ЗАХИСТ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ПРИ ЛІКВІДАЦІЇ, РЕОРГАНІЗАЦІЇ ТА БАНКРУТСТВІ ПІДПРИЄМСТВА, УСТАНОВИ, ОРГАНІЗАЦІЇ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і задачі роботи, визначено наукову новизну дослідження, його практичне і теоретичне значення, наведено дані, що свідчать про апробацію дисертації та її наукових висновків.

Розділ 1. «Загальна характеристика ліквідації, реорганізації та банкрутства підприємства, установи, організації як підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історичний розвиток законодавства у сфері праці при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації» досліджено історичні етапи розвитку трудового законодавства у сфері праці при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації, до яких віднесено: 1) період, який тривав з часів Київської Русі до кінця ХІХ ст. 2) кінець ХІХ - початок ХХ ст. – зародженням правового регулювання захисту трудових правовідносин у сфері праці при ліквідації, реорганізації підприємства, установи, організації в умовах всебічного та інтенсивного розвитку державної промисловості та прогресу індустріалізації; 3) з 1991 року – по теперішній час – становлення незалежної України, що ознаменувався переходом до ринкових відносин. У відповідний період набувають поширеності такі економіко-правові явища, як ліквідація та банкрутство підприємств, установ та організацій, які врегульовано правовими нормами сучасного державного законодавства. Розвивається інститут юридичної відповідальності за здійснення злочинів, пов'язаних з банкрутством.

У підрозділі 1.2. «Поняття та юридична сутність ліквідації, реорганізації та банкрутства підприємства, установи, організації в сучасний період» удосконалено понятійно-категоріальний апарат, та визначено, що банкрутство – це комплексна та універсальна для всіх галузей науки правова категорія, котра являє собою економічно-правове явище, що виникло внаслідок впливу зовнішніх (кризові явища, що характеризують державну, соціальну, економічну сфери життєдіяльності) та внутрішніх (економічна нерентабельність господарчої, підприємницької діяльності, неефективність управлінських дій) факторів та являє собою специфічний стан суб’єкта господарювання: фізичної особи – підприємця, юридичної особи (підприємства, установи, організації), котрий спонукає виникненню зобов’язальних правовідносин з працівниками, державою, кредиторами, що мають вимоги виплати боргів, пред’явлені у встановлені законодавством строки, відповідно до ліквідаційної процедури, розпочатої за рішенням господарського суду. На підставі аналізу наукових та законодавчих підходів до понять реорганізація та ліквідація підприємства, установи, організації остання визначена як припинення суб’єкта господарювання, на підставах, в порядку та черговості задоволення вимог кредиторів, передбачених законодавством України; а реорганізація підприємства, установи, організації визначена як комплексний процес виникнення, перетворення або припинення юридичної особи або її структурного підрозділу шляхом здійснення юридично значущих дій і ухвалення юридичних актів керівником, що направлені на перехід прав і обов’язків підприємства, установи, організації, що реорганізується в порядку універсального правонаступництва, до новоутворених (або які продовжують існування) суб’єктів господарювання з метою подолання проблем у їх функціонуванні та оптимізації, прогресивного розвитку та ефективності виробництва, відповідно до соціальних та державних потреб, викликаних новими економічними умовами, та отриманні прибутку. Вивільнення працівників – це процес масового (колективного) звільнення працівників, що поєднує в собі сукупність індивідуальних випадків розірвання трудового договору з працівниками на законних підставах відповідно до ч.1 ст. 40 КЗпП з урахуванням переважного права на залишення на роботі, в результаті якого роботодавець взаємодіє з профспілками, працівниками, компетентними державними органами виконавчої влади з метою надання моральної та матеріальної допомоги особам, котрі знаходяться під загрозою звільнення, та виникнення ефективних правовідносин зайнятості населення України.

У підрозділі 1.3. «Порядок та умови розірвання трудового договору при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації» визначено особливості процедури розірвання трудових правовідносин між працівником та роботодавцем при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації. З'ясовано зміст поняття «порядок розірвання трудового договору при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації».

