ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЙНЯТТЯ ПРАВОМІРНИХ РІШЕНЬ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ Автореферат

У Вступі обґрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічні й теоретичні засади, формулюється наукова новизна роботи, з'ясовується практичне значення зроблених висновків, указується ступінь їх апробації, зазначається особистий внесок дисертантки.

Розділ 1 «Поняття, механізм прийняття та класифікація рішень суду апеляційної інстанції» складається з 3-х підрозділів.

Підрозділ 1.1. «Поняття рішень у кримінальному судочинстві» присвячено дослідженню загальнотеоретичних і методологічних питань, на яких базуються інші розділи роботи. Проаналізовано поняття рішення взагалі, кримінально-процесуального рішення, судового рішення та рішення суду апеляційної інстанції. Зроблено висновок, що загальним для запропонованих наукою понять «рішення» є те, що воно розглядається у двох аспектах: як розумова діяльність та як її результат. Прийняття рішення являє собою сукупність пізнавальних, емоційних, вольових і мотиваційних процесів, які пов’язані із реалізацією повноважень суб’єкта. Результатом цієї діяльності завжди є висновок, який викладається у певній формі. Надано авторське визначення кримінально-процесуального рішення.

Аргументовано позицію, відповідно до якої слід розмежовувати ознаки кримінально-процесуальних рішень і вимоги, що до них висуваються. При цьому для оцінки правомірності рішень першочергове значення відіграють саме вимоги, до яких слід віднести: законність, обґрунтованість, вмотивованість та справедливість.

Обґрунтовано особливе значення судових рішень у сучасній демократичній державі. Під судовими рішеннями запропоновано розуміти виражені у встановленій законом формі індивідуальні правозастосовні акти, які приймаються судом у межах його компетенції при: здійсненні судового контролю; попередньому розгляді справи суддею; розгляді кримінальної справи по першій інстанції; апеляційному та касаційному провадженні; перегляді судових рішень за нововиявленими обставинами; перегляді судових рішень Верховним Судом України; вирішенні питань, які виникають під час виконання вироку, а також у сфері міжнародного співробітництва у кримінальних справах.

Констатовано, що судовим рішенням притаманні як загальні ознаки: певний зміст, функціональне призначення, передбачена законом форма, так і спеціальні: підстави прийняття, порядок ухвалення тощо. Особливу увагу приділено дослідженню судових рішень, які є актом правосуддя.

Проведений аналіз судових рішень дозволив запропонувати авторське визначення рішення суду апеляційної інстанції.

У підрозділі 1.2. «Підстави та механізм прийняття рішень судом апеляційної інстанції» обґрунтовано позицію, відповідно до якої всі підстави прийняття рішення апеляційного суду можна поділити на фактичні та нормативні.

Фактичними підставами є розглянуті та оцінені докази і висновки про обставини, встановлені на підставі цих доказів. Такі підстави являють собою сукупність фактичних обставин, які в результаті їх перевірки і оцінки визнано судом достатніми для прийняття відповідного рішення. З урахуванням специфіки окремих судових рішень, вони можуть бути поділені на загальні та спеціальні.

Нормативні підстави – це відповідні норми чинного законодавства, які застосовуються під час прийняття рішення по конкретній кримінальній справі. Вони також можуть бути поділені на дві групи: 1) матеріально-правові та 2) процесуально-правові.

Простежено механізм прийняття рішень судом апеляційної інстанції (аналіз фактичних обставин, що мають значення для розгляду апеляції; встановлення наявності апеляційної підстави для скасування або зміни вироку, постанови чи ухвали; прийняття рішення по справі та його належне оформлення). Дослідженню фактичних обставин апеляційним судом притаманні такі особливості: 1) можливість розгляду справи як на підставі тільки тих матеріалів, що містяться у кримінальній справі, так і з проведенням повного або часткового судового слідства; 2) перегляд справи в межах того обвинувачення, що було пред’явлено особі; 3) можливість дослідження нових матеріалів, наданих сторонами.

