Заєць Право вільного використання об\'єктів авторського права за цивільним законодавством України

Короткий зміст

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету, завдання, об’єкт, предмет та методологію, сформульовано основні положення, що відображають зміст та ступінь наукової новизни отриманих результатів; розкрито їх практичне значення, форму та місце апробації, можливі напрями подальшого використання.

Розділ 1 «Конструкція інституту права вільного користування об’єктів авторського права в Україні» складається із трьох підрозділів теоретико-проблемного чи постановочного спрямування із визначенням чинників проблеми та її проявів, генези формування в Україні та інших правових системах, встановлення проявів.

У підрозділі 1. 1. «Обґрунтування проблематики: спричиненість вибору та його напрямів» дисертант виходить з того, що його сутність полягає у праві особи вільно, без згоди автора чи інших володільців прав платно чи безоплатно, з повідомленням автора чи без такого  самостійно використати твір для визначеної законодавцем мети як на  приписі закону, так і на волевиявленні автора. Проблема полягає у тому, що майнові авторські права є абсолютними, і, відповідно, вільне використання об’єктів авторського права є вторгненням у ці абсолютні права і антиподом  закріпленої у п. 2 ст. 3 ЦК України неприпустимості позбавлення права власності. Важливо встановити конституційні підстави для такого вторгнення у власність, нехай навіть інтелектуальну, іншої особи та їхнє відображення в актах чинного цивільного законодавства. Йдеться про те, щоб: 1) встановити випадки, коли вільне використання об’єктів авторського права та умови і наслідки такого використання (дозвільний підхід) вважаються правомірними; 2) встановити заборони на вільне використання об’єктів авторського права в певних випадках та за певних умов (заборонний підхід); 3) використовувати як перший, так і другий підхід (компромісний підхід). На конституційному рівні допускається використання результатів інтелектуальної творчої діяльності у встановлених законом випадках. Таке право – не досить чітке: не вказує на назву закону і тим відкриває можливість для зловживання і обмеження майнових прав авторів та інших володільців різними законами (кодифікованими, поточними) чи навіть підзаконними актами. Внаслідок цього воно є непевним, що власне й спричиняє основну проблему у авторському, і не тільки авторському, праві. Інститут вільного використання об’єктів авторського права можна розглядати у таких його проявах: 1) як особисте немайнове благо, передбачене у ст.201 ЦК України; 2) як елемент забезпечення права на творчу інтелектуальну діяльність, що врегульовано ст.199 і Книгою 4 ЦК України; 3) як запорука реалізації інших прав: на освіту, на відпочинок, використання здобутків науки, літератури та мистецтва; 4) як право особливого роду. Обгрунтовано те, що  п. 2 ч.1 ст. 24 Закону України «Про авторське право та суміжні права» доцільно виключити як такий, що не відповідає засадам цивільного законодавства, іншим принципово важливим нормам ЦК України.

У підрозділі 1. 2. «Розвиток інституту вільного використання об’єктів авторського права та його юридична природа» на рівні аксіоми автор вважає, що такий розвиток спричинено стрімким розвитком інтелектуальної власності  та закріпленням результатів творчої інтелектуальної діяльності об’єктом економічного обороту. Обмеження прав авторів продиктовані  потребами соціальної політики та, зокрема,  задоволенням потреб суспільства в знаннях та інформації, інші – необхідністю забезпечення доступу до результатів творчості і поширення творів задля інтересів того ж суспільства. Причинами його появи в позитивному праві запровадження стали: необхідність пошуку справедливого компромісу між інтересами автора з отримання матеріального та морального задоволення результатами тих, хто використовує витвори, і самого суспільства. Це, зокрема, міжнародно-правові акти у сфері авторського права, які встановили універсальні підходи до визначення випадків та порядку вільного використання об’єктів авторського права. Їх положення  були враховані при прийнятті спеціального закону та при кодифікації цивільного законодавства. Проте досі в законодавстві України не враховано такі положення щодо  вільного використання об’єктів авторського права:  у випадку перехідного або супровідного відтворення; коли використання відбувається в інтересах осіб з обмеженими фізичними можливостями; коли використовуються твори архітектури або скульптури, виконані для того, щоб бути установити їх постійно у публічних місцях; коли використання відбувається у зв’язку з демонстрацією або ремонтом обладнання; при короткочасних записах творів, здійснених організаціями мовлення своїми засобами та для власних передач, можливість збереження таких записів в офіційних архівах на підставі їхнього виключно документального характеру; відмінності між цифровою та аналоговою копією у випадку відтворення об’єктів авторського права і суміжних прав у особистих цілях; умови використання об’єктів авторського права і суміжних прав з некомерційною метою; право щодо відтворення, здійсненого бібліотеками, освітніми закладами або музеями, доступними для загалу, або архівами, які не мають наміру отримати безпосередню чи опосередковану економічну або комерційну вигоду. Дисертант обґрунтував те, що із пп.3 п.1 ч.1 ст. 433 ЦК України необхідно вилучити слово «пантоміми» та включити його у ст. 449 ЦК України у редакції п. а) після слова «виконання» доповнити словами «у тім числі й пантоміми». 

