УКРАЇНСЬКА УРБАНОНІМІЯ ЗАКАРПАТТЯ В ХХ – ХХІ СТ.

Короткий зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами,  з’ясовано мету і завдання, об’єкт і предмет дослідження, наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, подано відомості про апробацію та публікацію основних положень дисертації.

У першому розділі «Українська урбанонімія як об’єкт наукового дослідження» проаналізовано історію дослідження урбанонімів, специфіку термінологічно-поняттєвого апарату урбаноніміки та визначено основні функції урбанонімів.

Перший підрозділ «Історія дослідження урбанонімів» присвячений розгляду основних досліджень урбанонімів як в українському, так і в російському, білоруському, польському, чеському, словацькому мовознавстві. У наш час урбаноніміка в Україні тільки починає набувати обрисів самостійної галузі ономастики. Водночас відсутній глибокий і ґрунтовний аналіз цих одиниць як системних одиниць, хоча поодинокі спроби уже наявні (Р.Ляшенко, М.Романюк).

У російському та білоруському мовознавстві з’явився ряд праць, присвячених з’ясуванню специфіки функціонування урбанонімів. Увага вчених в основному акцентується на семантиці основ та історії вуличних найменувань того чи іншого міста (М.Горбаневський, Р.Разумов, А.Мезенко).

У західнослов’янській ономастиці можна говорити про появу певної урбанонімної школи, представники якої досліджують міське географічне називання впродовж кількох десятиліть і досягли успіхів у з’ясуванні тенденцій появи, розвитку та стабілізації системи урбанонімів.     

Другий підрозділ «Термінологічно-поняттєвий апарат урбаноніміки» присвячений аналізу поняттєвого наповнення терміна урбанонім. При визначенні урбанонімів за основу беремо характер іменованих об’єктів. До урбанонімів належать топоніми, котрі позначають об’єкти, для яких характерні наступні ознаки: 1) антропогенність – усі ці об’єкти мають бути створені або оброблені людиною; 2) належність до території населеного пункту; 3) позначення певної території; 4) потреба в мовнознаковій репрезентації при використанні людиною. Сюди належать антропогенні топоніми як міст, так і менших адміністративно-територіальних одиниць.

В основі урбанонімії – два великі пласти: офіційні та неофіційні назви, які різняться способом творення та функціонуванням і водночас можуть позначати одні й ті самі об’єкти. Аналіз етимології термінів урбонім та урбанонім дозволяє зробити висновок про доцільність використання другого терміна для позначення антропогенних об’єктів населених пунктів. Термін урбонім походить від латинської лексеми urbs з основним значенням «головне місто, столиця». Ключовим у дефініції терміна урбанонім виступає означення «міський» (на противагу тому, що знаходиться за межами населеного пункту і його околиць), яке співвідноситься саме з латинським прикметником urbanus.

Третій підрозділ «Функції урбанонімів» присвячений визначенню ролі урбанонімів у житті мови і суспільства. Основною функцією всіх урбанонімних одиниць є номінативно-ідентифікуюча. Для неофіційної урбанонімії як основну ми виділяємо ще характеристичну функцію. Для офіційних урбанонімів факультативними виступають ідеологічна, асоціативна та характеристична функції.

У другому розділі «Екстралінгвальні чинники формування закарпатоукраїнського урбанонімікону» зосереджується увага на позамовних факторах формування урбанонімії Закарпаття.

Екстралінгвальні фактори, які впливають на розвиток мови та власних назв зокрема, поділяються на універсальні та спорадичні. Універсальні – це позамовні чинники, що безпосередньо впливають на урбанонімікон упродовж усієї його історії. До таких ми віднесли: 1) демографічний розвиток населених пунктів; 2) прагнення мовців за посередництвом власної назви охарактеризувати найменований топооб’єкт; 3) державну ідеологію. Спорадичними факторами впливу виступають: 1) законодавче врегулювання урбанонімії; 2) мода.

