| Короткий зміст: | ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет та методи дослідження, сформульовано положення, що містять наукову новизну, окреслено практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію, кількість публікацій, структуру та обсяг роботи.
Розділ 1. «Примусове припинення права власності: історія становлення та розвитку» складається з двох підрозділів та присвячений дослідженню історії розвитку законодавства та цивілістичної доктрини щодо підстав припинення права власності і захисту інтересів власника.
У підрозділі 1.1 “Основні етапи розвитку наукової думки з підстав примусового припинення права власності” наводиться огляд теоретичних праць, концепцій щодо підстав та способів примусового припинення права власності, порівняльно-правовий аналіз загальних положень і передумов, особливості захисту прав та інтересів власника при вилученні майна, сформульовано бачення існуючих проблем. Окремі аспекти інституту примусового припинення права власності висвітлювалися в працях багатьох вітчизняних вчених (М.К. Галянтича, І.О.Дзери, О.В. Дзери, Ю.О. Заіки, В.М. Коссака, Н.С.Кузнєцової, І.М.Кучеренко, Р.А.Майданика, Є.О.Мічуріна, З.В. Ромовської, І.В. Спасибо-Фатєєвої, І.А. Спасибо, Я.М. Шевченко та ін.), у монографії О.В. Дзери « Розвиток права власності громадян в Україні» (1994), питання захисту охоронюваних законом інтересів у приватному праві досліджувала І.В.Венедиктова (2011), проте безпосередньо проблемі захисту прав і інтересів власника при примусовому припиненні права власності присвячена досить невелика за обсягом література (А.З. Баранюк «Позбавлення права приватної власності» (2007), О.С. Харченко «Підстави припинення права власності» (2007). Джерелознавчий огляд наукових праць засвідчує, що в українській науці відсутні фундаментальні праці, в яких знайшли б відображення нові підходи щодо поняття та змісту інтересів власника при примусовому припиненні права власності, особливостей захисту прав і інтересів власника, в контексті розвитку законодавства в напрямку його наближення до законодавства Європейського Союзу, яке передбачає оптимальне співвідношення публічних інтересів з інтересами приватними.
У підрозділі 1.2 «Ґенеза законодавства про примусове припинення права власності», присвяченому дослідженню розвитку та становлення законодавства про примусове припинення права власності, обґрунтовано, що інститут примусового припинення права власності виник, як інститут кримінального права і виступав, як міра покарання за вчинення тяжких злочинів. На період становлення пролетарської диктатури і боротьби із залишками пануючих класів найпоширенішими способами позбавлення права власності були: а) націоналізація; б) конфіскація; в) реквізиція; в) реквізиція з частковою оплатою.
Основними етапами становлення і розвитку інституту примусового припинення права власності в новітній Україні є: а) революційної доцільності, коли підстави припинення права власності були зведені до революційної необхідності, а на захист інтересів власники могли розраховувати лише в окремих випадках (1917 р. – початок 20 років ХХ ст.); б) формування соціалістичної державності, коли залишки приватної власності знищувалися і ліквідовувалися самі передумови виникнення окремих об’єктів на праві приватної власності (початок 20 років – кінець 80 років ХХ ст.); в) сучасний, коли держава намагається демонструвати свою прихильність до загальнолюдських європейських цінностей і створює передумови для здійснення цивілізованої процедури вилучення майна (початок 90 років ХХ ст.); г) перспективний (з моменту гармонізації вітчизняного законодавства) - з досягненням оптимального співвідношення між публічними та приватними інтересами, коли примусове припинення права власності втратить свою надзвичайність, а буде зумовлюватися необхідністю найефективнішого використання власності суспільством.
З розвитком суспільства інститут примусового припинення права власності виступає, як спосіб розв’язання колізії між інтересами приватними та публічними інтересами, та як спосіб захисту суспільних інтересів.
Розділ 2 «Примусове припинення права власності за законодавством України» складається із двох підрозділів, в яких аналізуються підстави примусового припинення права власності.
