ВИРОК СУДУ ПРИ СПРОЩЕНІЙ ФОРМІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено її зв’язок з науковими програмами, планами, темами, окреслено мету і завдання дослідження, наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів, подано відомості про апробацію результатів та публікації за темою дисертації.

Розділ 1 «Правова природа вироку, його поняття і значення» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Поняття і сутність вироку» дисертантом визначено основні положення щодо поняття та сутності вироку суду, який постановляється судом першої інстанції. У дисертації досліджено точки зору вітчизняних та зарубіжних вчених: М. І. Бажанова, Ю. М. Грошевого, В. Я. Дорохова, В. С. Николаєва, Р. Г. Іскандерова, Е. Ф. Куцової, С. В. Курильова, Лайоша Надь, Є. А. Матвієнко, І. Є. Марочніна, С. Г. Мірецького, І. І. Мухіна, О. М. Толочко та інших щодо визначення таких ознак вироку, як законність, обґрунтованість, вмотивованість, справедливість, законна сила, загальнообов’язковість, виключність та преюдиціальність. Доведено, що ці ознаки в основному притаманні й вироку суду, який постановляється за спрощеною формою судового розгляду. Але такі якості, як обґрунтованість і мотивованість вироку, постановленого при спрощеній формі судового розгляду, мають певну специфіку.

Запропоновано визначити у КПК України поняття вироку наступним чином: вирок – це рішення суду про невинуватість або винність підсудного і призначення винному покарання або звільнення його від покарання, винесене ім’ям України в порядку, передбаченому КПК України, у судовому засіданні судом першої або апеляційної інстанції.

У підрозділі 1.2 «Значення вироку як акту правосуддя» досліджено сутність вироку, в якому у найбільш повній формі реалізується процесуальна функція суду – функція вирішення справи по суті.

Автором доведено, що конституційний припис про те, що кожна особа вважається невинуватою і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено вироком суду, визначає значення судового вироку як важливого акту правосуддя, і зобов’язує суди неухильно дотримуватись вимог закону, що стосуються постановлення вироку.

Особливе значення вирок суду має у захисті прав учасників кримінального судочинства. Ідеї першочергового захисту особистості у кримінальному судочинстві покладені в основу нової концепції кримінально-процесуального законодавства. З цих позицій розглянуто питання щодо значення вироку суду з точки зору співвідношення публічних і приватних інтересів у кримінальному судочинстві і доведено, що саме вирок суду, постановлений при спрощеному порядку судового розгляду, може бути компромісом між державними та приватними інтересами як підсудного, так і потерпілого.

На правосудність вироку суду впливають помилки, допущені як під час досудового розслідування, так і попереднього розгляду або судового розгляду кримінальної справи. Ці помилки можуть бути виправлені. Автором запропоновано передбачити у КПК України можливість апеляційного, касаційного та виключного оскарження вироків, постановлених при спрощеній формі судового розгляду, без будь-яких обмежень.

Розділ 2 «Загальна характеристика спрощеної форми судового розгляду кримінальних справ» складається із трьох підрозділів і присвячений сутності та проблемам удосконалення спрощеної форми судового розгляду.

У підрозділі 2.1 «Поняття спрощеної форми судового розгляду кримінальних справ» зазначено, що введення у 2001 році в кримінальний процес України спрощеної форми судового розгляду обумовлено Рекомендаціями Ради Європи, до якої приєдналась Україна, про необхідність спрощення кримінального правосуддя у разі згоди підсудного з пред’явленим обвинуваченням. Доведено, що спрощена форма судового розгляду є важливим засобом підвищення ефективності кримінального судочинства і скорочення строків розгляду кримінальних справ, що забезпечує доступність кожній особі правосуддя.

Досліджено різні погляди вчених-процесуалістів щодо доцільності існування цієї форми судового розгляду. Доведено, що ч. 3 ст. 299 КПК України лише в загальних рисах регламентує порядок розгляду судом справ у випадках визнання підсудним своєї вини, що зумовлює певні труднощі і судові помилки при її застосуванні.

У підрозділі 2.2 «Історичний і закордонний досвід використання спрощеної форми судового розгляду кримінальних справ» доведено, що така форма відома судочинству різних правових систем – як англосаксонської (угода про визнання вини), так і континентальної – та зроблено висновок, що використання зарубіжних норм та інститутів кримінально-процесуального права має базуватися на вітчизняних витоках з урахуванням особливостей власної правової системи.

Історичний досвід використання спрощеної форми судового розгляду кримінальних справ свідчить про те, що така форма відома вітчизняному законодавству. Найбільш ґрунтовно про визнання особою своєї вини при винесенні вироку йдеться у відомій пам’ятці українського права – «Правах, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р. Доведено, що положення, які містяться в цьому документі, сьогодні залишаються актуальними та мають бути використані в ході реформування кримінально-процесуального законодавства.

