ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ОСОБИСТІСНОЇ ТРИВОЖНОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

КАЛЮЖНА ЄВГЕНІЯ МИКОЛАЇВНА
УДК 159.94-057.87

ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ОСОБИСТІСНОЇ ТРИВОЖНОСТІ
У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ

дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата психологічних наук за спеціальністю
19.00.07 педагогічна та вікова психологія

Науковий керівник:
ШЕВЧЕНКО НАТАЛІЯ ФЕДОРІВНА
доктор психологічних наук, професор

КИЇВ 2008

ЗМІСТ
ВСТУП...4

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ МЕХАНІЗМІВ ТРИВОЖНОСТІ ЯК ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ....13
1.1. Тривожність як полідетерміноване психічне утворення й властивість особистості...13
1.2. Психологічні механізми й детермінанти особистісної тривожності у підлітковому віці.31
Висновки до першого розділу....48

РОЗДІЛ 2
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО МЕХАНІЗМУ ТРИВОЖНОСТІ У ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ...51
2.1. Логіка обґрунтування функціональної детермінації генези тривожності у підлітковому віці.51
2.2. Функціональні зв`язки між тривожністю й адаптивністю у підлітків як інтегральними особистісними властивостями (методика, організація та результати дослідження)....60
2.3. Специфіка мотиваційної сфери у підлітків із відмінними рівнями особистісної тривожності...73
2.4. Функціональний механізм тривожності у підлітків на рівні адаптивної активності...103
Висновки до другого розділу...115

РОЗДІЛ 3
СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА ПСИХОПРОФІЛАКТИКИ ГІПЕРФУНКЦІЇ ТРИВОЖНОСТІ У ПІДЛІТКІВ.... 120
3.1. Методологічні основи конструювання та реалізації змісту превентивних програм...120
3.2. Структура превентивного процесу та його об`єктивація в умовах навчання: стратегічний і тактичний рівні...134
3.3. Результати апробації профілактично-розвивальної програми для підлітків у навчально-виховному процесі..152
Висновки до третього розділу......165

ВИСНОВКИ.....168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....171
ДОДАТКИ.....185

ВСТУП

Актуальність теми. Формування та розвиток гармонійної, соціально активної особистості є важливим напрямком освітньої політики України. Підвищена увага вчених до психологічних механізмів та закономірностей становлення особистості не є випадковою, більш за те, вона знаходиться у безпосередньому зв`язку із тією специфічною для сучасного українського суспільства ситуацією, яка й формулює наукове замовлення та спрямовує дослідницький інтерес.
Проблема тривожності особистості завжди посідала важливе місце у педагогічній та віковій психології й на сьогодні є достатньо розробленою. Разом із тим, багатоаспектність наукового дослідження тривожності як системного явища та властивості особистості (Ю.М.Антонян, В.М.Астапов, Л.І.Божович, Г.Ш.Габдреєва, Ж.М.Глозман, М.С.Корольчук, Б.І.Кочубей, М.Д.Левітов, Л.В.Марищук, Н.І.Наєнко, Г.М.Прихожан, Ч.Д.Спілбергер, Т.М.Титаренко та ін.) не охоплює всього спектру пов`язаних із зазначеним феноменом проблемних питань.
По-перше, за наявністю значної кількості ґрунтовних зарубіжних і вітчизняних праць з проблеми тривожності особистості, в сучасній науковій психології спостерігається полісемантичність, а подекуди й суперечливість підходів до визначення та операціоналізації поняття особистісна тривожність”, навіть у авторів однієї й тієї ж психологічної школи (Н.А.Амінов, Г.М.Бреслав, В.К.Вілюнас, К.Є.Ізард, М.Кляйн, Р.С.Лазарус, Р.Мей, П.В.Сімонов, З.Фрейд, Ю.Л.Ханін, К.Хорні).
По-друге, дослідження психологічних механізмів тривожності традиційно сфокусовані на її вивченні як реактивного утворення” (переважно в контексті деструктивного впливу на розвиток особистості), тим самим залишається невисвітленим функціональний аспект тривожності як полідетермінованої психічної властивості (В.Є.Каган, Р.В.Кисловська, Г.М.Прихожан, Л.П.Пономаренко, Т.М.Титаренко, А.В.Фурман).
По-третє, розробка проблеми особистісної тривожності на прикладному рівні більшою мірою охоплює питання її психодіагностики, психокорекції та психотерапії (В.М.Астапов, О.І.Захаров, Н.В.Імедадзе, І.І.Мамайчук, А.С.Співаковська), приділяючи недостатньо уваги питанням психопрофілактики її надмірного рівня розвитку та фіксації в структурі властивостей особистості.
