ЗАКОНОМІРНОСТІ ЯКІСНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРЕДМЕТНИХ ІМЕН У СТРУКТУРІ УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО СТИЛЮ

Короткий зміст

У вступі обгрунтовується вибір теми, її актуальність, визначається мета і завдання дисертації, окреслюються методи, предмет, об’єкт та матеріал дослідження, розкривається зв’язок з науковими програмами та темами, можливості теоретичного і практичного застосування результатів виконаного аналізу, визначається наукова новизна роботи.

У першому розділі "Статус предметних імен у структурі наукового тексту", який складається з трьох підрозділів, окреслюється категорія предметності у лінгвістичному аспекті, виокремлюється множинність предметних субстантивів, якій притаманні власні внутрішньомножинні семантико-парадигматичні зв’язки й особливий стилетворчий потенціал з розгалуженим спектром рівнорядних/нерівнорядних атрибутивних кваліфікаторів, характери заторів, ідентифікаторів тощо.

У підрозділі "Диференційні і класифікаційні ознаки предметних імен" аналізу підлягає семантико-тематична група (СТГ) предметних імен у системі семантико-парадигматичних зв’язків. Констатується, що залежно від лексико-граматичних можливостей вираження реальної предметності в денотаті імені вся сукупність розрядів - складників предметних субстантів розмежовується на ядро, напівпериферію і периферію. Ядерну групу складають лексеми, диференціюйною ознакою яких є здатність утворювати співвідносні форми однини/множини і поєднуватись з кількісними числівниками. Напівпериферію предметних імен утворюють лексеми, неіндиферентні щодо ідеї рахунку, проте остання не набуває формального вираження (іменники sing.t., pl.t., невідмінювані іменники, власні назви осіб/істот, підприємств, організацій, установ). Периферійну групу складають збірні, речовинні іменники, субстантиви на позначення будівельного матеріалу. Проводиться вичленування СТГ предметних імен лексичної системи будівництва і віднесення їх до одного з угруповань (ядерного, напів- чи периферійного) зі встановленням їх здатності виражати реальну предметність імені.

У системі семантико-парадигматичних зв’язків СТГ предметних імен значного поширення набувають формальні/семантичні опозиції лексем (формальна опозиція тотожності, семантична опозиція тотожності, привативні та еквіполентні семантичні опозиції), відіграючи важливу роль в організації лексичної системи будівельного підстилю наукової мови і зумовлюючи ієрархічний характер його внутрішньої структури.

У підрозділі "Функціонально-жанрові особливості наукового будівельного підстилю" простежуються парадигматичні (наявність у сукупності текстів спільних формальних і змістових компонентів), синтагматичні (з двома спектрами: 1) лінійний зв’язок текстів однієї текстеми; 2) лінійний зв’язок текстів ідіостилю одного адресанта (цикли, збірники, монографії) особливості науково-будівельного підстилю, для якого притаманні: а) тематична єдність; б) жанрово-мовленнєва маркованість; в) телеологічність; г) лексична наповнюваність; ґ) функціонально-комунікативна спрямованість використання предметних імен; д) внутрішньотекстова закріпленість якісно-атрибутивних компонентів та ін. Аналізуються закономірності модифікації науково-будівельних текстів, зокрема простежуються вияви останньої в межах наукової статті з метою визначення змістових, композиційних, мовних особливостей її жанрових різновидів. Базуючись на семантичних критеріях, стверджується, що науково-будівельна стаття, залежно від комунікативно-авторської настанови, обсягу і складності висловлюваної інформації, рівня фонових знань адресата здатна в межах підстилю до модифікації, знаходячи вияв у теотеричному, прикладному, інформативному, популярному різновидах. Специфічність науково-будівельної статті першочегово виявляється у тематичному плані, в актуалізації загальнотеоретичних і теоретико-практичних проблем і питань сфери будівництва, що зумовлює насиченість будівельною термінологією, номенклатурними знаками, що разом із засобами жанрового упорядкування матеріалу дозволяє створити структурно і композиційно завершений текст науково-будівельної статті.

У підрозділі "Особливості функціонального навантаження предметних імен у наукових текстах" предменті субстантиви підлягають аналізу на рівні субстанційної синтаксеми у реченнєвій структурі науково-будівельного тексту з дослідженням функціонально-семантичної диференціації кожної субстанційної синтаксеми, ступеня її позиційної закріпленості, спричиненої семантичною природою предиката відповідного речення.

У результаті семантичної диференціації множинність предметних імен розчленовується на дві групи: 1) групу власне-предметів, компоненти якої реалізують суб’єктну, об’єктну₁, адресатну й інструментальну субстанційні синтаксеми конкретного речення; 2) групу невласне-предметів, в якій предметні субстантиви заповнюють внутрішньореченнєві синтаксичні позиції об’єктної₂ і локативної субстанційних ситаксем.

