ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПОДОЛАННЯ КОГНІТИВНОГО ДИСОНАНСУ В ПОТЕНЦІЙНИХ ЕМІГРАНТІВ

Короткий опис

Академія педагогічних наук України
Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України

На правах рукопису

УДК 159.964. 3

РОЖДЕСТВЕНСЬКИЙ АНДРІЙ АНДРІЙОВИЧ

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
ПОДОЛАННЯ КОГНІТИВНОГО ДИСОНАНСУ
В ПОТЕНЦІЙНИХ ЕМІГРАНТІВ

19.00.07 вікова та педагогічна психологія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата
психологічних наук

Науковий керівник
Максименко Сергій Дмитрович,
дійсний член АПН України,
доктор психологічних наук, професор

Київ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП

2-8

Розділ І

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВИМІР ФЕНОМЕНУ ЕМІГРАЦІЇ

9-51

1.1.

Когнітивні дисонанс і консонанс: прояви й теорії

9-20

1.2.

Фрустраційні прояви коґнітивного дисонансу в потенційних емігрантів

21-29

1.3.

Методологічні засади вивчення міграційних процесів

30-51

Розділ ІІ

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВІВ КОГНІТИВНОГО ДИСОНАНСУ
В ПОТЕНЦІЙНИХ ЕМІГРАНТІВ. КОНСТАТУВАЛЬНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

52-120

2.1.

Аналіз статистичних показників еміграційних процесів

52-72

2.2.

Дослідження соціальних і особистісних чинників когнітивного дисонансу

73-89

2.3.

Особливості соціальної самоатрибуції та рефлексії в потенційних емігрантів

90-120

Розділ ІІІ

АКТУАЛІЗАЦІЯ РЕФЛЕКСИВНИХ МЕХАНІЗМІВ ЯК СПОСІБ ФОРМУВАННЯ ФРУСТРАЦІЙНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ. ФОРМУВАЛЬНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

121-169

3.1.

Розвиток рефлексії як засіб формування фрустраційної толерантності

121-144

3.2.

Тренінг комунікативних умінь, результати формуючих заходів і їхня інтерпретація

145-169

ВИСНОВКИ

170-178

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

179-198

ДОДАТКИ

199-215

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Звернення до цінностей „відкритого суспільства” пов’язане не тільки з політико-правовими, культурно-аксіологічними, але і безпосередньо соцієтальними перетвореннями. Кожна особа у своєму буденному житті стикається з проявами всесвітнього перетворення процесом, який далебі від неї не залежить.
Однією із найхарактерніших рис глобалізації є зростання міграції, а зокрема й еміграції. Еміграція це не новітнє явище в українській історії. Еміграційні хвилі позначали важливі віхи української історії: в еміграції створено конституцію П.Орлика; з чужиною пов’язана діяльність М.Драгоманова, М.Грушевського, П.Скоропадського, Д.Донцова, В.Липинського та багатьох інших творців української культури. Окрім політичної відомі і великі хвилі трудової еміграції: до Американського континенту й Австралії у часи імперії Габсбурґів; до Сибіру та на Далекий Схід у імперії Романових; порівняно нещодавно вирушали українці на освоєння цілинних земель Казахстану. Відтак еміграція це значною мірою не випадковість, а певний поведінковий стереотип, властивий українській культурі. Така нормативність міграційної поведінки має проявитись як етично прийнятна та супроводжуватися виробленням психологічної готовності.
Не варто також забувати, що українські терени, перебуваючи під владою різних держав, окрім українського стали місцем проживання й інших етносів. Український південь загалом ще донедавна був регіоном вільної колонізації. Відтак, нині значна частина українських громадян з великою умовністю може назвати себе автохтонами. Звернемо увагу і на становище інших автохтонних етносів. Кримські татари належать до номадних народів. Трагедія депортації також не могла не зумовити вироблення психологічної адаптації до екстериторіальності. Гагаузи, хоч і автохтонний етнос, і досі перебувають у складі двох держав України та Молдови. Таким чином український й інші етноси, за способом свого буття, завше були охоплені міграційними рухами.
Утім згадані міграційні хвилі значною мірою відрізняються від характеру еміграції, що спостерігається в Україні з кінця 80-х років ХХ ст. Новітня еміграція відбувається за умов суверенності України. На відміну від минулих років нині саме Українська держава є відповідальною за існування умов, що спонукають до еміграції. Саме на державу зазвичай і покладають відповідальність особи, що покидають країну.
Особливо значимою є особистісна площина явища еміграції. Прийняття рішення, вибір, фрустрованість, агресія, зіткнення з проблемними та невизначеними ситуаціями це далеко не повний перелік психологічних проявів, пов’язаних з еміграцією. Емоційно-почуттєві, мотиваційні та коґнітивні прояви характеризують включеність особи до даного процесу.
Психологічна наука зверталася до особистості емігранта, як предмету дослідження (Д.Беер-Кері, Д.Бензімон-Донат, Л.Блюм, В.Брандт, Т.Брінглер, І.Брукс, Ж.Валь, С.Вільперт, Д.Герц, К.Гінзбург, Р.Греінзон, Б.Доревенд, О.Доннер, Ж.Ізар, А.Кроплей, І.Курош, Е.Лейєр, Е.Муньє, Ф.Нансен, У.Нойман, Д.Ружмон, Г.Талінос, Т.Віттемор, Е.Хамберг, К.Цвінгман та ін.). Однак, як відзначає Н.С. Хрустальова, «розробленість цієї проблеми характеризується значною нерівномірністю».
Відтак, існування в Україні своєрідної культури еміграції, прикметність даного явища для сучасного розвитку суспільства та держави, його пов’язаність з фундаментальними психічними процесами і дає підстави вважати дослідження психологічних чинників явища еміграції актуальним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України (протокол № 1 від 1. 02. 2005 р.) й узгоджена в бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі психології та педагогіки в Україні (протокол № 2 від 21.02.2008 р.)

