ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Доступність нового Кримінально-процесуального кодексу України розумінню не тільки юристами, але й пересічними громадянами, залежить від якості організації правового матеріалу і зовнішнього його виразу. Ефективність впливу закону на суб’єктів кримінально-процесуальних правовідносин знаходиться в прямому зв’язку з чіткістю викладення кримінально-процесуальних норм. Тому кожна норма зокрема та кримінально-процесуальний закон в цілому повинні бути належним чином сформовані. Однією з проблем, що виникають при формуванні кримінально-процесуальних норм, є недостатній рівень володіння технікою цього процесу.
Проведення в Україні судово-правової реформи потребує суттєвого оновлення кримінально-процесуального законодавства, у зв’язку з чим значного інтересу і набувають саме проблеми формування кримінально-процесуальних норм.
Доцільність наукової розробки проблем техніки формування норм кримінально-процесуального законодавства визначається також тим, що правові норми формулюються, виражаються за допомогою загальних, абстрактних понять, а також багатозначних слів та спеціальних юридичних термінів, які за різних умов суб’єктами права можуть сприйматися неоднозначно. Недотримання вимог юридичної техніки в правотворчості знижує ефективність правових норм у зв’язку з появою численних помилок у редакції закону, що в свою чергу вимагає дослідження причин їх виникнення, виділення типових недоліків у формуванні кримінально-процесуальних норм, вивчення наслідків порушення застосування юридичної техніки та розробки пропозицій щодо їх усунення.
Таким чином, теоретична розробка кола проблем щодо техніки формування норм кримінально-процесуального права є актуальним завданням науки кримінально-процесуального права, успішне вирішення якої має пряме відношення до підготовки і прийняття нового КПК України.
Значний внесок у вивчення категорії «юридична техніка», що відноситься до теорії права, зробили видатні фахівці даної галузі: С.С. Алексєєв, Н.А. Власенко, А.С. Піголкін, О.Ф. Скакун, Ю.А. Тихоміров, О.О. Ушаков тощо. Окремі теоретичні аспекти щодо процесу формування саме норм кримінально-процесуального права розглядалися вченими-процесуалістами: В.В. Вандишевим, А.Я Дубинським, П.С. Елькінд, Л.М. Карнєєвою, О.М. Ларіним, Л.М. Лобойком, Е.Г. Лукьяновою, П.А. Лупинською, В.В. Назаровим, А.В. Смірновим, М.С. Строговичем, В.М.Тертишником, І.Я. Фойницьким, але фрагментарно, у межах більш широких тем. Крім того, останнім часом в Україні активізувалася робота по дослідженню кримінально-процесуальної норми (наприклад, дослідження С.О. Гейц і О.В. Капліної, які є вагомим внеском у питаннях наукової розробки понятійного апарату кримінально-процесуальної норми, її структури, видів, тлумачення) та юридичної техніки (дисертаційна робота А.В. Красницької, предметом якої є юридична техніка кримінально-процесуальних актів, однак увагу приділено тільки техніці складання документів у кримінальних справах). Проблеми ж техніки формування норм права у кримінально-процесуальному аспекті комплексному монографічному дослідженню ще не підлягали.
Зазначені міркування і послужили підставою для вибору теми дисертаційного дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 4.1 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затверджених наказом МВС України від 29.07.2010 № 347, та до п. 7 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011 – 2014 роки, затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 року.
Мета і завдання дослідження.
Мета даної наукової роботи полягає в комплексному дослідженні кримінально-процесуального аспекта техніки формування правових норм і теоретичному обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення законотворчої діяльності й законодавства у сфері кримінального судочинства.
Визначена мета конкретизується наступними завданнями:
- дослідження правової природи норм кримінально-процесуального права за допомогою вивчення поняття «кримінально-процесуальна норма», її характерних ознак, походження, особливостей структури та видів;
- з’ясування поняття «юридична техніка» з урахуванням розгляду її підвидів;
- формулювання поняття техніки формування кримінально-процесуальних норм через розкриття її змісту;
- розробка способів формування норм кримінально-процесуального права;
- окреслення типових недоліків у формуванні кримінально-процесуальних норм на підставі критичного аналізу сучасного кримінально-процесуального законодавства України;
- дослідження слідчо-судової практики щодо встановлення наслідків недотримання вимог техніки формування кримінально-процесуальних норм;
- визначення напрямків подолання помилок у формуванні норм кримінально-процесуального права.
