ЗАСТОСУВАННЯ ЕНДОДОНТО-ЕНДООСАЛЬНИХ ІМПЛАНТАТІВ ПРИ КОНСЕРВАТИВНО-ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ ХРОНІЧНОГО ВЕРХІВКОВОГО ПЕРІОДОНТИТУ

Короткий зміст

Об'єкти і методи досліджень. З метою оцінки захворюваності на хронічний періодонтит дорослого населення ми проаналізували дані статистичного відділу Полтавської обласної клінічної стоматологічної поліклініки. Обробці підлягали дані річних звітів міських і районних стоматологічних поліклінік, що складалися за вимогами до статистичних даних форм 039-4у, за період 2002-2006 р.р., та медичні карти. Проаналізовані 860 медичних карт пацієнтів, які звернулися по допомогу в хірургічне відділення. Пацієнтів із діагнозом  “пародонтит”, особливо з генералізованим пародонтитом ІІ і ІІІ стадій, у проведенні дослідження не враховували.

Обробляючи амбулаторні карти, ми звертали особливу увагу на кількість видалень фронтальних зубів верхньої та нижньої щелеп із приводу хронічного періодонтиту. У цій вибірці пацієнтів ми досліджували кількість фронтальних зубів, які з огляду на задокументовані результати об’єктивного дослідження могли бути проліковані. Такими ми вважали зуби зі збереженою більше ніж на ½ коронковою частиною. Дані, отримані в ході дослідження, були оброблені статистично з використанням оцінки відносних величин.

 Для вирішення поставлених у роботі завдань проводили клінічні   дослідження на клінічних базах кафедр пропедевтики ортопедичної стоматології (завідувач кафедри – д.мед.н., проф. Король М.Д.) та дитячої хірургічної стоматології з пропедевтикою хірургічної стоматології, з реконструктивною хірургією голови та шиї (завідувач кафедри – д.мед.н., проф. Ткаченко П.І.) вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія”.

Усі 65 пацієнтів були поділені на 3 дослідні групи. До першої дослідної  групи (контрольна) ввійшли 25 пацієнтів, які звернулися по стоматологічну допомогу з приводу лікування неускладненого карієсу або протезування і мали інтактний періодонт фронтальних зубів. Пацієнти першої групи були віком від 25 до 30 років.

У пацієнтів другої дослідної групи (20 осіб) лікували хронічний періодонтит хірургічним методом за загальноприйнятою методикою (резекція верхівки кореня) за допустимих меж деструкції кісткової тканини.

Третя дослідна група складалася з 20 пацієнтів, яких лікували за запропонованою методикою із застосуванням ендодонто-ендоосальних імплантатів. Хворі другої і третьої дослідних груп були віком від 31 до 50 років. 

За даними опитування та вивчення первинної документації визначали тривалість захворювання, яка у всіх пацієнтів не перевищувала 3 років. Стан періодонта оцінювали за допомогою клінічних методів, з’ясовуючи скарги, анамнез захворювання, супутні хвороби, дані об’єктивного дослідження загального та місцевого стоматологічного статусів. Особливу увагу звертали на зуби фронтальної ділянки верхньої щелепи.

У діагностичному алгоритмі використовували загальноприйняті клінічні та параклінічні методи. Для встановлення діагнозу користувалися класифікацією періодонтитів Лукомского Г.И. (Тимофеев А.А., 2002) з урахуванням міжнародної класифікації стоматологічних хвороб на основі МКХ – 10 (1998). 

Стан кісткової тканини фронтальної ділянки верхньої щелепи оцінювали за допомогою ортопантомографічних знімків щелеп та  внутрішньоротової контактної рентгенографії.

Для визначення розмірів ендодонто-ендоосального імплантата проводили морфометричні дослідження центральних і бокових різців та іклів. Ці дослідження дали  можливість визначити висоту коронки і довжину коренів зубів, а також загальну довжину зубів. Вимірювання проводили на нативних препаратах і рентгенограмах.

Для аналізу рентгенологічних знімків використовували “Пристрій для топографоанатомічного та морфометричного аналізу ортопантомограм” (Король Д.М. та співавт., 2005), розроблений співробітниками кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія”.

Для об’єктивного вивчення розмірів коронкової та кореневої частин зубів застосовували метод одонтометрії, який охоплював сукупність методів вимірювання, що проводилися на нативних препаратах зубів, видалених у різних за віком і статтю людей. Для визначення розмірів  використовували штангенциркуль із загостреними ніжками, який мав точність від 0,1 мм до 0,01 мм.

