ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ СТАНДАРТІВ ОСВІТИ У СФЕРІ ТУРИЗМУ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТУРИЗМУ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА

На правах рукопису

ФОМЕНКО НАДІЯ АНДРІЇВНА

УДК 006.036:37.046.16:338.48

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ
СТАНДАРТІВ ОСВІТИ У СФЕРІ ТУРИЗМУ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Науковий консультант:
доктор педагогічних наук, професор,
дійсний член НАПН України,
академік-секретар відділення
вищої освіти НАПН України
ЄВТУХ Микола Борисович

Київ – 2012

ЗМІСТ
Вступ 6
Розділ 1. Теоретико-методичні засади розроблення стандартів вищої освіти………………………………………………… 27
1.1. Стандартизація вищої освіти як теоретико-методична проблема ……………………………………………………. 27
1.2. Історія стандартизації вищої освіти в Україні…………................................................................... 49
1.3. Принципи формування галузевих стандартів багаторівневої вищої освіти………………………………. 72
Висновки до розділу 1…………………………………….. 86
Розділ 2. Туристська освіта в соціокультурному середовищі…. 90
2.1. Туристська освіта в системі суспільних зв’язків…… 90
2.2. Туристська освіта й культура ………………………… 101
2.3. Туристська освіта як складник національної системи освіти………………………………………………………… 109
Висновки до розділу 2 ……………………………………... 126
Розділ 3. Світовий досвід стандартизації галузевої освіти……... 130
3.1. Стандарти туристської освіти Російської Федерації… 130
3.2. Генезис європейських програм підготовки професіоналів для готельного бізнесу (сфери туризму).. 149
3.3. Сучасні системи рівневої професійної підготовки фахівців із гостинності в провідних європейських країнах……………………………………………………….. 163
Висновки до розділу 3……………………………………… 181
Розділ 4. Концептуальні засади розроблення стандартів освіти за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями підготовки фахівців із туризму…………………….. ..….. 185
4.1. Вимоги ринку праці до фахівців сфери туризму…….. 185
4.2. Класифікатор професій у туризмі…………………….. 197
4.3. Модель професіонала з гостинності у сфері туризму.. 208
4.4. Якісні показники стандартизації професійної освіти з гостинності………………………………………………….. 226
4.5. Особливості розроблення освітньо-кваліфікаційної характеристики та освітньо-професійної програми підготовки фахівців із гостинності ……………………….. 232
Висновки до розділу 4…………………………………….. 240
Розділ 5. Науково-методичні засади реалізації в навчальному процесі галузевих стандартів вищої освіти у сфері туризму………………………………………………………. 243
5.1. Оптимальні форми й методи запровадження нового змісту підготовки фахівців туризму………………………. 243
5.2. Особливості забезпечення теоретичної підготовки фахівців різного освітньо-кваліфікаційного рівня……….. 277
5.3. Методика реалізації практичного компонента стандартів вищої освіти в туризмі ………………………… 303
Висновки до розділу 5……………………………………… 327
Розділ 6. Організація експериментального дослідження якості підготовки фахівців гостинності для сфери туризму на основі стандартів вищої освіти ………………………… 329
6.1. Методика розроблення якісних показників підготовки фахівців…………………………………………………….. 329
6.2. Результати дослідження якості підготовки фахівців із гостинності для сфери туризму на формувальному етапі експерименту………………………………………………. 361
6.3. Рекомендації до моніторингу якості підготовки фахівців у сфері туризму…………………………………. 376
Висновки до розділу 6…………………………………….. 382
Висновки ………………………………………………………………. 384
Список використаних джерел………………………………………….. 397

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

AMFORT – Всесвітня асоціація професійної освіти в туризмі.
ISIC – Міжнародна стандартна кваліфікація всіх видів економічної діяльності ООН.
ISO – Міжнародна організація зі стандартизації.
NACE – Статистична комісія Європейського Союзу.
BIT – Міжнародне бюро праці.
ВНЗ – вищий навчальний заклад.
ВТО – Всесвітня туристська організація.
ДК – державний класифікатор.
ДКХП – довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників.
ДСВОУ – Державний стандарт вищої совіти України.
ЄВРОДИП – Асоціація провідних вищих навчальних закладів Європи в сфері туризму, гостинності і харчування.
ЄС – Європейський Союз.
ЄТКД – єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник робіт та професій робітників.
ЗКППТР – загальносоюзний класифікатор професій, посад та тарифних розрядів.
КП – класифікатор професій.
КТГГ – Київський технікум готельного господарства.
КУТЕП – Київський університет туризму, економіки і права
МБП – Міжнародне бюро праці.
Міносвіти РФ – Міністерство освіти Російської Федерації.
МОН України – Міністерство освіти і науки України.
МОНмолодьспорт України – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.
МОП – Міжнародна організація праці.
МСКО – Міжнародна стандартна кваліфікація освіти.
МСОТО – Міжнародна спілка офіційних туристських організацій.
НАПН України – Національна академія педагогічних наук України.
НМК – Науково-методична комісія.
ННВК – навчально-науково-виробничий комплекс.
НРК – національна рамка кваліфікації.
ОЕСР – Організація економічного співробітництва і розвитку.
ОКР – освітньо-кваліфікаційні рівні.
ОКХ – освітньо-кваліфікаційна характеристика.
ООН – Організація Об’єднаних Націй.
ОПП – освітньо-професійна програма.
ПТУ – професійно-технічне училище.
СНД – Союз Незалежних Держав.
ТЗН – технічні засоби навчання.
ХОТРЕК – Конфедерація національних асоціацій готелів і ресторанів.
ЮНЕСКО – Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У ХХІ ст. зафіксовано особливий попит на вищу освіту, зокрема на професійну, що зумовлене усвідомленням її значущості для економічного, соціокультурного й духовного розвитку цивілізації, становленням інформаційно-комунікаційного соціуму, де знання як специфічна форма збереження, опрацювання, відтворення інформації відіграють вирішальну роль. Діалектика та динаміка сучасної епохи залежить від взаємодії двох основних мегатенденцій – масштабної, тривалої кризи «традиційних» чинників соціального розвитку та стрімкого народження науково-розрахункових форм господарювання, появи новітніх суспільних інститутів, що базовані на інноваційних засадах культури. Насамперед ідеться про освітню культуру, що являє собою «стратегічний чинник», не тільки засобу «виживання», а й створення обставин «справжнього людського буття», адекватного до можливостей сучасного етапу цивілізаційно-демократичного, наукового та техніко-технологічного суспільства, здатного забезпечити узгоджений характер взаємин суспільства й природи на нових парадигмальних засадах.
Однією з таких парадигмальних засад у формуванні суб’єктивної та суспільної дії, спроможної виховати креативну, творчу особистість, яка має систему позитивних ціннісних орієнтацій і моральних переконань, готова до інноваційної діяльності, є компетентнісний підхід. За таких умов повинно існувати певне системоутворювальне ядро, своєрідна «вісь стабільності», «точка відліку», керуючись якими можливо вибудовувати систему практики. Функцію «точки відліку» в людській тисячолітній культурі виконують різноманітні стандарти й процедури стандартизації, які забезпечують усталеність, збалансованість, інваріантність процесів, що, з одного боку, нейтралізують, упорядковують стихійний характер дії суспільних механізмів, з іншого – уможливлюють раціональний вплив на соціальні процеси для їх удосконалення, реконструкції та модернізації.
Схарактеризовані зміни стосуються професійної освіти майбутніх фахівців за всіма напрямами підготовки. Цілеспрямований розвиток вітчизняної туристської галузі в напрямі створення конкурентоспроможного туристичного продукту безпосередньо залежить від якісної підготовки фахівців для галузі. Здобуття майбутнім фахівцем туристської галузі знань, умінь і навичок, їх трансформація в компетентності сприяють як особистісному культурному розвиткові, так і еволюції туристичних технологій, що допомагають швидко реагувати на запити часу. Європейські країни розпочали ґрунтовну дискусію стосовно того, як надати майбутньому професіоналові туризму необхідні вміння та знання для його гармонійної взаємодії з технологічно розвиненим суспільством. З огляду на це створено нові освітні стандарти, модернізовано навчальні програми, зміст дидактичних матеріалів, підручників, форм і методів навчання. За роки незалежності України сформовано основне законодавче поле освітньої галузі, розроблено нормативно-правову базу для створення й розвитку державних стандартів професійної освіти. Галузевий стандарт із напряму «Туризм» є законодавчою нормою в Україні з 2002 р., що гарантує з боку держави право громадян на якісну туристську освіту.
Поняття «стандарт» (англ. Standart – норма, зразок, еталон) у широкому філософському та культурологічному контексті функціонує як категорія, що означає впорядкування, нормалізацію (нормування), регулювання в термінах виробничого, інженерно-будівельного проектування та практики. Украй важливим аспектом концепції стандартів та стандартизації є їхні освітньо-педагогічний і соціогуманітарний аспекти, оскільки саме освіта забезпечує формування фахівця – нормотворця будь-якої сфери суспільної життєдіяльності.
