| Короткий зміст: | Матеріали та методи дослідження. Об’єктом дослідження були 104 хворих на артеріальну гіпертензію (АГ), яких було обстежено амбулаторно на базі поліклініки №1 м. Києва. Серед них було 66 чоловіків (63,5%) і 38 жінок (36,5%) у віці від 45 до 65 років. Середній вік обстежених дорівнював 50,2±4,8 роки, середня тривалість захворювання становила 4,3±2,1 роки. Верифікацію діагнозу, визначення ступеню та стадії АГ проведено згідно критеріїв, рекомендованих Європейським товариством кардіологів (ESH/ESC) (2003 рік) та Українським товариством кардіологів (2004 рік). За класифікацією ВООЗ за рівнем АТ хворі були розділені на дві групи, які були репрезентативні за статтю, віком, тривалістю і тяжкістю перебігу захворювання. До першої групи увійшло 52 пацієнти з АГ ІІ ступеня, серед яких було 33 чоловіка та 19 жінок, n=52, середній вік складав 48,8±0,8 роки. Друга група – 52 хворих на АГ ІІІ ступеня (33 чоловіка та 19 жінок), n=52, середній вік складав 51,2±1,1 роки. Обстеження пацієнтів складалось із оцінки відповідних результатів фізикальних, клінічних лабораторних (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі), біохімічних (цукор крові, вміст калію та натрію плазми крові, рівень холестерину, тригліцеридів, β–ліпопротеїдів, креатиніну, сечовини), імунологічних (визначення рівнів ендотеліну-1, ІЛ – 8, селектинів Е і Р, CD3+, CD4+, CD8+, CD22+, IgА, IgМ, IgG) та інструментальних (ЕКГ, ехокардіографія, рентгенологічні дослідження серця та легенів, дослідження очного дна) методів обстежень. Контрольні результати отримані при обстеженні 30 практично здорових осіб відповідного віку та статі.
Хворі з АГ ІІ ст. мали різну тривалість захворювання: у 33 пацієнтів (63,46%) вона становила 1-4 роки, у 8 (15,38%) – від 5 до 10 років та у 11 (21,15%) – понад 10 років. У переважної більшості хворих не була відмічена недостатність кровообігу (38 осіб - 73,08%) та у 14 (26,92%) - вона не перевищувала І ст.
Тривалість анамнезу у пацієнтів з АГ ІІІ ст. дорівнювала таким показникам: у 25 хворих (48,08%) становила 1-4 роки, у 9 (17,31%) - 5-9 років та у 18 (34,62%) – 10 та більше років. У переважної більшості хворих не була відмічена недостатність кровообігу (32 осіб - 61,54%), 12 осіб (23,08%) мали недостатність кровообігу І ст. та 8 (15,38%) – ІІ А ст.
До дослідження не включали пацієнтів з вторинною артеріальною гіпертензією, а також на артеріальну гіпертензію І ступеню.
Дослідження проводились в базальних умовах та після дозованого фізичного навантаження на комп’ютерному велоерготестуючому комплексі „Діалог” за методикою Б.П.Преварського (ВЕМ). Хворим та особам контрольної групи проводилась трьохступенева навантажувальна проба; потужність навантаження становила 35% належного максимального споживання кисню. Визначали рівень частоти серцевих скорочень (ЧСС), систолічного артеріального тиску (САТ), діастолічного артеріального тиску (ДАТ), пульсового артеріального тиску (ПАТ) та відсоток приросту цих величин до показників в стані спокою. Отримані результати досліджень заносились в базу Microsoft Excel. Обробка даних була виконана з використанням пакета статистики Microsoft Excel. Розраховувалось середнє значення (М). Вірогідність результатів оцінювали за t критерієм Стьюдента. При вивченні взаємозв’язку показників застосовували кореляційний аналіз. Відмінності між показниками, що порівнювалися, визначались достовірними, якщо значення імовірності було більше або дорівнювало 95 % (р<0,05).
