СУЩНОСТЬ И ОСНОВНЫЕ ПРОЯВЛЕНИЯ ЭСТЕТИЗМА В СОВРЕМЕННОЙ КУЛЬТУРЕ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об'єкт і предмет дослідження, вказується методологічна база, формулюється мета і завдання, фіксуються положення наукової новизни, вказуються теоретичне і практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1. «Естетизм як тема філософського дослідження» включає два підрозділи, в яких розглядаються вже розроблені питання, що пов’язані з естетизмом.

У підрозділі 1.1. «Аналіз робіт, присвячених естетизму» роботи з естетизму умовно поділено на три групи: тексти, присвячені філософському аналізу естетизму, тексти, що розглядають естетизм у якості невід’ємної культурної компоненти сучасності, та тексти, у яких сформульовано естетистське світоставлення. До першої групи віднесено роботи таких авторів, як С. Гарднер (S. Gardner), Ю. В. Перов та Ю. Л. Аркан, П. П. Гайденко, Г. Катеб (G. Kateb). Загальним для авторів, які розглядають філософський естетизм, є визнання, що дане явище бере свої витоки в ідеях, викладених І. Кантом в «Критиці здатності судження»; що філософський естетизм стверджує можливість і необхідність вивчення мистецтва та естетичного філософськими методами; що філософський естетизм можна вивчати переважно на матеріалах філософських текстів. Слід підкреслити, що говорячи про філософський естетизм, автори чітко не розмежовують філософську стратегію розгляду естетичного й виникаючий як наслідок тип світоставлення.

Окремі прояви естетизму розглянуто в роботах таких сучасних дослідників, як В. Н. Назаров, Л. В. Щеглова, К. Г. Ісупов, О. П. Наконечна, В. Н. Шердаков, Д. Є. Яковлев, С. А. Симонова, І. В. Устинова, Н. Л. Соколова. Типологію носіїв естетизму, «естетиків» (термін С. К’єркегора), запропоновано І. Г. Тропіною. Дослідник виділяє наївного естетика, естетика-спокусника, що може проявлятися як спокусник-художник або спокусник-імітатор, а також наївного імітатора. Наприкінці підрозділу зроблено висновок, що концепція «філософського естетизму» є досить розробленою, попередніми дослідниками проаналізовано базові тексти та філософські системи, що обґрунтовують існування естетизму як стилю філософування та стратегії пізнання дійсності. Проте дослідження з сучасних проявів естетизму як ціннісної системи та світоставлення прояснюють лише окремі його характеристики. Це підкреслює необхідність проведення системного дослідження з естетизму, що дозволило би простежити розвиток та трансформацію цього явища, що є невід’ємною рисою сучасної культури.

За допомогою методу історико-культурної реконструкції виділено ключові культурні феномени, які сприяють аналізу естетизму і прагненню визначити його сутність. Як джерельна база, таким чином, постають наступні дослідження: розгляд романтизму з позиції міждисциплінарного підходу, коли він постає не тільки як літературний стиль або історичний період, але і як тип світогляду, специфічна система цінностей, а також роботи, присвячені Ф. Шлегелю; дослідження з дендізму, також робота Ш. Бодлера «Поет сучасного життя»; дослідження з богеми; дослідження з «розбитого покоління», що склалося в США в повоєнні роки, роман Дж. Керуака «Волоцюги дхарми»; дослідження з ціннісної орієнтації представників контркультури 1960-х років, дослідження з хіпі, та пов’язаних із ними феноменів психоделії та рок-культури; дослідження з кіберкультури.

