ТЕНДЕНЦІЇ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ЗМІСТУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УНІВЕРСИТЕТАХ КАНАДИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет, схарактеризовано методи дослідження, хронологічні межі; розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; наведено інформацію про апробацію, впровадження результатів дослідження, визначено її структуру та обсяг.

У першому розділі – «Теоретичні засади інтернаціоналізації змісту вищої освіти» – виявлено стан розроблення проблеми дослідження та схарактеризовано його поняттєво-термінологічний апарат. У межах визначення тенденцій модернізації теоретичних засад інтернаціоналізації вищої освіти (ІВО) встановлено етапи розвитку досліджуваного явища в умовах глобалізації та визначено основні теоретичні підходи до інтернаціоналізації змісту вищої освіти в Канаді.

Під модернізацією засад інтернаціоналізації вищої освіти розуміємо їх осучаснення, запровадження кількісних та якісних прогресивних змін відповідно до вимог глобалізованого контексту, розвитку економіки знань та інформаційно-комунікаційних технологій.

Порівняльно-зіставний аналіз наукових праць вітчизняних і зарубіжних дослідників дав змогу схарактеризувати поняттєво-термінологічний апарат дослідження і засвідчив, що інтегральною сутнісною характеристикою феномену інтернаціоналізації освіти є міжнародний вимір організаційної, процесуальної, змістової складової сучасної вищої освіти.

Систематизовано актуальні чинники інтернаціоналізації вищої освіти: економічні, політичні, культурні, академічні. З’ясовано основні аспекти розгляду ІВО в сучасній теорії вищої освіти (групи, що задіяні у процесі; цілі та структура процесу; рівні розвитку процесу; ключові навчальні дисципліни, що є об’єктом ІВО; залежність процесу ІВО від змін у міжнародних відносинах; зумовленість ІВО соціальними освітніми реформами; інтернаціоналізація оцінки якості знань; залежність ІВО від розвитку інформаційних технологій).

У ході хронологічного аналізу сучасних стратегій інтернаціоналізації вищої освіти (міжнародні, національні та інституційні) встановлено етапи розвитку інтернаціоналізації вищої освіти в умовах глобалізації: 1) початковий (кінець 80-х рр. – середина 90-х рр. ХХ ст.) – формування міжнародних, міжурядових і національних програм інтернаціоналізації вищої освіти, офіційне визнання її пріоритетним напрямом розвитку вищої освіти; 2) структурно-організаційний (середина 90-х рр. XX ст. – початок 2000 р.) – надання міжнародного виміру всім аспектам діяльності закладів вищої освіти, розроблення внутрішніх стратегій інтернаціоналізації діяльності університету; 3) упроваджувальний (2000 – 2010 рр.) – формування комплексних інституційних програм інтернаціоналізації вищої освіти, в межах яких виокремлюються курикулярні стратегії та відбувається їх реалізація.

Визачено, що теоретичними засадами інтернаціоналізації змісту
вищої освіти виступають вітчизняні і зарубіжні концепції: комплексної побудови змісту освіти; змісту освіти як педагогічно адаптованої основи наук; змісту освіти як сукупності систематизованих знань, умінь і навичок;
змісту освіти як аналога відображення соціального досвіду людства;
змісту освіти як змісту і результату процесу прогресивних змін якостей особистості; особистісно орієнтованого змісту освіти; змісту освіти як освітнього середовища; компетентнісної теорії змісту освіти; дидактичного матеріалізму, дидактичного формалізму, дидактичного прагматизму, структуралізму, функціонального матеріалізму; парадигмальної освіти, категоріальної освіти; операціональної структуризації; положення
теорії курикулуму. Доведено, що модернізація змісту зарубіжної вищої освіти
в умовах інтернаціоналізації базується на сучасній теорії курикулуму.
Уточнено основні типи курикулуму (колекційний, інтегрований (Б. Бернстайн); змісто-базований, цілебазований, процесо-базований (В. Келлі, А. Росс, М. Сміт), курикулум на базі стандартів, курикулум на базі змісту, курикулум
на базі досвіду, курикулум як рамкова структура, курикулум на базі
результатів (П. Сальберг); його рівні (планований, упроваджувальний, досягнутий (К. К. МакНайт), ідеальний, офіційний, сприйнятий, у форматі індивідуального навчального досвіду (Д. Гудленд)). Обґрунтовано роль «прихованого» і «цілісного» курикулуму у модернізаційних перетвореннях освіти. Визначено структурні компоненти інтернаціоналізованого
курикулуму: академічні знання; досвід, здобутий у процесі навчання,
досвід, здобутий через «приховані знання», що транслюються викладачами й іншими суб’єктами освітнього процесу свідомо і несвідомо і які збагачені міжнародним виміром.