У першому підрозділі «Демографічний розвиток Закарпаття як універсальний чинник формування закарпатоукраїнського урбанонімікону» розглядається вплив росту або зменшення населення міст і сіл на розвиток урбанонімії. Виникнення вулиць, а відтак і їх назв зумовлюється розвитком міст, що у Закарпатті припадає на ХІІІ–XVII ст. На середину ХІХ ст. міста (на той час лише деякі з них мали статус міст) і села Закарпаття  були відносно невеликими за кількісним складом мешканців і територіально. Тому система вуличного називання є нерозвиненою і спонтанною. Водночас активно функціонують найменування інших одиниць територіального структурування населених пунктів та їх околиць – мікрорайони, сільські кути тощо. В умовах сучасного Закарпаття сбме активне збільшення кількості мешканців населених пунктів, а відтак і міських вулиць та площ, що спостерігається від початку  ХХ ст., спричинило формування системи офіційних урбанонімів.

У другому підрозділі «Прагнення виразити характеристику об’єкта як позамовний фактор розвитку урбанонімії» йдеться про те, що в урбанонімії прагнення охарактеризувати об’єкт, яке виступало спочатку найвагомішим екстралінгвальним чинником і стосувалося психологічного аспекту суспільної діяльності, зумовило дескриптивність усіх урбанонімів. Виокремлюючи та означуючи певний об’єкт, людина перш за все звертала увагу на релевантні ознаки, які вирізняють його з-поміж інших. Характеристика об’єкта еволюціонувала у двох напрямках: 1) опис позначуваного за реальними ознаками (розташуванням, виглядом, функцією), 2) означення за неіснуючими прикметами, які набували бажально-умовного характеру (те, що номінатори хотіли б бачити як ознаку об’єкта).

Третій підрозділ «Державна ідеологія як чинник впливу на розвиток закарпатоукраїнського урбанонімікону» присвячений дослідженню специфіки державної політики, яка відобразилась на офіційній закарпатоукраїнській урбанонімії. При цьому варто передусім враховувати правовий статус Закарпаття у різні історичні періоди та географічне сусідство з іншими державами. Найтривалішою була належність його до Угорщини (приблизно з ХІІ ст. до 1919 р. і в 1939–1944 рр.). З кінця ХІХ ст. політика денаціоналізації неугорських народів, які проживали в Угорщині, відображається і на системі урбанонімів: здійснюється повна мадяризація офіційних назв. У 20–30-х рр. ХХ ст.  відбувається часткова богемізація урбанонімікону Закарпаття. Після завершення другої світової війни і включення Закарпаття до складу УРСР регіональна специфічність закарпатоукраїнського урбанонімікону нівелюється під колесом тотальної універсалізації. Так, наприклад, у кінці 40-х рр. вул. Мукачівська перейменовується на Сталіна, вул.  Ігоря князя на Севастопольську (Берегове), вул. Митрака О. – на Чкалова В. (Мукачеве), вул. Жайворонкова – на Дзержинського Ф. (Хуст) та ін.    

Після здобуття Україною незалежності зміна системи державного управління зумовила зменшення контролю центру за регіонами, у результаті чого впорядкування системи назв у містах Закарпаття мало несистемний, суб’єктивний характер, який залежав від культури, рівня освіченості, обізнаності з історією та від локального патріотизму місцевих урядовців.

У четвертому підрозділі «Законодавче врегулювання назвотворчості як спорадичний чинник розвитку урбанонімії» аналізуються законодавчі акти, які спричиняли ті чи інші зміни в закарпатоукраїнському урбаноніміконі. Першим документом, який безпосередньо вплинув на розвиток урбанонімної системи, став Указ Президії Верховної Ради СРСР від 11 вересня 1957 р. Незважаючи на значну кількість наступних законодавчих актів, які були спрямовані на впорядкування системи називання вулиць, площ, провулків тощо, до 2005 р. жоден з них не давав вичерпного означення специфіки процесу номінації. Водночас попри свою вичерпність, Закон України «Про географічні назви» від 2005 р. потребує доопрацювань у плані врегулювання мотиваційної бази та контролю за побудовою національної системи назв.