Результати дослідження. При оцінці вмісту міжклітинних медіаторів у хворих із різним ступенем артеріальної гіпертензії було встановлено підвищення показників ендотеліну-1, селектинів Е і Р. Так, наприклад, показник селектину Е у хворих на АГ ІІ ст. був значно підвищений (101,70 ± 20,96) нг/мл, (p<0,001), в той же час у хворих на АГ ІІІ ст. він був дещо зниженим (58,60±15,57) нг/мл (p<0,01). Між рівнями селектину Е і ендотеліну-1 у хворих на АГ ІІ ст. виявлено слабкий достовірний негативний кореляційний зв’язок (r=-0,3, p<0,05); між рівнями селектину Е і Р - високодостовірний позитивний середньої сили зв'язок (r=+0,91, p<0,01).
При визначенні вмісту показників інтерлейкіну-8 сироватки крові було виявлено його зниження в обох групах хворих, однак ці зміни мали різний ступінь вираженості. Так, найбільш суттєвими вони були у осіб з АГ ІІІ ст. (зниження рівня інтерлейкіну-8 - в 2,3 рази) проти 1,2 разів – при АГ ІІ ст .
Проведено співставлення окремих показників крові та фізикальних даних. Так, рівень селектину Е у хворих на АГ ІІ ст мав високодостовірний негативний середньої сили кореляційний зв'язок (r=-0,55, p<0,01) при співставленні з показником ІЛ-8. Між рівнями ендотеліну-1 та ІЛ-8 визначили високодостовірний позитивний середньої сили кореляційний зв'язок (r=+0,86, p<0,01); між рівнями ЧСС і селектину Е - слабкий достовірний позитивний (r=+0,43, p<0,05); між показниками САТ і селектину Е - слабкий достовірний позитивний (r=+0,56, p<0,05); між рівнями САТ і селектину Р - слабкий достовірний позитивний кореляційний зв’язок (r=+0,45, p<0,05). Водночас при порівнянні показників ДАТ і селектину Р виявлено високодостовірний позитивний середньої сили кореляційний зв’язок (r=+0,34, p<0,01); між рівнями САТ і ендотеліну-1 - високодостовірний позитивний середньої сили (r=+0,34, p<0,01); між рівнями ДАТ і ендотеліну-1 - високодостовірний позитивний середньої сили (r=+0,35, p<0,01); між рівнями САТ і ІЛ-8 виявлено слабкий достовірний позитивний (r=+0,42, p<0,05) та між показниками ДАТ і ІЛ-8 - слабкий достовірний позитивний кореляційний зв’язок (r=+0,56, p<0,05).
Таким чином, розвиток ендотеліальної дисфункції безпосередньо пов’язаний з порушенням рівноваги медіаторів, які забезпечують регуляцію судинного тонусу. Стимуляція ендотеліальних клітин інтерлейкіном-8 активує синтез сироваткових та тканинних медіаторів (ендотеліну-1, селектинів Е і Р), які підвищують адгезію клітин до субендотелію у місцях ушкодження. У нашій роботі про розвиток цього механізму свідчить факт зниження вмісту інтерлейкіну-8 в супернатанті клітин і збільшення вмісту селектину Е в сироватці крові у хворих на тяжку АГ. Сироваткова форма інтерлейкіну-8 по мірі прогресування АГ від АГ ІІ ст. до АГ ІІІ ст. збільшується, а його вміст в супернатанті зменшується, що в свою чергу веде до збільшення синтезу селектину Е, який є одним із пускових механізмів активація процесів адгезії й агрегації тромбоцитів. Збільшення вмісту селектину Е веде до синтезу сироваткових та тканинних прокоагуляційних і антикоагулоційних факторів, які підвищують функціональну активність тромбоцитів та адгезію клітин до субендотелію у місцях ушкодження.
