ТАКТИКА ХІРУРГІЧНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ПЕРФОРАТИВНУ ВИРАЗКУ ШЛУНКА І ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ

Короткий зміст

Матеріал й методи дослідження. В основу даної роботи покладені результати дослідження й лікування 135 хворих на перфоративну виразку шлунка і дванадцятипалої кишки, які знаходились у клініці кафедри факультетської хірургії Івано-Франківського державного медичного університету.

Чоловіків було 119 (88,1%), жінок − 16 (11,9%), вік хворих коливався від 16 до 86 років. Перфоративну виразку дванадцятипалої кишки мали 113 (83,7%) хворих, шлунка − 22 (16,3%). Згідно класифікації Johnson (1990) І тип зустрічавсь у 6 (4,5%) хворих, ІІ – в одного (0,7%), ІІІ – у 15 (11,1%) та ІV тип – у 113 (83,7%) пацієнтів. Тривалість захворювання була у 34 (25,2%) хворих до 1 року, у 31 (23,0%) – від 1 до 5 років, у 10 (7,4%) – від 6 до 10 років, у 16 (11,9%) – від 11 до 20 років і у 6 (4,4%) – більше 20 років. У 38 (28,1%) хворих виразковий анамнез був відсутній і перфорації були "німими".

До 2-х годин від моменту перфорації в клініку надійшло 36 (26,7%) осіб, до 6 год. – 61 (45,2%), до 12 год. – 15 (11,1%), до 24 год. – 14 (10,4%) і більше, ніж через добу – 9 (6,6%) чоловік. Раптовий "багнетний" біль у животі був у 41 (30,4%) хворого, в 75 (55,5%) біль поступово наростав до інтенсивного, у 19 (14,1%) був нетиповий біль в епігастрії та правому підребер'ї. Різке тонічне напруження м'язів черевної стінки – "дерев'яний" або "дошкоподібний" живіт спостерігавсь у 66 (48,9%) хворих. Відсутність печінкової тупості спостерігалась у 62 (45,9%) хворих, а позитивний "симптом серпа" (пневмоперитонеум) − у 83 (61,5%). У 93 (68,9%) хворих були супутні захворювання: у 16 була ішемічна хвороба серця, у 6 − гіпертонія, у 13 − хронічний гепатит, у 12 − злукова хвороба органів черевної порожнини, також у хворих були пневмонія, туберкульоз легень, хронічний бронхіт, цироз печінки, цукровий діабет, хронічний панкреатит, кахексія, хронічний алкоголізм та інші захворювання.

За характером клінічної картини, оцінки частоти пульсу, артеріального тиску, показників аналізів крові та інших визначали тяжкість стану хворих. У задовільному стані було 29 (21,5%) осіб, у стані середньої тяжкості − 66 (48,9%), у тяжкому − 23 (17,0%) та у вкрай тяжкому − 17 (12,6%).

Для об’єктивної оцінки динаміки показників обстежень та лікування всі хворі були розподілені на 3 групи, відповідно до стадії перитоніту (за К.С. Симоняном, 1966). У першу групу увійшли 94 хворих з реактивною стадією перитоніту, в другу − 34 з токсичною та в третю − 7 пацієнтів з термінальною. За характером випоту в черевній порожнині хворі розподілились таким чином: серозний був у 33 (24,5%), серозно-фібринозний − в 72 (53,3%), гнійний − у 3 (2,2%) та гнійно-фібринозний − в 27 (20,0%).Місцевий перитоніт був у 16 (11,9%) хворих, дифузний – в 76 (56,2%) та розлитий – в 43 (31,9%).