Трояновський О.В. Відповідальність сторін за міжнародним договором комерційного посередництва

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається ступінь її наукової розробленості, дається характеристика об’єкта, предмета та методологічної основи дослідження, визначаються мета, завдання дослідження, науково-теоретична основа, формулюються наукова новизна та основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження.

Розділ 1 «Загальнотеоретичні питання комерційного посередництва» складається з чотирьох підрозділів і присвячений теоретичному дослідженню правової природи посередницьких зобов’язань, яке здійснюється шляхом розгляду історії становлення та розвитку інституту комерційного посередництва, розкриття поняття комерційного посередництва та його місця в системі договірних зобов’язань, аналізу структури та змісту правовідносин комерційного посередництва, а також порівняльно-правової характеристики регулювання відносин комерційного посередництва в законодавстві різних країн та стану уніфікації зазначених відносин у міжнародному приватному праві.

У підрозділі 1.1. «Становлення та розвиток інституту комерційного посередництва» розглядаються передумови зародження інституту посередництва крізь призму римського права, а також розвиток теорії представництва і процес становлення інституту комерційного посередництва в романо-германській і англо-американській правових системах. Фактично посередницькі відносини існували в римській економіці, разом із тим римське право не визнавало прямого представництва. Вирішувалися потреби в посередництві шляхом правової конструкції «отця сімейства». Згодом, за певних умов, на власника покладалася відповідальність за зобов’язаннями, що виникають стосовно його майна внаслідок дій іншої особи, наприклад, внаслідок доручення управління капітану своїм судном, передачі в управління свого майна (peculium) сину та ін.

Потреби суспільства, що розвивається, призвели до появи самостійних досліджень у цій сфері, коли в XVII–XVIII ст.ст. представники теорії природного права звернулися до обґрунтування договірного права виходячи з ідей автономії волі. У результаті доктринальних розробок інститут комерційного посередництва в XIX – XX ст.ст. було врегульовано нормами права у більшості країн Європи.

Розглядаються передумови зародження та розвитку інституту комерційного посередництва в цивільному праві України. Аналізуються законодавчі акти Русі XII ст., які регулюють відносини, коли одна особа діє на користь іншої. Вивчається законодавство про комерційне посередництво на дореволюційному, радянському і сучасному етапі розвитку України. На сучасному етапі нормативно-правовою базою комерційного посередництва є розділи особливої частини Цивільного кодексу України, присвячені договорам доручення (глава 68) та комісії (глава 69), а також глава 31 Господарського кодексу України «Комерційне посередництво (агентські відносини)». Аналіз зазначених норм свідчить, що в цивільному законодавстві України дається дуже вузьке трактування поняття комерційного посередництва. У відповідності до ч. 1 ст. 295 ГК України, комерційний агент діє «від імені», в інтересах, під контролем і за рахунок підприємців «при здійсненні ними господарської діяльності». Це істотно обмежує сферу діяльності комерційного представника.

У підрозділі 1.2. «Поняття комерційного посередництва і його місце в системі договірних зобов’язань» автор відзначає, що діяльність комерційного посередника необхідно відрізняти від зовні схожої з посередництвом діяльності інших учасників цивільного обороту. В результаті дослідження співвідношення комерційного представництва і посередництва робиться висновок, що діяльність комерційного представника має посередницький характер, тобто комерційний представник є посередником між особою, яка представляється, і третьою особою, з якою він укладає договір у сфері підприємницької діяльності.

У цьому ж підрозділі розглядаються договори, що оформлюють комерційне посередництво за чинним законодавством України. Визначається юридична природа, а також розкривається зміст договору комерційного посередництва. В результаті вивчення цивільного законодавства деяких країн СНД, указується на доцільність законодавчого закріплення визначення поняття комерційного посередництва. Зазначається, що загальним моментом у договірних конструкціях, що оформлюють комерційне посередництво, який потрібно враховувати при законодавчому закріпленні цього інституту, відповідно до чинного цивільного законодавства України є те, що комерційний посередник діє в межах наданих йому повноважень на оплатних засадах в інтересах і за рахунок принципала, здійснюючи юридичні дії у сфері підприємницької діяльності.

У підрозділі 1.3. «Структура і зміст правовідносин, що виникають за договором комерційного посередництва» розкриваються структура правових зв’язків в договорі комерційного посередництва, що обумовлені тристоронньою структурою відносин комерційного посередництва. Виділяються найбільш істотні права і обов’язки сторін у відносинах комерційного посередництва.