При проведенні кореляційного аналізу між рівнями показників у хворих на АГ ІІІ визначені наступні результати. Так, між вмістом селектину Е і ІЛ-8 виявлено слабкий достовірний негативний кореляційний зв’язок (r=-0,48, p<0,05); між рівнями ендотеліну-1 і селектину Р - високодостовірний негативний середньої сили (r=-0,87, p<0,01); між рівнями селектину Р і ІЛ-8 - слабкий достовірний негативний (r=-0,3, p<0,05); між рівнями ЧСС і селектину Е - слабкий достовірний позитивний (r=+0,44, p<0,05); між рівнями САТ і селектину Р - слабкий достовірний позитивний кореляційний зв’язок (r=+0,38, p<0,05). При порівнянні вмісту ІЛ-8 та САТ отримано слабкий достовірний позитивний кореляційний зв’язок (r=+0,41, p<0,05); рівню ЧСС і ІЛ-8 - слабкий достовірний позитивний кореляційний зв’язок (r=+0,56, p<0,05); рівню САТ і ендотеліну-1 - високодостовірний позитивний середньої сили кореляційний зв’язок (r=+0,34, p<0,01).
Кореляційне поле даних свідчило про те, що активність ендотеліну-1, селектинів Е і Р та ІЛ-8 у хворих на АГ ІІ і ІІІ ступеню лінійно зростало зі збільшенням ЧСС, САТ і ДАТ, а активність ІЛ-8 лінійно збільшувалась при підвищенні активності ендотеліну-1 і зниженні активності селектинів Е і Р. Дані процеси посилювалися при прогресуванні артеріальної гіпертензії від ІІ до ІІІ ступеня. Поданий кореляційний зв’язок між приведеними показниками свідчив про можливе залучення міжклітинних медіаторів в активацію процесів адгезії як безпосередньо, так і опосередковано, через імунозапальне ушкодження ендотелію.
З метою вияву прихованої ендотеліальної дисфункції та порушень інших міжклітинних медіаторів (інтерлейкіну-8, селектинів Е і Р ) у хворих на АГ ІІ та ІІІ ст. проведено дослідження в умовах навантажувальної проби з використанням ВЕМ. Реакція гемодинамічних показників характеризувалась поступовим і рівномірним збільшенням частоти серцевих скорочень, САТ, ПАТ, зниженням діастолічного артеріального тиску на висоті субмаксимального навантаження. Так, ЧСС у хворих з АГ ІІ ст. до навантаження складала (83,0±2,06) уд/хв., після – (151,0±5,26) уд/хв. ЧСС у хворих на АГ ІІІ ст. до навантаження дорівнювала (78,6±3,2) уд/хв., після – (204,7±4,88) уд/хв. Високі показники приросту ПАТ були обумовлені неоднаковою пресорною відповіддю САТ і ДАТ на фізичне навантаження: при значному збільшенні САТ рівень ДАТ практично не змінювався; на субмаксимальному рівні приріст САТ складав (105,6±7,42)% та ДАТ- (19,5±2,8)%. Необхідно підкреслити, що гемодинамічний вплив підвищеного АТ є одним із механізмів ушкодження ендотелію судинної стінки, при якому посилюються процеси агрегації й адгезії до колагенових структур. Так, при дослідженні хворих на АГ ІІ ст. у відповідь на ВЕМ рівень ендотеліну-1 збільшився в 5 разів: до навантаження дорівнював (0,34±0,035) ммоль/мл, після навантаження – (2,06±1,46) ммоль/мл. У пацієнтів на АГ ІІІ ст. рівень ендотеліну-1 підвищився в 6 разів від (0,33±0,45) ммоль/мл до (1,5±1,53) ммоль/мл. Рівень Е-селектину після фізичного навантаження також підвищився: у хворих на АГ ІІ ст. - в 3 рази (від 58,60±15,57 нг/мл до 166,10±27,36 нг/мл), у хворих на АГ ІІІ ст. - в 2 рази (від 101,70±20,96 нг/мл до 203,60±48,90 нг/мл).
При проведенні навантажувального тесту в осіб з АГ ІІ ст. одночасно виявлені зміни показників міжклітинних медіаторів. Відзначалося вірогідно значиме збільшення селектину Е (166,10±27,36) нг/мл, (р<0,01), селектину Р (993,04±154,30) нг/мл, (р<0,01) у порівнянні з пацієнтами контрольної групи. Поряд із збільшенням рівнів селектинів відзначалося підвищення рівнів ендотеліну-1 (2,06±1,46) ммоль/мл, (р<0,05 ) та інтерлейкіну-8 (3112,25± 299,80) пг/мл, р<0,001.
