Величко Д.М. Джерела міжнародно-правового регулювання праці

Короткий зміст

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зазначено її зв’язок із науковими планами та програмами, визначено об’єкт та предмет, мету і завдання, методи дослідження, розкрито його наукову новизну, подано відомості про апробацію результатів дослідження та їх практичне значення.    

 У Розділі 1 «Соціально-правова характеристика джерел міжнародно-правового регулювання праці» міститься три підрозділи. У підрозділі 1.1. «Історико-правовий аналіз розвитку міжнародно-правового регулювання праці» досліджено та проаналізовано історичний аспект розвитку міжнародно-правового регулювання праці.

У підрозділі обґрунтовано тезу, що специфіка міжнародно-правового регулювання праці полягає в тому, що воно не лише спрямовує зміст національних норм, але й поряд з останнім чинить вплив на конкретні суспільно-трудові відносини, забезпечуючи повноцінну реалізацію громадянами свого конституційного права на працю.

Досліджено основні міжнародно-правові акти, в яких закріплено право на працю. Проаналізовано та співставлено зміст і сутність права на працю, а також обсяг передбачуваних трудових прав у різних міжнародно-правових актах.   

Аналіз міжнародно-правових актів дозволяє зробити висновок, що вони майже ідентичні та в багатьох положеннях дублюють один одного. Однак, порівняльний аналіз національного законодавства із відповідними  міжнародними актами свідчить про те, що обсяг прав працівників у вітчизняних нормативно-правових актах невиправдано звужено. В зв’язку з цим зроблено наголос на необхідності вивчення норм міжнародно-правових актів у сфері регулювання праці, а також, відповідно, робиться акцент на потреби вивчити процес історичного становлення та розвитку міжнародно-правового регулювання праці.

Доведено, що поняття „міжнародно-правове регулювання праці” за своєю правовою природою є складним, тому задля надання його визначення розкрито зміст понять „праця” та „міжнародно-правове регулювання”.  Для чіткого та повного розуміння поняття „міжнародно-правове регулювання праці” визначено зміст та сутність поняття „правове регулювання праці”. Обґрунтовано, що правове регулювання – це впорядкування суспільних відносин, їх охорона, закріплення та розвиток за допомогою права. Об’єктом правового регулювання є суспільні відносини, оскільки на них здійснюється вплив за допомогою права, а предметом правового регулювання виступає вже безпосередньо те, з приводу чого виникають дані суспільні відносини. В результаті розгляду різних точок зору фахівців, напрямів в теорії права констатовано, що правове регулювання це складний процес, ефективність якого прямо залежить від обраного методу, способу, а також вагоме значення має об’єкт правового регулювання (яким в нашому випадку є трудові відносини).

Висвітлено історичний аспект міжнародно-правового регулювання праці з кінця ХVІІІ ст. і до сьогодні. Досліджено питання про суб’єктів міжнародно-правового регулювання праці та їх внесок у розвиток міжнародно-правового регулювання праці.

Визначено, що у витоків діяльності з регулювання трудових відносин за допомогою міжнародних норм права стояла Міжнародна Організація Праці, метою заснування якої є створення міжнародних трудових стандартів, програм, спрямованих на покращення умов праці та життя працюючих, на підвищення можливості зайнятості та підтримку прав людини.

У підрозділі 1.2. «Передумови уніфікації трудового законодавства в умовах глобалізації постіндустріального суспільства» досліджено процес уніфікації трудового законодавства в складних  умовах глобалізації постіндустріального суспільства.

Задля чіткого розуміння та глибокого й об’єктивного дослідження порушеного в даному підрозділі питання автором з’ясовано сутність понять «постіндустріальне суспільство» та «уніфікація трудового законодавства». Вивчення сутності терміну  «постіндустріальне суспільство» здійснено на основі численних точок зору економістів, теоретиків права, соціологів. Сутність уніфікації трудового законодавства досліджено на фоні вивчення загальних процесів глобалізації та інтеграції. Робиться висновок, що метою уніфікації є встановлення єдиного підходу до вирішення певних питань, визначення загального напрямку, в якому повинно  відбуватися правове регулювання відповідних суспільних відносин. Досліджується сучасний стан процесу уніфікації трудового законодавства як на міжнародній арені, так і конкретно в Україні.