У п’ятому підрозділі «Вплив моди на функціонування урбанонімії» йдеться про те, що реалізація модних тенденцій в урбанонімії відбувається за двома моделями: 1) без адаптації до навколишніх умов (напр., масове поширення назви вул. Зеленої у більшості міст СРСР); 2) з адаптацією до місцевих реалій (напр., номінація вулиць на честь військових діячів, коли кожен населений пункт орієнтувався на місцевих за походженням осіб). Наявність моди з адаптацією до локальних умов свідчить, з одного боку, про тенденцію до демократичності того чи іншого суспільства, з іншого, до відображення регіональної специфіки.

Третій розділ «Мотиваційна база закарпатоукраїнського урбанонімікону» присвячений аналізу мотивів номінації офіційних і неофіційних урбанонімів Закарпаття. Крім основних мотиваційних ознак – меморіальності, вшанування, характеристичності та асоціативності, – ми виділяємо й додаткові, на підставі чого виокремлюємо три ступеня мотивації. Перший ступінь – пряма, або об’єктивна, мотивація (факт реальної співвіднесеності назви і об’єкта вважається істинним). Другий ступінь – опосередкована мотивація (реальна співвіднесеність назви і об’єкта сумнівна). У третьому ступені реальна співвіднесеність назви і об’єкта вважається відсутня.

У першому підрозділі «Глорифікаційний мотив номінації офіційних урбанонімів» виявлено, що меморіальні назви складають 61 % від офіційних урбанонімів (див. рис. 1.). Факт домінування урбанонімів на честь чужоземних осіб (43% від меморіальних назв) свідчить про деукраїнізацію урбанонімікону Закарпаття. Так, основу сучасних міських та сільських назв становлять урбаноніми, утворені на честь іноземних науковців, митців та громадських діячів. При цьому виділяється гуманістичний мотив, що знайшов відображення в уславленні осіб, які зробили внесок в духовний розвиток людства (вул. Вавилова М. (Ужгород), вул. Верешмарті М. (Берегове), вул. Міцкевича А., (Мукачеве), вул. Висоцького В. (Виноградів), вул. Менделєєва Д. (Свалява), вул. Зиґерс А. (с.Грушево) тощо), та колонізаційний, виражений у глорифікації воєнних, партійних, державних діячів – представників націй-колонізаторів Закарпаття (вул. Куйбишева В. (Мукачеве, Тячів), вул./пл. Леніна В. (Тячів, с.Біла Церква, с.Ракошино, с.Пістрялово, с.Березинка, с.Лалово, с.Іза, с.Грушево, с.Драгово, с.Липча), пл. Маркса Карла (Тячів, с.Ракош, с.Ракошино), вул. Плеханова Г. (Ужгород, Мукачеве), вул. Свердлова Я. (Мукачеве, Тячів, смт Солотвино), вул. Тельмана Е. (Ужгород, Мукачеве), вул. Еккела Д. (Берегове) та ін).

У групі назв на честь місцевих діячів (25%) основу становлять урбаноніми, похідні від прізвищ науковців та громадських діячів, напр. вул. Баб’яка М. (Ужгород), вул. Лодія П. (Мукачеве), вул. Долиная М. (Хуст), вул. Сільвая І. (Берегове), вул. Жатковича Ю. (Свалява), вул. Духновича О. (Перечин), вул. Добрянського А. (смт Міжгір’я), вул. Неболи В. (смт Тересва) та ін. Це свідчить про політизацію урбанонімікону. Урбаноніми на честь місцевих митців характеризується переважно першим ступенем мотивації. Співвідношення прізвищ закарпатських діячів культури та іноземних можна виразити як 1:3.

Урбаноніми, що увіковічують діячів загальноукраїнського значення (24,6 %), складають той прошарок назв, який засвідчує ступінь усвідомлення належності населення того чи іншого регіону до певного етносу та держави. Найчисельнішою серед них є підгрупа, яка об’єднує найменування на честь тих осіб, які зробили внесок у духовну сферу функціонування людства (вул. Остапа Вишні (Ужгород), вул. Гребінки Є. (Мукачеве), вул. Теліги О. (Хуст), вул. Кобилянської О. (Берегове), вул. Сосюри В. (Тячів), вул. Івасюка В. (смт Буштино) та ін.). Водночас аналізована група відзначається консервативністю, свідченням чого є обмеженість тематичних горизонтів мотиваційної бази урбанонімів.

