Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Увеличение числа диссертаций в базе |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Доставка любых диссертаций из России и Украины |
Каталог авторефератів / МЕДИЧНІ НАУКИ / Токсикологія
Назва: | |
Альтернативное Название: | Токсикодинамика И ТЕРАПИЯ ОСТРЫХ ИНГАЛЯЦИОННЫХ ОТРАВЛЕНИЙ эпоксидной смолы (экспериментальное исследование) |
Тип: | Автореферат |
Короткий зміст: | Матеріали та методи дослідження. У роботі досліджувалися діанові ЕС марок ЕД-20 (ГОСТ 10587-84) і Е-40 (ОСТ 6-10-416-77), їх найбільш небезпечний в токсикологічному відношенні компонент – ЕХГ – і його метаболіт – В експерименті використано 4147 тварин, у тому числі 1325 білих нелінійних щурів, 2647 щурів лінії Вістар, 96 білих безпородних мишей і Інгаляційну затравку лабораторних тварин (білих щурів) леткими компонентами ЕС здійснювали динамічним способом при 4-годинній експозиції Токсикометричні параметри досліджуваних речовин розраховували за допомогою методу найменших квадратів для пробіт-аналізу кривих летальності (В.Б. Прозоровский, 1962), а також експрес-методу (В.Б. Прозоровский и др., 1978) і методу «однієї точки» за Van der Vaerden (1970). Протягом Вміст летких продуктів у повітрі затравної камери регулювали за рахунок зміни наважки досліджуваної речовини, температури нагрівання і режиму повітряного обміну. Як провідний і характерний компонент летких компонентів ЕС ЕД-20 і Е-40 був взятий ЕХГ. Концентрацію парів ЕХГ у повітрі затравної камери визначали за методом М.С. Биховської та ін. (1966). Для визначення порога гострої (Limac) і порога специфічної (Limsp) загальнотоксичної дії ЕС у тварин після 4-годинної затравки реєстрували ректальну температуру тіла за допомогою електротермометра ТПЕМ-1, вміст SH-груп у крові (P.D. Boyer, 1954), відносну масу печінки, активність аланін-амінотрансферази (АлАТ) в сироватці крові (S. Reitman, S. Francel, 1977) і час виведення бромсульфалеїну (БСФ) з жовчю (Л.И. Израйлет и др., 1976). Розраховували зони гострої (Zac) і специфічної (Zsp) дії. Про функцію нирок робили висновок за величиною добового діурезу, концентрацією сечовини у крові і хлоридів в сечі (ВІО-LA-TEST, Чехія). Вивчення впливу добових і сезонних біоритмів на токсичність ЕХГ і ЕС при смертельних (ЛД50, ЛК50) і близьких до порогових (1/10 ЛД50, ЛК50) рівнях впливу проводили на окремих групах тварин, яких утримували у звукоізольованих з контрольованою температурою штучно освітлюваних кімнатах при співвідношенні світлого і темного періодів 12:12. Дослідження проводили з Дослідження процесів зв`язування ЕХГ сироваткою крові, а також окремими білковими фракціями сироватки, такими, як альбумін (виробництва фірми «Reanal») і g-глобулін (виробництва INCSTAR Corporation), проводили методом рівноважного діалізу у модифікованому А.І. Луйком і В.Д. Лук`янчуком (1985) апараті С.І. Чегера (1975). Розрахунок кількісних параметрів комплексоутворення (константа асоціації – Ка і число місць зв`язування – N) здійснювали графічним методом Скетчарда (1984). Визначення концентрації ЕХГ в сироватці крові і сечі проводили за методикою Г.К. Гризунової та ін. (1993). Скринінг потенціальних антиоксидантів проводили в дослідах in vitro на моделі ініційованого окислення метилових ефірів ненасичених жирних кислот (H. Fe andez, 1982), джерелом яких був «Лінетол». Аліквоти інкубаційного середовища відбирали в динаміці через 10, 20, 30 і 40 хвилин з моменту ініціювання перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) Fe2+. Про інтенсивність пероксидації лінетолу робили висновок за вмістом продуктів ПОЛ, які реагували з Первинний фармакологічний скринінг потенційних детоксикуючих засобів проводили на моделі гострої пероральної інтоксикації ЕХГ (ЛД50-ЛД100) як серед відомих лікарських засобів з різними механізмами дії, так і оригінальних органічних сполук різної будови. Ефективність препаратів оцінювали за показниками виживання і термінів загибелі тварин. Експериментальною моделлю гострого токсичного ураження печінки був патологічний процес, що розвивався у тварин у результаті однократного Препарати застосовували за лікувально-профілактичною схемою: кверцетин внутрішньошлунково в дозі 350 мг/кг (ЕД50), флавінат – внутрішньом`язово З метою вивчення індукції ферментів глутатіон-S-трансферази (Г-S-Т) і епоксидгідролази (ЕГ) кверцетин тваринам вводили 1 раз на день внутрішньошлунково по 100 мг/кг (5 днів); омепразол – внутрішньоочеревинно по Високомолекулярні сполуки (ВМС) вводили у вигляді 5-10% водних розчинів по 300 мг/кг маси перорально або 100 мг/кг маси внутрішньоочеревинно за 30 хвилин до і через 5 хвилин після отруєння ЕХГ. Активність препаратів оцінювали за виживанням, ІТЕ і термінами загибелі тварин. Ентеросорбенти – карбовіт і карбовіт-М – вводили внутрішньошлунково за допомогою зонда з розрахунку 100 мг/100 г маси тіла за 1 годину до отруєння леткими компонентами ЕС. ІТЕ ентеросорбентів розраховували при їх внутрішньошлунковому введенні в дозі 100 мг/100 г маси за 1 годину до або через 1 годину після інтоксикації 5% олійним розчином ЕХГ в дозах, необхідних для визначення ЛД50 ЕХГ. Динаміку вмісту аденілових нуклеотидів (АТФ, АДФ, АМФ) у печінці визначали методом T. Sato та ін. (1963). Неорганічний фосфат (Фн) визначали за Delori в модифікації В.