Вдовиченко Георгій Валерійович Філософія культури як напрям філософської думки України 20 - 30-х pp. XX ст. (Істо- рико-філософський аналіз)

Короткий опис

Вдовиченко Георгій Валерійович, доцент кафедри укра­їнської філософії та культури Київського національного уні­верситету імені Тараса Шевченка: «Філософія культури як напрям філософської думки України 20 - 30-х pp. XX ст. (Істо- рико-філософський аналіз)» (09.00.05 - історія філософії). Спецрада Д 26.001.27 у Київському національному універси­теті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ВДОВИЧЕНКО ГЕОРГІЙ ВАЛЕРІЙОВИЧ
УДК 130.2(091) (477) "1920/1930"
ДИСЕРТАЦІЯ
ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ
ЯК НАПРЯМ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ 20-30-Х РР. ХХ СТ.
(ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)
09.00.05 – історія філософії
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук.

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
______________ Г.В. Вдовиченко
Науковий консультант:
Огородник Іван Васильович
доктор філософських наук,
професор
К И Ї В – 2 0 1 7

З М І С Т
ВСТУП ……..………………………………………………………………
РОЗДІЛ 1. КУЛЬТУРФІЛОСОФСЬКІ ЗДОБУТКИ ФІЛОСОФСЬКОЇ
ДУМКИ УСРР 20-30-Х РР. ХХ СТ. ЯК ОБ`ЄКТ НАУКОВОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ …..…………………………………………………………
1.1. Дослідження культурфілософських здобутків філософії
УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. у CРСР і за кордоном: 50-80-і рр. ХХ ст. …….
1.2. Дослідження культурфілософських здобутків філософії
УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. в Україні та за кордоном: 90-і рр. ХХ ст. -
10-і рр. ХХІ ст. ………………………………………………………………..
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1…………………………………………………
РОЗДІЛ 2. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ ЯК НАПРЯМ ФІЛОСОФСЬКОЇ
ДУМКИ УКРАЇНИ 20-30-Х РР. ХХ СТ. ……………………………………
2.1. Культурфілософська думка УСРР 20-30-х рр. ХХ ст.: галузі
формування, напрями розвитку, чільні представники і основні
здобутки ……………………………………………………………………….
2.1.1. Галузі формування та напрями розвитку філософії
культури як напряму філософської думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. ……..
2.1.2. Чільні представники і основні здобутки філософії
культури як напряму філософської думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. ..….
2.2. Розробляння проблематики філософії культури у дослідженнях з
марксистсько-ленінської філософії .…….…………………………………...
2.2.1. Вивчення і розробляння філософії культури марксизму ……………
2.2.2. Дослідження вчень провідних діячів ВКП(б) і КП(б)У
про радянське національно-культурне будівництво ….……………………
2.3. Розробляння проблематики філософії культури у дослідженнях з
історії українських філософської та суспільно-політичної думок ………...
2.3.1. Дослідження специфіки розвитку української культури
ХVІІІ - першої третини ХХ ст. .......................................................................
22
35
35
47
56
62
62
62
80
100
100
115
126
126
20
2.3.2. Висвітлення культурфілософських ідей діячів української культури
ХVІІІ - першої третини ХХ ст. ………………………………………………
2.3.3. Критичне аналізування культурфілософських ідей та вчень в
українських філософській і суспільно-політичній думках діаспори та
УСРР ..…………………………………………………………..……………...
2.4. Розробляння проблематики філософії культури у дослідженнях з
історії зарубіжних філософської та суспільно-політичної думок ………
2.4.1. Дослідження західноєвропейської соціокультурної кризи кінця
ХІХ - першої третини ХХ ст. ………………………………………………...
2.4.2. Висвітлення вчень зарубіжних культурфілософів кінця ХІХ -
першої третини ХХ ст. ….……………………………………………………
2.4.3. Критичне аналізування культурфілософських ідей у зарубіжній
суспільно-політичній думці кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. …………
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2. …..……………………………………………
РОЗДІЛ 3. В. ЮРИНЕЦЬ У IСТОРIЇ УКРАЇНСЬКИХ ФIЛОСОФIЇ ТА
ФIЛОСОФIЇ КУЛЬТУРИ ……….…….…….…….…….…….…….……......
3.1. Внесок В. Юринця до філософської думки УСРР 20-30-х рр.
ХХ ст. ………………………………………………………………………...
3.2. Філософія культури В. Юринця .………………………….…………….
3.2.1. Історія українського та зарубіжного культуротворення в
оцінках В. Юринця …………………………………………………………...
3.2.2. "Діалектичне" тлумачення В. Юринцем історичного
матеріалізму …………………………….……………………………………..
3.2.3. Вчення В. Юринця про форму художнього твору і його концепція
"марксівської форми філософії культури" .…………………..…................
3.2.4. Вчення В. Юринця про "тип соціалістичної культури" ..…..............
3.3. Наукові здобутки В. Юринця як об'єкт критики і засудження в УСРР:
1930 - 1935 рр. …………………………………….…………………………..
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3. ….……………………………………………
РОЗДІЛ 4. П. ДЕМЧУК У IСТОРIЇ УКРАЇНСЬКИХ ФIЛОСОФIЇ ТА
135
142
153
153
160
169
181
189
189
202
202
215
228
242
259
274
21
ФIЛОСОФIЇ КУЛЬТУРИ……………………………………………………
4.1. Внесок П.Демчука до філософської думки УСРР 20-30-х рр.
ХХ ст. ………………………………………………………………………….
4.2. Проблематика філософії культури у науковому пошуці
П. Демчука……………………………………………………………………..
4.2.1. Висвітлення П. Демчуком учень зарубіжних культурфілософів ХІХ
- першої третини ХХ ст. ..……………..……………………………………..
4.2.2. Критичне аналізування П. Демчуком культурфілософських
ідей у зарубіжних філософії і суспільно-політичній думці ХІХ – першої
третини ХХ ст. …………………………….……………………………….….
4.2.3. Дослідження П. Демчуком західноєвропейської соціокультурної
кризи кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. .……………..…………………..
4.2.4. Культурфілософський пошук П. Демчука в галузі досліджень з
історії українських філософії і суспільно-політичної думки ……………..
4.3. Наукові здобутки П. Демчука як об'єкт критики і засудження в
УСРР: 1931 - 1935 рр. …..….……………………..…………………………..
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4. ………………………………….……………
ВИСНОВКИ ……………………………………………………….………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………….………………………
ДОДАТОК 1. …………………………………………………………….........