У другому підрозділі «Характеристичні офіційні урбаноніми» аналізовані одиниці (18% від офіційних урбанонімів, див. рис. 1.) поділено на дескриптивні (власне характеристичні) та дескриптивно-оціночні. Найбільшою підгрупою серед дескриптивних є урбаноніми, що характеризують об’єкт за іншим об’єктом, який знаходиться на вулиці або поблизу (37% від усіх дескриптивних урбанонімів) (пор. вул. Електрозаводська, вул. Заводська, вул. Керамічна, вул. Колгоспна, вул. Пивоварна, вул. Промислова, вул. Радгоспна, вул. Технічна, вул. Транспортна, вул. Фабрична, вул. Цегельна та ін.). Дескриптивно-оціночні урбаноніми появилися внаслідок мовної реалізії внутрішнього оцінювання мовцем того чи іншого явища; пор. вул. Далека (Ужгород), вул. Західна (Чоп), вул. Об’їзна, вул. Окружна (Мукачеве), вул. Південна (с.Забрідь) тощо.

У третьому підрозділі «Емоційно марковані офіційні урбаноніми» (див. рис. 1.) виявлено, що однією з домінуючих груп серед цих назв є так звані позитивні назви (30% від асоціативних найменувань); пор. вул. Світла (Мукачеве), вул. Золота, вул. Золотиста, вул. Райдужна, вул. Рожева, вул. Срібляста (Ужгород) та ін.. Популярність естетичних урбанонімів у наш час зумовлюється в першу чергу політичною нейтральністю, по-друге, прагненням суспільства до естетики, напр. вул. Акацієва, вул. Магнолій, вул. Косична, вул. Тюльпанів тощо. Як і позитивні найменування, емотивність яких дуже недовговічна, пафосні назви сприймаються як такі лише на початку свого виникнення. Враховуючи те, що вони в переважній своїй більшості утворені від абстрактних лексем, не уточнених конкретизуючими словами, основною рисою аналізованої підгрупи стає невизначеність пор., вул. Перемоги, вул. Слави, вул. Визволення, вул. Свободи та ін.

Четвертий підрозділ «Офіційні назви-вшанування» присвячений аналізу назв-вшанувань (7 % від усіх офіційних урбанонімів, див. рис. 1.), які можна назвати продуктом радянської епохи. Особливістю найменувань цієї групи є домінуюча мотивація третього ступеня (за винятком назв, утворених на честь міст-побратимів) пор., вул. Дагестанська, вул. Донська (Ужгород), вул. Волзька, вул. Амурська, вул. Кубанська, вул. Омська, вул. Ростовська, вул. Уральська (Мукачеве) тощо.

            У п’ятому підрозділі «Перейменування як ідентифікатор специфіки розвитку    мотиваційної бази офіційної закарпатоукраїнської урбанонімії ХХ – поч. ХХІ ст.» здійснено аналіз перейменувань вулиць упродовж ХХ–ХХІ ст., який дозволяє зробити висновок про те, що найбільше змін торкнулося ідеологічно вмотивованих назв. Офіційні урбаноніми у цьому плані вибудовують своєрідну ієрархічну піраміду, на вершині якої – меморіальні назви, далі – найменування-вшанування, асоціативні назви і найнижче розташовані характеристичні одиниці. Саме ідеологія зумовлює активні зміни в горизонтальній площині та деформацію, яка спостерігається у вертикальному зрізі.

У шостому підрозділі «Мотиваційна база неофіційної урбанонімії» виділено домінуючу групу неофіційних урбанонімів закарпатоукраїнського урбанонімікону –  найменування, що репрезентують відношення людини до іменованого об’єкта. Це пояснюється, очевидно, вираженим антропогенним характером номінованих об’єктів. При цьому використовуються антропоніми – пор. Барнъ (к.с., с.Домашин), Жулканичн (к.с., с.Княгиня), Гуледзъ, Зорівчакъ (к.с., с.Латірка), Добуннська (вул., с.Великі Ком’яти), Пристаївська (вул., с.Іза), та апелятиви – Попува Збгорода (к.с., с.Копашнево), Дяків Вирьх (к.с., с.Торунь) тощо.