При такому поділі субстантиви - складники групи власне-предметів, сприймаються як субстанції з більшою/меншою мірою визначеності просторових меж і параметрів, здатні існувати окремо від інших предметів об’єктивної дійсності, які реалізують ідею рахунку. До групи невласне-предметів належать іменники з послабленим виявом ознак конкретної предметності. Так,  частина іменників – складників групи невласне-предметів (іржа, шпара, тріщина, просвердлина і под.) позбавлена автономності існування; іменники – назви будівельних матеріалів (цемент, пісок, шпаклівка і под.), розчинів (клей, вапно, дьоготь тощо), рідин (фарба, лак, оліфа і под.) піддаються якісно-кваліфікаційному виміру, але не самій ідеї рахунку.

У внутрішньореченнєвій семантико-синтаксичній структурі  науково-будівельного підстилю мови наявне функціонально-семантичне варіювання   субстанційних синтаксем. Так, суб’єктна і об’єктна₁ субстанційні синтаксеми виявляють значну семантичну розгалуженість (пор.: суб’єкт/об’єкт власне-дії; суб’єкт/об’єкт локативного предиката дії; суб’єкт/об’єкт стану; суб’єкт/об’єкт процесу; суб’єкт/об’єкт якісної ознаки; суб’єкт/об’єкт квантитативного предиката), порівняно менша кількість семантичних різновидів спостерігається в інструментальній (варіанти знаряддя дії і засобу дії) та адресатній синтаксемах. Локативна синтаксема виконує подвійну функцію: називає предмет об’єктивної дійсності і вказує на статичну/динамічну та контактну/дистантну локалізацію просторового орієнтира, що зумовлює семантичну варіативність предметних субстантивів – заповнювачів відповідної синтаксичної позиції.

Значна за кількісним обсягом і семантичним потенціалом СТГ предметних імен, заповнюючи внутрішньореченнєву синтаксичну позицію субстанційної синтаксеми у науково-будівельному тексті, диференціює субстанції за рівнем вияву реальної предметності, значеннєвої конкретності, параметричної достатності. Так, наприклад, об’єктну сильнокеровану синтаксичну позицію здатні заповнювати як ЛСГ конкретних предметних субстантивів на позначення конкретних предметів (машин, агрегатів, різного типу конструкцій, деталей та вузлів механізмів, зрідка - назви істот), так і ЛСГ предметних імен з певною узагальненістю значення і розмитістю параметричних характеристик (назви будівельних матеріалів, речовин, розчинів, сумішей тощо), або ЛСГ – назви сукупності предметів, об’єктів, що сприймаються як єдине ціле (вантаж, транспорт, обладнання і под.), пор.: Півформи очищають, змазують, складають… (ТБЗБК, с. 269); Пігмент легко очищати… ганчіркою (ЗБКВК, с. 212).

У другому розділі “Закономірності якісної кваліфікації предметних імен у структурі простого формально неускладненого речення”, який складається з трьох підрозділів, детальному аналізу підлягають типи спеціалізованих і неспеціалізованих якісних кваліфікаторів предметних імен у науково-будівельних текстах з послідовним описом їхньої структури, функціонально-семантичного діапазону, визначенням особливостей атрибутивно-кваліфікативної функції препозитивних власне-атрибутивних, постпозитивних субстантивних та напівпредикативних реалізаторів атрибутивності. Розглянуто структуру, семантику, функції терміносполук з предметними іменами. Виявляються диференційні ознаки формальної і семантичної елементарності / неелементарності простого речення у жанрових різновидах науково-будівельного тексту.

У підрозділі “Статус спеціалізованих атрибутивних елементів як якісних кваліфікаторів предметних імен” акцентується, що саме препозитивні атрибутивні (прикметникові, дієприкметникові) компоненти при предметному імені можна дефінувати як спеціалізовані, мотивуючи це їх: 1) внутрішньореченнєвим статусом; 2) позиційною закріпленістю; 3) закономірностями лінійного внутрішньореченнєвого розгортання; 4) семантичним навантаженням у структурі речення та семантичною спеціалізованістю; 5) закономірностями семантико-парадигматичних зв’язків атрибутивних елементів; 6) специфікою категорійної семантики.

Атрибутивний компонент при предметному імені за своєю семантикою здатний охоплювати різноманітні кваліфікації предмета, звужуючи його поняттєву сферу і переводячи номинацію у суто денотативну сферу, надаючи при цьому субстантиву статус маркованості. Відбувається процес перетворення родового поняття у видове, при цьому маркером цієї видової модифікації постає атрибутивний елемент.