Відносини комерційного посередництва мають складну тристоронню структуру, що охоплює три групи осіб: принципала, посередника і третю особу. Відповідно виділяють три групи договірних зв’язків, що виникають між зазначеними суб’єктами, а самі відносини поділяють на внутрішні і зовнішні. Відносини, що виникають між принципалом і посередником, характеризуються як внутрішні, а відносини між посередником і третьою особою, принципалом і третьою особою – як зовнішні. Як правова конструкція, посередництво включає на першому етапі внутрішнє правовідношення, що виникає між принципалом і посередником, реалізацію в його рамках повноважень, а також зовнішні відносини між принципалом і третьою особою та посередником і третьою особою, характер яких залежить від виду посередницького договору. Змістом посередницьких правовідносин є повноваження посередника, які охоплюють суб’єктивне право посередника (як похідну від суб’єктивного права принципала правомочність діяти певним чином) і суб’єктивний обов’язок (як похідну від суб’єктивного обов’язку, яка кореспондує суб’єктивному праву принципала) діяти на користь принципала, вид і міра яких встановлені об’єктивним правом і договором про посередництво. Основним елементом змісту цих правовідносин є повноваження посередника на створення, зміну або припинення правових відносин принципала з третіми особами і відповідний обов’язок принципала прийняти на себе правові наслідки дій посередника, здійснених у межах наданих йому повноважень. Повноваження посередника і відповідний їм обов’язок принципала прийняти на себе правові наслідки дій посередника, здійснених у межах цих повноважень, не вичерпують змісту правовідношення комерційного посередництва. Принципал і посередник володіють цілим комплексом інших прав та

обов’язків, що доповнюють і конкретизують ці основні елементи змісту правовідношення посередництва.

У підрозділі 1.4. «Уніфікація норм про комерційне посередництво в міжнародному приватному праві» проаналізовано теоретичні аспекти уніфікації міжнародного приватного права, причини, поняття та види такої уніфікації. Проаналізовано стан уніфікації правового регулювання відносин комерційного посередництва у міжнародному приватному праві.

Враховуючи неоднакові підходи до посередницьких договорів у праві країн континентальної і праві країн англо-американської правової системи, а також невелику кількість держав, що є учасниками вже існуючих уніфікованих міжнародних договорів, актуальним залишається досягнення універсальної та регіональної одноманітності в регулюванні цих складних, з комерційної точки зору, відносин. Можна виділити три напрямки уніфікаційної діяльності у сфері міжнародних комерційних відносин, що розглядається. Перший напрямок реалізується на універсальному міждержавному рівні шляхом прийняття міжнародних договорів, таких як Гаазька конвенція про право, що застосовується до агентських договорів 1978 р., і Женевська конвенція про представництво при міжнародному купівлі-продажу товарів 1983 р., що так і не отримали значного поширення. Другий напрямок стосується країн ЄС, де на підставі Директиви ЄС № 86/653 «Про координацію законодавства країн ЄС про самостійних торгових агентів» 1986 р. державами ЄС завершено зближення законодавства про комерційних посередників, що забезпечує передбачуваність стосовно діяльності такого роду в цих країнах.

Третій напрямок полягає у використанні для досягнення одноманітного регулювання відповідної проблеми неконвенційного методу й розробки авторитетними міжурядовими і неурядовими організаціями документів, що не мають обов’язкового характеру, але застосовуються як державами при розробці проектів власного законодавства (наприклад, модельні закони ЮНСIТРАЛ), так і діловими колами у повсякденній практиці (модельні контракти МТП). Серед останніх слід зазначити такі документи, як Принципи міжнародних комерційних договорів УНIДРУА, розширена редакція 2004 р. яких містить розділ про укладення договорів через посередників, Принципи європейського договірного права 1998 р., а також підготовлені МТП Типовий агентський контракт (публікація № 496) та Керівництво із його укладання (публікація № 410).

Розділ 2 «Теоретичні аспекти відповідальності за порушення договірних зобов’язань за міжнародним договором комерційного посередництва» складається з трьох підрозділів, які присвячені розгляду суті договірної відповідальності у міжнародному приватному праві, умовам та формам відповідальності за порушення міжнародного договору комерційного посередництва та підставам звільнення від неї.

У підрозділі 2.1. «Поняття і сутність договірної відповідальності в міжнародному приватному праві» дано визначення поняття цивільно-правової відповідальності відповідно до законодавства різних країн та актів міжнародного приватного права, наведено перелік ознак договірної відповідальності.