Загальнофілософським підґрунтям теорії стандарту й концепції стандартизації вищої професійної освіти, зокрема туристської, є упорядкованість (гармонізація, співрозмірність, узгодженість) буття як універсальний закон природи. Ідея узгодженості всіх природних та соціально-антропологічних елементів виразно представлена класиками світової філософії – Аристотелем [26; 27], Гегелем [126], Конфуцієм [497], Піфагором [253], Г. Сковородою [526]. Дослідник С. Терепищий [556] вважає, що стандарти слугують субстратними характеристиками якості всього сущого. Недотримання «вимог стандарту», їх ігнорування як еталона стабільності породжують кризові явища, особливо гостро це виявляється в соціокультурній сфері, важливим простором якої є освіта. Освітня мета полягає в підготовці людини до цілеспрямованої практичної діяльності, що має бути реалізована не тільки за зразками раціональної доцільності, а й за «законами краси» (К. Маркс) [366].
Освітній стандарт вивчено в руслі його основних ідей і понять (В. Беспалько [65; 68], Е. Лузік [353], Н. Ничкало [406]), аксіології освіти (В. Андрущенко [23], В. Зінченко [239], М. Нікандров [259], В. Пазенок [448; 449]), методологічного наукового обґрунтування навчання (В. Бондар [79; 80], В. Краєвський [298–300]), формування гуманітарної культури спеціаліста (І. Зязюн [246], В. Сластьонін [534]), теоретичних основ змісту загальної середньої освіти (В. Бондар [78], М. Євтух [210–212], А. Кузьмінський [313–315], В. Лєдньов [332; 333]), відтворення цілісного характеру освітнього процесу в єдності виховання і навчання (О. Дубасенюк [199–202], І. Зимня [238], Б. Лихачов [342]), структурно-змістових характеристик освіти (В. Лєдньов [332; 333], С. Сисоєва [522; 523]), загальнопедагогічних аспектів і теоретичних засад проектування стандартів (В. Соколов [540]), науково-педагогічних засад формування стандартів професійної освіти (Н. Кузьміна [312], І. Смірнов [535]), філософії освіти й формування освітньої політики (В. Лутай [355; 356], В. Пазенок [448; 449], В. Шадриков [614]), загальнометодологічних підходів до стандартизації в освіті (О. Субетто [547]). Аналіз джерельної бази вможливив висновок про те, що в зарубіжній та вітчизняній системі освіти виник новий напрям педагогічної культури – культури освітнього стандарту (В. Байденко [41–51]).
Унаслідок ретельної рефлексії вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури з’ясовано, що дослідники ґрунтовно вивчають проблеми формування змісту професійної освіти, форми його представлення, зіставляючи відомості з потребами економічного та соціокультурного комплексу, із потребами особистості. Різноманітні підходи до осмислення сучасної освітньої парадигми схарактеризовано у філософських працях (В. Андрущенко [23], Б. Гершунський [132; 133], І. Зязюн [246], В. Кремень [303; 305], В. Лутай [356]). Сутності професійної освіти, а також факторам, що зумовлюють відбір і структурування змісту в умовах сучасного ринку праці, присвячено наукові студії С. Батишева [59], В. Беспалька [66], Р. Гуревича [174; 175], М. Євтуха [210; 211], О. Дубасенюк [199; 200], Т. Десятова [187], А. Лігоцького [344], В. Лєдньова [333], Н. Ничкало [406], С. Сисоєвої [522], І. Смірнова [535]. Теоретико-методологічні підходи до обґрунтування структури й принципів формування змісту туристської освіти потрактовано в дослідженнях Є. Алілуйко [14], І. Зоріна [241], В. Квартальнова [264], В. Обозного [422–424], В. Федорченка [564]. Зміни змісту й характеру праці в нинішніх соціально-економічних умовах, а також специфіку постіндустріального суспільства, що впливає на наповнення професійної освіти сучасного фахівця, відображено в роботах вітчизняних науковців Р. Гуревича [174], Г. Гребенюка [168], О. Дубасенюк [200], А. Лігоцького [344], Е. Лузік [353], Н. Ничкало [406] та ін.
Проблема систематизації підходів до формування освітнього стандарту як соціально-педагогічного явища в останні роки постає предметом активного наукового пошуку вітчизняних і зарубіжних учених. Аналіз науково-методичної та спеціальної педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що питання туристської освіти й підготовки майбутніх фахівців для туристської галузі обґрунтовано в працях учених-педагогів (В. Лозовецька [347], В. Обозний [422–424], М. Скрипник [530; 533;], Г. Цехмістрова [459], В. Федорченко [564; 565] та ін.).
У дисертації узагальнено стан наукового опрацювання проблеми, зокрема зазначено, що в науці досягнуто таких результатів:
– схарактеризовано основні історико-компаративістські підходи до з’ясування значущості проблеми формування освітніх стандартів, їх специфікації в педагогіці туризму;
– висловлено ідею про універсальний характер феномену стандарту та положення про своєрідність його імплементації в національні державні освітні доктрини;
– з’ясовано роль стандартів як соціокультурних регулятивів професійної діяльності, запропоновано дефініцію стандартизації як комунікативного процесу в системі «освіта – навчання – практика»;
– сформульовано низку положень щодо змісту теорії стандартів в її функційному призначенні, обґрунтовано її методологічно значущі концепти;
– запропоновано зразки методичного та технологічного втілення стандартизаційних вимог у навчальний процес, навчально-методичну документацію (програми, підручники та посібники), у діагностику та моніторинг якості підготовки фахівців для сфери туризму;
– обґрунтовано місце творчої, раціональної стандартизації в структурі реформування національної вищої школи, її адекватності кращим європейським освітнім програмам;
– фрагментарно описано об’єктивну потребу стандартизації вищої туристської освіти;
– виокремлено основні професійні якості фахівця туристської галузі.
Попри вагомі успіхи вчених у цій галузі, проблеми формування стандартів туристської освіти, теоретико-методичних засад їх становлення в умовах розвитку науково-технічного прогресу та ринку праці належним чином не потрактовані. Пошук теоретико-методичного підґрунтя для формування стандартів туристської освіти в умовах ринкової економіки є актуальним і перспективним. Сьогодні стає реальним і необхідним повернення науки до потреб суспільного виробництва, а виробництва – до науки, із цієї позиції має бути проаналізована й зміцнена освітня ланка, що поєднується з наукою, технікою й виробництвом. Розв’язання порушеної проблеми базоване на всебічному аналізі вимог туристського ринку до фахівця галузі. Для успішної практичної реалізації професійної функції в умовах ринкової економіки, за яких в основу зростання різних форм власності покладено розвиток науково-технічного прогресу та вдосконалення господарського механізму, потрібна якісна підготовка спеціаліста з урахуванням сучасних умов господарювання.
Аналіз потужної джерельної бази, яка описує стандартизацію в освіті, та численних зразків державних освітніх стандартів довів, що дотепер у розрізі системної міждисциплінарної методології не дослідженим є стандарт галузевої освіти як цілісний соціально-педагогічний феномен. Стає очевидним, що наявні наукові знання про освітній стандарт, різноманітну практику стандартизації дають змогу синтезувати концептуальні, теоретичні й системно-методологічні засади освітнього стандарту з окремого напряму професійної підготовки. З огляду на це актуалізації зазнає питання про доцільність дослідження, ґрунтованого на фундаментальних працях у галузі класичної, нової й новітньої педагогіки та присвяченого формуванню теорії стандартів туристської освіти як концентрованої організації наукових знань про стандарт, у межах якої галузевий стандарт повинен отримати адекватну інтерпретацію як тип освітньої проектної культури та особливий вид соціально-освітньої технології. Досвід розроблення Галузевого стандарту з напряму «Туризм», упровадження його в практику свідчать про необхідність удосконалення цієї багатопланової діяльності шляхом опрацювання системної методології, що включає системний аналіз, системний синтез (проектування) та системне використання.
Попри продуктивність і значущість представлених у науковій літературі досліджень, не розв’язано суперечності між необхідністю модернізації системи туристської освіти в умовах сучасних вимог вітчизняного й світового ринку праці та браком концептуальних підходів до формування і впровадження стандартів туристської освіти як теоретико-методичної основи процесу модернізації.
Окреслене загальне протиріччя включає сукупність часткових суперечностей між:
– вимогами сучасного ринку послуг у туризмі, що динамічно змінюються, та змістом професійної освіти, здобутої в навчальних закладах;
– необхідністю підвищення рівня фундаментальності професійної освіти та недосконалістю професійно-кваліфікаційної структури підготовки персоналу для туризму;
– сучасними вимогами до підвищення ступеня технологічності, діагностичності навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців та невідповідністю чинної документації цим вимогам;
– потребою реалізації теоретичного й практичного компонентів підготовки фахівців різного освітньо-кваліфікаційного рівня та можливостями навчально-програмної документації;
– потребою в сучасних формах і методах педагогічної інтерпретації вимог соціального замовлення та використанням недостатньо адаптованих до сучасного змісту підготовки фахівців для туризму форм і методів.