282
282
294
294
307
323
335
353
365
373
385
421
22
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Звернення багатьох учених у другій
половині ХХ - на початку ХХІ ст. до малодослідженої творчої і наукової
спадщини тисяч репресованих у СРСР діячів українського національнокультурного відродження першої третини минулого століття мало позитивні
наслідки для розвитку новітньої вітчизняної гуманітаристики. Та якщо
постатям численних представників українського культурно-мистецького життя
епохи "Розстріляного Відродження", передусім письменників, присвячено
чималу кількість публікацій та видань, то, фактично, всі їх сучасники -
філософи УСРР, головним чином наукові співробітники Українського
інституту марксизму-ленінізму (УІМЛ) і Всеукраїнської асоціації марксоленінських науково-дослідних інститутів (ВУАМЛІН), продовжують
залишатись відомими переважно вузькому колу фахівців. Все ще чекають на
комплексне вивчення вкрай зрідка згадувані в вітчизняних наукових і
навчально-методичних виданнях з історії філософії України дотепер не
перевидані наукові здобутки плеяди цих, репресованих у 30-х рр. ХХ ст.,
творців української радянської філософії: О. Бервицького, В. Берковича, Я.
Білика, Н. Білярчика, В. Бона, П. Демчука, І. Очинського, Я. Розанова, С.
Семковського (Бронштейна), Т. Степового (Діденка), В. Юринця, - та багатьох
інших. Більш ніж сімдесят років однією з найнедослідженіших сторінок
наукової діяльності всіх цих мислителів - провідних представників харківської
й київської філософських шкіл, залишається їх місце та роль у формуванні
філософії культури як напряму філософської думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст.
Важливою проблемою вивчення історії філософії України й розвитку цієї
науки є, на наш погляд, віддавна назріла потреба в розгляді призабутих
підсумків фахового осмислення в українській радянській філософії епохи
"Розстріляного Відродження" широкого спектра тем з історії та теорії
вітчизняних і зарубіжних науки, культури та суспільно-політичного життя,
зокрема українських та західноєвропейських культурфілософських ідей і
23
вчень. Виконання згаданого розгляду в нашому дослідженні докорінно
переглядає усталене в 40-80-і рр. ХХ ст. та досі відтворюване упередження про
нерозробленість культурфілософії в філософській думці УСРР, як і її
винятково марксистсько-ленінську ідейну спрямованість. Майже
неопрацьованими ще є всі засадничі аспекти вивчення української радянської
культурфілософії, а саме: джерелознавчий аналіз, класифікування й системний
розгляд її галузей формування та напрямів розвитку, - перше комплексне
проведення яких у нашому дослідженні дозволяє закласти підвалини нового
розуміння культурфілософської думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. Більш ніж
півстоліття - з середини 30-х до 90-х рр. ХХ ст., малодоступними для
спеціалістів і читацького загалу залишались поодинокі вцілілі примірники
публікацій філософів УСРР епохи "Розстріляного Відродження", які
вилучались протягом 30-50-х рр. ХХ ст. з бібліотек УРСР, знищувались та, за
кількома винятками, неперевидані. Основними джерелами ознайомлення з цією
науковою спадщиною лишається ряд випущених в УРСР у другій половині
минулого століття малотиражних праць та понад півсотні публікацій
українських радянських філософів.
Найсуттєвішим внеском до справи повернення прізвищ та наукової
спадщини філософів УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. до історії вітчизняної наукової
думки став чималий доробок співробітників Інституту філософії ім. Г.
Сковороди АН УРСР, переважно серія публікацій у п'яти наукових збірниках
статей 1959 - 1980 рр. та в п'яти колективних монографіях 1966 - 1990 рр.
Опубліковані в чотирьох перших з цих збірників: "З історії вітчизняної
філософської та суспільно-політичної думки" (1959), "З історії філософської
думки на Україні" (1965), "З історії філософії на Україні" (1967) та "З історії
філософії і соціології на Україні" (1968), - тринадцять статей відомих
дослідників історії філософії України, у першу чергу В. Горського, В.
Євдокименка, І. Іваньо та М. Юшманова, досить показово відобразили
розпочату в згаданому інституті з середини 50-х рр. ХХ ст. - якраз невдовзі
після смерті Й. Сталіна, дієву системну роботу з лише вибірково дозволеного
24
владою повернення до наукового обігу доробку репресованих у 30-х рр. ХХ ст.
сталінським режимом представників "філософського фронту" УСРР. У п'яти
згаданих колективних монографіях, насамперед у трьох перших з них: "Нарис
історії філософії на Україні" (1966), "Розвиток філософії в Українській РСР"
(1968) та "Торжество ленінських філософських ідей на Україні" (1969), - було
оприлюднено перші в Радянській Україні спроби підцензурного системного
аналізу філософської думки УСРР епохи "Розстріляного Відродження". Всім їм
властиві вагомі недоліки та упущення, в першу чергу і головним чином -
майже всуціль заполітизоване й фактографічно неповне висвітлення об'єкту
дослідження.
Вивчення наукової спадщини згаданих діячів "філософського фронту"
УСРР 20-30-х рр. ХХ ст., передусім двох найактивніших дослідників та
розробників культурфілософської проблематики - репресованих сталінським
режимом академіка ВУАН В. Юринця і члена-кореспондента ВУАН П.
Демчука, більш ніж п'ять десятиліть було ускладнене й, по суті, негласно
стримуване в СРСР. Але саме з їх прізвищами пов'язане поступове
привертання уваги учених Інституту філософії ім. Г. Сковороди АН УРСР у
60-80-х рр. ХХ ст. до розвитку культурфілософії як напряму філософії УСРР.
Підтвердженням цього є низка юринцезнавчих праць І. Іваньо, насамперед
стаття "Володимир Юринець - дослідник мистецтва" (1970), в яких розпочато
системний аналіз наукової діяльності В. Юринця, зокрема осмислення ним
культурфілософської тематики і розробляння оригінальної культурфілософії.
Виконаний дисертантом перший комплексний аналіз проблеми вивчення
культурфілософської думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. в УРСР, потім Україні, і
за кордоном у 50-х рр. ХХ ст. - 10-х рр. ХХІ ст. виявив, що становлення
філософії культури як напряму вітчизняної радянської філософії епохи
"Розстріляного Відродження" так і не стало предметом системного історикофілософського розгляду. Науковці УСРР, вимушено виходячи у вивченні цієї
тематики з комплексу сформованих у 30-50-х рр. ХХ ст. заполітизованих та
неповних уявлень про специфіку українського філософського процесу перших
25
пореволюційних десятиліть, вбачали у своїх дослідженнях спробу повернення
до вітчизняної науки прізвищ і наукового доробку репресованих філософів
лише як ортодоксальних радянських марксистів-ленінців.
Дослідники діаспори навпаки піддали критиці наукові здобутки
філософів УСРР як радянських науковців і залишили тему нашого дослідження
поза своєю увагою. Винятком є ряд публікацій відомих літературознавців,
передусім з США і Канади, як-от Ю. Луцького, Ю. Лавріненка, Г. Костюка й
інших, які залишили ряд побіжних згадок про наукову спадщину й постать
саме В. Юринця в контексті досліджень з історії літературного процесу 20-30-х
рр. ХХ ст. в УСРР. Разом із тим, лише в праці "Модерністи, марксисти і нація.
