ТАКТИКО-КРИМІНАЛІСТИЧНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ОСНОВИ ПОШУКУ ТА ЗАТРИМАННЯ ЗЛОЧИНЦЯ Автореферат

Актуальність теми. На початку XXI століття нові, негативні тенденції злочинності стали серйозною перешкодою на шляху становлення демократичних інститутів і економічних основ української державності. Злочинці використовують усе більш витончені способи вчинення й приховання протиправних дій, застосовують сучасні технічні засоби, тому перед слідчими все частіше стає завдання пошуку невідомих злочинців за залишеними ними слідами. Практика свідчить про зростання числа нерозкритих особливо тяжких злочинів. Так, за даними УМВС України в Харківській області, кількість нерозкритих злочинів загально кримінальної спрямованості становила: 1999 р. – 8094 (25,4% всіх вчинених злочинів), 2000 р. – 8296 (23,5%), 2001 р. – 6644 (21,6%), 2002 р. – 5801 (17,8%), 2003 р. – 14857 (36,3%), 2004 р. – 13417 (35,7%).

Головними недоліками в діяльності правоохоронних органів по протидії злочинності, особливо в її організованих формах, є низький рівень розкриття вже вчинених кримінальних діянь і низька ефективність затримання злочинців з метою одержання доказів по кримінальній справі. Обоє ці істотних недоліків багато в чому обумовлені серйозними помилками в пошуковій діяльності, відсутністю специфічних тактичних навичок проведення затримання особи на місці злочину. Установлення в процесі розслідування особи, яка вчинила злочин (далі злочинця), є одним із центральних завдань досудового слідства. Його вирішення представляє значні труднощі, особливо коли злочинцю вдалося зникнути з місця події. Потреби сучасної слідчої практики свідчать, що назріла гостра необхідність дослідження наукових і прикладних проблем пошуку й встановлення особи злочинця та його подальшого затримання.

Пошук злочинців та їх наступне затримання сприяє повному, всебічному й об'єктивному розслідуванню кримінальних справ. Недоліки пошукової діяльності слідчого негативно впливають на боротьбу зі злочинністю. В зв'язку з цим проблемам пошуку злочинця приділяється багато уваги в криміналістиці. Аналіз наукових праць по даній проблемі свідчить про відсутність єдиної позиції до визначення й змісту пошукової діяльності.

Більшість дослідників метою пошукової діяльності слідчого вважає розшук встановленого злочинця, який ховається від слідства. Діяльність слідчого з пошуку невідомого злочинця (пошукова діяльність) спирається на наукові основи, які перебувають у стадії формування. Значною мірою вони представлені у вигляді апробованих окремих положень криміналістичної техніки, криміналістичної тактики, судової медицини й судової експертології. Сьогодні значно розширився арсенал технічних засобів і тактичних прийомів пошуку та отримання криміналістичної інформації із залишених злочинцем слідів. Це вимагає проведення аналізу й узагальнення з метою реалізації новітніх технологій в пошуковій діяльності слідчого. Таким чином, необхідно визначити структуру пошукової діяльності, цілі й методологію пошуку, встановити його співвідношення з розшуком.

Логічним завершенням пошуку та встановлення злочинця є його затримання. Проблемам затримання злочинця присвячено низку досліджень різних авторів. Вивченню піддавалися, в основному, процесуальна та оперативно-розшукова сторони затримання. Такий однобічний підхід не тільки збіднює теоретичні дослідження діяльності правоохоронних органів із затримання злочинця, але й позбавляє практичних працівників цілісного уявлення про всю процедуру затримання, у тому числі використовуваних при цьому тактичних прийомів для отримання доказової інформації про причетність затриманої особи до вчинення злочину. Таке становище багато в чому пояснюється недостатністю теоретичних досліджень з організації й тактиці затримання. Тактичні прийоми затримання злочинця на місці злочину недостатньо досліджені й не розглянуті на належному рівні в криміналістичній літературі. Так, у більшості підручників і посібників із криміналістики не викладається тактика затримання особи на місці злочину, що негативно позначається на підготовці практичних працівників.

У спеціальної літератури розглядаються переважно окремі питання, пов'язані з процесуальною стороною та окремими проблемами тактики затримання, причому деякі із запропонованих авторами рекомендацій утратили нині свою актуальність або не можуть бути використані у зв'язку зі зміною характеру дій злочинців, застосовуванням ними нових засобів і методів з метою уникнути затримання. Слідча практика свідчить, що дії із затримання злочинця нерідко містять реальну небезпеку для життя й здоров'я співробітників міліції, громадян. Тому затримання злочинця на місці злочину, а особливо у випадках, коли воно здійснюється шляхом проведення тактичної операції, є найскладнішим у тактичному відношенні комплексом слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів. Таким чином, сучасна слідча практика вимагає розробки криміналістичних аспектів тактики затримання злочинця.

Окремим питанням пошуку та затримання злочинця присвячені роботи вітчизняних та закордонних вчених, таких, як О.Г. Александровський, Ю.П. Аленін, О.М. Бандурка, В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, Б.Є. Богданов, Т.В. Боголюбська, О.О. Бородич, А.І. Вінберг, О.К. Гаврилов, В.І. Галаган, І.Ф. Герасимов, Ф.В. Глазирін, В.М. Григор’єв, В.І. Громов, О.П. Гуляєв, А.Я. Дубинський, О.О. Закатов, А.І. Іщенко, Е.К. Кагін, В.Я. Колдін, Н.І. Клименко, О.М. Колісниченко, Є.Ф. Коновалов, В.О. Коновалова, В.С. Кузмичов, В.П. Лавров, О.М. Ларін, І.М. Лузгін, В.Г. Лукашевич, В.О. Образцов, В.І. Попов, О.Р. Ратинов, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай, О.Б. Соловйов, П.Є. Титов, В.В. Тіщенко, М.В. Терзієв, О.А. Філющенко, Л.В. Франк, А.А. Чувільов, Б.В. Шавер, М.П. Шаламов, В.Ю. Шепітько, С.А. Шейфер, І.М. Якімов та ін.

Питання всебічного розгляду процедури пошуку невідомого злочинця по залишених ним матеріальних й ідеальних слідах та тактики його затримання на місці злочину достатньою мірою не вирішені, не піддавалися комплексному дослідженню на монографічному рівні у вітчизняній та закордонній літературі з метою розробки тактичних рекомендацій для підвищення ефективності розкриття й розслідування злочинів.

Сукупність визначених проблем обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження ґрунтується на основних положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України №1376 від 25.12.2000 р., на Указах Президента України № 143 від 18.02.2002 р. „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” і № 84 від 6.02.2003 р. „Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю та корупцією”, на Концепції розвитку системи відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 років (рішення Колегії МВС України від 18.12.2000 р. № 9КМ/1); відповідає тематиці пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 років, які затверджено Наказом МВС України від 30. 06.2002 р. № 635, Наказу МВС України від 15.05.2003 р. № 491 „Про вдосконалення науково-дослідної діяльності в системі МВС України” та головним напрямкам наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 рр., затвердженим Вченою радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 3 від 23.03. 2001 р.).