САВЕНКОВА Ірина Іванівна ХРОНОПСИХОЛОГІЧНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕРЕБІГУ ПСИХОСОМАТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Короткий опис

У вступі проаналізовано психосоматичний підхід, що базується на
психодинамічних концепціях особистості та патогенезу розладів; обґрунтовано
актуальність і доцільність розробки концепції хронопсихологічного
прогнозування перебігу психосоматичних захворювань, розкрито сутність та стан
цієї наукової проблеми. Визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано
мету та завдання, описано методи дослідження. Розкрито наукову новизну,
практичне значення отриманих результатів. Наведено дані щодо особистого
внеску здобувача, апробації результатів, публікацій, структури та обсягу роботи.
В першому розділі – «Теоретико-методологічні основи
хронопсихологічного прогнозування перебігу психосоматичних захворювань» -
здійснено теоретичний аналіз психосоматичного підходу щодо пояснення
механізмів перебігу психосоматичних захворювань, розглянуто психолого-часові
передумови прогнозування перебігу цих захворювань, обґрунтовано концепцію
хронопсихологічного прогнозування перебігу захворювань у психосоматичних
хворих.
Реляційна концепція часу (П.Фресс, Д.Елькін, Б.Цуканов) виступила
підґрунтям для пояснення періодичності прояву психосоматичних захворювань,
відповідно до якої людині притаманні власні часові властивості і щодо принципу
об'єктивності – ці властивості виявляються у тривалості, що переживається
реально. За певний період в організмі людини відбувається ряд внутрішніх змін,
що призводять до зовнішніх змін фізіологічного та психологічного характеру, які
зумовлюють стани як здоров'я, так і хвороби людини. Дослідження у цьому
напрямку Г.Вудроу, Д.Катца, Т.Кольмана, В.Лисенкової, П.Фресса, Г.Шляхтіна,
Д.Елькіна, Б.Цуканова дозволили описати характер і величину часової помилки,
яка виникає як розбіжність між заданим проміжком часу (t0) і суб'єктивною
відповіддю випробуваного (ts). Накопичені різними авторами дані показують, що
величина і знак часової помилки залежать від тривалості заданого проміжку (t0) і
від застосовуваного методу (відтворення, відмірювання, оцінка тривалості). Так,
методом відтворення тривалості Е.Геринг виявив три зони, які стали класичними:
I) зона коротких інтервалів t0 ≤ 0,5с; 2) зона нейтральних інтервалів 0,5с ≤ t0 ≤
1,0с; 3) зона довгих інтервалів t0 > 1,0c.
10
У зоні коротких інтервалів відносна часова помилка Е ≠ const, а в зоні довгих
інтервалів Е = const. За даними Г.Вудроу середня похибка відтворення довгих
проміжків складає 16 ~ 17%, за даними Т.Кольмана - 15%, за даними П.Фресса -
14 ~ 16%, за даними Б.Цуканова - 15 ~ 16% , за результатами наших досліджень -
16 ~ 17%. П.Фресс зазначає, що така величина помилки відтворення тривалості
виявляється не тільки у дорослих, а й у дітей, починаючи з шестирічного віку.
Якщо взяти до уваги ту обставину, що Г.Вудроу та П.Фресс використовували
проміжки часу до 30 с, Т.Кольман - до 3 хв., а в експериментах Б.Цуканова та в
наших дослідженнях були проміжки часу до 5с, і врахувати, що практична
рівність похибки відокремлена кількома десятиліттями, то можна сказати, що
методом відтворення тривалості запропонованих проміжків часу досліджувався
механізм спрямованості суб'єкта на час, тобто індивідуальний хронотип індивіда.
Оскільки в зоні довгих інтервалів величина часової помилки є незмінної, то це
можна пояснити тим, що методом відтворення тривалості визначається постйна
величина, як в акті переживання заданого проміжку, так і в акті його відтворення,
яка визначає таку особистісну рису, як спрямованість особистості на час
(екстравертованість-амбівертованість-інтровертованість) і визначається
індивідуальною здатністю відтворювати запропоновані проміжки часу.
Це означає, що суб'єкт має індивідуальний хронотип (Хт), за допомогою якого
вимірюється суб'єктивне сприйняття часу. Для визначення хронотипу хворого на
психосоматичне захворювання використовується відношення: Хт = ts/t0,
запропоноване Г.Еренвальдом. Значення хронотипу є безрозмірним, але
постійним показником для окремого індивіда, як в процесі переживання заданого
проміжку часу, так і в акті його відтворення.
Психологічний зміст цього відношення зводиться до пояснення
психосоматичного характеру переживання людиною суб'єктивного часу. Результат
запропонованого відношення показує, що в переживанні людиною часу тривалість
не гомогенна, не аморфна, а дискретна.
