УКРАЇНСЬКА ГРАФІКА ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ: ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

Короткий опис

Національна академія
образотворчого мистецтва і архітектури

На правах рукопису

Лагутенко Ольга Андріївна

УДК 3.071:76(477)”1900/1930”

УКРАЇНСЬКА ГРАФІКА
ПЕРШОЇ ТРЕТИНИ ХХ СТОЛІТТЯ:
ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА
НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ

17. 00. 05 образотворче мистецтво

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора мистецтвознавства

Київ - 2008

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................5

РОЗДІЛ 1. Історіографія, джерельна база, методика дослідження
1. 1. Історіографія, стан наукової розробленості теми......................15
1. 2. Джерельна база............................................................................20
1. 3. Напрями, методика та основні методи дослідження.................22
Висновки........................................................................................24

РОЗДІЛ 2. Модерн і символізм, модерністичні напрями в українській графіці 1900 1910-х років
2. 1. Культурологічні передумови розквіту мистецтва графіки..........26
2. 2. Львівська сецесія...........................................................................33
2. 3. Символізм і модерн у графічній творчості
київських художників......................................................................68
2. 4. Символізм і модерністичні напрями в графіці Харкова...............98
2. 5. Мистецтво авангарду у Києві.......................................................129
Висновки........................................................................................143

РОЗДІЛ 3. Графічні школи в Україні 1917 1920-х років
3. 1. Школа нової української графіки Української
Академії Мистецтв........................................................................146
3. 2. Трансформація художньої графічної освіти
в Київському художньому інституті.............................................163
3. 3. Графічні школи у вищих мистецьких закладах
Одеси і Харкова............................................................................178
3. 4. Особливості розвитку львівської графічної школи......................199
Висновки.........................................................................................204

РОЗДІЛ 4. Основні напрями розвитку української графіки
1920-х початку 1930-х років
4. 1. Течія неопримітивізму в українській графіці................................207
4. 2. Полістилізм нарбутівської течії”.................................................223
4. 3. Кубофутуризм, конструктивізм, Ар Деко......................................237
4. 4. Експресіонізм та сюрреалізм........................................................266
4. 5. Полістилізм переходової доби......................................................288
Висновки.........................................................................................348

ПІДСУМКОВІ ВИСНОВКИ...................................................................352

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ.......................356

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АРМУ − Асоціація Революційного Мистецтва України
АНУМ Асоціація Незалежних Українських Мистців
АХЧУ −Асоціація Художників Червоної України
ГДУМ − Гурток Діячів Українського Мистецтва
КХІ − Київський художній інститут
ЛГМ − Львівська галерея мистецтв
НАОМА − Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
НМЛ − Національний музей у Львові
НХМУ − Національний художній музей України
УАМ − Українська Академія Мистецтв
ХХІ Харківський художній інститут
ХХМ − Харківський художній музей
ЧХМ − Чернівецький художній музей

