ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОЇ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ КАНАДИ Автореферат

У вступі обґрунтовано вибір теми роботи, аргументовано актуальність та висвітлено ступінь її розробленості; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи, джерельну базу і хронологічні межі дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення дисертації; зазначено особистий внесок автора; відображено апробацію та впровадження результатів наукового пошуку.

У першому розділі – «Розвиток української педагогічної думки та дитячої літератури як етнопедагогічного феномена в Канаді» – з’ясовано роль української спільноти в розвитку педагогічної думки й рідномовної дитячої літератури в Канаді; визначено соціокультурну зумовленість виховного потенціалу української дитячої літератури Канади; проаналізовано погляди педагогів української діаспори на значення художньої літератури у вихованні дітей та молоді.

Установлено, що зародження і розвиток української педагогічної думки та літератури в Канаді зумовлені особливостями формування в цій країні національної спільноти українців як етнопедагогічного феномена. Цей процес розпочався наприкінці ХІХ ст. і пройшов уже чотири періоди: І – кінець ХІХ – початок ХХ ст.; ІІ – міжвоєнний; ІІІ – післявоєнний; ІV – з початку 1990-х рр. і до нині. Кожний з них характеризується специфічними ознаками, проте для всіх періодів характерним є намагання етнічної спільноти зберегти рідну мову, культуру, звичаї і традиції, виховати національно свідоме покоління українців. Засобами досягнення цієї мети було обрано родину, церкву, рідномовне шкільництво, громадські культурно-просвітницькі товариства, молодіжні організації, які сформувалися в різних регіонах поселення українців у Канаді і створили єдиний національно-культурний моноліт – спільноту, яка, щедро плекаючи національні цінності, разом з тим органічно вливалася в загальноканадську єдність, із розумінням ставилася до обов’язків громадян нової країни, що відкрила перед нею не доступні в рідному краї можливості для духовного, соціального й економічного розвитку.

Доведено, що особливе місце в цій системі займала художня література, адже вона «була завжди і мусить далі бути національним педагогом у найширшому розумінні цього слова» (С. Баран). Традиційно літературознавці (М. Марунчак, М. Мандрика, О. Гай-Головко, Яр Славутич, Д. Струк) виділяють у розвитку українського красного письменства в Канаді три періоди, що співпадають із трьома хвилями еміграції. На нашу думку, в першому періоді доцільно виокремити два етапи (кінець ХІХ ст. – 1907 рр. – творення піонерської поезії на фольклорній основі; 1908 – 1916 рр. – формування реалістичного напряму в творчості українсько-канадських майстрів художнього слова). Однак становлення і розвиток дитячої літератури як самобутнього етнопедагогічного феномена припадає на другу половину ХХ ст. і пов’язане з діяльністю творчої письменницької організації Об’єднання Працівників Дитячої літератури імені Л. Глібова. Заснована 1946 р. у Німеччині, вона з 1950 р. перенесла свої організаційні структури до Канади й тут широко розгорнула активну багатовекторну діяльність, як у творчій, так і в культурно-просвітницькій сфері. Згодом назву об’єднання було змінено на «Українські Працівники Літератури для Дітей та Молоді імені Л. Глібова» (УПЛДМ), що повніше відображала зміст його діяльності – поширення сфери впливу об’єднання ще й на молодь. Головна мета діяльності УПЛДМ – творення дитячої літератури як важливого засобу національного виховання молодих поколінь діаспорних українців та забезпечення їх художнього книжкою, яка була б високовартісним літературно-мистецьким твором і водночас передавала дитині духовні скарби українського народу – релігійні, етичні, національні.

