ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ АГРАРНОЇ ОСВІТИ У США (ІІ ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ) Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання, методологію і засади, охарактеризовано ступінь дослідженості проблеми, встановлено наукову новизну, теоретичну і практичну значущість, наведено дані про апробацію і впровадження одержаних результатів.

У першому розділі ‑ “Розвиток вищої аграрної освіти у США як історико-педагогічна проблема” ‑ визначено прогресивні ідеї і положення, які склали концептуальні засади розвитку ВАО США та визначено провідні етапи її розвитку. Показано ретроспективу розвитку аграрних коледжів. Проаналізовано головні чинники, які мали вплив на розвиток аграрної освіти. Виявлено соціально-орієнтовану сутність аграрної освіти. Виявлено головні проблеми, суперечності та тенденції розвитку вищої аграрної освіти у ІІ половині ХХ ст.; досліджено організаційно-педагогічну діяльність американських аграрних коледжів.

На основі історико-педагогічного аналізу виокремлено головні три періоди розвитку ВАО США: І період (ХVII ст. - 1861 р.) – створення перших сільськогосподарських (с.-г.) шкіл; ІІ період (1862 р. – 1950 р.) – становлення та розвиток системи ВАО; ІІІ період (ІІ половина ХХ ст. – до нашого часу) – реформування ВАО відповідно до нових вимог науково-технічного прогресу та потреб суспільства у контексті світових змін. І період (ХVII ст. - 1861 р.) – період створення перших с.-г. шкіл – віддзеркалює особливості історичного розвитку США (створення полікультурної нації; фермерський спосіб життя більшості населення; релігійні засади освіти всіх рівнів; поступова демократизація всіх аспектів суспільного життя). Головним досягненням періоду було створення перших с.-г. шкіл та коледжів, які демонстрували певний відхід від традицій минулого та ґрунтувались на наукових підходах і практичному навчанні. Аналіз концептуальних засад становлення ВАО у США вказує на важливу роль видатних просвітителів Західної Європи, зокрема, Ф. Рабле, Я. Коменського, С. Гартліба, Ж. Руссо, пізніше ‑ Й. Базедова, Й. Песталоцці та Ф. Феллєнберга, котрі у своїх вченнях відводили важливе місце практичній стороні освіти та пропагували ідеї створення с.-г. шкіл. Виявлено, що моделлю перших с.-г. шкіл США слугували трудові школи Ф. Феллєнберга в Швейцарії. Значний вплив на розвиток ВАО у США мали університети Німеччини. Чільне місце відводиться також американським просвітителям – Дж. Вашингтону, Б. Франкліну, Т. Джефферсону, Е. Джексону та ін., котрі проголошували ідеї створення теоретичних та практичних засад аграрної освіти, розглядаючи аграрний сектор як підґрунтя економічної могутності країни.

ІІ період (1862 р. – 1950 р.) – становлення та розвиток системи ВАО. Дослідження показало, що її історія тісно пов’язана із так званими ленд-грант коледжами (ЛГК). “Land-grant college” (у перекладі з англійської “land” – земля, “grant” – передача в дар) означає коледж на дарованій землі, тобто ці коледжі були створені згідно Актів Моррілла (1862 та 1890 рр.) за рахунок коштів, отриманих від використання федеральних земель, та підпорядковувались місцевим урядам за умови надання аграрної та технічної освіти пересічному населенню (не виключаючи при цьому ліберальної освіти). Визначено філософські, соціально-економічні та соціально-політичні передумови створення системи ЛГК: розвиток ідей гуманізму, індивідуалізму, прогресизму, аграріанізму, матеріалізму, утилітаризму та прагматизму; рух за розвиток доступної освіти; створення с.-г. спілок, організацій; політика уряду щодо використання незаселених федеральних земель як стимулу для розвитку освіти; демократизація освіти та розвиток ідей академічної свободи; критика існуючої вищої освіти; зростаюча потреба у кваліфікованих кадрах. Виокремлено та проаналізовано головні чинники розвитку ВАО США: розвиток природничих наук; розвиток шкільної освіти та створення перших с.-г. шкіл та коледжів; індустріальна та аграрна революції. Перший Акт Моррілла мав за мету забезпечити пересічне населення доступною практичною освітою, а аграрний сектор – кваліфікованими спеціалістами. Цей закон був першою спробою поєднати ліберальні знання з професійними. Аграрні коледжі, на відміну від класичних, котрі акцентували увагу на формуванні особистих якостей індивідууму, прагнули поєднати освіту з реальними потребами людини. Міністерство сільського господарства США, створене цього ж року, відіграє важливу роль в адмініструванні федеральних коштів та координуванні діяльності ЛГК на федеральному рівні.