Встановлено, що глобалізація світового господарства та розширен­ня зовнішньоекономічних зв'язків є визначальним фактором розвитку ринку праці. Відмінності в нормах національних правових систем часом вельми істотно перешкоджають розвитку і поглибленню широкої міжнародної співпраці з багатьох найважливіших питань

Визначено, що необхідною умовою входження України в світове співтовариство є створення єдиних стандартів, єдиних норм щодо регулювання відносин найманої праці, вироблення єдиного підходу до питання регулювання трудових відносин, систематизація та структуризація міжнародних норм, які регулюють трудові відносини.

Наголошено на тому, що створення єдиних стандартів, єдиних норм щодо регулювання відносин найманої праці, вироблення єдиного підходу до питання регулювання трудових відносин, систематизація та структуризація міжнародних норм, які регулюють трудові відносини, - все це є необхідною умовою входження України в світове співтовариство.

У підрозділі 1.3. «Сутність та поняття джерел міжнародно-правового регулювання праці» докладно розглянуто зміст та сутність поняття «джерела міжнародно-правового регулювання праці».

Досліджено співвідношення понять «форма» та «джерела» права.  Джерело права є поняттям більш ширшим, ніж форма права. Форма права є лише зовнішнім виразом права, в той час як джерело права може бути і не закріпленим яким-небудь чином, але все одно регулювати певні відносини. Задля того, щоб право набуло себе в якості такого, воно не обов’язково повинно бути закріплено у будь-якому вигляді, тобто мати певну форму зовнішнього виразу. Отже, джерела права, з одного боку,  це – правостворюючі фактори, тобто ті умови, завдяки яким взагалі з’являється, створюється  право, а з іншого,  це – ті об’єкти, в які формально абстрагується право та в яких воно віднаходить свій зовнішній вигляд, набуває відповідної оболонки.

Зроблено висновок, що у процесі даного дослідження під джерелами міжнародно-правового регулювання праці буде розумітися певна форма вираження міжнародно-правових норм, за допомогою яких впорядковуються трудові відносини, та які юридично закріплені, охороняються та розвиваються на міжнародному рівні, що створюються з метою регулювання відносин в сфері праці, покращення умов праці, охорони праці, захисту індивідуальних та колективних інтересів працівників; а також правотворчу діяльність тих міждержавних, міжнародних об’єднань і організацій, органів, які створюють відповідні міжнародні трудові норми.

З’ясовано, які види джерел права існують на сьогодні в практиці міжнародно-правового регулювання. Зроблено наголос на тому, що підхід до визначення, що саме відноситься до джерел права напряму залежить від того, який смисл вкладається у саме розуміння зазначеного терміну.

Надано власне бачення джерел міжнародно-правового регулювання праці, до яких, на думку автора, відносяться: міжнародні договори, міжнародні звичаї, акти міжнародних організацій та міждержавних об’єднань, які закріплюють міжнародні принципи, загальновизнані норми міжнародного трудового права, встановлюють міжнародні трудові стандарти.

Розділ 2 «Особливості джерел міжнародно-правового регулювання праці» складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі 2.1. «Система джерел міжнародно-правового регулювання   праці» досліджено джерела міжнародно-правового регулювання праці у їх сукупності та взаємодії у вигляді системи.

Досліджено теоретичні питання щодо системи джерел права, погляди різних вчених на дане питання. Вказано, що на основі ряду особливостей, притаманних міжнародно-правовим нормам, необхідно розрізняти міжнародну систему джерел права.

Доведено, що система – впорядковане в залежності від обраного критерію будь-яке явище, представлене у вигляді  єдиного цілого, що складається з відповідних структурних елементів, пов’язаних між собою певними взаємозв’язками.

Міжнародно-правові норми мають ряд особливостей, що дозволяють виокремити їх в окрему правову систему: 1) предмет регулювання – міждержавні відносини та пов’язані з ними відносини інших суб’єктів; 2) порядок створення — узгодження позицій держав; 3) форма закріплення(існування) відповідає узгодженому характеру змісту правил поведінки (договір, звичай, акти міжнародних конференцій та міжнародних організацій); 4) забезпечення реалізації, як правило, самими державами — творців норм індивідуально чи колективно, в тому числі за допомогою створених ними організацій та органів.