Українська літературна дискусія 1920-х років" (1992) М. Шкандрія було доволі
побіжно висвітлено засади культурфілософії В. Юринця. Вказана активізація
уваги до постаті В. Юринця науковців УРСР та української діаспори у другій
половині ХХ ст. була викликана, головним чином, його участю в українській
літературній дискусії 1925 - 1928 рр. Об'єктом комплексного історикофілософського дослідження постать і вчення В. Юринця стали тільки у праці
"Трагедія академіка Володимира Юринця (Штрихи до історії української
філософії радянської доби)" (1996) М. Роженка - першій юринцезнавчій
монографії, в якій висвітлено окремі аспекти філософії культури В. Юринця.
Безумовна індиферентність загалу вітчизняних і зарубіжних науковців
стосовно культурфілософської спадщини філософів УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. на
початку ХХІ ст., завдяки праці М. Роженка та дослідженням: В. Білодіда, Н.
Галань, І. Козія, С. Кудри, М. Ткачук, І. Шудрика й Я. Юринець, - змінюється
усвідомленням потреби у неупередженому системному відтворенні цього
періоду в розвитку вітчизняних філософії і філософії культури.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в межах комплексних наукових програм Київського
національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого
державного розвитку України" (2006 - 2010) і "Модернізація суспільного
розвитку України в умовах світових процесів глобалізації"; науково-дослідних
26
тем філософського факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка 06БФ041-01 "Філософія та політологія у структурі сучасного
соціогуманітарного знання" (2006 - 2010) та 11БФ041-01 "Філософськосвітоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного
суспільства"; науково-дослідної тематики кафедри української філософії та
культури філософського факультету Київського національного університету
імені Тараса Шевченка.
Метою дисертаційної роботи є з'ясування історії та підсумків розвитку
філософії культури як напряму філософської думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. на
основі комплексного аналізу наукової спадщини, передусім
культурфілософських пошуків, ідей і вчень, представників харківської та
київської філософських шкіл епохи "Розстріляного Відродження".
Відповідно до мети дослідження були поставлені такі дослідницькі
завдання:
 з'ясувати результати наукового дослідження в другій половині ХХ - на
початку ХХІ ст. філософії культури як напряму філософської думки УСРР 20-
30-х рр. ХХ ст.;
 комплексно проаналізувати історію філософії культури як напряму
філософської думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. - визначити та дослідити її: галузі
формування, напрями розвитку, чільних представників і основні здобутки;
 з'ясувати вплив розроблених у культурно-мистецькому і суспільнополітичному житті УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. культурфілософських ідей і вчень
на розвиток філософії культури як напряму філософії УСРР того ж періоду;
 встановити і дослідити результати розробляння філософами УСРР 20-30-
х рр. ХХ ст. проблематики філософії культури у їх дослідженнях з
марксистсько-ленінської філософії;
 встановити і дослідити результати розробляння філософами УСРР 20-30-
х рр. ХХ ст. проблематики філософії культури у їх дослідженнях з історії
українських філософської та суспільно-політичної думок;
27
 встановити і дослідити результати розробляння філософами УСРР 20-30-
х рр. ХХ ст. проблематики філософії культури у їх дослідженнях з історії
зарубіжних філософської та суспільно-політичної думок;
 з'ясувати місце і роль академіка ВУАН, професора філософії В. Юринця в
історії українських філософії та філософії культури;
 розкрити внесок академіка ВУАН, професора філософії В. Юринця до
українських філософії і філософії культури;
 дослідити процес критики і засудження в УСРР наукових здобутків
академіка ВУАН, професора філософії В. Юринця;
 з'ясувати місце і роль члена-кореспондента ВУАН, професора філософії
П. Демчука в історії українських філософії і філософії культури;
 розкрити внесок члена-кореспондента ВУАН, професора філософії П.
Демчука до українських філософії і філософії культури;
 дослідити процес критики і засудження в УСРР наукових здобутків
члена-кореспондента ВУАН, професора філософії П. Демчука.
Об’єктом дослідження є філософія УСРР 20-30-х рр. ХХ ст., а саме
науковий доробок представників харківської і київської філософських шкіл
епохи "Розстріляного Відродження".
Предметом дослідження є філософія культури як напрям філософської
думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст., а саме культурфілософські пошуки, ідеї та
вчення представників харківської й київської філософських шкіл епохи
"Розстріляного Відродження".
Методологічну основу дисертаційного дослідження складає єдність
класичних, модерних, постмодерних методологічних засад наукових
досліджень та комплекс загальнофілософських, загальнонаукових і
спеціальних методів, використання яких забезпечує всебічність наукового
пошуку. Також застосовано основні принципи наукового пізнання: принцип
історизму, принцип об'єктивності, принцип системності, - та історичний і
логічний загальні методи наукового пізнання. В якості провідного елементу
методологічної основи використано низку методів: порівняльно-історичний,
28
структурно-функціонального аналізу, системного аналізу та ситуаційного й
контекстологічного аналізу наукового тексту. Методологічною основою
дисертаційної роботи є й основні методи історико-філософської науки: метод
проблемно-категоріального аналізу, метод соціокультурного аналізу,
біографічний метод та метод іманентної критики.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в виконанні
першого комплексного історико-філософського аналізу філософії культури як
напряму філософської думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. на основі системного
дослідження наукової спадщини представників харківської і київської
філософських шкіл епохи "Розстріляного Відродження".
У дисертаційному дослідженні отримані та обгрунтовані наукові
результати, які конкретизуються в таких положеннях, що виносяться на
захист:
Вперше:
 Системно розглянуто здобутки двох етапів вивчення філософії УСРР 20-
30-х рр. ХХ ст. у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.: 1). в СРСР (УРСР,
РРФСР, МРСР) і за кордоном у 50-80-х рр. ХХ ст.; 2). в Україні й за кордоном у
90-х рр. ХХ ст. - 10-х рр. ХХІ ст. Комплексний аналіз представляючих ці етапи
понад ста тридцяти публікацій майже ста вчених засвідчив, що філософія
культури як напрям філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. не була об'єктом
системного вивчення. Її дослідження розпочали в другій половині ХХ ст. у
Інституті філософії ім. Г. Сковороди АН УРСР І. Іваньо і низка його колег.
 Комплексно досліджено філософію культури як напрям філософії УСРР
20-30-х рр. ХХ ст. і встановлено, що центром її розвитку була харківська
філософська школа, а саме філософсько-соціологічне відділення УІМЛ та
Інститут філософії і природознавства ВУАМЛІН. Філософія культури в
філософії УСРР розроблялась понад двадцятьма діячами харківської і,
частково, київської філософських шкіл, у першу чергу В. Юринцем та П.
