ТЕПТЮК Юлія Олександрівна ПСИХОЛОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ СТРЕСОСТІЙКОСТІ У СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ РІЗНИХ ВІКОВИХ КАТЕГОРІЙ

Короткий зміст

Дослідження самооцінки («Діагностика рівня самооцінки» (авт. Г.М. Казанцева) свідчить, що високий рівень властивий 68,33% респондентів віком від 20-ти до 39-ти років, 65,00% - віком від 40-ка до 59-ти років та 49,12% - старшим 60-ти років. Вони вірять у власні сили, усвідомлюють свою цінність як особистості, так і професіонала, адекватно реагують на зауваження інших та рідко мають сумніви щодо правильності прийняття власних рішень. Середній рівень виявлено у 28,33% досліджуваних у періоди ранньої та середньої дорослості, а також 47,37% фахівців пізнього дорослого віку. Вони часто враховують думку оточуючих, що надає їм можливість аналізувати свої сильні та слабкі сторони відповідно до результатів власної діяльності. Низький рівень властивий 3,33% фахівців віком від 20-ти до 39-ти років, 6,67% - від 40-ка до 59-ти років, 3,51% - старшим 60-ти років. Такі досліджувані сприймають себе як гірших за багатьма якостями та формами поведінки, ніж більшість оточуючих, акцентують свою увагу на власних недоліках і досить часто вважають себе нездібними та непотрібними іншим, що робить їх нестійкими до багатьох стресів.
Психодіагностика інтернальності-екстернальності соціальних працівників була здійснена шляхом використання «Тесту суб’єктивної локалізації контролю» (авт. Д. Роттер, адап. С.Р. Пантелєєвим та В.В. Століним). Переважна інтернальність виявлена у 25,00% фахівців періоду ранньої, 18,33% - середньої та у 15,79% - пізньої дорослості. Конструктивне осмислення досліджуваними своєї ролі у виникненні, перебігу та вирішенні різноманітних ситуацій та подій, дають їм можливість усвідомити важливість їхніх рішень та зумовлених ними власних вчинків. Переважна більшість працівників соціальної сфери всіх трьох вікових груп (65,00%, 68,33% і 54,39% відповідно) характеризуються відсутністю яскраво виявленої інтернальності чи екстернальності. Такі фахівці рефлексують, що хоча більшість ситуацій залежить від прийнятих ними рішень щодо їх вирішення, існують незалежні від них фактори, які варто враховувати при аналізі подій задля більш повного розуміння причин виникнення складних ситуацій. Переважна екстернальність властива 10,00% респондентів віком від 20-ти до 39-ти років, 13,33% - від 40-ка до 59-ти років, 29,82% - старших 60-ти років. Вони схильні до вияву таких особистісних рис як невпевненість у собі, безвідповідальність, підозрілість, конформізм, безпринципність.
Наступним етапом було вивчення емоційно-мотиваційного компонента, зокрема таких його конструктів як особистісна тривожність, емоційна врівноваженість та мотивація досягнення успіху.
Дослідження особистісної тривожності соціальних працівників відбувалось завдяки використанню методики «Діагностика самооцінки рівня тривожності» (авт. Ч. Спілбергер, адап. Л.Ю. Ханіним). Було констатовано, що її високий рівень властивий 38,33% респондентів періоду ранньої, 48,33% - середньої та 73,69% - пізньої дорослості. Вони схильні до занепокоєння, безпорадності, роздратування або паніки, особливо в ситуаціях оцінки їх компетентності. Середній рівень зафіксовано у 56,67% фахівців віком від 20-ти років до 39-ти років, 50,00% - від 40-ка до 59-ти років та 21,00% - старших 60- ти років, які виявили впевненість у собі та зібраність у звичних для них ситуаціях та легке занепокоєння у випадках зіткнення з новими стресорами або значними труднощами. Низький рівень констатовано у 5,00% респондентів періоду ранньої, у 1,67% - середньої та у 5,26% - пізньої дорослості. Навіть при виникненні суттєвих складних ситуацій, їхній емоційний стан майже не змінюється, у зв’язку з цим, вони не стають уважнішими, що може призвести до схильності ризикувати у випадках, коли краще ще раз обдумати ситуацію й уникнути негативних наслідків.