ВСТУП

Українська культура першої третини ХХ століття увібрала в себе цілий комплекс проблем, що існували впродовж всього наступного розвитку мистецтва і не втратили своєї актуальності й дотепер. Сучасне світосприйняття знову вимагає нового ставлення до взаємодії інтернаціонального і національного, загального і особливого, новітнього і традиційного. Ці питання вперше гостро постали на самому початку століття і плідно вирішувалися у добу національного відродження, що припала на першу третину ХХ століття. Цей досвід потребує сьогодні глибокого і всебічного осмислення заради того, щоб визначитися у сучасній ситуації − суспільній і мистецькій. Входження української культури у світову спільноту актуалізує такі проблеми, як засвоєння новітнього досвіду і збереження національної неповторності.
Усвідомленою потребою сучасної науки є формування нового викладу історії українського мистецтва ХХ століття у річищі загальноєвропейського художнього процесу. Злам століть час переосмислень, у вітчизняному мистецтвознавстві він збігся з добою змін − політичних, суспільний, ідеологічних, що уможливили відверту зміну парадигм. Повернення української державності стимулювало інтерес до написання нової, не регламентованої соціалістичною ідеологією, історії українського мистецтва.
Українська графіка ХХ століття була завжди предметом уваги мистецтвознавців. Але самий виклад історії мистецтва ХХ століття за радянських часів перебував під пильною цензурою. Не заохочувалося дослідження формалістичних течій”, як і національних особливостей художнього процесу. Найбільш ретельно переглядалася творча спадщина першої третини століття; коли виникали різні ізми”, митці прагнули бути в мистецтві національно свідомими, коли формувалися різні творчі угруповання, існували дві поділені кордоном частини України радянська” і буржуазна”, а чимало українських художників взагалі працювали у Парижі, Мюнхені, Берлині, Празі, Варшаві. За різних ідеологічних обставин численні імена художників були викреслені з історії українського мистецтва. Тепер, відчуваючи велику зацікавленість до мистецтва першої третини ХХ століття, ми прагнемо ліквідувати лакуни і відтворити цілісну картину його розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження, виконаного згідно з планом підготовки наукових кадрів кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, є складовою частиною державних наукових програм, спрямованих на дослідження і об’єктивне відтворення історико-культурного процесу в Україні.
Метою роботи є створення цілісної картини розвитку мистецтва української графіки першої третини ХХ століття, виявлення в ньому загальноєвропейських тенденцій і національних особливостей. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:
− з’ясувати культурологічні передумови розквіту мистецтва графіки на зламі ХІХ−ХХ століть;
− визначити динаміку функціонування мистецтва графіки у суспільстві;
− простежити зв’язки творчості українських графіків нової генерації з мистецтвом художніх центрів Мюнхена, Відня, Парижа, Кракова, Петербурга, Москви;
− з’ясувати особливості художньої ситуації Києва, Львова, Харкова, визначити роль, яку відігравала графіка у мистецькому житті цих культурних осередків;
− розглянути процес становлення нової національної графічної школи, розвиток її в Українській Академії Мистецтва (УАМ), у художніх освітніх закладах Харкова, Одеси, Львова;
− провести стилістичний аналіз мови провідних майстрів, виявити базові підходи до формотворення, з’ясувати вплив на процес формування певних напрямів у графічному мистецтві;
− окреслити домінуючі стилістичні напрями розвитку української графіки першої третини ХХ століття;
− розкрити національну своєрідність мистецтва української графіки означеної доби;
− акцентувати, яким чином українська графіка пов’язана із загальноєвропейським мистецтвом першої третини ХХ століття.