У пацієнтів з АГ ІІІ ст. проведений навантажувальний тест теж призводив до значимих змін в показниках міжклітинних медіаторів. Так, відзначено збільшення селектину Е (203,60±48,90) нг/мл, (р<0,01) та селектину Р (1199,68±193,36) нг/мл, (р<0,01) у порівнянні з групою здорових осіб. Поряд із підвищенням рівню селектинів відбувалося підвищення вмісту ендотеліну-1 (1,50±1,53) ммоль/мл, (р<0,05) та ІЛ-8 (3377,39±228,54) пг/мл, р<0,001. При проведенні кореляційного аналізу між показниками, що були досліджені після фізичного навантаження, у хворих на АГ ІІ ст. виявлено негативний середньої сили кореляційний зв'язок при порівнянні вмісту селектину Е і ендотеліну-1 (r=-0,55, p<0,01). Між рівнями селектину Е і ІЛ-8 встановлено високодостовірний негативний середньої сили кореляційний зв'язок (r=-0,69, p<0,01); рівнями селектину Р і ендотеліну-1 - позитивний середньої сили (r=+0,54, p<0,01). Рівні селектину Р і ІЛ-8 корелювали за слабким достовірним негативним зв'язком (r=-0,68, p<0,05); ендотеліну-1 та ІЛ-8 - високодостовірним позитивним середньої сили кореляційним зв'язком (r=+0,85, p<0,01). При визначенні залежності між ЧСС та вмістом селектину Е виявлено високодостовірний позитивний середньої сили кореляційний зв'язок (r=+0,34, p<0,01); рівнями САТ і селектину Е та САТ і селектину Р - позитивний середньої сили (r=+0,75, p<0,01 та r=+0,92, p<0,01 відповідно); рівнями САТ і ендотеліну-1 та САТ і ІЛ-8 - позитивний середньої сили кореляційний зв’язок (r=+0,86, p<0,01 й r=+0,72, p<0,01 відповідно).
При проведенні кореляційного аналізу між рівнями імунологічних показників та фізикальними даними у хворих з АГ ІІІ ступеня після фізичного навантаження визначена аналогічна залежність, але виразність її по окремих показниках була декілька більша.
Кореляційне поле даних свідчить про те, що активність ендотеліну-1, селектинів Е і Р та ІЛ-8 у хворих на АГ ІІ і ІІІ ступеню після фізичного навантаження лінійно зростало зі збільшенням ЧСС, САТ і ДАТ. Дану залежність можна пояснити залученням міжклітинних медіаторів в активацію процесів адгезії як безпосередньо, так і опосередковано через імунозапальне ушкодження ендотелію, при якому оголяються структури субендотелію судинної стінки, що є пусковим механізмом морфологічної, а потім й функціональної перебудови тромбоцитів. У обстежених хворих визначено вірогідне збільшення показника агрегації тромбоцитів, рівнів фібрину та фібриногену в плазмі крові (p<0,001); фібринолітична активність плазми крові була значно зниженою (p<0,001). Одночасно визначені вірогідно збільшені зміни ретракції згустку.
З метою вияву прихованих порушень тромбоцитарної ланки гемостазу була проведена навантажувальна проба. Визначено, що в осіб з АГ збільшилися показники кількості тромбоцитів (р<0,01), підвищився відсоток адгезії і встановлена активація процесів агрегації: зростав ПТІ (р<0,01) та тромбіновий час (р<0,001); знизилася фібринолітична активність плазми (р<0,01); відзначено статистично вірогідне збільшилися показники фібрину (р<0,01), фібриногену (р<0,05) та ретракція згустку (р<0,01). При зіставленні показників активності тромбоцитів у хворих із помірною та тяжкою АГ у порівнянні зі здоровими відзначено зменшення часу агрегації з АДФ, адреналіном та ристоміцином (р<0,05).
