ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ СОЦІАЛЬНІ ЗБОРИ: ПРАВОВА ПРИРОДА ТА ВИДИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; вказано зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету й завдання, об’єкт і предмет, методологічну основу дослідження; вказано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо апробації й публікацій.

Розділ 1 – “Загальнодержавні збори як джерело формування державного бюджету та публічних соціальних фондів” – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Місце загальнодержавних зборів у системі податкових надходжень” розкрито зміст системи оподаткування, її значення, що є основою для дослідження.

При аналізі правового регулювання відносин у сфері накопичення грошових фондів, їх формування за рахунок сукупності публічних доходів зроблено акцент на необхідності становлення та чіткого регулювання декількох систем, які являють собою схожі одна з одною за складом конструкції, але перебувають на різних рівнях. Мова йде про системи публічних доходів, державних доходів, доходів бюджетів, доходів публічних фондів. Схожість складу та функціонального призначення цих систем і одночасно відповідна їх спеціалізація зумовлюють необхідність їх чіткого розмежування, адже тільки таким чином створюються умови для утворення певних фондів публічних коштів та забезпечується їх раціональне використання на всіх рівнях.

Подано аналіз правових, організаційних та фінансових основ загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян під час здійснення ними трудової діяльності на території України. Наведено нормативно закріплену систему зборів, покликаних забезпечити конституційні й соціальні гарантії застрахованим особам та членам їх сімей, а також характерні риси відповідних зборів.

За умови настання несприятливих або непередбачених негативних явищ держава надає цим суб’єктам відповідне грошове забезпечення, кошти для чого акумулюються саме шляхом справляння таких зборів. Законодавцем було закріплено три загальнодержавні збори, які належать до названої категорії: збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, і збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, зумовленими народженням та похованням.

Подано загальну характеристику зборів забезпечувального характеру, виокремлено особливі риси, притаманні цій категорії загальнодержавних зборів, акцентовано увагу на принципових особливостях суб’єктного складу відносин, пов’язаних зі сплатою зборів забезпечувального характеру. Державі як отримувачу коштів кореспондують страхувальники та застраховані особи, але особливо важливо підкреслити, що обов’язок виникає виключно в страхувальників. Причому маємо наголосити на подвійному змісті цього обов’язку. По-перше, це безумовний обов’язок перед державою зі сплати відповідного збору, за рахунок якого утворюється відповідний фонд. По-друге, це обов’язок щодо застрахованих осіб – для задоволення потреб яких і акумулюються таким чином кошти. Така складність відносин і зумовлює деталізоване державне регулювання сплати зборів забезпечувального характеру. Крім того, фактично зобов’язану сторону представляють роботодавець та застрахована особа, і саме на роботодавцеві лежить обов’язок зі сплати страхових внесків.

У підрозділі 1.2. “Види загальнодержавних соціальних зборів. Співвідношення загальнодержавних соціальних зборів гарантуючого та забезпечувального характеру” на підставі дослідження системи доходів бюджетів та позабюджетних фондів за рахунок надходжень від податків, зборів, інших обов’язкових платежів зроблено висновок, що, як і будь-яка інша система управління в державі, ці платежі мають специфічну ієрархічну структуру. При проведенні такої класифікації акцент зроблено на існуванні двох характерних тенденцій податкової системи, які, на перший погляд, є досить суперечливими, а насправді абсолютно логічні й зумовлені її сутністю. З одного боку, податкова система як сукупність усіх платежів, пов’язаних з реалізацією податкового обов’язку, являє собою цілісне утворення, що побудоване за певним принципом і функціонує відповідно до визначених правил. Складання закритого вичерпного переліку податків і зборів дає можливість державі за допомогою таких механізмів сформувати реалізацію податкового обов’язку, чітко відмежувати групу платежів, що нею зумовлені й регулюються відповідним спеціальним законодавством. З іншого боку, ця система передбачає внутрішню деталізацію всіх платежів, що входять до неї, розподіл їх на групи. Класифікація податків і зборів дає змогу узгодити конкретні форми податкових платежів з відповідними режимами, гарантіями й формами забезпечення, сформувати це в спеціальні норми.