Об’єкт дослідження: когнітивний дисонанс у потенційних емігрантів.
Предмет дослідження: чинники когнітивного дисонансу та його вікові особливості в потенційних емігрантів.
Мета: розробити методи нейтралізації фрустраційних і агресивних проявів, що спостерігаються у потенційних емігрантів.
Гіпотези:
· прийняття рішення про емігрування породжує когнітивний дисонанс, між існуючим досвідом позитивного ставлення до країни в якій живе громадянин, і потребою акцентувати ймовірні вигоди від переїзду до іншої;
· когнітивний дисонанс посилює негативне ставлення громадянина до країни, яку він покидає і ускладнює можливість подальших зв’язків із нею;
· подолання когнітивного дисонансу шляхом прийняття як позитивних, так і негативних рис, які притаманні країні в якій живе громадянин дозволяє подолати прояви фрустрації й агресії, що пов’язані з даним психічним станом, а також забезпечує загальне позитивне ставлення до країни.
Методологічну основу роботи склали: загально-психологічні концепції діяльності, зокрема професійної (Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьев, С.Д.Максименко, С.Л.Рубінштейн та інші); концепції фрустрації як психологічного стану (М.Д.Левітов), концепції феноменальності фрустрації (Дж.Доллард, Л.Дуб, Н.Міллер, О.Мауер, Б.Сірс, Л.Берковіц, А.Бандура, Н.Майєр, Р.Баркер та ін.), аналіз цього психічного явища у контексті цілісної особистості (В.Франкл, Е.Фромм). Підходячи до рефлексії як способу подолання фрустрації, центральне місце ми відводимо положенням про нерозривність рефлексії, досвіду та комунікації (С.Л.Рубінштейн, М.Й.Боришевський, В.О.Лефевр, Г.П.Щедровицький), про ієрархічний зв’язок рефлексії та самосвідомості (В.В.Столін, Є.В.Шорохова), про активний характер рефлексії (Б.Г.Ананьєв, О.З.Зак, В.І.Слободчиков, І.Н.Семенов, С.Ю.Степанов, П.Р.Чамата та ін.). Соціалізація розкривалась як явище пов’язане із механізмами інтеріоризації, формуванням когнітивних структур апперцепції ситуації (Г.М.Андрєєва, М.Н.Корнєв, М.І.Пірен, В.Т.Циба) та процесів адаптації у середовищі (Г.О.Балл, А.А.Налчаджян, Ж.Піаже, Н.І.Сарджевеладзе). Прояви особистості емігрантів розкривалися, шляхом опосередковування теоретико-експериментальних підходів, визначених у працях Н.С.Хрустальової.
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувалась використанням методів, адекватних меті та завданням дослідження, кількісного та якісного аналізу одержаних даних. В основу дослідження покладено психолого-педагогічний експеримент, у ході якого широко використовувалися активні методи соціально-психологічного навчання: операційні, імітаційні, навчально-рольові, особистісно-рольові ігри, тренінг комунікативної компетентності, аналіз конкретних педагогічних ситуацій, виконання практичних завдань творчого характеру тощо. На різних етапах дослідження використовувалися наступні методи: теоретичний аналіз, спостереження, інтерв’ю, психодіагностичні методики, оціночні шкали, анкетне опитування. Інтерпретація даних здійснювалася на основі використання методів математичної статистики та подальшого якісного аналізу. Обробка даних здійснювалася на базі комп’ютерних програм SPSS 10.0.5., Statistica v. 5.5 A., MathCAD 2000 Pro.
Наукова новизна полягає у розкритті психологічної природи еміграційного процесу й тієї ролі, яку відіграє у ньому когнітивний дисонанс, а також у розробці методів нейтралізації фрустраційних і агресивних проявів, що спостерігаються в емігрантів. У процесі теоретичного й експериментального вивчення еміграції показано посутню пов’язаність рішення про емігрування з індивідуально-психологічним рівнем фрустраційної толерантності; обґрунтовано й апробовано моделі формування фрустраційної толерантності в потенційних емігрантів, а також розвитку особистісної та соціальної рефлексії, що актуалізується зіткненням із деприваціями. Показано неоднозначність впливу депривацій, їхню здатність виступати як фрустраційними факторами, так і факторами, що актуалізують рефлексивні процеси спосіб подолання фрустрацій; визначено основи створення системи засобів запобігання та корекції фрустраційних станів, що виникають у потенційних емігрантів.
Теоретичне значення роботи полягає у розширенні знань про психологічні механізми зв’язку між фрустраційною толерантністю та розвитком здатності до рефлексії у потенційних емігрантів. Виявлено, що розвиток фрустраційної толерантності запобігає конфліктному сприйняттю соціального середовища, в якому перебуває особа. Зокрема соціальні явища не трактуються як такі, що категорично суперечать потребам й інтересам особи. Натомість вони сприймаються як об’єктивні та закономірні, як певна онтологічна реальність, яка за певних умов може використовуватися суб’єктом в якості середовища, що сприяє досягненню певних інтересів. За такими самими критеріями оцінюється й країна, до якої потенційно може переїхати особа. Отже розвиток рефлексії уможливлює подолання когнітивного дисонансу соціального й особистісного сприйняття.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що на основі теоретико-експериментальної роботи запропонована та апробована система форм і методів, яка може використовуватися працівниками еміграційних служб у роботі з потенційними емігрантами. Передусім запропоновані формувальні методи подолання конфліктного сприйняття соціальних умов країни перебування потенційних емігрантів, що створює умови для збереження особистісних і соціальних зв’язків, котрі, зазвичай, розриваються внаслідок еміграції.
Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації доповідалися на засіданнях лабораторії психології навчання Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України, на засіданнях кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Державної академії статистики, обліку та аудиту держкомстату України та на Міжнародних наукових конференціях „Лабіринти еволюції становлення людини та людства”, «Сучасна парадигма управління і Острозька Біблія».
Зміст і результати роботи відображені у 5 публікаціях, зокрема у 3-х статтях, опублікованих у виданнях, що визначені ВАК України фаховими з психології, та 2-х тезах наукових конференцій.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (226 найменувань) та додатків. Матеріали дисертаційного дослідження висвітлено на 178-ми сторінках основного тексту. Додатки подано на 15 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Результати дослідження дають підстави для таких висновків:
1. Отримані у даному дослідженні дані в цілому підтвердили гіпотези, актуальність і перспективність загальної стратегії дослідження проявів когнітивного дисонансу у потенційних емігрантів.
2. Потенційним емігрантам властива неадаптованість до умов соціальної діяльності, нерозвиненість фрустраційної толерантності як здатності до долання бар’єрів, що виникають у життєдіяльності. Зіткнення з бар’єрами, зазвичай, призводить до виникнення фрустрацій, що мають тенденцію до переростання у особистісну якість.
3. Фрустраційна толерантність не формується й у процесі життєдіяльності. Навпаки, потенційним емігрантам похилого віку притаманна особистісна фрустрованість, що вказує на фактично фрустраційний характер соціальних умов у яких вони перебувають.
4. Успішність проведених формувальних заходів показала, що становлення фрустраційної толерантності уможливлюється розвитком здатності до рефлексії, адже існує об’єктивний зв’язок: фрустраційна толерантність рефлексія. Рефлексивні процеси актуалізуються самим деприваційним чинником.
5. Розвиткові здатності до рефлексії у потенційних емігрантів сприяє організація тренінгів із забезпеченням високого рівня проблемності, наявності рефлексивних еталонів і адекватного відтворення суттєвих ознак соціального середовища.
Здійснені формувальні заходи являють собою ефективну систему, що сприяє розвиткові фрустраційної толерантності у потенційних емігрантів і, зрештою, їхньому соціальному становленню. Об’єктивність предметної спрямованості формувального впливу й узгодженість даних заходів зумовлює перспективність їхнього застосування з метою розвитку фрустраційної толерантності, як індивідуально-психологічної властивості і як способу запобігання та корекції фрустраційниїх проявів у потенційних емігрантів. Результати дослідження використовуються у роботі з потенційними емігрантами з метою поліпшення процесу їх соціального становлення запобігання та корекції фрустраційних станів.
У дослідженні розкрито психологічну природу еміграційного процесу й рол, яку відіграє у ньому когнітивний дисонанс, а також у розроблено методи нейтралізації фрустраційних і агресивних проявів, що спостерігаються в емігрантів. У процесі теоретичного й експериментального вивчення еміграції показано посутню пов’язаність рішення про емігрування з індивідуально-психологічним рівнем фрустраційної толерантності; обґрунтовано й апробовано моделі формування фрустраційної толерантності в потенційних емігрантів, а також розвитку особистісної та соціальної рефлексії, що актуалізується зіткненням із деприваціями. Показано неоднозначність впливу депривації, її здатність виступати як фрустраційний фактор, так і фактором, що актуалізують рефлексивні процеси спосіб подолання фрустрацій; визначено основи створення системи засобів запобігання та корекції фрустраційних станів, що виникають у потенційних емігрантів.
У дисертації розширено знання про психологічні механізми зв’язку між фрустраційною толерантністю та розвитком здатності до рефлексії у потенційних емігрантів. Виявлено, що розвиток фрустраційної толерантності запобігає конфліктному сприйняттю соціального середовища, в якому перебуває особа. Зокрема соціальні явища не трактуються як такі, що категорично суперечать потребам й інтересам особи. Натомість вони сприймаються як об’єктивні та закономірні, як певна онтологічна реальність, яка за певних умов може використовуватися суб’єктом в якості середовища, що сприяє досягненню певних інтересів. За такими самими критеріями оцінюється й країна, до якої потенційно може переїхати особа. Отже розвиток рефлексії уможливлює подолання когнітивного дисонансу соціального й особистісного сприйняття.
У теоретичні частині дослідження показано, що терміни дисонанс і консонанс визначають той тип відносин, що існують між парами «елементів». Отже, перш ніж ми визначимо характер цих відносин, необхідно точно визначити самі елементи. Ці елементи стосуються до того, що індивід знає щодо самого себе, своєї поведінки оточення. Ці елементи, отже, є знаннями. Деякі з них стосуються до знання самого себе: що даний індивід робить, що він почуває, які його потреби і бажання, що він узагалі являє собою і т.п. Інші елементи знання стосуються світу, у якому він живе: що приносить даному індивіду задоволення, а що — страждання, що є несуттєвим, а що — важливим і т. д.