А. Григор`євої (1958), а рівень нікотинамідних коферментів (НАД+НАДФ, НАДН2+НАДФН2) – флуориметрично (W. Perlzweig, 1947). Активність Г-S-Т у печінці визначали за утворенням комплексу глутатіону з 1,2-дихлор-4-нітробензолом (Ю.В. Хмелевський та ін., 1986), ЕГ – за рівнем фенілетиленгліколю (А.Е. Кранаускас, 1986), а g-глутамілтрансферази (g-ГТ) – за вивільненням п-нітроаніліну ( BIO-LA-TEST, Чехія). Стан процесів ПОЛ у тварин після гострої інтоксикації леткими компонентами ЕС оцінювали за інтенсивністю спонтанної хемілюмінесценції (ІСХ) і активованої хемілюмінесценції (ІАХ), які реєстрували на хемілюмінометрі ІХЛ-1 (А.И. Журавлева, 1983), за вмістом у печінці рівня первинних продуктів ліпопероксидації – дієнових кон`югатів (ДК) (И.Д. Стальная, 1977) і кінцевого продукту ПОЛ, що реагує з ТБК, – малонового діальдегіду (МДА) (Z. Placer, 1968). При вивченні функціонування окремих ланок антиоксидантної системи захисту організму визначали активність одного із ключових ферментів – каталази (КТ) – за методом М.А. Королюк (1988). Вміст феритину (ФР) у сироватці крові визначали радіоімунним методом за допомогою комерційного набору Для з`ясування молекулярних механізмів функціонування енергетичної і детоксикуючої систем печінки у досліджуваних умовах використовували метод ЕПР-спектрометрії. ЕПР-спектри записували на спектрометрі марки Е-109 фірми «Varian» (США) в умовах низькотемпературної стабілізації (770К). Досліджували ЕПР-сигнали з g-факторами: 2,25 – цитохром Р-450; 2,17 – марганцевмісні парамагнітні комплекси; 2,03 – нітрозильні комплекси заліза (НКЗ); 2,00 – вільні радикали (ВР); 1,94 – залізосірчані білки, або FeS-білки (ЗСБ); 1,97 – молібденовмісні парамагнітні комплекси (Я.И. Ажипа, 1983). Вміст у плазмі крові основних метаболітів АК визначали радіоімунним методом. Рівень ЛТВ4 вивчали з використанням комерційного набору Leucotriene B4 assay system, ПГЕ2 – набору 125І-Prostaglandine E2 assay system with magnetic separation («Amersham», Англія), ПГІ2 – за допомогою системи Визначення рівня вторинних месенджерів цАМФ і цГМФ у печінці проводили радіоімунним методом з використанням наборів «Cyclic AMP [125I]RIA KIT» і «Cyclic GMP [125I]RIA KIT» (Чехія). Вплив різних концентрацій ЕХГ на ендогенний біосинтез тканиною печінки in vitro ПГІ2, ТХВ2, цАМФ і цГМФ, а також можливості фармакологічної регуляції цих процесів у гепатоцитах вивчали за методом E. Oliw (1980) у модифікації А.Г. Кучеренко (1986). Для розрахунку досліджуваних продуктів ендогенного біосинтезу на 1 г білка у тканині печінки визначали білок за O.H. Lowry et al. (1951). Гістологічні і електронно-мікроскопічні дослідження проводили за-гальноприйнятими методами. Ультратонкі зрізи для перегляду і фотографування в електронних мікроскопах фірм «GEM-III» (Японія) і «Philips» (Нідерланди) готували на ультратомі LKB-V (Швеція). Визначення досліджуваних показників проводили протягом перших трьох-п`яти діб після отруєння. Результати досліджень обробляли статистично з використанням комп`ютерної програми Microsoft Excel (США). Достовірність оцінювали на рівні значущості не менше 95% (Р£0,05) з використанням критерію t Стьюдента (А.В. Плохинский, 1970), а також точного методу Фішера для чотирипільної таблиці (Е. В.Гублер, 1978). Результати досліджень та їх обговорення. Внаслідок проведених токсикометричних досліджень встановлено, що ЕС ЕД-20 і Е-40 характеризуються високою токсичністю, незначними відмінностями видової чутливості експериментальних тварин, а леткий компонент ЕС – ЕХГ – є помірно токсичною при інгаляційному впливі і високотоксичною сполукою при внутрішньошлунковому введенні. У порівняльному аспекті ЕС ЕД-20 дещо більш токсична, ніж ЕС Е-40 (рис.1). Оскільки токсичність незатверділих діанових ЕС прямо залежить від епоксидного числа і обернено – від величини молекулярної маси і в`язкості (Н.И. Шумская, 1962; А.П. Яворовский, 1990), то виявлені нами відмінності у величинах ЛК50 для ЕС ЕД-20 і Е-40 можна пояснити більшою молекулярною масою останньої.
Про важливу роль епоксидних груп у токсичності ЕС і ЕХГ свідчить встановлена нами значно більш висока ЛД50 первинного метаболіту ЕХГ |