| Короткий зміст: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, її зв’язок з науковими програмами, визначено об’єкт, предмет, хронологічні та географічні межі, мету, завдання, теоретико-методологічну основу й методи дослідження; висвітлено наукову новизну й практичне значення, подано інформацію про апробацію одержаних результатів.
У першому розділі – ,,Теоретичні засади використання ідей української народної педагогіки в дошкільних навчальних закладах” – визначено методологічний апарат дисертації, історико-педагогічні й соціально-психологічні передумови використання ідей української народної педагогіки (УНП) у дошкільних навчальних закладах, розкрито особливості й обґрунтовано періодизацію основних етапів використання ідей УНП у дошкільних навчальних закладах, уточнено основні поняття в контексті досліджуваної проблеми.
1) На підставі аналізу історичної, педагогічної й психологічної літератури, узагальнення передового педагогічного досвіду з проблеми використання ідей української народної педагогіки в ДНЗ визначено три основні групи передумов їх реалізації: історико-педагогічні, соціальні, психологічні. Аналіз першої групи передумов дозволив виявити, що видатні педагоги минулого – Я. Коменський, Й. Г. Песталоцці, А. Дістервег – багато уваги приділяли вивченню педагогічних поглядів народу та його педагогічного досвіду, вважаючи, що народна педагогіка збагачує науку про виховання, є її опорою й підґрунтям. На важливості впровадження ідей УНП у процес виховання дітей дошкільного віку наголошено в працях Г. Ващенка, О. Духновича, С. Русової, К. Ушинського, Я. Чепіги, а також у дослідженнях сучасних українських науковців: І. Бабій, А. Богуш, І. Газіна, В. Лаппо, Н. Лисенко, І. Малафіїк, М. Стельмахович та ін. До групи історико-педагогічних передумов використання ідей УНП, що вплинули на розвиток педагогічної думки в Україні, зараховано такі: вплив гуманістичних ідей античності, європейського Відродження, епохи Просвітництва; активізація ідей української народної педагогіки та їхній випереджальний розвиток у контексті просвітницької діяльності видатних українських письменників і педагогів; діяльність наукових шкіл і піднесення ролі Києво-Могилянської академії як центру вітчизняної науки.
2) Щодо виокремлення другої групи передумов – соціальної – уважаємо, що соціальними передумовами використання ідей УНП у дошкільних закладах є посилення уваги до проблеми соціалізації дитини, її успішної адаптації до навколишнього середовища з опорою на досвід народної мудрості, що сприятиме підвищенню ефективності процесу виховання й соціалізації дитини дошкільного віку. У різних народів спостерігаємо різні форми соціалізації, але, попри несхожість, вони за своєю сутністю завжди підпорядковувалися єдиній виховній меті ‑ успішній адаптації молодого покоління до життя на його традиційному типовому рівні. Доведено, що народна педагогіка будувалася на соціальних реаліях, а її зміст, форми й методи визначалися доцільністю господарювання людей, їхнім побутом, спілкуванням. Вихід індивіда за межі свого мікросередовища сприймався упереджено, оскільки це загрожувало стабільності налагодженого способу життя. Але які б завдання не вирішувалися в процесі виховання, усі вони пов’язані з входженням дитини в культуру свого народу – інкультурацією. У цьому процесі дитина засвоює властиві культурі світобачення й поведінку, унаслідок чого формується її когнітивна, емоційна й поведінкова схожість із членами цієї культури й відмінність від членів інших культур. Процес інкультурації починається з моменту народження – через засвоєння дитиною перших навичок і сприйняття мови та здійснюється здебільшого під керівництвом старших і на власному досвіді.
3) Третя група передумов використання ідей УНП – психологічна, оскільки в особистісному становленні дитини дошкільного віку важливим є врахування її психологічного віку та сензитивних періодів розвитку. Згідно з народною педагогікою кожен вік дитини потребує відповідного виховання – вона має стати центром уваги батьків та інших членів сім’ї, які впливають на її розвиток. Народна мудрість наголошує на необхідності гуманного виховання, тобто не втручання, не управління, а співучасті в розвитку дитини, урахування її індивідуальних особливостей. Ідеї народної педагогіки про необхідність урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей видатні педагоги й мислителі Я. Коменський, Й. Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, А. Дістервег, Дж. Локк, Л. Толстой, С. Русова розвинули в педагогічну теорію природовідповідності, згідно з якою виховання дітей має бути адекватним особливостям їхнього розвитку. Реалізація ідей УНП збагачує предметно-розвивальне та соціокультурне оточення й активізує динаміку розвитку зон актуального й найближчого розвитку дитини (Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Запорожець, Г. Костюк, Ю. Руденко, С. Рубінштейн).
