ЗЕМЛЯ ЯК ОБ’ЄКТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЗА ЗЕМЕЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ Автореферат

Актуальність теми дослідження. Важливість теоретичного вивчення проблем правового режиму землі як об’єкта права власності в Україні зумовлена потребами практики реформування земельного ладу у нашій державі та завданням подальшого розвитку законодавства у таких, зокрема, напрямах, як вдосконалення правових засад реалізації Українським народом та іншими суб’єктами права власності на землю своїх правомочностей, правове забезпечення оптимального балансу публічних та приватних інтересів при використанні земель, подолання колізійності норм земельного та цивільного права щодо регулювання земельних відносин, визначення меж можливого залучення цивільного законодавства до регламентації земельних відносин майнового характеру, розробка законопроектів, спрямованих на ліквідацію прогалин у правовому регулюванні відносин земельної власності.

Право власності на землю для українського суспільства у всі часи було і залишається одним з найбільш гострих та суперечливих питань його розвитку. Особливої ваги цей інститут набуває у світлі розбудови незалежної Української держави. Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля в межах території України є об’єктом права власності Українського народу. Статтею 14 Основного Закону передбачено, що земля є основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави, право власності на землю гарантується державою, набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Однак ці конституційні норми непослідовно втілені у Земельному кодексі України (далі – ЗК). Парламент України, приймаючи ЗК, мав імплементувати до тексту кодексу конституційні положення щодо об’єктів права власності Українського народу, а також стосовно визначених в Основному Законі суб’єктів, що здійснюють правомочності цього власника. Ігнорування у ЗК конституційних засад права власності Українського народу на землю призвело до вкрай небезпечного антиконституційного проголошення землі основним національним багатством невідомої особи або осіб (ст. 1 ЗК). Вбачається, що антиконституційним є і перелік суб’єктів земельних відносин, визначений у ч. 2 ст. 2 ЗК. Органи законодавчої та виконавчої влади дотепер не забезпечили реалізацію конституційного постулату, що земля є об’єктом права власності Українського народу, оскільки не визначили правовий режим вказаної земельної власності, а проголосили її державною власністю тощо. За таких обставин необхідно не вносити зміни до ЗК, а з метою скасування антиконституційних по суті положень Загальної частини кодексу прийняти нову редакцію ЗК.

За роки, що минули з часу прийняття чинного ЗК – це одне з перших комплексних досліджень питань правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України. Однак окремі вихідні положення, покладені в основу цієї дисертаційної роботи, розроблені такими відомими вітчизняними вченими, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Г.М. Бе-женар, Є.С. Бердніков, А.І. Берлач, Ц.В. Бичкова, А.Г. Бобкова, Л.О. Бондар, І.С. Будзилович, О.А. Вівчаренко, О.М. Вовк, Н.С. Гавриш, А.П. Геть-ман, О.В. Глотова, С.В. Гринько, В.К. Гуревський, М.В. Домашенко, Л.П. Заставська, І.І. Каракаш, В.М. Корнієнко, О.В. Конишева, П.Ф. Кули-нич, В.І. Лебідь, А.В. Луняченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, М.М. Павлишенко, О.О. Погрібний, С.О. Погрібний, О.А. Поліводський, В.К. Попов, С.В. Размєтаєв, В.Є. Рубаник, О.Д. Святоцький, В.І. Семчик, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, А.Д. Юрченко, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інші.

Серед теоретичних розробок зарубіжних науковців у галузі земельного права, перш за все, потрібно зазначити праці Г.О. Аксеньонка, Г.Ю. Бист-рова, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарикова, І.О. Іконицької, М.Д. Казанцева, М.І. Козиря, О.С. Колбасова, М.І. Краснова, В.В. Петрова, М.О. Сиродоєва, Г.В. Чубукова та інших.

Значна увага питанням права власності була приділена у працях таких українських вчених–цивілістів, як Ч.Н. Азімов, Д.В. Боброва, О.В. Дзера, М.В. Венецька, Ю.О. Заіка, Н.С. Кузнєцова, К.І. Кучерук, І.М. Кучеренко, Л.А. Музика, С.І. Пересунько, О.А. Підопригора, Г.В. Пронська, О.А. Пуш-кін, В.М. Співак, Я.М. Шевченко та інші.

Проведені наукові розробки не знімають актуальності проблеми, що досліджується, оскільки стан реформування земельних відносин в Україні у 1991–2005 роках свідчить про відсутність значних позитивних досягнень в цій галузі, чинний ЗК України потрібно приймати у новій редакції, реалізація основних напрямів земельної реформи в Україні на 2001–2005 роки, схвалених Указом Президента України від 30 травня 2001 року № 372/2001, далека від завершення.

Значного ускладнення дослідження питань правового режиму землі як об’єкта права власності зазнає у зв’язку із багатоманітністю методологічних підходів щодо напрямів розвитку законодавства, що має регулювати правовідносини власності на землю, а також термінологічними розбіжностями, за якими досить часто перебувають розбіжності концептуальні.

У ході аналізу стану наукової розробки теми виявилося, що низка питань теоретичного і практичного характеру недостатньо досліджені у вітчизняній науці земельного права. Зокрема, у сучасній юридичній літературі системне та комплексне дослідження правового режиму землі як об’єкта права власності за земельним законодавством України поки що відсутнє. Вбачається, що названа прогалина хоча б частково може бути заповнена цим дослідженням.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в рамках науково-дослідної планової теми “Правові проблеми формування та розвитку аграрного і земельного ринків в Україні” (номер державної реєстрації PK 0102U07072), яка виконувалась в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.