УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ БАНКІВСЬКОГО БІЗНЕСУ

Короткий зміст

1.                                                 ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Управління ефективністю банківського бізнесу: теоретичні основи та передумови впровадження в Україні” узагальнено теоретичну базу дослідження ефективності та уточнено специфічні особливості банківського бізнесу як об’єкта її визначення та управління, обґрунтовано роль та місце управління ефективністю банківського бізнесу в межах концепції вартісно-орієнтованого управління, проаналізовано стан і тенденції розвитку банківського бізнесу в Україні в контексті управління його ефективністю.

Дослідження генезису поглядів на зміст поняття “ефективність” та узагальнення існуючих підходів до його трактування дозволяють зробити висновок щодо трансформації поняття від вузького розуміння (як співвідношення отриманих результатів та понесених витрат) до більш широкого (як комплексного поняття та багатоаспектної характеристики результатів діяльності). Основними іманентними рисами ефективності автор вважає відносний (порівняльний) характер її визначення; оціночну природу, що потребує взаємоузгодженості критерію та індикаторів її вимірювання; тісний взаємозв’язок з результативністю через надання якісно-кількісної визначеності отриманим результатам.

Одним із факторів, що обумовлюють особливості банківського бізнесу та мають бути враховані при управлінні його ефективністю, є специфічні відмінності банківської діяльності від інших видів економічної активності. З метою уточнення цих відмінностей автором виокремлено такі науково-методичні підходи до розкриття змісту банківської діяльності: функціональний (її зміст визначається переліком основних функцій та послуг банків як фінансових посередників); інституційний (розкриває інституційну природу банківської діяльності з позиції мінімізації транзакційних витрат, усунення асиметрії інформації на ринку та управління ризиками); портфельний (банківська діяльність розглядається з позиції оптимального поєднання доходності, ризикованості та ліквідності); виробничий (банківська діяльність визначається як виробничий процес, пов’язаний з трансформацією тимчасово вільних ресурсів у доходні активи); стейкхолдерський (банківська діяльність розглядається з точки зору задоволення інтересів широкого кола зацікавлених сторін, що виникають під час її здійснення). Це дозволило обґрунтувати її багатоцільовий і багаторівневий характер та склало наукове підґрунтя для її розмежування від банківського бізнесу як сукупності економічних відносин.

Кінцеві результати банківського бізнесу запропоновано досліджувати з точки зору задоволення інтересів зацікавлених сторін (забезпечення віддачі на вкладений капітал, прозорої та справедливої системи винагороди праці, дотримання вимог та обмежень, забезпечення стабільності та надійності відносин, доступності банківських послуг та ін.). З позиції управління ефективністю банківського бізнесу виокремлено прямих (власники і менеджери) та опосередкованих (регулятора, клієнтів, державу, партнерів та ін.) стейкхолдерів банківського бізнесу. З урахуванням цього автором уточнено зміст поняття “банківський бізнес” як сукупності економічних відносин між його зацікавленими сторонами, що виникають під час здійснення банківської діяльності з метою отримання прямими стейкхолдерами економічних вигід з урахуванням інтересів групи опосередкованих стейкхолдерів. На відміну від існуючих, такий підхід визначає банківський бізнес як сукупність економічних відносин та дозволяє виокремити його структурні характеристики: основного вигодонабувача (прямих стейкхолдерів – власників та менеджерів), механізм отримання економічних вигід (здійснення банківської діяльності з урахуванням інтересів групи опосередкованих стейкхолдерів) та мету провадження.

Автором обґрунтовано, що завданню гармонізації інтересів як прямих, так і опосередкованих стейкхолдерів банківського бізнесу найбільшою мірою відповідає концепція вартісно-орієнтованого управління, відповідно до якої стратегічною метою провадження банківського бізнесу слід вважати зростання вартості вкладеного капіталу банку у довгостроковому періоді за умови врахування інтересів групи опосередкованих стейкхолдерів.

Узагальнення основних положень концепції вартісно-орієнтованого управління банківським бізнесом дозволяє стверджувати про зосередженість основної уваги дослідників на розрахункових (оціночних) її аспектах, зокрема на визначенні вартості банківського бізнесу. Автором доведено, що показники вартості банківського бізнесу, які з успіхом можуть застосовуватися при визначенні ціни купівлі-продажу банків або при укладанні угод злиття чи поглинання, не можуть слугувати єдиним та вичерпним індикатором при прийнятті банками стратегічних управлінських рішень. Крім цілого ряду інших причин, це обумовлено також і тим, що показники вартості не дозволяють проводити коректне порівняння альтернативних сценаріїв провадження банківського бізнесу при різних обсягах витрат, скласти уявлення про повноту реалізації банком всіх потенційних можливостей з урахуванням ринкової кон’юнктури та оптимальність управлінських дій з приводу досягнення результатів. Виходячи з цього, як узагальнюючу характеристику досягнутих результатів банківського бізнесу з урахуванням витрат на його провадження та з позиції повноти реалізації потенційних можливостей запропоновано використовувати критерій ефективності банківського бізнесу.

Дослідження еволюції банківського бізнесу в Україні, умов та цільових орієнтирів його розвитку дозволило обґрунтувати ряд передумов для управління його ефективністю. Серед них, зокрема, слід виділити суттєве погіршення фінансового стану банків (значне зниження рентабельності банківської діяльності та зростання обсягів проблемної заборгованості (рис. 1)), що свідчить про необхідність переорієнтації з екстенсивного на інтенсивний тип розвитку, пошук додаткових резервів підвищення рівня ефективності банківського бізнесу.