Основними етапами розірвання трудового договору у разі ліквідації та банкрутства підприємства, установи, організації є: 1) настання законних підстав розірвання: припинення юридичної особи внаслідок визнання її банкрутом і/або наявністю рішення про початок ліквідаційної процедури; 2) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу; 3) видача трудової книжки та наказу працівникові в день його звільнення. 4) проведення подальших розрахунків з працівником у відповідності до черговості задоволення вимог кредиторів, зазначених державним законодавством України. Основними етапами процедури розірвання трудового договору при здійсненні керівником суб’єкту господарювання змін в організації виробництва та праці, реструктуризації, реорганізації, визначені: 1) прийняття та оформлення належними чином рішення щодо скорочення чисельності або штату працівників; 2) видання наказу про внесення змін до штатного розпису; 3) визначення майбутнього складу трудового колективу з врахуванням переважного права на залишення на роботі, поновлення на роботі; 4) доведення до відома державної служби зайнятості про вивільнення працівників відповідно ст. 49²КЗпП України; 5) попередження працівників про наступне вивільнення за два місяці, відповідно ст. 49²КЗпП України; 6) внесення пропозиції працівникам щодо переведення на іншу роботу; 7) отримання згоди виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації на звільнення працівників; 8) оформлення наказу про звільнення працівників; 9) видання працівнику трудової книжки, копії наказу про звільнення в день звільнення, проведення розрахунків; 10) здійснення заходів щодо сприяння у подальшому працевлаштуванні вивільнених працівників.

Розділ 2. «Гарантії захисту конституційних прав працівників при вивільненні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика юридичних гарантій вивільнення працівників при ліквідації, реорганізації, банкрутстві підприємства, установи, організації в Україні та в зарубіжних країнах» охарактеризовано юридичні гарантії вивільнення працівників при ліквідації, реорганізації, банкрутстві підприємства, установи, організації, в результаті чого розроблено ряд конструктивних пропозицій для подальшого удосконалення трудового законодавства України.

В процесі дослідження дисертантом з’ясовано зміст поняття «вивільнення працівників», зроблено висновок про те, що «юридичні гарантії вивільнення працівників» – це окрема, самостійна, правова категорія, котра являє собою сукупність, передбачених нормами загального та спеціального законодавства, засобів, способів та умов реалізації, захисту та охорони від неправомірних порушень трудових прав, свобод інтересів працівника під час звільнень масового характеру внаслідок скорочення чисельності або штату працівників, викликаних ліквідацією, реорганізацією, банкрутством підприємства, установи, організації.

Встановлено, що недоліками вивільнення працівників при ліквідації, реорганізації, банкрутстві підприємства, установи, організації в Україні є: а) організаційні: відсутність розвитку інституту вивільнення працівників та невідповідність міжнародним стандартам; відсутність планування вивільнення працівників; в) законодавчі: відсутність визначення поняття «вивільнення працівників»; неузгодженість правових положень ст.ст.49², 49⁴КЗпП України та ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення» щодо визначення строків та підстав виникнення вивільнення працівників; відсутність вичерпного переліку осіб, що мають право на першочергове залишення на роботі при вивільненні працівників; відсутність визначеності причин вивільнення працівників законодавцем в спеціальних нормативно-правових актах.

У підрозділі 2.2. «Розгляд та вирішення трудових спорів при ліквідації, реорганізації, банкрутстві підприємства, установи, організації» охарактеризовано порядок розгляду трудових спорів при виникненні неплатоспроможності суб’єктів господарювання між працівниками та роботодавцем, в результаті чого виділено основні особливості їх вирішення для означених випадків.

Визначено наступні особливості трудових спорів при ліквідації, реорганізації, банкрутстві підприємства, установи, організації, які полягають в тому, що: 1) Ліквідація, реорганізація та банкрутство підприємства, установи або організації являють собою юридичні факти-умови для виникнення трудових спорів між роботодавцем та вивільненими працівниками. 2) Трудові спори при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи або організації мають суб’єктивні і об’єктивно-організаційні причини. 3) Предмет трудових спорів – порушення роботодавцем конкретних вимог та положень трудового законодавства щодо порядку звільнення та вивільнення, надання юридичних гарантій, виплати заборгованості заробітної плати. 4) Трудові спори при ліквідації, реорганізації та ліквідації підприємств, установ, організацій мають як індивідуальний, так і колективний характер.

Виділено основні етапи розгляду трудових спорів при ліквідації, реорганізації та ліквідації підприємств, установ, організацій: 1) Переговори – це досудовий спосіб вирішення як індивідуальних, так і колективних трудових спорів з метою їх примирення, що повинні мати місце на будь-якому етапі розгляду суперечок. 2) Індивідуальні трудові спори розглядаються: а) у позасудовому порядку комісіями по трудовим спорам; б) у судовому порядку у відповідності до Конституції України, КЗпП України; 2) Колективні трудові спори розглядаються: а) відповідно до положення ст. 8 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» розгляд колективних трудових спорів здійснює примирна комісія; б) відповідно до положення ст. 10 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» розгляд колективних трудових спорів здійснює незалежний посередник; в) відповідно до положення ст. 11 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»: розгляд колективних трудових спорів здійснює трудовий арбітраж; г) розглядаються Національною службою посередництва і примирення відповідно до положення ст. 15 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

У підрозділі 2.3. «Особливості реалізації права на судовий захист осіб, звільнених при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації» визначено сутність права на судовий захист трудових прав, свобод та законних інтересів звільнених і/або вивільнених працівників, особливості його реалізації.