Доведено, що функціональні порушення тромбоцитів є пусковим механізмом каскаду клітинних реакцій, кінцевим етапом якого є формування тромбу. При АГ виявлені патологічні зміни функціональної активності цих клітин, проте в залежності від стадії АГ дисфункція тромбоцитів була виражена в різному ступені, але підвищення функціональної активності тромбоцитів і зміна їх морфологічних властивостей відзначається вже на початкових етапах становлення і формування АГ. Таким чином, посилення адгезивно-агрегаційних властивостей тромбоцитів з одночасним пригніченням фібринолізу у відповідь на ВЕМ буде більш вираженим по мірі прогресування патологічних змін, що розвиваються в процесі становлення АГ. Вони відображають залежність між параметрами гемодинаміки, активацією процесів адгезії і агрегації тромбоцитів і подальшого пригнічення системи фібринолізу.
За результатами проведеного дослідження визначено, що вже на початкових стадіях становлення АГ відзначається статистично вірогідне збільшення ступеню агрегації тромбоцитів. Зміни активності кров'яних платівок мають тенденцію до підвищення в осіб з АГ ІІ ст. і значно збільшуються по мірі прогресування патологічних змін до розвитку АГ ІІІ ст. Паралельно встановлено, що в хворих на АГ ІІ та ІІІ ст. вірогідно знижена фібринолітична активність плазми. Дані зміни фібринолізу варто розглядати як виснаження компенсаторних захисних систем організму у відповідь на погрозу тромбоутворення, пусковим механізмом якого є активація процесів адгезії й агрегації тромбоцитів. Виявлено вірогідні зміни тромбоцитарної активності у хворих з розгорнутою картиною клінічних проявів АГ і значно більш високими цифрами базального АТ. Фізичне навантаження на початкових стадіях АГ призводить до вірогідної активації адгезивно-агрегаційних процесів і зниженню фібринолітичної активності. Таким чином, посилення адгезивно-агрегаційних властивостей тромбоцитів з одночасним пригніченням фібринолізу у відповідь на ВЕМ більше виражене по мірі прогресування патологічних змін та відображає залежність між параметрами гемодинаміки: супроводжується активацією процесів адгезії і агрегації тромбоцитів з подальшим пригніченням системи фібринолізу. При цьому рівень фібриногену корелював з рівнем фібринолітичної активності плазми в період прогресування АГ (r=-0,45, р<0,05). Кореляційне поле є убиваючою лінійною функцією, тобто при підвищенні рівню фібриногену знижується фібринолітична активність плазми. З біологічної точки зору це можна пояснити таким чином: фібриноген приймає участь як міжклітинний медіатор в процесах адгезії тромбоцитів і сприяє активації функціональних властивостей тромбоцитів. Дані зміни, в свою чергу, утягують фібриноген у процеси опсонізації, тобто фібриноген виконує роль міжклітинного моста, що клеїть, зв’язуючись з агрегантами. Це веде до зниження фібринолітичної активності плазми і формуванню агрегатів клітин. Визначено також достовірний кореляційний зв’язок між змінами фібринолітичної активності плазми і ступенем агрегації тромбоцитів (r=-0,3, р<0,05). Кореляційне поле в такому разі подане у вигляді убиваючої функції. У активованих, морфологічно змінених тромбоцитах йде реакція звільнення. Викид біологічно активних субстанцій сприяє посиленню процесів агрегації тромбоцитів, що надалі веде до утворення тромбів. Одержані результати свідчать про специфічність змін гемодинамічної відповіді по відношенню до характеристик функціональної активності тромбоцитів і демонструють певну залежність механізмів імунологічного контролю у хворих з підвищеним артеріальним тиском.