Для визначення висоти зуба ніжки штангенциркуля встановлювали перпендикулярно до умовної серединної вертикалі. Висоту зуба визначали як відстань між найбільш віддаленими точками коронки та кореня.

Висоту коронки зуба обчислювали за різницею  між висотою зуба та висотою кореня методом Зубова (Дмитренко С.В. и соавт., 2000), що полягав у вимірюванні з вестибулярної норми від середини різального краю коронки до найвипуклішої точки емалево-цементної межі.

Довжину (висоту) кореня зуба вимірювали в медіальній чи дистальній проекціях від анатомічної шийки до верхівки кореня зуба.

Виміряли і проаналізували розміри 96 зубів фронтальної групи (центральні та бокові різці й ікла). Отримані дані враховували в розробці розмірів ендодонто-ендоосальних імплантатів.

Щоб простежити динаміку змін у кістковій тканині альвеолярного відростка прикореневих уражень при хронічному верхівковому періодонтиті, застосовували основний метод діагностики за допомогою рентгенологічного дослідження. Фрагмент альвеолярного відростка підборіддя рентгенологічно досліджували у фронтальній проекції.  Рентгенографію проводили за допомогою апарата "РУМ-4" у рентгенологічному кабінеті на базі Полтавської обласної клінічної стоматологічної поліклініки при навантаженні 40 кВ, силі струму 14 мА, фокусній відстані  30 см з експозицією 10 сек. Безекранну зйомку проводили на плівку "Kodaк". Час і методика обробки плівки були стандартними.

Для проведення діагностики великих розмірів резорбції кісткової тканини альвеолярного відростка та прикореневих уражень щелепи було прийнято рішення про виконання панорамних рентгенологічних знімків. Знімок, отриманий на панорамному рентгенологічному пристрої, давав можливість оцінити ступінь стоншення кортикальної пластинки в зонах осередку деструкції кісткової тканини навколо ураженого патологічним процесом зуба. Ортопантомограми отримували на панорамному рентгенологічному апараті “Orthopantomograph 5” фірми “Philips” (Німеччина).

Оцінювали рентгенограми візуально, враховуючи ступінь ураження кісткової тканини, вимірюючи об’єм кісткової тканини, в якому знаходилися корені зубів, ширину періодонтальної щілини. З’ясовували стан альвеолярного відростка, наявність остеопорозу, остеосклерозу, ступінь деструкції кісткової тканини та якість обтурації кореневих каналів.

Діагностичні рентгенологічні дослідження проводили до початку лікування  (для з’ясування розширення періодонтальної щілини, обсягу дефекту і розміру коронкової та кореневої частин зуба, запланованого до лікування).

Рентгенологічні дослідження проводили також  після лікування (з метою контролю положення та фіксації ендодонто-ендоосального імплантата в кореневому каналі та кістковій тканині альвеолярного відростка) і через 1 рік (для контролю проведеного лікування та формування структури кісткової тканини навколо зафіксованого імплантата). Усього отримано 100  панорамних знімків.

За допомогою реопародонтографії (РПГ) визначали стан кровопостачання пародонта. Нами застосований розроблений на кафедрі пропедевтики ортопедичної стоматології вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія” (завідувач кафедри – д. мед. н., проф. Король М.Д.) діагностичний комплекс для визначення функціонального стану пародонта (Король М.Д., 1998; Зубченко С.Г., 2006), а також електроди для реографічних до­сліджень тканин порожнини рота (Ярковий В.В. і співавт., 2001).

Якісно і кількісно оцінювали основні елементи і параметри реографічної кривої. Якісна оцінка полягала у візуальному описанні основних елементів РПГ-кривої, а кількісну оцінку реопародонтограм проводили за відповідними індексами (Прохончуков А.А. и соавт., 1980; Логинова Н.К., 1994).

Глибокий аналіз якісних та кількісних показників реопародонтограм дозволив дати чітку характеристику стану судин періодонта зубів і оцінити репаративні резерви тканин у ділянці хронічного запального процесу. Дослідження проводили до лікування, через 1 і 6 місяців та через 1 рік.

З метою об`єктивної оцінки результатів і визначення ступеня вірогідності цифрові дані були оброблені статистично відповідно до методів, прийнятих у клінічній медицині.