Доведено, що вільне використання об’єктів інтелектуальної власності започатковане на таких засадах: 1) вони мають певні спільні риси; 2) на них встановлено виключні права; 3) законодавець виходить із першості прав творців результатів інтелектуальної та творчої діяльності; 4) об’єктивно є потреба опиратися на найкращі досягнення попередників чи вивчати їх з різною метою, що рівною мірою стосується всіх об’єктів права інтелектуальної власності; 5) до таких об’єктів проявляють певний науковий, навчальний чи інший інтерес  неволодільці майнових прав; 6) імперативи щодо заборони вільного використання таких об’єктів могли б негативно впливати на поступ (прогрес) суспільства. На такій  прагматичній основі видається доцільним у ст. 426 ЦК України передбачити оціночні критерії правомірного використання об’єктів права інтелектуальної власності.

У підрозділі 1. 3. «Єдність та протилежність інституту вільного використання об’єктів авторського права» вказано, що на розвиток і зміст досліджуваного інституту впливали як зовнішні, так і внутрішні чинники, об’єктивні – потреби забезпечення охорони певних інтересів та стимулювання розвитку окремих секторів  народного господарства, та суб’єктивні причини. Це не могло не відобразитися на єдності позитивного регулювання інституту вільного використання об’єктів авторського права. Єдність правового регулювання вільного використання об’єктів авторського права спричинена системою  права, якій властиві об’єктивність, органічна цілісність, структурна диференціація, структурна ієрархічність, стабільність та динамізм. Основним чинником єдності та диференціації законодавства є його структура, тобто внутрішня організація упорядкованих його актів, яка внутрішньо узгоджена та взаємопов’язана, та різний рівень компетенції органів, котрі приймають ці акти. До того ж об’єктивні та суб’єктивні чинники.

Наразі на розвиток цього інституту значно впливають європейські Директиви, що пов’язано з посиленням ролі ЄС в універсалізації законодавства у його країнах. Відповідно, інші країни-претенденти на вступ в ЄС повинні при розробці та прийнятті власного законодавства гармоніювати його стосовно вимог цих директив та інших актів законодавства

Розділ 2 «Характеристика цивільних відносин із вільного використання об’єктів авторського права» складається із чотирьох підрозділів практичного спрямування зі встановлення дефініції досліджуваного об’єкта, носіїв  права вільного використання, встановленню його меж та умов.

У підрозділі 2.1. «Поняття та ознаки вільного використання об’єктів авторського права» встановлено особливості прояву його елементів, особливо об’єкта.   Твір стає доступним для використання внаслідок «оприлюднення» що: 1) робить твір доступним для широкого загалу; 2) повинно бути учинене за згоди автора (правонаступників); 3) здійснюється шляхом публікування, публічного виконання, публічної демонстрації, публічного сповіщення чи іншим шляхом. Зокрема, такими об’єктами є такі, котрі за своїм правовим режимом відповідають легальним приписам щодо вільного використання за наявності певних передумов та юридичних фактів. Звертається увага на те, що власне використовується: об’єкт авторського права чи інформація про об’єкт авторського права, чи  висловлені в носіях ідеї. Вказується, що можливе  використання зазначених об’єктів нарізно або разом.