З’ясовано, що інтернаціоналізація змісту вищої освіти є пріоритетним напрямом ІВО і процесом надання міжнародного виміру навчальним планам і програмам, результатом чого стає формування полікультурної компетентності всіх суб’єктів освітньої діяльності ВНЗ, що дозволяє їм успішно функціонувати у політичному, правовому, економічному, науковому та культурному просторі глобалізованого суспільства.

Встановлено, що реалізація завдань інтернаціоналізації змісту вищої освіти відбувається відповідно до академічного, програмного, компетентнісного, мотиваційного та моніторингового підходів, які зумовлюють неперервне оновлення навчальних планів і програм (академічний підхід), використання міжнародного досвіду викладачів та їх полікультурної компетентності у процесі надання курикулуму міжнародного виміру (компетентнісний підхід), залучення студентів до інтернаціоналізації змісту освіти (мотиваційний підхід), запровадження інноваційних підходів до оцінювання і моніторингу результатів інтернаціоналізації змісту освіти (моніторинговий підхід).

Таким чином, доведено, що розвиток процесу ІВО зумовлено широкою сукупністю об’єктивних чинників розвитку сучасної цивілізації, передусім розвитком економіки знань, глобалізаційними перетвореннями, розвитком полікультурного суспільства, масовізацією вищої освіти й інтенсивним розвитком міжнародного освітнього простору.

У другому розділі – «Тенденції інтернаціоналізації змісту вищої освіти Канади: нормативно-правові, організаційні та процесуальні засади» – з’ясовано тенденції модернізації нормативно-правових та організаційних засад інтернаціоналізації змісту вищої освіти в університетах Канади; конкретизовано тенденції модернізації процесуальних засад інтернаціоналізації змісту вищої освіти в університетах Канади.

Виявлено, що нормативно-правові, організаційні, процесуальні
засади інтернаціоналізації змісту освіти є базовими положеннями, які характеризують певний напрям інтернаціоналізаційних змін і у сукупності забезпечують результативність досліджуваного процесу. Встановлено, що нормативно-правові засади врегульовуються законодавчими актами і урядовими програмами інтернаціоналізації освіти в межах національних стратегій отримання прибутку, розвитку взаєморозуміння, кваліфікованої міграції. Організаційні засади визначаються в рамках інституційних стратегій. Процесуальні засади окреслюють основні напрями і підходи до реалізації академічних цілей інтернаціоналізації змісту вищої освіти.

На основі історико-хронологічного аналізу освітньої політики Канади
в контексті проблеми дослідження з’ясовано хронологічні межі етапів
розвитку інтернаціоналізації вищої освіти в університетах країни: 1) установчий (1995 – 2000 рр.) – визнання інтернаціоналізації пріоритетним завданням національної освітньої політики країни. Протягом етапу
було прийнято положення «Про міжнародну політику Канади» (1995) й
«Угоду між Європейською Спільнотою і Канадою» (1995), які врегульовують програму співробітництва у галузі вищої освіти. Пріоритетність інтернаціоналізаційних перетворень системи вищої освіти затверджено Законом «Про вищу освіту» (2000); 2) стратегічний (2001 – 2008 рр.) – формування федеральної програми інтернаціоналізації освіти, затвердженої у другій редакції положення «Про міжнародну політику Канади» (2005), значне поширення процесів інтернаціоналізації вищої освіти; активізація участі урядів провінцій у формуванні регіональних програм інтернаціоналізації освіти («Програма розвитку вищої освіти Онтаріо» (2005), «Бізнес-план Міністерства вищої освіти провінції Альберта» (2007) та ін.);
3) комплексний (2008 – 2011 рр.) – активізація інтернаціоналізації вищої освіти на всіх рівнях (національному, провінційному, інституційному), впровадження міжнародного виміру в усі напрями діяльності університетів. Встановлено,
що протягом комплексного етапу вперше запроваджено курикулярні інституційні стратегії ІВО.

Визначено, що участь федерального уряду Канади в інтернаціоналізації вищої освіти має рекомендаційно-координаційний характер, безпосереднє регулювання політики інтернаціоналізації здійснюється урядами провінцій, найактивнішими з яких є уряди провінцій Онтаріо, Британська Колумбія, Манітоба, Альберта. Констатовано, що адміністрування, науковий супровід та фінансування національних програм інтернаціоналізації вищої освіти здійснює низка національних громадських організацій культурно-освітнього спрямування: Мережа освітніх центрів Канади, Канадське агентство міжнародного розвитку, Канадське бюро міжнародної освіти, Асоціація університетів і коледжів Канади та ін.