З’ясовано, що на формування виховного потенціалу української дитячої художньої літератури в Канаді другої половини ХХ ст. впливали такі фактори, як англомовне оточення дітей, недостатнє знання української мови або й взагалі відсутність їх (виросли покоління дітей, батьки яких не розмовляють вдома по-українському), почуття меншовартості у значної частини канадських українців, прагнення молоді якомога швидше інтегруватися в канадське суспільство, посісти в ньому відповідне становище, відсутність тісних зв’язків із своєю прабатьківщиною, байдужість до справ етнічної спільноти, української церкви, рідномовного шкільництва, преси, художньої літератури та ін. Прагнучи протистояти цим негативним процесам у середовищі української діаспори Канади, педагоги-письменники обирали відповідні сюжети і героїв своїх художніх творів, а науковими працями закликали батьків, учителів рідних шкіл, виховників, усіх свідомих громадян створювати сприятливі умови й придатний клімат для поширення дитячої книжки в родині, школі, молодіжних організаціях і товариствах – скрізь, де живуть, навчаються і проводять своє дозвілля юні українці.

За більш як півстоліття свого існування УПЛДМ видало чи сприяло виданню близько двохсот назв книжечок для дітей, а завдяки акції «Серце і книжка» тисячі їх надіслано українським дітям у Південну Америку та Україну. За неточними підрахунками до українських шкіл, бібліотек, будинків для сиріт надіслано понад 70 тисяч книжок. Крім того, спонсоровано друкування книжок і в Україні – досі це вісімнадцять назв із півмільйонним тиражем примірників.

Українські педагоги, письменники, громадські діячі добре усвідомлювали: майбутнє спільноти – молодь, яка, щоб це майбутнє було світле й величне, мусить бути свідомою й вихованою на нашій історії, на наших вікових традиціях, на наших культурних надбаннях та досконало оволодіти усною й письмовою українською мовою. Водночас вони розуміли, наскільки складним є це завдання. Адже молодь, народжена й вихована в Канаді – країні повної свободи, не може зрозуміти недолі поневоленого народу, тим самим не може захопитися визвольними ідеями так, як молодь, яка особисто відчула й переносила гніт чужинців. Українська дитина в еміграції ніколи України не бачила й не живе її дійсністю. Вона уявляє собі її так, як уявляє собі казку, вона живе Україною як казкою, яка згодом, як кожна казка, перестає її цікавити й залишається тільки спогадом. Тому до діаспорної молоді не можна ставити тих вимог, які ставились до молоді в Україні. Дух часу витворив з неї зовсім інший тип людини – людини, вихованої на свободі, в добробуті, у новій школі, новими методами, які спрямовують дітвору на шлях практицизму, самодостатності та самостійності думки й чину. Виховна праця всіх інституцій, отже й літературна творчість письменників, спрямовувалась на те, щоби цей новий тип українця все ж таки був українцем, знав свою мову, свої національні цінності, своїми можливостями сприяв визволенню України, допомагав у розбудові української державності, розвитку української спільноти в Канаді.

Вивчення праць провідних українсько-канадських педагогів та літературознавців засвідчило, що з-поміж численних засобів впливу на формування дитячої особистості їх автори виокремлюють як найефективніший художню літературу, оскільки вона: однаково впливає на розум і почуття людини, охоплює всю її істоту, зворушує, хвилює, тривожить; стає для дітей вирішальною творчою силою, виховним чинником, спрямовуючи їх до визначеної життєвої мети; вчить, як сприймати життя.

Література для дітей, за переконаннями українсько-канадських педагогів, це велика держава з суверенними правами і законами. Отже, й творити її потрібно, враховуючи певні вимоги і закони. Найголовніше – зважати на психолого-інтелектуальні особливості дітей/читачів певного віку: дошкільного (3-6 років), молодшого шкільного (7-10 років), середнього шкільного (11-14 років) і старшого шкільного або юнацького віку (15-18 років). Вікові особливості дітей диктують відповідну тематику, жанрові ознаки, розмір і форму художніх творів, їх образно-емоційну палітру. Дитина повинна бачити в книжці не тільки розвагу, але й порадника, джерело знання, джерело піднесених і творчих ідей. Тільки тоді література виконає покладені на неї завдання й сприятиме збереженню українських дітей і молоді для етнічної спільноти.