Об’єктом дослідження є українська графіка першої третини ХХ століття. В роботі найбільшу увагу приділено розгляду станкової і книжкової графіки. Журнальну графіку, екслібрис, плакат, промислову графіку, виконані графічними техніками ескізи монументальних композицій, театральних костюмів і декорацій, малюнки, начерки проаналізовано тією мірою, щоб дати уявлення про цілісний процес і простежити поширення тих чи інших стилістичних течій.
Предметом дослідження є полістилізм нової української графіки. Зосередження уваги на стилістичних особливостях художньої мови дає ключ до з’ясування домінуючих стилістичних напрямів у графіці означеної доби. Визначення головних напрямів своєю чергою сприяє виявленню того, що є загальноєвропейськими тенденціями художнього процесу, і того, що притаманне лише українській мистецькій ситуації.
Хронологічні рамки охоплюють 1900 початок 1930-х років. На цьому часовому відтинку мистецтво графіки у Західній і Східній Україні розвивалося синхронно, починаючи від модерну і символізму. У 1910−1920-ті роки на графіці позначилися різні авангардові течії − кубофутуризм, неопримітивізм, експресіонізм, конструктивізм, а також стиль Ар Деко. На початку 1930-х років у радянському мистецтві стверджується соціалістичний реалізм, відмежовуючи історичні етапи художнього життя. Мистецтво графіки першої третини ХХ століття можна розглядати як цілісне явище, яке мало розвій на всьому терені України і знаходило продовження за її межами.
Територіальні межі дослідження зумовлені метою і завданнями дисертації. В роботі ретельно розглянуто графіку, створену переважно в межах сучасної України. Творчість тих художників, які виїхали з України в 1910 − 1920-ті роки, також досліджено за доступними матеріалами і вписано до загального контексту.
Методологічні засади дослідження складають принципи історизму та системного підходу до висвітлення явищ на підставі комплексного використання джерел, що уможливлює об’єктивне історико-мистецьке і теоретичне осмислення розвитку української графіки першої третини ХХ століття.
Наукова новизна роботи полягає у створенні нової концепції розвитку української графіки першої третини ХХ століття; вона забезпечується висвітленням місця української графіки в загальноєвропейській художній культурі та визначенням самобутнього шляху її розвитку, виявленням стильових ознак, притаманних національній мистецькій школі України. На відміну від попередніх досліджень процес становлення і розвитку нової української графічної школи розглядається без упередженого підходу з позицій будь-яких політично-ідеологічних настанов. Головним критерієм відбору і оцінення матеріалу є критерій художньо-естетичний. У науковий обіг уведено нові імена, об’єктом вивчення в переважній більшості є маловідомі твори, ящо рідко або ніколи не експонувалися, а тепер перебувають у музейних фондах, архівах, у приватних збірках, у фондах рідкісних видань.
У дослідженні вперше:
− уведено нову періодизацію розвитку української графіки першої третини ХХ століття, яка збігається із загальним напрямом розгортання художнього процесу в Україні;
− українську графіку розглянуто як цілісне мистецьке явище, що розвивалося на терені Західної та Східної України, в мистецьких осередках діаспори;
− проаналізовано історико-культурологічні чинники, які спонукали до появи нових ідей та формування мистецьких течій у мистецтві графіки в Україні;
− неупереджено (з погляду політичної ідеології) розглядається стильова еволюція творчості визначних майстрів української графіки впродовж 1900 −1930-х років;
− графіку розглянуто у світлі проблеми синтезу мистецтв; аналізуються впливи на пластичну мову графіки інших видів мистецтва (монументального живопису, театрально-декораційного мистецтва, кіномистецтва);
− введено до наукового обігу численні імена майстрів, які раніше ніколи не були вписаними до викладу історії української графіки;
− окремо і цілісно досліджено такі явища, як символізм і модерн в українській журнальній, книжковій, станковій, плакатній графіці;
− розглянуто головні засади та орієнтацію графічної освіти в УАМ, у Київському художньому інституті (КХІ), художніх вищих навчальних закладах Харкова, Одеси, у художніх студіях Львову;