На момент створення ЛГК, американські університети уособлювали в собі чотири освітянські ідеології, кожна з яких прагнула домінувати: 1) школа “розумових дисциплін”, котра передбачала тісний зв’язок з грецькими та латинськими граматичними школами; 2) “культурна школа”, започаткована в Парижі та Лондоні; 3) німецька концепція науково-дослідного університету, яка в подальшому призвела до створення системи науково-дослідних господарств при ленд-грант коледжах; 4) практична філософія матеріалістичного напрямку – утилітаризм, яка мала італійське походження і ґрунтувалась на ідеях корисності та слугування суспільству. На противагу англійському ідеалу “освіченого джентльмена” та прагненню до міцних знань німців, американці висувають власну концепцію “максимальної корисності освіти”, котра згодом знайшла свій подальший розвиток у концепціях прагматизму, інструменталізму та конструктивізму відомого вченого Дж. Дьюї. Відмінні риси нової освіти: а) практичність; б) доступність; в) науковість. У подальшому, зростання потреб у с.-г. продукції зумовило низку реформ, що сприяло ефективному розвитку діяльності ВАО.

Аналіз автентичних джерел дав змогу виокремити основні етапи (їх п’ять) другого періоду розвитку ЛГК і подати їх стислу характеристику. І етап (1862-1879 рр.) – фундація ЛГК та боротьба за існування. Базові досягнення: започаткування с.-г. та технічної освіти для широкого загалу населення; встановлення принципу рівноcті предметів та запровадження елективної системи; розвиток індивідуального підходу у навчанні; впровадження лабораторного методу та створення наукових лабораторій. ІІ етап (1880-1899 рр.) – практична реалізація Актів Моррілла. Були створені експериментальні станцї; започатковано ветеринарну медицину; створена професійна асоціація (NASULGC). ІІІ етап (1900-1914 рр.) – остаточне формування змісту ВАО. Сформувалась система ВАО США, яка функціонує і сьогодні, базуючись на взаємодії трьох складових: аграрні коледжі; с.-г. експериментальні станції та Кооперативні служби дорадництва. До навчальних планів введено навчання соціальних наук; започатковано спеціальність “механізація сільського господарства”; розвивається педагогічна освіта; здійснюється підготовка вчителів с.-г. дисциплін для середніх шкіл; започатковано підготовку спеціалістів для служб дорадництва; створені дитячі фермерські клуби (“4-H” clubs). ІV етап (1915-1937 рр.) – відповідь на соціально-економічні виклики. Основні досягнення ЛГК: зростання загальнонаціонального значення аграрної освіти; розвиток економічних спеціальностей; активний розвиток науки та дорадництва, зокрема у галузі економіки, менеджменту, соціології села тощо. V етап (1938-1950 рр.) – період зрілості – характеризується посиленням загальнонаціонального значення ЛГК. Менше уваги приділялось фізичній праці, перевага надається вивченню фундаментальних та прикладних знань; розвивається проблемне навчання; поширюються ідеї обов’язкової загальної освіти (general education). Усередині ХХ ст. концепція ЛГК стала предметом експорту в інші країни (Китай, Філіппіни, Сирію, Ліван, Єгипет, Грецію, країни Латинської Америки), було запроваджено служби дорадництва в Мексиці, Індії та ін.