Поняття цивільно-правової відповідальності розглядається під різними кутами зору: і як правовий інститут, і як правовідносини. Як правовий інститут, цивільно-правова відповідальність розглядається як упорядковані певним чином цивільно-правові норми, що регулюють відносини, пов’язані з покладанням на правопорушника негативних правових наслідків у вигляді позбавлення суб’єктивних цивільних

прав або покладання на нього нових або додаткових цивільно-правових обов’язків. Як правовідносини, вона може бути охарактеризована у самому загальному вигляді як правовий зв’язок, що виникає внаслідок порушення цивільних прав, установлених законом або договором, зміст якого виражається в обов’язку винного порушника зазнати невигідних для нього наслідків порушення та праві потерпілої особи на поновлення порушеного права і компенсацію завданої шкоди, забезпечених можливістю застосування державного примусу. Договірна відповідальність як різновид цивільно-правової відповідальності, окрім указаних ознак, характеризується тим, що вона настає за невиконання або неналежне виконання умов договору (порушення договірних відносин) та реалізується в результаті трансформації договірних зобов’язань.

Термін «договірна відповідальність» може розумітися у широкому значенні як будь-який обов’язок, що випливає з договору, й у вузькому значенні – як обов’язок відшкодувати збитки, завдані порушенням договору. Для англо-американської договірної відповідальності внаслідок виробленого загальним правом підходу до оцінки юридичного змісту договору зазначена вище відмінність практично втрачає сенс, оскільки обидва поняття співпадають і зводяться до одного, яке в континентальному праві означає, по суті, відповідальність у вузькому значенні.

На основі аналізу положень деяких актів міжнародного приватного права, що присвячені відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань, робиться висновок, що система правил про договірну відповідальність зовні побудована значною мірою відповідно до традицій англо-американського права: вони відображаються в контексті засобів правового захисту, які надаються стороні у разі порушення зобов’язань контрагентом. Такого ж підходу значною мірою дотримується Цивільний кодекс України, який втілює не стільки концепцію відповідальності несправного боржника, скільки концепцію захисту прав та законних інтересів постраждалого внаслідок порушення зобов’язання кредитора, тобто цивільна відповідальність з урахуванням її функціональної спрямованості може одночасно розглядатися як засіб забезпечення належного виконання цивільних обов’язків.

Зазначено, що особливості традицій різних правових систем значною мірою визначають специфіку конструювання інституту договірної відповідальності. Так, основною вимогою у разі порушення договору за правом країни, що належить до континентальної системи права, буде вимога про виконання зобов’язання в натурі. Натомість, у загальному праві – це вимога про відшкодування завданих невиконанням або неналежним виконанням збитків.

У підрозділі 2.2. «Підстави і форми відповідальності за порушення міжнародного договору комерційного посередництва» аналізуються поняття порушення договору як підстави договірної відповідальності, умови застосування заходів відповідальності (заподіяна шкода, протиправні дії порушника, причинний зв’язок між протиправними діями та шкодою, вина правопорушника), розглядаються форми відповідальності за договором комерційного посередництва. Робиться висновок про те, що до вирішення питання відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору комерційного посередництва застосовуються загальні правила відповідальності за порушення зобов’язань.

Підтримується теза про можливість відповідальності у цивільному праві при «неповному складі» правопорушення. Конструктивним вирішенням цієї проблеми у актах між -

народного приватного права стало визначення договірної відповідальності за допомогою запозиченої з англійського права категорій «засобів захисту», яка в країнах континентального права розуміється як більш широке поняття «захист цивільних прав», що об’єднує в собі окремі (більш вузькі) поняття «заходи юридичної відповідальності» та «інші засоби захисту суб’єктивних прав».

Загальними заходами (формами) відповідальності за порушення міжнародного договору комерційного посередництва є відшкодування збитків та стягнення неустойки. При цьому можливість застосування неустойки значною мірою буде залежати від того, суд якої держави – континентальної чи загальної системи права, – буде розглядати справу. Робиться висновок, що акти міжнародного приватного права закріплюють переважно підхід, притаманний загальному праву, при якому неустойка має компенсаційний характер, на відміну від континентального права, де неустойка може виконувати також функцію покарання.