Описані суперечності вмотивовують проблему дослідження – з’ясування теоретичних і методичних підходів до формування стандартів туристської освіти як науково-методичної бази розвитку галузевої освіти, що вможливлюватимуть якісне професійне становлення і розвиток особистості, гарантуватимуть соціальну захищеність, задовольнятимуть потреби суспільства й держави у кваліфікованих фахівцях для галузі в умовах формування нових вимог ринку туристських послуг в Україні.
Актуальність, теоретична й практична значущість проблеми, брак належного опрацювання методологічних, теоретичних і методичних засад розроблення стандартів професійної освіти для сфери туризму зумовили вибір теми дисертації: «Теоретико-методичні засади формування стандартів освіти у сфері туризму».
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є компонентом плану науково-дослідницької роботи Інституту вищої освіти НАПН України «Теоретико-методичні засади модернізації змісту гуманітарної освіти у вищій школі України» (державний реєстраційний номер 0109U000291) та Київського університету туризму, економіки і права «Інноваційні технології в готельно-ресторанному господарстві» (державний реєстраційний номер 0110U002913).
Тема дослідження затверджена вченою радою Київського університету туризму, економіки і права (протокол № 5 від 19.02.2001 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 11.04.2001 р.).
Мета дослідження: науково обґрунтувати проблему стандартизації професійної освіти в педагогічній теорії й практиці; розробити, теоретично аргументувати концептуальні та методичні засади формування вітчизняних стандартів туристської освіти як органічного складника стандартів вищої професійної освіти та організувати експериментальну перевірку їх реалізації.
Досягнення мети передбачає виконання основних дослідницьких завдань:
1) проаналізувати історію, теорію і практику розроблення стандартів вищої освіти;
2) схарактеризувати основні особливості історичних етапів становлення й розвитку стандартизації вищої освіти;
3) синтезувати окремі поняття та положення про стандартизацію освітнього процесу в цілісну теорію – стандартологію освіти;
4) дослідити вплив соціально-економічних, культурологічних, психолого-педагогічних і галузевих чинників на формування вітчизняної системи освіти, зокрема туристської;
5) узагальнити досвід стандартизації галузевої освіти в різних країнах, окреслити особливості сучасних систем рівневої професійної підготовки фахівців із гостинності для сфери туризму;
6) розробити концептуальні засади формування стандартів туристської освіти за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями підготовки фахівців;
7) з’ясувати оптимальні форми подання змісту туристської освіти й методику їх проектування;
8) обґрунтувати особливості теоретичного та практичного компонентів стандартів вищої освіти з туризму та розробити рекомендації для їх реалізації;
9) експериментально верифікувати якість підготовки фахівців із гостинності для сфери туризму на підставі розроблених стандартів.
Об’єкт дослідження: стандартизація вищої освіти як філософсько-освітній та соціально-культурний феномен.
Предмет дослідження: теоретичні та методичні засади стандартизації професійної підготовки майбутніх фахівців із гостинності для сфери туризму у вищих навчальних закладах України.
Концепція дослідження ґрунтована на нижче схарактеризованих принципових положеннях.
Формування стандартів туристської освіти потребує врахування історичних джерел теорії та практики розроблення стандартів вищої освіти, об’єктивного аналізу зарубіжного досвіду стандартизації галузевої освіти в різних країнах і з’ясування особливостей сучасних систем рівневої професійної підготовки фахівців із гостинності для сфери туризму.
Стандартизація професійної освіти – процедура розроблення та затвердження сукупності норм і положень (стандартів) – може бути потрактована як інтегрована сукупність загальних системоутворювальних ідей і принципів, що в контурах історико-еволюційного, культурно-історичного підходу до вищої освіти, факторних детермінацій освіти описують теоретико-методологічні основи відбору та проектування змісту освіти, змісту навчання й засобів діагностики якості вищої освіти.
Інтегрована сукупність загальних засадничих системоутворювальних ідей і принципів стандартизації туристської освіти представлена цілісною теорією – стандартологією освіти.
В основу розроблення стандартів туристської освіти покладено особистісно орієнтований і компетентнісний підходи, результатом і головною метою яких є формування смислової парадигми особистості майбутнього фахівця з гостинності для сфери туризму, що слід кваліфікувати як інтегральне особистісне утворення майбутньої особистості, яке вможливлює її здатність до професійного самовизначення, професійної самореалізації в умовах реальних змін у змісті й характері праці в туризмі, впливу сучасного рівня та перспектив соціального, науково-технічного прогресу, розвитку культури, потреб суспільства й держави.
У структурі стандартів туристської освіти виокремлено: ціннісне ядро (систему цільових та ціннісних вимірів професійної освіти); пізнавальний складник (гносеологічне, логіко-методологічне обґрунтування структурно-змістового апарату стандартів багаторівневої вищої освіти); практичне проектування (утілення стандартів, що включає технологізацію впровадження стандартів, органічне поєднання практичної й теоретичної підготовки майбутнього фахівця, запровадження новітніх педагогічних технологій підготовки, навчально-методичне забезпечення стандартів, діагностику та моніторинг якості підготовки майбутніх фахівців відповідно до стандартів).
Системно організований характер реалізації стандартів туристської освіти має забезпечувати органічна єдність науково-концептуальних засад (законів, закономірностей, принципів), навчально-методичний комплекс (програми, підручники, посібники) і праксеологічний інструментарій (оптимальні форми та методи, діагностичні процедури оцінювання).
Загальна гіпотеза дослідження ґрунтована на припущенні, що стандарт туристської освіти стане одним з ефективних засобів розвитку національної галузевої освіти – гнучкої, варіативної, відкритої до запитів та інтересів особистості, конкурентоспроможної – за умови його сфокусованості на потребах суспільства й держави у творчих, ініціативних, професійно компетентних фахівцях туристської галузі.
Загальна гіпотеза конкретизована частковими гіпотезами:
– в основу розроблення стандарту покладено особистісно орієнтований і компетентнісний підходи, складники стандарту спроектовано з урахуванням структурних трансформацій, властивих системі вищої освіти ХХІ ст. – суспільства знаннєвої економіки, домінування інформаційних комунікаційних технологій та мережевих суспільних об’єднань; реальних змін у змісті й характері праці в туризмі; впливу сучасного рівня та перспектив соціального, науково-технічного прогресу, розвитку культури, інтересів особистості, потреб суспільства й держави в кадрах для туризму;
– обґрунтовано концептуальні підходи до формування стандартів туристської освіти в оптимальному поєднанні історично сформованих національних традицій та інноваційного досвіду розв’язання цієї проблеми в країнах близького й далекого зарубіжжя;
– під час створення стандарту враховано модель сучасного типу фахівця з гостинності, що відповідає вимогам ринку праці в галузі туризму;
– систематизовано зміст та структуру освітньо-кваліфікаційної характеристики, освітньо-професійної програми підготовки фахівців за напрямом «Туризм» і «Готельно-ресторанна справа», що вможливлює реалізацію різноманітних освітніх програм та моделей навчання;
– забезпечено достатній рівень відкритості, гнучкості, варіативності, універсальності, водночас технологічності, діагностичності галузевим стандартам, що дає змогу ефективно оцінити якість результатів професійної підготовки фахівців;
– створено умови для: а) науково-методичного забезпечення реалізації складників стандартів туристської освіти; б) використання сучасних форм і методів навчання в процесі реалізації галузевих стандартів; в) своєчасного корегування процесу використання складників галузевих стандартів, нового покоління навчально-програмної документації.
Методологічна основа дослідження. Основні концептуальні положення дослідження базовані на філософії й методології сучасного наукового знання про взаємозв’язок та взаємозумовленість змісту й форми, дискретності, наступності, неперервності, еволюційності розвитку, специфіки вияву загального, особливого й одиничного, переходу кількісних змін у якісні. Загальнонаукова методологія дослідження ґрунтована на системному, діяльнісному, особистісно орієнтованому підходах. У межах системного підходу розроблено концептуальні засади формування стандартів туристської освіти, структуру навчально-програмного забезпечення, з’ясовано взаємозв’язки між формами й методами подання змісту стандартизованої професійної підготовки. Системний підхід уможливив аналіз феномену стандарту в єдності всіх взаємопов’язаних елементів його структури – «компонент», «зв’язок», «єдність» тощо; дав змогу не лише з’ясувати структуру досліджуваного об’єкта, але й виокремити його системні властивості, такі його вияви, що детерміновані всією сукупністю складників. На підставі діяльнісного підходу обґрунтовано проблему й умотивовано вибір теми дослідження, розроблено методику формування стандартів туристської освіти, конкретизовано рівні реалізації складників стандартів. Особистісно орієнтований підхід покладено в основу узагальнення й конкретизації розуміння змісту професійної освіти, представлення його форм, з’ясування ролі конкретної людини в осмисленні значення такого різновиду суспільної діяльності, як туризм.