У підрозділі 1.2. «До визначення поняття «естетизм»: основні конотати» розглянуто сучасні дефініції та трактування, що надано естетизму у науковій літературі. Зроблено висновок, що естетизм як тип філософування є лише одним із визначених конотатів цього поняття. Також дослідниками естетизм трактується як спрямованість на естетичне (неусвідомлений естетизм у Г. Катеба, культ прекрасного у Д. Яковлєва), як образ життя («естетичне життя» у К. Г. Ісупова) та як практична компонента світогляду, що спирається на естетичні цінності (К. Поппер, А. Коковкіна). У дослідженні присутні всі з визначених конотатів, але метою є довести, що у сучасній культурі естетизм набув якості досить поширеного способу світоставлення. Задля цього у дисертації розглянуто, як проходив процес актуалізації естетизму, які фактори та історичні події на це впливали.

Виділяються чотири погляди на хронологічні рамки естетизму. Першого варіанту дотримується В. П. Козирьков. Ним запропоновано виділяти три стадії (типа) естетизму: імпліцитний естетизм, що ще не виділився в загальній структурі духовності; естетизм в його самостійній формі, що гармонійно співіснує з іншими видами духовності (як це було у ранніх німецьких романтиків); зрілий естетизм, в якому естетичні форми життя домінують над усіма іншими духовними структурами (естетизм в постмодерністській культурі).

Інша думка належить І. В. Устиновій, яка вважає, що як напрям естетизм сформувався в естетиці маньєризму і бароко, проявом естетизму в Іспанії стало барокове світовідчуття, теоретичного ж осмислення це явище набуло лише наприкінці ХІХ ― середині ХХ століття.

Широко трактує естетизм А. А. Коковкіна, що ототожнює естетизм як невідрефлектоване світоставлення з язичництвом. Подальші прояви естетизму припадають на епоху Ренесансу, німецький романтизм, англійський неоромантизм. На думку дослідника, вершиною європейського естетизму стає концепція письменника маркіза де Сада. Сучасні прояви естетизму А. А. Коковкіна знаходить у постмодернізмі.

У дослідженні вирішено дотримуватися хронології розвитку естетизму, за якою він вперше актуалізується в світоставленні ранніх німецьких романтиків, та надалі відокремлюється від філософського естетизму. Такий погляд на хронологію естетизму властивий П. П. Гайденко, Ю. В. Перову та Ю. Л. Аркану. Окремою метою стає заповнення хронологічної ніші, що пролягає поміж англійським естетизмом та постмодерністською культурою, через відсутність досліджень, що присвячені існуванню естетизму у зазначений період.

Розділ 2. «Формування ідейних підстав естетизму» включає в себе чотири підрозділи, у яких розглядається поступове становлення естетизму як світоставлення та місце німецької класичної філософії у цьому процесі.

У підрозділі 2.1. «Естетика І. Канта та її вплив на становлення естетизму» проаналізовано естетичну концепцію І. Канта, що її викладено у «Критиці здатності судження». Особлива увага приділена ідеям, які отримали подальший розвиток у зв’язку зі становленням естетизму. Такими є наступні: естетичне є особливий спосіб розгляду світу природи; естетична здатність судження дозволяє віднайти суб’єктивну доцільність у природі, що підтверджує відчуття задоволення; протиставлення прекрасного та піднесеного; визнання автономності естетичного щодо морального або пізнавального; вчення про генія як талановиту особу, що відіграє роль провідника постанов природи щодо мистецтва. Саму систему Канта не можна розглядати як естетизм, але подальші її інтерпретації сприяли становленню такої системи ідей, що виступала теоретичним обґрунтуванням естетизму. Максиму естетистського світоставлення сформульовано як «Я незадоволений спогляданням цієї дійсності». Акцент зроблено на подальшому нерозрізненні теологічної та естетичної здатностей судження, а отже, ототожнюванні незадоволення від споглядання дійсності та визнання відсутності доцільності у цієї дійсності, сприйняття її у якості абсурду.

У підрозділі 2.2. «Естетика Ф. Шиллера як преромантизм» розглядаються подальші трансформації естетичних ідей Канта. Шиллер поглиблює розуміння естетичного, надаючи йому значення «третього світу», у якому є можливим гармонійне співіснування природи та свободи. Доцільність він розглядав як реальну якість дійсності, роль митця вбачав у перемозі уявного над дійсністю. Все це вказує на перехідний характер естетики Шиллера, що поєднала в собі кантівські та романтичні ідеї.

