УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ У ПЕДАГОГІЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, гіпотезу, завдання, методи дослідження; розкрито методологічні й теоретичні засади, наукову новизну й практичне значення дисертаційної роботи; подано відомості про апробацію та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті” – викладено методологічні підходи й теоретичні положення щодо управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті як цілісного наукового феномену, визначено стан розробленості досліджуваної проблеми, розкрито сутність управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті, його специфічні характеристики та особливості в контексті системного й синергетичного підходів; проведено аналіз реальної практики розвитку дистанційного навчання в педагогічному університеті.

Процес управління розвитком дистанційного навчання як складне міждисциплінарне явище розглянуто відповідно до чотирьох рівнів методології: філософського ‑ теорія пізнання, сучасна форма діалектичного методу; загальнонаукового ‑ синергетичний (І. Добронравова, І. Пригожин, І. Хакен) та системний підходи (В. Афанасьєв, І. Блауберг, Е. Юдін); конкретно-наукового ‑ теорія загального та стратегічного управління, теорія освітнього менеджменту, теорія створення умов (І. Ансофф, Г. Дмитренко, Г. Мінцберг Л. Растригін, В. Бондар, Г. Єльникова, Ю. Конаржевський, В. Лазарев, О. Мармаза, В. Павлютенков, В. Пікельна, М. Поташник, Є. Хриков та інші); теорія моделювання управлінських та педагогічних явищ – (О. Дахін, В. Докучаєва, Р. Шеннон, В. Штофф); технологічного ‑ система процедур для отримання емпіричного знання.

Аналіз стану розробки в науковій літературі проблеми управління розвитком дистанційного навчання показав, що наприкінці ХХ – початку ХХІ століття проявляється тенденція розвитку інформаційних і телекомунікативних технологій та звернення до цього питання науковців різних країн, але не виявлено єдиного погляду щодо шляхів вирішення проблеми. Посилення інтересу науковців до розвитку дистанційного навчання на початку ХХІ століття пов’язано зі світовими інтеграційними процесами, швидким розвитком комп’ютерних технологій навчання, що висуває нові завдання до управління освітніми системами в контексті вимог Європейської інтеграції з метою переходу до мобільної, відкритої та гнучкої організації навчального процесу.

На основі аналізу філософської, психологічної та педагогічної літератури виявлено сутність ключових понять „управління”, „розвиток”, „дистанційне навчання” та уточнено базове поняття дослідження „управління розвитком дистанційного навчання”, яке ми розуміємо як діяльність керівної підсистеми, спрямованої на створення прогностичних, правових, організаційних, кадрових, матеріально-технічних, педагогічних умов, необхідних для розвитку дистанційного навчання.

З урахуванням наукового доробку вчених (О.Андрєєв, В. Биков, В. Кухаренко, Є. Полат, В. Солдаткін, П. Стефаненко, Д. Чернилевський), які досліджували проблему управління розвитком дистанційного навчання, з’ясовано, що її розв’язують на нормативному, теоретико-методологічному та технологічному рівнях. Для систематизації й аналізу наявних вітчизняних досліджень у галузі дистанційного навчання наукові джерела розподілено на сім тематичних груп, а саме: державні документи, які визначають нормативно-правову базу розвитку дистанційного навчання; наукові праці, що висвітлюють тенденції розвитку дистанційного навчання в Україні та за кордоном; наукові праці, присвячені підготовці педагогічних кадрів у системі дистанційного навчання; наукові дослідження, у яких обґрунтовано організаційно-педагогічні умови розвитку дистанційного навчання; наукові дослідження з навчально-методичного забезпечення дистанційного навчання; наукові праці, у яких досліджено проблеми програмно-технічного забезпечення дистанційного навчання; дослідження, присвячені питанням якості дистанційного навчання.