При дослідженні показників клітинного імунітету були отримані наступні результати. Так, вміст загальної кількості Т-лімфоцитів (CD3+) у осіб з АГ ІІ та ІІІ ст. мав тенденцію до зменшення: при АГ ІІ ст. - до (29,38±3,29)%, при АГ ІІІ ст.- до (32,40±7,40)%. По мірі прогресування АГ відзначено вірогідне зменшення кількості CD4+–клітин: у хворих на АГ ІІ ст. до (25,65±0,89)% та на АГ ІІІ ст.- до (28,59±5,54%) (р<0,01) та CD22+ - до (13,62±4,72) % та (13,05±3,32)% відповідно (р<0,01). При визначенні вмісту Т-супресорів (CD8+) відмінності показників були статистично невірогідні. Одночасно визначено вірогідне підвищення показників фагоцитарного індексу та фагоцитарного числа: у хворих АГ ІІ ст. – до (72,6±2,6)%, ( р<0,001) та до (5,34±0,4)%, (р<0,01) відповідно та у хворих АГ ІІІ ст. – до (73,7±2,2)%, р<0,001 та до (6,4±0,21)%, р<0,01 відповідно. Також в основній групі хворих вірогідно підвищився показник НСТ (р<0,001). При проведенні аналізу показників гуморального імунітету відзначена тенденція до підвищення вмісту IgG та IgА та визначено вірогідне збільшення кількості IgM (р<0,001) у порівнянні зі здоровими особами. Таким чином у хворих на артеріальну гіпертензію ІІ та ІІІ ступеню по мірі прогресування захворювання відмічається активація гуморальної ланки імунітету з одночасним збільшенням продукції антитіл і активацією імуннозапальних процесів, зокрема фагоцитозу.
При проведенні кореляційного аналізу визначено, що активність CD3+, CD4+, CD22+, IgG у хворих на АГ ІІ і ІІІ ступеню лінійно зростала зі збільшенням ЧСС і САТ. Кореляційне поле даних з убиваючою лінійною функцією було характерним для кореляції показників CD3+, CD4+, CD22+, IgG, ЧСС і САТ та показника CD8+, тобто при підвищенні CD3+, CD4+, CD22+, IgG, ЧСС і САТ кількість CD8+ знижується. Дані процеси посилюються при прогресуванні артеріальної гіпертензії від ІІ до ІІІ ступеня. Поданий кореляційний зв’язок між приведеними показниками свідчить про можливе залучення імунокомпетентних клітин до активації адгезивних властивостей тромбоцитів як безпосередньо, так і опосередковано через імунозапальне ушкодження ендотелію з наступною продукцією антитіл.
З метою вияву прихованих порушень імунної системи у хворих на АГ ІІ ст. та АГ ІІІ ст. було проведено дослідження в умовах навантажувальної проби з використанням ВЕМ. Так, відзначено тенденцію до збільшення кількості загальних Т-лімфоцитів та Т-супресорів (р<0,05), вірогідне підвищення CD4+ (р<0,001), CD22+ (р<0,05), фагоцитарного індексу та фагоцитарного числа (р<0,001). Показник НСТ також був підвищеним у порівнянні зі здоровими особами (р<0,01). Відзначена тенденція до підвищення показників гуморального імунітету (IgG та IgА), (р<0,05) та вірогідне збільшення кількості IgM (р<0,001) у порівнянні з контролем. Посилення ендотеліальної дисфункції у відповідь на ВЕМ, було більш вираженим по мірі прогресування патологічних змін в ендотелії, що розвиваються в процесі прогресування АГ та відображають залежність між параметрами гемодинаміки, активацією процесів агрегації тромбоцитів і імунної системи. Системна АГ сприяє вторинному враженню ендотелію з викидом ендотеліну і розвитком вторинних причин, що призводять до атеросклерозу. Під впливом ЕТ-1 інтерлейкін-8 викликає підвищення числа активних Т-клітин в 1,5–4 рази і їх цитолітичної активності - в 80 разів. Підвищення концентрації ЕТ-1 і активація Т-ланки імунітету в кінцевому результаті потенціюють проліферацію клітин ендотелію, здійснюючи, тим самим, запуск імунологічних механізмів прогресування патологічного процесу в судинах (Barton M. еt al., 1997).
Отримані результати дозволили запропонувати терапію, ефективність якої оцінювали при динамічному спостереженні за клінічними, біохімічними та імунологічними показниками. Дослідження проводились кожні 10 діб на протязі місяця. Було запропоновано комбіновану терапію, що включала прийом метопрололу та адвокарду. Метопролол призначали в дозі 100-200 мг/добу. Доза препарату визначалась в залежності від вихідного рівню АТ, тяжкості перебігу хвороби, наявності кризів, їх частоти, ураження органів-мішеней .