4) На підставі аналізу наукової літератури в якості базового для нашого дослідження прийнято визначення української народної педагогіки М. Стельмаховичем у нашій інтерпретації: українська народна педагогіка – це галузь емпіричних педагогічних знань і досвіду українського народу, що виражається в домінантних поглядах на мету й завдання виховання, у сукупності народних засобів та спирається на народнопедагогічні ідеї й доповнюється наступними поколіннями, виходячи з реалій сучасності.
Ідею народної педагогіки ми трактуємо як складне поняття, що відображає узагальнення соціокультурного досвіду українського етносу й розкриває його ставлення до навколишньої дійсності. У ході дослідження визначено такі ідеї УНП: опора на моральний потенціал народних свят, урочистостей, звичаїв у вихованні дошкільників; використання народних свят як засобу формування в дитини поняття цінності природи, життя; залучення дітей до пізнання різноманітності природи як джерела формування емпатії та доброти; залучення дітей до діяльності, спрямованої на присвоєння на особистісному рівні цінностей народного фольклору: дум, пісень тощо; опора батьків у процесі виховання на історію рідного народу, його національно-патріотичних цінностей; організація родинного виховання з урахуванням гармонійного поєднання вселюдських і національних цінностей; використання різних видів народного мистецтва як засобів впливу на розвиток емоційного-естетичного компонента свідомості особистості дитини, забезпечення емоційного переживання нею цінностей національної культури; опора виховання на родинні цінності та традиції; залучення дітей до посильної праці, що сприяє формуванню поваги до праці та працелюбності як основного компонента всебічного виховання; використання виховного потенціалу національної символіки як засобу етнізації дитини та формування початків національної гідності й гордості; опора на досягнення козацької педагогіки з метою сприяння вихованню шляхетних якостей, високої моралі, духовному й фізичному самовдосконаленню особистості дитини в перспективі зростання; ідея любові й поваги до землі як основи життя.
З метою більш глибокого розуміння сутності й змісту ідей народної педагогіки проведено історико-педагогічний аналіз наукових джерел з урахуванням особливостей, зумовлених суспільним буттям, – панівною ідеологією, станом культурно-громадської та просвітницької діяльності, розвитком мистецтва й науки – дозволив визначити три етапи розвитку ідей УНП, починаючи з кінця XІХ століття до теперішнього часу: перший етап ‑ кінець ХІХ століття – 1930 рр., провідною ідеєю якого стала народність виховання та відродження українських національних традицій, що дістало висвітлення в роботах С. Русової, О. Дорошенко, Б. Грінченка, А. Животка, Х. Алчевської, Н. Лубенець, Олени Пчілки. Другий етап – 1930 рр. – 1989 р. – характеризується як період практичної реалізацій ідей УНП у дошкільних закладах на тлі комуністичної ідеології з метою виховання нової генерації ,,радянська людина”, на важливості використання досвіду якого наголошено в працях В. Сухомлинського. Третій етап – 1985 р. – до теперішнього часу – характеризується переосмисленням значущості ідей УНП у вихованні молодого покоління й посиленням наукового інтересу вітчизняних дослідників до проблеми їх використання в умовах сучасної освітньої парадигми (Л. Артемова, А. Богуш, Е. Вільчковський, Н. Гавриш, Т. Кононко, В. Кузь, Т. Поніманська, Т. Пантюк, Ю. Руденко, З. Сергійчук, М. Стельмахович).
У контексті досліджуваної проблеми розуміємо УНП як одне із джерел змісту дошкільної освіти, створене народом і спрямоване на реалізацію функцій: інформаційно-пізнавальної, соціалізуючої, розвивальної, мотиваційно-стимулювальної, організаційно-комунікативної, художньо-творчої.
У другому розділі – ,,Тенденції й напрями використання ідей української народної педагогіки в дошкільних навчальних закладах Донеччини в 60 – 90-х роках ХХ століття” – подано характеристику основних тенденцій і напрямів утілення ідей УНП у мережі дошкільних навчальних закладів Донеччини в період 60 – 90-х років, здійснено ретроспективний аналіз програмно-методичного забезпечення для дошкільних закладів з позиції впровадження ідей УНП та визначено перспективи їх реалізації.