У підрозділі 2.1 «Підстави та способи примусового припинення права власності з проведенням грошових виплат власнику» розглядаються юридичні факти, передбачені в ст. 346 ЦК, які є підставами для примусового оплатного вилучення майна (примусовий викуп та ін.)
Примусове припинення права власності необхідно розглядати як самостійний публічно-приватний інститут цивільного права, який визначає підстави, порядок та процедуру вилучення майна у власника, та систему гарантій, які забезпечують захист інтересів власника в залежності від підстав вилучення майна.
З метою захисту інтересів власника вважається доцільним поширити фактичний правовий режим майна, яке не може належати особі за законом прийнятим пізніше, на майно, яке було набуто, проте в силу закону не може їй належати. Пропонується доповнити ч. 1 ст. 348 ЦК п. 4: «У такому ж порядку підлягає відчуженню майно, яке набула особа з підстав, не заборонених законом, проте яке їй не може належати». Пропонується внести зміни до п. 2 ст. 18 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», щоб із суми виплаченого відшкодування в першу чергу погашалися боргові зобов’язання, а залишки коштів виплачуватися власнику.
На думку дисертанта відмінність реквізиції, як одного із різновидів оплатного вилучення майна, від оплатного вилучення майна взагалі, полягає саме в тому, що примусове вилучення майна при реквізиції допускає можливість його повернення власнику, а не вилучається виключно для знищення. За умов надзвичайного чи воєнного стану постанова про реквізицію повинна виконуватись негайно, тому законодавство допускає подальшу виплату компенсації. Проте між моментом вилучення майна і моментом виплати ринкова ціна майна може змінитися, тому компенсація повинна відповідати вартості майна на момент проведення виплати, а не на момент вилучення.
Автор пропонує розмежовувати поняття, власне, реквізиції, як примусових заходів, які проводяться за умов воєнного часу та надзвичайного стану з метою використання корисних властивостей вилученого майна, і систему заходів з примусового вилучення майна на оплатних засадах з метою його знищення заради захисту загальнокорисних інтересів.
У підрозділі 2.2 «Підстави та способи примусового припинення права власності без відшкодування його вартості» розглядаються підстави та способи примусового припинення права власності без виплати власнику будь-якої компенсації, передбачені ст. 346 ЦК (конфіскація, звернення стягнення на майно та ін.)
В окремих галузях українського права є свої підстави та особливості застосування конфіскації, проте існує і низка ознак, які дозволяють об’єднати всі конфіскаційні дії в один інститут та провести певне розмежування між ними за низкою класифікаційних ознак. За своїм змістом та призначенням конфіскація являє собою виключно примусове, безоплатне вилучення на користь держави майна, яке належить порушнику на праві приватної власності. Конфіскація виступає, водночас, і як підстава припинення права власності, і як санкція за вчинене правопорушення. За загальним правилом конфісковано може бути лише майно, яке належить правопорушнику на праві приватної власності. Проте власник може вдатися до зловживання правом, надавши, наприклад, в оренду своє майно, заздалегідь знаючи про використання його в діяльності, яка порушує закон. Незважаючи на відсутність правопорушення з боку власника, суспільні інтереси вимагають обмеження діяльності, яка дозволяє за допомогою чужого майна заподіювати шкоду інтересам держави і суспільства.
Вважаємо доцільним поширити на такі випадки положення щодо умов задоволення віндикаційного позову, передбачені ст. 388 ЦК України. Реалізація такої пропозиції дозволить уникнути зловживань як власника майна, що виступає знаряддям чи об’єктом правопорушення, так і особи, яка таким майном володіє.
З метою захисту інтересів держави і суспільства необхідно передбачити можливість примусового вилучення майна за рішенням суду з виплатою власнику відшкодування за рахунок титульного володільця або страхової компанії. При укладанні договору оренди повинен передбачатися обов’язок орендаря застрахувати орендоване майно, а серед страхових випадків – зазначати і примусове вилучення майна в судовому порядку. Примусове вилучення майна за таких обставин буде виступати не як санкція, а як засіб охорони публічного інтересу, мірилом співвідношення інтересів суспільства в цілому і інтересів конкретної приватної особи, яка допускає зловживання наданими їй правами.