Адвокард - комбінований лікарський препарат, до складу якого входять молсидомін, аденозінтрифосфат (АТФ) і фолієва кислота. Молсидомін володіє вазодилятуючим та антиагрегантним ефектами (вивільняє оксид азоту, блокує синтез фосфоліпаз тромбоцитів, активує синтез простацикліну судинною стінкою). АТФ стимулює енергетичний обмін, нормалізує концентрацію йонів калію і магнію, активність мембранозалежних ферментів, володіє протиішемічним, мембраностабілізуючим та антиаритмічним ефектами. Фолієва кислота зменшує рівень гомоцистеіну, який є чинником розвитку атеросклерозу. Таким чином, адвокард поліпшує метаболізм, виявляє антиішемічний, мембраностабілізуючий та антиоксидантний ефекти, що сприяє покращенню ендотелійзалежної релаксації та захищає клітини від гіпоксії. Доза препарату визначалась в залежності від тяжкості перебігу хвороби та ураження органів-мішеней.
Хворим з артеріальною гіпертензією ІІ ст. було призначено метопролол в дозі 100 мг/добу в два прийоми та адвокард в дозі 0,09 г/добу в три прийоми на протязі 30 діб. Хворим з АГ ІІІ ст. призначали метопролол в дозі 200 мг/добу в два прийоми та адвокард - по 0,18 г/добу в три прийоми на протязі 30 діб. За результатами проведеного дослідження встановлено, що після лікування стан хворих стабілізувався: нормалізувався артеріальний тиск, зникав головний біль, болі в ділянці серця, задишка. За результатами проведеного дослідження також було встановлено зниження прогресування ендотеліальної дисфункції і зменшення прогресування патологічних змін від АГ ІІ ст. до АГ ІІІ ступеня Кореляційне поле даних свідчило, що активність ендотеліну-1, селектинів Е і Р та ІЛ-8 у хворих на АГ ІІ і ІІІ ст. після лікування лінійно знижувалося зі зменшенням ЧСС, САТ і ДАТ. Отримане зниження процесів адгезії і агрегації тромбоцитів, підвищення фібринолітичної активності крові було наслідком позитивного впливу комбінованої терапії на систему плазмового гемостазу та функціональну активність тромбоцитів. Лікування хворих метопрололом в комбінації з адвокардом дозволяло досягти адекватного зниження АТ, внаслідок чого зменшувалася запальна відповідь ендотелія на підвищений артеріальний тиск, нормалізувалася робота клітинної та гуморальної ланки імунітету. Лікування за допомогою комбінації метопрололу та адвокарду забезпечувало шляхом подвійної терапії оптимізацію фармакотерапії, сприяло покращенню ендотелійзалежної релаксації. Включення до лікування комбінованого препарату адвокарду дозволяє стабілізувати ендотеліальну функцію та реакцію міжклітинних медіаторів, знизити тромбоцитарну відповідь на АДФ та адреналін, що свідчить про позитивний вплив препарату на тромбоцитарно -судинну ланку гемостазу. Таким чином, комбінована терапія за допомогою метопрололу та адвокарду при порівнянні із монотерапією метопрололом позитивно впливає на гемодинаміку, судинну реактивність, агрегацію тромбоцитів і вміст міжклітинних медіаторів, тому адвокард може бути рекомендований в якості додаткового засобу до гіпотензивних препаратів в лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію.
1. У дисертації представлено теоретичне узагальнення результатів і досягнуто розв’язання наукової задачі: на основі вивчення клініко-лабораторного перебігу та патогенетичних ланок артеріальної гіпертензії ІІ та ІІІ ступенів, підвищено якість діагностики, розроблено прогностичні критерії перебігу захворювання, а завдяки використанню препарату адвокард поліпшено показники лікування таких хворих.