Спостережено, що вибір атрибута при конкретному денотаті в аналізованих текстах зумовлений рядом причин: а) рівнем термінологізації: репрезентативність атрибута при певному предметному імені часто постає регулярною і характеризується здатністю до відтворюваності у жанрових різновидах науково-будівельного тексту; такі ознаки атрибута переводять частину сполук у розряд потенційно термінологізованих словосполук аналітичного характеру: арматурний пакет (ТБЗБК, с. 56), цанговий затискувач (ТБЗБК, с. 75), вапняне тісто (МОРБ, с. 41); б) характером фактологічної інформації та напрямками досягнення конкретизації: саме атрибутивні компоненти при предметному імені спрямовані на репрезентацію внутрішньохарактерних властивостей субстантива і поглиблення наявної фактологічної інформації, що постає можливим завдяки семантичним властивостям атрибута: насичений вапняний розчин (ТБЗБК, с. 65), поздовжня робоча ненапружена арматура (МОРБ, с. 79); в) колокаційними властивостями поєднуваних слів тощо.

Помічено, що у науково-будівельних текстах імена релятивної семантики утворюють атрибутивні словосполуки (далі АС) з облігаторною валентністю: проектне розміщення (Наука 1975, с. 101), стійке протистояння конструкцій (Клименко, Барабаш 1994, с. 189), а в АС з факультативною валентністю стрижневим компонентом виступають абсолютні субстантиви: азбестоцементний фіксатор (МОРБ, с. 100), цементно-піщаний розчин (ТБЗБК, с. 91) і под., при цьому простежується абсолютне домінування АС останнього типу з 2,5% проти 97,5% на 1000 АС, зафіксованих методом суцільної вибірки.

Аналіз АС за типом номінації (первинна/вторинна) виявив непоширеність у науково-будівельному тексті АС вторинної номінації, тоді як АС первинної номінації здатні виражати два типи інформативних мовних значень: логіко-предметне (репрезентативне) та інформативно-оцінне (інформаційно-кваліфікаційне).

АС з власне-репрезентативним значенням передають “інтелектуальний” зміст предмета, репрезентуючи його з певного кута зору: термореактивна смола (МОРБ, с.44), вантажна натяжна станція (МОРБ, с. 132); АС з інформаційно-кваліфікаційним значенням експліцитно відтворюють динамічні характеристики предмета, його постійні/змінні параметри: високоміцний напружувальний дріт (ТБЗБК, с. 12), дисперсно армований бетон (МОРБ, с. 41) тощо. Особливого виміру набувають: 1) складні атрибути – характеризатори, другий компонент яких відображає аспектуальну властивість абстрактного предмета (потоко-розчленований метод); 2) похідні атрибути, в яких повністю зберігається акціонально-темпорально-аспектна семантика з максимальним наближенням до предметних імен конкретного значення: осьове пересування (Наука 1975, с. 108), роликове пересування (МОРБ, с. 112).

У результаті проведеного аналізу структурної будови АС, яка визначається ступенем злитості компонентів, кількістю складників, характером синтаксичного зв’язку, способами поширення стрижневого слова, виявлено, що науково-будівельний текст, окрім простих і складних, допускає досить широку репрезентацію комбінованих АС за моделями: а) атрибутивний компонент + просте АС: легкий конструкційний бетон (МОРБ, с. 48); б) просте АС + просте АС: активний кремнезем пористих заповнювачів (МОРБ, с. 157); в) опорний субстантив + просте АС: вироби з важкого бетону (ТБЗБК, с. 49); г) опорний субстантив + комбіноване АС з двома атрибутивними компонентами: видалення перезволоженого пароповітряного середовища (ТБЗБК, с. 199); ґ) просте АС + залежний субстантив: тильний бік плитки (МОРБ, с.196) та ін.

У науково-будівельних текстах досить репрезентативними постають  структурно-семантичні особливості АС: 1) у постпозитивній позиції артибут, виконуючи кваліфікаційну функцію, набуває ознак внутрішньореченнєвої відносної напівпредикативності: плити склокремнезитові (МОРБ, с. 255), паркет штучний (МОРБ, с. 256). Виявлено, що з-поміж АС цього типу 12% складають АС з двома постпозитивними спеціалізованими атрибутами: плити чавунні дірчасті (МОРБ, с.521), а 5,3% - з трьома спеціалізованими атрибутами: плити сталеві штамповані перфоровані (МОРБ, с.255), що є свідченням процесу внутрішньосистемної термінологічної аналітизації; 2) у комбінованих АС атрибутивні компоненти розташовуються за їхньою градаційною значущістю: термоізоляційний підвісний ковпак (ТБЗБК, с.171) (кваліфікаційне значення + функціональне призначення + предметне ім’я); 3) поєднання у складі АС кваліфікатора процесуального типу і власне – якісного дозволяє відобразити динаміку властивостей предмета або результативність дії, що спричинила утворення предмета (розчину, суміші, речовини, матеріалу тощо): свіжовідформований застигаючий бетон (МОРБ, с.133), пластифікуючі хімічні домішки (МОРБ, с.156); 4) лексична валентність субстантива спричинює можливість утворення при ньому рядів однорідних атрибутивних компонентів з атрибутивно-кваліфікаційною спроможністю: гладкі, рельєфні, одно-/багатокольорові панелі (ТБЗБК, с.194); 5) витворення цілісної вичерпної характеристики предмета досягається, зокрема, завдяки ланцюговому поєданню кількох АС у єдину структурно-смислову єдність, яка здатна репрезентувати кваліфікаційні, диференційні, функціональні та інші ознаки предметного імені: торцеві шашки з антисептованої деревини хвойних і твердих порід чотири- і шестигранної форми (МОРБ, с.257); 6) АС притаманні: лексична строкатість, розмаїтість словникового складу, абсолютне домінування книжно-кодифікованих лексем, іншомовних елементів, відсутність розмовних вкраплень, хоча непоодинокими постають випадки образного переосмислення атрибутивного компонента: ніздрюватий бетон (МОРБ, с.121).