Результати досліджень та їх обговорення.   Імплантація зубів дозволяє не тільки відновити дефект зубних рядів та функцію мовотворення, а і розподілити навантаження з вищою ефективністю, рівномірно на весь зубний ряд, а не на окрему групу зубів.

Підготовка пацієнтів до імплантації проводиться  ретельніше та складається з точнішого збору анамнезу, рентгенологічного обстеження і визначення лабораторних показників. На підставі всіх цих даних планується операція вживлення імплантатів для заміщення зубного дефекту. Проте імплантати мають здатність не тільки відновлювати дефект зубних рядів, а і зберігати періодонтитний зуб із великою деструкцією. Ця роль відводиться ендодонто-ендоосальному імплантату, який завдяки своїй конструкції вживляється через коронкову та кореневу частини зуба в кісткову тканину.

Перший етап методики операції вживлення ендодонто-ендоосального імплантата (ЕЕІ) передбачає  знеболювання шляхом термінальної, рідше провідникової анестезії. Після зняття больової реакції викроюють слизово-окісний клапоть із вестибулярної поверхні альвеолярного відростка. Клапті мають бути такої форми, щоб під час накладання швів лінія розтину не проходила над трепанаційним отвором, а краї клаптя перекривали зони трепанації.

Другий етап - це відшарування слизово-окісного клаптя за допомогою распатора. Після відшарування клаптя його утримують та відтягують у напрямку до перехідної складки, після чого розпочинають третій етап, що полягає в перфорації зовнішньої кортикальної пластинки або розширенні наявних узур. Таким чином максимально оголюють верхівку кореня.  

Четвертий етап – це резекція верхівки кореня шляхом видалення верхівки кореня з грануляційною тканиною. П’ятий етап – видалення грануляцій та патологічно змінених тканин. 

Шостий етап полягає в проходженні кореневого каналу та кісткової тканини альвеолярного відростка спеціальними свердлами, зафіксованими в наконечнику фізіодиспенсера. Це дає можливість контролювати потужність і оберти свердла й охолоджувати свердло та кісткову тканину.

 Підготовка зуба та безпосередньо каналу до операції імплантації була поетапна. Спочатку проходили коронкову та кореневу частини зуба свердлом діаметром 1,55 мм до кісткової тканини альвеолярного відростка. Потім застосовували свердло-пілот, що має дві частини, різні за структурою поверхні. Перша різальна поверхня призначена для свердління кісткової тканини альвеолярного відростка і становить 1,20 мм, направляюча частина діаметром 1,5 мм  забезпечує  центрування інструмента в попередньо пройденому отворі в тканинах зуба. Вимірювання для перевірки проходження кореневого каналу та кісткової тканини альвеолярного відростка проводили за допомогою аналога імплантата, діаметр якого був зменшений на 0,4 мм.

Сьомий етап – це підготовка до фіксації імплантата. На підготовчому етапі канал знову промивали іригантами та висушували паперовими штифтами. Потім на коронково-кореневу частину ендодонто-ендоосального імплантата наносили фіксуючий склоіономерний цемент фірми “3М ESPE”  “Ketac Cem Easymix”, але таким чином, аби він не потрапив до кісткової (апікальної) частини імплантата.

Восьмий етап – уведення власне імплантата через кореневий канал у кістку шляхом обертальних рухів за допомогою ключа, який був виготовлений для ендодонто-ендоосального імплантата цієї конструкції. Після проходження імплантатом каналу кореня зуба  входили в кісткову тканину на глибину,  яку заздалегідь очистили при обґрунтуванні розмірів і конструкції імплантата залежно від кісткових структур та навантаження, яке буде діяти на даний імплантат.

Дев'ятий етап – заповнення кісткового дефекту навколо зуба остеотропним матеріалом “КоллапАн-Л” фірми “Интермедапатит” (Росія), який застосовується для стимуляції кісткової тканини, профілактики гнійних ускладнень. Цей препарат сприяє відновленню дефектів кісткової тканини без утворення фіброзного прошарку та активно стимулює остеогенез, значно посилює репаративний процес у ділянці ушкоджених тканин. “КоллапАн-Л” містить у своєму складі антибіотик лінкоміцин, який проявляє антимікробні властивості протягом 20 діб.