Урбаноніми, які мотивовані географічною реалією, складають близько 15% від усіх неофіційних урбанонімів, напр., Березнък (к.с., с.Нанково), Лазъ (к.с., с.Луг), (пор. діал. лаз – «лука»), Поляна (к.с., с.Копашнево), Полянкъ (к.с., с.Монастирець), Голъця (к.с., с.Монастирець) (пор. діал. голъц’а, голъці «безліса гора») тощо.

Пряма характеристика об’єкта належить до однієї з найтиповіших моделей неофіційного урбанонімотворення. Причому одиниці, мотиваційною базою яких стала вказівка на ту чи іншу якість номінованого явища, не вирізняються великою різноманітністю, але дуже сильно піддаються впливу прототипних структур. В основі неофіційних дескриптивно-оціночних урбанонімів – вказівка на якісну характеристику об’єкта, що вирізняє його з-поміж інших. До уваги береться форма номінованої території: Кнреші (мн., Хуст) (пор. уг. kцr «круг, окружність»), Кутъ (к.с., смт Ясіня); її розміри: Малб Вэлиця (к.с., с.Горінчево), Мнкраш (мн., Виноградів); час виникнення: Нувий Райун (мн., Ужгород), Старб Вэлиця (к.с., с.Завадка) тощо.

Характер асоціативності неофіційних урбанонімів значною мірою зумовлюється їх природою: виникаючи і побутуючи в усному мовленні, емоційно марковані найменування, попри свою образність, характеризуються реальною мотивацією. Знакову репрезентацію географічних назв за допомогою символічних найменувань поділяємо на два типи: 1) оказіональні назви – такі, які поширені тільки в межах невеликої території і відомі тільки мешканцям цієї території, напр. Восйлниця (вул., с.Ключарки) (пор. діал. восйлниця «гусениця»; названа вулиця довга і звивиста, як гусениця), Гэрка (к.с., с.Горінчево), Пантликувиця (вул., с.Великі Лучки) (пор. діал. пбнтлик «кольорова стрічка») (вулиця довга і звивиста); 2) відузуальні – в основі яких конотоніми із чітко закріпленою за ними асоціативністю (хоча у мікросистемі топонімів вони можуть отримувати специфічне семантичне забарвлення, що розвинулося на базі узуального), напр. Бам (мн., Ужгород) («віддалене від центральної частини населеного пункту місце»), Малб Москвб (мн., смт Королево) (центральна частина селища).

Четвертий розділ «Джерела і способи творення урбанонімів» присвячений дослідженню джерельної бази і механізмів творення урбанонімів. У першому підрозділі «Урбаноніми, утворені від власних назв» виявлено, що ядром джерельної бази офіційних назв послужили власні найменування. Урбаноніми відонімного походження складають 60% усіх офіційних одиниць. Основу їх формують антропоніми (52% усіх відонімних утворень), що трансформуються в урбаноніми шляхом трансонімізації; пор. вул. Балудянського М., вул. Бєлінського В., вул. Бортнянського Д., вул. Вербицького М., вул. Котовського Г., вул. Саксаганського П. та ін. На межі ядра і периферії онімів як джерельної бази офіційних урбанонімів перебувають топоніми (8%).

Чималу частку відантропонімних неофіційних урбанонімів (11%) становлять одиниці, утворені шляхом плюралізації. Як правило, плюралізація виступає у «чистому» вигляді, без додавання додаткових формантів; пор. Барнъ (к.с., с.Домашин), Бартэші (мн., Хуст), Гуледзъ, Зорівчакъ (к.с., с.Латірка), Панкуличн (к.с., с.Кичірне).