Демчуком, у таких трьох її галузях, як дослідження з історії й теорії
марксистсько-ленінської філософії та з історії українських і зарубіжних
29
філософії й суспільно-політичної думки. 
Встановлено, що внесок до розробляння двох напрямів філософії культури
у дослідженнях з історії і теорії марксизму-ленінізму зробили В. Юринець, П.
Демчук та ряд їх колег, які були змушені перейти у їх вивченні від засад
українського націонал-комунізму до сталінізму. Досліджуючи філософію
культури марксизму і вчення про радянське національно-культурне
будівництво під час дискусії "діалектиків" і "механістів" і кампанії критики: Г.
Плеханова, О. Богданова, Л. Троцького та М. Бухаріна, - вони були змушені
засудити ці вчення як антирадянські і перейти від критики "великодержавноросійського" "ухилу" до підтримки розвиваючої його "теорії про злиття націй"
Й. Сталіна. 
 Встановлено, що внесок до розробляння трьох напрямів філософії
культури у дослідженнях з історії українських філософії та суспільнополітичної думки зробили В. Юринець, П. Демчук та ряд їх колег, які були
змушені перейти у їх розгляді від засад українського націонал-комунізму до
сталінізму. Вивчаючи українську культуру ХVІІІ - ХХ ст., культурфілософські
ідеї і вчення її діячів, а також відповідні ідеї і вчення у філософії й суспільнополітичній думці діаспори та УСРР, вони дослідили розвиток вітчизняної
культури від Просвітництва до УСРР, критично розглянули
культурфілософські ідеї філософів діаспори і розробили концепції українського
національно-культурного відродження ХХ ст.
 Встановлено, що внесок до розробляння трьох напрямів філософії
культури у дослідженнях з історії зарубіжних філософії та суспільно-політичної
думки зробили В. Юринець, П. Демчук та низка їх колег, які були змушені
перейти у їх розгляді від засад українського націонал-комунізму до сталінізму.
Досліджуючи ряд вчень зарубіжних культурфілософів, культурфілософські ідеї
в зарубіжній суспільно-політичній думці модерну, а також західноєвропейську
соціокультурну кризу кінця ХІХ - ХХ ст., вони системно проаналізували
культурфілософські засади євромарксизму, націонал-соціалізму і фашизму та
ряду модерних європейських теорій суспільства і дослідили у цьому контексті
30
згадану кризу.
 Комплексно досліджено місце та роль П. Демчука в історії української
філософії і встановлено, що він був провідним представником харківської
філософської школи та зробив суттєвий внесок до культурфілософської думки
й філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. Активний учасник дискусії "деборінців" і
"механістів" та кампанії їх критики й засудження в УСРР, П. Демчук звернув
особливу увагу на австрійську й німецьку суспільно-політичні думки модерну
та західноєвропейську, переважно німецьку, філософію модерну, в першу чергу
- "філософію життя", і дослідив їх культурфілософські засади. Разом із тим, він
розробив всі українознавчі напрями філософії культури у філософії УСРР. 
 З'ясовано, що П. Демчук комплексно досліджував кризу
"капіталістичного світу" і "буржуазної філософії" модерну, вивчаючи "розклад
капіталізму та капіталістичної культури", у світлі аналізування його розгляду
німецькими культурфілософами, істориками філософії й філософами модерну,
та культурфілософські ідеї і вчення ідеологів євромарксизму, націоналсоціалізму і фашизму. Протиставляючи російському вектору національнокультурного будівництва в СРСР європейський і обстоюючи ідею
європеїзованої, але соціалістичної української культури, П. Демчук дослідив
культурфілософські ідеї і вчення чільних діячів громадівського руху та
філософів діаспори.
 Системно досліджено кампанію критики та засудження П. Демчука в
УСРР (1931 - 1935) – три етапи його дискредитації як вченого, активну участь у
якій брали колеги П. Демчука з УІМЛ, ВУАМЛІН, зокрема провідні
представники проводу КП(б)У. Підданий на першому етапі - під час
"філософського диспуту" в УІМЛ у 1931 р., критиці як "меншовикуючий
ідеаліст", а на другому етапі проголошений, зокрема, "контрабандистом
контрреволюційного троцькізму", він був визнаний за ідеолога "войовничого
українського фашизму", зарахований до "групи націоналістів і фашистів" НДІ
філософії ВУАМЛІН та репресований.
Уточнено:
31
 Місце в культурфілософії УСРР посталих в 10-20-х рр. ХХ ст. ідей і
вчень низки відомих письменників та літературознавців: "музагетівців" Ю.
Меженка й Д. Загула; "перших хоробрих" В. Елланського, В. Чумака та Г.
Михайличенка, футуриста М. Семенка, "пролетарського конструктивіста" В.
Поліщука, "активного романтика" М. Хвильового й ін., - які виходили з ідей
українських націонал-патріотизму і, переважно, націонал-комунізму. Вони не
мали прямого впливу на філософів УСРР - розробників філософії культури,
крім концепції М. Хвильового, в контексті критичного аналізу та, водночас, під
впливом якої постала філософія культури В. Юринця.
Набуло подальшого розвитку: 
 Класифікування та системний аналіз двох умовних періодів науковопедагогічної діяльності В. Юринця - "московського" (1920 - 1925) і
"харківського" (1925 - 1935). Встановлено, що В. Юринець був провідним
діячем харківської філософської школи та автором єдиного відомого
культурфілософського вчення в філософії УСРР. Розроблено бібліографію
праць В. Юринця і досліджено чотири вперше класифіковані етапи розвитку
тематики його наукового пошуку, які засвідчили поєднання системного
вивчення західноєвропейської гуманітаристики й природничих наук з
системним аналізом історії вітчизняних філософії, суспільно-політичної думки
і літератури.
 Класифікування та дослідження чотирьох складових філософії культури
В. Юринця. Визнаючи історію української нації за невід'ємний складник
європейської історії, він обгрунтовував європейський вектор націо-, державо- і
культуротворення УСРР. Вбачаючи у дієвій культуротворчій діяльності
провідний чинник активного впливу надбудови на базис, поясненого на
прикладі українського літературного процесу модерну та авангарду в контексті
апробування вчення про марксистську літературну критику як "марксівську
форму філософії культури", В. Юринець розробив антисталіністську утопію
про "стоїчну" й "гедонічну" форми соціалістичної культури. 
 Розгляд кампанії критики і засудження В. Юринця в УСРР (1930 - 1935) –
32
чотири етапи його дискредитації як вченого, участь у якій брали чільні
представники вищої партійної і державної влади УСРР і вітчизняних
літературознавства й філософії. Після критики культурфілософських праць В.
Юринця як "не марксистських" та засудження його на "філософському диспуті"
в УІМЛ у 1931 р. як "меншовикуючого ідеаліста" - чільного представника
"деборіанства" в УСРР, В. Юринця було визнано за "псевдомарксиста",
теоретика "українського войовничого фашизму", зараховано до "групи
націоналістів і фашистів" НДІ філософії ВУАМЛІН і репресовано.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що виконаний аналіз
філософії культури як напряму філософської думки УСРР 20-30-х рр. ХХ ст.