Після заміщення кісткового дефекту вшивали рану шовним матеріалом виробництва “Eticon” («Vicril», № 4-5).

Для планування раціонального лікування із застосуванням антибактеріального комплексу використовували аугментин і метронідазол. Наш вибір зумовлений фармакологічними властивостями цих медикаментів, комбінована дія яких спрямована на різні компоненти мікробних асоціацій, у тому числі на гриби та анаероби.

Вибраний нами комплекс медикаментозних засобів застосовували за два дні до оперативного втручання для знищення ймовірної патогенної мікрофлори у вогнищі запалення та протягом трьох днів після нього як профілактичний захід, спрямований на запобігання ускладненням.

За статистичними даними нами встановлені причини видаленя фронтальних зубів. Ми виявили підвищення захворюваності на періодонтит та збільшення кількості пацієнтів досить молодого віку (від 25 до 40 років), а в населення вікової групи понад 40 років запальний процес у періодонті є причиною видалення зубів більше ніж у  50%, що збігається з відомими літературними даними (Максимовский Ю.М., 2001).

Кількість видалених зубів фронтальної групи як на нижній, так і на верхній щелепі сягав 31,2%. Структура видалень була такою: із повністю зруйнованою коронкою, що не підлягала подальшому терапевтичному та хірургічному   лікуванню 69,5%; відмова пацієнтів від подальшого лікування 3,4%; зуби, що мали ½  коронкової частини та більше, але з резорбцією кісткової тканини більше ніж на 1/3 кореня 9,7%;  зуби, що мали менше ½ коронки і резорбцію кісткової тканини понад 1/3 кореня  12,9%;  зуби, видалені внаслідок ускладненого ендодонтичного лікування 4,5%.     Отже, від 14,2% до 27,1% зубів фронтальної ділянки можна було зберегти, а в деяких випадках запобігти препаруванню та депульпації сусідніх зубів при ортопедичному лікуванні дефектів зубного ряду.

 Метою морфометричного дослідження було визначення розмірів коронкової та кореневої частин зуба, які б дали можливість установити розміри коронкової та кореневої частин ендодонто-ендоосальних імплантатів залежно від групи зубів.

Результати одонтометричних досліджень на верхній щелепі показали, що висота коронок медіальних різців становила 6,75±0,125 мм, тоді як на нижній щелепі - 6,5±0,1 мм.

Як показали наші дослідження, бокові різці мають менші розміри: 5,75±0,125 мм і 6,06±0,068 мм. Висота коронок іклів верхньої щелепи - 6,88±0,1 мм, а нижньої - 6,56±0,063 мм.

Довжина коренів зубів фронтальної групи верхньої і нижньої щелепи відрізняється. На верхній щелепі довжина коренів медіального різця дорівнює 14,94±4,38 мм, тоді як на нижній – 15,31±0,56 мм. Довжина кореня латерального різця верхньої щелепи має розміри 14,94±0,31 мм, а нижньої – 15,31±0,06 мм. Найбільшу довжину коренів мають ікла як верхньої, так і нижньої щелеп: відповідно 16,63±0,25 мм і 17,0±0,125 мм.  Слід зазначити, що отримані результати дещо відрізняються від даних літературних джерел (Дмитренко С.В., 2000). Так, показники висоти коронок зубів верхньої щелепи мають менші значення, а нижньої щелепи майже збігаються з даними, опублікованими в літературних джерелах. Показники довжини коренів зубів збігаються з результатами  інших дослідників.

Аналіз результатів морфометричного дослідження дав нам можливість оцінити висоту коронок зубів і довжину коренів, що, в свою чергу, допомогло нам визначитися з розмірами імплантатів для кожного зуба фронтальної групи та індивідуально наблизити розміри імплантатів до природного розміру конкретного зуба.  

Для розробки ЕЕІ ми провели морфометричне дослідження видалених зубів. Проаналізувавши отримані дані, дійшли висновку, що імплантати мають відрізнятися за розмірами як кореневої, так і кісткової частин. Це зумовлене тим, що кожен зуб має індивідуальну довжину кореня та коронки, а також розміри осередку деструкції навколо ураженого кореня.         Довжину внутрішньокісткової частини імплантата визначали на основі проаналізованих літературних джерел та клінічних даних, за яких резекція верхівки кореня протипоказана при деструкції кісткової тканини діаметром від 7 до 10 мм навколо ураженого кореня. Довжину імплантата проектували з розрахунку довжини кореня зуба плюс розмір дефекту і додатково 3 мм  (як мінімум), необхідних для первинної фіксації ЕЕІ. Тому загальна довжина імплантата коливалася від 18 до 24 мм із кроком 1 мм. Довші імплантати застосовували за високих альвеолярних відростків.