Теоретичну основу дослідження становлять:
– методологічно значущі положення філософії освіти, сформульовані класиками філософської культури (Аристотель [26; 27], Д. Дьюї [204; 205], І. Кант [260], Д. Локк [348], Платон [253], Сократ [253], Г. Сковорода [526;]), а також сучасними зарубіжними й вітчизняними авторами (В. Андрущенко [23], І. Зязюн [244; 246], В. Кремень [305], В. Лутай [355; 356], М. Нікандров [259]);
– концептуальні ідеї теорії неперервної професійної освіти (С. Батишев [59], С. Гончаренко [141–143], Р. Гуревич [174; 175], В. Лєдньов [332; 333], А. Лігоцький [344], В. Луговий [350], Н. Ничкало [406], С. Сисоєва [522], І. Смірнов [535] та ін.);
– положення загальної та професійної педагогіки (А. Алексюк [12], С. Архангельський [32], Ю. Бабанський [40], С. Батишев [59], В. Бондар [78; 79], С. Гончаренко [142], В. Козаков [273], І. Лернер [340], А. Матюшкін [371], М. Махмутов [371; 372], П. Підкасистий [457], І. Підласий [469; 470], А. Сиротенко [520], Н. Тарасенкова [552], І. Харламов [605]);
– положення про відбір і структурування змісту професійної освіти (С. Батишев [59], М. Євтух [210], В. Ледньов [332; 333]);
– положення теорії діяльності й розвитку особистості (Б. Ананьєв [15], Г. Балл [54], О. Лєонтьєв [339], А. Петровський [465], К. Платонов [471], В. Рибалка [499], С. Рубінштейн [504], Н. Тализіна [551]);
– положення теорії систем, системного аналізу та системно-структурного підходу до аналізу педагогічних явищ (В. Афанасьєв [38; 39], Л. Берталанфі [64], І. Блауберг [74], В. Садовський [507; 508], Ю. Юдін [622–624] та ін.);
– наукові положення теорії педагогічних систем, системно-структурного, гуманістичного, діагностичного підходів до аналізу педагогічних явищ та професійної освіти (В. Беспалько [65; 67], Дж. Брунер [85], Н. Кузьміна [312], А. Макаренко [360], В. Сластьонін [534], В. Сухомлинський [550] та ін.);
– концептуальні ідеї стандартизації професійної освіти (В. Байденко [41–52], В. Беспалько [65–67], О. Субетто [547], Ю. Сухарніков [548]);
– наукові праці, присвячені проблемам організації навчально-виховного процесу в закладах туристського профілю (І. Зорін [241], В. Квартальнов [264], Л. Поважна [472], М. Скрипник [530; 532], В. Федорченко [564; 565], Г. Цехмістрова [459; 563]).
Методи дослідження. Відповідно до окресленої мети, завдань, об’єкта й предмета наукового пошуку, застосовано комплекс методів дослідження:
– теоретичні методи (аналіз, синтез, порівняння, дерево цілей, дерево властивостей, моделювання, індукція, дедукція, класифікація) для вивчення стану порушеної проблеми в психолого-педагогічних студіях, з’ясування концептуальних положень дослідження, обґрунтування теоретико-методологічних засад упровадження інноваційних технологій у підготовку фахівців із туризму, вивчення теоретичного змісту понять «стандартизація», «туризмологія», «кваліфікаційна характеристика», окреслення підходів та інноваційних технологій для підготовки фахівців зі сфери туризму, обґрунтування теоретичної моделі професійних компетенцій;
– емпіричні методи (анкетування, бесіда, пряме й непряме спостереження, розв’язання навчально-професійних задач) для аналізу та узагальнення вітчизняної й зарубіжної практики у сфері професійної педагогіки, проведення педагогічного експерименту;
– педагогічний експеримент (пошуковий, констатувальний, формувальний) для перевірки результативності системи стандартів у контексті формування професійних компетентностей у вищій школі на основі задачного підходу в майбутніх фахівців туризму.
Експериментальна база дослідження: навчально-науково-виробничий комплекс «Туризм, готельне господарство, економіка і право», Київський університет туризму, економіки і права, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, Харківський державний університет харчування та торгівлі, Одеський національний економічний університет, Кримський гуманітарний університет, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет. Усього в проведенні експериментальної роботи взяли участь 1614 студентів, 125 викладачів, 106 працівників туристської сфери.
На всіх етапах наукового пошуку автор особисто брав участь у розробленні експериментальних матеріалів, у проведенні констатувального та формувального експерименту, розробленні Державних стандартів із напряму «Туризм», Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 роки, затвердженої Кабінетом Міністрів України 29 квітня 2002 р.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:
уперше відтворено генезис стандартизації вітчизняної вищої освіти та на основі аналізу конкретно-історичних передумов виокремлено її етапи, проаналізовано й систематизовано загальні риси розвитку та становлення стандартів вищої освіти; обґрунтовано теорію і практику формування стандартів – стандартологію освіти – на засадах сучасних методологічних напрацювань з урахуванням позитивного вітчизняного та зарубіжного досвіду, описано її структуру; проаналізовано й систематизовано сучасні систем рівневої професійної підготовки фахівців із гостинності у сфері туризму в різних країнах; науково конституйовано стандарт туристської освіти як автономний розділ загальної теорії освітніх стандартів; розроблено концептуальні засади формування стандарту галузевої освіти з урахуванням конкретизованого його розуміння, соціокультурних традицій інтерпретації в історико-логічному контексті, специфіки діяльності фахівця в сучасних умовах туристського ринку праці в Україні;
дослідження дало змогу вдосконалити форми й методи запровадження нового змісту підготовки фахівців із гостинності для сфери туризму;
уточнено положення теоретичного й практичного компонентів стандартів вищої туристської освіти;
деталізовано методологію кваліметричного підходу до вивчення якості підготовки фахівців сфери гостинності на основі стандартів;
подальшого розвитку набули базові категорії та поняття стандарту вищої освіти, принципи його розроблення, науково-методичні засади реалізації в навчальному процесі галузевих стандартів вищої туристської освіти.
Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні методології вивчення стандартизації вищої професійної освіти; окресленні на підставі порівняльно-педагогічного аналізу особливостей сучасних систем рівневої професійної підготовки фахівців із гостинності в провідних європейських країнах та в Російській Федерації; дослідженні принципів формування галузевих стандартів багаторівневої вищої освіти; виокремленні основних підходів до формування та реалізації складників стандартів.
Практичне значення полягає в обґрунтуванні переліку професій із туризму, що внесено до Класифікатора професій ДК 003–95; розробленні складників галузевого стандарту вищої освіти з напряму 0504 «Туризм», що пройшли державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України (№ 863/9462, 9 липня 2004 р.); апробації навчально-методичного комплексу професійної підготовки фахівців для сфери туризму в Україні (модель навчального плану і програми напряму підготовки «Туризм»); розробленні та апробації навчальних посібників і програм, спрямованих на професійну підготовку фахівців для сфери туризму, зокрема: програми навчальних дисциплін «Психологія міжособистісного спілкування», «Загальна і професійна педагогіка», «Психологія і педагогіка».
Результати дослідження, запропоновані підходи підвищують рівень аналітичної культури викладачів та керівників ВНЗ, спрямовують їхню діяльність на системний аналіз чинних освітніх стандартів і стандартів нового покоління. Виконане дослідження дає змогу перейти до проектування освітніх стандартів та освітніх програм усіх ступенів і рівнів загальної, профес

Список літератури

ВИСНОВКИ

Результати теоретичного аналізу проблеми стандартизації галузевої вищої освіти переконливо доводять, що в педагогічній науці та практиці особливу увагу традиційно звертають на технологічні аспекти розроблення стандартів. Підтверджено, що проблема вивчення теоретичних і методичних засад формування та реалізації галузевих стандартів туристської освіти не набула систематичного й аргументованого характеру.
1. Стандартизація галузевої вищої освіти потрактована в дослідженні як інтегрована єдність системоутворювальних принципів, сформованих унаслідок історико-еволюційного, культурно-історичного підходів до відбору та проектування змісту вищої професійної освіти, а також з урахуванням факторних детермінант розвитку освіти як результату соціально-економічної та освітньої політики держави. Доведено, що зміни в природі суспільного ладу (побудова громадянського суспільства, правової суверенної демократичної держави), його економічної бази, технологічні модифікації (ринкова економіка, інформаційна революція), а також трансформація мети соціального та освітнього розвитку (самореалізація, самоактуалізація, формування креативного мислення особистості) зумовлюють доцільність стандартизації вищої освіти та модернізації характеру освітнього процесу вищої школи.
Наслідком системної взаємодії вищої освіти з ринком праці, мета якої – соціалізація професіонала, є реформування вищої професійної освіти в напрямі стандартизації.