У розділі окремо розглядаються особливості терміноутворення у мові будівельної галузі. Еволюція та ускладення виробничо-будівельного процесу, поповнення терміносистеми суміжно-галузевими термінами і системно центрованими загальновживаними словами, потреба постійної конкретизації багатьох понять призводить до виникнення й активного використання термінів, утворених аналітичним (синтаксичним) способом – термінологічних словосполучень (ТС), які складають, за нашими підрахунками, 49,5% (за матеріалами РУС: будівництво – 52,3%) від загальної кількості термінів, і яким властивий граничний вияв однозначності, зручність для систематизації, класифікації споріднених, утворених однією моделлю понять, чіткість у вираженні семантичних відношень, окресленість синтаксичних зв’язків.

Враховуючи, що диференційні риси ТС простежуються у їхній семантико-структурній типології, було проведено вичленування семантичних типів ТС з предметним ім’ям у функції опорного компонента, диференціація ТС за ступенем злитості компонентів (розкладні/нерозкладні ТС), окреслено типові для наукового тексту структурні моделі ТС із зазначенням особливостей семантичного навантаження компонентів ТС й утворюваного семантичного зв’язку. Зазначається, що номінації будівельної сфери, стрижневим компонентом яких постають предметні імена, відображають родо-видову ієрархію понять, при цьому предметний іменник вказує на родове поняття, а видові ознаки позначають спеціалізовані носії атрибутивної семантики – власне- і невласне-ад’єктиви, іменники у родовому, рідше давальному, орудному і місцевому відмінках: шпалерний валик (МОРБ, с. 208), ступінь вібрації розчину (МОРБ, с. 99), ведене ланцюгове колесо (ТБЗБК, с.44), будівельний візок на пневмоходу (МОРБ, с.246), і под. У своєму загалі ТС, що охоплюють ад’єктивно-субстантивні, субстантивно-субстантивні та інші утворення, є інформаційно- і термінологічно-типізованими. Структурною особливістю ТС у науково-будівельних жанрах постає тенденція до багаточленності, внаслідок якої витворюються різноманітні параметри аналітизму і лапідарності.

Підрозділ “Особливості атрибутивно-кваліфікаційної функції неспеціалізованих елементів” присвячений аналізу субстантивних постпозитивних реалізаторів атрибутивної семантики, які характеризуються розмаїтим морфологічним діапазоном вираження (іменниково-відмінкові форми), різною частотністю вживання, що мотивується ступенем набуття формою атрибутивної семантики, яка досить часто маркована синкретизмом (атрибутивним + об’єктним, атрибутивним + обставинним тощо): окисли (які? чого?) заліза, конструкції (які? де?) у будівництві.

Форми родового відмінка іменника (РВІ) як ядерні неспеціалізовані  атрибутиви предметних імен є конкурентоспроможними щодо спеціалізованих  форм у вираженні якісних, кваліфікаційних, характеризувальних та інших ознак. У науково-будівельних текстах родовий атрибутивний, окрім конструкцій з власне-формою родового відмінка (ребро арки), часто задіяний у конструкціях, де РВІ виступає з атрибутивним компонентом й аналітичною синтаксичною морфемою (із, з): плитка з природного каменю (ТБЗБК, с.103). Такого типу конструкції репрезентують синтез процесуально-динамічних і якісно-статичних ознак предмета: пакети із швидкозастигаючого бетону (МОРБ, с.118), а почасти кваліфікують предмет щодо його функціональних характеристик, які можуть торкатись: наслідків процесу виробництва (плити із шлакоситалу), якості виробу (щітка зі сталевого дроту), просторових параметрів (теплоізоляція із зовнішнього боку), технологічних характеристик предмета з визначенням його процесуальних властивостей (механізм поперечного пересування протічки) і под. При значному розмаїтті семантики, родовий атрибутивний найчастіше вказує на розмір предмета, його тип за формою, якістю, кількістю, процесуальним виявом тощо, часто спеціалізуючись на термінологічному/номенклатурному маркуванні.