  Співвідношення розмірів внутрішньокісткової і внутрішньо-канальної частин залежали від клінічних умов, а саме: величини дефекту кісткової тканини, розміру частини кореня, яку планували видаляти на етапі резекції верхівки кореня. Тому ми запропонували 16 розмірів імплантатів, які враховували практично всі клінічні ситуації в пацієнтів зі значною резорбцією кісткової тканини.     

Наша модель ЕЕІ (Патент України на корисну модель №42433 від 10.07.2009 р) має вигляд металевого стержня, виготовленого з титану медичної категорії 99,7%  із гарантованою стерильністю, упакованого в подвійну стерильну упаковку та обробленого в процесі стерилізації гамма- випромінюванням.

Конструкція ендодонто-ендоосального імплантата складається з трьох основних частин: головка, де знаходиться проріз для ключа, яким імплантат буде загвинчуватися в кісткову тканину; коренева частина, представлена гладкою поверхнею циліндричної форми; гвинтова частина, яка безпосередньо імплантується в кісткову тканину, в якій крок різьби становить - 3 мм.

Завдяки запропонованим технологічно-конструкційним властивостям гвинтового контуру даної конфігурації нам вдалося максимально вберегти від ушкоджень кісткову тканину і досягти надійної фіксації імплантата.

Результати клінічного обстеження хворих в основній групі при хронічному гранулематозному періодонтиті показали, що пацієнти скаржилися на слабо виражені больові відчуття в ділянці верхівки кореня причинного зуба при його навантаженні, що посилювалися під час загострення.

Рентгенологічний метод дослідження дав нам можливість уточнити діагноз. Ми спостерігали деструкцію кісткової тканини в ділянці верхівки кореня зуба переважно з чіткими межами, розмір яких коливався від 7мм до 10 мм. Вони мали округлу чи овальну форму й охоплювали понад третину кореня. Дослідження анатамо-топографічних особливостей коренів зубів дало нам можливість запобігти ускладненням, таким як розлом кореня зуба  за застосування запропонованої нами методики лікування.

У хворих із хронічним гранулюючим періодонтитом основної групи визначалися клінічні прояви, які відрізнялися від гранулематозних. Характерною ознакою в пацієнтів із гранулюючим періодонтитом були такі прояви: періодичний біль, пов’язаний із відчуттями тяжкості, розпирання та незручності; біль, що наростав при змиканні на патологічно змінений зуб. Ці відчуття з'являються періодично з появою норицевого ходу з гнійними та грануляційними виділеннями. Норицевий хід через деякий час закривався. Слизова оболонка в ділянці патологічно зміненого зуба гіперемійована, позитивний синдром вазопарезу. Під час пальпації ясен пацієнт відчував дискомфорт і біль. Перкусія викликала підвищену чутливість та навіть позитивну больову реакцію. Реґіонарні лімфатичні вузли були незначно збільшені та болючі при пальпації.

На рентгенологічних знімках спостерігається осередок розрідження кісткової тканини в ділянці кореня причинного зуба з нечіткими контурами чи “язиками полум'я “  розміром від 7 мм до 10 мм.

До другої групи (порівняння) ввійшли пацієнти з гранулематозним і гранулюючим періодонтитом, яким була показана операція резекції верхівки кореня. Клінічна картина у хворих цієї групи мала м'якший характер за рахунок меншого осередку деструкції кісткової тканини.

У пацієнтів із гранулематозним періодонтитом клінічна картина була подібна до основної групи хворих. На рентгенограмах спостерігалися відмінності локалізації деструктивних змін, а також їхніх розмірів - до 5 мм.  

Спостереження після хірургічного лікування пацієнтів дало можливість оцінити ефективність проведеного втручання як у найближчі (1,3,7 день), так і у віддалені терміни (через 1, 6  і 12 місяців). Ефективність у найближчі строки спостереження оцінювали за загальноклінічними схемами та враховували кількість додаткових відвідувань, наявність ускладнень під час і після лікування. Для вищої достовірності результатів застосування запропонованої та загальноприйнятої методик резекції верхівки кореня ми лікували тільки тих пацієнтів, у яких були зуби з прохідними як мінімум на 2/3 кореневими каналами. Після оперативного втручання оцінювали ступінь фіксації зуба і  регенерацію кісткової тканини в ділянці дефекту.