У підрозділі 2.3. «Естетика Ф. В. Й. Шеллінга: перше теоретичне обґрунтування естетизму» розглядається естетична теорія Шеллінга, у якій естетизм було остаточно виділено як світоставлення. Естетичному Шеллінгом надано онтологічного статусу, це вже не спосіб розгляду світу природи ― це спосіб існування світу. Лише в естетичному світ набуває гармонії, коли відсутнє протиставлення теоретичного та практичного, природного та морального. У своїй «Філософії мистецтва» Шеллінг розглядає світ як художній твір, що твориться кожним із нас. Але особливе місце у цьому універсумі належить митцям, що позбавлені підпорядкування моральному, адже воно поступається естетичному як уособленню найвищої гармонії. Таким чином, естетичному надано статус не тільки окремого, але й найвищого світу. Тісний зв’язок Шеллінга з романтичним колом та вплив його філософських ідей сприяли подальшій актуалізації естетизму, переходу до практичного застосування цієї ідеології.

У підрозділі 2.4. «Особливості естетизму німецьких романтиків» розглянуто естетизм як світоставлення німецьких романтиків. Показано історичну ситуацію, у якій сформувався ранній німецький романтизм, та вплив попередників ― літературного напряму «Sturm und Drang» та німецького ідеалізму ― на філософію та світогляд романтиків. Звернуто увагу на те, як романтизмом було трансформовано погляди Канта на співвідношення мистецтва та моралі, на природу генія. Романтикам був властивий культ генія як виняткової особистості, що має можливість порушувати закони природи та вимоги моралі. Кантіанське підпорядкування естетики моральній сфері було замінено романтиками моральним суб’єктивізмом. Одна з визначальних тем романтичного міркування ― проблема подолання конфлікту ідеального та реального за допомогою синтезу життя та мистецтва. Замкненість романтиків на суб’єктивному, на переживаннях та чуттєвій насолоді вплинула на поширення ідеї життєтворчості та поглядів на життя як «конструювання себе». Романтики відвертаються від дійсності, що несе лише відчуття незадоволення, та поринають в ідеальний світ, що створюється силою мистецтва. Але подібне роздвоєння між реальним та ідеальним перетворюється на «трагедію естетизму». Ранній німецький романтизм породжує постать естетиста ― носія естетистського ставлення до світу. Як приклад естетиста наведено Ф. Шлегеля.

Розділ 3. «Прояви естетизму в сучасній культурі» включає п’ять підрозділів. Його присвячено розгляду окремих культурних угрупувань, світоставлення яких може бути охарактеризовано як естетизм.

У підрозділі 3.1. «Дендізм як естетизм» детально розглянуто особистість та прикмети денді. Вказано на зв’язок романтизму та дендізму, співіснування їх як характеристик, наприклад, у особистості Д. Байрона. Однією з особливостей дендізму названо його зосередженість на зовнішності, зокрема костюмі, а також манерах та стилі, що є своєрідним варіантом життєтворчості як «створення себе». Зазначено, що денді можуть бути ототожненими з «аристократами духу», як їх розумів Ф. Ніцше. Проаналізовано погляди на сутність дендізму його теоретика та практика Ш. Бодлера. Підкреслено, що для денді також є характерними аморалізм та подвоєння світу. Таким чином, підтверджено, що світоставлення денді також є формою естетизму.

У підрозділі 3.2. «Художній естетизм богеми» розглянуто перший прояв масового естетизму. Приділено увагу історичним обставинам виникнення богеми. Продемонстровано, як від явища, що належало виключно до художніх кіл, богема перетворилася на популярний стереотип поведінки та образу життя, що почав поширюватися серед нехудожників. Показано, що богема відігравала роль своєрідного бастіону збереження некомерційного мистецтва, виникла як реакція на суперечливість буржуазних цінностей та образу життя. З іншого боку, богема стала причиною поширення культу насолоди, переваги естетичного понад етичним, пасивності, ескапізму. Все це дозволяє зробити висновок, що завдяки богемі естетизм як спосіб ставлення до світу набув популярності, закріпився в сучасній західній культурі.