На підставі аналізу архівних матеріалів доведено, що в 60 – 90-і роки ХХ століття на Донеччині спостерігалася позитивна тенденція розвитку мережі дошкільних закладів, про що свідчить збільшення кількості ДНЗ, їхня диференціація, урізноманітнення типів. Установлено, що поряд з тенденцією збільшення кількості дошкільних закладів мало місце й підвищення якості підготовки педагогічних кадрів. Якщо до 60-х років вихователі в дитячих садках не мали педагогічної освіти (зазвичай, у колгоспних і радгоспних ДНЗ), то, починаючи з 70-х років, пильну увагу обласних партійних органів та відділу народної освіти приділено відбору педагогів за фахом для виховання дітей у дошкільних закладах. Але в плані підвищення якості виховного процесу через наповнення його змісту ідеями УНП в діяльності ДНЗ Донеччини в 60 – 90-х рр. ХХ століття спостерігаємо певну фрагментарність, неузгодженість засобів, форм і методів впливу, що значною мірою знижувало її виховний потенціал.
Доведено, що зміст освітньо-виховного процесу в радянських дитячих садках зазнав суттєвої трансформації протягом визначених хронологічних меж, що дозволило виокремити два якісно різних періоди в їхній діяльності: перший ‑ початок 60-х – кінець 80-х рр. – характеризувався домінантним впливом на розвиток системи дитячих дошкільних закладів навчально-дисциплінарної моделі, провідними принципами якої були такі: виховний характер усіх видів дитячої діяльності, ідейність виховного процесу, становлення дитини як колективіста, керівна роль вихователя, зросійщення, обмеженість і фрагментарність у використанні ідей української народної педагогіки; другий – 80-і – початок 90-х рр. – ознаменований переходом від навчально-дисциплінарної до особистісно орієнтованої моделі виховання на засадах принципів єдності загальнолюдського й національного, природовідповідності, культуровідповідності, гуманізації, демократизації, активності й вільної творчості дитини, реалізації ідей УНП.
Ретроспективний аналіз програм виховання й навчання дошкільників у часовому проміжку з другої половини ХХ ст. і до теперішнього часу показав, що використанню ідей УНП приділено недостатню увагу. Так, для періоду
60 – 90-х років було характерним спільне прийняття ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР усіх важливих документів щодо стратегії розвитку системи освіти, а метою виховання дитини було формування радянського громадянина.
За динамікою розвитку змісту виховної роботи в дошкільних установах Радянської України період 60 – 90-х років рр. можна умовно поділити на два етапи, які розрізнялися за спрямованістю й інтенсивністю науково-дослідної роботи в галузі дошкільного виховання.
Для першого етапу – 1962 – 1971 рр. – характерне розширення спектра теоретичних і методичних досліджень у галузі дошкільного виховання: приділення значної уваги проблемам етичного, фізичного, естетичного виховання, урізноманітненню ігрової діяльності, підготовки дітей до навчання в школі. Одним з важливих організаційних завдань був розвиток мережі дошкільних закладів, зокрема в сільській місцевості.
Результатом організаційно-педагогічних перетворень системи дошкільного виховання на першому етапі стало створення об’єднаних дошкільних установ „ясла – дитячий садок” і розробка єдиної комплексної „Програми виховання дітей дошкільного віку” (1962 р.) з огляду на прийнятий у квітні 1959 року закон „Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР”, де йшлося про переорієнтацію цілей педагогічного впливу на виховання нової людини – будівника комунізму з гармонійним поєднанням духовного багатства, моральної чистоти й фізичної досконалості.
Аналіз змісту „Програми виховання дітей дошкільного віку” свідчить про недостатню увагу до використання ідей УНП у виховному процесі в дошкільному закладі. Проте використання ідей УНП і не заперечується в практиці дошкільних закладів Донеччини. Зважаючи на декларовану стратегічну мету освітньо-виховної роботи, констатуємо, що в 60-і роки XX століття в радянській державі ідеал суспільного виховання, зорієнтований на гармонійний усебічний розвиток особистості, відійшов на другий план, поступившись заідеологізованому комуністичному вихованню. Зміст дошкільної освіти у період 60-х – початку 70-х років XX століття характеризувався збільшенням обсягу знань, умінь і навичок для дітей підготовчих груп з метою більш якісної підготовки до навчання в школі.