Необхідно розмежовувати загальну та спеціальну конфіскацію. Загальна конфіскація застосовується як міра кримінального покарання за вчинений злочин, і полягає у безоплатному вилученні всього майна, яке належить на праві приватної власності порушнику. Спеціальна конфіскація застосовується у адміністративному порядку за вчинення адміністративних, митних та інших правопорушень і полягає у примусовому безоплатному вилученні у власника або у володільця, знарядь чи об’єктів правопорушення або набутого внаслідок цього майна.
Розділ 3. «Способи та межі захисту інтересів власника при примусовому припиненні права власності» складається із трьох підрозділів в яких висвітлюються поняття категорій інтерес власника, механізм захисту інтересів власника, способи та межі такого захисту.
У підрозділі 3.1 »Поняття та зміст інтересів власника при примусовому припиненні права власності» з’ясовується поняття категорії «інтерес» в цивільному законодавстві та в цивілістичній літературі та аналізується його зміст. Під інтересом власника, як об’єкта цивільно-правового захисту, в контексті нашого дослідження, необхідно розуміти майнові блага, які власник втрачає, або вже не може набувати внаслідок примусового припинення права власності на певне майно, яке підлягає вилученню. Зловживання особою належними їй правами не позбавляє її права на захист приватного інтересу взагалі.
Інтерес власника полягає у: а) законності підстав припинення права власності на майно; б) переліку майна, яке підлягає вилученню; в) порядку, процедурі і часі вилучення майна; г) розмірі і порядку виплати компенсації, якщо вона сплачується; д) можливості оскаржити дії компетентних органів про вилучення майна чи про його оцінку; є) можливості повернення в натурі вилученого майна. Обставинами, які впливають на характер інтересів власника, що підлягають захисту у встановленому порядку, є, перш за все, підстави примусового припинення права власності: а) протиправна поведінка самого власника, яка зумовлює, наприклад, застосування до нього санкцій у вигляді конфіскації, безоплатного чи оплатного вилучення майна; б) наявність державних чи громадських потреб, реалізація яких зумовлює примусове оплатне вилучення майна; в) наявність інших публічних інтересів, які домінують над інтересами приватними, і здійснення яких зумовлює примусове вилучення майна.
Власник повинен бути впевнений щодо: 1) наявності законних підстав для примусового припинення права власності; 2) визначених меж застосування рішення про примусове вилучення об’єктів права власності; 3) отримання відшкодування в натурі, а при неможливості – отримання повної грошової компенсації за втрату матеріальних благ існуючих або не набутих у зв’язку із припиненням права власності; 4) своєчасності отримання компенсаційних виплат; 5) наявності гарантованої можливості звернення до суду за захистом своїх прав.
У підрозділі 3.2 «Механізм реалізації захисту інтересів власника при примусовому припиненні права власності» розглядається поняття механізму захисту інтересів власника та його елементи.
Специфіка цивільно-правового захисту майнових і немайнових прав та інтересів полягає, насамперед, як у застосуванні таких юридичних засобів чи способів, що забезпечують усунення перешкод у здійсненні права власності та відновлення майнового становища, так і виплату справедливої компенсації за блага, які неможливо поновити.
Під механізмом захисту приватних інтересів необхідно розуміти систему цивільно-правових засобів, спрямованих на здійснення та реалізацію прав власника, які дозволяють йому захистити свої інтереси, пов’язані із правомоччями власника.
Мета такого механізму – забезпечення реального захисту інтересів власника. Кожний складовий елемент механізму повинен не лише виправдовувати визначену мету, а і створювати передумови для належного здійснення та застосування наступної ланки захисту. Належний механізм захисту майнових прав та інтересів власника при примусовому припиненні права власності повинен включати не лише сукупність способів захисту порушеного права, і, як наслідок, поновлення порушених прав шляхом самозахисту, добровільного вчинення дій боржником, винесення судового рішення, яким задовольняються позовні вимоги власника, забезпечення реального виконання такого рішення, та, водночас, унеможливлення зловживання власником своїми правами.