На перший погляд, існування функціонального аспекту етіогенези тривожності є надто очевидним, щоб постати предметом дослідження, особливо враховуючи вже доведений науковцями факт щодо функціональної навантаженості” будь-яких перетворень у системі внутрішніх характеристик особистості (Ф.Б.Березін, Ф.Ю.Василюк, Є.А.Калінін, А.А.Краукліс, С.Д.Максименко, Л.В.Марищук, Н.І.Наєнко, О.П.Саннікова).
Водночас, не зважаючи на фундаментальне значення тривожності як фактора психічної активності особистості, в психології саме бракує досліджень, спрямованих на визначення тих структурних детермінант особистісної тривожності, які є носіями її функціонального значення.
Абсолютизація реактивного характеру стійких психічних утворень обмежує погляд на проблему та залишає нерозв`язаним коло актуальних для психологічної практики завдань. Відсутність наукових праць, у яких здійснювалась би спроба експліфікації та якісного аналізу функціональних детермінант тривожності на всіх рівнях психічної активності особистості, не дозволяє сформувати цілісного уявлення про психологічні механізми формування тривожності як інтегральної особистісної властивості, оскільки не враховуються всі аспекти досліджуваного явища.
Важливою обставиною, що посилює актуальність дослідження психологічних механізмів особистісної тривожності в функціональній площині, є необхідність врахування її вікової специфіки для виключення діагностичних помилок. У зазначеному контексті на особливу увагу заслуговує підлітковий етап онтогенези, оскільки саме він є періодом становлення та фіксації стійких психологічних властивостей особистості.
З одного боку, проблема полягає в тому, що відсутність своєчасної психологічної допомоги тривожним підліткам зберігає можливість зриву у наступному віковому періоді, коли новий досвід вступає в резонанс із тривогами, які не отримали повного відреагування на попередніх етапах розвитку. З іншого запобігання явищам стигматизації високо тривожних підлітків як дезадаптивних передбачає фундаментальне знання тих психологічних механізмів особистісної тривожності, що розгортаються відповідно до вікової специфіки розвитку та органічно інтегровані в екологію” психічного ландшафту особистості. Саме соціальною та науковою значущістю окресленої проблематики й зумовлено вибір теми дисертаційного дослідження: Психологічні механізми особистісної тривожності у підлітковому віці”.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження входить до плану науково-дослідних робіт кафедри практичної психології Запорізького національного університету й виконано у рамках комплексної теми Психолого-педагогічне забезпечення підготовки фахівців для впровадження освітніх інновацій” (державний реєстраційний номер 0106U012657). Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою Радою Запорізького національного університету (протокол № 2 від 19 жовтня 2006 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 9 від 17 листопада 2006 р.).
Мета дослідження полягала в концептуальній та емпіричній експліфікації психологічного механізму особистісної тривожності у підлітків на рівні адаптивної активності.
Досягнення встановленої в межах дисертаційного дослідження мети передбачало розв`язання наступних завдань:
1. Здійснити теоретичний аналіз та систематизацію сучасних психолого-педагогічних досліджень з проблеми етіогенези тривожності як властивості особистості з метою визначення її психологічних механізмів і детермінант.
2. Емпірично встановити динаміку і характер функціональних зв`язків між тривожністю та адаптивністю в підлітковому віці як інтегральними особистісними властивостями, що детермінують специфіку адаптаційної активності особистості.
3. На фактичному матеріалі експліфікувати й обґрунтувати функціональний механізм стабілізації тривожності в підлітковому віці на психофізіологічному, індивідуально-психологічному, особистісному рівнях адаптаційної активності й концептуалізувати модель функціональної організації тривожності як властивості особистості.
4. Визначити стратегію превенції гіперфункції тривожності в підлітковому віці та умови її об`єктивації.
5. На основі визначеної стратегії розробити й апробувати програму з попередження серед підлітків явищ дезадаптивної активності.
Вихідною позицією при розв`язанні вказаних завдань було розуміння особистісної тривожності як функціонально детермінованого психологічного утворення, що проявляється на всіх рівнях адаптаційної активності особистості.
В основу дослідження були покладені такі припущення:
функції тривожності (на психофізіологічному, індивідуально-психологічному та особистісному рівнях адаптаційної активності), якщо розглядати їх в якості складових її внутрішньої структури, є детермінантами інтеграції цієї структури у стійкий функціональний патерн, інакше системоутворювальними чинниками;
психологічний механізм тривожності як функціонально-детермінованого утворення розгортається в межах тріади мета зусилля результат”; стабілізація особистісної тривожності в підлітковому віці на індивідуальному рівні інтенсивності детермінується й підтримується ступенем самоактивізації, необхідним підліткові для об`єктивації релевантної його віковим та соціальним потребам мети;
превенція гіперфункції тривожності у підлітковому віці як прояву дезадаптивного функціонування забезпечується створенням спеціально організованого ефективного простору для психологічної адаптації та самореалізаціії підлітків, з урахуванням найбільш актуальних для них інтересів і потреб.