Об’єктом дослідження є еволюція й сучасний стан формування норм кримінально-процесуального права, а також правотворча діяльність у сфері кримінального судочинства як динамічне, багатоаспектне явище.
Предметом дослідження виступає техніка формування норм права у кримінально-процесуальному аспекті.
Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження в дисертації використана сукупність дослідницьких методів сучасної гносеології. Їхню основу складає загальний діалектичний метод, який використано в процесі наукового пізнання сутності техніки формування кримінально-процесуальних норм. Системно-структурний метод посідає провідне місце: він дозволив вивчити види та структуру норм кримінально-процесуального права, обґрунтувати мету, завдання і значення формування вказаних тут норм, а також визначити зміст техніки їх формування. Історичний і порівняльно-правовий методи дозволили простежити становлення й еволюцію техніки формування норм права в Україні. Формально-логічний метод застосовувався при з’ясуванні й роз’ясненні положень чинного законодавства. Соціологічні методи дослідження використовувалися при вивченні правозастосовної практики правоохоронних органів та суду, аналізі кримінальних справ, при опитуванні та анкетуванні співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури і суду щодо розуміння і застосування норм КПК. З метою одержання необхідних для дослідження даних було опитано 55 викладачів-фахівців з кримінального процесу, 49 суддів й 20 прокурорів, що працюють у містах Херсон та Харків, 260 слідчих, 290 осіб, що здійснюють дізнання з різних підрозділів Херсонської, Миколаївської, Луганської, Дніпропетровської, Донецької та Харківської областей. Вивчено близько 350 кримінальних справ, що знаходяться в архівах судів і органів внутрішніх справ Харківської та Херсонської областей.
Теоретичне підґрунтя дисертаційної роботи базується на наукових працях вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі філософії, філософії права, теорії права, кримінально-процесуального права, соціології, праксеології, криміналістики, кримінального права, цивільного процесу.
Нормативно-правову основу дослідження склали Конституція України та кримінально-процесуальне законодавство.
Наукова новизна одержаних результатів проведеного дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим в Україні комплексним дослідженням техніки формування норм права у кримінально-процесуальному аспекті.
Науковою новизною відзначаються такі положення:
- одержало подальший розвиток положення у теорії кримінального процесу щодо визначення кримінально-процесуальної норми. В аспекті техніки формування норм кримінально-процесуального права сформульовано поняття кримінально-процесуальної норми: це загальнообов’язкові, встановлені державою положення, які створені за допомогою спеціальних правил, прийомів, способів, методів і засобів, мають визначену структуру й виражені у встановленій формі, визначають і регулюють кримінальне судочинство та правовідносини, що виникають, розвиваються й припиняються у його ході;
- одержали подальший розвиток підходи до визначення особливостей структури норм кримінально-процесуального права;
- удосконалено поняття «юридична техніка». Визначено, що юридична техніка інтерпретується у двох смислових значеннях – широкому і вузькому. У широкому – під юридичною технікою слід розуміти сукупність правил і прийомів підготовки, формування й опублікування нормативних правових актів; сукупність специфічних засобів, правил і прийомів найбільш оптимального правового регулювання суспільних відносин. У вузькому – це сукупність вироблених в юриспруденції правил зовнішнього вираження в текстах різних правових актів (нормо установчого, нормо реалізаційного або нормо тлумачного характеру) певного правового змісту, систематизації правових актів-документів;
- вперше в кримінально-процесуальній науці сформульоване поняття техніки формування кримінально-процесуальних норм, під якою слід розуміти сукупність спеціальних правил, прийомів, способів, методів та засобів, які використовуються для належної побудови та зовнішнього вираження цих норм з метою їх подальшого правильного тлумачення й ефективного використання у правозастосовній діяльності суду, прокурора, слідчого та органу дізнання;