З’ясовано, що особливо цінними для виховання підростаючих поколінь канадські педагоги вважають твори, в яких змальовано Україну в минулому і сучасному, мужню боротьбу українського народу за свою державу, благородних, чесних, сміливих, відважних, добрих і працьовитих українців – справжніх патріотів України і вірних громадян країн проживання /народження.

До творів даної тематики належать книги Р. Завадовича («Хлопці з зеленого бору»), В. Бандурака («Козацька дитина»), М.Погідного («Срібна гривня», «Гетьманська булава»), Л. Полтави («Людина, що з неба впала»), О. Цегельської («Петрусева повість»), В. Барагури («Слава не поляже», «Меч і книга»), Ю.Тиса («Звідун з Чигирина», «Рейд у невідоме», «Конотоп»), І. Стешенка («Як Юрко мандрував на Дніпрові пороги») та ін.

Дослідженням встановлено, що педагоги української діаспори розглядали художню літературу як ефективний чинник впливу на почуття і розум дітей, важливий засіб формування їх внутрішнього світу, високих моральних якостей і тому вважали, що дитяча література мусить мати на увазі і реальні щоденні виховні потреби, що їх висувають з-поміж інших дитячий садок і мати, сім’я і довкілля. Доведено, що короткі, вивчені дитиною навіть дворядкові вірші відіграють досить часто вирішальну роль у вихованні.

Встановлено, що художні твори для українських дітей у Канаді, відповідно до вимог педагогів, відповідають віковим особливостям дітей, враховують їх вразливість і емоційність, безпосередність і довірливість у сприйманні дійсності, надмірну допитливість і зацікавленість, прагнення наслідувати вчинки літературних героїв. У вимогах канадських педагогів до художньої літератури для дітей в умовах діаспори насамперед акцентується увага на мові як основному засобі художнього відображення дійсності. Мова віршів, римованої прози найближча дитячому сприйманню, тому вона має бути яскравою, образною, емоційно насиченою. Важливу роль відіграють графічність та мелодійність (т. зв. «закон музичності»).

Українсько-канадські педагоги переконані, що художня література сприяє формуванню гармонійної особистості юного читача, його релігійно-моральному, патріотичному та естетичному вихованню, виробляє характер, шляхетність душі, розуміння та відчуття краси, впливає на читача не тільки своїм ідейним змістом, моральним кредо персонажів, красою людських взаємин позитивних героїв, а й красою словесних образів, музикою висловів і всім арсеналом поетичного слова.

У другому розділі – «Відображення педагогічних ідей канадських українців у рідномовній дитячій літературі Канади другої половини ХХ ст.» – проаналізовано особливості відображення в художніх творах українських педагогів-письменників Канади ідей національного, морального та релігійно-духовного виховання дітей і молоді.

Доведено, що пріоритетним напрямом виховання підростаючого покоління канадських українців упродовж досліджуваного періоду та й нині було і залишається національне виховання. У своїй літературній творчості українсько-канадські педагоги й письменники виходили з того, що національне виховання має формувати ті внутрішні позиції, які виражають своєрідне ставлення дітей та молоді до всіх вартостей української культури, тобто їх національний світогляд, національну свідомість.

Установлено, що найціннішим скарбом нації, запорукою її сучасного й майбутнього педагоги й письменники вважали рідну мову. Щоб прищепити юним читачам патріотичні почуття, любов і бажання вивчати українську мову, вони оспівували її красу і силу (І. Боднарчук, В. Ворскло, Р. Завадович, Л. Мурович), змальовували героїчне минуле українського народу і самобутню красу природи України (В. Барагура, В. Ворскло, Д. Гуменна, Р. Завадович, О. Кобець, Л. Мурович, М. Погідний, Л. Полтава, І. Савицька, І. Стешенко, Ю. Тис, О. Цегельська). Досягненню цієї мети сприяла яскрава образність мови художніх творів, їх ритмо-мелодика, майстерно виписані образи персонажів, логічно вмотивоване розгортання сюжету, оригінальність колізій, динаміка розвитку подій. Саме діяльнісний аспект («Починаймо не на небі Будувати благодать, А почнімо ми від себе Україну будувать») був головним лейтмотивом художніх творів українсько-канадських письменників для дітей і молоді.