Після лікування через 1 місяць в основній групі спостереження, в якій застосовували метод лікування з ЕЕІ, клінічна картина була такою: скарг пацієнт не пред'являє,  слизова оболонка в ділянці оперативного втручання загоїлася, біль у зубі при змиканні щелеп припинився, гіперемія ясен у ділянці причинного зуба зникла, синдром вазопарезу зуба не спостерігався, норицевий хід, наявний до лікування, закрився і після лікування більше не відкривався. При пальпації ясен пацієнт болю не відчуває. Перкусія пролікованого зуба не викликає підвищеної чутливості, а тим більше - больової реакції. У ході дослідження через 1 місяць після лікування було  виявлено те, що при рухомості зубів ІІ ступеня рухомість зменшувалася до І ступеня, а відповідно, де вона була І ступеня, пролікований зуб набув наближеної до здорового зуба стабільності. Ознак, що свідчили би про розвиток ускладнень, на даному етапі не виникало.        

Через 6 місяців після оперативного втручання пацієнти скарг не пред’являють. Зі слів хворих, зуб протягом усього періоду не турбував. Больові відчуття, які спостерігалися до лікування, не виникали за весь період після лікування. Ознак дискомфорту від пролікованого зуба пацієнт не помічав. Об'єктивно: обличчя симетричне,  на слизовій оболонці в ділянці коренів ніяких патологічних змін не виявлено. Зникав норицевий хід. При пальпації та перкусії зуба біль не виникав. Помітна подальша стабілізація зуба  до показників норми.

Віддалені спостереження, проведені через 1 рік після оперативного втручання, дуже важливі для з'ясування даних, які можуть свідчити про позитивні чи негативні результати лікування. Скарг із приводу пролікованого зуба хворі не пред'являли. На огляді пацієнтів не було виявлено ознак гіперемії, набряку, рухомості зуба й дезінтеграції імплантата.

Рентгенологічний метод дослідження через 1 рік  дав можливість визначити наявність кісткової структури в прикореневій ділянці пролікованого зуба, що не відрізнялася від кісткової тканини в пацієнтів контрольної групи.

 Після лікування через 1 місяць у пацієнтів, яким проводили операцію резекції верхівки кореня за класичною методикою, клінічна картина була така: пацієнти скарг на пролікований зуб не пред'являли. Об’єктивно: слизова оболонка в ділянці та навколо операційного поля загоїлася первинним натягом; біль, який виникав при навантаженні на причинний зуб, припинився; гіперемія ясен у ділянці причинного зуба зникла; симптом вазопарезу відсутній. На яснах помітний лінійний рубець, норицеві ходи відсутні. При пальпації ясен пацієнт болю не відчуває. Перкусія пролікованого зуба не викликає підвищеної чутливості, а тим більше - больової реакції.

За результатами обстеження пацієнтів після лікування через 6 місяців установлено, що скарги на проліковані зуби відсутні. Больові відчуття, які спостерігалися до лікування, не виникали протягом піврічного терміну. Ознак дискомфорту від пролікованого зуба пацієнт не помічав. На слизовій оболонці в ділянці коренів ніяких патологічних змін не виявлено.  Ознаки норицевого ходу відсутні. Зуб при пальпації та перкусії не болючий.          Віддалені спостереження через 1 рік після оперативного втручання дуже важливі для з'ясування даних, які можуть свідчити про позитивні чи негативні результати лікування. Скарг із приводу пролікованого зуба хворі не пред'являли. На огляді пацієнтів ознак гіперемії, набряку та рухомості зуба не виявлено.

Рентгенологічний метод дослідження через 1 рік  дав можливість визначити наявність кісткової структури в прикореневій ділянці пролікованого зуба, що не відрізнялася від кісткової тканини з групи порівняння (ІІ групи пацієнтів). Отже клініко-рентгенологічні дослідження показали, що запропонована нами методика лікування хронічних періодонтитів з застосуванням ендодонто-ендоосальних імплантатів є більш ефективною, та дозволяє зберегти уражені зуби.