Доведено існування тісного взаємозв’язку між маркетинговим, політичним і програмним підходами, що існують у національних стратегіях інтернаціоналізації вищої освіти Канади.

Систематизовано інституційні стратегії інтернаціоналізації: зовнішні –маркетингові, експорту навчальних програм, міжнародної академічної співпраці; внутрішні – організаційні, програмні, академічні.

Встановлено, що зовнішні стратегії інтернаціоналізації вищої освіти є переважно маркетинговими і спрямовані на посилення позицій канадських університетів на світовому ринку освітніх послуг. Проте використання у цих стратегіях міжнародної академічної співпраці, що може виступати й окремим видом зовнішньої інституційної стратегії, спрямованої винятково на задоволення освітньо-наукових інтересів академічної громади, забезпечує реалізацію суто гуманітарних завдань: міжнародної консолідації університетів.

Виявлено, що внутрішні організаційні стратегії спрямовані на підвищення конкурентоспроможності університетів шляхом оптимізації організаційної структури закладу та запровадження інноваційного менеджменту. Основною формою реалізації внутрішніх програмних стратегій ІВО є інституційні програми навчання за кордоном і програми академічного обміну («Освіта за кордоном», «Глобальна освіта», «Літо за кордоном», «АБВ», «Брок за кордоном», «Літо університету Вуган» та ін.). Внутрішні академічні стратегії складають ядро ІВО. Об’єктами таких стратегій виступають навчальні плани і програми.

Структурно-функціональний аналіз процесуальних засад інтернаціоналізації змісту освіти дозволив встановити, що ключовою характеристикою ІВО є зовнішня (інтер-) і внутрішня (інтра-) спрямованість, яка зумовлює необхідність розроблення відповідних механізмів реалізації
її основних завдань. Аналіз курикулярних стратегій інтернаціоналізації дозволив встановити факт посилення інституційної підтримки і зростання інституційної відповідальності за ефективність досліджуваного процесу. Визначено, що інтернаціоналізація змісту освіти реалізується в межах
макро-, мезо- і мікровимірів.

Аналіз академічних стратегій університетів Канади дозволив окреслити основні форми надання навчальним програмам міжнародного виміру: навчальні курси, опанування яких відбувається за межами країни (за програмами індивідуальної та інституційної мобільності) (університет Брок); спецкурси міжнародного характеру, що збагачують зміст базових навчальних предметів (університет Роял Роадс); навчальні предмети з міжнародним виміром, що викладаються в рамках навчальних планів існуючих спеціальностей (бізнес адміністрування, public relations) (університет Маунт Роял); інтернаціоналізовані навчальні програми нових інтернаціоналізованих спеціальностей («Глобальне громадянство», «Макроекономіка», «Геополітика» тощо) (університет Альберта).

З’ясовано, що в межах компетентнісного підходу до професійного розвитку викладача стали поширеними інституційні програми методичної підтримки формування полікультурної компетентності (міжнародні програми обміну; програми академічної мобільності; інституційні проекти; програми розвитку полікультурної чутливості; семінари з полікультурної комунікації). Схарактеризовано інноваційні методики залучення студентів з міжнародним досвідом до збагачення змісту вищої освіти: аудиторні дискусії, робота у мультикультурних групах, виконання студентами функцій запрошених лекторів, демонстрація іноземними студентами або студентами з міжнародним досвідом ролей представників іншої культури. Визначено відсутність чітких інституційних стратегій оцінки ефективності досліджуваного процесу, доведено їх необхідність; схарактеризовано існуючі підходи до оцінювання і моніторингу результатів інтернаціоналізації змісту освіти.

Таким чином, у межах встановлених етапів розвитку національної політики ІВО Канади з’ясовано нормативно-правові та організаційні, конкретизовано процесуальні засади інтернаціоналізації змісту вищої освіти в університетах Канади та тенденції їх модернізації. Доведено, що процеси інтернаціоналізації вищої освіти Канади розвивалися відповідно до глобального контексту розвитку ІВО. Інтернаціоналізація змісту вищої освіти здійснювалася на всіх рівнях функціонування системи вищої освіти (національному, провінційному, інституційному).

У третьому розділі – «Прогностичні можливості використання
досвіду інтернаціоналізації змісту вищої освіти Канади в Україні» –з’ясовано актуальний стан ІВО в системі вищої освіти України; окреслено можливості використання прогресивного канадського досвіду інтернаціоналізації змісту вищої освіти в Україні на національному, регіональному та інституційному рівнях.