Форма називного відмінка як атрибутив, що традиційно розглядається як  прикладка, і належить до ядерних напівспеціалізованих форм, характеризує предмет шляхом присвоєння йому іншої назви: обмотка – індуктор (ТБЗБК, с. 235), форма-індикатор (ТБЗБК, с.312). Внаслідок здебільшого постпозитивної реалізації, залежний компонент у цій формі конкретизує семантику головного, накладаючи на його смислову достатність додаткові штрихи, що торкаються напрямків: якостей і властивостей (бетон-випрямляч), функціональних ознак (обігрівач-осушувач), видових ознак (розчин-прокладка), умовних найменувань (портландцемент марки НЦ 20, форми СК-300) та ін.

Форми давального атрибутивного займають незначне місце в якісній кваліфікації предметів і визначаються як абсолютно периферійні утворення, що постають на мовленнєвому рівні і зрідка набувають узусного характеру, зокрема у конструкціях, де стрижневим словом виступає абстрактний девербатив: роботи по опорядженню (МОРБ, с.131), заходи по упорядкуванню (МОРБ, с.89) та ін.

Атрибутивна семантика орудного відмінка виявляється здебільшого при власне-іменниках, а її діапазон обмежений реалізацією: ускладення предмета певною знаряддєвою або супроводжувальною функціями: бетонороздавач з рукавним затвором (ТБЗБК, с.116); кількісних ознак ускладнення предмета: бетоноукладач з трьома бункерами (ТБЗБК, с.116); додаткових технологічних властивостей предмета: бетон з реверсивним ефектом (ЗБКВК, с.102); якісних ознак предмета: барабан з еластичним покриттям (ТБЗБК, с.159) і под. Найбільш ускладненим постає утворення, в якому поєднуються субстантивно-антрибутивне словосполучення із двома субстантивно-субстантивними, при цьому кожна словосполука є якісним кваліфікатором предмета, а граничний вияв кваліфікації реалізує форма місцевого відмінка: розчинозмішувач циклічний з відкидними лопатями на вертикальному валу (МОРБ, с.37). Як свідчить аналіз, такі словосполуки складають 0,9% від загальної кількості неспеціалізованих атрибутивів, але саме вони репрезентують максимальний вияв аналічних тенденцій у сфері терміноутворення.

Форми місцевого відмінка у постпозиції при власне-предметних іменниках набувають чітко окресленої атрибутивної семантики: лінолеум на тканинній підоснові (МОРБ, с.259), лінолеум на теплозвукоізольованій підоснові (МОРБ, с.259). У досліджуваних текстах форми місцевого як неспеціалізовані атрибутиви часто постають у поєднанні зі спеціалізованим компонентом, виступаючи у функції: 1) характеристики предмета за його оформленням: рулетка вимірювальна у закритому корпусі (МОРБ, с.246); 2) кваліфікації предмета за специфікою його дії: візок на пневмоходу (МОРБ, с.246); 3) внутрішньоякісної характеристики предмета за джерелом виготовлення/походження: плити декоративні на основі природного каменю (МОРБ, с.255) тощо.

У підрозділі “Статус напівпредикативних реалізаторів атрибутивної семантики у структурі формально неелементарного простого речення” визначаються диференційні ознаки формально неелементарного простого речення у науково-будівельних текстах, вичленовуються типові семантико-синтаксичні моделі ускладення простого речення, такі як: відокремлені компоненти (напівпредикативні конструкції), які охоплюють 35,7% усього складу формально неелементарних простих речень; однорідні члени речення (44,3%); вставні слова/конструкції (6,3%); вставлені компоненти (7,7%); речення з опосередкованими другорядними членами (1,7%). Як свідчить аналіз, в науково-будівельних текстах ускладення простого речення напівпредикативною конструкцією та однорідними членами є найбільш репрезентативним засобом сигналізації про його формальну неелементарність і здійснюється на структурно-граматичній на семантико-синтаксичній основі, увиразнюючись інтонаційно.

Відзначається, що серед статичних напівпредикативних конструкцій (дієприкметниковий, ад’єктивний, субстантивний звороти) найпоширенішим у науково-будівельних жанрах виявляється дієприкметниковий зворот, що оптимально кваліфікує, якісно характеризує, диференціює предметні імена, співвідносячи їхню значущість з відповідними технологічними, виробничими та іншими ситуаціями (охоплює 51,2% з-поміж усіх конструктивних ускладнювачів простого речення).