може бути використаний для наукових досліджень у галузі історії вітчизняних
філософії та філософії культури, їх конкретно-історичних періодів та явищ, а
також теоретичних і методологічних проблем. Результати роботи дозволяють
з'ясувати місце та роль харківської і київської філософських шкіл епохи
"Розстріляного Відродження" в історії вітчизняних філософії й філософії
культури, а отже, плідно сприяти її лише нещодавно розпочатому
комплексному відтворенню. Ці ж результати дозволяють скласти цілісне
уявлення про розвиток історико-філософських та культурфілософських
досліджень науковців філософських установ УІМЛ, ВУАМЛІН та
філософсько-соціологічної секції при кафедрі марксизму-ленінізму в Києві.
Результати дослідження можуть бути застосовані для підготовки науковометодичного забезпечення нормативних навчальних курсів з історії української
філософії, української та зарубіжної культури, у тому числі спеціальних курсів,
присвячених історії вітчизняних філософії та філософії культури.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням.
Воно здійснено, головним чином, на основі української та зарубіжної
україномовної і, частково, російської, фахової літератури. Всі публікації за
темою докторської дисертації (монографія, 27 cтатей, 10 тез матеріалів
наукових конференцій і два розділи до підручників) виконані дисертантом
самостійно, без співавторів.
33
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати
дисертаційного дослідження були оприлюднені та обговорені автором під час
участі в міжнародних наукових конференціях "Дні науки філософського
факультету" (м. Київ, 2006, 2007, 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2015, 2016, 2017)
та Шевченківському міжнародному літературному конгресі до 200-річчя від
дня народження Тараса Шевченка (м. Київ, 2014).
Результати дисертаційної роботи були використані автором під час
написання розділу "Українська філософська думка у 20-30-ті роки ХХ ст." (1,4
д. а.) до підручника "Історія української філософії" (К.: Академвидав, 2008;
Вид. 2-ге: "Історія української філософії". - К.: ВПЦ "Київський університет",
2008); підготовки навчальних програм і проведення лекційних та практичних
занять з курсу "Історія української культури" для студентів і спецкурсів
"Проекти вітчизняного культуротворення в літературно-мистецькому житті
України ХХ ст." для спеціалістів і магістрів та "Українська
культурфілософська думка" для бакалаврів філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано:
індивідуальну монографію "Культурфілософська спадщина філософів УСРР
епохи "Розстріляного Відродження" (27 д. а.); 27 статей - у фахових виданнях
України, 4 з яких опубліковані у фахових виданнях України, що внесені до
міжнародних наукометричних баз; 10 тез виступів на міжнародних науковопрактичних конференціях.
Кандидатську дисертацію на тему "Філософсько-культурологічні
засновки осмислення феномену людського буття діячами українського
відродження 20-их років ХХ ст. (М. Г. Хвильовий, М. Г. Куліш, О. С. Курбас)"
було захищено в 2001 р., її результати частково наведені в другому розділі
дисертації з метою огляду.
Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 4
розділів, 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатку.
34
Повний обсяг дисертації становить 428 сторінок, основного тексту - 374
сторінки, списку використаних джерел - 37 сторінок (400 позицій) і додатку – 8
сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Актуальність, масштабність і перспективність наукової теми, якій
присвячено дисертаційне дослідження, - філософія культури як напрям
філософської думки України 20-30-х рр. ХХ ст., поступово стають
зрозумілішими і цікавішими для нових поколінь вітчизняних та зарубіжних
дослідників історії українських філософії й філософії культури. Нововідкрита у
найповнішому обсязі лише чверть століття тому - за періоду радянської
перебудови, маловідома для переважної більшості громадян УРСР та України
епоха вітчизняних історії і культури - "Розстріляне Відродження", стає об'єктом
комплексного фахового вивчення й у цих галузях гуманітаристики. Однією з
показових ознак професійно-культурної інституціоналізації як наукового, так і
культурно-мистецького й суспільно-політичного життя УСРР тієї епохи було
становлення національного філософського процесу, а саме системи закладів
філософських освіти, науки та культури. Провідну роль у його розвитку
відіграли філософські установи ВУАН, УІМЛ i ВУАМЛІН, а саме
представляючі їх такі інституції: філософсько-соціологічне відділення УІМЛ,
НДІ філософії й природознавства ВУАМЛІН та філософсько-соціологічна
секція при кафедрі марксизму-ленінізму в Києві, - які зазнали нищівних
репресій і прикрого багаторічного забуття. Відповідно до поставлених
дисертантом завдань цього дослідження, вперше комплексно проаналізовано
розбудову філософії культури як напряму філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст.
представниками цих установ - засновниками харківської і київської
філософських шкіл, і отримано наведені далі основні висновки:
1. Внаслідок комплексного розгляду здобутків наукового вивчення
філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. у другій половині ХХ ст. - на початку ХХІ
ст. класифіковано і проаналізовано два його основні етапи розвитку: 1). в СРСР,
а саме в УРСР, РРФСР, МРСР, і за кордоном (50-80-і рр. ХХ ст.); 2). в Україні
та за кордоном (90-і рр. ХХ ст. - 10-і рр. ХХІ ст.). Вивчення дисертантом
представляючих їх двох основних масивів наукових праць: 1). понад сімдесяти
374
одиниць, переважно статей і монографій, опублікованих у 50-80-х рр. ХХ ст. у
СРСР і за кордоном; 2). майже шістдесяти одиниць, головним чином статей і
монографій, опублікованих у 90-х рр. ХХ ст. - 10-х рр. ХХІ ст. переважно в
Україні, й за кордоном, - засвідчило, що філософія культури як напрям
філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. не була об'єктом системного наукового
дослідження. Провідну роль у проведенні цих - розпочатих в УРСР після смерті
Й. Сталіна, але згорнутих під час "брежневського застою" 70-80-х рр. ХХ ст.,
студій відіграли учені Інституту філософії ім. Г. Сковороди АН УРСР, ряд
яких, насамперед І. Іваньо, розпочали вивчення розвитку філософії культури
філософами УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. на матеріалах наукової спадщини В.
Юринця та П. Демчука. В контексті активного юринцезнавчого пошуку 60-70-х
рр. ХХ ст., І. Іваньо констатував розробляння В. Юринцем філософії культури й
дослідив ряд її складників, які, як постать і науково-педагогічна діяльність В.
Юринця, не раз опинились у полі зору науковців УРСР та української діаспори,
у першу чергу М. Шкандрія і М. Роженка, та після розпаду СРСР.