Стан реґіонарного кровообігу альвеолярного відростка до та після вживлення ендодонто-ендоосального імплантата  перевіряли за допомогою реопародонтографії. У всіх групах спостереження проводили реографічні дослідження до лікування, через 1,  6 місяців та через 1 рік після оперативного втручання.

 Розшифровуючи й аналізуючи 192 реограми, основні елементи і параметри реографічної кривої умовно оцінювали якісно і кількісно. Для якісної оцінки описували характеристику кривих, для кількісної – цифрові дані амплітудних показників РГ.  Кількісна оцінка запису РГ у осіб з інтактним жувальним апаратом показала, що усі дані збігаються з показниками норми в осіб з інтактними зубними рядами і здоровим пародонтом, які наведені в літературних джерелах (Прохончуков А.А. и соавт., 1980;Логинова Н.К., 1994; Зубченко С.Г., 2006).

 Показники реографічного індексу до лікування на верхній щелепі  коливаються  в різних групах спостереження від 0,96±0,04 Ом до 0,98±0,03 Ом.

Після оперативного втручання через 1 місяць реографічний індекс на верхній щелепі в обох дослідних групах знизився: суттєво (до 0,80±0,03 Ом) - у другій групі та незначно (до 0,91±0,03 Ом ) - у третій. Через півроку й 1 рік відбувається поступове підвищення РІ в дослідних групах. У другій - із 0,88±0,02 Ом до 0,92±0,03 Ом, а в третій дослідній групі цей показник відповідно становив 0,97±0,04 Ом і 0,99±0,04 Ом. Різниця між показниками реографічного індексу в ці терміни в пацієнтів другої і третьої груп становить у середньому 0,11 Ом. На нижній щелепі  через 1 місяць після резекції верхівки кореня і встановлення ендодонто-ендоосальних імплантатів показники в дослідних групах різняться між собою на  0,12 Ом.

Через півроку і рік спостереження показники реографічного індексу збільшилися, особливо в другій групі, де РІ становив 0,93±0,03 Ом через рік. У третій дослідній групі він збільшився через 1 місяць, 6 місяців і 1 рік незначно і становив відповідно 0,91±0,03 Ом; 0,95±0,03 і 0,99±0,04 Ом.

 На верхній щелепі до лікування показник тонусу судин у другій дослідній групі становив 13,02±0,15%, у третій – 13,57±0,16%. Через 1 місяць після оперативного втручання в пацієнтів дослідних груп показники тонусу судин зменшилися: в другій групі - до 11,63±0,22%, у третій - до 12,17±0,16%. У терміни 6 місяців і 1 рік спостереження відбувається підвищення показників ПТС у пацієнтів другої і третьої дослідних груп, а через 1 рік вони майже досягають рівня до початку лікування - відповідно 12,84±0,12% і 13,38±0,13%.

На нижній щелепі показник тонусу судин  у другій дослідній групі  становив 11,54±0,19% проти 12,06±0,17% у третій групі. Уже через 6 місяців після оперативного втручання на нижній щелепі ПТС підвищився в обох дослідних групах і відповідно становив 12,23±0,17% і 13,03±0,17%. Через 1 рік спостереження за пацієнтами дослідних груп виявилося, що дані показників тонусу судин підвищилися, але не  досягли рівня даних до лікування: відповідно 12,92±0,16% і 13,21±0,16%.

Індекс периферичного опору судин, як і попередні показники, через 1 місяць після оперативного втручання в обох дослідних групах знизився. У другій групі він становив 62,88±1,11%, а в третій – 67,81±1,20%. Поступове збільшення показників ІПО спостерігається і в наступні терміни. Через 6 місяців у другій дослідній групі він становив 70,23±1,19%, а в третій – 72,09±1,16%.   

 На нижній щелепі показники індексу периферичного опору у другій групі становив 75,37±0,72%, у третій – 75,83±0,71, тоді як у контрольній групі - 76,96±0,77%. Майже на 5% визначається різниця між показниками ІПО в пацієнтів другої і третьої дослідних груп. Через 6 місяців після хірургічного лікування показники індексу периферичного опору судин нижньої щелепи підвищилися в обох дослідних групах і відповідно становили 70,04±1,16% і 71,84±1,13%.  

Показові результати отримані в пацієнтів дослідних груп через 1 рік спостереження. Показники ІПО збільшилися до 74,15±1,45% у другій групі і до 76,05±1,28% - у третій. Ці дані майже досягли показників ІПО  до лікування.

