Ткачук В.І. Наукові основи підвищення продуктивності та стійкості соснових насаджень у Правобережному Поліссі України

Короткий зміст

Теоретичні передумови роботи

Важливим показником лісового фонду, що має істотне значення для стабільності й невиснажливості лісокористування є розподіл лісів на групи та категорії. Пропозиції з цього питання різноманітні: від збільшення їх кількості (Ромашов, Лохматов, 1991), до зменшення (Головихин, 1991; Рубцов, 1991; Багинский, 1991; Михалків, 1991; Ткач, Пастернак, Букша, 2002). Крім того, для невиснажливого лісокористування необхідні: рівномірний розподіл лісів на території та за віком, відповідність створених соснових насаджень типам лісорослинних умов. Цим проблемам присвячені численні публікації (Орлов, 1928; Бяллович, 1972; Медведєв, Лебедев, 1976; Генсирук, 1973; Анучин, 1991), але конкретних досліджень для Правобережного Полісся не проводилося і розробок не пропонувалося.

Проблема оптимізації системи вирощування соснових насаджень є однією з найважливіших для регіону досліджень (Погребняк, 1963; Воробйов, 1967; Лавриненко, 1974; Вакулюк, 1974; Кайрюкштіс, Юодвалькис, 1976; Побєдов, Волчков, 1977; Рябоконь, 1979; Атрохин, 1980; Редько, 1985; Гордієнко, 1995). У публікаціях підкреслюється важливість оптимальної густоти соснових культур для їх приживлюваності, формування запасу і загальної продуктивності (Георгієвський, 1957; Мартинов, 1974), залежність продуктивності насаджень від едафокліматичних умов (Шинкаренко, Дзедзюля, 1983), а доглядових рубань, які в соснових деревостанах на 30-35% підвищують розмір користування з одиниці площі (Сєннов, 1972; Горшенін, Швиденко, 1977), а також від внесення мінеральних добрив.

Водночас у Правобережному Поліссі розроблялися лише окремі аспекти системи цільового вирощування сосни звичайної. Дослідники, зокрема, приділяли значну увагу лісопатологічним аспектам вирощування штучних соснових насаджень (Алексєєв, 1969; Падій, 1974; Білий, 1986; Воронцов, 1987; Усцький, 1988; Гордієнко, Падій, Цилюрик, 1992; Ладєйщикова та інші, 2001; Мешкова, 2002).

Багато наукових праць присвячено питанням осушувальної меліорації (Черняк, 1958; Лавриненко, 1960; Рябуха, 1964; Міхович, 1975; Грисюк, 1976; Краснов, Бузун, 1988). Аналогічні дослідження проводились також у Росії (П’явченко і ін., 1962; Писарьков і ін., 1964; Вомперський, 1968), Білорусії (Будика, 1958; Смоляк, 1969; Поджаров, 1997), Прибалтиці (Сармі, 1955; Хайнме, 1956, Буш, 1963). Однак вплив повторного заболочування після припинення дії осушувальних систем на соснові насадження Правобережного Полісся до теперішнього часу не вивчався.

Програма, методика та об’єкти досліджень

Враховуючи проблеми, які існують у створенні та вирощуванні високопродуктивних соснових насаджень у Правобережному Поліссі, а також стан їх вивченості та розробки систем господарювання програмою досліджень було передбачено вивчення таких узагальнених питань:

·         проведення структурно-функціонального аналізу соснових лісів регіону досліджень;

·         обгрунтування вирощування цільових насаджень сосни звичайної;

·         встановлення лісопатологічного стану соснових насаджень, виявлення факторів, що його визначають і розробка заходів по його стабілізації;

·         дослідження функціонального стану осушувальних систем та його впливу на санітарний стан і продуктивність соснових насаджень.

