УПРАВЛЕНИЕ ФАКТОРАМИ КОНКУРЕНТОСПОСОБНОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання дослідження, відзначено наукову новизну і практичну цінність отриманих результатів та висновків.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи управління факторами конкурентоспроможності підприємства» розглянуто стан конкурентоспроможності та факторів, що її визначають, проаналізовано сучасні концепції управління чинниками конкурентоспроможності підприємства, досліджено сукупність факторів конкурентоспроможності.

Поняття «конкурентоспроможність підприємства» пропонується визначати як «здатність забезпечити високі споживчі якості продукції  відповідно до ринкової ціни, розширення або збереження своєї частки ринку та високий рівень основних показників господарської діяльності при їх позитивній динаміці». Визначено, що  конкурентоздатність, як властивість об’єкта, включає перелік характеристик-орієнтирів, враховує їх динаміку та її характер.

Що стосується конкурентоспроможності товару, то в більшості випадків у традиційних підходах вона подається як порівняльна характеристика споживчих та вартісних параметрів даного товару по відношенню до товару конкурента. Автор вважає, що з даним формулюванням не можна повністю погодитись, тому що порівняльна характеристика є цілеспрямованою дією для виявлення переваг  досліджуваних товарів, тобто виступає елементом процесу аналізу.

Конкурентоспроможність – це властивість товару, а її рівень характеризує ступінь ринкової успішності товару. Тому порівняльна характеристика параметрів товару є інструментом визначення рівня конкурентоспроможності, а не самим поняттям. З цих причин більш об’єктивним, і, як наслідок, більш науковим, буде визначення конкурентоспроможності товару, як властивості бути успішно реалізованим на ринку товарів-конкурентів, обумовленої рівнем відповідності споживчих і вартісних характеристик товару вимогам споживачів на даному ринку, і тим, наскільки повно він задовольняє потреби покупців порівняно з конкуруючими товарами.

В дослідженні характеризується специфіка ситуативного підходу до управління факторами конкурентоспроможності підприємства в Україні та здійснюється аналіз сучасних концепцій управління ними. В ході аналізу сучасні підходи до управління факторами були розмежовані на інтуїтивні, хаотичні, спонтанні і систематизовані, та зіставлені з позитивним досвідом управління чинниками конкурентоспроможності у провідних зарубіжних країнах.

Більшістю авторів фактори конкурентоспроможності  не групуються за своєю належністю до товару чи підприємства. Крім того, не існує єдиного загальновизнаного в наукових колах переліку чинників. Кожний з авторів  концентрується на декількох факторах, які, на його погляд, найбільш повно відповідають характеру досліджуваних сторін конкуренції.

Досить часто зустрічається також відсутність розмежування між чинниками і стратегіями конкуренції. Єдиного підходу до опису факторів конкурентоспроможності підприємства в сучасній теорії управління поки що не існує. В той же час спостерігається тенденція кількісного росту ускладнення комплексу факторів та посилення їх взаємозв’язку. Це дало змогу дійти до висновку, що системність є однією з провідних характеристик всієї сукупності чинників, а системний підхід до них повинен стати основним засобом дослідження та використання в процесі управлінської практики. Виходячи з цього, та на основі аналізу наукової літератури, нами була розроблена єдина система факторів конкурентоспроможності підприємства. Система включає внутрішньо-фірмовий сектор, до якого входять соціальні (а), економіко-технологічні чинники (б) та фактори конкурентоспроможності товару (в). Зовнішній сектор пов’язано з впливом існуючого інституційного середовища.

До структури соціальних факторів віднесені: кваліфікація персоналу, якість управління, рівень професійності, бренднейм, торгові марки, імідж торгової марки, ділова репутація підприємства та його підрозділів, технології комунікації з клієнтами, етика та естетика продажу, бази даних, сервіс і гарантії, реклама та піар.

Економіко-технологічні чинники включають: рівень витрат виробництва, ефективну збутову мережу, ліцензії та патенти, технології виробництва, інновації, розвиток виробництва, матеріально-технічне постачання, доступ до сировинних джерел, фокусування.

Фактори конкурентоспроможності товару об’єднують такі складові, як ціна і цінова політика, ціна споживання, якість, експлуатаційні характеристики, сервіс, післяпродажне обслуговування, унікальність, новизна, естетика, дизайн, персоналізація товару та ін.

В структуру сектора зовнішньоінституційного впливу входять чинники опосередкованого впливу на конкурентоспроможність підприємства з боку держави: антимонопольна, податкова та кредитна політика, забезпечення фірм аналітичною інформацією, що характеризує динаміку ринків, як це спостерігається в передових країнах. Суттєвими факторами зовнішнього впливу є формування міжгалузевих об’єднань, конгломератів, кластерів, конкурентне середовище в цілому.

В другому розділі «Аналіз тенденцій розвитку системи факторів конкурентоспроможності підприємства» проведено дослідження методичних підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємства, розглянуто та оновлено систему факторів конкурентоспроможності, запропоновано та обґрунтовано комплексну методику факторної оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Проведене дослідження дозволило зробити висновок про те, що до базового чинника формування системи конкурентоспроможності підприємства слід відносити організаційну синергію, яка створює основу для  його злагодженого та безперебійного функціонування. Порушення синергетичних зв’язків обов’язково є передумовою слабкої конкуренто-спроможності. У зв’язку з цим до понятійно-аналітичного апарату автором вводяться такі обґрунтовані наукові поняття, як управлінська та комунікативна синергія.