− проаналізовано провідні напрями розвитку графіки, витоки яких пов’язані з творчістю викладачів вищих мистецьких закладів;
− у повному обсязі визначено основні стилістичні течії в українській графіці першої третини ХХ століття;
− обґрунтовано таке явище, як полістилізм;
− розглянуто проблему співвідношення загальноєвропейських течій та національних особливостей розвитку української графіки означеної доби.
Практичне значення роботи. Теоретичні та фактологічні
положення дисертації були використані автором для розроблення Програми курсу лекцій Мистецтво радянської доби” кафедри теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури” (2001). Матеріали дисертації використані автором у створенні постійної експозиції Національного художнього музею України за розділом графіки 1900−1930-х років (2002); вони стали у пригоді в консультаціях про створення постійної експозиції Державного музею книги та книгодрукування України (1998); були необхідними при проведенні авторського проекту Графіка ХХ століття” (НХМУ, Асоціація арт-галерей України, 1999) у рамках Міжнародного проекту Мистецтво України ХХ століття”, супроводжуваного каталогом; знадобилися під час кураторської роботи над ювілейною виставкою НАОМА-85” (НХМУ, 2002), проектом Художній образ книги: традиції та сучасність” (НХМУ, 2003). Автором підготовлено розділ графіки першої третини століття для Міжнародного проекту Історія України у дзеркалі українського екслібрису ХХ століття”, що був реалізований у виданні каталогу (2003) та проведенні виставок у Німеччині (Лейпциг, 2003) та Польші (Варшава, Гданськ, Краків, 2003−2004). Розділ української графіки першої третини ХХ століття був представлений на виставці Місце зустрічі Париж! Художники з Росії та України: від сезаністів до абстракціоністів” (Людвіг-Музей, Кобленць, Німеччина, 2003), у каталозі цієї виставки. Матеріали й теоретичні положення дисертації використано автором для написання розділу Українська графіка 1900−1934 років” нового видання Історії українського мистецтва” (ІМФЕ ім. М. T. Рильського НАН України). Результати дослідження, фактичний та ілюстративний матеріал надалі можуть бути використаними для створення альбомів, написання монографій про художників, у науковій, педагогічній та лекційній роботі мистецтвознавців. Вони знадобляться працівникам художніх музеїв для організації виставок, реалізації міжнародних проектів. Ілюстративний матеріал може бути корисним у творчих пошуках майстрів сучасної графіки.
На захист дисертації винесено такі основні положення:
− розквіт мистецтва графіки на початку ХХ століття пов’язаний з ідейною програмою і розвитком стилю модерн; в Україні цей процес збігся з активним зростанням національно-культурного руху, з поширенням у мистецтві нових ідей;
− стиль модерн і символізм стали вагомим, помітним явищем в українській графіці початку ХХ століття; завдяки поширенню через журнали, книжкові видання, мистецтво плаката, графіка змінила культурну атмосферу великих міст і створила новий контекст, що уможливив розвиток авангардових напрямів;
− у 1910-ті роки українська культура в цілому стає більш динамічною і діалогічною, у великих містах (Києві, Харкові, Львові, Одесі) з’являються осередки авангардного мистецтва, художники-графіки творчо використовують художню мову різних стилістичних напрямів кубізму, кубофутуризму, експресионізму, неопримітивізму;
− поруч із яскраво авангардними явищами у 1910-ті роки ще активними залишалися й інші напрями, в єдиному полі взаємодії символізму, модерну, модерністичних напрямів виникають своєрідні синтезовані форми у журнальній, книжковій та станковій графіці;
− віхою у культурному процесі стало створення УАМ, відомі майстри, які вплинули на формування нової графічної школи, прагнули поєднати давні традиції українського мистецтва з новими європейськими течіями;
− існування графічних шкіл у Києві, Харкові, Одесі, Львові, їх тісна взаємодія, взаємозбагачення ідеями і пластичними засобами стали причиною того, що виникло таке цілісне явище, як мистецтво нової української графіки;