ІІІ період (ІІ половина ХХ ст. – до нашого часу) – реформування ВАО відповідно до нових вимог науково-технічного прогресу та потреб суспільства у контексті світових змін. Аналізуючи тенденції та особливості розвитку ВАО США у досліджуваний період, виявлено такі соціально-економічні, політичні та культурні чинники: зміни в аграрній економіці (значне зменшення фермерського населення і, відповідно, – фермерських господарств, створення агропромислового комплексу (АПК) та нових ринкових стратегій); в екології (руйнація довкілля внаслідок політики промислового продукціонізму та недбалого господарювання); зміна вимог споживачів до продукції АПК (зацікавленість населення у якості та безпеці с.-г. продукції), якісні зміни серед працівників та студентів аграрних коледжів (більшість з них має міське коріння, студенти більш інформовані та вимагають гнучких знань); демографічні зміни всього населення США (швидке зменшення кількості білого неіспаномовного населення); зміни на світовому освітньому просторі (зростання впливу розвинених країн Європи, зміцнення пострадянських країн, глобалізація та інтернаціоналізація світової спільноти, входження ряду країн у фазу постіндустріального та інформаційного розвитку тощо).

Реагуючи на виклики часу, у другій половині ХХ ст. ВАО цієї країни характеризується такими тенденціями: зміни у кількісному і якісному складі студентів (експансія усієї вищої професійної освіти у 50-70-і роки, а потім швидке зменшення частки студентів-аграріїв у 80-90-і роки; “урбанізація” студентів аграрних коледжів); розвиток нових напрямів; розвиток полікультурної освіти; екологізація; зменшення кількості навчальних програм у галузі сільського господарства та збільшення програм у галузі природокористування та харчової галузі; гуманітаризація та генералізація освіти; глобалізація та інтернаціоналізація (виникнення міжнародних ринків освіти тощо); комп’ютеризація; інтеграція освіти на всіх рівнях; створення нової парадигми аграрної освіти – сталого розвитку сільського господарства; розвиток освіти для дорослих, що призвело до розвитку безперервної освіти; виникнення нової форми – дистанційного навчання тощо.

У 80-90-і роки аграрні коледжі зіткнулися з рядом проблем: зменшення частки фінансування з боку федерального уряду та комерціалізація навчальної та наукової діяльності, що мало вплив на якість навчання; кількісні та якісні зміни студентського та викладацького контингенту (певні проблеми створює полікультурність, спостерігається явище “старіння” вітчизняних викладачів с.-г. спеціальностей); вузькофаховість дисциплін. ЛГК США починають втрачати свої лідерські позиції та зазнають значної критики з боку суспільства, яке невдоволене якістю освіти та вимагає від адміністрації коледжів відкритого звітування за використання бюджетних коштів. Прагматичний підхід, який відіграв провідну роль у розвитку ВАО США та інших країн світу, у 80-і роки ХХ ст. вже не відповідав вимогам часу. Суспільство концентрує увагу на впливі с.-г. виробництва на довкілля; якості та безпеці продуктів харчування та здоров’ї людини; проблемах природокористування, зникаючих видів рослин і тварин тощо. Наприкінці ХХ ст. зростає міжнародна полеміка у сферах торгівлі продукцією АПК, зокрема, країни Євросоюзу вимагають заборони торгівлі генетично модифікованою продукцією, використання гормонів росту тощо. Незважаючи на його економічну ефективність, традиційне с. г. зазнає значної критики, відповідної критики зазнає також аграрна освіта, зокрема існуючий лінійний підхід: навчання та наукові дослідження"екстеншин"с.-г. виробництво. Все це має вплив на створення нової парадигми аграрної освіти – сталого розвитку сільського господарства (sustainable agriculture), яка передбачає спрямування навчального процесу на оволодіння ґрунтовними знаннями про взаємозв’язок довкілля, виробництва та здоров’я людини, а також розвитку соціальної інфраструктури у сільській місцевості.