Емоційна врівноваженість соціальних працівників досліджувалась за допомогою методики «Емоційна збудливість - врівноваженість» (авт. Б.Н. Смірнов). Високий рівень виявлений у 31,67% досліджуваних віком від 20-ти до 39-ти років, у 35,00% - від 40-ка до 59-ти років та у 45,61% - старших 60-ти років. Вони не схильні до безпричинних різких змін настрою, адекватно реагують на критику та жарти на свою адресу, демонструють витриманість, терпіння, послідовність поведінки у стресових ситуаціях. Середній рівень констатовано у 53,33% респондентів періоду ранньої, у 58,33% - середньої та у 43,86% - пізньої дорослості, які не здатні до частих підйомів і спадів настрою, почуття гніву. Низький рівень продемонстрували 15,00% соціальних працівників віком від 20-ти до 39-ти років, 6,67% - від 40-ка до 59- ти років та 10,53% - старших 60-ти років. Їх можна охарактеризувати як емоційно нестійких, занадто чутливих до несприятливих обставин, особливо критики з боку оточуючих.
Мотивацію до успіху було виявлено методикою «Мотивація успіху і боязкість невдачі» (авт. А.О. Реан). Високий рівень спостерігався у 43,33% досліджуваних періоду ранньої, у 36,67% - середньої та у 33,33% - пізньої дорослості. Вони виявляли активність та ініціативність, підтримували стабільний емоційний стан під час виконання будь-яких завдань. Середній рівень характеризує 26,67% фахівців віком від 20-ти до 39-ти років, 45,00% - від 40-ка до 59-ти років та 52,67% - старших 60-ти років. Прослідкувати їх високу активність можна у знайомих випадках або стресових ситуаціях лише середньої важкості, коли ризик незначний. Низький рівень зафіксовано у 30,00% респондентів періоду ранньої, у 18,33% - середньої та у 14,00% - пізньої дорослості. Зазвичай, вони шукають причини відмовитися від відповідальних завдань, часто відволікаються на сторонні подразники під час їх виконання. Якщо у процесі реалізації певного завдання трапляються труднощі, то у них починає зникати до нього інтерес.
Вивчення поведінково-регулятивного компонента базувалось на дослідженні таких його конструктів як вольова саморегуляція, комунікативний контроль, конфліктна компетентність.
Діагностування вольової саморегуляції соціальних працівників було здійснено завдяки застосуванню методики «Діагностика вольового потенціалу особистості» (авт. Н.П. Фєтіскін). Високий рівень виявлений у 41,67% респондентів періодів ранньої та середньої дорослості, а також у 33,33% - пізнього дорослого віку. Вони є відповідальними виконавцями, їх не лякають складні професійні завдання та можливі труднощі. Середній рівень властивий 46,67% респондентам віком від 20-ти до 39-ти років, 53,33% - від 40-ка до 59-ти років та 57,89% - старших 60-ти років. Зазвичай вони не проявляють ініціативи щодо обрання нових обов’язків. Низький рівень констатовано у 11,67% фахівців періоду ранньої, 5,00% - середньої та 8,77% пізньої дорослості. Такі досліджувані схильні обирати найлегші та найцікавіші професійні завдання, які можуть не завершити.
Високий рівень комунікативного контролю («Оцінка самоконтролю в спілкуванні» (авт. М. Снайдер, адапт. Н.В. Гришиною), зустрічається у 31,67% респондентів віком від 20-ти до 39-ти років, 45,00% - від 40-ка до 59-ти років та у 38,60% - старших 60-ти років. Вони адекватно виявляють свої емоції та уміння спілкуватися. Середній рівень було зафіксовано у 45,00% соціальних працівників періоду ранньої, 43,33% - середньої та 36,84% - пізньої дорослості, які підлаштовуються до партнерів по спілкуванню, але водночас можуть бути щирими у своїх емоційних виявах. Низький рівень продемонстрували 23,33% респондентів віком від 20-ти до 39-ти років, 11,67% - від 40-ка до 59-ти років та 24,56% - старших 60-ти років. Вони здатні до щирого саморозкриття у спілкуванні, однак їх поведінка часто є неприйнятною і провокує конфлікти з оточуючими.