Термін знання використовувався дотепер у дуже широкому сенсі і містив у собі явища, звичайно, що зв'язуються не зі значенням цього слова, — наприклад, думки. Людина формує яка-небудь думка тільки в тому випадку, якщо думає, що воно істинно і, таким чином, чисто психологічно не відрізняється від «знання», як такого. Те ж саме можна сказати щодо переконань, чи цінностей установок, що служать досягненню визначених цілей. Це ні в якому разі не означає, що між цими різнорідними термінами і явищами немає ніяких важливих розходжень. Деякі з таких розходжень будуть приведені нижче. Але для цілей формального визначення всі ці явища — суть «елементи знання», і між парами цих елементів можуть існувати відносини консонансу і дисонансу.
Існують й інші пов'язані з формальним визначенням питання, на які хотілося б отримати відповідь. Наприклад, чи слід під терміном елемент пізнання розуміти тільки один елемент чи це група елементів? Інше важливе питання, що стосується когнітивних елементів, — це те, як вони формуються і що визначає їхній зміст. Показано: один з найбільш важливих факторів, що визначають зміст когнітивних елементів фактор об'єктивної реальності. Дані елементи знання є відображенням деяких реалій. У загалом вони формують індивидну картину дійсності. Ця реальність може бути фізичною, соціальною чи психологічною, але в будь-якому випадку знання більш-менш точне відображає її. Усе це, звичайно, нітрохи не дивно. Дуже малоймовірно, що організм міг би жити і залишатися живим, якби елементи знання не були в значній мірі правдивою картиною дійсності. Адже коли яка-небудь людина перебуває в стані відірваності від реальності, це стає дуже помітним.
Іншими словами, елементи знання переважно відповідають тому, що людина фактично робить чи почуває, і тому, що реально існує в її оточенні. У випадку думок, переконань і цінностей реальність може полягати в тому, що думають чи роблять інші; в інших випадках дійсним може бути те, з чим людина стикається практично, чи те, що інші повідомляють їй. Дозволю собі уточнити: люди часто мають когнітивні елементи, що помітно відхиляються від дійсності, принаймні від того, якою її бачать інші. Таким чином, головна ідея наших міркувань полягає в тому, що реальність, що впливає на індивіда, буде впливати в напрямку приведення когнітивних елементів у відповідність з цією реальністю. Це не означає, однак, що наявні когнітивні елементи будуть завжди відповідати дійсності. Насправді один з істотних аспектів теорії дисонансу полягає в можливості зрозуміти ті ситуації, коли когнітивні елементи суперечать реальності. Це означає, що, якщо когнітивні елементи не відповідають визначеній реальності, що впливає на індивіда, деякий тиск на індивіда повинен існувати. І ми повинні, отже, бути здатні помітити прояви цього тиску. Подібне гіпотетичне відношення між когнітивними елементами і дійсністю важливе з погляду можливостей виміру ступеня дисонансу. Під час обговорення емпіричних даних ми ще повернемося до цього питання.
Поряд із феноменом когнітивного дисонансу значну увагу приділено дослідженню еміграції. На сучасному етапі розвитку суспільства явище еміграції набуло значного поширення у силу соціально-психологічних, економічних, соціально-політичних та інших факторів життєдіяльності людини.
Еміграція породжує значу кількість проблем пов’язану із адаптацією емігрантів до нового соціально-культурного середовища, захистом від агресивної асиміляції, та інші проблеми. Відповідно, актуальність обраної нами теми пов’язана із вивченням фрустраційних станів.
Опинившись у чужому етнічному середовищі емігрант, з психологічної точки зору, відчуває скутість та обмеженість. Сама ситуація еміграції для людини є екстремальною і вимагає психологічної готовності до життя у повністю нових соціальних умовах.
Ситуація життя в еміграції, особливо на початковому етапі, відрізняється високим ступенем складності, новизни і динамічності, оскільки, людина вирішує проблему орієнтування у соціальному середовищі, вивчає нову мову, оволодіває професією, тощо. Психологічна специфіка такої ситуації пов’язана з не можливістю здійснювати природною життєдіяльність (мовні проблеми, проблеми створення нових зв’язків з людьми, працевлаштування, тощо), а також відсутність стабільності (можливість виселення, тощо). Контакт з новою культурою викликає глибоке психологічне потрясіння, так званий «культурний шок». У результаті неможливості деякий час задовольнити провідні життєві потреби особистості, емігрант знаходиться у фруструючій ситуації. Найбільшу фрустрованість викликають соціально-економічні фактори, а саме незадоволеність матеріальним станом, житлово-побутовими умовами, проведенням вільного часу, своїм положенням у суспільстві; та фактори пов’язані із соціальним статусом (незадоволеність освітою, рівнем професійної підготовки, сферою професійної діяльності, роботою в цілому) і фактори пов’язані з здоров’ям і працездатністю (незадоволення власним фізичним станом, психоемоційним станом, працездатністю та образом життя). При цьому, фрустраційні переживання емігрантів традиційно пов’язані не з об’єктивно існуючими умовами, а із суб’єктивного усвідомлення особистістю відсутності досягнення того чи іншого рівня життя та негативною емоційною оцінкою успішності реалізації своїх життєвих перспектив і образу життя.
Емігранти прикладають усі наявні у них фізичні, розумові і духовні зусилля, щоб забезпечити адекватну умовам життєдіяльності регуляцію поведінки і діяльності. Незадоволеність власним становищем або негативний емоційний стан у вигляді фрустраційних реакцій, викликає розвиток стресу.