Основний дозвільний режим використання об’єктів права інтелектуальної власності повинен бути домінуючим і підкреслювати виключність прав на ці об’єкти. Винятки з цього правила повинні бути чіткими, відповідати  дійсно охоронюваним законом інтересам і не вторгатися  в майнові права володільців. Тож об’єкти вільного використання повинні відповідати певним додатковим вимогам: до них повинен бути суспільний чи державний інтерес; вони повинні бути передбачені безпосередньо законом із вказівкою мети, способу, меж, порядку та підстав вільного використання об’єкта авторського права. Останні й визначають на рівні спеціальної вказівки допустимість вільного використання того чи іншого об’єкта авторського права.

У підрозділі 2. 2. «Суб’єкти вільного використання об’єктів авторського права»  дисертант виходить з того, що проблема суб‘єкта права   є однією із найскладніших у філософії, мистецтві та юриспруденції. Вільні користувачі є особливими за правовим становищем суб’єктами у праві інтелектуальної власності. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, для яких законом передбачено право вільного використання. Проблема полягає у  необхідності з’ясування правового становища вільних користувачів та віднаходженні правового механізму збалансування інтересів осіб, приведенні у відповідність із прийнятими стандартами їх об’єктивізації, посиленні комерційного значення об’єктів авторського права,  приведенні до такого виду споживання, який здатен принести найкращий емоційний та комерційний ефект. Проблема суб’єкта авторського права ускладнена на підгалузевому рівні. Так, в мистецтві кінцевий результат залежить не тільки від ідеї, хай навіть самої геніальної, а й від здатності і можливості її адекватними художніми образами довести до глядача та репрезентувати найкращим чином  через виконавську майстерність. В цьому процесі зайнята значна кількість людей, кожен з них привносить у кінцевий результат свою частку творчої праці. Законодавець визначив надто широке коло суб’єктів права вільного використання, що надає підстави для розширеного тлумачення. Уточнення суб’єктів права вільного користування повинно здійснюватися з урахуванням призначення прав та засад справедливості, добросовісності та розумності.

У підрозділі 2. 3. «Межі вільного використання об’єктів авторського права» дисертант  виходить із загальних положень Конституції України та  принципу рівності всіх у можливості здійснення своїх прав. Інститут вільного використання звужує майнові права володільців. Відповідно, наскільки випадки вільного використання є обґрунтованими і такими, що дійсно можуть обмежувати   майнові права авторів чи інших володільців? На загальнотеоретичному рівні межі права не виключають окремих правомочностей, а лише стримують управнену особу в здійсненні свого суб’єктивного права: в часі, місці, просторі, інколи за обсягом та за деякими іншими ознаками. Закріплення законодавцем меж здійснення права на вільне використання об’єктів авторського права означає, що особа не може здійснювати своє суб’єктивне право абсолютно вільно, а повинна діяти в окреслених їй законодавцем межах.  На думку дисертанта, встановлення меж здійснення суб’єктивних цивільних прав при вільному використанні об’єктів авторського права є вкрай важливим для встановлення: 1) на користь кого введено таке вільне використання; 2) наскільки воно защемляє чи обмежує суб’єктивні права володільців; 3) за допомогою яких правових засобів проводиться вільне використання; 4) які  його наслідки  для носія права та для осіб, на користь яких воно введене; 5) які правові наслідки виходу носія такого права за встановлені йому межі здійснення права вільного використання; 6) як це право конкурує з іншими правами. Законодавець встановлює обсяг вільного використання: короткі цитати – п.1 ч.1 ст. 21 Закону, розумний обсяг, характер публікацій, місце та мета відтворення, кількість – один примірник твору (ч.1 ст.22 Закону), спеціальний суб’єкт тощо. Таким чином, встановлення прав вільного використання варто розглядати як  визначене законом обмеження майнових авторських прав. Тож межі здійснення права вільного використання об’єктів авторського права відображають позитивний аспект у здійсненні суб’єктом свого права як дозволені чи не заборонені варіанти поведінки суб’єкта  чи виключають окремі можливості для здійснення суб’єктом свого права за визначених законом умов.