Запозичений з англійського права та втілений в актах міжнародного приватного права підхід до розгляду договірної відповідальності як засобу правового захисту кредитора дозволяє віднести до засобів відповідальності за договором комерційного посередництва, крім зазначених, й інші, зокрема, притримання посередником для забезпечення своїх вимог за договором речей, придбаних ним на користь принципала, позбавлення посередника ексклюзивних прав або зменшення розміру договірної території продажу у випадку недосягнення гарантованого мінімуму продажу, виплата при розірванні договору компенсації за клієнтуру та за залучення нових покупців, яка не є тотожною комісійній винагороді або відшкодуванню збитків у вигляді упущеної вигоди, та ін.

У підрозділі 2.3. «Договірні умови про звільнення від відповідальності за порушення міжнародного договору комерційного посередництва» розглянуто умови звільнення від відповідальності у разі невиконання або неналежного виконання міжнародного договору комерційного посередництва. Зокрема, проаналізовано захисні застереження, що широко використовуються у міжнародному комерційному обороті, а також ті, що рекомендуються міжнародними професійними комерційними організаціями, зокрема Міжнародною торговою палатою.

На основі узагальнення досвіду міжнародної комерційної практики розробники Принципів УНIДРУА для використання запропонували детально розроблене застереження про звільнення від відповідальності, відповідно до якого сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов’язань, якщо доведе, що його викликано перешкодою поза її контролем і що від неї неможливо було розумно очікувати врахування цієї перешкоди при укладенні договору або запобігання, або подолання цієї перешкоди та її наслідків. Таке формулювання надає можливість інтерпретації цієї норми, як такої, що стосується сфери, яка в країнах загального права охоплюється доктринами втрати договором свого сенсу (frustration) та неможливості (impossibility) виконання, а в країнах континентальної системи – такими доктринами як «форс-мажор» та «обставини, що змінилися». Звертається увага на необхідність включення до договору комерційного посередництва чітких застережень про звільнення від відповідальності внаслідок зміни обставин та як результат неможливості або крайнього ускладнення виконання договору комерційного посередництва.

Розділ 3 «Особливості відповідальності за міжнародним договором комерційного посередництва», який складається з трьох підрозділів, присвячений дослідженню відносин відповідальності між принципалом і посередником, між посередником і третьою особою, між принципалом і третьою особою.

У підрозділі 3.1. «Відносини відповідальності між принципалом і посередником» визначається коло найбільш можливих при використанні комерційного посередництва зловживань та описуються напрями захисту суб’єктивних прав і відповідальність принципала та посередника за вказані правопорушення. Виходячи з характеристики договору комерційного посередництва як договору на надання послуг, остаточний результат за яким (укладення угод, тощо) значною мірою залежить від волевиявлення третьої особи, а тому не може бути гарантований, зазначається, що сутністю обов’язку посередника є прикладення максимальних зусиль для отримання обіцяного результату. Тому недосягнення результату не кваліфікується як його порушення й не тягне відповідальності посередника, якщо зроблені ним зусилля відповідають зусиллям аналогічної «розумної особи» в аналогічних обставинах. Зазначається, що посередник, як правило, не несе відповідальності перед принципалом за невиконання зобов’язання третьою особою. Посередник лише відповідає за необачність при виборі третьої особи, неплатоспроможність якої є очевидною. Особливим випадком відповідальності посередника є умова делькредере, за якою посередник за додаткову винагороду несе відповідальність за внесення плати з боку покупця. Проте він не стає відповідальним перед покупцем за неналежне виконання договору його принципалом.

Що стосується відповідальності принципала, то, окрім єдиної згадки ст. 16 Директиви ЄС № 86/653 1986 р. про «невиконання однієї із сторін всіх або деяких зі своїх обов’язків» як підстави «екстраординарного» розірвання договору, акти міжнародного приватного права не містять ніяких санкцій за порушення принципалом його договірних зобов’язань по відношенню до посередника. Одним із засобів правового захисту прав посередника слід назвати право утримання на виконання своїх вимог речей, набутих посередником на користь принципала, а також право на відрахування з грошових коштів, що надійшли принципалу, належної йому за договором суми винагороди та компенсації зазнаних витрат. Зазначається, що в актах міжнародного приватного права не набуло врегулювання питання, чи зобов’язаний принципал компенсувати посередникові упущену вигоду внаслідок згортання діяльності принципала. Здійснене дослідження показало, що в основі відносин відповідальності між принципалом та комерційним посередником переважають засоби захисту прав принципала.