Проаналізовано нормативно-правові документи, які врегульовують процеси інтернаціоналізації змісту вищої освіти в Україні («Національна доктрина розвитку освіти (2002), Закон України «Про вищу освіту» (2002), Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження державної програми розвитку вищої освіти на 2005 – 2007 роки» (2004), Положення «Про стажування аспірантів, докторантів, наукових і науково-педагогічних працівників віком до 35 років у провідних вищих навчальних закладах та наукових установах в Україні та за кордоном» (2006), Накази МОН України «Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до
2010 року» (2007), Проект «Національної стратегії розвитку освіти в Україні
на 2012 – 2021 роки» (2012)).

Окреслено основні завдання інтернаціоналізації змісту вітчизняної вищої освіти й умови їх ефективної реалізації. З’ясовано, що програмна стратегія інтернаціоналізації вищої освіти, поширена в сучасній Україні, спрямована на розвиток міжнародного співробітництва й академічної мобільності, участь у міжнародних освітніх і науково-дослідних проектах, інтернаціоналізацію змісту вищої освіти. Проаналізовано масштабні міжнародні проекти, впроваджені у межах встановлення освітнього партнерства з Канадською фундацією Українського Вільного Університету (м. Вінніпег), Канадською фундацією Українських Студій (м. Вінніпег), Українсько-Канадською фундацією «Допомога Україні», Українсько-Канадською фундацією імені Тараса Шевченка (м. Вінніпег), Навчальним фондом української кафедри Торонтського університету (м. Торонто).

Схарактеризовано ефективний досвід інтернаціоналізації змісту освіти, накопичений вітчизняними університетами (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київський національний технічний університет, Київський національний економічний університет, Національний авіаційний університет, Львівський національний університет, Ужгородський національний університет, Чернівецький національний університет), ефективні ініціативи у досліджуваній сфері, представлені у досвіді цих закладів.

Порівняльно-зіставний аналіз вітчизняного досвіду у сфері ІВО
дозволив установити реальні проблеми і недоліки у реалізації інтернаціоналізаційних змін: відсутність національної стратегії інтернаціоналізації вищої освіти, невідповідність інституційних стратегій інтернаціоналізації її загальносвітовим тенденціям, низький рівень фінансування вітчизняної системи вищої освіти, відсутність або недосконалість існуючих механізмів інтернаціоналізації змісту вищої освіти.

Порівняльний аналіз канадського та українського досвіду інтернаціоналізації змісту вищої освіти і застосування методу
наукової екстраполяції дозволило сформулювати рекомендації щодо
можливості використання в Україні (на національному, регіональному, інституційному рівнях) прогресивних здобутків Канади у сфері інтернаціоналізації вищої освіти.

Таким чином, з’ясування актуального стану ІВО в системі вищої освіти України дало можливість виявити ефективний досвід, накопичений вітчизняними університетами, схарактеризувати ініціативи у досліджуваній сфері, встановити реальні проблеми і недоліки у реалізації інтернаціоналізаційних змін у вітчизняних університетах, окреслити можливості використання прогресивного канадського досвіду інтернаціоналізації змісту вищої освіти в Україні на національному, регіональному та інституційному рівнях.

Проведене дослідження, що полягає у теоретичному обґрунтуванні тенденцій інтернаціоналізації змісту вищої освіти в університетах Канади та
окресленні можливостей використання прогресивного досвіду канадських університетів в аспекті досліджуваної проблеми в Україні, дає підстави сформулювати такі висновки.

1. Виявлено стан розроблення проблеми інтернаціоналізації змісту освіти в університетах Канади у вітчизняних і зарубіжних педагогічних дослідженнях. Доведено, що встановлення сутнісних характеристик досліджуваного явища відбувається в рамках сучасної теорії інтернаціоналізації освіти, яка відрізняється поліконцептуальністю. Термінологічний аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових розвідок дав можливість уточнити основне поняття дослідження (інтернаціоналізація змісту вищої освіти), під яким розуміється процес надання міжнародного виміру комплексу інтегрованих знань, на основі яких формуються уявлення, уміння, навички щодо існування в політичному, правовому, економічному, науковому та культурному секторі глобалізованого суспільства.

Обгрунтовано об’єктивну зумовленість інтернаціоналізації змісту освіти глобалізаційними перетвореннями, розвитком економіки знань та інформаційно-комунікаційних технологій, масовізацією вищої освіти й інтенсивним розвитком міжнародного освітнього простору.

