Юшко Сергій Васильович Формування доходів сільськогосподарських підприємств та підвищення економічної ефективності їх господарювання

Короткий зміст

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми роботи, формулюються мета, основні задачі, предмет та об’єкт дослідження, обґрунтовується наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, відображається їх апробація, визначається особистий внесок здобувача.
У першому розділі “Теоретичні основи економічної суті доходів” досліджується економічна природа таких кінцевих показників діяльності сільгосппідприємств, як валовий дохід, чистий дохід і прибуток, з’ясовуються їх роль і значення в сучасному механізмі господарювання та можливості практичного застосування. Детальному аналізу піддається категорія прибутку: вивчаються різні точки зору щодо суті цього показника та джерел його формування, підкреслюється роль та значення прибутку в умовах ринкової економіки, досліджується порядок його обчислення. Доходи сільськогосподарських підприємств включають: валовий дохід, чистий дохід і прибуток як форма чистого доходу.
Валовий дохід обчислюється як різниця між обсягами виробленої за певний період валової продукції та матеріально-грошовими витратами на її виробництво (без оплати праці). Такий поділ витрат пов’язаний з тим, що відповідно до трудової теорії вартості в марксовій інтерпретації єдиним джерелом додаткової вартості є праця робітників. Тобто, матеріальні витрати просто перекладаються на створюваний продукт, не змінюючи своєї величини, і тільки працею робітників відшкодовуються витрати на оплату цієї праці і, окрім того, створюється додатковий продукт.
Таким чином, якщо як абсолют прийняти те положення, що саме праця робітників створює додаткову вартість, то можна повністю погодитися з тим, що оплата праці має здійснюватися тільки після відшкодування матеріальних витрат на виробництво продукції. Якщо ж вартості валової продукції вистачило тільки для відшкодування матеріальних витрат або навіть і не вистачило, то причиною є недостатня продуктивність людської праці. За цих умов про оплату такої праці не можна навіть говорити. Отже, здійснювати оплату праці робітників можна лише за умови наявності відповідного джерела – новоствореної вартості. Проте слід розуміти, що валовий дохід є лише грошовим виразом новоствореної вартості, отже його величина може значно відрізнятися від справжнього розміру створеного виробниками додаткового продукту, що пов’язано, насамперед, з існуванням перерозподілу національного доходу через систему цін і фінансові важелі регулювання виробництва. Невідповідність валового доходу величині новоствореної вартості стає все більш очевидною в останні роки. Економісти вказують на наявність істотних диспропорцій в економіці країни. Ці диспропорції особливо відчутні для сільського господарства: воно одержує лише 20 % сформованого за його участю прибутку. Залежність сільськогосподарського виробництва від природних умов веде до значних коливань розміру валового доходу по роках. Зазначені обставини ще в 1966 р. призвели до скасування залишкового принципу формування фонду оплати праці на підприємствах і підриву довіри до показника валового доходу як джерела для оплати праці.
Разом з тим не тільки трудова теорія вартості торкається питання про причину утворення прибутку (доходу). Так, відповідно до теорії факторів виробництва, різновидом якої є і запропонована науковцями Інституту аграрної економіки теорія ресурсної вартості, як джерела формування вартості і доходу слід розглядати всі фактори, що залучаються до виробництва – працю, землю, капітал, підприємницьку діяльність. Не починаючи дискусію стосовно того, яка ж з теорій є вірною, слід зазначити: якщо виходити з теорії факторів виробництва, то формування фонду оплати праці за залишковим принципом буде неправомірним; такий підхід призводить до парадоксу – недооцінки значення та ролі праці як виробничого фактора: оплата його вартості здійснюється лише після оплати всіх інших факторів виробництва або за принципом "якщо щось залишиться". Неможливість застосування такого підходу при здійсненні оплати праці робітників пов’язана також з дією законів ринку: підприємець, організуючи виробництво, вимушений пристосовуватися до цін праці та капіталу і своєчасно їх оплачувати, інакше процес виробництва може бути перерваний або повністю припинений (так само, як постачальник відмовиться відвантажувати не оплачені покупцем матеріали, так і працівник, не одержавши заробітної плати, не буде працювати на такого підприємця).
Таким чином, використання показника валового доходу в практичній діяльності сільськогосподарських підприємств не завжди є можливим і навіть доцільним, особливо це стосується посилання на нього як на джерело для оплати праці робітників, що обумовлено його фізичною відсутністю (недостатністю) в окремі роки.