Об`єкт дослідження тривожність як властивість особистості.
Предмет дослідження психологічний механізм тривожності у підлітків на рівні адаптивної активності.
Теоретико-методологічну основу дослідження склали: принципи системного підходу і методи системного аналізу до вивчення психічного розвитку особистості (Б.Г.Ананьєв, Г.О.Балл, М.Й.Боришевський, Г.С.Костюк, Б.Ф.Ломов, С.Д.Максименко, О.П.Саннікова, В.А.Семиченко, В.О.Соловієнко, Л.В.Сохань, В.О.Татенко), фундаментальні науково-психологічні положення про сутність і закономірності підліткового віку (І.Д.Бех, І.С.Булах, Л.І.Божович, І.В.Дубровіна, І.С.Кон, Н.Ю.Максимова, І.Б.Омелаєнко, Г.М.Прихожан, А.О.Реан, В.В.Рибалка, Х.Ремшмідт, Д.І.Фельдштейн), принцип актуалізації особистісного потенціалу як детермінанти розвитку особистості (І.А.Зязюн, А.Маслоу, В.О.Моляко, О.В.Скрипченко, Н.І.Пов`якель, Ю.О.Приходько, М.В.Савчин, Н.Ф.Шевченко), теорія функціональних систем (П.К.Анохін, О.М.Бернштейн, В.Д.Небиліцин), психологічні теорії антиципації та цілепокладання (Т.Ф.Базилевич, Ю.М.Забродін, В.Д.Менделевич, Н.Ф.Наумова, В.С.Хомик, Ю.М.Швалб).
Методи дослідження. Для послідовного розв`язання встановлених у дисертаційній роботі завдань застосовувалися такі методи: теоретичний аналіз сучасного стану досліджуваної проблеми, психологічне тестування, контент-аналіз, психолого-педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний).
З метою констатації функціональних взаємозв`язків між особистісною тривожністю та адаптивністю в підлітковому віці використовувались: Шкала тривожності CMAS” (для тестування молодших підлітків); Шкала самооцінки ситуаційної та особистісної тривожності” Ч.Д.Спілбергера Ю.Л.Ханіна (для тестування старших підлітків); Методика особистісної адаптованості школярів” А.В.Фурмана.
Діагностичним інструментарієм дослідження мотиваційної сфери підлітків виступала Методика мотиваційної індукції” (МІМ, автор J.Nuttin). Для оцінювання ефективності та стійкості формувального впливу застосовувалась Методика визначення рівня тривожності у підлітків” (Г.М.Прихожан) та Методика особистісної адаптованості школярів” (А.В.Фурман).
Отримані емпіричні дані піддавалися кількісному аналізу (кореляційному, параметричному порівнянню середніх величин за Стьюдентом) із подальшою їх якісною інтерпретацією та змістовим узагальненням. Математичне обчислювання та графічна презентація експериментальних даних здійснювались на персональному комп`ютері за допомогою пакету статистичних програм SPSS v10.0.05 for Windows.
Організація і база дослідження. Експериментально-дослідницька робота відбувалася на базі загальноосвітніх шкіл та гімназій м.Запоріжжя (№1, № 31, № 35, № 68, № 87, № 101) та м.Київа (№ 223) впродовж 2004-2007 навчальних років. Контингент досліджуваних склали учні-підлітки віком від 11 до 15 років, загальною кількістю 490 осіб.
Наукова новизна і теоретичне значення результатів дослідження:
- вперше теоретично та емпірично обґрунтувано новий підхід до операціоналізації поняття особистісна тривожність” з позицій структурно-функціонального детермінізму та системно-генетичного аналізу як методологічної основи для експлікації та структуралізації її системоутворювальних детермінант;
- розкрито та конкретизовано характер функціонального взаємозв’язку між тривожністю та адаптивністю, що детермінує вікову специфіку психологічної активності особистості; концептуалізовано модель функціональної організації тривожності у підлітків та виокремлено якісні показники їх адаптаційної активності (на психофізіологічному, індивідуально-психологічному, особистісному рівнях);
- набуло подальшого розвитку психологічне уявлення про механізми особистісної тривожності як функціонально детермінованого утворення.
Практичне значення роботи визначається тим, що розроблена та апробована профілактично-розвивальна програма з попередження гіперфункції тривожності у підлітків та запобігання явищам їх дезадаптації може використовуватись шкільними психологами в якості методичного забезпечення уроків з психології” та факультативних занять, а також застосовуватись психологами-практиками й працівниками психологічних служб в організації консультативної, превентивної та психокорекційної роботи з підлітками. Розроблені автором психолого-педагогічні рекомендації для батьків з профілактики гіперфункції тривожності в підлітковому віці, можуть бути корисними у шкільній практиці в організації психологічного супроводу особистісного розвитку підлітків. Окремі результати дослідження можуть знайти своє застосування у навчально-виховному процесі професійної підготовки студентів психологічних факультетів в межах курсів: Психологічна служба в системі освіти”, Основи психопрофілактики та психокорекції”, Психолого-педагогічна терапія”.