З’ясовано, що міжнародний характер та полікультурність є ключовими характеристиками інтернаціоналізованого курикулуму, який через збагачення змісту освіти міжнародним і полікультурним виміром забезпечує розвиток комплексних, критичних, міждисциплінарних і полікультурних способів мислення; полікультурний розвиток особистості; формування полікультурної компетентності, що в цілому оптимізує процеси формування громадянської свідомості і відповідальності у глобальному контексті, посилює дидактичні і виховні можливості змісту освіти

2. Встановлено етапи розвитку інтернаціоналізації вищої освіти в умовах глобалізації:1) початковий (кінець 80-х рр. – середина 90-х рр. ХХ ст.) – формування міжнародних, міжурядових і національних програм інтернаціоналізації вищої освіти, офіційне визнання її пріоритетним напрямом розвитку вищої освіти; 2) структурно-організаційний (середина 90-х рр. XX ст. – початок 2000 р.) – надання міжнародного виміру всім аспектам діяльності закладів вищої освіти, розроблення внутрішніх стратегій інтернаціоналізації діяльності університету; 3) упроваджувальний (2000 – 2010 рр.) – формування комплексних інституційних програм інтернаціоналізації вищої освіти, в межах яких виокремлюються курикулярні стратегії та відбувається їх реалізація.

Визначено, що пріоритетну роль у теоретичному обґрунтуванні інтернаціоналізації змісту вищої освіти відіграють сучасні концепції дидактичного прагматизму, структуралізму, функціонального матеріалізму, парадигмальної освіти, категоріальної освіти, операціональної структуризації, положення теорії курикулуму. Доведено, що модернізація змісту зарубіжної вищої освіти в умовах інтернаціоналізації базується на сучасній теорії курикулуму.

Обґрунтовано, що інтернаціоналізація змісту вищої освіти здійснюється в сучасних університетах в межах внутрішніх стратегій згідно з академічним, програмним, компетентнісним, мотиваційним та моніторинговим підходами.

3. Визначено хронологічні межі етапів розвитку інтернаціоналізації змісту освіти в університетах Канади: 1) установчий (1995 – 2000 рр.); 2) стратегічний (2001 – 2008 рр.); 3) комплексний (2008 – 2011 рр.). Встановлено, що протягом комплексного етапу вперше запроваджено курикулярні інституційні стратегії ІВО.

Доведено, що розвиток національних програм ІВО відбувається згідно зі стратегіями отримання прибутку, розвитку взаєморозуміння і кваліфікованої міграції, що реалізуються суб’єктами інтернаціоналізації в межах політичного, програмного, маркетингового підходів.

У рамках аналізу політичного підходу визначено пріоритетність ІВО як напряму розвитку канадської системи вищої освіти, окреслено її актуальні завдання, конкретизовано повноваження суб’єктів інтернаціоналізації. З’ясовано, що безпосередні дії суб’єктів інтернаціоналізації в межах маркетингового підходу полягають в інвестуванні значних фінансових коштів у різноманітні освітні програми і проекти з метою отримання прибутку і посилення позиції країни на світовому ринку освітніх послуг. Встановлено існування тісного взаємозв’язку між маркетинговим і програмним підходами до ІВО; доведено, що більшість освітніх програм і проектів інтернаціоналізації вищої освіти Канади спрямовано на зміцнення фінансової прибутковості освітніх послуг.

З’ясовано тенденції модернізації нормативно-правових засад – на національному рівні: адаптація національної нормативно-правової бази у галузі вищої освіти до міжнародних вимог; забезпечення релевантності якості інтернаціональної освіти, що надається канадськими університетами, національним та міжнародним вимогам; посилення децентралізаційних проявів в управлінні інтернаціоналізаційними змінами системи вищої освіти; розвиток державно-приватного партнерства у сфері інтернаціоналізації вищої освіти; інтернаціоналізація доступу до вищої освіти; на рівні провінцій: підвищення рівня публічності та прозорості освітньої політики шляхом залучення до цього процесу широкого кола громадських та професійних організацій, що представляють інтереси усіх зацікавлених сторін. З’ясовано тенденції модернізації організаційних засад інтернаціоналізації змісту вищої освіти в університетах Канади (на інституційному рівні): утворення спеціалізованих організаційних структур, що обслуговують потреби міжнародної діяльності; розвиток інноваційних підходів до адміністрування інтернаціоналізаційних процесів; запровадження програм, спрямованих на формування полікультурної компетентності педагогічного та адміністративного персоналу університетів; розробка інноваційних підходів до оцінювання і моніторингу результатів інтернаціоналізації змісту освіти.