Міжнародна система джерел права має галузевий розподіл і  складається із підсистем, що регулюють окремі суспільні відносини на міжнародному рівні. У цій системі можна впевнено виокремити наступні підсистеми: підсистему джерел економічного міжнародного права, підсистему джерел повітряного міжнародного права, підсистему джерел права міжнародних договорів, підсистему джерел права зовнішніх зносин,  підсистему джерел права міжнародних організацій, підсистему джерел гуманітарного міжнародного права,  підсистему джерел міжнародного правового співробітництва,  підсистему джерел міжнародного кримінального права, підсистему джерел права міжнародної безпеки, підсистему джерел міжнародного морського права, підсистему джерел міжнародного космічного права та інші підсистеми джерел відповідно до системи міжнародного права.

Джерела міжнародно-правового регулювання праці представляються у вигляді трьох елементів: ядро системи, розвиваючий (або змістовний) елемент та допоміжний елемент. Кожному із даних елементів відповідають певні міжнародні нормативно-правові акти. Детально аналізується кожний із зазначених елементів, роз’яснюється та обґрунтовується необхідність вивчення системи джерел міжнародно-правового регулювання праці саме у такому вигляді. Робиться наголос на необхідності проведення систематизації міжнародно-правових актів в сфері регулювання праці, оскільки сьогодні спостерігається велике накопичення міжнародних актів, що дублюють один одного, таким чином утворюючи плутанину та складність у застосуванні; відсутність певної системи міжнародних трудових актів, що надавала би можливість легкого пошуку нормативного акту; невпорядкованість та  різноманітність міжнародних правових актів регулювання праці.

У підрозділі 2.2. «Класифікація джерел міжнародно-правового регулювання праці» виділено види міжнародно-правових актів як джерела міжнародно-правового регулювання праці котрі класифіковано за певними критеріями.

Обґрунтовано доцільність класифікації джерел міжнародно-правового регулювання праці. Розглянуто сутність процесу класифікації та його основні ознаки й вимоги до нього. Детально досліджено міжнародно-правові акти, згруповані у відповідні класи за такими критеріями:  спосіб створення та форма існування; рівень прийняття; зміст акта; рівень офіційності; характер дії; безпосередність регулювання трудових відносин; форма закріплення; предмет регулювання. В кожному випадку приводяться конкретні приклади та робиться відповідний детальний аналіз кожного міжнародно-правового акту, який регулює працю трудящих.

Визначено, що юридична сила міжнародно-правових актів у зв’язку із особливостями міжнародного правового співробітництва може визначатися за декількома напрямками: 1) за змістом; 2) за суб’єктом міжнародного права, яким виданий акт, та за територію, на яку поширюється дія акту. За змістом ієрархія джерел міжнародно-правового регулювання праці (від джерел вищою юридичної сили до джерел нижчої юридичної сили) має наступний вигляд: 1) принципи міжнародного права; 2) міжнародно-правові звичаї; 3) принципи міжнародного трудового права; 4) норми міжнародного трудового права. Ієрархія джерел міжнародно-правового регулювання праці за суб’єктом міжнародного права, яким виданий акт, та за територією, на яку поширюється дія акту, для застосування даних актів на території України є такою: 1) Статут ООН; 2) Статут Міжнародного суду; 3) Загальна декларація прав людини; 4) Міжнародний Пакт про цивільні і політичні права; 5) Міжнародний Пакт про економічні, соціальні   і   культурні права; 6) конвенції Міжнародної Організації Праці; 7) Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод; 8) Європейська соціальна хартія(прийнята в 1961р. та переглянута в 1996р.); 9) угоди та міжнародні договори, що укладені в рамках СНД та між державами з різних питань та з питань співробітництва в сфері праці. Усі інші міжнародно-правові акти, такі як: рекомендації МОП, рішення  Міжнародного суду, рішення Європейського суду з прав людини,  рекомендації Ради Європи, резолюції Генеральної  Асамблеї ООН, Рекомендації про загальні принципи політики зайнятості та використання природних ресурсів 1976 р. та інші, хоча і є джерелами міжнародно-правового регулювання праці, мають нижчу юридичну силу відносно зазначених раніше.

Також в ході дослідження визначено сумісність та співвідношення одних норм із іншими; вивчено попередній досвід вчених з питань класифікації джерел права(міжнародного, міжнародного трудового); зроблено відповідні висновки.

У підрозділі 2.3.  «Сучасний стан ратифікації та імплементації міжнародно-правових норм в галузі регулювання праці в трудове законодавство України» досліджено, в якому стані на сьогоднішній день знаходиться процес ратифікації та імплементації міжнародно-правових норм в сфері регулювання праці.

Досліджено сутність терміну «імплементація» та його співвідношення із «трансформацією» та «гармонізацією».