Особистий внесок автора. Результати теоретичного аналізу проблеми та узагальнення емпіричного матеріалу висвітлено у 26 одноосібних публікаціях, що є самостійним внеском автора у розвиток феноменології тривожності. У працях, написаних у співавторстві з науковим керівником (1 навчально-методичний посібник та 2 фахові статті), внесок здобувача становить 50% у кожній.
Вровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Запорізької школи-гімназії №31 (довідка №6 від 15.03.2007р.), Запорізької загальноосвітньої школи №35 (довідка №8 від 25.01.2007р.), Запорізької загальноосвітньої школи №87 (довідка №12 від 26.01.2007р.), Запорізької загальноосвітньої школи №1 (довідка №186-10/2 від 14.09.2007р.), Запорізької загальноосвітньої школи №68 (довідка №142 від 12.11.2007р.) і Запорізького національного університету (довідка №01-09/1668 від 19.11.2007р.).
Апробація результатів дослідження. Головні положення і результати дисертаційного роботи доповідались, обговорювались та отримали схвалення на засіданнях кафедри практичної психології Запорізького національного університету, а також на конференціях: II Міжнародній науково-практичній конференції Науковий потенціал світу” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції Наука та інновації” (Дніпропетровськ, 2005), ІІІ Міжнародній науково-методичній конференції Безпека. Здоров`я. Реабілітація.” (Луганськ, 2005), VIII Міжнародній науково-практичній конференції Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 2005), VIII Міжвузівській науковій конференції Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2005), IV Міжнародній науково-практичній конференції Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції Наука: теорія і практика” (Прага, 2005), II Міжнародній науково-практичній конференції Освіта і наука без меж” (Прага, 2005), II Міжнародній науково-практичній конференції Сучасні наукові дослідження” (Дніпропетровськ, 2006), II Міжнародній науковій конференції Дні науки” (Дніпропетровськ, 2006), I Міжнародній науково-практичній конференції Європейська наука XXI століття: стратегія і перспективи розвитку” (Дніпропетровськ, 2006), Міжвузівській науковій конференції Дні науки” (Запоріжжя, 2006), IIІ Міжнародній науково-практичній конференції Науковий потенціал світу” (Дніпропетровськ, 2006), V Міжнародній науково-практичній конференції Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 2007), IІІ Міжнародній науково-практичній конференції Альянс наук: вчений вченому” (Дніпропетровськ, 2007), IІ Міжнародній науковій конференції Науковий прогрес на межі століть” (Дніпропетровськ, 2007), ХV Міжнародній науковій конференції Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2007).
Надійність і вірогідність результатів дослідження забезпечувались: теоретико-методологічним обґрунтуванням вихідних положень, використанням комплексу надійних і валідних психодіагностичних процедур, створенням адекватних умов діагностування, поєднанням кількісного та якісного аналізу емпіричних даних, репрезентативністю складу експериментальної та контрольної груп, застосуванням сучасних методів математичної статистики із залученням новітніх статистичних програм.
Публікації. Зміст дисертації висвітлено у 29 публікацях автора, серед яких: 2 навчально-методичні посібники, 10 статті у затверджених ВАК України фахових виданнях, 17 матеріали наукових конференцій.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 177 найменувань (із них 6 іноземною мовою) та 2 додатків. Основний зміст дисертації викладено на 170 сторінках комп`ютерного тексту. Робота містить 8 таблиць та 7 рисунків на 7 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 192 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації представлене теоретичне узагальнення та експериментальне розв`язання проблеми особистісної тривожності у підлітковому віці, що виявилось в експліфікації та концептуальному обґрунтуванні функціонального механізму тривожності, у визначенні якісних показників адаптаційного функціонування особистості, у створенні та апробації психопрофілактичної програми з попередження гіперфункції тривожності у підлітків.
1. Тривожність як один зі стрижневих параметрів індивідуальних розбіжностей є невід`ємним фактором розвитку особистості, що визначає характер її адаптаційної активності. Фіксуючись в структурі особистісних властивостей наприкінці підліткового періоду, тривожність стабілізується на індивідуальному рівні інтенсивності.
2. Динаміка функціональних взаємозв`язків між тривожністю й адаптивністю як інтегральними особистісними властивостями характеризується тенденцією до поступового відсоткового зменшення кількості високо тривожних неадаптованих підлітків та наявністю достатньо репрезентативної кількості високо тривожних адаптованих підлітків (порівняно з високо тривожними дезадаптованими підлітками).
