ЗАСТАВА В СИСТЕМІ ЗАПОБІЖНИХ ЗАХОДІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Одним із найважливіших прав людини є право на свободу та особисту недоторканість, яке гарантоване Конституцією України та міжнародними документами, зокрема Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод. Згідно з частинами 2 та 3 статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматись під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи перепинити його, органи уповноважені на те законом, можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено мотивованого рішення про тримання під вартою.

Одним із основоположних принципів міжнародного права, зафіксованих в Європейській Конвенції про права людини, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою 1985 р., Керівних принципах стосовно ролі осіб, які здійснюють судове переслідування 1990 р., є принцип обов’язкового звільнення підсудного, звинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, з-під варти на час розслідування та розгляду його справи судом, якщо не існує державних інтересів, які б вимагали утримання такої особи під вартою. Гарантією і підставою реалізації цього принципу в національному законодавстві України є запровадження Законом України “Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу України” від 20 листопада 1996 року ст. 154-1 КПК України - “Застава”.

Застава як засіб зобов’язального права при вирішенні судових справ існувала в пам’ятниках права ще VI-IV ст. до н. е. і носила характер майнової відповідальності правопорушника. У зв’язку з утвердженням у країнах Європи і Росії феодалізму, досить тривалий час, застава майна обвинуваченого і майнова порука осіб, що заслуговують довіру, застосовувалися найчастіше. У середині ХІХ століття із запровадженням законодавства європейських країн, поряд з майновою відповідальністю, була встановлена індивідуальна (особиста) відповідальність, що на практиці знівелювало заставу і майнову поруку. У інквізиційному процесі єдиним запобіжним заходом був арешт. Майнова порука і застава законодавчо відновлені в Російській імперії після прийняття “Статуту кримінального судочинства 1864 р.”, в якому застава передбачена як “захід судового примусу”, не пов’язаний з триманням звинуваченого під вартою.

Перші кримінально-процесуальні кодекси УРСР 1922 та 1927 року передбачали цей запобіжний захід, але при наступній кодифікації 1960-1961 рр. заставу із системи запобіжних заходів було виключено. У чинному КПК України застава, як зазначалося раніше була відновлена в 1996 р.

На даний час в Україні питання застосування застави в Кримінальному процесі України висвітлювались у роботах окремих авторів (М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, В.П. Шибіка, Ю.В. Донченка, З.Д. Смітієнко, П.П Пилипчука).

Порівняльний аналіз застосування застави за законодавством України, Російської Федерації, Німеччини та інших європейських держав вказує на те, що вона є одним із гуманних і ефективних запобіжних заходів при провадженні в кримінальних справах.

За даними діяльності правозастосовчих органів застава застосовується вкрай рідко. Однією з причин є нерозробленість концептуальних положень реалізації цього запобіжного заходу в умовах здійснення судово-правової реформи, що і обумовлює актуальність даного дослідження.

Заходи процесуального примусу у системі кримінально-процесуальних гарантій, та їх вплив на забезпечення прав людини сьогодні є одними із найбільш актуальних напрямів наукового пошуку у кримінально-процесуальному праві та правозастосовчій практиці.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до теми наукових досліджень кафедри кримінального права, процесу та криміналістики “Процесуальні та криміналістичні аспекти виявлення, розслідування та попередження злочинів у сфері оподаткування” (номер державної реєстрації в Укр. ІНТЕІ – 0103U002435 від 23.12.2003 року, УДК 351.72.086), є складовою частиною наукових планів Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національної академії державної податкової служби України (номер державної реєстрації 0102V005028).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії державної податкової служби України від 2 липня 2001 року протокол №11 і включена до “Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2002 р.)” (Академія правових наук України, Харків “Право” 2002 р.)

Мета і завдання дослідження полягає у комплексному теоретичному дослідженні застави у системі запобіжних заходів, а також у з’ясуванні та усуненні недоліків практики застосування цього кримінально-процесуального засобу примусу на основі вивчення чинного законодавства, літературних джерел, матеріалів слідчої і судової практики, міжнародного досвіду. Метою дисертації є розробка науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на вдосконалення правових норм, що регулюють застосування застави.

Вказана мета дослідження конкретизується такими завданнями:

аналітичний огляд виникнення і розвитку запобіжних заходів як інституту кримінально-процесуального права;

визначення поняття, видів, мети і підстав застосування запобіжних заходів;

дослідження становлення і розвитку інституту застави в кримінальному судочинстві України, а саме: поняття застави як способу забезпечення зобов’язання і як виду запобіжного заходу;

дослідження законодавства України з питань застосування застави як запобіжного заходу в кримінальному процесі України;

вивчення питань, пов’язаних із застосуванням, зміною і скасуванням застави як запобіжного заходу при провадженні в кримінальних справах;

визначення поняття та критеріїв ефективності застави;

дослідження предмета і розміру застави, процесуальне положення суб’єктів правовідносин, що виникають при застосуванні застави за чинним КПК України;

порівняльний аналіз законодавчого регулювання застави за законодавством України та інших країн (Російської Федерації, Німеччини, Франції, США та інших).

Для досягнення мети у роботі використані результати емпіричних досліджень практики діяльності судів і правоохоронних органів за період 2001–2005 років: за спеціально розробленими анкетами опитано 112 слідчих податкової міліції; 77 слідчих прокуратури; 146 слідчих органів внутрішніх справ; 70 суддів. Вивчено 179 кримінальних справ.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають при застосуванні запобіжних заходів, зокрема застави при провадженні кримінальних справ.