У другому підрозділі «Урбаноніми, утворені від апелятивів» з’ясовано, що активна взаємодія апелятивної та пропріальної лексики пояснюється прагненням людей називати навколишні об’єкти з метою орієнтації легкими для запам’ятовування, зрозумілими словами, які б позначали відомі об’єкти. Відапелятивні урбаноніми складають 39% від усіх офіційних найменувань. Це зумовлено меншою ідеологічною потенцією загальних назв, порівняно з власними.

Домінуючими у групі неофіційних назв, твірною основою для яких послужили апелятиви (79% неофіційних урбанонімів), є онімізовані найменування. Їх перевага над конверсійними пов’язана із стихійністю появи аналізованих назв, їх природою.

            Третій підрозділ «Урбаноніми змішаного типу» присвячено дослідженню одиниць, мотивуючими для яких послужили і власні, і загальні назви. Ця група кількісно незначна (близько 2% від усіх аналізованих найменувань).

ВИСНОВКИ

            1. Аналіз специфіки функціонування урбанонімів як онімних одиниць дозволяє зробити висновок про те, що при дефініції урбанонімів домінантою повинна виступати природа номінованих об’єктів. Вони мають бути антропогенними, належати до території населеного пункту, бути одиницею територіального членування, мати необхідність мовнознакової репрезентації. Усі урбаноніми поділяються на офіційні і неофіційні. З’ясовано, що іманентною, домінуючою функцією для усіх урбанонімів є номінативна, а асоціативна, ідеологічна та характеристична виступають факультативними. Водночас специфіка функціонування неофіційних урбанонімів свідчить про можливість кваліфікації характеристичної функції як основної поруч з номінативною.

2. Аналіз універсальних та спорадичних екстралінгвальних факторів розвитку закарпатоукраїнського урбанонімікону дав можливість з’ясувати, що вплив демографічного чинника упродовж ХХ ст. на теренах сучасного Закарпаття був неоднаковим: на початку століття, а також у роки другої світової війни  за умов економічної стагнації цей фактор був малопомітним, тоді як у міжвоєнний та повоєнний періоди він стає основною передумовою розбудови розгалуженого закарпатоукраїнського урбанонімікону.

Екстралінгвальні чинники, які зумовлюють зміни у тій чи іншій мовній підсистемі, у різні хронологічні періоди творять свою ієрархію, яка відбивається на квалітативних та квантитативних характеристиках лексичних груп. Означення об’єкта за рахунок його характеристики в офіційній урбанонімії у ХХ ст. поступається ідеологічному фактору, внаслідок чого значно змінюється співвідношення дескриптивних назв та ідеологічно забарвлених на користь останніх.

3. У період входження Закарпаття до Чехословаччини (1919–1939 рр.) закарпатоукраїнський офіційний урбанонімікон уже усвідомлюється як засіб формування культурного національного обличчя міста, внаслідок чого відбувається його богемізація. У радянські часи урбанонімія мала сприяти формуванню ідеального образу радянської людини – патріота СРСР, в міру освіченого (міра встановлюється радянським трактуванням історії, мови, культури) і обізнаного з її досягненнями, революціонера, що завжди готовий повстати за здійснення комуністичних ідеалів і проти проявів буржуазного націоналізму.

Прикметно, що не можна говорити про закарпатоукраїнський урбанонімікон кінця ХХ – поч. ХХІ ст. як про однорідне утворення. Особливістю його є те, що, незважаючи на можливість певних узагальнень, на цьому етапі історичного розвитку практично кожне місто має вибудовану свою специфічну підсистему.

4. Еволюція урбанонімної системи призвела до ускладнення процесу номінації, інтегральності акту народження онімної одиниці. Масове використання місцевих назв для творення місцевого урбанонімікону зовсім незвичне для закарпатоукраїнської урбанонімії, але водночас воно свідчить про демократизацію номінації та появу у ній нових рис, спрямованих на формування регіонального обличчя урбанонімікону та відбиття у ньому історії саме тієї місцевості, де ці найменування появляються; пор. назви вул. Мала Лунка, вул. Глод, вул. Попова Загорода, вул. Зелений Кут та ін. у с.Копашнево Хустського району, які повністю дублюють назви сільських кутків.