Передбачено гарантії захисту прав осіб, звільнених при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації, до яких належать: 1) стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсаційних та інших соціальних виплат у разі незаконного звільнення має здійснюватися як шляхом індивідуального звернення до суду з відповідними позовними заявами, так і в результаті поєднання аналогічних вимог в межах одного позову, що є найбільш дієвим способом примусити роботодавця виконати зобов’язання; 2) держава має надавати юридичну, консультаційну підтримку особам, що звільняються або вивільнюються при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації як додатковий спосіб їх соціальної підтримки; 3) держава має спрямовувати свої дії на запровадження прецедентного права у судовій практиці з огляду на завантаженість судів аналогічними справами про порушення трудових прав працівників при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації, їх тривалий розгляд.

Розділ 3. «Проблеми та шляхи удосконалення захисту трудових прав осіб під час змін в організації виробництва та праці» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Проблемні питання, що виникають у сфері праці під час ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації» досліджено основні проблемні питання, що виникають в трудовій сфері життєдіяльності людини та громадянина України під час ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації внаслідок порушення роботодавцем трудових прав, свобод та законних інтересів працівників в межах окремих етапів процедури розірвання трудових правовідносин, котрими є: 1) порушення вимог щодо попередження роботодавцем працівників про вивільнення або звільнення під час ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації, яке має бути офіційним та здійсненим у визначені трудовим законодавством строки; 2) порушення вимог, передбачених ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, котре надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці й реорганізації підприємства, установи, організації; 3) неправильне визначення підстав розірвання трудового договору під час ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації роботодавцем; 4) незаконне звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці. Проте ці правила не поширюються на випадок повної ліквідації підприємства, установи чи організації; 5) порушення роботодавцем законних вимог трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників; 6) здійснення роботодавцем фіктивного банкрутства, відсутність доказів щодо змін організації виробництва і праці, на підставі котрих здійснилося скорочення чисельності або штату працівників; 7) порушення роботодавцем законних вимог трудового законодавства щодо порядку переведення працівників на іншу роботу; 8) порушення роботодавцем вимог державного законодавства щодо порядку надання працівникові юридичних гарантій при звільненні або вивільненні при ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації.

У підрозділі 3.2. «Напрямки удосконалення захисту трудових прав працівників під час змін в організації виробництва і праці» запропоновано основні шляхи досягнення ефективності функціонування трудової сфери життєдіяльності людини та громадянина України під час ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації, котрі полягають у: 1) посиленні нагляду та контролю за додержанням вимог трудового законодавства під час ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації за допомогою реалізації нових форм та методів діяльності компетентних органів: їх взаємодії між собою та з правоохоронними громадськими організаціями, проведення прес-конференцій з метою інформування населення про стан законності в трудовій сфері життєдіяльності, інформування населення про зміни в державному законодавстві та роз’яснення механізмів їх реалізації, тощо; 2) посиленні юридичної відповідальності учасників трудових правовідносин, котрі вчиняють правопорушення, за рахунок посилення санкційних правових норм, направлених на збільшення розмірів штрафів.

Зазначено, що заходами ефективного вирішення проблемних питань у сфері праці під час ліквідації, реорганізації та банкрутстві підприємства, установи, організації є: 1) удосконалення правового врегулювання процесу ліквідації, реорганізації та банкрутства підприємства, установи, організації за допомогою: а) закріплення у межах чинного державного законодавства основоположних нормативних дефініцій: «ліквідація», «організація виробництва і праці», «банкрутство» «реорганізація», «вивільнення працівників»; б) узгодження між собою трудового й господарського права за допомогою використання та розуміння єдиної термінології; в) досягнення балансу інтересів боржників і кредиторів, роботодавців та працівників в межах інституту банкрутства та в процесі ліквідації, реорганізації; 2). запровадження дійових заходів та механізмів для належного соціального захисту працівників неплатоспроможних підприємств та практичній реалізації правових норм. 3) боротьба з численними порушеннями положень трудового законодавства України та, відповідно, трудових прав, свобод та інтересів працівників.