Войнов, Олександр Володимирович. Честь як феномен людського буття

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання,
об’єкт, предмет дисертаційного дослідження, а також визначено наукову
новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, ступінь їх
апробації.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи дослідження» –
визначаються основні поняття дослідження, розв’язується проблема його
методології, а також формулюється робоча гіпотеза.
У першому підрозділі – «Джерельна база дослідження» – проводиться
аналіз підходів зарубіжних та українських авторів, які розглядали феномен
честі та запропонували евристично цінні теоретичні стратегії для його
дослідження. Розкрито зміст і значення підходів М.Бердяєва, Ф.Ніцше,
Ф.Фукуями, Р.Нісбетта, який запровадив поняття «культура честі».
8
У другому підрозділі – «Методологічні та світоглядні основи
дослідження честі» – проводиться аналіз екзистенціалізму і метаантропології
як методів дослідження буденних та граничних станів людини. В рамках цього
аналізу розглянуто підходи К.Ясперса, особливо його поняття «межова
ситуація», яке є надзвичайно важливим для усвідомлення екзистенціальних
витоків феномену честі. Філософія екзистенціалізму розглядає людський світ за
допомогою таких понять, як межова ситуація, справжність, страх, свобода,
відповідальність і, власне, екзистенція, які є надзвичайно важливими для
формування честі в структурі світогляду та світовідношення. Зазначається, що
екзистенціальний досвід, який формує феномен честі, є основою того
існування, яке можна означити як «шлях честі».
Основою методологічного підходу метаантропології є встановлення
цілісної картини людини і її гармонії зі світом, a також пошуку перспектив
людини і людської цивілізації. У рамках даної роботи метаантропологія
розглядається як вчення про межі буття людини, його екзистенціальні виміри,
умови комунікації в цих вимірах і архетипічні основи культури. Дослідження
архетипічних основ культури включає підходи філософії статі. У ролі детально
розробленої метаантропологічної методології для дослідження феномену честі
продуктивною виявилася теорія буденного, граничного і метаграничного
вимірів буття людини. Це дозволило здійснити компаративний аналіз
екзистенціальних особливостей честі у вказаних вимірах.
У третьому підрозділі – «Базові гіпотези дослідження» –
запропоновано основні визначення та сформульовано гіпотези щодо природи та
виникнення феномену честі. Феномен честі є складним поняттям, яке в
лексичному значенні має як мінімум чотири різні трактування. Деякі з
існуючих трактувань феномену честі вступають у протиріччя один з одним, що
призводить до необхідності інтегруючого підходу до вивчення даного
феномену.
Люди, які завдяки своїм внутрішнім якостям постійно перемагали в бою,
мали більше шансів залишити потомство, до того ж, більш численне і
забезпечене матеріально. У спадщину передавалося не тільки і не стільки
майно, здобуте в результаті успішних військових операцій і переділів, скільки
світосприйняття, моральні цінності і генетична схильність до внутрішньої
цілісності, деякі особливості якостей мозку. Подібний процес закріплював
особливе соціальне становище у військовому співтоваристві не стільки за
окремими особистостями, скільки за цілими династіями постійно виживаючих і
успішно воюючих людей. Таких людей і такі династії відрізняла одна особлива
риса – прагнення зберігати внутрішню цілісність, несуперечливість. Ця риса
простежувалася в моральних підвалинах і поведінці обраних династій,
виражалася в особливо стійкій самоповазі й гідності особистості і називалася
честю.
Оскільки відносини честі зароджувалися незмінно в середовищі кочових і
воюючих етносів, вони пов’язані із суттю відносин, які при цьому виникали.
Для захисту себе, свого майна і своєї сім’ї в умовах відсутності зовнішнього
захисту, люди шукали джерела сили, зокрема сили духу. За інших рівних умов,
9
у відкритій боротьбі перемагали люди з найбільш вираженою силою духу, яка
була результатом усвідомлення й переживання честі як особливого стану
внутрішньої цілісності, що досягається завдяки гармонізації сутності й
існування людини і зумовлює внутрішню узгодженість усіх проявів буття
людини.
У другому розділі «Честь як інтегруючий чинник буття людини» –
проведено аналіз впливу феномену честі на інтелектуальну та соціальну
еволюцію людства.
Перший підрозділ – «Честь як інтегруючий феномен інтелектуальної
еволюції людини» – присвячений дослідженню виникнення світу честі в
контексті біологічної антропології і формування особливих якостей мислення,
що виникли в результаті поділу різних первісних людських популяцій з
подальшим їх перетином у ході природного селективного процесу.