3. Характер адаптаційного функціонування в підлітковому віці визначається віковою специфікою та ієрархією домінантних для підлітків мотивів, цілей і потреб. Семантичний простір змістових конструктів, що презентують мотиваційну сферу підлітків, охоплює широке коло значущих тем, які описуються субординатними категоріями і концептами. Домінантою мотиваційної сфери підлітків, представленої потребами, мотивами, очікуваннями, ціннісними пріорітетами, прагненнями, цілями, виступає настанова на учбові та професійні досягнення (перша позиція в ієрархії). Специфіка мотиваційного домінування у підлітків із контрастними рівнями особистісної тривожності визначається кількісною та змістовною варіабельністю тих конструктів, якими вони оперують. Високо тривожні підлітки переважно орієнтовані на особистісний розвиток і самореалізацію, спілкування й задоволення потреби афіліації, самовдосконалення, соціальну та вікову нормалізацію. Помірно тривожні підлітки локалізують свої інтенції у матеріальній сфері, прагнуть розваг, самореалізації та самовдосконалення, потребують спілкування та афіліації. Низько тривожні підлітки керуються настановою на спілкування, самовдосконалення, альтруїстичними мотивами, прагненням самореалізації, матеріальними інтересами і потребою соціальної нормалізації.
4. В контексті діяльнісного підходу психологічний механізм тривожності як функціонально-детермінованого утворення розгортається в межах тріади мета зусилля результат”. Функціональний механізм тривожності реалізується взаємозв`язком її структурних елементів:
- акцептація мети (диспозиційна й поведінкова ініціація потреби досягнення) на психофізіологічному рівні;
- об`єктивація Я-зусиль (реалізація внутрішнього наміру) на індивідуально-психологічному рівні;
- оцінювання результату (співставлення зусиль та ефекту) на особистісному рівні.
Стабілізація особистісної тривожності в підлітковому віці на індивідуальному рівні інтенсивності детермінується й підтримується ступенем самоактивізації, необхідним підлітку для досягнення релевантної його віковим та соціальним потребам мети.
5. Особистісна тривожність у підлітковому віці як індикатор варіативності індивідуальної перспективи виконує функцію адаптаційної самоактивізації, доцільність, спрямованість і результативність якої виступають критеріями (найбільш репрезентативними якісними характеристиками) ефективності особистісного функціонування. Адаптаційна самоактивізація це ініційована особистістю диспозиційна та поведінкова активація, спрямована на досягнення оптимального результату за мінімальних психологічних та фізичних зусиль.
6. Врахування функціональних чинників надмірної психоемоційної та психофізичної активації в підлітковому віці дозволяє побудувати ефективну стратегію з профілактики гіперфункції тривожності у підлітків та запобігання явищам їх дезадаптації. Застосування концептуально обґрунтованого підходу до організації превентивної роботи з підлітками допомагає реалізувати її профілактично-розвивальний потенціал. Ефективна об`єктивація цільових превентивних програм забезпечується створенням сприятливих умов для психологічної адаптації та особистісної самореалізації підлітків, з урахуванням їх найважливіших вікових та соціальних інтересів і потреб.
Вивчення психологічних механізмів особистісної тривожності у функціональній площині істотно поповнює, проте не вичерпує її проблематику, окреслюючи тим самим коло конкретних дослідницьких завдань. Так, перспективними можна вважати наукові розробки з психологічного супроводу розвитку учнів-старшокласників, що зумовлюється необхідністю своєчасного попередження проявів їх дисгармонійного функціонування, а також теоретичні пошуки у напрямку з`ясування місця особистісної тривожності в структурі психологічних властивостей особистості, зокрема, дослідження характеру функціональних взаємозв’язків цього аспекту психічного розвитку особистості з іншими.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамян Т.Б., Назаренко О.О. Формування тривалої часової перспективи як засіб подолання особистісної тривожності у підлітковому віці // Матеріали VIII Міжн. конф. Наука і освіта`”. Т.52. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. С.43-44.
2. Абульханова К.А., Березина Т.Н. Время личности и время жизни. СПб.: Алетейя, 2001.
3. Александровский Ю.А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. М.: Наука, 1976. 269с.
4. Аминов Н.А., Азаров В.Н. Изучение индивидуальных различий и предрасположенности к состоянию тревоги в рамках концепции двух вигнальных систем // Проблемы дифференциальной психофизиологии. М., 1981. С.98-112.
5. Анохин П.К. Эмоции // В кн:. Психология эмоций / Автор-сост. В.К.Вилюнас. СПб.: Питер, 2006. С.269-275.
6. Анохин П.К. Философские аспекты теории функциональных систем. М.: Наука, 1978. 399с.
7. Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов В.Е. Тревожность основа преступного поведения // Психология преступника и расследования преступлений. М., 1996. С.116-143.
8. Аптер М. За пределами черт личности: реверсивная теория мотивации / Пер. с англ. В.С.Хомика. Луцк, 2004. 112с.
9. Асеев В.Г. Значимость и временная стратегия поведения // Психологический журнал. 1981. Т.2. №6. С.28-37.
10. Астапов В.М. Тревожность у детей. СПб.: Питер, 2004. 224с.
11. Астапов В.М. Функциональный подход к изучению состояния тревоги // Психологический журнал. 1992. №5. С.111-117.
12. Балл Г.А., Бургин М.С. Анализ психологических воздействий и его педагогическое значение // Вопросы психологии. 1994. №4. С.56-66.
13. Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии. 1989. № 1. С.92-100.
14. Березин Ф.Б. Психическая и психофизическая адаптация человека. Л.: Наука, 1988. 295с.
15. Битянова М.Р. Организация психологической работы в школе. М., 2000. 298с.
16. Бодров В.А. Информационный стресс. М.: ПЭРСЕ, 2002. 352с.
17. Божович Л.И. Проблемы формирования личности: Избранные психол. труды. М., Воронеж, 1997.
18. Боришевський М.Й. Психологічні детермінанти особистісної саморегуляції поведінки / В кн.: Розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні 1992-2002 рр.: Зб. наук. праць до 10-річчя АПНУ, Ч.1. Харків ОВС”, 2002. С.516-527.
19. Братусь Б.С. К проблеме человека в психологии // Вопросы психологии. 1997. №5. С.3-19.
20. Бурлачук Л.Ф., Михайлова Н.Б. К психологической теории ситуации // Психологический журнал. 2002. Т.23. №1. С.5-17.
21. Будницька О.А. Індивідуально-особистісні детермінанти емоційних переживань у психотравмуючих ситуаціях: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Київський нац. ун-т імені Т.Г.Шевченка. К., 2002. 19с.
22. Булах І.С. Психологія особистісного зростання підлітка: Монографія. К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2003. 340с.
23. Василюк Ф.Е. Психология переживания (анализ преодоления критических ситуаций). М., 1984. 200с.
24. Веренич Н. Особливості тривожності сучасних підлітків // Підліток: як йому допомогти. К.: Редакції загально-педагогічних газет, 2004. С60-64.
25. Вилюнас В.К. Психология эмоций. СПБ.: Питер, 2006. 496с.
26. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. М., 1990.
27. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник / За ред. О.В.Скрипченко, Л.В.Долинської, З.В.Огороднійчук та ін. К.: Каравела, 2007. 344с.
28. Выготский Л.С. Психология. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000.
29. Выготский Л.С. Воспитание эмоционального поведения // Педагогическая психология. М.: Педагогика, 1991. С.128-144.
30. Выготский Л.С. Собрание сочинений. М., 1982. Т.3. 368с.
31. Габдреева Г.Ш. Основные аспекты проблемы тревожности в психологии // Тонус. 2000. №5.
32. Гарбузов Н.А. Нервные дети. Л., 1994.
33. Гиппенрейтер Ю.Б. Общаться с ребенком. Как? М.: ЧеРо, 2001. 240с.
34. Головаха Е.И., Кроник А.А. Психологическое время личности. К.: Наукова думка, 1984. 206с.
35. Головаха Є.І., Кроник О.О. Психологічний час як регулятор життєвого шляху особистості: У 2 ч. К., 1997. Ч.1. С.227-237.
36. Гуггенбюль-Крейг А. Парадоксы психологии: Пер. с нем. С.С.Панкова. СПб.: Б.С.К., 1997. 119с.
37. Дебесс М. Подросток. СПб.: Питер, 2004. 127с.
38. Джерсилд Д. Детская психология. Нью-Йорк, 1989. 510с.
39. Дикая Л.Г. Психология саморегуляции функционального состояния субъекта в экстремальных условиях деятельности: Дис докт. психол. наук. М., 2002. 342с.
40. Дідковська Л.І. Особливості уявлень про своє майбутнє у старшокласників із соматичними порушеннями: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / Ін-т психол. ім. Г.С.Костюка. К., 2003. 19с.
41. Дольто Ф. На стороне подростка. Екатеринбург: У-Фактория, 2004. 368с.
42. Дьяченко М.И., Пономаренко В.А. О подходах к изучению эмоциональной устойчивости // Вопр. психологии. 1990. №1. С.106112.
43. Емоційний розвиток дитини / Упоряд.: С.Максименко, К.Максименко, О.Главник К.: Мікрос-СВС, 2004. 112с.
44. Енкельман Н.Б. Харизма / Пер. с нем. Н.А.Врублевской. М.: АО «Интерэксперт», 2000. 270с.