Вища професійна освіта – сфера випереджувальної стандартизації в освіті, що пояснюють, по-перше, консервативністю загальної середньої освіти порівняно з професійною, оскільки остання – динамічна й гнучка сфера, адже взаємодіє з соціальними та економічними галузями; по-друге, автономністю рівнів професійної освіти, що зумовлює різні темпи розроблення галузевих стандартів багаторівневої професійної освіти. Структуру стандартизації галузевої вищої освіти досліджують через ціннісне ядро як цільові та ціннісні орієнтири професійної освіти; пізнавальний складник – гносеологічне, логіко-методологічне обґрунтування структурно-змістового апарату стандартів багаторівневої вищої професійної освіти; практичне проектування – технологічні засади впровадження стандартів (органічне поєднання практичної та теоретичної підготовки майбутнього фахівця; запровадження новітніх педагогічних технологій підготовки; навчально-методичне забезпечення стандартів; діагностика та моніторинг якості підготовки майбутніх фахівців відповідно до стандартів).
Підсумовано, що категорія «стандартизація галузевої вищої освіти» – діяльність, яка виявляється в процесі розроблення, опублікування та застосування галузевих стандартів багаторівневої вищої освіти. Системний аналіз категорії «стандартизація галузевої вищої освіти» як складної соціокультурної системи виконано за допомогою обґрунтування концептів стандартів освіти (цілі; цінності; зміст освіти; результати освіти). Кожен із них представлений сукупністю взаємозалежних моделей якісного управління системою: функційною (описує її призначення з погляду можливості досягнення цілей); структурною (елементний склад, межі системи, відношення між елементами та зовнішнім середовищем, у якому стандарт освіти функціює); інформаційною (умотивовує залежність структурних і функційних властивостей системи від якості та кількості інформації, що циркулює між компонентами, системою й зовнішнім середовищем); кваліметричною (характеризує властивості якості вищої освіти за допомогою стандартизованих показників, виражених у певних шкалах).
Методологія стандартизації вищої професійної освіти вибудована завдяки діалектичній єдності буттєвого, ціннісного, пізнавального та практичного складників. Буттєвий структурант спрямований на відображення аспекту існування вищої освіти в соціокультурному середовищі, яке еволюціонує.
Розроблення буттєвого складника стандартизації вищої освіти передбачає: осмислення статусу вищої професійної освіти в суспільстві; переосмислення статусу галузевої освіти в межах сучасної культури; взаємодію вищої професійної освіти з іншими системами, зокрема її вплив на розвиток науки, техніки, виробництва, культури; стратегію розвитку вищої освіти в контексті сучасних соціокультурних традицій.
Ціннісний компонент теорії стандартів вищої освіти досліджує цільові та ціннісні виміри вищої освіти й містить: цілі та цінності майбутнього професіонала в педагогічному середовищі; модель майбутнього фахівця; прогнозування напрямів формування стандартів за професійними вподобаннями.
Гносеологічно, логіко-методологічно обґрунтовує структурно-змістовий апарат стандартів вищої освіти пізнавальний складник теорії стандартизації вищої освіти. Пріоритетним у цьому аспекті є: з’ясування того, які науки, дисципліни та інтегративні підходи мають стати підґрунтям для розроблення змістових засад стандартів професійної освіти; розроблення змісту та структури стандартів освіти для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів; розроблення принципів і методів формування стандартів.
Праксеологічний структурант теорії стандарту (практичне проектування та втілення стандартів вищої освіти) прогнозує: технологізацію впровадження стандартів; органічне поєднання практичної й теоретичної підготовки майбутнього фахівця; запровадження новітніх педагогічних технологій навчання, що реалізовують стандарти; навчально-методичне забезпечення стандартів; діагностику та моніторинг якості підготовки майбутніх фахівців відповідно до стандартів.
2. Виокремлено та схарактеризовано основні особливості різних історичних етапів становлення й розвитку стандартизації вищої освіти.
І етап – латентний (20-ті рр. ХХ ст. – 1992 р.). Створено передумови для стандартизації, сформовано теорію змісту професійної освіти. Нижню межу зафіксовано з моменту появи теорії курикулуму, основою для обґрунтування верхньої межі стало введення Державного стандарту в Україні як законодавчої норми.
ІІ етап – інституційний (1992–2002 рр.). У дидактиці номінаційно застосовують термін «стандарт освіти», розробляють методичні положення стандартизації, термінологію та вимоги до змісту термінологічного стандарту. Стандарт професійної освіти запроваджений законодавчо, зокрема розроблено вихідні дані щодо переліку освітньо-кваліфікаційних рівнів та окреслено компоненти державних стандартів, ухвалено на загальнодержавному рівні Кабінетом Міністрів України «Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні «ступеневу освіту» (20 січня 1998 р. № 65).
ІІІ етап – концептоутворювальний (2002–2006 рр.). Сформовано теорію стандартизації освіти, обґрунтовано принципи дослідження стандартизації вищої професійної освіти як складної соціокультурної системи, розпочато процес реорганізації вітчизняного освітнього процесу відповідно до міжнародних стандартів якості ISO 9000-9001, стандартизацією охоплені всі сфери діяльності сучасного вищого навчального закладу (зміст освітньої діяльності; освітні технології, що застосовують у навчальному процесі; організація процесів і напрямів освітньої діяльності; академічний менеджмент). У дослідженні проаналізовано особливості стандартизації туристської освіти в Україні на концептоутворювальному етапі (створення неперервної туристської освіти в Україні; оптимізація мережі навчальних закладів, що готують фахівців для туризму, об’єднання цих закладів в Асоціацію навчальних закладів туристського й готельного профілю; набуття чинності новим «Переліком спеціальностей і спеціалізацій підготовки фахівців для туристської сфери»; розроблення науково-методичного комплексу викладання дисциплін).
3. Теоретико-методологічний аналіз історичного досвіду дав змогу: подолати стереотипи, суб’єктивні тлумачення деяких позицій з історії формування змісту вищої професійної освіти; обґрунтувати концептуальні засади стандартології освіти як комплексної науки, предмет дослідження якої – система стандартів освіти як документ, що регламентує сукупність норм і вимог, та стандартизації як освітньої діяльності, спрямованої на упорядкування правил для організації ефективної освітньої системи. З’ясовано особливості стандартології освіти: поєднання теорії (філософії стандарту й стандартизації) та практичної реалізації фундаментальних ідей у реальній освітній діяльності.
У дисертації обґрунтована структура чотирирівневої ієрархічної моделі стандартології освіти її системно-структурними профілями (перший рівень – взаємодія підсистем (суб’єктів) освіти й суспільства, що складаються з підсистем: 1) філософії та історії; 2) психолого-педагогічної; 3) інформаційно-технологічної; 4) соціально-економічної; 5) організаційно-управлінської; 6) нормативно-правової; другий рівень – декомпозує попередній за напрямами (тематикою) актуальних досліджень проблем стандартології освіти; третій І четвертий рівні структури поглиблюють та уточнюють деякі напрями попередніх рівнів структури, змістовно та послідовно наближують певний напрям до можливої теми конкретного дослідження).
Окреслено принципи теорії стандартології освіти, які згруповані в три блоки: інституційний, пов’язаний із контекстом логіки розвитку освітніх систем (випереджувальний розвиток якості освітніх систем у суспільстві; проектність і рефлективність освітніх систем; неперервність освіти), системогенетичний, спрямований на опис особливостей еволюції стандартів освіти (системне наслідування; інваріантність та циклічність; дуальність у структуризації змісту освіти; нерівномірность розвитку стандартів освіти) та принципи формування стандартів певного рівня освіти (диференціація, універсалізація). На практичному рівні ідеї історичного досвіду формування стандартів вищої професійної освіти використані для обґрунтування теоретико-методичних засад розроблення галузевих стандартів професійної освіти; створення науково-методичного забезпечення їх реалізації.
4. Досліджено особливості впливу соціально-економічних, культурологічних, психолого-педагогічних і галузевих чинників на формування вітчизняної системи туристської освіти. Доведено, що вплив суспільства на туристську освіту відбувається за допомогою: стихійних механізмів, що формуються внаслідок наявних об’єктивних економіко-соціальних і соціокультурних реалій; спрямованого опосередкованого способу соціального впливу, що реалізований через систему законодавчих, економічних, організаційних рішень на рівні держави; спеціально організованого, контрольованого способу соціального впливу, що виявляється у планомірному створенні суспільством і державою правових, матеріальних, соціальних, духовних умов для становлення майбутніх фахівців зі сфери туризму; самозміни майбутніх фахівців туристської сфери, тобто через саморозвиток, самовдосконалення.
Економічна сфера позначається на туристській освіті загальним рівнем життя, що відображено в ступені задоволення матеріальних і духовних потреб та запитів, і рівнем економічного розвитку держави, від якого залежать кількісні та якісні параметри матеріально-технічного забезпечення системи туристської освіти. Досліджено культуру в контексті історично сформованих підходів до її аналізу (соціокультурного, інституціонального, культурологічного, соціокомунікативного) і доведено, що на туристську освіту вплинув кожен із названих підходів.