На підставі узагальнення поглядів науковців (А. Гуржий, В. Грудзевич, В. Кремень, В. Кухаренко, І. Лещенко, В. Олійник, П. Стефаненко, Б. Шуневич) визначено сутність та особливості управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті, яке в межах управління педагогічним університетом є складником управлінської системи, що забезпечує інноваційність, модернізацію, нарощування та подальший перспективний розвиток освітнього потенціалу університету. Для управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті характерні такі особливості: орієнтація управління педагогічним університетом на державні програми та проекти, що передбачають запровадження дистанційного навчання в навчальний процес освітніх закладів; урахування світових надбань і передового вітчизняного досвіду в галузі дистанційного навчання; надання пріоритету стратегічному управлінню розвитком дистанційного навчання, яке ґрунтується на визначенні перспективних та довгострокових цілей, аналізі зовнішнього й внутрішнього середовища закладу освіти, виявленні потенційних можливостей навчального закладу, прогнозуванні очікуваних результатів з розвитку дистанційного навчання; створення оптимальної організаційної структури (специфічних структурних підрозділів (відділів) для забезпечення ефективності управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті; розроблення внутрішньої нормативно-правової бази освітнього закладу, яка надає можливість регламентувати, мотивувати й заохочувати діяльність усіх учасників, залучених до управління розвитком дистанційного навчання; організація інформаційної, психологічної та професійної підготовки й підвищення кваліфікації фахівців у галузі дистанційного навчання (створення інституту тьюторів); оснащення необхідною комп’ютерною технікою робочих місць, забезпечення доступу до Інтернет-мережі, обладнання робочих місць викладачів та навчальних аудиторій для проведення відеоконференцій; розроблення специфічного навчально-методичного забезпечення, яке характеризується наявністю якісних дистанційних курсів, інтерактивного педагогічного супроводу з використанням комп’ютерної техніки та Інтернет-мережі; розроблення моніторингового супроводу управління розвитком дистанційного навчання в педагогічних університетах.

Теоретичним підґрунтям для розробки системи управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті було обрано концепцію створення умов, розроблену Є. Хриковим, положення якої зумовлюють діяльність керівної системи, спрямованої на створення прогностичних, педагогічних, психологічних, кадрових, матеріально-фінансових, організаційних, правових, ергономічних, медичних умов, необхідних для нормального функціонування і розвитку навчально-виховного процесу й реалізації цілей навчального закладу.

Визначені теоретико-методологічні засади управління розвитком дистанційного навчання та його особливості стали підґрунтям для розробки системи управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті.

У другому розділі – „Обгрунтування та експериментальна перевірка системи управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті” – здійснено аналіз стану управління розвитком дистанційного навчання в педагогічних університетах, визначено критерії оцінювання ефективності управління розвитком дистанційного навчання; розроблено та експериментально перевірено систему управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті.

Проведення дослідно-експериментальної роботи потребувало визначення та обґрунтування критеріїв, які характеризують ознаки ефективності управління розвитком дистанційного навчання в педагогічних університетах. Розробку критеріїв здійснено з урахуванням сутності та особливостей управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті, у них знайшли своє відображення основні чинники, що впливають на розвиток дистанційного навчання. На підставі аналізу наукових досліджень у галузі освітнього менеджменту (В. Бондар, В. Григораш, Г. Єльникова, О. Касьянова, Ю. Конаржевський, В. Крижко, В. Лунячек, О. Мармаза, М. Поташник, Є. Хриков, Т. Шамова), дистанційного навчання (О. Андрєєв, В. Биков, Д. Бодненко В. Жулкевська, І. Лещенко, О. Кареліна, О. Кіріленко, Т. Койчева, О. Самойленко, П. Стефаненко, О. Хмель, Б. Шуневич), з урахуванням особливостей управління розвитком дистанційного навчання та думок експертів визначено такі його критерії: якість планування (К ₁); організаційна структура; (К ₂); нормативно-правове забезпечення (К ₃); кадрове забезпечення (К ₄); інформаційно-технічна інфраструктура (К ₅); навчально-методичне забезпечення (К ₆); система моніторингу розвитку дистанційного навчання (К ₇).

Вивчення предмета дослідження здійснювалося відповідно до визначених критеріїв шляхом експертного опитування керівників та викладачів, що дозволило описати його в динаміці змін за якісними й кількісними показниками. Згідно з визначеними критеріями та показниками було визначено якісні рівні ефективності управління розвитком дистанційного навчання в педагогічних університетах, а саме оптимальний рівень – „А”, достатній – „В”, допустимий – „С”, початковий – „D”, незадовільний – „Е”.

На констатувальному етапі експерименту проведено аналіз ефективності управління розвитком дистанційного навчання як багатоаспектного та поліфункціонального явища в умовах чинної практики управління Бердянського державного педагогічного університету, ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”, Слов’янського державного педагогічного університету відповідно до розроблених критеріїв та показників. З’ясовано, що управлінню розвитком дистанційного навчання притаманні такі недоліки: переважання ситуаційного управління порівняно зі стратегічним; низький рівень самоуправління в структурних підрозділах; відсутність нормативно-правових документів внутрішнього користування щодо розвитку дистанційного навчання; незадовільний рівень обізнаності викладачів щодо технологій дистанційного навчання; недостатня розробленість системи мотивації для викладачів і співробітників університету; наявність низькоякісних дистанційних курсів лише з окремих дисциплін; неврахування важливості здійснення моніторингу розвитку дистанційного навчання.