У ході розгляду проблем класифікації зборів виявлено, що законодавчо не виділено критеріїв розмежування різних видів платежів податкового характеру. На сьогодні законодавець до зборів відносить природоресурсні платежі; соціальні платежі; платежі, що сплачують у зв’язку з наданням послуг або прав. Проте до класифікації зборів варто підходити більш комплексно. Оскільки специфікою зборів як обов’язкових платежів є цільовий характер, їх класифікація має бути проведена залежно від мети стягнення того чи іншого збору. За цілями стягнення загальнодержавні збори можуть бути диференційовані на збори економічного, соціального та природоресурсного характеру.

Сукупність загальнодержавних соціальних зборів логічно поділяти на дві категорії: а) збори, спрямовані на забезпечення соціальних гарантій в процесі здійснення трудової діяльності; б) збори забезпечувального характеру. Детальне дослідження правових механізмів окремих різновидів соціальних зборів названих категорій проведено в наступних підрозділах роботи відповідно до загальнотеоретичного уявлення про структуру правового механізму податку, тобто поелементно. При цьому проаналізовано як основні елементи відповідного платежу (платник, об‘єкт, ставка), так і додаткові (порядок сплати, пільги, бюджет надходження тощо).

Розділ 2 – “Правове регулювання сплати загальнодержавних соціальних зборів” складається із трьох підрозділів. Структурно кожен підрозділ поділено на дві частини, що присвячені основним та додатковим елементам правового механізму зборів відповідної категорії.

Підрозділ 2.1. “Правове регулювання справляння зборів соціально-гарантійної спрямованості” містить аналіз правового регулювання зборів соціально-гарантійної спрямованості.

Пункт 2.1.1. “Основні елементи зборів соціально-гарантійної спрямованості” присвячено аналізу елементів правових механізмів зборів, спрямованих на забезпечення соціальних гарантій у процесі здійснення трудової діяльності: платника, об’єкта та ставки оподаткування. Дослідження правового регулювання загальнообов’язкового державного соціального страхування дає змогу зробити висновок про специфічний правовий статус у цих відносинах осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб – підприємців. Місце та значення цього збору, виходячи із значення державних гарантій у цій галузі, зумовлює й особливу процедуру страхування працівників та взяття на облік страхувальників страховиком.

Наголошено на безумовності й обов’язковості справляння зазначених платежів страховиками незалежно від волі застрахованих осіб. Так, для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди або заяви працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, які віднесені до цього кола законодавцем, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності відповідного закону незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов’язань щодо сплати відповідних сум до публічних фондів. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків. Водночас найголовнішим критерієм розмежування платників зборів соціально-гарантійної спрямованості є безумовний обов’язок чи добра воля осіб, які беруть участь у формуванні публічних грошових фондів коштів. До платників страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, для яких сплата є безумовною імперативною вимогою, належать роботодавці та наймані працівники. Безумовно, принципово різний їх статус передбачає й різне податкове навантаження, що виявляється в деталізації об’єкта нарахування збору та розмірів його ставок. Водночас передбачається існування кола осіб, у яких обов’язок зі сплати цього збору виникає за власним бажанням.

Особливістю регулювання такого елемента правового механізму, як ставка платежів цієї категорії, є щорічне корегування її розмірів. Збереження наголосу ст. 92 Конституції України передбачає участь у встановленні ставок цих зборів виключно Верховної Ради України. Але особливістю реалізації цього повноваження є закріплення ставки на підставі подання Кабінету Міністрів України. Розмір сум, що сплачуються на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття для роботодавців та застрахованих осіб, встановлюється щорічно Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Пункт 2.1.2. “Додаткові елементи зборів соціально-гарантійної спрямованості” містить аналіз пільг, що застосовуються при сплаті зборів соціально-гарантійної спрямованості, порядку реєстрації їх платників, порядку сплати, обліку й подання звітності. Наголошено, що реєстрація платників цих зборів провадиться одночасно з реєстрацією юридичної особи, тобто на етапі формування суб’єкта господарювання. При цьому взяття на облік відокремлених підрозділів юридичних осіб здійснюється центрами зайнятості в разі наявності в них окремого балансу й самостійного ведення розрахунків із застрахованими особами за місцезнаходженням цього підрозділу на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру про відокремлені підрозділи. Стосовно застрахованих осіб маємо зазначити, що фізична особа набуває такого статусу з дня укладання трудового договору з роботодавцем. Із цього дня починається сплата зборів стосовно такої особи, а припиняється з дня розірвання трудового договору.