Як педагогічний феномен, туристська освіта є системою, що вивчають на основі суспільних і природничих законів (залежності розвитку й ефективності функціювання системи від ступеня її відкритості; досягнення цілі системи як умова завершення її існування або переходу в інший якісний стан; заперечення революційного шляху розвитку; періодичного еволюційного поштовху; співвідношення випадкового й закономірного; домінування асиметрії в системі).
Виокремлено основоположні принципи побудови системи туристської освіти (розвиток туристської освіти як складника загальнодержавної системи освіти; туристська освіта інтегрується в державну систему освіти на засадах єдиної законодавчої та правової бази; єдність управління об’єктами системи туристської освіти; єдність змісту та технології фундаментальної й загальнокультурної підготовки фахівців; комплексне ефективне використання науково-педагогічного, навчально-методичного та матеріально-технічного потенціалу системи туристської освіти; розроблення державних стандартів туристської освіти; неперервний розвиток системи, її модернізація).
5. Вивчення зарубіжного досвіду на матеріалах європейських країн (Німеччина, Велика Британія, Франція) та Російської Федерації дало змогу констатувати прогресивні ідеї та особливості формування стандартів галузевої професійної освіти. На підставі порівняльно-педагогічного аналізу вищої освіти у сфері туризму Російської Федерації та України обґрунтовано висновок про принципові відмінності в структурі документів і підходів до формування кваліфікаційних вимог фахівця, методологічні недоліки стандарту туристської освіти Російської Федерації (безсистемність у розробленні стандартів; порушення вимог наступності та взаємодії; суб’єктивізм; відсутність моніторингу впровадження стандартів освіти та їх функціювання).
Схарактеризовано особливості розроблення третього покоління стандартів у Російській Федерації, основною ідеєю якого є реалізація компетентнісного підходу, що дає змогу побудувати наскрізну модель спеціаліста, де об’єднано інтереси особистості та держави з урахуванням випереджувальних вимог ринку праці. Обґрунтовано підходи вчених країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку до стандартизації освіти, що класифіковано на вісім концепцій (ідеально освіченої особи; запитів ринку праці; вакансій; формального розподілу; компенсаторної квоти; досяжного рівня; індивідуального поступу; обґрунтованої комбінації). Це послугувало основою для трьох типів освітніх стандартів: умов і можливостей для навчання (opportunity to Ecarn Standands); змісту освіти (content stanalards); навчальних досягнень (performance standards).
Зазначено, що в європейських країнах історично сформовано три системи професійної підготовки фахівців для готельного бізнесу: німецька, англійська, французька, – які розвивалися в кілька етапів. Початковий (ХVІІ – ХІХ ст.) – зародження туристської справи, формування традицій підготовки професіоналів; формальний (кінець ХІХ – середина ХХ ст.) – становлення перших європейських шкіл туристської справи; перехідний (середина ХХ – кінець ХХ ст.) – утвердження європейської системи підготовки професіоналів для готельного бізнесу в трьох моделях; змістовий (кінець ХХ – донині) – трансформація системи, її адаптація до нових форм туристського бізнесу. Закцентовано на тому, що за певної різноманітності підготовки фахівців для готельного бізнесу в Європі відбувається зближення окреслених моделей навчання за основними напрямами (системне чергування теорії та практики; трирівнева структура освіти (кваліфікаційний службовець; технічний спеціаліст; старший технічний персонал, управлінець чи менеджер); взаємодія в системі технологічна школа готельного бізнесу – університет; технологічне забезпечення процесу підготовки, наявність пристосованих приміщень, професійного обладнання, навчальних інструментів; оновлення дисциплін за блоками – економічним, науковим, прикладним; гнучка організація навчального процесу; професійна підготовка магістрів).
6. Концептуальні засади формування стандартів освіти за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями підготовки фахівців ґрунтовані на таких основних положеннях: відповідність змісту, форм і методів навчання тенденціям сучасного ринку праці в туризмі; акумуляція накопиченого практичного зарубіжного й вітчизняного досвіду з реалізації різних за призначенням і терміном засвоєння програм навчання; спрямування програм вищої освіти на всебічне розкриття інтелектуального потенціалу особистості; створення умов для підвищення технологічності організації навчального процесу; забезпечення узгодженості та наступності змісту стандартів вищої освіти; зорієнтованість змісту стандартів на інформаційний матеріал новітніх досягнень; закріплення тенденції до гармонійного поєднання навчальних дисциплін гуманітарної, соціально-економічної, науково-природничої, професійної та практичної підготовки; забезпечення дієвими механізмами надання діяльності з підготовки фахівців цільової спрямованості, підвищення відповідальності за кінцеві результати праці всіх учасників педагогічного процесу.
7. Теоретично аргументовано, що оптимальні форми й методи запровадження нового змісту підготовки майбутнього фахівця туризму – це структуровані способи взаємодії в педагогічному процесі, які за певних умов актуалізують властивості особистості, генералізують стійкі якісні стани в майбутнього професіонала.
Запропоновано методику проектування оптимальних форм подання змісту туристської освіти, що базована на засвоєнні студентами підструктур (тематичної як чіткої послідовності тем; діяльнісної – процесу опанування суб’єктами навчання окремих навичок та вмінь, які необхідні для виконання майбутньої професійної діяльності; рефлексивної як осмислення студентами індивідуальних особливостей, а також труднощів, що виникають під час технологічних процедур майбутньої професії) у поліструктурних навчальних дисциплінах, зазначених у стандартах освіти. Обґрунтовано оптимальні методи навчання на різних фазах розвитку ситуації професійної підготовки (адаптація до процесу навчання у ВНЗ; учнівства або початкової професійної підготовки; орієнтація в професії; професійне самовизначення).
8. Потрактовано особливості теоретичної та практичної підготовки фахівців із гостинності на різних ОКР. Теоретична підготовка вибудована за логікою мисленнєвого процесу, завдяки засвоєнню студентами навичок мислення: знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, порівняльне оцінювання. Доведено, що на кожному ОКР у процесі теоретичної підготовки фахівець вивчає туристський об’єкт тільки опосередковано, за допомогою мисленнєвих операцій шляхом засвоєння теоретичної професійної мови та практичної термінології. У дослідженні мова теоретичної підготовки, в основі якої – теоретичні терміни (абстрактні об’єкти), подана конструктами теорії туристської діяльності (туризм, гостинність, рекреація, анімація), що враховані в процесі професійної підготовки майбутніх фахівців на різних ОКР.
Особливістю практичної підготовки майбутнього фахівця є безпосередня взаємодія студента з технологічним процесом. Зосереджено увагу на тому, що цей вид професійної підготовки залежить від рівня компетентності майбутнього фахівця з гостинності та вміння розв’язувати професійні проблеми за допомогою спостереження й практичного вивчення професійних явищ і зв’язків, з’ясування дії об’єктивних законів. У дослідженні запропоновано необхідний засіб цього типу навчання для майбутніх фахівців туризму, а саме: створення реальних виробничих умов із надання послуг гостинності в навчально-виробничих фірмах: «Навчальний готель», «Навчальний бар», «Навчальний ресторан», «Туристична фірма». Проаналізовано співвідношення теоретичної та практичної підготовки в системі ступеневої освіти, що доводить: із підвищенням ОКР суттєво зростає частка теоретичної підготовки в загальному змісті професійної підготовки з туризму; особливістю теоретичної підготовки кожного ОКР є зміщення акценту з переважно фізичних трудових дій у сферу розумових трудових дій, інтелектуальних умінь.
Розроблено й теоретично обґрунтовано рекомендації щодо реалізації теоретичного й практичного складників стандартів галузевої вищої освіти: нормативне забезпечення реалізації змісту, форм і методів професійного навчання; цілісний підхід до засвоєння теоретичних конструктів студентами на кожному освітньо-кваліфікаційному рівні; аналіз суб’єктами навчання внутрішньої структури практичного рівня пізнання, що включає засоби, методи й характер предмета пізнання туристської практики; налагодження партнерських відносин між сферою освіти та сферою праці в туризмі; професійна підготовка викладачів до реалізації складників стандартів; систематичне коригування методики реалізації змісту туристської освіти.
9. У ході експериментальної частини наукового пошуку досліджено загальну якість функціювання педагогічної системи ВНЗ та кваліметричну оцінку якості професійної підготовки майбутніх фахівців. Доведено, що якість функціювання педагогічної системи ВНЗ туристського спрямування як показник, що характеризує ступінь досягнення студентами цілей освіти, зафіксованих у розроблених стандартах освіти для сфери туризму, відповідає еталонній одиниці. Якість підготовки фахівців сфери гостинності проаналізована на підставі стандартів за допомогою методу кількісного оцінювання професійних властивостей випускника – кваліметрії.