2. Проведене дисертантом комплексне вивчення філософії культури як
напряму філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. довело, що вона розроблялась
харківською і київською філософськими школами в середині 20-х - першій
третині 30-х рр. ХХ ст. у контексті трьох галузей їх культурфілософського
пошуку - груп досліджень з: 1). історії та теорії марксистсько-ленінської
філософії, 2). історії зарубіжних філософської та суспільно-політичної думок;
3). історії українських філософської та суспільно-політичної думок. Першу з
цих галузей представляють такі два основні умовні напрями, як: 1). вивчення та
розробляння філософії культури марксизму, 2). дослідження вчень провідних
діячів ВКП(б) і КП(б)У про радянське національно-культурне будівництво.
Другу галузь представляють такі відповідні напрями, як: 1). дослідження
специфіки розвитку української культури ХVІІІ - першої третини ХХ ст., 2).
висвітлення культурфілософських ідей діячів української культури того ж
періоду, 3). критичне аналізування культурфілософських ідей та вчень в
українських філософії і суспільно-політичній думці діаспори і УСРР. Третя з
375
цих галузей представлена такими напрямами, як: 1). дослідження
західноєвропейської соціокультурної кризи кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.,
2). висвітлення вчень зарубіжних культурфілософів того ж періоду, 3).
критичне аналізування культурфілософських ідей у зарубіжній суспільнополітичній думці того ж періоду. З більш ніж ста тридцяти публікацій понад
двадцяти дослідників філософії культури - філософів УСРР, основна частка
праць по всіх згаданих галузях - це понад шістдесят публікацій В. Юринця і
близько тридцяти публікацій П. Демчука.
3. Виконане комплексне дослідження історії філософії культури як
напряму філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. встановило, що центром її
розвитку була харківська філософська школа, ядром якої cтала група
співробітників філософсько-соціологічного відділення УІМЛ та НДI філософії
й природознавства ВУАМЛІН. Це, в першу чергу, В. Юринець, П. Демчук, С.
Семковський, і їх колеги: О. Бервицький, В. Беркович, Я. Білик, Н. Білярчик, Я.
Блудов, В. Бон, Т. Степовий. Менший відповідний внесок зробили інші їх
колеги по УІМЛ і ВУАМЛІН - теж представники харківської філософської
школи, зокрема: Ф. Беляєв, О. Васильєва, А. Сараджев, М. Шовкопляс та ін. На
окрему увагу заслуговує і відповідний внесок, зроблений пов'язаними з цією
школою діячами проводу КП(б)У - науковцями УІМЛ і ВУАМЛІН М.
Скрипником, Є. Гірчаком та А. Хвилею, й кількома їх колегами, теж
функціонерами КП(б)У і вченими, зокрема членом Політбюро ЦК КП(б)У,
академіком ВУАН В. Затонським і науковцями УІМЛ Г. Овчаровим та А.
Річицьким. Активну участь у діяльності харківської філософської школи брали
й окремі, відомі тоді, представники природничих наук, як-от біолог І. Поляков,
які справили прикметний вплив на розвиток вітчизняної культурфілософської
думки у філософії УСРР. Внесок до розробляння філософії культури як
напряму філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. зробили і представники київської
філософської школи, передусім співробітники філософсько-соціологічної секції
при кафедрі марксизму-ленінізму в Києві Я. Розанов та І. Очинський.
4. Дисертантом досліджено зміст посталих в українському літературному
376
процесі кінця 10-х - 20-х рр. ХХ ст. культурфілософських вчень знаних
письменників і літературознавців УНР і УСРР: "музагетівців" Ю. Меженка й І.
Майдана; "перших хоробрих" В. Елланського, В. Чумака та Г. Михайличенка,
панфутуриста М. Семенка, "пролетарського конструктивіста" В. Поліщука,
"активного романтика" М. Хвильового, "неокласика" М. Зерова і
"пролетарських реалістів" В. Коряка, Б. Коваленка, С. Щупака, - й з'ясовано, що
їх концепції пореволюційного культуротворення засновані на ідеях
українських націонал-патріотизму та, головним чином, націонал-комунізму.
Переосмислюючи культурфілософію марксизму в світлі здобутків
культурфілософських пошуків теоретиків літературно-мистецьких модерну,
авангарду в Росії й Західній Європі, вони обстоювали ідею України -
повноцiнного суб'єкта самостійних культуро-, націо- і державотворення, як
незалежної держави чи рiвноправної республiки в складi СРСР, що суперечило
ідеології сталінського режиму. З’ясовано, що всі ці ідеї та вчення не мали
прямого змістовного або формального впливу на філософів УСРР - фахових
розробників філософії культури як напряму філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст.,
за винятком частково дослідженого впливу філософії культури М. Хвильового
на культурфілософію В. Юринця. Водночас, ці ідеї і вчення не раз постали у
центрі критичної уваги пов'язаних із харківською філософською школою: М.
Скрипника, Є. Гірчака, А. Хвилі, Г. Овчарова, А. Річицького, - і, як
встановлено, справили чималий вплив на культурфілософський пошук цих
діячів "філософського фронту" УСРР.
5. З'ясовано, що вагомий внесок до розробляння проблем філософії
культури у своїх працях з історії і теорії марксизму-ленінізму зробили: О.
Бервицький, Я. Блудов, Є. Гірчак, П. Демчук, І. Очинський, А. Річицький, Я.
Розанов, С. Семковський, М. Скрипник, Т. Степовий, А. Хвиля й В. Юринець.
Опрацьовуючи цю тематику під час філософської дискусії "діалектиків" та
"механістів" і кампанії критики та засудження, з ініціативи Й. Сталіна,
теоретиків марксизму Г. Плеханова та О. Богданова і чільних ідеологів ВКП(б)
Л. Троцького і М. Бухаріна, вони здійснювали в їх контексті вивчення та
377
розробляння філософії культури марксизму й розгляд вчень провідних діячів
ВКП(б) і КП(б)У про радянське національно-культурне будівництво в СРСР.
Культурфілософію К. Маркса й Ф. Енгельса висвітлили: С. Семковський, І.
Премислер, Т. Степовий, І. Очинський, О. Бервицький, Я. Блудов, В. Юринець
та П. Демчук, - причому два останні принципово зробили це з антисталінської
позиції "діалектиків". Виходячи з просталінської позиції, О. Бервицький і Т.
Степовий засудили як антимарксистське культурфілософське вчення Г.
Плеханова. І. Очинський, І. Премислер та Т. Степовий у тому ж ключі вперше в
філософії УСРР комплексно дослідили учення: О. Богданова, М. Бухаріна, Л.
Троцького, В. Леніна, Й. Сталіна, - концепції трьох перших з яких засудили як
антирадянські. Розробляючи засновки українського націонал-комунізму, М.
Скрипник та Є. Гірчак, спільно з: А. Річицьким, В. Юринцем і Т. Степовим, -
засудили "великодержавно-російський націоналістичний ухил" діячів КП(б)У
та ВКП(б) Д. Лебедя, В. Ваганяна, Г. Зінов'єва й Ю. Ларіна, але були вимушені
підтримати у 1930 р., як і весь "філософський фронт" СРСР, наслідуючу цей
ухил "теорію про злиття націй" Й. Сталіна.