На основі аналізу різних концепцій робиться висновок, що термін „імплементація” є найбільш доцільним та прийнятним, оскільки він найбільш точніше розкриває зміст тієї діяльності, що здійснюється для забезпечення виконання державою взятих на себе міжнародних зобов’язань, в той час як „гармонізація” є лише формою правової інтеграції.

Зроблено висновок, що ефективність приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів залежить від того, яким чином це буде зроблено. Тому є важливим, яким саме способом імплементуються міжнародно-правові норми у національне законодавство. Вибір способу застосування міжнародних норм при вирішенні внутрішньодержавних питань залежить від виду норми міжнародного права. Так, існують самовиконувані та несамовиконувані норми міжнародного права. Однак, в ході детального вивчення цих двох видів норм міжнародного права, було зроблено висновок, що поділ норм міжнародного права на самовиконувані та несамовиконувані є дещо умовним, оскільки в будь-якому разі передбачається мінімальний набір процедур адаптації та узгодження норм міжнародного права із нормами національного права перед безпосереднім їх застосуванням. При цьому, в процесі спільного міждержавного обрання вектору регулювання певних питань кожна держава сама встановлює для себе варіанти приєднання до сформованих та визнаних більшістю положень.  Зроблено висновок, що не дивлячись на суцільний процес глобалізації в багатьох сферах життєдіяльності, кожна держава залишає за собою беззаперечне пріоритетне право обрання конкретної політики в окремо взятій сфері, тобто зберігає свою незалежність та суверенність у вирішенні внутрішньодержавних питань.

Досліджено процес контролю конституційності міжнародно-правових актів, в результаті чого робиться висновок, що найбільш оптимальним в ситуації, яка склалася в сфері застосування контролю конституційності міжнародно-правових актів, є збалансоване поєднання двох видів контролю: попереднього і наступного. Саме такий підхід дозволяє уникнути підписання та приєднання до неконституційних міжнародно-правових актів, так і в подальшому проводити моніторинг діючих міжнародно-правових актів у їхньому співвідношенні із нормами Конституції. Поєднання цих видів контролю дозволяє комплексно, виважено та об’єктивно підходити як до самого факту приєднання до деяких міжнародно-правових актів, так і, враховуючи практику застосування норм міжнародно-правового акту, до можливості виконання взятих в зв’язку із цим на себе міжнародних зобов’язань.

За оцінками міжнародних експертів ще на початку 90-х років Україна входила до сьомої десятки держав за рівнем ратифікації міжнародно-правових документів з прав людини. Значно змінилося становище з їх визнанням з часу вступу України до РЄ, що в свою чергу стало свідченням того, що українська держава дійсно стає на шлях демократичних перетворень, має прагнення все ширшого входження до європейського співтовариства. Однак, за оцінкою досвідчених європейських спеціалістів, Верховній Раді України слід привести у відповідність із європейським законодавством 3,9 тис законодавчих актів.

Робиться акцент на тому, що визнання чи ратифікація певних міжнародних нормативно-правових актів, що встановлюють та закріплюють права людини ще самі по собі не означають їхнє дієве та ефективне застосування та реалізацію.

У підрозділі 2.4 «Шляхи удосконалення процесів ратифікації та імплементації міжнародно-правових норм» визначено основні напрямки щодо удосконалення процесів ратифікації та імплементації міжнародно-правових норм в національне законодавство.

В першу чергу зазначається, що процес імплементації міжнародно-правових норм у галузі праці складається з двох етапів: 1)  будь-яка форма надання згоди України на обов’язковість для неї міжнародного договору; 2) реалізація взятих на себе міжнародних зобов’язань.

Вказано на те, що міжнародними угодами та концепціями нормативно визнано необхідність не тільки формально виражене бажання приєднатися до певних міжнародних стандартів, але й  реальне втілення їх в життя.

Висвітлено питання про порядок та суб’єктів процесу ратифікації. На основі цього зроблено висновок, що процес ратифікації проходить багато стадій та є дещо ускладненим, що обумовлює повільний темп руху від пропозиції про ратифікацію міжнародно-правового акту до самої ратифікації. Однак, такий підхід до процесу ратифікації є обґрунтованим, оскільки ратифікуючи певні міжнародно-правові норми, необхідно чітко уявляти можливості держави щодо забезпечення виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань.

На заключному етапі дослідження надано пропозиції щодо удосконалення процесу ратифікації та імплементації міжнародно-правових норм у галузі праці.