ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ПО ВІДШКОДУВАННЮ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ СПОЖИВАЧАМ Автореферат

У Вступі розкривається актуальність теми дисертації, зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, вказуються мета й завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, формулюються наукова новизна й отримані основні наукові результати, висвітлюється їх практичне значення, надається інформація про апробацію результатів дослідження, структура та обсяг роботи.

Розділ 1 «Загальна характеристика зобов’язань по відшкодуванню шкоди, заданої споживачам» присвячений розгляду специфіки зобов’язань по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам, зокрема, здійснено огляд літератури за темою дослідження, окреслено основні етапи розвитку наукової думки, викладено загальну методику й основі методи дослідження, обґрунтовано вибір напрямів дослідження.

У підрозділі 1.1. «Виникнення та розвиток інституту захисту прав споживачів»

Взаємовідносини між споживачем (покупцем) і підприємцем (виробником, постачальником, продавцем), які існують ще с часів Стародавнього Риму, пройшли не одну стадію розвитку і постійно змінювались.

З розширенням ринку товарів та послуг (географічно і за обсягом товарообігу), виходом його за національні межі, а також із появою нових форм виробництва і торгівлі, для яких старі звичаї стали непридатними, нерівність між споживачем і продавцем посилилась. Подолати її можна було лише за допомогою формальних законодавчих норм, які поширювались в різних країнах з розвитком ринкової економіки. До початку ХХ ст. в багатьох країнах закони, що стосувались захисту прав споживачів, були інтегровані в цивільне, адміністративне і торговельне законодавство. З початку ХХ ст. у багатьох європейських країн та США почали ухвалювати спеціальні закони, що регулювали певні споживчі питання. Наразі розвиток системи захисту прав споживачів триває, що обумовлено явищем глобалізації та посиленням інтеграційних процесів у світовій економіці.

Основними джерелами правового регулювання такого виду зобов’язань є норми цивільного права, які містяться насамперед у Цивільному кодексі України та в Законі України «Про захист прав споживачів». Кожен із цих нормативних актів має свої особливості регулювання зобов’язальних відносин по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам.

Ситуація на споживчому ринку України свідчить про неефективність роботи наглядових органів. Інтеграція України до європейського економічного простору вимагає поступового зближення вітчизняної законодавчої і нормативної бази з відповідною базою Європейського Союзу, суттєвою особливістю якої є здійснення контролю за якістю і безпекою продукції як на стадії виробництва, так і в торгівельній мережі.

Таким чином, інститут захисту прав споживачів – це система правових норм, які закріплюють можливість застосування цивільно-правових засобів захисту, що спрямовані на відновлення порушеного права або недопущення його порушення (як превентивна міра), які можуть здійснюватись як самим споживачем, так і компетентними органами (у межах державного і суспільного механізмів захисту прав споживачів).

У підрозділі 1.2 «Поняття і місце зобов’язань по відшкодуванню шкоди в зобов’язальному праві» авторка розглядає поняття та характерні риси даного виду зобов’язань, що обумовлює їх особливе місце в системі зобов’язань.

Зобов’язання з відшкодування шкоди пропонується розглядати як правовідносини, в межах яких відповідальна за шкоду особа зобов’язана її відшкодувати, а споживач має право вимагати відшкодування завданої шкоди, в повному обсязі.

Зобов’язання по відшкодуванню шкоди, можуть бути поділені на: 1) зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої учаснику цивільних відносин правомірними діями іншої особи; 2) зобов’язання по відшкодуванню шкоди, завданої учаснику цивільних відносин у наслідок правопорушення .

Визначено, що юридичний обов'язок продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг) відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також у випадках надання споживачу недостовірної чи недостатньої інформації про них, виникає як санкція, що застосовується у межах окремого, самостійного різновиду недоговірної безвинної (що настає без урахування вини суб’єкта, до якого вона застосовується) цивільно-правової відповідальності. Таким чином, враховуючи ці особливості інститут відшкодування шкоди, завданої споживачам, займає окреме, самостійне місце у зобов’язальному праві України.

У підрозділі 1.3. «Підстави виникнення та зміст зобов’язань по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам» на основі дослідження сутності поняття зобов’язання по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам, визначено підстави виникнення та зміст даного виду зобов’язань.