45. Жорж Ж. Детский стресс и его причины / Пер. с фр. Ю.С.Евтушенкова. М.: Рипол Классик, 2003. 192с.
46. Заброцький М.М. Вікова психологія. К.: МАУП. 2002. 104с.
47. Залунина Л.М. Подростки: ответы для родителей и профессионалов. СПб.: Питер, 2004. 144с.
48. Занюк С.С. Психологія мотивації та емоцій. Луцьк: Волинський державний ун-т, 1997. 200с.
49. Захаров А.И. Дневные и ночные страхи у детей. СПб.: Изд-во «Союз», 2004. 448с.
50. Землякова Т.В. Эмоциональный фактор в структуре процесса адаптации: Дис. канд. психол. наук. К., 1996. 218с.
51. Идобаева О.А. Исследование эмоционального неблагополучия современных подростков как предпосылка коррекционной работы школьного психолога: Автореф. дисс... к. психол. наук. М., 1998. 26с.
52. Изард К.Е. Теория дифференциальных эмоций. // В кн:. Психология эмоций / Автор-сост. В.К.Вилюнас. СПб.: Питер, 2006. С.232-243.
53. Казанская В.Г. Подросток: Трудности взросления: книга для психологов, педагогов, родителей. СПб.: Питер, 2006. 240с.
54. Калюжна Є.М. Шлях до Я-відкриття”: ілюстрований робочий зошит з психології для 8-х класів. Запоріжжя: Інтерпрінт, 2006. 68с.
55. Карольчак-Бернацка Б. Нетрадиционная трактовка состояния тревоги и стресса // Стресс и тревога в спорте / Сост. Ю.Л.Ханин. М., 1983. С.47-56.
56. Келер Х. Загадка страха: Пер. с нем. И.Карташовой. М., 2003. 210с.
57. Кириленко Т.С. Емоційні переживання та цінності особистості: проблема співвідношення // Вісник Київського національного університету. 2004. Вип.20. С.24-27.
58. Клапаред Э. Чувства и эмоции. // В кн:. Психология эмоций / Автор-сост. В.К.Вилюнас. СПб.: Питер, 2006. С.131-141.
59. Кляйн М. О теории вины и тревоги // Кляйн М., Айзекс С., Райвери Дж., Хайнман П. / В кн.: Развитие в психоанализе. М., 2001. С.394-423.
60. Ковалев В.В. Семиотика и диагностика психических заболеваний у детей и подростков. М., 1985.
61. Колесов Д.В. Целостность и целеполагание: феномен «тупикового успеха» // Мир психологии. 2004. № 4 (40). С.70-79.
62. Кон И.С. В поисках себя. М., 1997. 297с.
63. Кондаш А. Хвилювання: страх перед випробуванням. К., 1981. 170с.
64. Конопкин О.А. Участие эмоций в осознанной регуляции целенаправленной активности человека // Вопросы психологии. 2006. №3. С.38-48.
65. Корольчук М.С. Психологічне забезпечення психічного і фізичного здоров`я. К.: Фірма ІНКОС”, 2002. 272с.
66. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. К.: Рад. школа, 1989. 608 с.
67. Кошлань І.Г. Психологічні особливості емоційності підлітків та стилі сімейного виховання: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / ПДПУ ім.К.Д.Ушинського. К., 2005. 19с.
68. Крайнюк В.М. Психологічні особливості проявів тривожності і агресивності у юнаків призовного віку: Автореф. дис канд. психол. наук: 19.00.01. / Інститут психології ім.Г.С.Костюка АПН України. К., 1999. 18с.
69. Красило А.И. Психологическое консультирование посттравматических состояний. М.: Московский психолого-социальный институт, 2004. 96с.
70. Крыгина Л.А. Динамика взглядов на роль подросткового возраста в генезе психических заболеваний (зарубежная психиатрия, исторический аспект) // Архів психіатрії, 4(27), 2001. С.68-72.
71. Кузікова С.Б. Теорія і практика вікової психокорекції: Навч. посібник. Суми: ВТД Університетська книга”, 2006. 384с.
72. Кузнецова О.В. Индивидуально-типологические факторы адаптивности личности: Дисc... канд. психол. наук: 19.00.01 / ПДПУ имени К.Д.Ушинского. К., 2005. 233с.
73. Кузутова М.В. Влияние различных факторов на изменение механизмов проявления личностной тревожности: Автореф. дисc... канд. психол. наук. Алматы, 1999.
74. Кулаков С.А. На приеме у психолога подросток. СПб.: Изд-во «СОЮЗ», 2001. 350с.
75. Кьеркегор С. Страх и трепет. М., 1993. 383 с.