Засоби захисту – це цивільно-правовий інструментарій, передбачений законом, який безпосередньо може використовувати як зацікавлена особа, так і інші органи, до компетенції яких відноситься захист цивільних прав та інтересів учасників цивільного обороту, і зміст якого включає як припинення порушення прав та інтересів чи відновлення порушеного права, так і відшкодування заподіяної шкоди. Елементи механізму захисту майнових прав та інтересів власника при примусовому припиненні права власності є уніфікованими або зумовлені конкретними підставами припинення права власності: вчиненням злочину чи правопорушення власником, необхідністю захистити або задовольнити державні чи громадські інтереси.
Найефективнішим способом усунення негативних наслідків майнового характеру, які пов’язані із примусовим припиненням права власності, є відновлення майнового стану особи. Натуральність задоволення інтересів власника робить цей спосіб захисту найбільш простим, оперативним і ефективним способом поновлення майнових прав. Правовими гарантіями в механізмі захисту майнових прав та інтересів власника може стати норма, яка надасть власнику можливість вимагати повернення майна в позасудовому порядку, якщо державою (чи уповноваженою на це особою) не відшкодовано повну вартість примусово відчуженого майна, за умови, що таке майно фактично збереглося в натурі.
Доцільно також розмежувати визначення вартості майна, що підлягає примусовому відчуженню в різних правових режимах. Захист інтересів власника при примусовому припиненні права власності передбачає два етапи: 1) перевірка правових підстав примусового припинення права власності; 2) вчинення дій, спрямованих на охорону прав та інтересів власника або на захист при їх порушенні.
У підрозділі 3.3 «Способи та межі захисту інтересів власника при примусовому вилученні, оцінці та реалізації майна» увага приділена порядку і процедурі оцінки майна при його примусовому вилученні чи реалізації та особливостям захисту інтересів власника на цьому етапі.
Під способами захисту традиційно розуміють сукупність засобів, спрямованих на поновлення порушених прав. Механізм захисту інтересів власника майна не обмежується встановленням законності підстав примусового припинення права власності. Оцінка майна боржника є важливою стадією у виконавчому провадженні і залежить від різних критеріїв. Якщо при вільному продажі майна окрім ринкової вартості (найбільш вірогідної ціни продажу на відкритому конкурентному ринку), може бути і споживча ціна, то оцінка майна, яка проводиться професійними оцінювачами таку можливість не передбачає.
Вважаємо доцільним розмежувати визначення вартості майна, що підлягає примусовому відчуженню в різних правових режимах. Так, якщо до введення правового режиму надзвичайного стану, можливо визначити ринкову вартість майна, тому, що в країни будуть зберігатись ринкові відносини, то при введенні правового режиму воєнного стану вартість майна значно зменшується, а деяке майно може знецінитись в зв’язку неактуальністю на даний час, але після скасування такого режиму вартість майна може повернутись до тієї відмітки, що була до введення режиму.
Законодавець не проводить відмінності між стягненням на майно боржника за цивільно-правовим зобов’язаннями, і як міру покарання за вчинений злочин в кримінального порядку. Проте суспільна небезпека, яка настає внаслідок вчинення злочинних дій і, як наслідок цивільного правопорушення не є тотожними. Тому, на нашу думку, необхідно з врахуванням цієї обставини переглянути і перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, в якості додаткової міри покарання за вчинення злочину, та яке вилучається для виконання цивільно-правових зобов’язань.
З метою захисту інтересів власника майна, вилученого за умова надзвичайного стану, необхідно прямо в законі передбачити право власника на повернення вилученого майна в позасудовому порядку, за умови, якщо майно збереглося в натурі, а його вартість державою не відшкодовувалася. В Законі також необхідно визначити момент набуття державною права власності на майно, що підлягає примусовому відчуженню, та забезпечити власнику можливість відслідковувати подальшу долю цього майна.
Для унеможливлення уникнення боржником виконання рішення суду чи іншого виконавчого документа доцільно відмовитися від інституту добровільного виконання рішення суду та іншого органу у виконавчому провадженні; зобов’язати боржника надавати державному виконавцю відомості про свій майновий стан; створити правовий механізм, який би забезпечив безперешкодний доступ державних виконавців до майна боржників |