На підставі вивчення думок суб’єктів управлінського процесу щодо вхідного рівня ефективності розвитку дистанційного навчання в педагогічному університеті виявлено певну підготовленість керівної та керованої підсистем до впровадження дистанційного навчання в навчально-виховний процес. З’ясовано, що на достатньому рівні ефективності управління розвитку дистанційного навчання в педагогічному університеті здійснено планування розвитку дистанційного навчання та створено організаційну структуру розвитку дистанційного навчання; на допустимому рівні – нормативно-правове, кадрове забезпечення розвитку дистанційного навчання та інформаційно-технічна інфраструктура дистанційного навчання; на початковому рівні – навчально-методичне забезпечення та система моніторингу розвитку дистанційного навчання. Крім того, виявлено такі недоліки: недооцінку важливості розвитку дистанційного навчання серед професорсько-викладацького складу, низький рівень популяризації дистанційного навчання серед студентів, низьку якість підготовлених дистанційних курсів.

На підставі аналізу досліджень, присвячених теорії управління (Г. Єльникова, В. Маслов, В. Пікельна, М. Поташник, Ю. Конаржевський, Є. Хриков) та моделювання (О. Мещанінов, Л. Растригін, Р. Шеннон, В. Штофф), а також даних наших спостережень і власного досвіду роботи в галузі управління розвитком дистанційного навчання визначено концептуальні положення щодо моделювання системи управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті: управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті повинно мати системний характер та охоплювати всі основні складники управлінської діяльності; для побудови системи управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті необхідно визначити реальний стан і тенденції розвитку дистанційного навчання; забезпечити динамічний розвиток дистанційного навчання можливо за умови здійснення систематичного аналізу управлінської й освітньої діяльності, що передбачає розробку критеріїв, показників оцінки ефективності управління розвитком дистанційного навчання та прийняття з урахуванням отриманої інформації відповідних управлінських рішень; управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті здійснюється за умови постійної переробки інформації й, у разі необхідності, коригування дій, які спрямовують розвиток на заданий результат; система управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті становить певну послідовність управлінських процесів, зумовлену загальною логікою управлінської діяльності; ефективна система управління розвитком дистанційного навчання передбачає високий рівень взаємодії керівної та керованої підсистеми; високий рівень стратегічного й поточного планування; високий рівень професіоналізму та мотивації кадрового складу.

На підставі теоретичних положень у галузі теорії управління соціальними системами та визначених концептуальних засад на першому етапі формувального експерименту було розроблено модель системи управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті. Пропонована модель містить низку взаємозумовлених процесів управління, до яких віднесено: 1) планування управління розвитком дистанційного навчання; 2) створення організаційної структури розвитку дистанційного навчання; 3) створення нормативно-правового забезпечення розвитку дистанційного навчання; 4) підготовку кадрового забезпечення розвитку дистанційного навчання; 5) створення інформаційно-технічної інфраструктури дистанційного навчання; 6) створення навчально-методичного забезпечення розвитку дистанційного навчання; 7) створення системи моніторингу розвитку дистанційного навчання.

Основний (другий) етап формувального експерименту щодо впровадження системи управління розвитком дистанційного навчання здійснювався на базі ДЗ „Луганський національний університет імені Тараса Шевченка” відповідно до Програми розвитку дистанційного навчання та Положення про організацію дистанційного навчання, а Бердянський та Слов’янський державні університети впроваджували розроблену нами модель системи управління розвитком дистанційного навчання на основі запропонованих методичних рекомендацій (класифікація управлінських завдань, комплекс нормативно-правових документів внутрішнього користування, Програма розвитку дистанційного навчання тощо). Упровадження системи управління розвитком дистанційного навчання полягало в діяльності керівної підсистеми, спрямованої на створення прогностичних, організаційних, нормативно-правових, кадрових, матеріально-технічних та педагогічних умов, що відповідає логіці організації експерименту.

На третьому етапі відбувалася перевірка ефективності запроваджуваної системи управління розвитком дистанційного навчання в педагогічному університеті.

Експериментальна перевірка запропонованої системи управління розвитком дистанційного навчання полягала у визначенні вихідного рівня ефективності управління, узагальненні й порівнянні результатів констатувального та формувального експериментів. При порівнянні рівнів ефективності управління розвитку дистанційного навчання на констатувальному та формувальному етапах експерименту отримано значущі зрушення в позитивний бік, а саме за критерієм К₁ відбулося зрушення в позитивний бік на 20 %; за критерієм К₂ ‑ на 20 %; за критерієм К₃ ‑ на 35 %; за критерієм К₄ ‑ на 38 %; за критерієм К₅ ‑ на 32 %; за критерієм К₆‑ на 24 %; за критерієм К₇ ‑ на 44 %.