Фрустраційні реакції емігрантів підсилюються через розгойдування позицій етнічної самосвідомості. У ситуації еміграції людина відчуває потребу у аффіляції з одного боку та потребу у захисті власних етнічних переконань з іншого. У процесі еміграції відбувається зміна етнокультурних та етнопсихологічних сторін самосвідомості і відбувається переоцінка етносоціальної спрямованості особистості (формування значимого відношення до об’єктів етнічного світу, вибудовування конформних синдикативних типів активної міжособистісної взаємодії) та зміна ставлення до загальнонаціональної ідеї і етнічних стереотипів.
Під час еміграції реакція людини на обмеження її можливостей відкриває для неї принципово нові цінності, які відносяться до розряду вищих цінностей. Таким чином, навіть існування обмежене у по відношенню до пізнавальних цінностей і цінностей переживань дає можливість людині реалізувати цінності відношення. Коли список категорій цінності людини поповнюється цінностями відношення, стає очевидним, що людське існування за своєю суттю не може бути беззмістовним. Отже, переживання екзистенційного вакууму емігрантами свідчить про втрату можливості усвідомлювати смисл власного життя, а не можливості усвідомлювати смисл в цілому.
У ситуації еміграції актуалізується прагнення людини до пошуку та реалізації смислу. Екзистенційний вакуум є причиною появи негативних переживань у вигляді неврозів, тощо. Людина прагне отримати смисл і відчуває фрустрацію або вакуум, якщо ці прагнення залишаються нереалізованими. Смисл в принципі доступний будь-якій людині незалежно від віку, статі, інтелекту, освіти, характеру, середовища і релігійних переконань. Проте, знаходження смислу це питання не пізнання, а призвання. Не людина ставить питання про смисл свого життя життя ставить це питання перед нею і людині потрібно щоденного і погодинно відповідати на нього не словами, а діями.
Фрустрація, що виникає долається шляхом здійснення адекватної психологічної адаптації до нових життєвих умов. Під адекватною психологічною адаптацією прийнято розуміти здатність людини справлятись з проблемами, зумовленими необхідними змінами життєвих обставин від відновлення психічного здоров'я та структури мотивів і потреб, подолання кризи ідентичності до встановлення позитивних відносин з місцевим населенням.
Існує чотири стратегії культурної адаптації емігрантів (аккультурації). До них відносяться: асиміляція (відмова від свого минулого культурного досвіду, принципова орієнтація на культуру країни в’їзду), сепаратизм (збереження власних норм і цінностей як переважаючих по відношенню до країни в’їзду), інтеграція (бажання поєднати у своїй поведінці переваги власної культури та культури країни в’їзду) і маргіналізація (відмова як від однієї так і від іншої культури).
Особливу увагу приділено феномену фрустрації. Для аналізу явища фрустрації суттєве значення має його віднесення до загального шерегу психічних станів, що дає змогу поширити на фрустрацію (як конкретний феномен) низку загально станових властивостей. Це передусім цілісність, яка постає у кореляційній взаємодії складових елементів. Але розгляд фрустрації саме як стану вимагає відзначення соціального аспекту їхнього становлення. Виникає суттєве питання: в якій мірі психічні стани визначаються психофізіологічними причинами, а в якій соціально-психологічними? Щодо останніх причин, то вони мають місце вже виходячи із соціалізуючого чинника. Інтерпретація сприйняттєвого змісту здійснюється людиною у інтеріоризованих нею образах і смислах. коґнітивне опосередковування постання фрустрації також має соціальне коріння, оскільки коґнітивні конструкти визначається рецепцією соціального.
Формувальна частина дослідження уможливила такі результати. В експериментальних групах було виявлено зростання кількості осіб, яким, з одного боку, властивий раціонально-особистісний і раціонально-відсторонений тип свідомості, а з іншого, присутність сув’язної тенденції до поліпшення розвитку рефлексії проявленішими стають порівняльний, визначальний та синтезовий типи.
Проведений поділ вибірки на контрольну й експериментальну уможливив простеження ефективності формувальних заходів. Подамо результати повторних зрізів, проведених з представниками контрольних груп.
Загальна тенденція, присутня у контрольних групах, тотожна тенденціям у групах експериментальних, одначе проявляється з набагато меншою виразністю. У порівнянні з початковими зрізами покращились показники, що характеризують спосіб самоатрибуції й рівень розвитку рефлексії. Але динаміка цього зростання поступається динаміці, що властива експериментальним групам. Загалом, як за показниками розвитку способу самоатрибуції, так і за показниками рефлективності представники контрольних груп поступаються представникам експериментальних.
Кількісні показники засвідчують ефективність вжитих формувальних заходів. Якісне зростання політичної свідомості є також унаочненням правомірності попередніх гіпотетичних положень. Простежена динаміка вимірюваних показників показує невипадковість одержаного формувального ефекту. Зв’язок рефлективний фактор спосіб самоатрибуції” проявляється як причинно-наслідковий. Інші емпірично простежені форми сув’язності (коґнітивні, регіональні) проявляються як невизначальні.
Багатофакторність проведеного дослідження, в якому опосередковувались самоатрибутивні, реакцієві, особистісні та рефлексивні характеристики, зумовлює надійність одержаних результатів.