Напівпредикативним статичним конструкціям (НСК) у науково-будівельному тексті властивий значний функціонально-семантичний діапазон, безпосередня взаємодія з предметними іменами, щодо яких вони реалізують різноманітні параметричні і непараметричні характеристики. Найчастотнішими постають функції постпозитивних НСК, виражених дієприкметниковими зворотами, що торкаються: зовнішнього вигляду, кількісного та якісного складу предмета: (…якість поверхонь, оформлених обшивними листами (МОРБ, с.94), … комплексна бригада, укомплектована за чисельним і кваліфікаційним складом (МОРБ, с.22); внутрішньотехнічних характеристик, пов’язаних з повним/неповним виявом спектральної дії предмета: … низька швидкість розчинення металів…, обумовлена їхньою термодинамічною стійкістю, … не є пасивністю (ЗБКВК, с.46); місця фізичної/інтелектуальної дії, роташування певного об’єкта: … проводять за методиками, розробленими інститутами… (ТБЗБК, с.202), …обсяг робіт на об’єктах, розташованих окремо від центрального підприємства, … (МОРБ, с.34), … впливає склад плівки, сконденсованої на металевій поверхні… (ЗБКВК, с.43) тощо. НСК є спеціалізованими засобами якісної кваліфікації предметного імені. Виступаючи за своїм характером похідними, вони являють собою перехідну площину між власне-атрибутами і субстантивними атрибутивами.

Третій розділ “Структурно-семантичні особливості якісної кваліфікації предметних імен предикативними частинами” присвячений дослідженню функціонального діапазону лексико-семантичного навантаження опорного предметного імені у структурі складнопідрядного речення, аналізу структурно-функціональних особливостей сполучувальних компонентів та визначенню статусу власне-прислівних підрядних предикативних частин як кваліфікаторів предметних імен.

Окремий підрозділ присвячений аналізу предметних імен як опорних елементів у структурі складнопідрядного речення. При цьому субстантиви розглядаються у широкому аспекті: відштовхуючись від закономірності реалізації ними формально-граматичної і лексико-семантичної предметності, до розгляду залучено поряд з власне-предметними (конкретними), і невласне-предметні (речовинні, процесуальні) іменники, які окреслюють вияв виробничого процесу в аспектуальній та часовій, квантитативній, квалітативній сутності.

У науково-будівельних текстах предметним іменам з їх визначальною реченнєвотвірною функцією належить особливий статус, що пояснюється здатністю предметного субстантива своєю валентністю, частиномовною приналежністю прогнозувати у структурі речення наявність залежних частин, що окреслюють певні вияви предмета. При цьому предметні імена постають внутрішньо екзистенційними, набуваючи у контексті необхідних уточнювальних параметрів (зовнішніх, внутрішніх, функціональних). Особливістю досліджуваних речень виступає регулярна характеристика опорного іменника, що здійснюється власне-прислівними предикативними частинами, приєднуваними до опорного компонента передбачуваним необов’язковим підрядним синтаксичним зв’язком.

У структурі складнопідрядного речення функцію опорного компонента виконує, як правило, автосемантичний предметний субстантив на позначення: 1) технічних приладів, механізмів, знарядь, пристроїв, інструментів, агрегатів та їх вузлів, що функціонально постають важливими для виконання певної дії (комбайн, вібратор, компресор, вирівнювач тощо); 2) будівель/споруд та їх окремих складових частин (фундамент, цоколь, стояк, панель, блок-кімната, балка, ферма та ін.), які виступають поширеним засобом конструювання у будівельному виробництві; 3) різновидів бетону та інших природних/штучних будівельних (кам’яних, керамічних, металевих, полімерних, теплоізоляційних, органічних/неорганічних в’яжучих та ін.) матеріалів та виробів, які є результатом застосування відповідних будівельних технологій (шлакоситал, склорубероїд, гідросклоізол і под.); 4) хімічних сполук, утворюваних внаслідок хіміко-технологічних процесів (флюат магнієвої солі, дихлоретан, полівінілхлорид тощо); 5) будівельно-хімічних елементів, що зумовлюють відповідні реактивні перетворення внаслідок їх застосування (…додають пластифікатор С-3, який збільшує рухливість… (ТБЗБК, с.173), або процесуально-технологічних похідних речовин, утворюваних поєднанням кількох внутрішньо неоднорідних компонентів (доломітове молоко, вапняне тісто); 6) типів і форм ускладення будівельно-технічних конструкцій (… у форму вводять спіральну арматуру з анкерними головками на кінцях) (ТБЗБК, с.286); 8) засобів сполучування і з’єднування будівельних пристроїв, установок (вал, внутрішнє осердя і под.); 9) типів мастил, змащувальних рідин, застосовуваних для забезпечення належного рівня технічної експлуатації вузлів / агрегатів (обмазка, змазувальна емульсія і под.), або рідин/розчинів з антикорозійними властивостями тощо.