XXIV з’їзд КПРС, що відбувся в 1971 році, визначив початок наступного (другого) етапу з розвитку теоретичного й методичного підґрунтя навчально-виховного процесу. У 1984 році вийшла Типова програма виховання й навчання в дитячому садку (за редакцією Р. Курбатової і М. Поддьякова), що охоплювала зміст роботи з дітьми від першого року життя до шести років і за якою працювали дошкільні заклади до 1991 року. У програмі було вдосконалено зміст роботи з розумового виховання: знання подавалися в системі, їхній обсяг поступово розширювався відповідно до віку дитини, кожний розділ відтворював взаємозалежності й взаємозв’язки явищ навколишньої дійсності, доступні розумінню дітей. Так, за всіма темами в змісті підрозділу „Ознайомлення з довкіллям” виокремлювалися такі аспекти змісту навчання, як обсяг знань про навколишній світ і про явища суспільного життя, проте не було визначено обсягу знань з народознавчого матеріалу, що повинен був сприяти розширенню уявлень про Батьківщину, про визначні місця рідного краю. У загальних завданнях особливу увагу звернено на формування в дітей емоційного, образного відтворення довкілля, на виховання сенсорної культури й розвиток творчих здібностей. Було розширено зміст програми з декоративного малювання в напрямі збільшення етнокомпонента: увійшли завдання з ознайомлення дітей старшого дошкільного віку з творами народного прикладного мистецтва, особливостями українського орнаменту.
У 1986 році колективом Львівського обласного інституту вдосконалення вчителів було створено регіональну Програму „Українське дошкілля” на основі „Програми виховання та навчання в дитячому садку” й досвіду роботи педагогів 30-х років XX ст. Програма була орієнтована на навчання й виховання дітей від четвертого до сьомого року життя і спрямовувала роботу з дітьми за такими тематичними підрозділами: побут, ігри, охорона здоров’я й фізичне виховання, рідний край, розвиток мовлення, формування початкових математичних уявлень, естетичне виховання й художня творчість дітей, виховання основ культури поведінки та взаємин, праця. Особливо багата програма на історико-народографічний матеріал, оскільки укладачі розглядали її як регіональну.
Отже, 80-і рр. XX ст. у розвитку дошкільної освіти пройшли під гаслом реформування змісту навчання й виховання в дошкільних закладах, яке, на відміну від гуманістичного виховання в інших країнах, було зорієнтоване на посилення авторитарної системи керування процесами навчання та виховання молодого покоління комуністичною партією Радянського Союзу.
Дев’яності роки ХХ століття характеризувалися розбудовою державності України, духовним відродженням українського народу, переходом до ринкових відносин та входженням країни у високоцивілізоване світове співтовариство. Прийнята в 1993 році Національна програма „Освіта (Україна XXI століття)” вказувала на необхідність розвитку творчих здібностей кожної особистості, побудову навчання з урахуванням індивідуальних особливостей дитини, починаючи вже з перших сходинок освіти – дошкільної. У такому контексті особливого значення набував базовий компонент дошкільної освіти, оновлення змісту, форм і методів дошкільного виховання з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей, розробка альтернативних програм, які б сприяли реалізації творчих здібностей кожної дитини. Отже, набуття Україною незалежності спричинило розробку науковцями в галузі дошкільної освіти й педагогами-практиками програм виховання дітей дошкільного віку на національному підґрунті з активним використанням у змісті навчального матеріалу ідей УНП.
У процесі визначення перспектив реалізації ідей УНП у практику роботи дошкільних закладів нами окреслено напрями реалізації надбань ідей УНП у виховній практиці, а також ключові чинники, що сприяли розвитку ідей УНП на Донеччині: соціально-географічний, природно-ресурсний, психолого-педагогічний, історичний. Так, Донеччина має низку своєрідних рис, визначених соціально-географічними чинниками: по-перше, це тісна взаємодія української й російської культур; по-друге, особливості використання засобів УНП: мови, обрядовості, традицій, мистецтва, фольклору тощо; по-третє, вплив урбанізації на зміст виховання дітей. Донецький регіон (природно-ресурсний чинник) включає, переважно, території степової природно-географічної зони на півдні Східноєвропейської рівнини, Приазовської низовини й Донецького кряжу, багатих на корисні копалини й сировину. Така особливість зумовила наявність значної частки міського населення, що позначилося й на формуванні змісту народнопедагогічної творчості. Психолого-педагогічний чинник, зумовлений різними формами господарчої діяльності, організації побуту, проведення дозвілля тощо, сприяв формуванню таких специфічних соціопсихічних, етнокультурних рис місцевого населення, як: відкритість, толерантність, комунікабельність, колективізм, орієнтація на суспільну думку, здатність виносити тривалі духовно-фізичні навантаження, морально-психологічна витримка в стресових чи конфліктних ситуаціях та багато інших. Народнопедагогічні ідеї Донеччини, з одного боку, відбивають своєрідність місцевого соціуму, а з іншого – формують і виховують його на рівні вільних педагогічних впливів та „природного культурного фону”.