6. Досліджено розробляння проблем філософії культури у працях з історії
українських філософії та суспільно-політичної думки, в першу чергу, В.
Юринця і П. Демчука, а також: В. Берковича, Ф. Бєляєва, Я. Білика, І.
Очинського, І. Полякова, М. Скрипника, Є. Гірчака, А. Хвилі. Три останні і В.
Юринець присвятили увагу розгляду культурфілософських ідей і вчень в
філософії та суспільно-політичній думці УСРР, а саме вчення М. Хвильового і
низки його апологетів та опонентів. М. Скрипник і А. Хвиля, виходячи з
настанов українського націонал-комунізму, спільно розробили власні
культурфілософські схеми історії українського національно-культурного
відродження першої третини ХХ ст. В. Юринець висвітлив крізь призму
розгляду перших поетичних збірок П. Тичини 1918 - 1925 рр. історію
вітчизняних культуро-, націо- та державотворення від первісності до початку
ХХ ст. і виконав системний культурфілософський аналіз "українських
історично-політичних програм" ХІХ - першої третини ХХ ст.: "радянства",
378
"марксизму" та "модернізму", - з позиції синтезу постулатів українських
націонал-патріотизму й націонал-комунізму. В. Юринець, І. Очинський та П.
Демчук навели культурфілософські оцінки специфіки розвитку вітчизняного
соціокультурного буття за епох Просвітництва, Романтизму і модерну в світлі
аналізу життєвих та творчих шляхів його найвідоміших наукових, культурних і
громадських діячів ХVІІІ - ХХ ст. Культурфілософські ідеї і вчення мислителів
діаспори опинились у полі зору В. Юринця, П. Демчука, Я. Білика та І.
Полякова, три перші з яких піддали критиці концепцію історії філософії
України Д. Чижевського, тоді як В. Юринець та І. Поляков засудили й "расову
теорію" "ідеологів українського націоналізму".
7. Встановлено, що внесок до розробляння проблем філософії культури у
дослідженнях з історії зарубіжних філософської і суспільно-політичної думок
зробили В. Юринець, П. Демчук та: О. Бервицький, В. Беркович, Н. Білярчик,
В. Бон, І. Поляков і Т. Степовий. Найдокладніше з них вивчаючи
західноєвропейську соціокультурну кризу кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.
на основі синтезу ідей та вчень засновників марксизму і творців нових
німецьких філософії і культурфілософії, В. Юринець та П. Демчук здійснили її
аналіз крізь призму дослідження кризи "буржуазної філософії" модерну, як-от
"філософії життя", в першу чергу вчень Ф. Ніцше і О. Шпенглера. Н. Білярчик,
В. Бон, Т. Степовий, О. Бервицький та І. Поляков частково висвітлили зміст цієї
кризи у контексті аналізу різних вимірів західноєвропейського
соціокультурного буття кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. У полі зору,
переважно, В. Юринця і П. Демчука постали культурфілософські ідеї і вчення
засновників як: позитивізму, класичного психоаналізу, інтуїтивізму,
неогегельянства, - та, передусім, "філософії життя", а саме Ф. Ніцше й О.
Шпенглера, так і чільних тогочасних західноєвропейських соціологічних шкіл,
зокрема: расово-антропологічної, психологічної, "соціології пізнання" й ін.
Якщо Т. Степовий і Я. Блудов висвітлили культурфілософські засади:
енергетичної, географічної, органічної, расової та низки інших теорій
суспільства, то В. Юринець і П. Демчук розкрили культурфілософські засновки
379
євромарксизму, націонал-соціалізму та фашизму. Відповідні засади двох
останніх з них також дослідили О. Бервицький, В. Бон та В. Поляков.
8. Внаслідок класифікування і системного аналізу двох умовних періодів
науково-педагогічної діяльності В. Юринця: 1). першого, чи "московського"
(1920 - 1925), а саме навчання та відповідної діяльності в низці вишів РСФРР;
2). другого, або "харківського" (1925 - 1935), тобто науково-педагогічної роботи
в УІМЛ і ВУАМЛІН, - встановлено, що він був провідним представником
харківської філософської школи і автором єдиного відомого нині
культурфілософського вчення в філософській думці УСРР 20-30-х рр. ХХ ст.
Вперше системно досліджено внесок В. Юринця до українських філософії і
філософії культури, зокрема розроблено бібліографію його праць на основі їх
поділу на умовні масиви розвідок: 1). з історії і теорії зарубіжної наукової
думки, 2). українознавчі. Класифіковано та розглянуто чотири етапи розвитку
тематики наукового пошуку В. Юринця: 1). "московський" (1920 - 1925), або
етап досліджень з історії й теорії зарубіжних філософії та психології від епохи
античності до першої третини ХХ ст.; 2). "перший уімлівський" (1925 - 1926),
або етап досліджень з історії й теорії зарубіжних філософії та естетики від
Просвітництва до модерну і українських літератури й суспільно-політичної
думки ХІХ - першої третини ХХ ст.; 3). "другий уімлівський" (1927 - 1930), чи
етап досліджень з історії та теорії зарубіжних письменства, філософії і
суспільно-політичної думки від Просвітництва до модерну та українських
філософії й літератури ХІХ - першої третини ХХ ст.; 4). "вуамлінівський" (1931
- 1935), чи етап досліджень з історії та теорії зарубіжних і українських
філософії та природничо-наукової думки від античності до першої третини ХХ
ст.
9. Реконструювання філософії культури В. Юринця дозволило вперше
класифікувати й дослідити такі її умовні складові: 1). осмислення основних
тенденцій українського та зарубіжного культуротворення від первісності до
модерну; 2). інтерпретування марксистської історико-матеріалістичної
концепції у контексті аналізу марксизму та класичних учень ХVІІ - ХХ ст. про
380
суспільство, державу й право; 3). визначення засад вчення про марксистську
критичну думку як "марксівську форму філософії культури" та вчення про
форму художнього твору; 4). розробка вчення про "стоїчну" й "гедонічну"
форми майбутньої "соціалістичної культури". Виходячи з системного
осмислення історії європейських суспільства і культури, він визнав за її
невід'ємний складник історію "української нації" від первісності до УСРР.
Принципово обстоюючи саме європейський - німецькоорієнтований, вектор
вітчизняних націо-, державо- та культуротворення, В. Юринець обгрунтував з
позиції "діалектиків" бачення соціалістичної культури на підставі критики
свідомої недооцінки у СРСР активно-перетворюючого впливу надбудови на
базис. Він констатував чільну роль діячів культури у поступі людства як
головних суб'єктів цього надбудовного впливу - збудження формою
художнього твору культуротворчої "психічної активності особи" та розвитку
"життєвих установок" як рушіїв суспільної свідомості. Визнаючи за "найвищу
форму філософії" марксистську літературну критику як "марксівську форму
філософії культури" і вперше в філософії УСРР апробуючи її в контексті
аналізу українського літературного процесу модерну і авангарду, В. Юринець
розробив антисталінську - гуманістичну, утопію про "стоїчну" й "гедонічну"
форми "соціалістичної культури".