Другий етап механізму прийняття рішення апеляційним судом пов'язаний із встановленням апеляційної підстави для скасування або зміни вироку, постанови чи ухвали. З цією метою апеляційний суд оцінює фактичні обставини під кутом зору передбачених законом апеляційних підстав і при встановленні допущених судом першої інстанції порушень закону приймає рішення стосовно заявлених вимог апеляційної скарги.

Третій етап полягає у безпосередньому прийнятті рішення по справі та його процесуальному оформленні. Основна відмінність розгляду по суті в суді першої інстанції від апеляційного розгляду полягає в тому, що в першому випадку суд зобов’язаний визначити свою позицію з усіх питань, які мають бути розв’язані у відповідному судовому рішенні. Апеляційний суд, залежно від змісту апеляції, зобов’язаний сформувати власне судження з того обсягу питань, який потрібен для вирішення вимог апелянта, ґрунтуючись в інших питаннях на неоскаржених судженнях суду першої інстанції.

Підрозділ 1.3. «Класифікація рішень, що приймаються судом апеляційної інстанції» містить аналіз існуючих підходів та авторські розробки щодо систематизації рішень суду апеляційної інстанції за різними класифікаційними критеріями.

Пропонується класифікація рішень апеляційного суду за наступними підставами: 1) за суб’єктним складом – рішення, які приймаються: а) судом колегіально; б) суддею одноособово; 2) за етапами апеляційного провадження – рішення, які приймаються під час: а) попереднього розгляду, б) апеляційного судового розгляду; 3) за функціональним призначенням – а) початкові, б) проміжні, в) підсумкові; 4) за формою виразу у процесуальному акті – а) вирок, б) ухвала, в) постанова; 5) за порядком ухвалення – а) рішення, які ухвалюються в нарадчій кімнаті; б) рішення, які ухвалюються без видалення суду до нарадчої кімнати; 6) за підставою скасування або зміни рішення суду першої інстанції – рішення, підставою ухвалення яких є: а) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства; б) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи; в) істотне порушення кримінально-процесуального закону; г) неправильне застосування кримінального закону; д) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого; 7) залежно від того, чи відповідає рішення на основні питання кримінальної справи – основні та допоміжні; 8) за юридичною силою – рішення, які набули та не набули юридичної сили; 9) за характером розв’язуваних питань – рішення, які є актами правосуддя, та інші.

Розділ 2 «Правомірність рішень суду апеляційної інстанції у кримінальному судочинстві» містить 2 підрозділи.

Підрозділ 2.1. «Поняття правомірності рішень суду апеляційної інстанції» присвячено аналізу внутрішнього змісту даного концепту. На підставі проведеного дослідження автор дійшов висновку, що правомірність рішення є комплексним поняттям, яке охоплює низку його правових властивостей, а саме – законність, обґрунтованість, вмотивованість, справедливість, а також визначеність і категоричність висновків.

Законність рішень апеляційного суду передбачає відповідність їх форми та змісту нормам чинного законодавства. Серед критеріїв, які зумовлюють законність цих рішень, виділяють 1) право прийняття рішення правомочним суб'єктом, кількісний склад якого визначено законом; 2) відсутність підстав, що виключають участь судді у розгляді кримінальної справи (у тому числі повторний розгляд справи після скасування рішення касаційною інстанцією); 3) дотримання встановленої законом процедури провадження; 4) правильне застосування закону; 5) дотримання строку апеляційного провадження, що забезпечує реалізацію права на справедливий суд упродовж розумного строку; 6) належне процесуальне оформлення рішення апеляційного суду.

Обґрунтованість та вмотивованість рішення суду апеляційної інстанції відзначаються певною специфікою, оскільки підтвердженням правильності його висновків є не тільки посилання на відповідні норми права, сукупність доказів і пов’язані з ними доводи, а й наведення в рішенні встановлених апеляційним судом порушень вимог закону, що допущені судом першої інстанції, та пояснення в чому саме полягають такі порушення. Це забезпечує переконливість рішення суду апеляційної інстанції, зрозумілість висновків суду для учасників процесу.