В усній народнопоетичній творчості Донеччини важливе місце посідає питання родинного виховання, підкреслено залежність розвитку дитини від психологічного клімату в сім’ї, наголошено на важливості виховання відчуття своєї родини, свого роду.
З’ясовано, що становлення народнопедагогічних ідей Донеччини доцільно розглядати у взаємозв’язку з історичним розвитком цієї частини України. По-перше, на підставі аналізу регіональної специфіки цієї частини країни нами включено до меж Донеччини доволі широке територіально-регіональне утворення (Донецьку область) з переважно російськомовним населенням, яскраво вираженою етнічною домінантою російського народу. По-друге, історія Донеччини починає відлік з другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ століття – це період заселення величезних територій Середнього Подінців’я, своєрідність якого полягала в тому, що воно складалося з двох колонізаційних потоків – українського й російського. Заселення відбувалося під пильним контролем уряду російської держави й мало кілька етапів, різних за характером, оскільки переселялося й вільне населення, і мало місце примусове переселення „служилих по набору”. По-третє, у 70 – 80-і роки ХVІІ століття відбувається третя хвиля колонізації краю – козацтвом. Вона не була однорідною та складалася з кількох потоків: донські козаки, запорозькі козаки, „окозачена людність” – „черкаське злодійство”. По-четверте, у ХVІІІ столітті Донеччина як окраїна Росії стає місцем взаємодії різних міграційних потоків, що посилювало асиміляційні процеси й спричинило формування багатонаціонального складу населення території, основою якого стали росіяни й українці. Політичний вплив Росії в цей період на території Донбасу був визначальним, оскільки вона всіляко підтримувала українських переселенців, які належали до найбільш лояльних груп населення. По-п’яте, найзначніший період у розвитку й формуванні сучасного Донбасу – це відкриття в 1721 році в районі балки Скелеватої (сучасна Луганська область) родовища кам’яного вугілля, що стало потужним імпульсом швидкого промислового зростання Донецького краю й формування на цій території гірничо-металургійного комплексу. Відтак край став одним з найважливіших стратегічних регіонів Російської імперії. По-шосте, важливим чинником, що вплинув на формування соціокультурних традицій на території краю, став соціальний та етнічний склад населення, яке освоювало території.
На підставі всебічного аналізу наукових джерел перспективними напрямами впровадження ідей УНП у роботу сучасних дошкільних закладів Донеччини визначено такі: орієнтація на УНП як одне із джерел змісту дошкільної освіти, створеного народом; державна, регіональна підтримка системи дошкільної освіти щодо впровадження ідей УНП; популяризація ідей української народної педагогіки в засобах масової інформації, орієнтована й на дітей дошкільного віку, і дорослих; професійна підготовка педагогічних фахівців з дошкільної педагогіки в галузі теорії, історії й методики виховання засобами УНП; удосконалення професійної діяльності вихователів дошкільних закладів шляхом надання методичної допомоги в галузі використання ідей УНП у практиці роботи; розробка й тиражування для кожного дошкільного навчального закладу програмно-методичного забезпечення з урахуванням українських народнопедагогічних традицій, навчальних і навчально-методичних посібників з УНП; інтеграція зусиль фахівців дошкільних закладів, регіональних культурних центрів (краєзнавчих музеїв, музеїв народно-вжиткового мистецтва, театрів, козачих спілок тощо) у вихованні дітей дошкільного віку з використанням ідей УНП; збагачення народнопедагогічного досвіду у вихованні дошкільнят шляхом налагодження контактів і встановлення постійного інтерактивного спілкування з дошкільними навчальними закладами, колегами-вихователями з центральних і західних областей України; взаємодія всіх компонентів регіональної системи відродження української народної педагогіки в законодавчому, адміністративно-управлінському, науковому, організаційно-методичному, кадровому аспектах.
|