− у мистецтві української графіки 1910 − поч. 1930-х років, що створювалося в межах України та за її кордоном, існували такі загальноєвропейські напрями як неопримітивізм, кубофутуризм, конструктивізм, Ар Деко, експресіонізм, сюрреалізм;
− особливістю українського графічного мистецтва означеної доби є полістилізм, який простежується на різних рівнях: у художній структурі окремих творів, у певних стилістичних напрямах, у мистецтві графіки як цілісному полі взаємодії різних стильових векторів;
− у процесі розвитку української графіки першої третини ХХ століття в цілому та в конкретних художніх явищах, мистецьких творах простежується постійна взаємодія інтернаціонального і національного, загального й особливого, новітнього і традиційного.
Апробація результатів дисертації.
Результати досліджень були проголошені на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, симпозіумах.
Міжнародні конференції:
− Другі міжнародні філософсько-культурологічні читання Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта”. Львів, 1998.
− Міжнародна наукова конференція Слов’янські культури: погляд у ХХІ сторіччя”. Київ, 2000.
− Міжнародна наукова конференція Християнство і слов’янські культури. До 2000-річчя християнства”. Київ, 2000.
− Міжнарнародна наукова конференція Символизм в авангарде”. − Москва, 2000.
− Міжнародна конференція Символ, міф, обряд: традиції і сучасність”. Київ, 2000.
− ІІ міжнародна конференція Україна на межі тисячоліть. Етнос,
нація, культура”. Київ, 2000.
− Міжнародна конференція Мова символів мова вічності”. Київ, 2001.
− Міжнародна конференція Людина у світі духовної культури”. Київ, 2002.
− Міжнародна науково-практична конференція Творча постать
Г. Семирадського у контексті вітчизняної та світової культури”. −
Харків, 2002.
− Х міжнародна наукова конференція Єврейська історія та культура кінця ХІХ початку ХХ ст.”. Київ, 2002.
− Міжнародна наукова конференція Русский авангард 1910−1920-х годов и проблема экспрессионизма”. Москва, 2002.
− ХІ міжнародна наукова конференція Єврейська історія та культура в країнах Центральної та Східної Європи”. Київ, 2003.
− Міжнародна наукова конференція Українське мистецьке середовище
в міжвоєнній Чехословаччині. До 80-річчя заснування Української студії
пластичного мистецтва в Празі”. Прага, 2003.
− Міжнародна науково-практична конференція Полтавський художній музей. Історія та сьогодення. До 85-річчя з дня заснування”. Полтава, 2004.
− Міжнародна наукова конференція Безпредметность и абстракция:
формирование пластического языка” − Москва, 2004.
− Міжнародна наукова конференція Повернення авангарду: До 100
річчя з дня народження М. Харджієва” − Одеса, 2004.
− Міжнародна науково-практична конференція Роль приватних
збірок у формуванні колекцій художніх музеїв” − Харків, 2005.
− VI Міжнародний конгрес україністів” − Донецьк, 2005.
− Міжнародна наукова конференція Український модернізм у
контексті: 1910−1930” − Кембрідж, Гарвардський університет, 2007.
Всеукраїнські конференції:
− Науково-теоретична конференція Українська академія мистецтва:
її історія та сучасність”. Київ, 1997.
− Науково-теоретична конференція Українське мистецтво
на межі тисячоліть”. Київ, 1997.
− Наукова конференція Художнє життя України першої третини
ХХ століття”. Київ, 1998.
− Симпозіум Культура, мистецтво України ХХ століття”. Київ,
1998.
− Наукова конференція Сучасний стан українського
мистецтвознавства та шляхи його подальшого розвитку”. Київ,
2000.
− Наукова конференція Україна на межі тисячоліть: етнос, нація,
культура”. Київ, 2001.
− Наукова конференція Образотворче мистецтво ХХ століття”.
Київ, 2001.
− Наукова конференція Олександр Архипенко і світова культура
ХХ століття”. Київ, 2001.
− Наукові читання Українське мистецтвознавство: сучасний стан
та перспективи розвитку”, присвячені пам’яті академіка НАН
України О. Г. Костюка. Київ, 2001.
− Перші читання пам’яті академіка Платона Білецького. Київ,
2002.
− Наукова конференція Художній образ книги: традиції та
сучасність”. Київ, 2003 (виступила організатором конференції).