Спеціалізація кочових і осілих популяцій людей на різних видах ресурсів
збільшувала також спеціалізацію і вираженість відповідних якостей мислення.
Кочовим людям властиве розвинене ситуативне мислення, в той час як для
осілих етносів більш характерна розвинена пам’ять. Тривала селекція всередині
кожної з популяцій закріплює відповідні якості, а періодичне сполучення
популяцій дає нові поєднання спеціалізованих якостей, що могло давати їх різні
сумісні прояви.
Інтеграція якостей мислення кочових і осілих племен породжувала
індивідів, яким притаманна розвинена здатність як до ситуативного мислення,
так і до запам’ятовування. Показано, що саме поєднання здатності до
оперування όбразами та абстрактного мислення формує цілісний і
рекомбінативний тип інтелекту, характерний для представників світу честі.
У другому підрозділі – «Честь як умова інтеграції соціального буття
людини» – проводиться дослідження ґенези культури аристократизму, а разом
з нею і культури честі. Військово-кочові племена, здійснюючи наскоки на осілі
території, збільшували своє майно за рахунок грабунку. Пізніше ці наскоки
перетворилися на більш стійкі відносини – обкладання даниною осілих племен.
Оскільки осілі зони стали джерелом постійного прибутку кочових племен,
виникла конкуренція кочових племен за обкладання даниною осілих територій.
Завдяки цьому кочові племена стали охороняти осілі території від інших
кочівників, визначаючи охоронювані кордони. В кінцевому підсумку
кочівникам було зручніше селитися в осілих зонах для постійної охорони
кордонів обкладених даниною територій. Таке осідання кочівників призводило
до виникнення держави з властивими їй оподаткуванням, армією і
охоронюваними кордонами.
Військові племена, маючи ієрархію, централізацію, а також внутрішні
правила підпорядкування і вирішення внутрішніх суперечностей (які пізніше
перетворилися на етикет і етику), мали також прагнення підпорядкувати і
впорядкувати стосунки між членами підлеглого співтовариства збирачів-
землеробів. Це призвело до виникнення монополії на насильство всередині
держави і до вирішення внутрішніх протиріч між членами нижнього
10
співтовариства згідно з поняттям військових людей (згідно з етикою), що стало
джерелом зародження судової системи.
У середовищі військових аристократів чесність як наслідок честі
вважалася невід’ємною рисою належності до вищого суспільства. Слово
аристократа, як правило, мало найвищу ціну, а його недотримання призводило
до втрати честі, втрати належності до привілейованої спільноти. Саме тому
державним апаратам, які формувалися традиційно з аристократів, притаманна
резистентність до корупції і користолюбства.
У третьому розділі – «Феномени честі та не-честі в бутті людини:
формально-логічний та метаантропологічний підходи» – проведено аналіз
феномену честі в контексті законів класичної формальної логіки,
досліджуються проблеми, що виникають у ході формально-логічного підходу
до честі й концептуалізуються шляхи вирішення проблем цього підходу за
допомогою метаантроплогічної методології.
У першому підрозділі – «Формально-логічний та
метаантропологічний підходи до аналізу феномену честі» – досліджуються
проблеми формально-логічного поділу множини за ознакою честі та
проводиться розгляд честі як феномену, що проходить певні еволюційні стадії в
буденному, граничному і метаграничному бутті людини.
Логіка честі поділяє світ людських відносин на світи відносин честі і не-
честі. Такий поділ відбувається відповідно до логічного закону поділу понять
шляхом взаємного заперечення за однією з ознак, яка називається підставою
поділу. Це несе в собі деякі проблеми, пов’язані з об’єктивністю такого поділу.
По-перше, немає підстав говорити про цілісність людського мозку або людської
сутності і існування як про дискретний стан. Найімовірніше, мова йде про
деякий перехід кількісних змін у якісні. Тому поділ за ознакою честі не може
підпорядковуватися формальному логічному закону виключеного третього.
По-друге, слід зазначити, що такий поділ на людей честі і не-честі на
практиці відбувається за деякими зовнішніми ознаками. Саме це вже несе в собі
глибокі внутрішні суперечності. Метаантропологічне дослідження честі
приводить до висновку, що честь – це внутрішній стан, який лише
опосередковано проявляється у зовнішніх формах.
По-третє, формально-логічний поділ на світ честі і не-честі потребує
ознаки, за якою людина, що перебуває у світі честі, переходить у світ не-честі, і
навпаки. Такий поділ приводить до формальної ознаки, якою є «образа». Але
образа як ознака належності або неналежності до класу честі є проблемним
критерієм. Постає запитання: що є образою, а що нею не є? Тут стає
зрозумілим, що це залежить від конкретної людини – образилася вона чи ні.