76. Лановенко Ю. Типологія адаптаційного подолання кризи підліткового віку // Соціальна психологія. 2004. №6. С.137-145.
77. Лазарус Р.С. Эмоция как процесс защиты // В кн.: Психология эмоций / Автор-сост. В.К.Вилюнас. СПб.: Питер, 2006. С.223-231.
78. Лебединский В.В. Нарушения психического развития в детском возрасте и их коррекция. М., 2003.
79. Леонтьев В.Г. Психологические механизмы мотивации / В.Г.Леонтьев. Новосибирск, 1992.
80. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы и эмоции // В кн.: Психология эмоций / Автор-сост. В.К.Вилюнас. СПб.: Питер, 2006. С.257-267.
81. Леонтьев А.Н. Психология смысла. М., 2001.
82. Липер Р.У. Мотивационная теория эмоций // В кн.: Психология эмоций / Автор-сост. В.К.Вилюнас. СПб.: Питер, 2006. С.210-224.
83. Личко А.Е. Подростковая психиатрия. М., 1985.
84. Ломов Б.Ф., Сурков Е.Н. Антиципация в структуре деятельности. М., 1980.
85. Маклаков А.Г. Личностный адаптационный потенциал: его мобилизация и прогнозирование в экстремальных условиях // Психол. журнал. 2001. Т.22. №1. С.16-24.
86. Максименко С.Д. Психологія особистості: парадігма життєстворення // Психологія і суспільство. К., 2006. №4. С.8-52.
87. Максименко С.Д. Психічне здоров`я дітей // Авторські програми з психології / Упоряд. О.Главник. К.: Шк. світ, 2002. С.4-9.
88. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі (в 2т.) К.: Форум, 2002.
89. Максимова Н.Ю. Психологічні механізми соціальної дезадаптації підлітків // Вісник Харківського Університету. 2002. Ч.1. Серія «Психология». С.153-155.
90. Мамайчук И.И. Психологическая помощь детям с проблемами в развитии. СПб.: Речь, 2006. 224с.
91. Марищук В.Л., Евдокимов В.И. Поведение и саморегуляция человека в условиях стресса. СПб.: Изд. дом Сентябрь”, 2001. 271с.
92. Маслоу А. Мотивация и личность. Спб.: Питер, 2003. 352с.
93. Мельниченко О.Г. Исследование тревожности в связи с личностными и биохимическими особенностями // Психофизиология. Л., 1979. С.49-53.
94. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. М., 1998. 588с.
95. Мерлин В.С. Психология индивидуальности / Под ред Е.А.Климова. Москва Воронеж, 1996. 448с.
96. Микляева А.В., Румянцева П.В. Школьная тревожность: Диагностика, коррекция, развитие. СПб.: Речь, 2004. 248с.
97. Мэй Р. Проблема тревоги. М.: Изд-во «ЭКСМО-Пресс», 2001. 432с.
98. Мясищев В.Н. Психология отношений: Избранные психологические труды. М. Воронеж: «МОДЭК», 1997. 224 с.
99. Наенко Н.И. Психическая напряженность. М.: Изд-во МГУ, 1976. 112с.
100. Назарук О.М. Вікові особливості розуміння особистого досвіду: Дис... канд. псих. наук: 19.00.07 / Інститут психології ім.Г.С.Костюка АПН України. К., 2004. 188с.
101. Никольская И.М., Грановская Р.М. Психологическая защита у детей. СПб., 2000.
102. Новикова Е.В., Кочубей Б.И. Эмоциональная устойчивость школьника. М., 1998.
103. Носенко Э.Л. Эмоциональное состояние как опосредующий фактор влияния самооценки на эффективность интеллектуальной деятельности подростка // Психологический журнал. 1998. Т19 №1. С.16-25.
104. Носко М.О. Вихідні показники фізичного розвитку молоді // Педагогіка і психологія. 2002. №2. С.79-82.
105. Ольшанникова А.Е. Эмоции и воспитание. М., 1994. 272с.
106. Основи практичної психології / В.Г.Панок, Т.М.Титаренко, Н.В.Чепелєва та ін. К.: Либідь, 2001. 536с.
107. Осадько О. Страх як прояв особистісних самообмежень // Психолог. 2004. № 7(103). С.25-30.
108. Пасынкова Н.Б. Связь уровня тревожности подростков с эффективностью их интеллектуальной деятельности // Психологический журнал. 1996. №1. С.169-174.
109. Петровский В.А. Психология неадекватной активности. М.: ТОО Горбунок, 1992. 224с.
110. Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъективности. Ростов-на-Дону, 1996. 512с.
111. Пономаренко Л.П. Особливості когнітивної сфери осіб, схильних до невротичних розладів (на прикладі молодших підлітків): Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07 / КНУ ім.Т.Г.Шевченка. К., 1997. 19с.
112. Пономаренко І.