У підрозділі 2. 4. «Умови вільного використання об’єктів авторського права» дисертант виходить з того, що умовами є те, що перетворює дійсність та створює нову правову можливість, чи система організаційно-правових матеріальних та процесуальних заходів, з наявністю яких пов’язують виникнення, зміну та припинення  суб’єктивних цивільних прав та  юридичних обов’язків. Загальною умовою існування вільного використання  є, насамперед, намагання законодавця забезпечити право чи охоронюваний законом інтерес інших осіб, які отримали назву «вільні користувачі». Серед спеціальних – мета та умови вільного використання, зазначення імені автора і джерела запозичення, дотримання меж запозичення тощо. У подальшому виявляються умови вільного використання стосовно кожного об’єкта авторського права.

 Розділ 3 «Особливості вільного використання окремих об’єктів авторського права» складається із двох підрозділів, у першому визначено гарантії здійснення прав вільного використання, у другому – спрямування та засоби охорони прав п володільців на недоторканність об’єкта авторського права.

У підрозділі 3.1. «Юридичні гарантії вільного використання окремих об’єктів авторського права» розглядаються гарантії застосування норм позитивного права як система умов та засобів, що забезпечують реалізацію правових норм відповідно до задекларованої мети. Основною гарантією інституту вільного використання є його конституційне походження та уточнення в актах цивільного законодавства. Інші гарантії вмонтовано у гіпотезу норм права. Так, при  передачі прав на носій іншій особі  вона може використовувати носій з такою ж метою, наприклад для  власного використання. Важливою гарантією вільного використання є те, що воно здійснюється власними діями вільних користувачів.

Праву вільного користування законодавцем надано правовий режим майже виключних прав. Іншими словами, право вільного користування передається на виключній основі, і його використати управнена тільки особа, яка набула це право у силу прямого дозволу закону та внаслідок відповідності такого права передбаченим законом умовам та наслідкам вільного використання.

У підрозділі 3. 2. «Правова охорона суб’єктивних прав при вільному використанні  об’єктів авторського права» вказується, що її запорукою є на об’єкти авторського права є виключенням, які повинні реалізовуватися: 1) на підставі та у порядку, встановлених законом; 2) за умов попереднього та повного відшкодування їх вартості.  В ідеалі ми повинні мати механізм охорони таких прав, який є частиною загального механізму правової охорони, відображає специфіку об’єкта правової охорони, гарантує не тільки таку безумовну охорону й захист у разі звернення потерпілого до державних органів.

Під охороною права вільного використання ми повинні встановити способи, межі та зміст. Ці теоретичні та практичні питання повинні бути належним чином вирішені, а також визначені відправні елементи для побудови системи захисту прав. Охорона права вільного користування здійснюється   авторським правом (зміст)  і речовим правом (форма) чи споживчою вартістю носія авторського права.  Охорона права вільного користування включає  різноманітні засоби, пов’язані з можливістю їх реалізації, зокрема: широку пропаганду патентно-правових знань, підвищення кваліфікації керівних (провідних) працівників і спеціалістів народного господарства в галузі патентної роботи, державний і громадський контроль за дотриманням чинного законодавства та належним забезпеченням прав на них, юридичну відповідальність винних у порушенні законних прав та інтересів авторів і т.п. Отже, охорона цих прав залежить від стану урегульованості цього інституту у позитивному праві, глибини такого регулювання та кореспондованості з іншими правовими актами, рівня загальної  та спеціальної правової культури, обізнаності та кваліфікації самих вільних користувачів та особливо спеціалістів, виконання імперативів освітянської діяльності, зацікавленості державних контролюючих, особливо правоохоронних, органів у належному забезпеченні такої охорони.