Ретроспективний аналіз ефективності лісового господарства у лісах різних форм власності проводився шляхом порівняння основних таксаційних показників лісового фонду – розподілу насаджень за категоріями земель, групами віку, групами порід, середнім запасом на 1 га. Таке ж співставлення у державних лісах проводилося щодо їх розподілу за функціональним призначенням. Динаміка лісів за їх продуктивністю вивчалася для груп порід. Темпи змін для соснових лісів у найбільш поширених типах лісорослинних умов досліджувалися за таксаційними описами лісовпорядкування 1957, 1967, 1977, 1987, 1997 рр. Антропогенна освоєність лісового фонду оцінювалася за критеріями: питома вага лісових культур у вкритих лісовою рослинністю землях; відношення площі створених культур до площі суцільнолісосічних зрубів головного користування, питома вага земель сільськогосподарського фонду та інших землекористувачів. Стан породного складу лісів визначався за відношенням питомої ваги загальної площі молодняків (1-20 років) до питомої ваги площі стиглих насаджень і таким же відношенням відповідної групи порід.

Ріст та стан дослідних культур сосни звичайної вивчався на об’єктах Поліського філіалу УкрНДІЛГА у Радомишльському, Житомирському та Коростишівському держлісгоспах 1952-1972 рр. створення. Лісотипологічні дослідження велись на основі загальноприйнятих методик (Воробйов, 1967). Запас насаджень на 1 га, сортиментна структура розраховувалася за таблицями Нікітіна К.Є.(1984), а при таксації молодняків і середньовікових насаджень Строчинського А.А. (1993). Абсолютна та відносна повнота насаджень, бонітет визначалися за загальноприйнятою методикою з використанням таблиць для таксації деревостанів (Нормативно-справочные материалы для таксации лесов Украины и Молдавии, 1987). Пробні площі закладалися згідно з ОСТ 56-69-83 (1984). Відбір та аналіз модельних дерев проведений у відповідності з методикою таксаційних досліджень (Анучин, 1971). Серед комплексних показників використовувалися показник зволоженості Д.В. Воробйова (1967) та гідротермічний коефіцієнт (Селянинов, 1958).

Динаміка лісопатологічного стану соснових насаджень вивчалася шляхом аналізу повидільної бази даних УкрНДІЛГА станом на 1994, 1997 та 2000 рр., а також щорічної інформації за ревізійний період 1991-2000 рр. по державних підприємствах регіону досліджень. Матеріали доповнювалися та уточнювалися детальними лісопатологічними обстеженнями з використанням “Методичних вказівок з експедиційного лісопатологічного обстеження лісів СРСР” (1988). Дослідження стану дерев на пробних площах проводилися згідно з “Санітарними правилами в лісах України” (1995). Показники популяційного розвитку окремих видів шкідників вивчали протягом останніх 10 років на тимчасових і постійних пробних площах, закладених у лісах Правобережного Полісся.

На основі аналізу лісовпорядних і звітних матеріалів визначалися осушувальні системи різного терміну дії, на яких вивчався стан осушувальної мережі та продуктивність соснових насаджень. Стан і основні види пошкоджень визначався за методикою Бузуна В.О. (1984), санітарний стан деревостанів – за вище вказаною методикою (1995).

Отримані матеріали оброблялися із застосуванням методів математичної статистики на персональних комп’ютерах.

Структурно-функціональний аналіз соснових лісів Правобережного Полісся

Виснажливе лісокористування в минулому привело в середині ХХ ст. до швидкого зниження лісистості Правобережного Полісся України, дуже нерівномірного територіального розподілу лісів, особливо найбільш розповсюджених соснових насаджень. Після закінчення Другої світової війни лісистість території регіону почала  зростати. За період з 1946 по 2001 рік лісистість Волинської області збільшилась з 17,2 до 30,9 %, Житомирської – з 24,9 до 32,7 %, Рівненської – з 25 до 36,5 %.