Подальші перспективи дослідження особливостей подолання когнітивного дисонансу пов’язані з визначенням специфіки його прояву в представників різних національних меншин України. Доцільно також дослідити вплив гендерного чинника на прояв когнітивного дисонансу в потенційних емігрантів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Алексеев Н.Г., Глячков И.Д. Коммуникативный и содержательный аспекты в решении задач на соображение // Рефлексия в науке и обучении. — М., 1984.— С.111-113.
2. Андреева Г.М. Психология социального познания, М., Речь, 2000, 234 с
3. Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды. — М.: Педагогика, 1980.— Т. 2. — 288 с.
4. Анисимов О.С. Развивающие игры и игротехника. — Новгород, 1989. — 178с.
5. Балл Г.А. Концепция самоактуализации личности в гуманистической психологии. — К.; Донецк, 1993. — 32 с.
6. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии. — 1989. — № 1. — С. 92-100.
7. Баррон Ф. Личность как функция проектирования человеком самого себя // Вопросы психологии. — 1990. — №2. — С. 153-158.
8. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. СПб.: прайм ЕВРОЗНАК, 2001. 512 с.
9. Бизова В.М. Самоактуализация представителей коми и русского этносов // Психологический журнал, 1997, № 1 с. 61-70.
10. Бодалев А.А. Восприятие человека человеком. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. — 123 с.
11. Бодрова Е.В. и др. Исследование генезиса рефлексивной саморегуляции мыслительной деятельности // Рефлексия в науке и обучении. — Новосибирск: Изд-во НГУ, 1984. — С. 105-108.
12. Божович Л.И. Избранные психологические труды. Проблемы формирования личности. — М.: Междунар. Пед. Академия, 1995. — 212 с.
13. Большакова А.Н. Фрустрационная толерантность как составляющая психологической готовности пожарных к профессиональной деятельности в экстремальных условиях. Дис. канд. психол. наук. Харьков, 2000. — 210с.
14. Бондаренко А.Ф. Социальная психотерапия (психосемантический подход).— К.: КГПИИЯ, 1991. — 189 с.
15. Боришевський М.Й. Психологічні механізми розвитку особистості // Педагогіка і психологія. — 1996. — № 3. — С.26-33.
16. Варбан М.Ю. Рефлексия профессионального становления в студенческие годы: Диссер... канд. психол. наук: 19.00.01. — К, 1999. — 181 с.
17. Васьковская С.В. Депривация // Психология личности: Словарь-справочник / Под ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. — К: Рута, 2001. — С. 28.
18. Выготский Л.С. Педагогическая психология. — М.: Педагогика, 1991. — 217с.
19. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. — Т.1. — М.: Педагогика, 1982. — С. 50-52.
20. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. Т.З — М.: Педагогика, 1984. — 336 с.
21. Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. Т.4 — М.: Педагогика, 1984. — 433 с.
22. Галян І.М. Саморегуляція оцінкових ставлень учителя в педагогічній взаємодії: Дисер... канд психол наук: 19.00.07.. — К, 1996. — 196 с.
23. Гегель Г.В.Ф. Энциклопедия философских наук: В 3 т. Т. 1. — М.: Мысль, 1977. — 452 с.
24. Герасименко С. С., Головач А. В., Єріна А. М. Статистика. К., „КНЕУ”, 2000 154 с.
25. Гласе Дж., Стэнли Дж. Статистические методы в педагогике и психологии.— М.: Прогресс, 1976. — 495 с.
26. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1988.— 560 с.
27. Гримак Л.П. Общение с собой: Начала психологии активности. — М.: Политиздат, 1991. — 320 с.
28. Гриценко В.В. Эмоциональное состояние русских вынужденных мигрантов // Психологический журнал, 2000, № 4, с. 22-31.
29. Гуткина Н.И. Личностная рефлексия в подростковом возрасте: Автореф. дис... канд психол. наук: 19.00.07. — М., 1983. — 24 с.
30. Гуткина Н.И. О психологической сущности рефлексивных ожиданий // Психология личности: теория и эксперимент. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — С. 100-108.