У підрозділі 3.3. «Естетизм ідеологів контркультури 1950―60-х років» досліджується культурне угрупування в повоєнних США, що набуло назви «розбите покоління». Бітники можуть бути сприйняті як американський варіант богеми. Розглянуто історичні обставини, що сприяли появі бітників, та поширенню цього стереотипу у суспільстві. «Розбите покоління» протиставляло себе представникам середнього класу, схилялося до цінностей, що належали маргінальним прошаркам. Аналіз світоставлення бітників дозволяє побачити його прямий зв’язок з естетизмом попередників, що також дозволяє віднести представників «розбитого покоління» до естетистів. На прикладі роману Дж. Керуака продемонстровано, що дзен-буддизм був інтерпретований бітниками у естетистському дусі.

Підрозділ 3.4. «Особливості естетизму масової контркультури 1960-х років» присвячений стислій характеристиці історичного становища, у якому виникла контркультура 1960-х років. Зроблено акцент на двох моментах: появі молодого покоління так званих «бебі-бумерів» та на активізації гражданських рухів, що було пов’язано із внутрішньою та зовнішньою політикою США. Умовно контркультуру 1960-х років можна поділити на політичний та неполітичний напрями. Останній ототожнюється з хіпі. Світоставлення хіпі визначено як естетизм. Його особливості розглянуто через феномени психоделії та рок-культури. Продемонстровано, що популярність психоделічної культури, що включала прийом наркотиків, захоплення східною культурою, розквіт психоделічного року, підйом інтересу до містичних та синкретичних релігій, була викликана поширенням естетизму як способу ставлення до світу в контркультурному середовищі. У зв’язку з психоделією дослідження звертається до проблеми змінених станів свідомості. Схильність до залежностей, у томи числі й наркотичних, значно пов’язана з особистістю людини, з наявністю у неї прагнення позбавитися своєї відособленості, стерти кордон поміж «Я» та «не-Я», тимчасово змінити свою свідомість. Звернення до феномену психоделії робить можливою спробу інтерпретації естетизму через психологічні поняття «онтологічної невпевненості» (Р. Д. Ленг) та «неповноцінності» (Е. Еріксон), що дозволяє говорити про особистісну укоріненість цього явища.

У підрозділі 3.5 «Віртуальний естетизм кіберкультури» кіберкультуру розглянуто як простір сучасної концентрації естетизму. Приділено увагу становленню кіберкультури, її зв’язку з контркультурою 1960-х років, а саме з контркультурною ідеєю «відкритої комунікації». Розглянуто такі ключові теми сучасної кіберкультури як техноязичництво, кіберпанк, кіборгизація людини, трансгуманізм. Всупереч існуючим відмінностям поміж контр- та кіберкультурою, наприклад, антитехніцизму першої та залежності від техніки другої, ці культурні угрупування виявляють значну кількість відповідностей: роль богеми у кіберкультурі відіграють кіберпанки, замість рок-музики ― рейв, замість наркотичної ― комп’ютерна залежність. Для кіберкультури також є властивим протиставлення ідеального реальному, яке розуміється як протиставлення фізичного та інформаційного (віртуального) тіла. Загалом, світоставлення представників кіберкультури цілком відповідає естетизму.