З’ясовано, що за радянських часів, згідно з КПК УСРР 1922 р. та КПК УСРР 1927 р., допускалося скорочення досудового слідства у випадках визнання підсудним своєї вини у справах про нетяжкі злочини. Після встановлення в кінці 20-х років антинародного режиму в країні почався звичайний терор та масові репресії, особливо після прийняття 1 грудня 1934 р. постанови ЦКК СРСР «Про внесення змін та доповнень в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік», якою встановлювався спрощений порядок розслідування і судового розгляду кримінальних справ про терористичні організації і терористичні акти. Аналогічна постанова була прийнята в Українській РСР 9 грудня 1934 р. Розумна ідея про спрощення судового розгляду у справах про нетяжкі злочини була повністю спаплюжена у 30–40-ві роки антинародним політичним режимом. Політичні діячі, які внесли ці зміни і доповнення до достатньо демократичного КПК 1927 р., довели кримінальне судочинство до абсурду, яке мільйонам громадян коштувало життя.

Демократичні зміни у суспільстві 50–60-х років обумовили прийняття нового кримінально-процесуального законодавства, в якому виключалась можливість будь-якого спрощення судового розгляду. Після розпаду СРСР кримінально-процесуальне законодавство незалежних республік іде шляхом наближення до європейських стандартів у галузі спрощення судових процедур і доступності до правосуддя.

Дисертантом досліджені новели КПК Республіки Молдова, Республіки Білорусь, Латвійської Республіки, Російської Федерації, якими передбачені спрощені форми судового розгляду кримінальних справ у випадках визнання підсудними своєї вини, а також практика застосування цих норм.

У підрозділі 2.3 «Удосконалення процесуального порядку судового розгляду кримінальної справи за спрощеною формою і постановлення вироку» доведено, що спрощена форма судового розгляду, уведена у кримінальне судочинство України у 2001 році, застосовується судами України майже в 40 % усіх розглянутих кримінальних справах. Зокрема це кримінальні справи щодо одного або двох підсудних, які раніше не були судимими і скоїли злочини невеликої тяжкості. Вироки, винесені у цих справах, передбачають покарання здебільшого у вигляді позбавлення волі до чотирьох років та інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі. Але не виключені випадки, коли спрощена форма застосовується судами України у кримінальних справах про тяжкі злочини, навіть про навмисне вбивство при обтяжуючих обставинах, за яке передбачається довічне ув’язнення.

З урахуванням історичного і закордонного досвіду використання спрощеної форми судового розгляду кримінальних справ запропоновано створення власної моделі судового розгляду у разі повного визнання підсудним своєї вини, характеру і розміру цивільного позову.

Розділ 3 «Вирок суду, постановлений у судовому засіданні за спрощеною формою» складається з двох підрозділів, де розглядаються вимоги до якостей вироків суду, їх форми та змісту.

У підрозділі 3.1 «Правові якості вироку суду при спрощеній формі судового розгляду та питання, що вирішуються при його постановленні» на підставі вивчення судової практики доведено, що вирішення правових питань у вироку суду, постановленому при спрощеній формі судового розгляду, має певну специфіку, обумовлену тим, що при спрощеній формі не досліджуються усі докази, зібрані на досудовому слідстві.

З’ясовано, що найбільша кількість помилок допускається судами, які застосовують спрощену форму судового розгляду, коли підсудні, визнаючи свою вину, фактично повністю або частково заперечують характер та розмір цивільного позову або коли матеріальна шкода, завдана злочином, вчиненим кількома особами спільно, що стає підставою для скасування вироків.

У підрозділі 3.2 «Форма та зміст вироку суду при спрощеній формі судового розгляду» визначено зміст вироку суду, його внутрішня структура, яка залежить від: форми судового розгляду (звичайної чи спрощеної); роду і виду злочину; кількості підсудних та їх ролі у вчиненні злочину; кількості епізодів злочинної діяльності та їх кваліфікації; наявності обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання; заявленого цивільного позову, судових витрат та наявності речових доказів. Але разом із цим будь-який вирок суду має відповідати вимогам, які є загальними для усіх вироків суду і передбачені у главі 28 КПК України.

Після введення у 2001 році у кримінальний процес України спрощеної форми судового розгляду, передбаченої ч. 3 ст. 299 КПК, змін до статей, які передбачають вимоги до змісту і форми вироку, так і не було внесено. Тому положення ст. 323 КПК України, яка зобов’язує суд обґрунтовувати вирок лише тими доказами, що були розглянуті у судовому засіданні, суперечать змісту ч. 3 ст. 299 КПК. Пропонується доповнити КПК України положенням про те, що вирок суду, постановлений при спрощеній формі судового розгляду, не ґрунтується на усіх доказах, що були досліджені у судовому засіданні під час судового розгляду кримінальної справи.

У дисертації визначені вимоги, яким мають відповідати вступна, мотивувальна і резолютивна частини вироку при спрощеній формі судового розгляду, і запропоновані зміни, які стосуються мотивувальної частини вироку, а саме: доповнити ч. 1 ст. 334 КПК реченням наступного змісту: «Якщо кримінальна справа розглядається в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, суд у мотивувальній частині вироку має навести формулювання обвинувачення, пред’явленого підсудному, його кваліфікацію, показання підсудного по суті пред’явленого обвинувачення та вказати докази винності підсудного, зібрані у справі, які не оспорює підсудний та інші учасники процесу, не розкриваючи змісту цих доказів».

Також запропоновано виключити з мотивувальної і резолютивної частин вироку, постановленого за спрощеною формою судового розгляду, рішення суду про визнання процесуальних дій або оперативно-розшукових заходів проведеними з порушеннями законодавства, що передбачено у ч. 5 ст. 335 КПК, оскільки прийняттю такого рішення має передувати дослідження цих питань у звичайному розгляді кримінальної справи.