2. У хворих на артеріальну гіпертензію відбувається ураження судинної стінки, яке супроводжується підвищенням рівню ендотеліну-1(при АГ ІІ ст.. в 8,5 рази, при АГ ІІІ ст. в 8,2 рази), розчинних молекул (селектинів Е і Р) (в 1,5 рази та в 1,7 рази відповідно), зниженням рівня прозапального цитокину ІЛ-8 (при АГ ІІ ст.. в 1,2 рази, при АГ ІІІ ст. в 2,3 рази), що характеризують клітинну адгезію. Для осіб на АГ ІІ та АГ ІІІ ступеня характерне достовірне підвищення активності ІЛ-8 на тлі збільшення кількості Т-кілерів і Т-хелперів (в 1,5 рази) та зниження Т-супресорів (в 1,2 рази). Зростання продукції ІЛ-8 є результатом імунозапальної відповіді ушкодженого ендотелію при гіпертензії та вказує на підвищення адаптаційних можливостей організму по мірі прогресування захворювання.
3. В період прогресування АГ встановлено достовірне зменшення часу агрегації тромбоцитів з АДФ, адреналіном (в 5,5 рази) і ристоміцином (в 3,5 рази), що свідчить про залучення тромбоцитів до агрегації та опсонізації при ендотеліальному ушкодженні, яке розвивається в результаті гемодинамічно обумовлених змін судинної стінки. Ступінь змін функціонального стану тромбоцитів залежить від стадії захворювання та характеризується прогресивним зростанням активності тромбоцитарного гемостазу при прогресуванні АГ.
4. При проведенні фізичного навантаження у гіпертензивних пацієнтів відбуваються негативні зміни показників судинно-тромбоцитарного і плазмового гемостазу та функції ендотелію. Вірогідно збільшується гемодинамічна пресорна реакція та відзначається посилення ендотеліальної дисфункції, яка стає більш вираженою по мірі прогресування патологічних змін в судинах. У відповідь на фізичне навантаження також спостерігається активація адгезивно-агрегаційних властивостей тромбоцитів, пригнічення відповідних реакцій фібринолітичної системи, підвищення активності Т-клітинної і гуморальної ланок імунітету з одночасною активацією фагоцитозу зі збільшенням продукції антитіл і посиленням імуннозапальних процесів.
5. Кількісні характеристики ІЛ-8, ендотеліну-1, селектинів Е і Р, показників імунного статусу у хворих на АГ ІІ та АГ ІІІ ст. корелюють з показниками функціональної активності тромбоцитів (ступенем адгезії і агрегації тромбоцитів) При проведенні кореляційного аналізу між агрегацією тромбоцитів і CD4 виявлено достовірний позитивний кореляційний зв’язок (r=+0,46, p<0,05); між рівнями ІЛ-8 і агрегацією тромбоцитів виявлено достовірний позитивний сили кореляційний зв'язок (r=+0,34, p<0,01), між рівнями ендотеліну-1 і і агрегацією тромбоцитів виявлено достовірний позитивний кореляційний зв'язок (r=+0,64, p<0,05), між рівнями ендотеліну-1 і CD22 виявлено достовірний позитивний кореляційний зв'язок (r=+0,41, p<0,05); між рівнями ІЛ-8 і CD3 виявлено достовірний позитивний кореляційний зв'язок (r=+0,62, p<0,05); між рівнями ІЛ-8 і CD4 виявлено достовірний позитивний кореляційний зв'язок (r=+0,62, p<0,01).Кореляційне поле даних показників свідчило про те, що активність процесів адгезії лінійно зростала зі збільшенням значень ІЛ-8, ендотеліну-1, CD4, CD22 та IgG у хворих в період прогресування артеріальної гіпертензії від АГ ІІ ступеня до АГ ІІІ ступеня.
6. Включення до лікування комбінованого препарату адвокарду на фоні базисної терапії дозволяє стабілізувати ендотеліальну дисфункцію та реакцію міжклітинних медіаторів, знизити тромбоцитарну відповідь на АДФ та адреналін, що свідчить про позитивний вплив препарату на тромбоцитарно-судинну ланку гемостазу. Завдяки комбінації метопрололу та адвокарду досягається більш швидке і стабільне зниження рівня АТ та можливість зниження дози кожного з цих препаратів, чим усувається ризик побічних дій. |