Застосування опитувальника «Поведінка у конфліктній ситуації» (авт. К. Томас, адапт. Н.В. Гришиною) дало нам можливість виявити середні показники (з 12 максимально можливих) застосування різних способів вирішення конфліктів соціальними працівниками. Суперництво у фахівців віком від 20-ти до 39-ти років зустрічається у 3,97 випадків, від 40-ка до 59-ти років - у 2,62, а у старших 60-ти років - у 2,12. Вони намагаються наполегливо переконати інших у перевагах своєї позиції, щоб, у першу чергу, досягти задоволення своїх потреб. Середній показник найоптимальнішого способу вирішення конфлікту, а саме співпраці, у період ранньої дорослості становив 6,28 випадків, середньої - 5,65, пізньої - 5,56. Фахівці намагалися чітко визначити інтереси та потреби обох сторін конфлікту, щоб врахувати їх при вирішенні неузгодженої ситуації заради досягнення максимально ефективного результату. Частота обрання компромісу серед досліджуваних віком від 20-ти до 39-ти років дорівнювала 7,45 випадків, від 40-ка до 59-ти років - 7,57, а у старших 60-ти років - 7,09. Вони схильні поступатись деякими власними інтересами заради досягнення більш значущих для них цілей, а також йти на взаємні поступки з іншими. Обрання уникання у період ранньої дорослості відповідало 6,26 випадків, середньої - 7,20, пізньої - 7,18. Такі працівники намагалися не спричинювати конфліктні ситуації взагалі або відкладати їх вирішення у надії, що проблема зникне без їхнього активного втручання. Пристосування у досліджуваних віком від 20-ти до 39-ти років відповідало 6,12 випадків, від 40-ка до 59-ти років - 6,87, а у старших 60-ти років - 8,05. Якщо фахівці виявляли схильність до пристосування як основного способу залагодження суперечливих взаємостосунків, то вони були готові офірувати власними інтересами на користь іншого, щоб зберегти позитивне ставлення до себе та дружні взаємини з оточуючими.
За результатами кореляційного аналізу на основі методів математичної статистики ми виявили та проаналізували значущі (на рівні p<0,01) взаємозв’язки між виокремленими конструктами структурних компонентів стресостійкості соціальних працівників різних вікових категорій та психологічними умовами її розвитку.
У досліджуваних у період ранньої дорослості було зафіксовано помірні взаємозв’язки між «емпатією» та «оптимізмом» (г=0,499; p<0,01) і «мотивацією до успіху» (г=0,488; p<0,01). Завдяки глибокому співпереживанню клієнтам, фахівці намагаються значно серйозніше ставитися до їхніх труднощів та з ними радіти навіть невеликим успіхам, що мотивує їх більш завзято досягати задуманого. Констатовано значущі кореляційні зв’язки між «моральною нормативністю» і «комунікативним контролем» (г=0,482; p<0,01) та
«суперництвом» (г=-0,582; p<0,01) та «униканням» (г=0,448; p<0,01).
Сформованість моральності як основи регулювання власного мислення і поведінки дозволяє досліджуваним проявляти терплячість та уважність у спілкуванні з оточуючими, але призводить до того, що вони намагаються уникати конфліктних ситуацій.
Разом з тим, між такими психологічними умовами як внутрішня та зовнішня позитивна мотивація, копінг-стратегіями «Вирішення проблем» і «Пошук соціальної підтримки» та структурними компонентами стресостійкості респондентів у період ранньої дорослості не було зафіксовано значущих кореляційних зв’язків. Це можна пояснити тим, що ці досліджувані ще не набули достатнього обсягу професійних компетентностей, тому їм необхідно робити акцент на розвитку професійної мотивації, можливості повноцінної самореалізації саме в обраній сфері, а також вмінні ефективно застосовувати проблемно-орієнтовані та просоціальні поведінкові стратегії для вирішення різноманітних професійних завдань.
