, автор підкреслює, що відомості, які містяться у матеріалах справи, повинні критично аналізуватися, осмислюватися судовим експертом і сприяти глибшому і різносторонньому дослідженню наданих об’єктів.

Аналізуючи хід експертного оцінювання, автор звертає увагу на залежність оцінки від ступеня пізнання наукою й експертною практикою предмету оцінки, а саме можливостей вирішення питання щодо класифікаційних характеристик автора документа, які на даний час необхідно розробляти та удосконалювати.

У підрозділі 3.2 «Оцінка висновку судового експерта слідчим та судом» наголошується, що основною метою оцінки експертного висновку є визначення його доказової сили, можливості використання для встановлення фактичних обставин справи. Для цього необхідно перевірити належність, допустимість, достовірність експертного висновку і виявити його цінність у системі доказів за справою.

Підтримуючи позицію М.Ю. Грошевого, Ю.К. Орлова та інших науковців, дисертант акцентує увагу на тому, що для використання результатів експертного висновку у процесі доказування, працівникам органів розслідування та судової влади необхідне знання форми і змісту висновку судового експерта. Зазначене сприяє більш послідовній та ефективній оцінці висновку. Приймаючи до уваги відмічене, автором детально розглянуто етапи оцінки, виходячи зі структури висновку судового експерта.

Оцінка починається з перевірки дотримання вимог процесуального законодавства, що відносяться до призначення та проведення експертиз. У вступній частині висновку слідчим (судом) звертається увага на визначення завдання, достатність матеріалів для надання висновку, перевіряється компетентність експерта у вирішенні класифікаційних судово-авторознавчих завдань. Автором зосереджено увагу на дослідницькій частині висновку, в якій викладено хід дослідження, його результати, вказуються застосовані наукові методи і прийоми. Оцінка наукової обґрунтованості висновку експерта викликає складнощі у слідчих (суддів), тому що для цього необхідно орієнтуватися в можливостях методик дослідження, мати певні спеціальні знання. За даними анкетування 85 % слідчих наукову обґрунтованість висновку експерта оцінюють формально. У зв’язку з цим, дисертанткою надано рекомендації слідчим та суддям щодо оцінки висновку судово-авторознавчої класифікаційної експертизи.

На підставі прикладів з експертної практики розглянуто форми висновків судово-авторознавчої класифікаційної експертиз, зосереджено увагу на імовірному висновку, що часто надається у вирішенні питань щодо встановлення соціально-біографічного портрету автора документа.