З іншого боку, суб'єкт не пасивний, він виконує ті чи інші зовнішні або
внутрішні дії. У цих діях він використовує певні засоби. Перед ним стоїть
метрична задача, яку неможливо виконати без міри (вимірювання), і гіпотетично
хронотип виступає у функції такої міри.
Суб'єкт вимірює тривалість собою, як він вимірює відстань у кроках. Але для
вимірювання він використовує не зовнішні, а внутрішні засоби, власні, а саме,
вбудований у нього «годинник» (П.Фресс).
Розвиваючи ідеї В.Вернадського, Б.Цуканов у своїх дослідженнях показав, що
жива істота на Землі існує у вигляді «глобальних біологічних годин», а еволюція
живих систем та поява Homo sapiens повністю узгоджені із законом їх ходу.
Водночас, ці годинники не однакові, вони індивідуальні для кожної окремої
людини (Б.Цуканов). Результат запропонованого відношення пояснює, як живе та
працює цей годинник не тільки в переживанні тривалості, а й у психосоматичному
здоров'ї людини. А саме, хронотип індивіда виступає як центральний чинник у
переживанні часу людиною, що пояснює періодичність прояву «переважаючих»
захворювань у психосоматичних хворих. Тобто, у індивідів із певним хронотипом,
їх «переважаюча» хвороба проявляється із певною «С-періодичністю».
11
Розглядаючи питання щодо «переважаючих» хвороб (Б.Цуканов), ми
виходили з відомого положення, що у окремого індивіда в залежності від
належності до тієї чи іншої типологічної групи, в його організмі існує «locus
minoris resistentiae» (місце найменшого опору). Аналіз віку хворих від дати
народження до початку захворювання показує, що місце найменшого опору
виявляється найбільш вразливим наприкінці тривалого великого біологічного
циклу або його тривалих чвертей. Простеживши «С-періодичність» захворювань,
стає можливим стверджувати, що у житті індивіда є ряд окремих вікових точок,
які стають критичними. Саме у цих точках має місце загострення
психосоматичного захворювання. Логічно виникає запитання, чому саме у цих
точках проявляються загострення «переважаючих» хвороб?
Пояснення початку «переважаючих» хвороб, виходячи із запропонованої
циклоїдної моделі переживання часу (Б.Цуканов), пов'язане із уявленнями про
фазову сингулярність (С.Шноль, І.Пригожин). Під фазовою сингулярністю
розуміють злиття часових фаз різних циклів у окремі точки (А.Уінфрі). Відповідно
до циклоїдної моделі (Б.Цуканов), фазова сингулярність має місце у точках, де
кінець попереднього великого циклу зливається з початком наступного циклу.
Виходячи із циклоїдної моделі «ковзаючих коліс» переживання часу
(Б.Цуканов), стало можливим пояснити початок прояву психосоматичних
захворювань. Арка циклоїда відображає повний оберт „колеса” біологічного
циклу. Якщо площі під аркою надати зміст біоенергетичного потенціалу
індивіда, як пропонував Ю.Кривоногов у своїх дослідженнях, то початок
психосоматичних захворювань буде співпадати з кінцем біологічного циклу
або з кінцем його тривалої чверті, тобто з окремими віковими точками
життя, в яких потенціал досягає мінімуму. Використовуючи передаточне число
у зворотному порядку відповідно до циклоїдної моделі, стає можливим показати,
що у п'яти точках фазових сингулярностей великого циклу зливаються кінці та
початки все менших та менших періодів «ковзаючих коліс» (Б.Цуканов) аж до
дихальних циклів та циклів «дійсного справжнього». Як зрозуміло, у окремо
взятій фазовій сингулярності велика кількість кінців та початків життєвих циклів
індивіда стискаються за мить до неймовірно малих розмірів. У цьому полягає
головна загроза фазової сингулярності, так як за мить зміни кінців початками
організм досягає мінімуму свої можливостей, а потім відновлюється знову.
Дійсно, у багатьох дослідженнях (А.Уінфрі, Б.Цуканов, D.Paydarfar,
F.Eldridge, I.Kiley) встановлено, що причиною раптової зупинки дихання,
фібриляції серцевого м'язу, внаслідок яких людина гине, є фазова сингулярність.
Статистика стенокардії та інфарктів (Д.Елькін, Б.Цуканов) переконує, що початок
хвороби співпадає з фазовою сингулярністю у межах тривалого великого
біологічного циклу життя індивіда.
В цілому, модель «хронопсихологічного профілю особистості» дозволяє
виокремити важливу роль фазових сингулярностей у періодичності прояву
психосоматичних захворювань та своєчасності їх прогнозування.