Зроблено акцент на процедурних особливостях порядку сплати зборів соціально-гарантійної спрямованості. Роботодавець починає сплачувати страхові внески з дня набуття статусу платника страхових внесків до Фонду. Фізична особа набуває статусу застрахованої особи з дня укладання трудового договору з роботодавцем, із цього дня починається сплата страхових внесків. Сплата страхових внесків припиняється з дня розірвання трудового договору. З дня взяття на облік як платника внесків починають сплачувати страхові внески особи, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття на добровільних засадах. У разі порушення установленого строку сплати страхових внесків за звітний період та несплати їх протягом наступного звітного періоду ці особи знімаються з обліку як платники страхових внесків до Фонду з першого дня, за який страхові внески не сплачено. Цим підтверджується тісний взаємозв’язок між різними елементами правових механізмів зборів соціально-гарантійної спрямованості.

Підкреслено, що з метою обрахування належних до сплати сум зборів застосовуються окремі норми, що регулюють прибуткове оподаткування. Так, при нарахуванні належних до сплати сум, вони обраховуються у відсотках до суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб.

Підрозділ 2.2. “Правове регулювання сплати зборів забезпечувального характеру” присвячено дослідженню правового регулювання зборів, призначенням яких є формування засад для постійного забезпечення застрахованих осіб у майбутньому (забезпечувальний характер зборів).

У пункті 2.2.1. “Основні елементи зборів забезпечувального характеру” подано послідовний аналіз основних елементів правових механізмів зборів забезпечувального характеру. Виходячи з класифікації податкових платежів, на підставі характеру платника збори забезпечувального характеру можна віднести до платежів зі змішаним платником. У цьому випадку законодавець пов’язує виникнення податкового обов’язку як у юридичних, так і у фізичних осіб. Причому в багатьох випадках ідеться про спеціального суб’єкта як платника, про ситуацію, коли обов’язок пов’язується не взагалі з фізичною або юридичною особою, а з такими, що характеризуються певними особливостями.

У ході аналізу особливого статусу платників цих зборів наголошено, що при цьому є певна несхожість із традиційною дворівневою побудовою: держава (як отримувач коштів) – платник (як зобов’язана особа). Зокрема, при сплаті збору на обов’язкове державне пенсійне страхування відносини виникають та регулюються вже не між двома суб’єктами, а між трьома. У цьому разі йдеться про державу, страхувальника та застраховану особу. На перший погляд, може скластися уявлення про специфічне поєднання публічних і приватних відносин, поєднання імперативного та диспозитивного регулювання. Але в цьому разі природа відносин далека від добровільного режиму страхування, що формується в цивільному праві. Йдеться, насамперед, про реалізацію безумовного податкового (за правовою природою) обов’язку. Страхування не виступає при цьому як вибір особи, його здійснення є особливою умовою тієї діяльності або операції, яку здійснює зобов’язана сторона.

У ході дослідження правової природи об’єкта виявлено, що при сплаті зборів забезпечувального характеру йдеться про різновид особистих платежів, які базуються на принциповому визначенні об’єкта доходу та відповідних його частин. Дійсно, поділ на особисті та реальні платежі стосується податків. В першому випадку об’єкт оподаткування орієнтовано на доходи, у другому – на майно. Збори забезпечувального характеру виступають у формі платежів, орієнтованих виключно на різновиди доходу. Так, при сплаті сум на загальнодержавне пенсійне страхування йдеться про використання таких об’єктів, як: фонд оплати праці; дохід (прибуток); вартість реалізації. Виходячи із цього, запропоновано в національному законодавстві виділити єдиний родовий об’єкт цього збору, який буде деталізуватися залежно від типу платника та характеру операцій, що ним здійснюються. Таким родовим об’єктом може бути вартість товарів (робіт, послуг) та її елементи. При цьому ми виходимо з того, що і виплати на заробітну плату, і дохід є саме елементами вартості.

