УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА НА ОСНОВІ КУМУЛЯТИВНОГО ПІДХОДУ Автореферат

У дисертаційній роботі розроблено і обґрунтовано теоретико-методологічні засади і практичні рекомендації щодо формування механізму управління розвитком промислового підприємства, заснованого на використанні кумулятивного підходу, сутність якого полягає в урахуванні біфуркаційного характеру розвитку підприємства, що дозволяє здійснити якісні зміни у структурі та діяльності підприємства, досягнути якісно нового рівня його конкурентних переваг за рахунок накопичення та своєчасного використання внутрішнього і зовнішнього потенціалів підприємства.

У першому розділі «Теоретико-методологічні аспекти розвитку промислового підприємства» розглянуто економічні теорії, які стосуються розвитку економічної системи. Доведено, що жодна з них не дає відповіді на питання, яким чином повинно розвиватися промислове підприємство в умовах невизначеності та необхідності докорінних змін його існування.

Розвиток підприємства може буди здійснено в двох різних формах: революція (стрибок, фазовий перехід, катастрофа, яка передбачає докорінну зміну підприємства) та еволюція (форма розвитку, яка передбачає поступальну, повільну, плавну якісну зміну на основі адаптації підприємства до умов середовища, що змінюється). Революційна форма розвитку безпосередньо пов’язана з таким поняттям, як «криза». Основна функція кризи – руйнування тих елементів, які якнайменш стійкі та життєздатні, найбільшою мірою порушують єдність підприємства. Криза – це момент зміни програми еволюції, що готує нові цикли розвитку системи. Криза може підштовхнути розвиток підприємства, задіяти приховані сили, сприяючи змінам, відкриваючи можливості для зміни економічної парадигми розвитку. Подолання кризи дає новий поштовх розвитку підприємства, сприяє переходу на принципово новий рівень організації та управління за короткий час, тобто у разі вдалого подолання кризи значно підвищується ефективність діяльності підприємства, повільний еволюційний розвиток замінюється різким революційним стрибком.

Дослідження різних підходів до визначення категорії «розвиток підприємства» дозволило сформулювати авторське трактування: розвиток підприємства – це процес якісної зміни в часі структури та функції підприємства, які обумовлюють процес його переходу на якісно новий рівень функціонування за рахунок взаємодій елементів внутрішнього та зовнішнього середовища. На основі вищезазначеного під управлінням розвитком підприємства пропонується розуміти процес зміни еволюційного вектора розвитку на революційний для досягнення цілей існування підприємства. У процесі управління розвитком підприємства вирішуються два комплексних завдання: усунення диспропорцій при відхиленнях від запланованої поведінки підприємства та створення протиріч як джерела його подальшого розвитку.

Узагальнюючи результати аналізу економічних теорій розвитку економічних систем та методичних підходів до управління підприємством, було визначено низку невирішених проблем:

на практиці управління економічними системами категорія «розвиток» часто замінюється поняттям «зростання», що призводить до використання неадекватних методів управління суб’єктами господарювання;

більшість економічних теорій розглядає розвиток економічної системи відокремлено від етапів життєвого циклу та вважає неможливим розвиток під час кризи;

у зв’язку з поглибленням кризи промислових підприємств використання методів адаптивного управління не дає позитивних результатів, бо адаптація до кризових умов заважає розвитку підприємства;

вітчизняні підприємства недостатньо використовують методи управління розвитком, що перешкоджає їх довгостроковому функціонуванню.

За результатами дослідження існуючих методологічних підходів до управління розвитком підприємства визначено, що найбільш ефективним для вирішення проблем управління розвитком промислового підприємства є використання сучасних концепцій менеджменту, які застосовують взаємодію процесного, системного, ситуаційного, цільового, синергетичного та кумулятивного підходів. У контексті управління розвитком промислового підприємства зв'язки між складовими економічної системи доцільно структурувати таким чином, щоб мати можливість їх розгляду не тільки в статиці, але і в динаміці розвитку, або як еволюційно-кумулятивний процес.

Сутність кумулятивного підходу полягає в урахуванні біфуркаційного характеру розвитку промислового підприємства. В основі кумулятивного підходу лежить припущення, що достатньо мала зміна початкових умов функціонування підприємства, що знаходяться поблизу точки біфуркації, може привести до якісно нової поведінки всієї нелінійної системи. Така незвичайна властивість, обумовлена ефектом самоорганізації в дисипативних системах, відкриває нові можливості у вирішенні задач управління промисловими підприємствами як нелінійними динамічними економічними об'єктами.