Акцентується увага на тому, що межі апеляційного провадження визначаються апеляційними вимогами, а тому й обсяг фактичних обставин, які досліджуються апеляційним судом, може бути вужчим за обсяг тих, що встановлюються судом першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним провадженням вичерпуються можливості особи щодо судового захисту її законних інтересів у загальному порядку, особливого значення набуває така властивість рішень апеляційного суду як справедливість. Вона досягається в результаті застосування справедливої за своєю якісною характеристикою процедури при дотриманні принципів права. У зв’язку з цим автором підтримується та знаходить подальший розвиток погляд щодо розгляду справедливості в матеріальному та процесуальному (процедурному) аспектах. Вимога забезпечення матеріальної справедливості полягає у справедливому вирішенні питання щодо прав, обов'язків та відповідальності особи, зокрема відповідності призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого, а також вирішенні цивільного позову. Процедурна справедливість полягає у розгляді справи відповідно до чітко визначених законом правил, зокрема щодо надання сторонам рівних процесуальних можливостей, незалежності та неупередженості суду, забезпечення доступу до правосуддя тощо. Підкреслюється тісний зв'язок двох зазначених аспектів справедливості, значення процедурної справедливості як передумови для ухвалення справедливого рішення суду.

Визначеність та категоричність висновків суду апеляційної інстанції забезпечують його практичну ефективність, доступність судового захисту, зрозумілість судового рішення для учасників процесу, а також реалізацію у сфері кримінального судочинства принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

У підрозділі 2.2. «Етапи формування правомірного рішення суду апеляційної інстанції» розглянуто процес ухвалення судових рішень, який включає певні етапи, відносна автономність яких дозволила застосувати при їх дослідженні метод наукового аналізу, а наявність тісного зв’язку між ними обумовила подальше синтезування отриманих знань.

Перший етап пов'язаний із перевіркою доводів апеляції, дослідженням фактичних обставин, які мають значення для вирішення справи. Констатовано більш широкі межі предмету доказування в апеляційному провадженні, адже крім обставин, що передбачені ст. 64 КПК, до нього слід включати також і ті, які свідчать про наявність апеляційних підстав для скасування або зміни вироку чи постанови суду першої інстанції.

Другий етап пов'язаний із оцінкою встановлених апеляційним судом порушень вимог закону. Зокрема, порушення кримінально-процесуального закону мають бути оцінені як істотні або такі, що не є істотними, залежно від чого розрізняються правові наслідки встановленого порушення і вирішується питання щодо задоволення апеляційної скарги. Застосування ж судом першої інстанції норм матеріального закону оцінюється апеляційним судом з точки зору його правильності, що також дозволяє дійти обґрунтованого висновку стосовно вимог апеляції.

Сутність третього етапу полягає у формалізації прийнятого рішення у відповідному акті застосування права – постанові, ухвалі, вироці апеляційного суду. Дотримання вимог закону не тільки до змісту судових рішень, а й до його форми є невід’ємною умовою законності кримінального провадження, забезпечення поваги до судової влади в умовах транспарентності правосуддя.

Розділ 3 «Гарантії прийняття правомірних рішень апеляційною інстанцією у кримінальному судочинстві» складається з 3-х підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Принципи формування правомірних рішень суду апеляційної інстанції» проведено аргументований аналіз окремих принципів кримінального процесу, як складових елементів механізму гарантування правомірності рішень апеляційної інстанції. На думку дисертантки, гарантіями правомірності рішень суду апеляційної інстанції нарівні з принципами законності, змагальності, рівності сторін перед законом і судом, диспозитивності, незалежності та недоторканості суддів є і принцип вільної оцінки доказів.

Дисертанткою обґрунтовано, що вільна оцінка доказів за внутрішнім переконанням передує винесенню судом рішення та знаходить своє відображення в його мотивувальній частині. Вільна оцінка доказів здійснюється виходячи із критеріїв належності, допустимості, достатності та наперед невстановленості достовірності фактів та обставин, які покладені в основу рішення суду.