У респондентів у період середньої дорослості зафіксовано значущі взаємозв’язки між «емпатією» та «мотивацією до успіху» (г=0,465; p<0,01), «компромісом» (г=0,692; p<0,01). Вміння співпереживати іншим спонукає фахівців спрямовувати свою активність на ефективне й успішне виконання професійних завдань, конструктивно вирішувати конфліктні ситуації, поступатися власними інтересами заради спільної мети. Значущий кореляційний зв'язок між «толерантністю» і «мотивацією до успіху» (г=0,650; p<0,01) свідчить про те, що врахування фізичних, національних та інших відмінностей клієнтів та повага до них, спонукає досліджуваних прикладати необхідні зусилля, щоб підвищувати ефективність надання соціальних послуг. Констатовано значущі взаємозв’язки між «моральною нормативністю» та «самооцінкою» (г=0,570; p<0,01) і «мотивацією до успіху» (г=0,605; p<0,01). Орієнтація фахівців на дотримання загальноприйнятих норм поведінки сприяє їхній саморефлексії як гідних особистостей і професіоналів, спонукає сумлінно ставитись до своїх професійних обов’язків. Зафіксовано значущі кореляційні зв’язки між «внутрішньою мотивацією» та «самооцінкою» (г=0,497; p<0,01) і «мотивацією до успіху» (г=0,848; p<0,01). Розуміння глибокого змісту та цінності допомоги іншим сприяє усвідомленню досліджуваними себе як цінних спеціалістів, мотивує їх проявляти витримку під час виконання професійних завдань різного рівня складності. Значущий взаємозв’язок між «зовнішньою позитивною мотивацією» та «мотивацією до успіху» (г=0,504; p<0,01) свідчить про те, що потреба у повазі та визнанні з боку оточуючих спонукає фахівців до вияву активності й ініціативності у професійній діяльності.
Водночас між копінг-стратегією «Пошук соціальної підтримки» та компонентами структури стресостійкості фахівців середнього дорослого віку не було констатовано значущих взаємозв’язків, що вказує на недостатньо розвинені навички отримувати підтримку від інших спеціалістів соціальної сфери й ефективно її використовувати у стресових ситуаціях.
У соціальних працівників у період пізньої дорослості значущі кореляційні зв’язки зафіксовано між «емпатією» та «інтернальністю- екстернальністю» (г=0,921; p<0,01) і «комунікативним контролем» (г=0,502; p<0,01). Завдяки розвиненій здатності співчувати іншим, фахівці мають можливість ідентифікувати себе з клієнтами, що дозволяє їм краще розуміти мотиви поведінки останніх, прогнозувати та підлаштовуватись до неї, тим самим сприяти ефективній спільній взаємодії. Значущий взаємозв’язок між «толерантністю» й «оптимізмом» (г=0,638; p<0,01) свідчить про те, що безумовне прийняття та повага до всіх своїх клієнтів сприяє вмінню респондентів помітити їх сильні сторони, здійснити більш оптимістичний прогноз вирішення їхніх проблем. Зафіксовано значущі взаємозв’язки між «внутрішньою мотивацією» та «мотивацією до успіху» (г=0,684; p<0,01) і «вольовою саморегуляцією» (г=0,576; p<0,01). Домінування потреби у самореалізації та отриманні задоволення від процесу і результатів діяльності сприяє активності та ініціативності фахівців, сміливості обирати та вирішувати складні професійні завдання. Значущий кореляційний зв'язок виявлений між копінг-стратегією «Вирішення проблем» і «вольовою саморегуляцією» (г=0,453; p<0,01), який свідчить про те, що накопичений за життя професійний досвід дає можливість досліджуваним доцільно формувати плани вирішення професійних завдань різних рівнів складності та згідно з ними активно діяти.
Однак не було констатовано значущих взаємозв’язків між «зовнішньою негативною мотивацією», копінг-стратегією «Уникання проблем» та структурними компонентами стресостійкості фахівців старших 60-ти років. Це вказує на те, що у більшості випадків досліджувані вже змогли самореалізуватись у соціальній сфері, тому сприймають себе як професіоналів своєї справи, і не надають великого значення зовнішній негативній оцінці результатів своєї діяльності. З віком вони стають більш уважними до себе та намагаються економніше витрачати власні внутрішні ресурси для вирішення різноманітних стресових ситуацій.
Таким чином, вважаємо, що для стимулювання становлення стресостійкості соціальних працівників всіх вікових категорій необхідно акцентувати увагу на розвитку таких психологічних умов як копінг-стратегії «Вирішення проблем» і «Пошук соціальної підтримки» та внутрішня мотивація професійної діяльності, а також посилити цілеспрямований вплив на емпатію, толерантність і моральну нормативність. Отже, якісні та кількісні дані, отримані в результаті констатувального експерименту, засвідчили необхідність розробки програми активізації психологічних умов розвитку стресостійкості соціальних працівників різних вікових категорій.