У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи; сформульовано мету і завдання дослідження; визначено об’єкт, предмет та методи дослідження; висвітлено особистий внесок автора; подано результати апробації основних положень дисертації; відображено повноту викладу результатів дослідження в опублікованих роботах; наведено загальний обсяг та структуру роботи.
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади управління інноваційним потенціалом машинобудівного підприємства» досліджено сутність інноваційного потенціалу, головними складовими якого визначено науково-технологічні, фінансово-економічні, виробничі, соціальні та культурно-освітні можливості підприємства. Наведено удосконалену характеристику типів інноваційного потенціалу підприємства, яку доповнено такими ознаками: абсолютним і відносним, максимально реальним, ефективним та оптимальним потенціалом. Спираючись на вимоги до управління інноваційним потенціалом, удосконалено основні принципи управління інноваційним потенціалом машинобудівного підприємства. Запропоновано авторське визначення інноваційного потенціалу підприємства.
Огляд наукових праць вчених-економістів у сфері управління інноваційним потенціалом підприємства дозволив встановити, що досліджена категорія є комплексним і багатоаспектним поняттям. На підставі проведеної систематизації підходів до визначення сутності категорії «інноваційний потенціал» у дисертаційній роботі запропоновано її розглядати з точки зору акумулятивного підходу. У рамках цього підходу автор роботи встановлює, що інноваційний потенціал підприємства являє собою сукупність науково-технологічних, фінансово-економічних, виробничих, соціальних і культурно-освітніх можливостей підприємства на певний період часу, які необхідні для вирішення певних виробничих завдань та можуть бути використані для досягнення певної мети розвитку машинобудівного підприємства в умовах ринкового середовища. Відповідно інноваційний потенціал характеризується системою ресурсів, потрібних для здійснення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, проектно-конструкторських і технологічних робіт, які орієнтовані на вирішення наукових, науково-технічних, соціально-економічних та екологічних проблем підприємства. Інноваційний потенціал – це рівень готовності підприємства до реалізації проекту чи стратегічних змін.
Отримані у ході дослідження результати є основою для повної характеристики інноваційного потенціалу як об'єкта управління і, таким чином, сприяють розробці конкретних науково-практичних рекомендацій щодо його формування та ефективного використання. Інноваційний потенціал визначається здатністю і готовністю підприємства здійснювати ефективну інноваційну діяльність. Сутність будь-якого об'єкта управління досить повно розкривається за допомогою виявлення його структури.
Структура інноваційного потенціалу може бути представлена єдністю трьох його складових: ресурсної, результативної і внутрішньої, які співіснують, передбачають і обумовлюють одна одну, а також проявляються при використанні як його триєдина сутність. Критичний аналіз типів інноваційного потенціалу підприємства дозволив автору доповнити їх рядом компонентів. Введено чотири типи інноваційного потенціалу, а саме абсолютний та відносний потенціал, максимально реальний та ефективний потенціал, тому що здобувач вважає їх достатньо великими фрагментамиінноваційногопотенціалу, які створюютьрізногородупередумовидля здійснення інноваційноїдіяльності. Наведені у роботі типи інноваційногопотенціалузабезпечують формуваннявідтворювальнихумовосновних факторів виробництва, а також сприяють здійсненню ефективної інноваційноїдіяльності. Такимчином, наведені типи класифікаційних ознак дозволяютьвиділитизмістові характеристикиінноваційногопотенціалу, атакожвизначити йогоособливості та специфічніриси.
У роботі доведено потребу в удосконаленні наукової концепції управління ІПП, яка визначає ключові параметри організаційного розвитку та дозволяє обґрунтовано обирати напрям і принципи удосконалення управління виробничо-економічними системами. Тому для побудови несуперечливого методологічного підходу до стратегічного управління розвитком ІПП підприємства необхідно здійснювати об'єднання окремих складових. Це дозволило аргументувати вибір ситуаційного підходу до управління розвитком ІПП підприємства як методологічну основу. Використання ситуаційного підходу в управлінні розвитком підприємства дозволяє серед всіх існуючих методів управління обрати той, який максимально адаптований до конкретної ситуації і найбільше відповідає їй, що дозволяє досягти більш ефективних результатів. Застосовуване на цей час організаційне управління інноваційним потенціалом на машинобудівних підприємствах не повною мірою відповідає існуючим принципам. Це і визначило необхідність їх удосконалення. Тому було введено такі принципи управління ІПП, як принцип синергії (свідчить про те, що ефект від сукупної дії всіх елементів та підрозділів підприємства, необхідних для впровадження інноваційного потенціалу, значно вище, ніж тільки їх сумарний ефект. Тобто взаємодія всіх елементів приносить більш ефективний результат, ніж дія кожного елемента окремо) та принцип комплексності (передбачає наявність всіх функцій управління інноваційним потенціалом підприємства і всіх видів забезпечення системи управління. Підприємство не потребує залучення додаткових ресурсів та факторів для здійснення інноваційної діяльності).
У другому розділі «Аналіз інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств» визначено роль інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств у сучасному ринковому середовищі; досліджено умови та детермінанти фінансової забезпеченості інноваційної діяльності підприємств машинобудівного комплексу.
Доведено, що для успішного інноваційного розвитку підприємство має досягти фінансової стійкості , тому що фінансова стійкість – цескладова частиназагальної стійкостіпідприємства, яка ідентифікує збалансованістьфінансовихпотоків, наявністькоштів, дозволяє підприємству підтримувати своюдіяльність протягомпевногоперіоду часу, в томучислі є основною умовою для впровадження інноваційного потенціалу, визначаючифінансову незалежність підприємства. У зв’язку з цим у роботі дано оцінку типу інноваційного потенціалу підприємства, який свідчить про стан і тенденції фінансової забезпеченості промислових підприємств, необхідної для реалізації інноваційної діяльності.
У роботі проведено аналіз фінансових результатів діяльності машинобудівних підприємств з 2006 по 2011 рр. (рис. 1). Відзначено зниження ефективності використання інноваційних витрат і зменшення їхньої частки в інвестиціях і, навпаки, збільшення вартості капітальних інвестицій. Доведено, що для забезпечення розвитку промислової сфери тенденція зростання ефективності і вартості витрат на інновації має відзначатися безупинно стійким характером і те, що в іншому випадку почне діяти закон віддачі ефективності від використання ресурсів.
Запропоновано методику визначення типу інноваційного потенціалу підприємства на підставі аналізу фінансової стійкості підприємства до інноваційного розвитку, що дозволяє контролювати правильність обраного напряму інноваційного розвитку з позицій сучасного та подальшого фінансового стану підприємства.
