Волох Попередження адміністративних деліктів органами внутрішніх справ

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, вказується на її зв’язок з науковими програмами, планами і темами, визначається мета і завдання, об’єкт, предмет, методологічні засади, а також наукова новизна і практичне значення дослідження, наводяться відомості про апробацію його результатів та публікації.

Розділ 1. “Адміністративна деліктність як об’єкт попереджувального впливу органів внутрішніх справ” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Сутність і значення попередження адміністративних деліктів» розкривається сутність поняття «попередження адміністративних деліктів». Зазначено, що в даній роботі терміни «попередження», «профілактика», «запобігання» вживаються як взаємозамінні, хоча й нетотожні.

В більшості досліджень, присвячених аналізу причин правопорушень і питанням їх превенції, адміністративні правопорушення називаються поміж «інших» або «фонових» правопорушень, незважаючи на їх виражену специфіку. Однак сьогодні є очевидним, що ефективну боротьба з правопорушеннями, усунення причин, що їх породжують, не можна обмежувати попередженням тільки злочинів без належної уваги адміністративним деліктам.

З огляду на визначення ролі й місця попередження адміністративної деліктності постає питання про доцільність введення в дисципліні «Адміністративна діяльність» прикладного спецкурсу «Попередження адміністративних деліктів органами внутрішніх справ». Слушною є й думка науковців щодо іншого варіанту – введення єдиної, узагальнюючої навчальної дисципліни – «Попередження правопорушень» (з розглядом питань попередження протиправної поведінки в цілому, а не тільки злочинної поведінки). Такий підхід передбачає умовне розмежування предмету дослідження (злочини і адміністративні делікти). В свою чергу, це дозволило б активізувати розробку методики індивідуального попереджувального впливу на осіб, які вчинили або злочини, або адміністративні правопорушення.

За підсумками проведеного правового аналізу виявлені певні труднощі при використанні різних нормативних документів, що регламентують попереджувальну діяльність правоохоронних органів. У зв’язку з цим за перший крок пропонується підготувати збірник (або звід) чинних нормативно-правових актів щодо попередження правопорушень, який мав би чітку ієрархічну структуру. Наприклад, до загальних положень, що регламентують попередження правопорушень, слідувало б включити: конституційні норми, положення законів України, правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, норми різних галузей права. Як певну особливу частину можна було б виділити розділи щодо організації попередження правопорушень, що вчиняються спеціальними суб’єктами, наприклад, неповнолітніми або особами, які знаходяться під адміністративним наглядом, тощо.

Відповідно до даної структури можуть бути систематизовані також завдання не тільки різних служб і підрозділів органів внутрішніх справ, а й інших відомств.

У підрозділі 1.2. «Види адміністративних деліктів, які є об’єктами попереджувального впливу з боку органів внутрішніх справ» визначено, які адміністративні делікти є об’єктами попереджувального впливу з боку органів внутрішніх справ: 1) адміністративні делікти, підвідомчі органам внутрішніх справ (згідно зі ст. 222 КУпАП), 2) адміністративні делікти, у яких адміністративно-юрисдикційні повноваження органів внутрішніх справ обмежуються складанням протоколу про адміністративне правопорушення (згідно зі ст. 255 КУпАП).

Між тим, вважається важливим виокремити ще одну значну групу адміністративних порушень, які безпосередньо адміністративним законодавством не віднесені ні до першої (ст. 222 КУпАП), ні до другої (ст. 255 КУпАП). Здійснюючи правоохоронні функції в межах своєї компетенції, працівники міліції досить часто побічно виявляють правопорушення, у яких безпосередньо на них не покладається обов’язок адміністративно-правового реагування. Йдеться, зокрема, про такі адміністративні делікти, як порушення права державної власності на надра (ст. 47), на води (ст. 48) тощо. Не виключається, що саме внаслідок відсутності взаємодії та взаємоінформування правоохоронних структур за весь 2007 р. винесено лише 8 постанов за порушення права державної власності на ліси (ст. 49), 3 постанови за порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50), 7 постанов за знищення корисної для лісів фауни (ст. 76). Незважаючи на те, що поширення фактів жорстокого поводження з тваринами засуджується громадськістю, засобами масової інформації, протягом 2007 р. розглянуто лише 4 адміністративні протоколи за ст. 89 КУпАП.