У підрозділі “Функціонально-семантичні типи предикативних частин – кваліфікаторів предметних імен” окремо розглядаються структурно-функціональні особливості сполучувальних компонентів у складнопідрядних реченнях з опорним субстантивом. Як свідчить аналіз, основним сполучувальним елементом виступає відносний займенник який (-а,-е), що вияскравлює суттєві зрушення в синтаксичному ладі української мови. Наявність при предметних іменах актуалізувального компонента той (-а, -е, -і) не впливає на специфіку реченнєвотвірного синтаксичного зв’язку, оскільки він виконує аналітично-дейктичну функцію.

Спостережено, що сполучувальний елемент може розташовуватись безпосередньо або опосередковано щодо опорного іменника. Опосередкування здійснюється шляхом: 1) уведення уточнювальних компонентів у головну частину речення у постпозицію щодо опорного слова (близько 52,4% з-поміж речень з опосередкованим приєднанням сполучного компонента); 2) наявністю уточнювачів/конкретизаторів сполучного компонента у самій предикативній підрядній частині (орієнтовно 47,6%). Спостережувані різновиди опосередкованого розташування сполучного елемента щодо опорного іменника у власне-прислівних складнопідрядних реченнях засвідчують поступовий розвиток функціонального аналітизму в українському синтаксичному ладі.

Встановлено, що власне-прислівні підрядні предикативні частини охоплюють широкий спектр кваліфікаційних можливостей при окресленні різноманітних виявів предмета з актуалізацією його: а) внутрішньоструктурних особливостей: У форму, яка складається з…, подають бетонну суміш (ТБЗБК, с.148); б) закономірностей виготовлення: …прикріплюють матриці, які виготовляють… (ТБЗБК, с.196); в) внутрішньопроцесуального походження: …гідроксиду кальцію Ca(OH), який утворюється при гідратації… (ТБЗБК, с. 50); або внутрішньотехнічного походження: …вініпласт, який дістають з полівінілхлориду… (ТБЗБК, с. 137);  г) внутрішньодиференційних ознак: …шприц-бетон, який відрізняється від торкрет-бетону… (ТБЗБК, с.158); ґ) ускладнення зовнішніми чинниками: …циліндр, на якому міститься… (ТБЗБК, с. 148) тощо.

Підрядна власне-прислівна частина залежно від кваліфікативного / характеризаційного / диференційного та іншого статусу та специфіки опорного імені характеризується якісно-означальною, якісно-кваліфікаційною, якісно-диференційною, якісно-локативною з видільно-означальним компонентом, якісно-поширювальною, якісно-обмежувальною семантикою. Підрядні власне-прислівні частини у своїх кваліфікаційних вимірах опорних предметних імен можуть утворювати різні типи підрядності. Встановлено, що найбільш репрезентативним різновидом складнопідрядних речень ускладненого типу виступають конструкції з послідовною підрядністю (59,7%), з-поміж яких максимальним виявом характеризуються одиниці з двоступеневим виявом структури; значного поширення зазнають також складнопідрядні конструкції з різночленною супідрядністю (23,4%).

У висновках формулюються теоретичні узагальнення та результати дослідження закономірності якісної кваліфікації предметних імен у науково-будівельному підстилі.

Висновки

1. СТГ предметних імен диференціюється на СТГ власних назв у їх семантичній диференційованості і СТГ загальних іменників конкретної семантики, які з різною мірою конкретності/узагальненості позначають предмети об’єктивної дійсності, відтворюючи за допомогою  змістових і формальних ознак реальну предметність.

2. Семантична нерівнорядність СТГ предметних імен мотивує її членування на ядро, напівпериферію і периферію. Диференційною ознакою ядерних імен є їхня здатність утворювати співвідносні форми однини/множини і поєднуватися з кількісними числівниками. Напівпериферію складають лексеми, в яких ідея рахунку не виражена формально, а також невідмінювані іменники, назви підприємств, організацій тощо. Периферію утворюють збірні, сукупні іменники, назви маси-речовини, матеріалу.

3. Науково-будівельному підстилю мови притаманна власна функціонально-жанрова парадигма, яка визначається реальним обсягом суспільно значущої інформації й охоплює спеціалізовані жанри науково-будівельних текстів (монографія, наукова стаття (або письмова доповідь), аналітичний огляд, повідомлення, реферат, тези, анотація тощо). Жанрово-розрізнювальними ознаками виступають орієнтація на фахову змістовно-фактуальну інформацію й адресованість фахівцям будівельного виробництва, логічність, послідовність, аргументаційність, точність викладу і лаконізм форми, акцент на інформативну спрямованість повідомлення тощо.

Модифікація науково-будівельної статті знаходить вияв у будівельно-теоретичному, будівельно-прикладному, будівельно-інформативному, будівельно-популярному різновидах, кожному з яких притаманні власні диференційні ознаки змістового, композиційного, синтаксично-стилістичного характеру.