Чистий дохід розраховується як різниця між валовим доходом і витратами на оплату праці. Обчислення показника чистого доходу передбачає визначення всієї величини створеного продукту, навіть в тій його частині, що не набула товарної форми. Такий підхід є основним свідченням проти можливості використання цього показника. У ринкових умовах і вироблений продукт має довести свою корисність, яка виявляється тільки в момент реалізації. Обмеження рамками виробництва при обчисленні чистого доходу призводить до того, що можна одержати продукт, та не одержати відповідних кінцевих результатів виробничо-господарської діяльності. На відміну від чистого доходу прибуток визначається тільки після проходження продукцією стадії реалізації. Він містить в своєму складі інші позареалізаційні надходження та витрати, і саме цей показник ми вважаємо економічно кінцевим результатом діяльності підприємств.
У сучасній економічній науці розглядають три різних концепції прибутку: бухгалтерська, економічна та податкова. Економічний прибуток – це величина фінансового результату, який може бути одержаний за умови найбільш вдалого (ефективного) використання коштів. Податковий прибуток – це деяка умовна величина, яка розраховується відповідно до правил, передбачених податковим законодавством, і призначена для визначення об’єкта оподаткування. Жодний з цих видів прибутку, на нашу думку, не може конкурувати з бухгалтерським прибутком. При порівнянні з ним економічний прибуток свідчить про втрачені можливості підприємства у використанні коштів, податковий прибуток не несе на собі ніякого смислового навантаження, виступаючи лише складовою механізму фіскальної податкової політики. Тільки бухгалтерський прибуток характеризує рівень господарювання підприємств і лише він може бути джерелом фінансування виробничо-технічного та соціального розвитку підприємств, і джерелом доходів державного бюджету.
У другому розділі “Аналіз сучасного стану формування та розподілу доходів сільськогосподарських підприємств” розглянуто особливості формування та розподілу доходів сільськогосподарських підприємств у ринкових умовах господарювання.
Становлення та розвиток ринкових відносин в економіці України, зокрема, в агропромисловому комплексі кардинально змінили порядок формування доходів сільськогосподарських підприємств. При пануванні ринку і вироблений продукт має довести свою суспільну значимість, корисність. Отже, виробляти треба не те, що можеш виробити, а те, що зможеш продати. Вимогою часу став ретельний аналіз місткості та цінової ситуації ринку з метою своєчасного внесення корективів у прогнозні показники виробництва. Особливості формування доходів сільськогосподарських товаровиробників обумовлені дією факторів, основними з яких є високий ступінь відносної демонополізації сільського господарства, нееластичність зв’язку між попитом на сільськогосподарську продукцію та цінами на неї, низька купівельна спроможність населення України. Вплив цих об’єктивних, але негативних для сільського господарства факторів мав би стримуватися протидією певних державних інститутів, як це відбувається у зарубіжних країнах. Невирішеність цієї проблеми призвела до масової збитковості сільськогосподарських товаровиробників і до значних втрат ними своїх фінансових ресурсів. Звернемося до даних по підприємствах Харківської області.
Незважаючи на те, що до 1997 р. сільськогосподарські підприємства Харківської області були у загальному підсумку прибутковими, результати їх діяльності стали погіршуватися ще починаючи з 1993 р. Власне, прибутковість 1993-1996 рр. у значній мірі "зобов’язана" інфляційним процесам, внаслідок яких обчислені показники рентабельності (як абсолютні, так і відносні) виявилися викривленими, перестали відображати дійсний рівень ефективності господарювання. Протягом чотирьох років (1997-2001 рр.) переважна більшість товаровиробників Харківської області зазнала серйозних збитків. Тільки у 2001 р., уперше за останні роки, було одержано позитивний результат діяльності – рентабельність на рівні 9,8 %. Причини такої ситуації пов’язані не лише з роботою безпосередньо товаровиробників – вони зумовлені і негативним впливом вказаних вище зовнішніх чинників. Зокрема тільки через неврегульованість міжгалузевих відносин втрати сільськогосподарських підприємств Харківської області сягнули за період 1991-2002 рр. 507,4 млн дол. (табл. 1). Розрахунки було проведено за методикою, розробленою авторським колективом під керівництвом академіка О. М. Шпичака.