Предметом дослідження є законодавча регламентація співвідношення застави в системі запобіжних заходів та особливості її застосування на стадіях кримінального процесу.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертації складали положення матеріалістичної діалектики, як загальнонаукового методу пізнання явищ об’єктивної дійсності, а також інші загальнонаукові методи, а саме: історико-правовий, формально-логічний, порівняльний, статистичні та соціологічні (анкетування, групування, зведення, узагальнення матеріалів кримінальних справ).

Так історико-правовий метод застосовувався в аналітичному огляді виникнення і становлення застави як інституту зобов’язального права і як виду запобіжного заходу в кримінальному процесі на різних етапах розвитку судочинства і його законодавчого регулювання;

формально-логічний – при аналізі юридичного поняття застави як інституту зобов’язального права та кримінально-процесуального запобіжного заходу;

порівняльний – при аналітичному огляді правового регулювання застави за вітчизняним законодавством і законодавством інших країн;

статистичні і соціологічні – при узагальненні кримінальних справ і анкетуванні та зведенні матеріалів опитування суддів, прокурорів, слідчих ОВС і слідчих податкової міліції.

Теоретичну і правову основу дослідження склали положення Конституції України та кримінально-процесуальне законодавство України, відомчі акти (постанови, положення, інструкції, накази МВС України, ДПА України, Пленуму Верховного Суду України), міжнародно-правові акти з питань кримінального судочинства, а також опубліковані праці за темою дослідження вітчизняних та зарубіжних авторів: Є.Н. Алєксандрова, А.Д. Бурякова, Г.Н. Вєтрової, С.І. Вершиніної, М. Гранкіна, Ю.М. Грошевого, П.М. Давидова, Л.І. Даньшиної, Ю.В. Донченка, А.Я. Дубинського, З.З. Зінатулліна, З.Д. Єнікєєва, З.Ф. Ковриги, Є.Г. Коваленка, В.М. Корнукова, А.Ф. Кистяковського, Ф.М. Кудіна, Ю.Д. Лівшица, В.Т. Маляренка, В.А. Михайлова, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, І.Л. Петрухіна, П.П. Пилипчука, В.Л. Підпалого, Б.Р. Пошви, А.П. Рижакова, В. Руднева, В.В. Смірнова, З.Д. Смітієнко, М.С. Строговича, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, І.Я. Фойницького, Л.В. Франка, О. Хаммадова, М.А. Чєльцова, В.С. Чистякова, В.П. Шибіка.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що за характером розглянутих питань дисертація є новим за змістом комплексним монографічним дослідженням застави та її співвідношення з іншими запобіжними заходами при провадженні в кримінальних справах, в якому:

- вперше розкрито співвідношення застави як інституту зобов’язального права в цивільних відносинах і запобіжного заходу при провадженні в кримінальних справах;

- обґрунтовано положення про недосконалість критеріїв визначення в ч.1 ст. 154-1 КПК України поняття юридичної особи як можливого заставодавця і поняття „інших матеріальних цінностей” як предмета застави та порядку передачі їх на депозит органу досудового слідства і суду. В зв’язку з цим сформульовано пропозиції про уточнення редакції ч. 1 ст. 154-1 КПК України;

- шляхом критичного аналізу визначення застави та умов її застосування обґрунтовано положення про виключення ч.4 ст. 154-1 КПК України як такої, яка не відповідає чинному законодавству.

- визначено критерії ефективності застосування застави;

- визначено підстави застосування застави при провадженні в кримінальних справах;

- запропоновано порядок звернення застави на користь держави у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, засудженим покладених на нього обов’язків в такій послідовності:

а) відшкодування в судовому порядку шкоди потерпілому, заподіяної злочином;

б) відшкодування судових витрат, стягнутих з підсудного при постановленні вироку (ст.93-93-1 КПК України).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в ній положення, висновки, узагальнення матеріалів слідчої і судової практики, пропозиції та рекомендації спрямовані на вдосконалення регулювання застосування застави в співвідношенні з іншими запобіжними заходами та посилення гарантій прав і свобод підозрюваних, обвинувачених і підсудних при обранні відносно них запобіжних заходів на стадіях кримінального процесу.

Матеріали дисертації можуть бути використані в практичній діяльності щодо удосконалення практики обрання запобіжних заходів; при підготовці змін і доповнень до Кримінально-процесуального кодексу; при викладанні курсу „Кримінальний процес”; а також при розробці тематичних навчально-методичних посібників, курсів лекцій, навчальних, робочих програм тощо.

За результатами дисертаційного дослідження до Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності вносились пропозиції до проекту Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр № 7431) та до Закону України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” (реєстр № 249), які були використані і враховані робочою групою (акт впровадження № 06-19/15-223 від 10 травня 2002р.).

Висвітлені в дисертації узагальнення практики, теоретичні положення, висновки впроваджуються в навчальному процесі кафедри кримінального права, процесу та криміналістики на юридичному факультеті та на факультеті підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів податкової міліції Національної академії державної податкової служби України (акт впровадження від 10 лютого 2006 р.) а також на кафедрі теорії кримінального процесу та судоустрою Київського національного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 13 лютого 2006 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження, теоретичні та практичні висновки і рекомендації оприлюднено в доповідях та повідомленнях на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці і бізнесі” (Ірпінь, 2001); на науково-практичній конференції „Податкова політика в Україні та її нормативно-правове забезпечення” (Ірпінь, 2001); на Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (Запоріжжя, 2003); на науково-практичній конференції „Процесуальні гарантії застосування запобіжних заходів в кримінальному процесі України” (Донецьк, 2005)

Публікації – положення дисертаційного дослідження відображені у чотирьох наукових статтях опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України та чотирьох тезах доповідей надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, 10 підрозділів, висновків і списку використаної літератури (201 найменування). Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з яких 173 - основний зміст.