При дослідженні ставки зборів забезпечувального характеру наголошено на специфічному поєднанні її розміру з особливостями інших обов’язкових елементів правового механізму відповідного платежу. Мова йде про залежність розміру ставки від виду платника та, відповідно, від типу об’єкта. При цьому підкреслено соціальну спрямованість зборів забезпечувального характеру, що проявляється в застосуванні зниженого рівня ставок для юридичних осіб, де має місце праця інвалідів. Стосовно фізичних осіб-підприємців суми страхових внесків, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним до 1 квітня наступного року за звітний рік на підставі даних річної податкової декларації. При цьому розмір місячного страхового внеску повинен бути не меншим від мінімального розміру страхового внеску за кожен місяць, розрахованого шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати за відповідний місяць на встановлений відсоток.

У пункті 2.2.2. “Додаткові елементи зборів забезпечувального характеру” проаналізовано такі елементи правового механізму збору, як: пільги; порядок сплати, обліку, звітності; наслідки невиконання обов’язку зі сплати збору тощо. Зазначено, що регулювання звільнень від обов’язку зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування відчуває на собі принципову незручність пільгового регулювання чинним податковим законодавством України. Воно не містить єдиної чітко систематизованої сукупності податкових пільг. Переважна більшість податкових законодавчих актів регулювання пільг розміщує по всьому акту. Окремі податкові звільнення закріплені законодавцем і стосовно зниженого рівня ставки оподаткування.

Розкрито особливості обчислення страхових внесків, яке здійснюється відповідною категорією платників щомісячно за ставками, визначеними для цієї категорії платників на підставі бухгалтерських та інших документів. Обчислення страхових внесків відбувається окремо по кожній категорії платників, відповідно до яких здійснюється нарахування чи обчислення або які підтверджують нарахування заробітної плати або іншого доходу, виходячи з розміру страхового внеску, що діє на день нарахування цих коштів. Такий порядок обчислення застосовується в разі належного виконання платником обов’язку зі сплати відповідного платежу.

Проаналізовано порядок сплати зборів забезпечувального характеру. Вони сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових коштів з їх банківських рахунків. Разом із тим, страхувальники – фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують ці суми шляхом готівкових розрахунків через банківські установи. Страхові внески, які підлягають сплаті із сум виплат (доходу) за період з дня виникнення у страхувальника зобов’язання щодо реєстрації як платника цих платежів до дня його реєстрації у відповідних державних органах, сплачуються на загальних підставах відповідно до законодавства України та вимог підзаконних нормативних актів за весь зазначений період.

Обчислення страхових внесків, зокрема, органами Пенсійного фонду, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, а також на підставі бухгалтерських й інших документів, які підтверджують розмір об’єкта збору (суму заробітної плати або доходу, на які нараховуються страхові внески). Обчислення належних до сплати сум за минулі періоди провадиться, виходячи з розміру збору, що діяв на день нарахування виплат (доходу). Роботодавці та підприємства, установи й організації, які виплачують заробітну плату, грошове забезпечення щомісяця самостійно обчислюють і відображають суми на загальнообов’язкове пенсійне страхування у відповідних розрахунках за встановленою законодавством формою. Факти порушень законодавства посадова особа контролюючого органу оформляє актом визначеної форми, в якому чітко викладено зміст порушення з обґрунтуванням порушених норм законодавчих актів. Рішення про застосування штрафу за наслідками розгляду акта та інших матеріалів про порушення приймає тільки начальник такого органу або його заступник.

Підрозділ 2.3. “Правове регулювання сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” присвячено дослідженню єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який буде запроваджено в Україні у 2011 р. При проведенні реформ зі сплати соціальних внесків законодавець керувався, насамперед, метою мінімізації витрат на їх адміністрування, що стало передумовою запровадження єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який фактично об’єднує сплату всіх соціальних зборів.

У пункті 2.3.1. “Основні елементи єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” проаналізовано основні елементи правового механізму цього платежу. При дослідженні платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування проводиться їх класифікація на дві основні категорії (відповідно до підходу законодавця). Основною категорією платників єдиного соціального внеску виступають роботодавці. Це збірна категорія, до якої включаються, перш за все, підприємства, установи та організації, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору або за цивільно-правовими договорами. Другою категорією платників єдиного соціального внеску постають працівники. Крім того, запропоновано виокремити ще одну, третю категорію, до якої включити платників цього внеску, які працюють у державних установах. Обґрунтовано таку позицію особливим статусом цих платників (особливий характер виконуваної роботи, виборність окремих посад тощо).