В умовах конкуренції з боку інших ВНЗ, аграрні коледжі активно шукають шляхи самореформування (self-reforming). Багато аграрних коледжів змінюють назви та створюють нові напрями діяльності. З реформуванням аграрного сектора економіки, ринок праці для майбутніх спеціалістів-аграріїв США зростає, хоча й потребує більш гнучких знань. В результаті, змінюється студентський контингент, який має вмотивоване бажання оволодіти знаннями в галузі харчової промисловості, с.-г. виробництва та природних ресурсів. Відтак, попит на аграрну освіту збільшується. Наприкінці ХХ ст. перед ЛГК постали завдання: пошуки джерел фінансування; пошуки шляхів реформування; налагодження тісних зв’язків з виробниками та споживачами; вдосконалення рівня наукових досліджень і якості освіти; реінтеграція трьох функцій (навчання, наукові дослідження та дорадництво); розвиток нових напрямків; розробка нових інтегрованих планів та програм; забезпечення ринку робочої сили необхідною кількістю кваліфікованих фахівців.

З’ясовано, що сьогодні під терміном “сільське господарство” розуміють всі аспекти діяльності систем виробництва та переробки продуктів харчування і с.-г. сировини, а також самі природні (лісові, водні та земельні) ресурси, наукова, освітня та урядова інфраструктури. До системи ВАО відноситься: Міністерство сільського господарства США (USDA), котре координує наукову, навчальну та дорадницьку діяльність аграрних коледжів, опікується їх проблемами та пропонує різні гранти і проекти; професійне об’єднання – Національна асоціація державних університетів та ленд-грант коледжів (NASULGC), експериментальні станції, служби дорадництва, а також місцеві юніорські державні та приватні коледжі.

Щодо ОКР, найбільш популярним є рівень бакалавра. У 1992 р. кількість випускників-аграріїв усіх ВНЗ США становила понад 26 тис., з них 4% отримали диплом молодшого спеціаліста, 73% - бакалавра, 16% - магістра та 7% - доктора наук. Станом на 2006 р. всього у США функціонує 4276 ВНЗ (1693 державних та 2583 приватних). До цієї кількості відносяться також коледжі з дворічним строком навчання, які готують фахівців на рівні молодшого спеціаліста. 567 ВНЗ пропонують аграрну освіту ОКР “бакалавр”, у 202 ВНЗ можна отримати диплом магістра та у 87 – доктора наук. Сьогодні існують три типи аграрних коледжів: аграрні коледжі в системі ВНЗ, котрі мають статус ЛГК (LGCA), аграрні коледжі в інших державних ВНЗ, аграрні коледжі в приватних ВНЗ. Проте, більша частина студентського контингенту (понад 80% студентів) традиційно зосереджена в ЛГК (сьогодні їх нараховується 105), які отримують значну державну фінансову підтримку у вигляді різноманітних грантів та проектів. Досліджено організаційно-педагогічну модель підготовки майбутніх фахівців-аграріїв на прикладі Каліфорнійського університету. У його структурі функціонує відділ аграрних та природних ресурсів, який адмініструє діяльність с.-г. експериментальних станцій, кооперативних служб дорадництва та опікується діяльністю чотирьох аграрних коледжів, кожен з яких складається із декількох факультетів. Частка студентів аграрних спеціальностей становить 25%. Коледжі готують не стільки практичних фермерів, скільки високоерудованих науковців, діяльність котрих зорієнтована на потреби соціуму. Освіта і наука стають рушійними силами економіки. Якщо 100 років тому важливу роль у розвитку цивілізації відіграв розвиток сільського господарства, то наприкінці ХХ ст. в центрі уваги постає аграрна освіта.

У другому розділі ‑ “Тенденції розвитку вищої аграрної освіти США у контексті реформування вітчизняної системи підготовки фахівців-аграріїв” – визначено сучасні тенденції та напрями реформування в системі ВАО США в контексті її змістових і процесуальних компонентів, виявлено спільні та відмінні риси у розвитку ВАО США і України та визначено перспективи застосування позитивних ідей американського досвіду в навчальних закладах України.