- вперше надано теоретичне обґрунтування ствердженню, що зміст техніки формування кримінально-процесуальних норм складають правила, прийоми, способи, методи та засоби. Визначено, що прийом є вихідним елементом, більш складним – спосіб, і найвищим по складності – метод. Засіб – це інструмент, що застосовується законодавцем під час використання кожного елементу;
- вперше розроблено способи формування кримінально-процесуальних норм та запропоновано таки їх види: змістовно-технічний, змістовно-логічний, структурно-графічний, механічний. З огляду на реалізацію цих способів надана характеристика кожного й вказується механізм їхнього практичного використання у процесі формування саме норм кримінально-процесуального права;
- одержало подальший розвиток виявлення недоліків у формуванні кримінально-процесуальних норм, серед яких за допомогою статистичного аналізу вперше окреслено типові;
- вперше детально вивчено негативні наслідки недотримання вимог техніки формування кримінально-процесуальних норм та встановлено, що наслідки витікають із виявлених недоліків і знаходяться з ними у взаємозв’язку;
- удосконалено порядок формування кримінально-процесуальних норм та запропоновано напрямки подолання помилок у формуванні норм кримінально-процесуального права. Підкреслено, що головним (вихідним) напрямком слід вважати інтенсивний розвиток вітчизняної теорії кримінального процесу.
На підставі проведеного дослідження сформульовано низку пропозицій про внесення змін і доповнень до чинного КПК (зокрема, до: ч.3 ст. 3, ст.32, ч. 1 ст. 431, ст. 100, ст. 106, ч.1 ст. 108, ст. 114, ст.148, ч. 2 ст. 1541, ст. 169, ст. 177, ч.1 ст. 192, ст. 196, ст. 227, Глави 12, 13, 18) і розроблених проектів з метою удосконалення кримінально-процесуальних норм та успішного вирішення завдань, що стоять перед кримінальним судочинством.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції вносять конкретний вклад в теорію кримінально-процесуального права і через відсутність будь-яких інших досліджень розглянутої тут теми можуть використовуватися в різних галузях діяльності, зокрема у:
- науково-дослідній роботі – як основа для подальшої розробки проблем техніки формування кримінально-процесуальних норм, а також як предмет науково-дослідної діяльності викладачів та студентів;
- правотворчій діяльності – як методичні рекомендації при вдосконаленні чинного законодавства і розробці нового КПК (акт впровадження № 13/7-730 від 27.01.2011 р., лист до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України № 2777 від 17.01.2011 р.);
- у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників (акт впровадження Херсонського юридичного інституту ХНУВС від 01.10.2010 р.).
Особистий внесок здобувача. Виконане дослідження здійснено дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків науки кримінально-процесуального права, усі викладені в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора. Особистий внесок дисертанта у публікації, які виконано у співавторстві з В.М. Стратоновим та О.М. Амелькіним «Кримінально-процесуальний закон: недосконалість юридичної техніки» та у співавторстві з В.М. Стратоновим «Вдосконалення юридичної техніки КПК як гарантія забезпечення прав учасників кримінального судочинства» становить 75 відсотків і полягає у розробці пропозицій до КПК України та власних висновків.
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації дисертації доповідалися на міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми протидії незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин у сучасних умовах» (Дніпропетровськ, 2007); науково-практичному семінарі «Сучасний стан і проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України» (Сімферополь, 2008); міжвузівській науково-практичній конференції «Застосування норм права у кримінальному процесі» (Херсон, 2008); міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми тлумачення і застосування норм кримінально-процесуального права» (Херсон, 2009); І міжнародній науково-практичній конференції «Теорія і практика сучасного права» (Херсон, 2010).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 статей у виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України з юридичних наук, та 5 статей за результатами міжнародних та міжрегіональних конференцій.
Структура дисертації визначається її метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (218 найменувань), додатків. Загальний обсяг дисертації складає 192 аркушів, обсяг основного тексту 170 аркушів.
| 