Доведено, що самостійність досліджуваного різновиду недоговірної безвинної цивільно-правової відповідальності полягає в тому, що вона не може бути беззастережно долучена до різновидів деліктної відповідальності у цивільному праві. Якщо юридичною підставою деліктної цивільно-правової відповідальності є порушення приписів відповідних норм цивільного права, то її фактичною підставою постає наявність складу цивільного правопорушення. Вказаний склад включає такі загальні обов’язкові умови застосування деліктної цивільно-правової відповідальності, як протиправність дій, що спричинила шкоду, наявність шкоди, причинний зв’язок між ними, а також факультативну умову, якою постає вина особи, що спричинила шкоду (у визначених законом випадках). З огляду на це відповідальність продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт або послуг має суттєві особливості. Вони визнаються суб’єктами досліджуваного виду відповідальності на підставі самого факту завдання шкоди споживачу незалежно від протиправності їх дій, причинного зв’язку між ними і спричиненою споживачу шкодою, а також можливості поширення на них статусу особи, що безпосередньо заподіяла шкоду.

Розділ 2 «Відповідальність за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам» присвячений комплексному дослідженню механізму застосування відповідальності за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам недоліками переданих товарів, здійсненних робіт та наданих послуг.

У підрозділі 2.1. «Загальні засади відповідальності за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам» – аналізуються підстави виникнення та механізм застосування цивільно-правової відповідальності.

Досліджуваний різновид недоговiрної безвинної цивільно-правової відповідальності ґрунтується на принципі об’єктивного привинення (рос. – объективного вменения), а тому відповідальність продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт або послуг не завжди обумовлюється наявністю загальних умов цивільно-правової відповідальності. Основною умовою її застосування до продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт або послуг є лише об’єктивно існуючий (хоча і підпадаючий під необхідність доказування у суді у випадку судового розгляду спору) факт наявності договірних відносин за участю споживча та факт завдання споживачу шкоди внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт, послуг або у зв’язку з наданням недостовірної чи недостатньої інформації про них.

Як окрема підстава звільнення виконавця від відповідальності за втрату (пошкодження) речі споживача, окрім непереборної сили, чинним законодавством України повинен бути передбачений факт попередження споживача про особливі властивості речі, які можуть спричинити повну або часткову втрату(пошкодження) речі. У зв’язку з цим у дисертаційному дослідженні пропонується внести зміни до Закону України « Про захист прав споживачів».

Аналіз загальних засад відповідальності за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам та підстав звільнення від неї, а також правових норм, що регулюють дані відносини, дав змогу встановити їх правову природу, особливості та функціональне призначення в механізмі застосування цивільно-правової відповідальності. Запропоновано ряд пропозицій щодо удосконалення нормативно-правового регулювання суспільних відносин, які виникають при застосуванні відповідальності за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди.

У підрозділі 2.2. «Відповідальність за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам недоліками переданих товарів» розглядається специфіка відповідальності за шкоду, що була завдана споживачу у зв’язку з недоліками переданих товарів.

При розгляді даного питання з’ясовано сутність категорії «товар». У Законі України «Про захист прав споживачів» взагалі немає визначення «товару» і це негативно позначається на правозастосовчій практиці, оскільки від того, що мається на увазі під цим поняттям, залежить можливість застосування норм закону до відносин, що виникають. Товар (у контексті застосування законодавства про захист прав споживачів) – це рухомі та нерухомі речі, які набуває споживач з метою реалізації побутових, особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю.

Зміст зобов’язань по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам недоліками переданих товарів, становлять, насамперед, права споживачів, що виникають при переданні їм товарів неналежної якості.

Ці права є одними з найбільш вагомих, скільки безпосередньо пов’язані з гарантуванням безпеки життя і здоров’я споживача. Аналізуючи положення Закону України «Про захист прав споживачів» можна стверджувати, що споживач не має права вимагати розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми у випадку, коли товар має лише недоліки, а не істотні недоліки. Вважаємо, що така норма обмежує права споживачів, коли вони пред’являють вимоги до виробника, невиправдано надає виробникам можливість уникати відповідальності перед споживачами за товари неналежної якості й не сприяє підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів.