Одним із найважливіших напрямів виховання, що починається ще в родинному колі, продовжується у дошкільних закладах та загальноосвітніх школах і найактивніше відбувається у повсякденному житті, є моральне виховання. І здійснюється воно передусім на національному ґрунті шляхом засвоєння усталених віками вимог і традицій, багатої духовної культури народу, тих моральних норм і якостей, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві, узгодження дій і вчинків людей. Такими нормами виступають насамперед гуманізм і демократизм, що втілюються в ідеалі вільної людини, здатної до сумлінної праці, з високорозвиненим почуттям власної гідності і такої ж поваги до гідності іншої людини; любов до батьків, до Вітчизни, до української мови; правдивість і справедливість, працьовитість і скромність; готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, матері, бабусі; вміння скрізь і всюди діяти благородно, шляхетно, виявляти інші християнські чесноти.

Дослідженням установлено, що в українській дитячій літературі Канади порушуються різноманітні морально-етичні проблеми, які можуть «зацікавити й забавити дитину, що необхідні для її знання та розвитку її ума». Зокрема, прикладами творів, в яких змальовано образи дітей із властивими їм вчинками і звичками, особливостями поведінки та рисами характеру, є «Братік та сестричка» Г. Черінь; «Чорний Долько» Р. Завадовича; «Світанки та сумерки» Н. Мудрик-Мриц. Героями цих творів є такі ж діти, як і малі читачі, які особливо люблять віднаходити у книжках «себе самих та витинки із дійсності, що їх окружає». Дитина, читаючи твір, ототожнює себе з героєм книжки і переживає всі його вдачі й невдачі як свої власні.

З’ясовано, що в багатьох творах для дітей їх автори торкаються таких важливих для дитини високих моральних чеснот, як любов і пошана до матері, батька, бабусі й дідуся, повага до старших («Рідна мати», «У мамин день», «Материна шапочка» із «Золотих віночків» І. Савицької; «Для матусі» О. Бродгед-Криштанович; «Я пісень багато знаю» С. Кузьменко; «Щасливий «Мамин день» О. Цегельської; «Розмова доні з мамою» Т. Білецької; «Казочка від мами», «Мене навчила мати…» Р. Завадовича) та ін.

Переважна більшість творів українсько-канадських письменників для дітей позбавлена «докучливого моралізування», їх ідеї, образи героїв читач сприймає із захопленням, естетичний вплив таких творів на свідомість читача відбувається легко й природно. Завдяки цьому, стверджує А. Горохович, «люди, що читають, часто самі несвідомі того, як вони духово збагачуються, як поширюються і загострюються їхні погляди на життя, як стають їхні уподобання тоншими й досконалішими». Зумовлено це тим, що літературний твір впливає на читача не тільки своїм ідейним змістом, моральним кредо героїв, красою людських взаємин позитивних героїв, а й красою образів, музикою висловів і цілим мистецтвом поетичного слова тощо. Таким чином він допомагає вирішувати надзвичайно складне завдання – формувати духовність і характери нових поколінь, вчити дітей різниці поміж добром і злом, правдою і неправдою, прищеплювати патріотизм, розкривати красу поезії, характеру людини.

Установлено, що головним осередком виховання взагалі і релігійно-духовного зокрема канадські педагоги (і це підтверджують результати нашого дослідження) вважають сім’ю, родину і насамперед батька та матір. Зрештою, це давня традиція. Адже «наша стара українська патріярхальна родина у загальному була глибоко релігійна, додержувалась своїх старожитніх звичаїв і традицій. Так виховували й дітей» (І. Гончаренко).