4. У семантико-синтаксичній структурі речень науково-будівельних текстів найширший діапазон функціональної активності належить предметним іменам зі значенням власне-предметності у позиції суб’єкта, об’єкта₁ та інструмента дії. Субстанції, номіновані предметними іменниками, характеризуються значеннєвою конкретністю, чіткою параметральною означеністю, найефективніше виконуючи функцію ідентифікації предмета дійсності, дефінуючи виконавця/об’єкт/ інструмент дії. Субстантиви – назви невласне-предметів, займаючи позицію об’єктної₂ та локативної субстанційних синтаксем, характеризуються послабленим виявом ознак конкретної предметності (назви будматеріалів, речовин, мас, розчинів тощо), позбавлені автономності існування (шпора, тріщина, просвердлина) або позначають сукупність предметів як єдиного цілого (вантаж, обладнання) тощо. У функції локатива домінують назви предметів дійсності, які вказують на статичну / динамічну локалізацію дії щодо просторових меж цього предмета.

5. У науково-будівельних текстах спеціалізованим засобом окреслення якості предмета, його кваліфікаційних параметрів виступають атрибутивні компоненти, морфологічно виражені прикметниками (85,3 %), дієприкметниками, що становлять ІІ етап транспозиції і набули усіх атрибутивних ознак (14,7 %).

6. Конкуретноспроможним атрибутивом є форми родового відмінка  (охоплюють 76,2 % усіх неспеціалізованих форм), що найчастіше вказують на розмір предмета, його тип за формою, якістю, кількістю, процесуальним виявом тощо. Значна частина конструкцій родового атрибутивного спеціалізуються на термінологічному або номенклатурному маркуванні.

7. Орудний атрибутивний у науково-будівельних жанрах спеціалізується на окресленні внутрішнього ускладнення предмета або актуалізації функціональної видозміни предмета. Подібні функції властиві і місцевому атрибутивному, що акумулює у своєму вияві власне атрибутивну і локативну семантику. Місцевий і давальний атрибутивні належать до периферійних, при цьому давальний атрибутивний витворює абсолютну периферію, оскільки його атрибутивне навантаження обмежене постсубстантивною непередбачуваною необов’язковою позицією, поєднуючись з головним словом – абстрактним девербативом формою слабкого відмінкового прилягання.

8. У своєму загалі атрибутивні словосполучення у науково-будівельному тексті, що охоплюють субстантивно-ад’єктивні, субстантивно-субстантивні та інші утворення, є інформаційно- і термінологічно-типізованими. Вони виступають мовними знаками реальних предметів, явищ, які є виробничо і науково значущими.

9. Структурною особливістю атрибутивних словосполучень у науково-будівельних жанрах постає тенденція до багаточленності, внаслідок якої витворюються різноманітні параметри аналітизму, і лапідарності.

10. У науково-будівельних текстах поширеними виступають формально неелементарні прості речення (співвідношення формально елементарних і формально неелементарних простих речень складає відповідно 39,5 % : 60,5 %), при цьому найчастотнішим засобом ускладнення постає напівпредикативність, що охоплює 79,8 % усіх формально неелементарних простих речень. Статична напівпредикативність виступає домінувальним засобом якісної характеристики предметних імен, являє собою перехідну площину між власне-атрибутами як найбільш спеціалізованими засобами якісної кваліфікації предметного імені і субстантивними відмінковими формами.

11. У науково-будівельних текстах регулярною постає атрибутивна характеристика предметних імен власне-прислівними підрядними предикативними частинами, в яких опорний предметний іменник при його кваліфікації, атрибутивній характеристиці підрядною прислівною частиною є автосемантичним і позначає різноманітні будівельні матеріали, розчини, конструкції, мінералогічні елементи, що виконують роль будівельних. При цьому найпоширенішими опорними виступають предметні іменники на позначення будівель та їхніх окремих складових частин; окремих похідних елементів будівельних (залізобетонних) конструкцій як наслідок застосування відповідних нових і новітніх технологій (такі є часто аналітичними дво- і більше компонентними); засобів сполучення і з’єднування будівельних пристроїв, установок; форм і різновидів залізобетонних конструкцій; мінералогічних компонентів.

12. Найпоширенішим типом власне-прислівних складнопідрядних речень з опорним субстантивом, що підлягає кваліфікації, виступають речення, в яких підрядна частина приєднується за допомогою сполучного слова який (а, е, і), що динамізує наявні граматичні норми української мови. Експлікація слова той (а,е,і) не впливає на специфіку реченнєвотвірного синтаксичного зв’язку, оскільки воно виконує аналітично-дейктичну функцію. Найрепрезентативнішим різновидом складнопідрядних речень ускладненого типу з опорними конкретними субстантивами виступають конструкції з послідовною підрядністю, з-поміж яких максимальним виявом характеризуються одиниці з двоступеневою підрядністю, поряд з ними розташовуються складнопідрядні конструкції з різночленною супідрядністю.