В роботі пропонується розподіляти обов’язки, які покладаються на виробника (виконавця), з одного боку, і продавця з іншого боку, у разі випуску продукції з порушенням вимог безпеки. Виходячи з їх можливостей треба розподілити відповідні обов’язки таким чином: виробництво припиняється або товар знімається з виробництва виробником (виконавцем); реалізація – виробником (виконавцем) і продавцем; вилучення з обігу і відкликання у споживача виробником (виконавцем) і продавцем. На законодавчому рівні пропонується закріпити детальній механізм забезпечення виконання цих обов’язків, який, зокрема, повинен передбачати порядок відновлення виробництва і реалізації продукції після їх припинення, вилучення її з обігу і відкликання у споживача.

У підрозділі 2.3. «Відповідальність за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам недоліками здійснених робіт» здійснено аналіз відповідної нормативно-правової бази: окреслено специфіку даного виду досліджуваних зобов’язань та спеціальні норми ЦК України про побутовий підряд; загальні положення про підряд; норми ЦК України про будівельний підряд; норми Закону й інших правових актів про захист прав споживачів.

Проаналізовано співвідношення понять «якість робіт» та «якість послуг» , визначено строки протягом яких недоліки робіт мають бути усунені виконавцем. Здійснено аналіз понять «строки служби і строки придатності» у зв’язку з виникненням відповідальності за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам недоліками здійснених робіт, оскільки, згідно з чинним законодавством, відповідальність за нанесену шкоду настає залежно від спливу вказаних строків. Встановлено, що основне призначення строку служби і строку придатності – визначити період безпеки відповідної продукції на основі дослідження її фізико-хімічних характеристик. У зв’язку з цим визначений різний порядок їх обчислення.

З метою встановлення чітких критеріїв визначення якості робіт, пропонується внести зміни до ст. 8 Закону «Про захист прав споживачів». Відповідно до запропонованих змін критеріями неналежної якості, повинні визначатися їх недоліки (неналежна якість). Наслідки виявлення недоліків у виконаній роботі в частині прав споживача отримали в ЦК України спеціальне регулювання. Перелік вимог споживача у разі виявлення недоліків роботи визначений ст. 853 та ст. 872 ЦК України. Ці вимоги, в принципі, аналогічні вимогам, встановленим в Законі України «Про захист прав споживачів». Права споживача, що виникають при виявленні недоліків виконаної роботи, визначені в ст. 10 Закону «Про захист прав споживачів». Зокрема, споживач має право за своїм вибором вимагати: безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі у розумний строк; відповідного зменшення ціни виконаної роботи; безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи своїми силами чи із залученням третьої особи; реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

У підрозділі 2.4. «Відповідальність за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої споживачами недоліками наданих послуг» проаналізовано специфіку відповідальності за шкоду, завдану споживачам недоліками наданих послуг.

Визначається, що основною проблемою при розгляді відповідальності за зобов’язаннями по відшкодуванню шкоди, завданої споживачам недоліками наданих послуг, є відсутність в цивільному законодавстві самого визначення поняття «послуга», що спричиняє суперечність і неповноту розробленості понятійного апарату у відповідних нормативно-правових актах.

Зокрема, зазначається, що за моментом прояву ефекту (результату) послуги можна розрізняти дві групи послуг: 1) послуги, які створюють ефект з самого початку та в ході здійснення відповідних дій виконавцем (наприклад, консультування); 2) послуги, що породжуватимуть цей ефект наприкінці або після завершення дій, визначених договором. Даний диференційований підхід дозволяє по-різному кваліфікувати належність поведінки виконавця послуги.

Доведено, що строки служби і строки придатності не можуть встановлюватися відносно послуг, що надаються споживачеві, оскільки послуга повністю реалізується в процесі її надання і не має матеріального результату. Безпека послуги повинна забезпечуватися виконавцем протягом всього періоду (процесу) її надання, а відповідальність за шкоду повинна наставати незалежно від моменту виникнення шкоди. Отже, встановлення таких строків відносно послуг у п. 1 статті 1211 ЦК України та ст. 16 Закону повинно бути усунено.