Аналіз джерельної бази дає підстави стверджувати, що релігійне виховання в українській спільноті Канади пронизує всі інші напрями виховання. Воно формує внутрішній світ людини, цінності характеру, які забезпечують її розвиток і саморозвиток, виробляють бажання і готовність працювати для української спільноти в Канаді, для України. Ефективним засобом релігійно-духовного виховання українсько-канадські педагоги вважають художню літературу для дітей. Вона засобами образного слова відтворює красу і велич християнських цінностей, їх провідну роль у житті людини, розкриває юним читачам чарівний світ релігійних обрядів, звичаїв і традицій, які стали органічною складовою духовного життя українського народу, збагачує їх духовно і морально, виховує любов до Бога, ближнього свого і любов до України.

У контексті зазначеного на особливу увагу заслуговує творчий доробок письменниці педагога І. Петрів. Її художнім творам притаманне палке бажання виховати маленьких читачів у християнському дусі. Так, змальовуючи постаті своїх героїв («Бабуня», «Батьківська сльоза», «Великодній спомин», «Незабудьки», «Серпанок до першого св. Причастя», «Слава Ісусу Христу!», «Український свят-вечір»), вона намагається виплекати у дітей любов «до Бога і до ближнього свого», дбала про збереження традицій рідного народу і «української католицької церкви». У поезії І. Петрів провідною виступає думка про необхідність щоденного пошанування Божої Матері та проголошення молитов за поневолену Батьківщину. Поетичні твори І. Петрів постійно нагадували українцям у діаспорі про свята й обряди рідного краю, сприяли вихованню молоді в патріотичному дусі, що, власне, актуально і для сучасних школярів України. Вони стали художнім, високоемоційним відображенням практично всіх свят українського релігійного календаря («Воістину Воскрес!», «Лист до Св. Николая», «Разом із Різдвом Христовим...», «Різдвяна зірничка» та ін.).

Тема любові до Бога і України була провідною у літературній творчості й іншого відомого педагога української діаспори А. Горохович. У її творчому доробку є досить значна частина творів, яка дає можливість ознайомити дітей з історією християнських свят, висвітлює особливості їх святкування українцями, розкриває взаємозв'язок релігійного та духовно-морального розвитку особистості («Святий Юрій і змій», «Пам'ятне свято Михайла», «Лист до Святого Миколая», «Грицева різдвяна радість», «Бабусин найщасливіший Свят-Вечір» та ін.).

Святкування Різдва змальовують у своїх творах І. Боднарчук («Коляда в діда Миколи), В. Ворскло («Коляда»), М. Голод («Різдво»), Р. Завадович («Дитяче різдво»), О. Кобець («У різдвяну ніч», «Колядник»), І. Савицька («Різдво у лісі»), Н. Мудрик-Мриц («Колядка», «Різдво», «Різдвяна свічечка»), О. Цегельська («Різдвяна пригода Галюсі», «На святий вечір»), П. Шкурат («З різдвяною вечерею») та ін.

Установлено, що, розглядаючи «звичаї народу українського, звичаї, які в’яжуться з його прадідівською вірою та його історією» як підвалину духовного та національного життя, українсько-канадські письменники відтворюють в образній, поетичній формі практично всі свята й обряди релігійного і народного календаря, учасниками яких є безпосередньо і діти. Цінним і важливим джерелом їх пізнання є поетична збірка Лесі Храпливої «На весь Божий рік: Декляматор для дітей», в якій поетеса, крім уже згаданого Різдва, оспівує Великодні свята («Великдень», «Писанка», «Великодні дзвони»), День матері («У травні», «Вечір», «У свято матері»), інші свята і святкові дійства («Зелені свята», «Осінню», «В на вечеря святого Миколая»). Релігійні мотиви, покликані виховати у читачів повагу до християнських цінностей, готовність сповна виконувати релігійні обряди та дотримуватись засад релігійно-морального життя, тісно переплітаються з мотивами патріотичними.

Отже, в українській дитячій літературі Канади широко відображені різні теми, що можуть зацікавити й забавити дитину, а також необхідні для розширення її знань та розвитку розуму, формування національної свідомості й високих загальнолюдських моральних якостей. Завдяки цьому твори українсько-канадських педагогів, письменників стали надбанням усієї української діаспори, а також набули поширення на материнській землі.