Разом з тим, автором вказано на чинники, які обмежують принцип вільної оцінки доказів саме на стадії апеляційного перегляду: обсяг перевірки справи апеляційним судом; застосування ревізійного порядку тільки стосовно покращення становища засуджених; неможливість перевірки доказів, які не досліджувались у суді першої інстанції при застосуванні скороченого судового слідства, передбаченого ст. 299 КПК.

Дослідження ролі принципу законності у системі гарантій прийняття правомірних рішень апеляційного суду дало можливість додатково аргументувати необхідність включення до поняття даного принципу не лише нормативних актів у їх класичному розумінні, а й прецедентної практики Європейського суду з прав людини та враховування тенденцій судової практики.

Звернуто увагу на обмежену дію в апеляційному провадженні принципу змагальності, зокрема в аспекті визнання на законодавчому рівні обов'язковості участі одних суб'єктів і необов'язковості участі інших. З огляду на це, пропонується передбачити в апеляційному провадженні обов’язкову участь захисника та у визначених випадках засудженого, що кореспондуватиме обов’язковій участі прокурора.

Розглянуте дискусійне в науці питання процесуальної активності суду апеляційної інстанції і зроблено висновок, що саме його активна позиція забезпечує можливість виправлення судової помилки. На думку дисертантки, апеляційний суд зобов’язаний використати дискреційні повноваження у випадку встановлення порушень конституційних прав людини навіть за умови, що такі порушення не були оскаржені.

Одним із аспектів реалізації принципу публічності в апеляційному провадженні є здійснення апеляційним судом повноважень стосовно закриття кримінального провадження. Відзначається недосконалість правового регулювання підстав прийняття даного рішення, у зв’язку з чим пропонується гармонізувати КПК у частині їх правового регулювання із підставами звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченими в Особливій частині Кримінального кодексу України.

У підрозділі 3.2. «Незалежність та недоторканність суддів» акцентується на надзвичайній важливості цієї гарантії для винесення правомірного рішення судом апеляційної інстанції. Незалежність, компетентність та неупередженість суду є загальновизнаним міжнародним стандартом, що у сукупності з іншими складовими утворює зміст права кожного на справедливий суд.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини стосовно застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, рішень Конституційного Суду України і правових позицій Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ проаналізовано окремі складові досліджуваного принципу.

У даному контексті розглянуто також питання незалежності суддів у аспекті обов'язковості вказівок вищестоящої інстанції. Зроблено висновок, що обов’язковість вказівок апеляційного суду для суду першої інстанції не завжди сприяє правильному вирішенню справи. Практиці відомі випадки, коли під загрозою скасування рішення в разі невиконання вказівок вищестоящого суду, суди першої інстанції свідомо слідують даному апеляційним судом помилковому тлумаченню закону, що тягне за собою прийняття неправомірного рішення. Відтак, на погляд автора, в законі доцільно закріпити положення про те, що обов’язковими для суду першої інстанції мають бути лише висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення.

У підрозділі 3.3. «Провадження в апеляційній інстанції на засадах рівності сторін перед законом і судом» доводиться теза про те, що за своєю правовою природою принцип рівності у кримінальному процесі є проявом загальноправового принципу справедливості.

Додатково аргументується наведена у попередніх підрозділах позиція, відповідно до якої має місце зв'язок принципу рівності процесуальних можливостей сторін з вимогою справедливості рішення суду апеляційної інстанції, зокрема такої його складової як процедурна справедливість. Це, зокрема, знаходить свій прояв у випадках, коли фактична нерівність можливостей (неповноліття, наявність фізичного або психічного захворювання, неспроможність сплатити послуги захисника тощо) компенсується процесуальними механізмами, які дозволяють таким особам вести рівний спір з іншою стороною за рахунок обов’язку апеляційного суду сприяти в реалізації належних особі прав та здійснення ним у зв’язку з цим дискреційних повноважень.

Аналізуються чинники, що забезпечують рівність процесуальних можливостей сторін у суді апеляційної інстанції. При цьому звертається увага на те, що суд у випадках, якщо цим не погіршується становище підсудного або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, вправі вийти за межі апеляційних вимог з метою реалізації принципу справедливості і забезпечення ефективним судовим захистом прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального судочинства.