У дослідженні запропоновано типологію естетизму, в основі якої виділені можливі варіанти відповіді на незадоволення дійсністю створенням альтернативної. Виділено такі типи естетизму: художній, філософський, психоделічний, віртуальний. Художній естетизм є характерним для XIX ― першої половини ХХ століття. Його представники ― романтики, денді, богема. Філософський естетизм виник як рефлексія з приводу романтичної епохи та її впливу на культуру. Це своєрідні роздуми естетиста над сутністю дійсності, якою він незадоволений. Естетизм представників «розбитого покоління» можна охарактеризувати як перехідний між художнім та психоделічним. Найбільш яскраво психоделічний естетизм проявився в культурі хіпі. Віртуальний естетизм ― найпізніший тип, притаманний кіберкультурі. У дослідженні зроблено прогноз, що саме цей тип стане найбільш масовим з існуючих досі типів естетизму.

Розділ 4. «Основні аспекти сутності естетизму» включає в себе три підрозділи, які присвячені розгляду трьох аспектів естетизму, що виділені в дослідженні. На початку розділу на підставі попереднього аналізу проявів естетизму у сучасній культурі надано перелік рис, що відрізняють естетиста ― особу, світоставлення якої характеризується як естетизм. До цих рис віднесено: гедонізм, індивідуалізм, аморалізм, снобізм, ескапізм, дуалістичне мислення, життєтворчість.

У підрозділі 4.1 «Екзистенційний аспект естетизму як життєвої позиції» сутність естетизму розкривається з позиції екзистенціальної філософії з опорою на праці С. К’єркегора та Б. Хюбнера. Як відомо, К’єркегор виділяв естетичну та етичну стадії життєвого шляху. Естетична стадія збігається з естетизмом як його представлено в дослідженні. Естетиків К’єркегор поєднує з іроніками та романтиками. Хюбнер також протиставляє естетичне та етичне, але у його розумінні вони представляють різні способи позбавлення «зайвої метафізичної енергії». Якщо до життєвої позиції естетиста підійти критично, то можна виділити наступні її екзистенційні моменти: метою життя естетиста є насолода прекрасним, що ототожнюється ним з психічним збудженням; джерело подібних збуджень естетист шукає в зовнішньому (Іншому); у естетиста відсутня внутрішня цілісність, тому що він не може «вибрати себе»; естетист звертається до мистецтва з метою створити «свій світ», розриваючи, таким чином, зв'язок з дійсністю; наслідком естетичної позиції стає перебування в стані відчаю/нудьги.

У підрозділі 4.2 «Політичний аспект естетизму як бунтарства» розглянуто обґрунтування бунту, що міститься у роботах Г. Маркузе та А. Камю, як реакції на незадоволеність дійсністю. Дослідження та апологетика бунту цих філософів дозволяють зрозуміти політичний аспект естетизму. На думку обох філософів, сучасне індустріальне суспільство зайшло в глухий кут, а шлях до нового суспільства лежить через бунт, а не революцію. Від попередніх форм бунту, що носили політичний характер, цей бунт відрізняється тим, що може бути втілений в естетичних формах. Таким чином, естетизм ― це своєрідний естетичний бунт, що відрізняється універсальним незадоволенням дійсністю, тому його повстання направлено «за межі», метою стає чуттєве, переживання, «мистецтво заради мистецтва».

У підрозділі 4.3 «Етичний аспект естетизму (естетизм як постмодерністський варіант етики)» на прикладі робот Р. Рорті та Р. Шустермана розглянуто, як у сучасній постмодерністській філософії естетизм розуміється як етична позиція на фоні нерозділення естетичного та етичного. Рорті розуміє під естетизмом лінгвістичне самоконструювання, що здійснює індивід у межах приватної сфери. Естетизм ― синонім «естетичного життя», тобто варіант етичної позиції. Шустерман відмовляється від розуміння естетизму як самоконструювання, його відокремленості від публічної сфери. Замість цього він пропонує проект сомаестетики, що поєднує безліч дисциплін, пов’язаних із вивченням функціонування тіла (соми), соціальних обмежень на чуттєві сприйняття, методів поліпшення сприйняття. Від етичного індивідуалізму, що розвинуто в концепції Рорті, Шустерман робить крок до поширення естетизму до рівня соціальної практики, однак також пов’язаної з питаннями образу життя, тобто включеної до сфери етики.