Таким чином, критерій образи не спрацьовує і відсилає знову до внутрішнього
світу людини, до її цілісності і внутрішньої узгодженості.
Метаантропологічний підхід дозволяє зробити висновок, що стан честі
залежить від внутрішньої цілісності. Честь же як цілісність формує суворий
внутрішній порядок. Завдяки такому визначенню стає очевидним, що честь не
можна забрати. Вона не залежить від поведінки інших людей і їх думки про
визначену людину.
11
Таким чином, метаанропологічний підхід дає змогу вирішити проблеми
формально-логічного підходу шляхом поділу уявлень про честь на світ
буденної честі, що формує уявлення про честь лише за зовнішніми атрибутами,
світ граничної честі, що є переходом від зовнішнього сприйняття до сутнісних
проявів честі, і світ метаграничної честі, що відповідає сутнісним проявам
людської цілісності.
У другому підрозділі – «Несиметричність відносин світу честі і не-
честі» – на основі формально-логічного і метаантропологічного підходу
досліджується внутрішній сенс і природа світу честі.
Логічна операція поділу однієї множини на дві підмножини є наслідком
взаємного заперечення утворених підмножин. Практика утворення суспільства
честі і не-честі робить очевидним, що таке взаємне заперечення утворює
несиметричність відносин, а також взаємне тяжіння, або взаємний потяг двох
множин. Саме в результаті такого взаємного потягу відбувається сполучення
двох множин у єдине утворення, яке має назву держави. Усвідомлення поділу
світу людських відносин на світ честі і світ не-честі надає можливість
простежити характер відносин і взаємодії між цими двома різними вимірами,
які, з одного боку, розвиваються незалежно один від одного у буденному і
метаграничному бутті, але з іншого – не тільки взаємодіють, а й безперервно
впливають один на одного і навіть визначають деякі риси один одного у бутті
граничному.
Третій підрозділ – «Честь і не-честь: екзистенціальні основи двох
типів духовності та соціального лідерства» – присвячений осмисленню
феноменів честі і не-честі як факторів, що формують два типи духовності і
відповідні їм два типи соціального лідерства.
Здійснюється філософсько-антропологічний аналіз релігійних культур і,
відповідно, типів духовного досвіду за допомогою поділу усіх релігій на дві
великі гілки: анімістичну і медитативну, що є критичним уточненням відомої
класифікації М.Малерба, який поділяє релігії за походженням на шаманістичні
та анімістичні. Духовний досвід, що має анімістичну ґенезу, пов’язаний з
руйнуванням цілісності людини, в той час як медитативні практики посилюють
гармонізованість і цільність людської сутності.
Дослідження походження культур буддизму, конфуціанства і даосизму з
первісних релігійних культур, а також поява ісламу і християнства з культури
юдаїзму, що несе деякі анімістичні риси, дозволяє спостерігати еволюцію
цілісності світогляду релігій, що поступово відкидає анімістичне коріння.
Проаналізовані духовні причини деактуалізації культури честі. Однією з
таких причин є торжество світу буденності та його цінностей, зумовлене
відсутністю граничних ситуацій і пов’язаних з ними переживаннями
екзистенціального досвіду, який приводить до актуалізації стану честі. Іншою
важливою причиною деградації культури честі, є те, що культура честі не
перетворилася на стійкий духовний шлях, який набув рис релігії, через
відсутність пророків, пророцтв і писань, які пов’язували б феномен честі з
волею Бога або універсуму.
12
Культура честі, що своїм корінням сягає відносин військової аристократії,
задає особливі правила внутрішніх відносин, а разом з цим – особливу систему
внутрішнього добору. Це середовище внутрішнього добору є найважливішим
інструментом, який дозволяє рухатися вгору в системі соціальної ієрархії лише
людям з певними якостями, а людям з протилежними якостями опускатися на
низи аристократичного суспільства.
Система добору в культурі не-честі, навпаки, створює середовище брехні,
яке підіймає вгору найбільш хитрих, дволиких і брехливих, людей, що добре
вміють маніпулювати, є корисливими, егоїстичними і боягузливими. Завдяки
цьому доборові суспільство і людство в цілому отримує лідерів, які проваджені
вузькоегоїстичними інтересами, є досконалими лицедіями, що живляться
страхами і жадібністю.
Окреслюється можливість розвитку культури океанічної честі, заснованої
на цінностях метаграничного буття.