Аналіз чинників, які зумовлюють перебіг психосоматичного захворювання,
дав підставу віднести до найважливіших передумов прогнозування
психосоматичного порушення диференціацію часових характеристик у суб'єктів із
12
цими розладами. У зв’язку із цим, ключовими питаннями хронопсихологічного
прогнозування перебігу психосоматичних захворювань стало виокремлення
психолого-часових індикаторів цих порушень, а саме: виразності індивідуально-
типологічних властивостей особистості, яка страждає на психосоматичне
захворювання, в хронопсихологічному континуумі; диференціацію
психосоматичних «чинників ризику» та аналіз психосоматичних аспектів болю як
найважливішого симптому перебігу психосоматичних порушень.
Механізм виявлення часу гострого розвитку порушень соматичної сфери на
основі індивідуально-типологічних особливостей суб’єкта визначив подальші
діагностичні, реабілітаційні, профілактичні й прогностичні заходи.
У другому розділі – «Методичне забезпечення хронопсихологічного
прогнозування перебігу психосоматичних захворювань» - представлено
загальний зміст хронопсихологічного прогнозування перебігу психосоматичних
захворювань, принципи та алгоритм такого прогнозування; обґрунтовано методи
емпіричного дослідження психічного стану хворих на соматичні порушення та
методи прогнозування перебігу психосоматичних захворювань.
Методичне забезпечення психодіагностики хронотипу представлене методом
хронометричної проби із застосуванням електронного хроноскопу, який дає
можливість зафіксувати значення суб’єктивного сприйняття часу людиною з
точністю до 0,001с (Б.Цуканов, 2000). На цій похибці стає можливим
диференціювати індивідуально-типологічні та соматичні особливості
досліджуваних.
Застосування концепції хронопсихологічного прогнозування дозволило
розробити алгоритм хронопсихологічного прогнозу перебігу, ефективності
лікування та психопрофілактики психосоматичних захворювань, що здійснюється
у 5 етапів:
І етап. Виокремлення психолого-часових індикаторів перебігу
психосоматичних захворювань на основі визначення локалізації симптомів
кардіологічних, пульмонологічних, гастроентерологічних, нефроурологічних та
соматоформних розладів у певному хронотипі.
Дослідницько-експериментальна частина 1-го етапу передбачала підготовку та
проведення досліджень із метою безпосереднього виокремлення як клінічних
(соматотип) та хронометричних (хронотип), так і психічних (психотип) критеріїв
діагностики психосоматичних захворювань.
ІІ етап. Побудова індивідуального хронотипу перебігу психосоматичних
захворювань пацієнтів в онтогенетичній розгортці та підрахунок можливих
періодів прояву загострення, реконвалесценції (виздоровлення) та ремісії
(затухання) хвороби.
На цьому етапі враховувалось визначення тривалості біологічного циклу
життя індивіда та періодів його спаду, а відповідно до фазової сингулярності - і
планування комплексної медико - психологічної профілактики у терміни
біфуркації, тобто у період найбільшої вірогідності загострення захворювання.
Профілактичний вплив здійснювався шляхом надання рекомендацій хворому щодо
термінів проведення профілактичних заходів.
13
ІІІ етап. Побудова моделі «хронопсихологічного профілю особистості»
хворих на психосоматичні захворювання органів серцево-судинної системи,
шлунково-кишкового тракту, дихання, сечостатевої системи.
ІV етап. Розробка основних підходів щодо прогнозування перебігу
психосоматичних захворювань та підвищення ефективності лікування шляхом
диференціації часових характеристик у пацієнтів із соматичними порушеннями.
На цьому етапі розроблялись заходи щодо оптимізації адаптаційних
можливостей хворих на кардіологічні, гастроентерологічні, пульмонологічні та
нефроурологічні розлади до фізіотерапевтичних методів лікування.
V етап. Розробка системи психолого-організаційних заходів медико- і
психопрофілактичної й прогностичної спрямованості на пацієнтів із соматичними
порушеннями з урахуванням існування системи взаємозв’язку, взаємозалежності та
їхніх співвідношень між індивідуально-типологічними особливостями й часовими
параметрами (хронотипом) на прикладі психосоматичних захворювань.
Так як результати проведеного дослідження переконують, що інтервал між
двома ударами пульсу (кореляційне відношення між «хронотипом» та періодом Тр
як у прямому, так і у зворотному порядку є досить високим: ή Хт, Тр = 0,98 та
ή Тр, Хт=0,99), а також інтервал дихального циклу узгоджуються зі значенням
хронотипу індивіда (у індивідів дуже екстравертованої групи за загальним
виконанням відношення були отримані наступні варіанти співвідношення
інтервалу дихального циклу та значення хронотипу: Тs = 2Хт, Тs = 3Хт, Тs = 4Хт;
індивідів помірно екстравертованої групи: Тs = 4Хт), то на цій підставі в роботі
висунуто припущення, що узгодження із хронотипом хворого імпульсних впливів на
його організм забезпечить їх відповідність фізіологічним ритмам функціонуючих
органів і систем організму пацієнта. Передбачалось також, що запропонований
індивідуальний підхід має значно посилити ефективність фізіотерапевтичного
впливу на організм хворої людини.