Практичну реалізацію кумулятивного підходу на мікрорівні пропонується здійснювати за допомогою кумулятивної стратегії – комплексу заходів щодо розвитку підприємства, який базується на врахуванні біфуркаційного характеру діяльності промислового підприємства та передбачає проведення стратегічних змін на основі кумулятивного накопичення та використання потенціалу в момент втрати підприємством стану рівноваги.

У другому розділі «Передумови необхідності управління розвитком промислових підприємств України» проаналізовано тенденції розвитку вітчизняних промислових підприємств, виявлено особливості розвитку машинобудівних підприємств Донецького регіону, досліджено стан і проблеми системи управління розвитком промислових підприємств у сучасних умовах та обґрунтовано необхідність вдосконалення системи управління розвитком промислового підприємства.

Динаміка ринку промислової продукції України, а також показників господарської діяльності промислових підприємств свідчить про наявність негативних тенденцій. Сировинна спрямованість структури виробництва, розрахована переважно на потреби експорту, зробила промисловість і економіку України в цілому залежними від кон'юнктури зовнішніх ринків, стримуючи при цьому розвиток внутрішнього ринку. Як особливість розвитку економіки України було виділено деформовану структуру виробництва. У загальному обсязі переважає питома вага енерго- і матеріаломістких галузей (чорна та кольорова металургія, паливна промисловість та електроенергетика тощо) за вкрай низької частки наукомістких, експортоорієнтованих та ресурсозберігаючих виробництв.

У системі провідних галузей промисловості визначальну роль відіграє машинобудування, що обумовлено такими факторами. По-перше, у машинобудуванні створюються основні матеріально-технічні засоби для економіки та обороноздатності країни; по-друге, в цій галузі формується база науково-дослідних організацій, у тому числі для вирішення завдань комплексної інформатизації; по-третє, в машинобудуванні високий ступінь розвитку інноваційної діяльності; по-четверте, в цій галузі найбільш значний науковий і кадровий потенціал, що дозволяє впроваджувати сучасні комп'ютерні методи управління і в інших галузях; по-п'яте, машинобудування є основою створення сучасних засобів промислової інфраструктури і в галузях сфери нематеріального виробництва. За рівнем розвитку машинобудування оцінюють перспективи і потенціал економіки всієї країни.

Тіснота зв’язку машинобудування з іншими галузями економіки визначена за допомогою кореляційного аналізу. Найбільш тісний зв'язок машинобудівної галузі спостерігається з металургійним виробництвом (0,998), хімічною та нафтохімічною промисловістю (0,977), виробництвом коксу та продуктів нафтоперероблення (0,970), легкою (0,972) і добувною промисловістю (0,964). Це пояснюється прямою залежністю між результатами роботи підприємств та темпами оновлення устаткування. Таким чином, темпи розвитку машинобудівного комплексу суттєво впливають на рівень розвитку промисловості країни в цілому (коефіцієнт кореляції – 0,974).

Але має місце скорочення частки машинобудування в галузевій структурі економіки України, що може призвести як до втрати галуззю своєї структуроутворюючої ролі, так і до різкого скорочення ринків збуту машинотехнічної продукції. У той же час старіння основних фондів промислових підприємств створює можливості для розвитку машинобудування. Неминучість вибуття значної активної частини основних фондів створює машинобудівним підприємствам сприятливі умови для нарощування виробництва. Тому в нинішніх умовах технічне переозброєння та розвиток діючих підприємств є пріоритетним завданням.

Для визначення рівня розвитку промислового підприємства пропонується використовувати інтегральний показник, який розраховується як сума зважених факторів, які впливають на розвиток промислового підприємства: коефіцієнт економічного зростання, коефіцієнт рентабельності продажів та коефіцієнт зносу основних фондів. Результати оцінки розвитку машинобудівних підприємств Донецького регіону подано у табл. 1. Результати розрахунків свідчать, що станом на кінець 2010 р. лише частина означених підприємств мають коефіцієнт розвитку більше одиниці, що вказує на наявність можливостей щодо їх подальшого розвитку.

За результатами дослідження системи управління промисловими підприємствами визначено, що в сучасних умовах господарювання в діяльності підприємств використовуються лише окремі елементи управління розвитком підприємства, керівники концентрують свою увагу на вирішенні поточних проблем, виявляючи при цьому інтерес до управління розвитком і визнаючи необхідність розробки стратегії розвитку. Системи управління, що склалися на промислових підприємствах, практично не враховують вплив зовнішнього середовища, вважаючи його поведінку достатньо стабільною.