У підрозділі 3.2. «Відносини відповідальності між принципалом і третьою особою» на підставі порівняльно-правового аналізу положень міжнародних актів, а також законодавств країн континентального та загального права розглядаються відносини відповідальності між принципалом та третьою особою. Згідно з континентальним правом встановлення правових (прямих або непрямих, тобто з наступною цесією) зв’язків між принципалом та третьою особою значною мірою залежить від того, чи діє посередник від імені принципала чи від власного імені. Це відповідає певною мірою доктрині «прихованого» (undisclosed principal) та «відкритого» принципала (disclosed principal) в англійському праві, проте властивої континентальному праву відмінності відносин відповідальності від цього не робиться – принципал наділяється, як правило, правами та обов’язками за договором навіть у тому випадку, коли посередник при його

укладенні з третьою особою умовчав про існування принципала. Принципал, таким чином, займає місце посередника в договорі, укладеному з третьою особою. Звідси зрозумілі збалансовані за обсягом права принципала та третьої особи вчиняти взаємні прямі позови з укладеного посередником договору один щодо іншого. Третя особа, яка уклала договір з агентом прихованого принципала, вправі, згідно з англійським правом, висувати проти нього ті ж аргументи, за допомогою яких він міг би захищатися проти вимог агента. Якщо третя особа при реалізації свого позовного права вимагатиме у принципала сплати суми, що йому залишився винен посередник, принципал не може заперечувати тим, що він надав її посереднику і останній не передав її третій особі. Позиція правопорядків континентальної Європи, яким невідоме подібне позовне право третьої особи вимагати у комітента оплати речі лише тому, що покупець, як його партнер за договором, набуває цю річ не за свій, а за чужий рахунок, уявляється більш зваженою.

Зазначено, що Женевська конвенція про представництво у міжнародному купівлі-продажу 1983 р., залучившись до підходу, притаманному загальному праву, враховує й положення континентального права. Згідно зі ст. 13 (2в), третя особа у випадку невиконання агентом, який є його партнером за договором, своїх перед ним договірних зобов’язань, наділяється правом вимоги як до цього агента, так і до його принципалу. Проте допускається зарахування взаємних претензій, які виникають у відносинах між третьою особою та агентом та між агентом і принципалом. Це означає, що принципалу – на відміну від загального права – не може бути пред’явлено позов у випадку, якщо він здійснив платіж агенту. Таке положення більш відповідає вимогам справедливості, за якими підприємець нестиме самостійно ризик вибору контрагента.

Підрозділ 3.3. «Відносини відповідальності між посередником і третьою особою» присвячений питанням розмежування відповідальності учасників цих відносин. Оскільки комерційний посередник наймається для встановлення договірних відносин між його принципалом і третьою особою, за загальним правилом, він не набуває ніяких прав і не несе ніякої відповідальності за договорами, укладеними ним як комерційним посередником. Це правило, відповідно до континентального права, не застосовується до договорів, які він укладає від свого імені (наприклад, як в договорі комісії). Посередник та третя особа будуть пов’язані відносинами відповідальності, поки посередник не передасть на вимогу комітента право вимоги до третьої особи. При цьому слід враховувати право наступних регресних вимог посередника до принципала.

У випадку, коли комерційний посередник діє за дорученням принципала, існування якого не відкрито, відповідальність посередника триває до тих пір, поки третя сторона, з якою посередником укладено на користь та за рахунок принципала договір, не зробить якихось дій, які б недвозначно свідчили, що вона розглядає принципала як єдину сторону, що несе перед нею відповідальність. Аналізуючи відповідальність комерційного посередника, який діяв із перевищенням своїх повноважень (або діяв без них), за умови відсутності наступної їх ратифікації з боку принципала, робиться висновок про те, що комерційний посередник має самостійно нести відповідальність перед третьою особою. Такі ж наслідки передбачаються п. 1 ст. 26 і п. 1. ст. 30 проекту Конвенції про одноманітний закон міжнародного представництва у сфері купівлі-продажу рухомого майна, що розробляється в рамках УНIДРУА.

Здійснене дослідження показало, що комерційний посередник повинен нести підвищену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань. З

аналізу цивільно-правових форм захисту суб’єктивних прав учасників підприємницької діяльності виходить, що до комерційного посередника як до професійного учасника торгового обороту пред’являються підвищені вимоги, професійний комерційний посередник відповідає за дії своїх працівників і дії третіх осіб. Бажане ретельне опрацювання умов, за яких наступає відповідальність за здійснення недобросовісних дій професійних комерційних посередників, і розробка комплексної системи заходів відповідальності за ці порушення в ЦК України.