5. Крім основних мотиваційних ознак – меморіальності, вшанування, характеристичності та асоціативності – виділяються й додаткові, на підставі чого виокремлюються три ступені мотивації.

6. Меморіальні назви складають найбільшу групу серед досліджуваних нами офіційних одиниць (61%). Характер сучасного закарпатоукраїнського урбанонімікону підтверджує той факт, що домінуючою є підгрупа назв на честь чужоземних осіб (43% від меморіальних назв).

Найменування на честь місцевих діячів складають 25% від меморіальних урбанонімів: вул. Грицака М., вул. Долиная М. (Хуст); вул. Вакарова Д. (Чоп), вул. Маркуша О. (с. Іза) та ін. Зміщення центру уваги суспільства з письменників на громадських діячів свідчить, з одного боку, про відчуття необхідності актуалізації патріотичних настроїв у суспільстві (у зв’язку з цим – поява значної кількості назв на честь місцевих борців за українську державність), з другого – про демократичність процесів у сучасній урбанонімній системі, яка, хоч і досить мляво, проте призводить до створення регіонального обличчя закарпатоукраїнського урбанонімікону.

            Урбаноніми, утворені на честь українських діячів складають 24,6% від меморіальних назв: вул. Сковороди Г. (Свалява), вул. Данила Галицького (Ужгород), вул. Кобилянської О. (Берегове), вул. Григоренка П. (Хуст) та ін. Назви на честь державних діячів і вчених – одна з підгруп, які в пострадянський час зазнали найбільшого оновлення.

Домінантною підгрупою в групі дескриптивних назв є урбаноніми, що характеризують об’єкт за іншим об’єктом, який знаходиться на вулиці або поблизу (37% ), напр. вул. Керамічна (Хуст), вул. Замкова (Ужгород), вул. Ядерин (Рахів), вул. Латорицька (Чоп) та ін.

Конотації офіційних експресивно маркованих урбанонімів (14% від усіх офіційних урбанонімів) знаходять відображення у позитивних назвах (вул. Щаслива в Ужгороді), естетичних (пор. вул. Вишнева в Тячеві) та пафосних (пор. вул. Слави в Ужгороді), які приблизно однаковою мірою співвідносяться за кількісними характеристиками.

Основу назв-вшанувань (7% від усіх урбанонімів) складають урбаноніми, що вшановують інші географічні об’єкти (пор. вул. Керченська в Ужгороді), тоді як зовсім незначною є підгрупа назв, що вшановують державні українські цінності, напр.  вул. Соборної України (с.Іза).

            8. Неофіційна урбанонімія є відображенням двох аспектів функціонування урбанонімів. Передусім, ідеться про антропогенний характер номінованих об’єктів. Відповідно це знаходить вияв у продуктивності груп найменувань, що репрезентують відношення людини до іменованого об’єкта, тобто виражають семантику родової характеристики території (напр., к.с. Жулканичн в с.Княгиня) та назв, що відображають суспільну діяльність (напр., к.с. Косбрища в с.Торун). Водночас неофіційне, спонтанне називання відображає сутність урбаноніма як засобу позначення саме територіальної одиниці, що дозволяє пояснити високу питому вагу урбанонімів, які характеризуються географічною реалією (близько 15% від усіх неофіційних урбанонімів) (пор. к.с. Горб у смт Кольчино, к.с. Горб в с.Кошелево) та ін.

Антропоніми і топоніми формують ядро власних назв, які є джерельною базою для офіційної урбанонімії. Інші різновиди онімів знаходяться на периферії джерельної бази урбанонімів. Це можна пояснити ідеологічним спрямуванням офіційної урбанонімії і у зв’язку з цим апеляцією до антропонімів, з іншого боку, прив’язаністю урбанонімних основ до меж міста або місць, недалеких від населеного пункту. Водночас загальні назви формують ядро джерельної бази неофіційних урбанонімних одиниць (79%), що зумовлено природою останніх, які появляються передусім як засоби орієнтації у навколишньому просторі, а не виразники панівної ідеології.