На території кожної з адмінобластей лісистість варіює в дуже широкому діапазоні. Виділено три групи адмінрайонів, що мають свої особливості, які необхідно враховувати в процесі формування програм  оптимізації рівня лісистості й територіального розподілу лісів:

1 група – лісостепові і частково перехідні до поліських, фактична лісистість яких, як правило, значно менша  оптимальної;

2 група – перехідні до поліських і південно-поліські, де, залежно від історичного минулого й економічного розвитку району, спостерігається найбільший діапазон коливання фактичної лісистості;

3 група – поліські із високою фактичною лісистістю, яка у Рівненській і Волинській областях не завжди досягає оптимальної.

За експонентними кривими розраховані показники рівномірного  зростання  лісистості території від південних адмінрайонів першої групи до північних – третьої групи. Для досягнення оптимальної лісистості в  Житомирській області (36.2 %) вкриті лісовою рослинністю землі потрібно збільшити на 145,9 тис. га, у Рівненській (40.6 %) – на 93,1, у Волинській (35.8 %) – на 146,9 тис. га, головним чином, за рахунок земель інших лісокористувачів, шляхом заліснення прийнятих у лісовий фонд виснажених сільськогосподарських угідь цінними деревними породами, в першу чергу сосною, а також трансформації малоцінних похідних деревостанів переважно на соснові.

Складність розв’язання поставленого завдання багато в чому залежить від змін у формах власності на ліси, перерозподілу їх між користувачами, законодавчому визначенні  категорій лісів за функціональним призначенням та розробці диференційованих правил й нормативів користування ними. Проведене порівняння таксаційних показників стало доказом того, що націоналізація всіх лісів не гарантувала однакового підходу до раціонального ведення лісового господарства в лісах, поділених за суспільною формою користування. Господарювання в колгоспних лісах багато в чому повторило негативні риси приватних і общинних лісів минулого, у яких форма володіння і форма користування співпадали. Колгоспи і деякі інші користувачі практично не виконували зобов’язання перед державою за збереження й відновлення лісових ресурсів, раціональне використання лісових земель і водоохоронно-захисних властивостей лісів, наданих їм у безстрокове користування. В цілому ж протягом другої половини ХХ століття свою незаперечну перевагу довела державна форма користування лісами. Співставлення показників, котрі характеризують у Правобережному Поліссі України лісовий фонд різних груп і категорій захисності, показує, що розподіл лісової площі за категоріями земель і продуктивність насаджень тут практично не відрізняються. Саме тому організаційними передумовами оптимізації функціональної придатності соснових лісів регіону і розширення їх  лісосировинного потенціалу є досконалі форми власності, користування лісами, обгрунтована структура лісового фонду за народногосподарським значенням.

Протягом другої половини ХХ ст. продуктивність лісів регіону в цілому помітно виросла. На початок 2002 р. середній запас насаджень об'єднання "Житомирліс" збільшився, порівняно з 1940 р., у 2,5 раза, "Волиньліс" - у 2,1, "Рівнеліс" - у 2 рази. У якійсь мірі це пов'язано зі значним зростанням питомої ваги середньовікових деревостанів і зменшенням частки молодняків. Оскільки у Центральному Поліссі такий перерозподіл структури лісів за віком відбувся раніше і питома вага середньовікових деревостанів тут вища, ніж у Західному Поліссі, в об'єднанні "Житомирліс" зростання середнього запасу більш значне. Проте, головним чинником збільшення продуктивностілісів регіону, як і в цілому в Україні, у згаданий період була інтенсифікація лісогосподарського виробництва, спрямована на оптимізацію складу лісів за породами, заміну низькоповнотних похідних насаджень на корінні, в першу чергу на сосняки. Середній запас соснових насаджень за період з 1940 р. по 2002 р. збільшився в об'єднанні "Волиньліс" у 2,2 раза, "Житомирліс" - у 2,8, "Рівнеліс" - у 2,1 раза, тобто він зростав більш швидкими темпами, ніж середній запас насаджень в цілому.