31. Демографічна криза в Україні: її причини та наслідки (колектив авторів). За ред. академіка НАН України С. І. Пірожкова, Київ, ІВЦ. Державний комітет України. 2003 149 с.
32. Дмитрова Т.В. Образ "Я" як регулятор міжособистісних стосунків у ранній юності. Дисер....канд. психол. наук: 19.00.07. — К., 1993. — 187 с.
33. Дубов И.Г., Затылкина Т.Б. Социально-психологический аспект общенациональной идеи в России // Психологический журнал, 1999, № 5, с. 51-61.
34. Емельянов Ю.Н. Активное социально-психологическое обучение. — Л.: Изд. ЛГУ, 1985. — 168 с.
35. Єріна А. М., Пальян З. О. Теорія статистики. К.: „Знання”, 1997. 178с.
36. Єхануров Ю. І. Демографічний розвиток як державний пріоритет України. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2005 176 с.
37. Завялова Н.Д., Пономаренко В.А. Психические состояния человека в особых условиях деятельности // Психологический журнал. 1983. № 6. С. 92-105.
38. Зайончковская Ж.А. Трудовая миграция в СНГ с позиций общества, личности и семьи // Миграция населения. Вып.2. Трудовая миграция в России. М., 2001, с. 10-11.
39. Зак А.З. Проблемы психологического изучения рефлексии // Исследование рече-мысли и рефлексии / Ред М.М.Луканова. — Алма-Ата, 1979. — С.6-13.
40. Закон України. Про основні засади державної міграційної політики України // Голос України, 23.03.2004.
41. 3аремба Г. Б. Фрустрация в профессиональной деятельности учителя начальной школы и условия ее преодоления: Автореф. дис. ... канд. психол. наук. — М., 1982. — 21 с.
42. Захарова В., Боцманова М.Э. Особенности рефлексии как психологического новообразования в учебной деятельности // Формирование учебной деятельности школьников. — М.: Педагогика, 1982.— С. 152-162.
43. Зейгарник Б.В. Опосредствование и саморегуляция в норме и патологии // Вестник МГУ. — Серия 14 "Психология". — 1981. — С. 9-14.
44. Зовнішні трудові міграції населення України / За ред. Е. М. Ліанової, О.В.Позняка, К.: РВПС України, 2002 154 с.
45. Кабардов М.К., Арцишевская С.В. Типы языковых и коммуникативных способностей и компетенции // Вопросы психологии. — 1996. — № 1. — С.34-49.
46. Карамушка Л.М. Попередження та подолання конфліктів в установах середньої школи. — К.: Ін-т психології АПН України, 1994. — 53 с.
47. Келеси М. Особенности рефлексии как формы самопознания личности: Диссер. ... канд. психол. наук: 19.00.01 // Киев. гос. ун-т. — К., 1996. — 195с.
48. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. - М.: Наука, 1983. - 368 с.
49. Кон И.С. В поисках себя: личность и ее самосознание. — М.: Политиздат, 1984. — 335 с.
50. Кон И.С.Открытие «Я». — М.: Политиздат, 1978. — 367 с.
51. Кондратьева С.В. Рефлексия в процессах педагогического общения // Актуальные проблемы социальной психологии. — Кострома, 1986. — С. 53-56.
52. Кондратьева С.В., Кривошеев В.А. Педагогическая рефлексия начинающих учителей // Тезисы докл. к VII съезду общества психологов СССР. — М., 1989. — С. 184-186.
53. Конева Е.В. Особенности мышления в субъект-субъектных видах деятельности // Психологический журнал. — Т. 17. — 1996. — № 6. — С. 82-94.
54. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник — К.: Вид-во Київського у-ту ім. Т.Шевченка, 1995. — 304 с.
55. Костюк ГС. Здібності та праця людини: Стенограма публ. лекції. — К.,1950.— 43 с.
56. Кривошеев В.А. Рефлексия в деятельности начинающих учителей: Дис. канд. психол. наук: 19.00.07. — Минск, 1991. — 190 с.
57. Кулюткин Ю.Н. Рефлексивная регуляция мыслительных действий // Психологические исследования интеллектуальной деятельности. — М.: Изд-во МГУ, 1979. — С. 22-28.
58. Кун М., Макпартленд Т. Эмпирическое исследование установок личности на себя // Современная зарубежная социальная психология: Тексты. // Под ред. Г.М.Андреевой, Н.Н.Богомоловой, Л.А.Петровской. — М.: Изд. МГУ, 1984.— С. 180-187.