Показники еластичності судин відіграють важливу роль у кількісній характеристиці отриманих реограм. Через місяць після операції в другій групі цей показник становив 71,87±1,29%, а в третій – 73,08±1,18%.

Уже через 6 місяців показники ІЕ в обох групах досягли меж норми і становили 80,22±1,12% та 81,32±1,11%. Незначне підвищення індексу еластичності судин відбулося через 1 рік спостереження: у другій дослідній групі - 81,12±1,19%, а в третій – 81,58±1,17%. На нижній щелепі показник ІЕ у контрольній групі був дещо нижчий, ніж на верхній, і становив 81,94±0,88%, а в дослідних групах - відповідно 80,51±1,09% і 81,17±0,94%.

 Через півроку відбулося підвищення показників ІЕ судин пацієнтів дослідних груп. У другій дослідній групі цей показник становив 80,19±1,09%, а в третій – 80,77±1,06%. Через 1 рік у другій дослідній групі цей показник становив 81,51±1,03%, тоді як у третій  – 80,92±1,04%.

Проведені  методи лікування та дослідження показали, як у найближчі так і в віддалені терміни (через рік), що лікування з застосуванням ендодонто-ендоосальних імплантатів у фронтальній ділянці дозволили зберегти ушкоджені зуби без виявлення ознак порушення остеоінтеграції імплантату, що в свою чергу слугує стабілізації зуба в альвеолярному відростку.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі вирішена актуальна задача сучасної стоматології - підвищення ефективності лікування хворих на хронічний верхівковий періодонтит за допомогою ендодонто-ендоосальних імплантатів.

1.    Морфометричні дослідження виявили такі розміри коронкових частин зубів: центральних різців - від 6,50 до 6,87 мм; бокових різців – від 5,62 до 6,10 мм; іклів - від 6,50 до 6,87 мм. Вимірювання кореневої частини виявило такі розміри: центральних різців - від 14,50 до 15,88 мм, бокових різців – від 14,60 до 15,37 мм, іклів - від 16,40 до 17,12 мм.

2.    Розроблена і запропонована нами конструкція ендодонто-ендоосального імплантата для лікування пацієнтів із хронічним верхівковим деструктивним періодонтитом має 16 розмірів (з урахуванням морфометричних досліджень). Довжина ендодонтальної частини імплантата  - 11-14 мм, ендоосальної –7-10 мм. Діаметри ендодонто-ендоосального імплантата:  в ділянці ключа - 1,7 мм, в ендодонтальній (кореневій) частині - 1,45 мм, в ендоосальній – 1,25 мм; крок різьби - 0,3 см.

3.    Розроблена методика обробки кореневого каналу і введення ендодонто-ендоосального імплантата в пацієнтів із хронічним верхівковим періодонтитом, що  дозволила зафіксувати уражений зуб.

4.    За результатами реографічних досліджень установлено, що в  пацієнтів  третьої дослідної групи,  яких лікували за допомогою ендодонто-ендоосальних імплантатів, адаптаційні процеси відбуваються краще, ніж у осіб, у яких резекцію верхівки кореня зуба проводили за загальноприйнятою методикою.  

Показник тонусу судин у пацієнтів дослідних груп через один рік спостереження збільшився на 1,21%. Індекс периферичного опору судин альвеолярного відростка щелеп в пацієнтів третьої дослідної групи через 30 днів становив 67,81%, а вже через один рік він виріс на 8,68%. Індекс еластичності судин у пацієнтів третьої дослідної групи  підвищився на 8,5%.

5.    У лікуванні хронічних верхівкових періодонтитів хірургічним методом (резекція верхівки кореня) раціонально використовувати медикаментозний комплекс з аугментину і метронідазолу за 2 доби до оперативного втручання та 3 доби після проведеного лікування. Для найвищого терапевтичного ефекту аугментин використовували протягом 5 днів дозою 500 мг два рази за день; метронідозол - по 250 мг два рази за день.  Для вищого ефекту регенерації кісткової тканини в ділянці деструкції заповнювали кістковий дефект остеотропним матеріалом «КоллапАн-Л».

Через один рік спостереження в прикореневих ділянках пролікованих зубів пацієнтів третьої дослідної групи рентгенологічно виявлено кісткову структуру, що не відрізнялася від кісткової тканини в  пацієнтів контрольної групи.