Безперечно, органам внутрішніх справ не слід брати на себе виконання невластивих функцій. Проте в інтересах зміцнення законності і правопорядку було б доцільним передбачити в адміністративному законодавстві, що орган, який у ході реалізації своїх функцій виявив адміністративне правопорушення, не віднесене до його компетенції щодо складання протоколу, має інформувати уповноваженого на те суб’єкта правозастосування з направленням, за наявності, відповідних матеріалів.

Проведений аналіз законодавства дав змогу вдосконалити наукову класифікацію адміністративних деліктів, виокремити 12 груп таких деліктів і надати їх загальну характеристику.

У підрозділі 1.3. “Головні причини та умови вчинення адміністративних деліктів” охарактеризовано причини адміністративних деліктів та умови, які сприяють їх вчиненню. Необхідними передумовами ефективного попередження адміністративних деліктів є виявлення і вивчення детермінант правопорушень, оскільки саме це дає можливість найбільш глибоко зрозуміти їх природу та протиставити їм свідомо розроблені заходи. З урахуванням наявних наукових доробок у цій сфері зазначено, що є три рівні попередження адміністративних деліктів, а саме: загальносоціальне, спеціальне та індивідуальне попередження. Науковці виокремлюють також п’ять основних блоків детермінант правопорушень (що повною мірою стосується й адміністративних деліктів): організаційно-управлінські, політичні, економічні, психологічні та ідеологічні. Автор акцентує увагу на зростаючій ролі останніх двох блоків детермінант.

Розділ 2. “Організаційно-правові засади попередження адміністративних деліктів органами внутрішніх справ” складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Завдання органів внутрішніх справ у сфері попередження адміністративних деліктів” розглянуто роль і місце служб міліції у виконанні законодавства та підзаконних нормативно-правових актів у сфері запобігання адміністративним деліктам.

Аналіз відомчої та міжвідомчої (спільні з іншими державними органами накази, інструкції) нормативно-правової бази свідчить про досить широкий обсяг завдань органів і підрозділів внутрішніх справ у сфері попередження адміністративних деліктів, зокрема тих, що не віднесені адміністративним законодавством безпосередньо до їх відання.

У підрозділі 2.2. “Форми і методи запобігання адміністративним деліктам органами внутрішніх справ”, ґрунтуючись на раніше зроблених висновках, зазначається, що:

1) головною метою попереджувального впливу міліції є недопущення вчинення правопорушень через проведення заходів загальної та індивідуальної профілактики;

2) для досягнення цієї мети ставляться відповідні завдання (виявлення детермінант правопорушень та вжиття заходів щодо їх усунення, нейтралізації або принаймні послаблення негативного впливу) й організовується їх виконання;

3) заходи попередження здійснюються: а) у рамках форм попереджувальної діяльності (правових й організаційних); б) із застосуванням певних методів (зокрема, переконання і примусу).

Наводиться класифікація попереджувальних заходів за різними підставами їх здійснення.

У підрозділі 2.3. “Взаємодія органів внутрішніх справ з іншими суб’єктами попередження адміністративних деліктів” досліджено правові засади і практику зовнішньої співпраці МВС України, його органів на місцях з іншими суб’єктами попередження правопорушень. Серед них виокремлюються органи державної влади і місцевого самоврядування, правоохоронні органи і суди, міністерства і відомства з організаційними та контролюючими функціями за окремими напрямами соціального життя у громадянському суспільстві, а також засоби масової інформації, громадяни і їх об’єднання. Наголошується на перспективності ініційованого МВС України розширення співробітництва із Церквою, що закріплено в прийнятій МВС України та Українською Православною Церквою (УПЦ) спільній “Заяві про наміри”, а в Основах соціальної концепції УПЦ зазначаються різні форми взаємодії Церкви з правоохоронними органами при проведенні заходів, спрямованих на попередження правопорушень загалом та щодо осіб, схильних до скоєння правопорушень і звільнених з місць позбавлення волі, зокрема.

Розділ 3. “Удосконалення попереджувального впливу органів внутрішніх справ щодо окремих груп адміністративних деліктів” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Попередження адміністративних деліктів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин” розглянуто дедалі загострювані проблеми протидії незаконному обігу наркотиків. З урахуванням існуючої практики та міжнародного досвіду обґрунтовується застереження, що попереджувальний ефект здійснюваних наразі заходів у цій сфері може бути значно меншим за очікуваний. Тому пропонується скоригувати державну політику боротьби з немедичним вживанням наркотиків, не будувати її переважно за принципом зниження шкоди, а орієнтуватись на досягання повної відмови від вживання наркотиків і підвищення уваги до належної реабілітації та ресоціалізації наркозалежних.