− Другі читання пам’яті М. Ф. Біляшівського. Київ, 2007.

Список літератури

ПІДСУМКОВІ ВИСНОВКИ

Підсумовуючи дослідження, можна зробити такі узагальнення:
1. Графіка першої третини ХХ століття являє собою цілісне, принципово нове явище в історії українського мистецтва, розвиток якого зумовлений активним національно-культурним рухом. Художників надихала віра в соціально-етичну, дієву місію мистецтва. Журнальна, книжкова графіка, плакат, ужиткова та станкова графіка набувають небувалого розквіту завдяки активному діалогу з плинним життям. Феномен мистецтва графіки існує в ситуації війн і революцій, національного відродження й економічної розрухи, на межі хаосу і порядку. Українська графіка означеної доби демонструє поєднання загальноєвропейських мистецьких тенденцій і національних особливостей художнього процесу.
2. Особливий інтерес до мистецтва графіки виник на початку ХХ століття під впливом нового світогляду, в якому вагому роль відігравали ідеї стилю модерн. Майстри, які сповідували в мистецтві ідеї цього стилю, ставилися до графіки як до художньої галузі, що має багаті можливості пластичної мови, здатна активізувати поступ до більшої умовності образних рішень, а також реалізувати жаданий синтез мистецтва й життя.
3. Важливим чинником розвитку графіки в Україні на початку ХХ століття була взаємодія українського мистецтва з польським та російським. Імпульсивний поступ простежується через постійні контакти, виставки, роботу в містах України польських та російських художників, через особистісний вплив тих майстрів, у яких вчилися українські художники.
4. Впродовж 1910−1930-х років особливо плідною для розвитку української графіки була взаємодія з мистецькими осередками Парижа, Мюнхена, Відня, Праги, Кракова, Петербурга, Москви, де художники здобували освіту, працювали, експонували свої твори, входили до мистецьких об’єднань.
5. Українська Академія Мистецтв створила основи становлення та розвитку нової української графічної школи. Майстри, які викладали в УАМ − Г. Нарбут, В. Кричевський, М. Бойчук стали фундаторами тих порухів, що знайдуть продовження і відгомін упродовж ХХ століття. Попри всі відмінності та нюанси творчих шляхів, для цих майстрів характерне спільне підгрунтя. Вони прагнули створити ідеальний образ національного мистецтва, тому їм необхідно було спиратися на його вітчизняні взірці. Природною була для їхньої творчості ситуація перебирання культурних варіантів минулих епох. Нове неодмінно містило фрагменти, цитати”, переосмислені чи обіграні” пам’ятки минулого. Всередині таких явищ як нарбутівська течія і бойчукізм, існував процес взаємопроникнення двох середовищ новітніх художніх течій і давніх традиційних мотивів і форм.
6. Графіка 1920 − 1930-х років стає різноманітнішою, охоплює широкі сфери застосування завдяки існуванню графічних факультетів у художніх вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, мистецької студії О. Новаківського у Львові. В цю добу активно працюють художники-графіки нової генерації, залучаючи до співтворчості молоді мистецькі сили. Відбувається прискорення темпу процесів, зростання різноманітності художніх явищ.
7. В українській графіці, що створювалася в різних мистецьких осередках: в Харкові, Києві, Одесі (в Радянській Україні), у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Дрогобичі (за межами радянської держави), у Празі, Парижі, Лейпцигу (за межами України), виявляється принципова близькість на рівні художньої мови. Спільним для всіх осередків є прагнення майстрів графіки відкрити нові можливості художньо-образних рішень через опанування засобів нових мистецьких течій і залучення національних традицій, взірців мистецтва архаїки, пам’яток середньовіччя.
8. У першій третині ХХ століття мистецтво графіки поширюється на різні сфери існування, реалізує себе в багатьох формах: станковій авторській та естампній графіці, журнальній та книжковій, ужитковій графіці, плакаті, екслібрису, ескізі театрального костюму та декорації, малюнку до монументальної композиції. Ці форми графічної творчості було осмислено як художньо самодостатні, твори активно експонувалися на мистецьких виставках в Україні та за кордоном.
9. В українській графіці означеної доби відобразилися різні загальноєвропейські течії модерн, символізм, неопримітивізм, футуризм, кубізм, експресіонізм, конструктивізм, функціоналізм, реалізм, сюрреалізм, Ар Деко, неокласика. В роботах художників і в цілих мистецьких течіях нерідко спостерігається нашарування різних стильових напрямів.
10. Складність єдиної картини розвитку української графіки виникає завдяки поєднанню явищ різного роду: співіснуванню різних стильових напрямів (академізм, модерн, символізм, авангардові течії), сполученню різних зрізів культури новітніх, традиційних, архаїчних. В актив включена пам’ять культури, минулі традиції. Становлення нової культури супроводжується повторенням різноманітних відомих історичних форм, завдяки чому відбувається наскрізний зв’язок по вертикалі різних історичних шарів. Своєрідність художньої мови виникала завдяки застосуванню традиційних мотивів і нових пластичних засобів творення образу. Мистецтво графіки існує як цілісність, що живо пульсує творчою енергією завдяки різним витокам.
11. Загальна картина розвитку мистецтва української графіки демонструє множину різних шляхів, в ній спостерігається співіснування різних напрямів або темпосвітів, що впливають одне на одного, при тому існують самодостатньо й паралельно. Полістилізм проявляється як на рівні цілісного процесу розвитку мистецтва, так і в художній структурі графічних творів. В основі стійкості, довготривалості існування напрямів лежить принцип толерантного поєднання різноманітних проявів у середині цих напрямів, тобто їх єдність підтримується через багатоманітність.

12. У мистецтві української графіки першої третини ХХ століття завдяки полістилізму відчувається віяло можливостей, різних шляхів її розвитку. Багатоваріантність, можливість вибору, різні темпи поширення напрямів сприяють динамічному й гнучкому розвиткові цього мистецтва. Українська графіка постає як художній феномен, що реалізував себе в різних країнах, різноманітних проявах (станкова, книжкова, журнальна, театральна, промислова графіка, екслібрис, плакат, малюнок), у широкому просторі нових художніх стилів і напрямів. Наукове дослідження розвитку української графіки першої третини ХХ століття і формування нової концепції історії мистецтва сприяє визначенню тих шляхів, якими може рухатися сучасна культура України, зберігаючи національну ідентичність у світовому контексті, набуваючи потужного мистецького вияву.