Схарактеризовано «інтегральну якість підготовки фахівців із гостинності» як ступінь сформованості їхніх окремих професійно важливих якостей, порівняно з вимогами, регламентованими в соціально-державному замовленні на підготовку фахівців та реалізованими в розроблених освітньо-кваліфікаційних характеристиках. Узагальненими критеріями, за якими вивчена якість підготовки фахівця з гостинності, стали: освітньо-професійна підготовка; виконання вимог професійної діяльності; сформованість фізичних якостей, морально-психологічних і ділових якостей. Основними складниками професійної підготовки названі рівні: загальної ерудиції; наукової діяльності; виробничо-професійної підготовленості.
Ступінь виконання вимог професійної діяльності представлений такими рівнями: дотримання правил гостинності; дотримання вимог до надання послуг, згідно з правилами міжнародного етикету, і стандартів обслуговування; дотримання правил виконання технологічних циклів та операцій з організації споживчих послуг, організації діяльності готелю; дотримання правил особистої гігієни; утримання в належному стані обладнання, меблів номерного фонду та інших приміщень; оволодіння технологічними операціями з оформлення та розрахунку зі споживання послуг. Описано рівні сформованості фізичних якостей, морально-психологічних і ділових якостей.
Обґрунтовано перспективи розроблення та реалізації стандартів галузевої вищої освіти.
Подальше дослідження проблеми формування та реалізації галузевих стандартів в Україні має бути вибудоване відповідно до вимог Болонського процесу, яким передбачена консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості в межах Європи для забезпечення конкурентоспроможності вищої освіти й науки нашої держави.
Унаслідок виконаного дослідження, підтверджено сформульовану гіпотезу, досягнуто мети й виконано всі завдання наукового пошуку.
Теоретичними та практичними результатами дисертації доцільно послуговуватися Науково-методичному центрові професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, відомчому міністерству для розвитку системи неперервної туристської освіти; вищим навчальним закладам України – для дидактичного обґрунтування підготовки фахівців зі сфери туризму; викладачам навчальних закладів – у ході розроблення навчально-методичного комплексу, написання підручників і навчальних посібників.
Зреалізоване дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми формування стандартів галузевої вищої освіти в Україні. Подальшого вивчення потребують: теоретико-методологічне обґрунтування стандартів вищої професійної освіти нового покоління; компаративістський аналіз та узагальнення світових і європейських підходів до потрактування змісту галузевої освіти; науково-методичне розроблення та реалізація стандарту на рівні навчального закладу; стандартизація якості підготовки фахівців тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашкіна Н. В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині / Н. В. Абашкіна. – К. : Вища шк., 1998. – 207 с.
2. Абрамов Н. И. Игровые методы и проектирование / Н. И. Абрамов, В. Б. Мартиров // Активные методы обучения и качество подготовки специалистов в вузе. – Л. : Б. и., 1990. – С. 168–70.
3. Авершин В. Стандартизация образования на региональном уровне / В. Авершин, П. Гагаев // Педагогика. – 1998. – № 4. – С. 125–126.
4. Автономова Н. С. Метафорика и понимание. Загадка человеческого понимания / Н. С. Автономова ; под общ. ред. А. А. Яковлева; сост. В. П. Филатов. – М. : Политиздат, 1991. – 140 с.
5. Азарова Л. Є. Складні слова в українській мові: структура, семантика, концепція «золотої» пропорції / Л. Є. Азарова. – Вінниця : Універсум-Вінниця, 2000. – 222 с.
6. Азарова Л. Є. Структурна та фонетична побудова складних одиниць у концепції «золотої» пропорції : моногр. / Л. Є. Азарова. – Вінниця, 2001. – 283 с.
7. Акимова Д. В. Актуальные проблемы развития высшей школы. Эдукология (наука об образовании и учебная дисциплина) / Д. В. Акимова // Многоуровневое образование в рамках государственных образовательных стандартов второго поколения : материалы науч.-метод. конф. С-Петерб. гос. лесотехн. акад.; межвуз. учеб.-науч.-метод. центр «Эдуколог» – филиал исслед. центра проблем качества подгот. специалистов ; В. И. Онегин (отв. ред.). – СПб. : Изд-во ЛГТА, 2001. – 111 с.
8. Акимова Д. В. Компаративный анализ концепций культуры Э. Кассирера и Н. Бердяева: символ и творчество : автореф. дис. на соискание учен. степ. канд. филос. наук : спец. 09.00.03 «История философии» / Д. В. Акимова. – Санкт-Петербург, 2010. – 22 с.
9. Акулініна О. Інтегроване заняття – одна з форм нових інформаційних технологій / О. Акулініна // Освіта. Технікуми. Коледжі. – Одеса : Одеський фін.-екон. коледж, 2002. – № 1. – С. 41–42.
10. Алексашкина Л. Н. О Робинах Гудах в стандартах истории / Л. Н. Алексашкина // Преподавание истории и обществознания в школе. – 2002. – № 9. – С. 20–21.
11. Алексашкина Л. Н. Стандарты по истории: путь в школу / Л. Н. Алексашкина // Педагогика. – 2000. – № 4. – С. 14–21.
12. Алексюк А. М. Педагогіка вищої школи : курс лекцій: модульне навчання / А. М. Алексюк. – К. : ІСДО, 1993. – 220 с.
13. Алибекова Г. З. Индивидуализированные программы обучения в высшей школе / Г. З. Алибекова // Педагогика. – 1995. – № 2. – С. 56–60.
14. Алилуйко Е. А. Формирование коммуникативной компетентности менеджеров туризма в процессе изучения иностранного язика : дис. … канд. пед. наук : 13.00.08 / Е. А. Алилуйко. – М., 2000. – 148 с.
15. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1968. – 341 с.
16. Ананьин С. А. Лекции по истории педагогики / С. А. Ананьин. – К. : Типо.-лит. «Труд», 1913. – 320 с.
17. Ананьїн С. А. Історія педагогічних течій. Новітні педагогічні течії / С. А. Ананьїн. – Х., 1929–1931. – 152 с.
18. Андреев В. И. Педагогика : учебный курс для творческого саморазвития / В. И. Андреев. – Казань : Центр инновац. технологий, 2000. – 606 с.
19. Андреев В. И. Эвристическое программирование учебно-исследовательской деятельности / В. И. Андреев. – М. : Высш. шк., 1981. – 240 с.
20. Андреева И. Н. Антология по истории и теории социальной педагогики : учеб. пособие / И. Н. Андреева. – М. : Изд. центр Академия, 2000. – 176 с.
21. Андреевский И. С. Научные основы педагогики / И. С. Андреевский. – К. : Пг. – Харьков : Ф. А. Иогансон, 1903. – 138 c.
22. Андросюк Е. Самостоятельная работа студентов: организация и контроль / Е. Андросюк и др. // Высшее образование в России. – 1995. – № 4. – С. 59–63.
23. Андрущенко В. П. Теоретико-методологічні засади вищої освіти в Україні на рубежі століть: за матеріалами доповіді, виголошеної на засіданні загальних зборів АПН України 23 листопада 2000 р. / В. П. Андрущенко // Вища освіта України. – 2001. – № 2. – С. 5–13.
24. Анисимов В. Е. Методологические вопросы разработки модели специалиста / В. Е. Анисимов, Н. С. Пантина // Советская педагогика. – 1977. – № 5. – С. 25–29.
25. Антонова С. Г. Государственные образовательные стандарты высшего профессионального образования – основа содержания учебных изданий / С. Г. Антонова, Л. Г. Тюрина // Университетская книга – 2000. – № 9. – С. 19–27.
26. Аристотель. Метафизика / Аристотель ; пер. А. В. Кубицкого // М. – Л. : Соцэкгиз, 1934. – 348 с.
27. Аристотель. Сочинения : в 4 т. / Аристотель. – М., 1978. – Т. 2. – С. 597–598.
28. Арлычев А. Н. Эволюция Вселенной: формальная и абстрактная модели / С. Г. Антонова, Л. Г. Тюрина // Вопросы философии. – 2007. – № 9. – С. 160–171.
29. Армстронг М. Практика управления человеческими ресурсами / М. Армстронг ; пер. с англ.; под. ред. С. К. Мордовина. – 8-е изд. – СПб. : Питер, 2004. – С. 277.
30. Арнольдов А. И. Введение в культурологию / А. И. Арнольдов // М. : НАКиоц, 1999. – 349 с.
31. Артемьева Е. Ю. Психологические методы описания профессии / Е. Ю. Артемьева, Ю. Г. Вяткин // Вопросы психологии. – 1986. – № 3. – С. 123.
32. Архангельский С. И. Лекции по теории обучения в высшей школе / С. И. Архангельский. – М. : Высш. шк., 1974. – 384 с.
33. Арцишевський Р. Державний стандарт початкової ланки освіти. Суспільствознавство / Р. Арцишевський, Н. Бібік // Початкова школа. – 1997. – № 1. – С. 12–14.