На початку ХХІ ст., незважаючи на прогресивні здобутки аграрних ВНЗ, більшість науковців США наголошує на тому, що ВАО потребує подальшого реформування. Ця необхідність базується на усвідомленні реального стану речей, зокрема: а) сільське господарство є центральним серед інших важливих проблем, таких як якість та безпека продуктів харчування, здоров’я нації, стан довкілля; б) ВАО недостатньо уваги приділяє вирішенню соціальних та екологічних проблем; в) навчальні плани все ще перевантажені великою кількістю курсів, які містять багато зайвої фактологічної інформації і недостатньо пов’язані один з одним та із сучасним реальним життям; в) розробка та імплементація нових інтегрованих навчальних програм потребують багато зусиль викладацького складу, котрий зацікавлений більше науковими розвідками, аніж вдосконаленням педагогічного процесу. Основними напрямами шляхів реформування ВАО стало: а) з’ясування політичного та громадського осмислення потреб сільського господарства і його висвітлення у навчальних планах та програмах ВНЗ; б) пошук сучасних методик та технологій навчання; в) визначення місця і ролі безперервної аграрної освіти.

На початку ХХІ ст. чітко визначився системний підхід до процесу реформування ВАО США. Такий підхід характеризується об’єктивною обґрунтованістю організаційно-педагогічних засад реформування освіти, базуючись на нових та вдосконалюючи вже існуючі навчальні технології. Взагалі, для інноваційної діяльності характерними є: а) стереотипізація (коли нововведення на певному етапі перетворюється у стереотип мислення і діяльності) та б) циклічна повторюваність (коли будь-яке нововведення має періодично оновлюватись та вдосконалюватись). Системний підхід передбачає: подальшу демократизацію аграрної освіти; диверсифікацію; зміну академічного світогляду; фокусування уваги на питаннях діагностування та прогнозування; випереджальний характер навчання; інтеграцію дисциплін; розвиток безперервної освіти; дистанційної освіти тощо. Системний підхід базується на філософії конструктивізму ‑ вмінні людей вирішувати реальні складні проблеми суспільства завдяки співпраці та особистій ініціативі. Це передбачає створення в аграрних коледжах реального навчального середовища, врахування бази знань студента, активну участь студента в навчальному процесі, обов’язкове застосування засад проблемного навчання.

Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. у американських освітян-аграріїв сформувались різні погляди щодо мети освіти, проте лідируючою на сьогодні є така: уся система вищої професійної освіти повинна готувати студента до його трудової діяльності в умовах постійних змін у суспільстві. Фактично, в майбутньому константними поняттями будуть зміни та різноманіття, а управління змінами в освіті є ключовими моментами для ефективної діяльності системи ВАО. Головні вимоги до навчального курсу: відповідність практичним реаліям та потребам життя; визначення головних та другорядних цілей; чітке викладення і логічне обґрунтування; актуальність і корисність інформації. Зміст курсу повинен забезпечити студенту можливість вчитися аналізувати ситуацію, приймати рішення і оцінювати результат. Курс має також містити форми і методи оцінювання знань студентів у відповідності з цілями даного курсу. Навчальна програма повинна обов’язково базуватися на інтегрованому підході. Проблемою є те, що більшість викладачів вважають дисципліну, якої вони навчають студентів, своєю інтелектуальною власністю. В умовах ліміту навчального часу, в аграрних коледжах існують проблеми інформаційного перенасичення. Інтеграційні процеси не обмежуються міждисциплінарними зв’язками; це розумовий процес, який призводить до виникнення та формування нового світогляду. Так, аграрну освіту трактують як континуум знань, який починається з біології, хімії та продовжується виробництвом, маркетингом, етикою природокористування тощо. Науковці пропонують концепцію континууму (безперервності) розвитку с.-г. знань, або теорію “каскаду знань”: відкриття"інтеграція"адаптація"поширення