Принципово новим підходом при запровадженні єдиного соціального внеску стало покладання обов’язку щодо його сплати на самозайнятих осіб та фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності. До перших належать особи, які забезпечують себе роботою самостійно – займаються незалежною професійною діяльністю (науковою, літературною, артистичною, художньою, освітньою або викладацькою, а також медичною, юридичною практикою, в тому числі адвокатською, нотаріальною діяльністю, або особи, які провадять релігійну місіонерську діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід безпосередньо від цієї діяльності), а до других, окрім безпосередньо фізичних осіб – підприємців, також належать члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

При дослідженні основних елементів правового механізму цього платежу зазначено, що позитивним результатом запровадження єдиного соціального внеску є те, що відтепер відсоток виплат (виплат фондів страхування на випадок безробіття та страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності) працівникам буде диференціюватися залежно від рівня заробітної плати. Тобто він не буде однаковим для всіх, що говорить про європейський підхід у питанні здійснення соціальних виплат.

Аналіз змін, пов’язаних з введенням єдиного соціального внеску, дав змогу відзначити кілька принципових моментів. По-перше, цей платіж дійсно об’єднує в собі нарахування та сплату як зборів соціально-гарантійної спрямованості, так і забезпечувальних зборів: якщо до його введення суб’єкти господарювання нараховують і сплачують внески в чотири різні фонди (при цьому правила такого нарахування та сплати мають свої особливості щодо кожного з них), то з введенням цього єдиного платежу внески підлягають сплаті в один фонд – Пенсійний (за однаковими правилами). По-друге, у застрахованих осіб, як і до запровадження цього платежу, є право на отримання відповідних страхових виплат (послуг) при настанні страхового випадку. По-третє, Пенсійний фонд наділений функціями контролю за правильністю, своєчасністю й повнотою нарахування та сплати єдиного соціального внеску. Разом з тим, фонди соціального страхування не припиняють свого існування: на них покладено обов’язки з призначення (обліку) застрахованим особам відповідних видів виплат і послуг.

У пункті 2.3.2. “Додаткові елементи єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” при дослідженні звітності зі сплати цього внеску зроблено наголос на недосконалості реалізації цілей оптимізації адміністрування, які ставились при запровадженні цього внеску. Мається на увазі необхідність, як і раніше, звітувати перед усіма фондами соціального страхування окремо, що, безумовно не відповідає концепції “єдиного соціального платежу”. Відзначено недоречність запровадженого механізму проведення перевірок платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування декількома суб’єктами – Пенсійним фондом України (до якого, власне, і надходять суми від сплати цього внеску) та фондами соціального страхування. Піддано критиці запропоновану законодавцем можливість залучати до перевірок податкову міліцію, що аргументується особливим режимом справляння цього внеску та неможливістю застосування до нього процедур, які застосовуються при контролі за сплатою податків і зборів.

Зроблено акцент на розширенні кола осіб, що беруть участь у правовідносинах з приводу сплати загальнообов’язкових соціальних платежів. Мова йде про банки, які також стають суб’єктами відповідальності за несвоєчасне перерахування або несвоєчасне зарахування на рахунки органів Пенсійного фонду сум єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування або відповідних фінансових санкцій. У зв’язку із цим аргументовано позицію, відповідно до якої покладання відповідальності на банки за неналежне виконання своїх зобов’язань є позитивним моментом. Раніше траплялися випадки, коли із часу передачі платником платіжного доручення банку та у зв’язку із затримкою проведення операції останнім проходив проміжок часу, достатній для настання відповідальності за неналежне виконання обов’язку зі сплати платежу, а саме сплата не у встановлені строки. З упровадженням зазначеної конструкції за таке порушення відповідатиме банк, а не добросовісний платник.

Відзначено принципово нове положення законодавства, яке регулює справляння єдиного соціального внеску, а саме пропорційний розподіл сум від його надходження відповідно до видів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Такий розподіл здійснюється з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати й соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Крім того, такий розподіл враховує фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків, створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам. Нарешті, покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування також враховується при формуванні пропорцій розподілу єдиного соціального внеску.