У підрозділі 3.2. “Попередження порушень паспортних правил та міграційного законодавства України” розглянуто деякі особливості реалізації законодавства та підзаконних актів у сфері дотримання окремими соціальними групами паспортних правил та правил перебування іноземців в Україні, в якій сьогодні переважно використовується притягнення осіб до відповідальності за адміністративні делікти певної категорії.

Йдеться про появу нових специфічних тенденцій у сфері попередження порушень паспортних правил та міграційного законодавства, обумовлених, перш за все, поступовим запровадженням системи електронного обліку фізичних осіб, які проживають, перебувають, в’їжджають в Україну або виїжджають із неї. Такий облік будується на єдиних принципах ідентифікації (із використанням персональних (ідентифікаційних) номерів громадян, відцифрованого образу осіб і біометричної ідентифікації) і взаємодії з базами даних інших інформаційних систем (як вітчизняних, так і іноземних). За наявності небезпідставних сумнівів у високій дієвості цієї системи в попереджувальній діяльності органів внутрішніх справ уважається, що на фоні її запровадження під ризик порушення можуть потрапити окремі права і свободи певного кола громадян. Отже, запровадження системи електронного обліку фізичних осіб має бути скоригованим.

У підрозділі 3.3. “Попередження діянь, пов’язаних з виявами ксенофобії та расової нетерпимості” розглядається новий надзвичайно актуальний напрям у діяльності міліції – протидія виявам з ознаками ксенофобії та расової нетерпимості, що відповідає взятим Україною міжнародним зобов’язанням. Важливим, на думку автора, є здійснення у цьому напрямку попереджувальних заходів, у тому числі засобами адміністративного права й адміністративної діяльності.

З метою більш ефективного попереджувального впливу у сфері протидії виявам ксенофобії та расової нетерпимості запропоновано:

– здійснення нормотворчих заходів, зокрема, доповнення КУпАП статтями, що передбачають відповідальність за виробництво, розповсюдження або демонстрацію продукції, що пропагує фашизм і певні дії расистського та ксенофобного характеру, у тому числі вчинені через комп’ютерні системи;

– здійснення організаційних заходів, зокрема, спрямування зусиль працівників підрозділів органів внутрішніх справ на виявлення осіб та груп осіб, які скоюють правопорушення у зазначеній сфері або причетні до протиправної діяльності, пов’язаної з виявами ксенофобії і расової нетерпимості, та фіксування в установленому порядку відповідних випадків; створення і ведення реєстру об’єднань громадян, діяльність яких має ксенофобну, расистську спрямованість, з обліком їхньої символіки та відпрацювання методик експертного аналізу й оцінки програмних засад діяльності таких об’єднань тощо.

У підрозділі 3.4. “Попередження адміністративних деліктів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” розглядаються актуальні проблеми, пов’язані зі скороченням численних порушень правил безпечного поводження на дорозі, які щорічно призводять до загибелі понад 6 тис. осіб і травмування понад 40 тис. осіб. Серед основних причин незадовільного становища в окресленій сфері науковці виокремлюють фактори, пов’язані здебільшого з порушеннями адміністративних норм та зниженням загальної дисципліни учасників дорожнього руху (у тому числі пішоходів), недостатнім рівнем знань та недотриманням Правил дорожнього руху; недосконалістю організації дорожнього руху і застосуванням застарілих технічних засобів регулювання; незадовільним станом транспортних шляхів (навіть окремих ділянок доріг державного значення); неналежним плануванням і неякісним здійсненням заходів із профілактики дорожньо-транспортних пригод, неповним обліком порушень Правил дорожнього руху, допущеними водіями, неефективним вжиттям заходів реагування стосовно порушників тощо. Крім того, мають місце суттєві упущення організаційно-правового характеру.

Аналізуються нові норми законодавства, спрямовані на покращання безпеки дорожнього руху в країні, зокрема, через посилення відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, норм і стандартів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, доповнення санкцій за порушення Правил дорожнього руху таким видом, як громадські роботи (п. 5-1 ст. 24 КУпАП), запровадження додаткових заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, та окремо наголошується на відповідальності власників (співвласників) транспортних засобів (ст. 14-1 КУпАП).