59. Лактионов А.Н. О рефлексивном компоненте мнемического действия // Категории, принципы и методы психологии. Психические процессы: Тез. науч. сообщ. сов. психол. к VI Всесоюз. съезду О-ва психол. СССР: В 3-х ч. // Отв. ред. Б.Ф.Ломов. — М., 1983. — С.455-456.
60. Лебедев Н.М. Базовые ценности русских на рубеже ХХІ века // Психологический журнал, 2000, № 3, 73-87.
61. Левкович В. П., Кузмицкайте Л.Д. Формирование этнического сознания подростка в семье // Психологический журнал, 1992, № 6- с. 35-43
62. Левитов Н.Д. От фрустрации к агрессии // Психологический журнал. — 1990.— Т. 11. — № 5. — С. 115-120.
63. Левитов Н.Д. Фрустрация как один из видов психических состояний // Вопросы психологии 1967. № 6. С. 118-129.
64. Леонтенко О. Проблеми становлення і розвитку трудової еміграції з України // Україна: аспекти праці. Науково-політичний та соціально-економічний журнал, К.; 1999р., №5 С. 28-32.
65. Леонтьев А.Н. Избран. психол. произвед.: В 2-х томах М.: Педагогика,1983.— Т.1. — 392 с.
66. Лепихова Л.А. Фрустрация // Психология личности: Словарь-справочник / Под ред. П.П.Горностая, Т.М.Титаренко. — К: Рута, 2001. — С.142-143.
67. Лефевр В.А. Рефлексия. — М.: «Когито-Центр», 2003. — 496 с.
68. Ломов Б.Ф. Проблема общения в психологии // Проблема общения в психологии. — М., 1981. — С.3-8.
69. Лугінін О. Є. Статистика. Підручник. 2-е видання перероблене та доповнене К.: Центр учбової літератури, 2007 528 с.
70. Лук А.Н. Психология творчества. — М.: Наука, 1978. — 128 с.
71. Льовочкіна А.М. Етнопсихологія: Навч. Посіб. К.: МАУП, 2002. 144 с.
72. Магнуссон Д. Ситуационный анализ: эмпирические исследования соотношений выходов и ситуаций // Психологический журнал. — 1984. — Т. 5. — № 2. — С. 28-33.
73. Майданік І. П. Проблеми регулювання та координації трудових міграційних процесів. Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2005 187 с.
74. Майерс Д. Социальная психология: Пер. с. англ. — СПб.: Питер Ком, 1999.— 692 с.
75. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці Навч. пос. для вищої школи. — К.: Наукова думка, 1998. — 226 с.
76. Макшанов С.И. Профессиональный тренинг // Психология профессиональной подготовки / Под ред. Никифорова Г.С. — Санкт-Петербург, 1993. — С.44-81.
77. Макшанов С.И., Хрящева Н.Ю. Психогимнастика в тренинге — Санкт-Петербург: Питер, 1993. — 102 с.
78. Малиновська О. А. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз управління зовнішніми мігрантами: Монографія. К.: Видавництво НАДУ, 2004 230 с.
79. Малиновська О. А. Міграційна ситуація та міграційна політика в Україні. К.: НІСД, 1999 169 с.
80. Марасанов ГИ. Социально-психологический трениг. — 3-е изд. — М.: Изд-во «Совершенство», 1998. — 208 с.
81. Матюшкин А.М. Проблемные ситуации в мышлении и обучении. — М.: Педагогика, 1972. — 208 с.
82. Маховская И.О., Бурнус М. Пути социализации детей русских эмигрантов во Франции сквозь призму «истории жизни» // Психологический журнал, 2001, № 4, С. 60-69.
83. Машбиц Е.И. Психологические основы управления учебной деятельностью.— К.: Вища школа, 1987. — 224 с.
84. Методы социальной психологии / под ред. Е.С.Кузьмина, В.Е.Семенова. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. — С.43-60.
85. Митина Л.М. Экспериментальное изучение фрустрационной толерантности учителя // Новые исследования в психологии и возрастной физиологии — М.: Педагогика, 1990, № 2 (4). — С. 44- 48.
86. Михайлова Е.С. Коммуникативный и рефлексивный компоненты и их соотношение в структуре педагогических способностей: Автореф. дис.... канд. психол. наук: 19.00.07. — Л.,1990. — 17 с.
87. Михайлова Н.Б. Психологическое исследование ситуации эмиграции // Психологический журнал, 2000, № 1, С. 26-38.