34. Асмаев М. П. Комплексная система управления вузом на базе стандартизации / М. П. Асмаев, А. С. Левинсон, Г. Я. Рубин // Стандарты и качество. – 1986. – № 4. – С. 41–44.
35. Астахова В. И. Глобальные проблемы образования и особенности их проявления в Украине / В. И. Астахова. – Х. : Око, 1994. – 147 с.
36. Астахова Е. В. Трансформация социальных функций высшего образования в современных условиях : пособие по социологии образования для магистров, аспирантов, преподавателей высшей школы / Е. В. Астахова. – Х. : ХГИНУА, 1999. – 74 с.
37. Аталай Б. Математика и «Мона Лиза». Искусство и наука в творчестве Леонардо да Винчи / С. В. Зинюк ; пер. с англ. – М. : Техносфера, 2007. – 303 с.
38. Афанасьев В. Г. Общество: системность, познание и управление / В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1981. – 432 с.
39. Афанасьев В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьев. – М. : Политиздат, 1980. – 368 с.
40. Бабанский Ю. К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе / Ю. К. Бабанский. – М. : Просвещение, 1985. – 208 с.
41. Байденко В. Образовательный стандарт как философская и научно-теоретическая проблема / В. Байденко // Alma mater. – 1998. – № 10. – С. 16–22.
42. Байденко В. И. Компетентностный подход к проектированию государственных образовательных стандартов высшего профессионального образования (методологические и методические вопросы) : метод. пособие / В. И. Байденко. – М., 2005. – 100 с.
43. Байденко В. И. Концептуальная модель государственных образовательных стандартов в компетентностном формате (дискуссионный вариант) : материалы ко второму заседанию методолог. семинара / В. И. Байденко. – М. : Исслед. центр проблем качества подгот. специалистов, 2004. – 20 с.
44. Байденко В. И. Методология развития образовательных стандартов и учебных планов : доклад (1 февр. 2001 г.) / В. И. Байденко, Д. В. Зантворт ; Европ. фонд подгот. кадров. – М. : Исслед. центр проблем качества подгот. специалистов, 2001. – 73 с. – (Результаты реализации проекта TACIS «Развитие образоват. связей и инициатив в обл. высш. и проф. образования» – ДЕЛФИ).
45. Байденко В. И. Образовательные стандарты высшей школы: сегодня и завтра / В. И. Байденко, Н. А. Селезнева, Н. А. Гришанова [и др.] ; под общ. ред. В. И. Байденко, Н. А. Селезневой. – М. : Исслед. центр пробл. качества подгот. специалистов, 2001. – 205 с.
46. Байденко В. И. Образовательный стандарт: опыт системного исследования : моногр. / В. И. Байденко. – Новгор. гос. ун-т им. Ярослава Мудрого, 1999. – 440 с.
47. Байденко В. И. Образовательный стандарт: теоретические и концептуальные основы (опыт системного исследования) : автореф. дис. на соискание учен. степ. д-ра пед. наук : спец. 13.00.01 «Общая педагогика» / В. И. Байденко. – М., 1999. – 36 с.
48. Байденко В. И. Основные проблемы развития государственных образовательных стандартов высшего профессионального образования (ГОС ВПО) / В. И. Байденко // Вестник Воронеж. техн. ун-та, 2001. – Вып. 61. – С. 19–25. – (Серия «Проблемы качества подготовки специалистов»).
49. Байденко В. И. Современное профессиональное образование, его стандарты и новая социально-экономическая среда / В. И. Байденко // Среднее профессиональное образование. – 2002. – № 7. – С. 8–11.
50. Байденко В. И. Стандарты в непрерывном образовании: анализ современного состояния : моногр. / В. И. Байденко. – М. : Исслед. центр пробл. качества подгот. специалиста, 1998. – 249 с.
51. Байденко В. И. Стандарты в непрерывном образовании: концептуальные теоретические и методологические проблемы / В. И. Байденко ; Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов. – М., 1999. – 294 с.
52. Байденко В. І. Еволюція бакалаврату і магістратури: 1999–2010 роки: європейський ракурс / В. І. Байденко // Вища школа. – 2011. – № 1. – С. 9–23.
53. Балканов А. Ф. Опыт использования стандартов в учебном процессе ВЗМИ / А. Ф. Балканов, С. М. Уткина // Стандарты и качество. – 1986. – № 10. – С. 68–69.
54. Балл Г. А. Теория учебных задач / Г. А. Балл. – М. : Педагогика, 1990. – 181 с.
55. Баранников А. В. О стандартах образования / А. В. Баранников // Начальная школа. – 1994. – № 9. – С. 62–66.
56. Баранников А. В. Обсуждается новый стандарт общего образования: избавит ли он школу от нынешних бед? / А. В. Баранников // Народное образование. – 2002. – № 6. – С. 13–19.
57. Баранова В. В. Содержание и технологии подготовки специалистов для сферы туризма в системе высшего профессионального образования : дис. на соискание учен. степ. канд. пед. наук : спец. 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» / В. В. Баранова. – Тула, 2007. – 189 с.
58. Батлук О. В. Цицерон и философия образования в Древнем Риме / О. В. Батлук // Вопросы философии. – 2000. – № 2. – С. 115–140.
59. Батышев С. Я. Реформа профессиональной школы / С. Я. Батышев // Опыт, поиск, пути реализации. – М. : Высш. шк., 1987. – 340 с.
60. Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства / Д. Белл // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. – К. : Либідь, 1996. – С. 202–204.
61. Белобранин В. Я. О создании на базе ЦИСМ Международной академии по обучению кадров в области стандартизации, метрологии и сертификации / В. Я. Белобранин // Стандарты и качество. – 1995. – № 4. – С. 7–10.
62. Белокопытов В. И. Стандарты ИСО-9000 и качество образования / В. И. Белокопытов, О. Н. Усталова // Проблемы подготовки специалистов в системе непрерывного образования. – 2001. – Вып. 7. – С. 41–44.
63. Берко В. Ф. Логика вопросов в преподавании / В. Ф. Берко. – Минск : Изд-во Минск. ун-та, 1987. – 56 с.
64. Берталанфи Л. Общая теория систем – критический обзор. Исследования по общей теории систем / Л. Берталанфи. – М. : Наука, 1969. – 272 с.
65. Беспалько В. П. Опыт разработки и использования критерия качества усвоения знаний / В. П. Беспалько // Советская педагогика. – 1986. – № 4. – С. 57–62.
66. Беспалько В. П. Проблема образовательных стандартов в США и России / В. П. Беспалько // Педагогика. – 1995. – № 1. – С. 89–94.
67. Беспалько В. П. Слагаемые педагогической технологии / В. П. Беспалько. – М., 1989. – С. 192.
68. Беспалько В. П. Стандартизация образования: основные идеи и понятия / В. П. Беспалько // Педагогика. – 1993. – № 5. – С. 16–25.
69. Бешенков А. К. Российский стандарт трудового обучения в І–ІХ классах общеобразовательной школы / А. К. Бешенков, Т. П. Крепкая, В. А. Перов // Школа и производство. – 1994. – № 3. – С. 21–27.
70. Библер В. От наукоучения – к логике культуры: два философских вступления в ХХІ век / В. С. Библер. – М., 1991. – С. 289–291.
71. Библер В. С. Школа диалога культур. Целостная концепция школы диалога культур. Теоретические основания программы / В. С. Библер // Психологическая наука и образование. – 1996. – № 4. – С. 18.
72. Бим-Бад Б. М. Педагогическая антропология : учеб. пособие / Б. М. Бим-Бад. – М. : УРАО, 1998. – 576 с.
73. Бібліотечна наука, освіта, професія у демократичній Україні : зб. наук. праць Київ. нац. ун-ту культури і мистец. / ред. М. М. Поплавський. – К., 2002. – Вип. 4. – 137 с.
74. Блауберг И. В. Становление и сущность системного подхода / И. В. Блауберг, Е. Г. Юдин. – М. : Наука, 1973. – 272 с.
75. Богданова О. Ю. Стандарты по литературе: [беседа с д-ром пед. наук, зав. каф. методики преподавания лит-ры Моск. пед. ин-та] / О. Ю. Богданова // Русская словесность. – 2002. – № 5. – С. 2–5.
76. Болочагина В. В. Формирование технологической системы стандартизации высшего образования в сфере культуры: организац.-пед. аспект : автореф. дис. на соискание учен. степ. канд. пед. наук : спец. 13.00.05 «Теория, методика и организация культурно-просветительной деятельности» / В. Г. Болочагина. – М., 1998. – 18 с.
77. Больдебук К. Світ праці майбутнього / К. Больдебук, Д. Шнеінк // Dentschland. – 2001. – № 1. – С. 56–61
78. Бондар В. І. Дидактика / В. І. Бондар. – К. : Либідь, 2005. – 264 с.
79. Бондар В. І. Теорія і практи