10. У дослідженні дістав дальшого розвитку започаткований М.
Роженком аналіз кампанії офіційних критики і засудження в УСРР В. Юринця
(1930 - 1935) як чiльного представника "деборiнської школи" на
"фiлософському фронтi" УСРР у складі таких чотирьох класифікованих
дисертантом її етапів, як: 1). перший, чи перший "партійно-літературознавчий"
(квітень - грудень 1930), 2). другий, чи перший "партійно-філософський"
(вересень 1930 - травень 1931), 3). третій, чи другий "партійнолітературознавчий" (травень 1931 - червень 1933), 4). четвертий, або другий
"партійно-філософський" (червень 1933 - березень 1935). Їх специфіка
зумовлена головною роллю під час кожного з них таких провідних суб'єктів
цієї кампанії: представників вищої партійної і державної влади УСРР
381
(генеральні секретарі Політбюро ЦК КП(б)У Л. Каганович і С. Косіор, члени
Політбюро ЦК КП(б)У М. Скрипник і П. Постишев, секретар ЦК КП(б)У М.
Попов і Є. Гірчак) та діячів її двох - "літературознавчого" (Б. Коваленко, В.
Коряк, І. Микитенко, В. Сухино-Хоменко, С. Щупак) й "філософського" (О.
Бервицький, Ф. Бєляєв, В. Бон, О. Васильєва, М. Іваненко, Р. Левік і ін.),
"фронтів". Від визнання на першому етапі головних культурфілософських
праць ученого Є. Гірчаком за "не марксистськi", критики В. Юринця під час
другого - на "філософському диспуті" в УІМЛ 1931 р., перейшли до його
засудження як "меншовикуючого ідеаліста". Найдокладніше засади філософії
культури В. Юринця розглянули: на другому етапі - Ф. Бєляєв, на третьому - В.
Сухино-Хоменко, а на четвертому - О. Бервицький, - які на політичне
замовлення керівництва КП(б)У оголосили його "псевдомарксистом" і
розробником концепції "українського войовничого фашизму".
11. Проведене в дисертації комплексне вивчення місця і ролі П. Демчука
в історії української філософії - відтворення "харківського" (1925 - 1934)
періоду його науково-педагогічної діяльності, встановило, що він був
провідним представником харківської філософської школи й зробив вагомий
внесок до філософії УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. Розроблено бібліографію праць
ученого на основі їх поділу на умовні групи досліджень з: 1). історії і теорії
марксизму-ленінізму, 2). історії зарубіжних філософії й суспільно-політичної
думки ХІХ - першої третини ХХ ст.; 3). історії українських філософії й
суспільно-політичної думки того ж часу. Майже всі дев'ять публікацій першої
групи праць засвідчили важливу роль П. Демчука в дискусії "деборінців" та
"механістів", як і кампанії їх офіційних критики і засудження на початку 30-х
рр. ХХ ст. Друга група публікацій у складі двох підгруп праць з історії: 1).
"соціал-реформізму" та "соціал-фашизму", або австрійської й німецької
суспільно-політичних думок кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.; 2). "філософії
фашизму" - західноєвропейської, головним чином німецької, філософії того ж
періоду, - є найвагомішим внеском П. Демчука до культурфілософії УСРР.
Якщо чотири статті першої підгрупи присвячені аналізу суспільно-політичних
382
ідей та вчень, зокрема їх культурфілософських засад, європейських
"реформістів" і "ревізіоністів" марксизму, як-от М. Адлера і М. Вернера, то сім
публікацій другої - комплексному аналізу теми "розкладу капіталізму та
капіталістичної культури" і її розгляду у зарубіжних філософії та філософії
культури модерну, головним чином у "філософії життя". У трьох з п'яти
публікацій третьої з груп досліджено всі українознавчі напрями філософії
культури у філософії УСРР, зокрема культурфілософські ідеї і вчення М. Зібера
й Т. Шевченка та мислителів діаспори Д. Чижевського й І. Мірчука.
12. Внаслідок системного дослідження культурфілософського пошуку П.
Демчука встановлено, що він, виходячи у розроблянні тематики зарубіжної
філософії культури, переважно, з висновків праці "Банкрутство буржуазної
філософії. Філософія капіталізму доби занепаду" німецького філософамарксиста К. Зауерлянда, виокремив і дослідив низку рис як "кризи загибелі"
"капіталістичного світу" ("масове безробіття і "одчайдушна розбуялість"
"панівних кляс", "гнійна аморальність", заклик до "технічного регресу",
"глибокосяжний антираціоналізм" й ін.), так і кризи "буржуазної філософії"
модерну. Визнаючи їх, як і К. Зауерлянд, за прояви занепаду монопольного
капіталізму в Західній Європі першої третини ХХ ст., П. Демчук висвітлив
відзначений ним "розклад капіталізму та капіталістичної культури" з огляду на
його вивчення німецькими: культурфілософами (Р. Ейкен, К. Йоель, Е. Утіц, А.
Швейцер і О. Шпенглер), істориками філософії й філософами, - модерну, в
основному представниками "філософії життя" (Ф. Ніцше, Г. Кайзерлінг, Л.
Циглєр), неогегельянцями та позитивістами. Він також дослідив
культурфілософські вчення ідеологів: євромарксизму (М. Адлер), націоналсоціалізму (А. Гітлер) та фашизму (Б. Муссоліні). Протиставляючи російському
вектору культуротворення європейський - саме німецькоцентричний, він
обстоював ідею європеїзованої соціалістичної "молодої української культури"
як складової "соціалістичної культури" СРСР. П. Демчук висвітлив
культурфілософські погляди М. Зібера - "першого марксиста на Україні та
Росії", і Т. Шевченка як головного діяча вітчизняної культури, та піддав
383
критиці культурфілософські погляди представників "білоемігрантської
української філософії" Д. Чижевського й І. Мірчука.
13. З'ясовано, що в 1931 - 1935 рр. в УСРР тривала кампанія офіційних
критики та засудження П. Демчука як "меншовикуючого ідеаліста", зміст якої
полягав у публічній дискредитації ученого шляхом звинувачення його в
"антирадянських" ухилах і зрадах - від "меншовикуючого ідеалізму" до
"фашизму". Вона представлена такими трьома вперше класифікованими і
дослідженими дисертантом "партійно-філософськими" етапами, як: 1). перший
(січень 1931 - січень 1932), 2). другий (червень - липень 1933), 3). третій (січень
1934 - березень 1935). Активну участь у цій кампанії брали чимало колег П.
Демчука з УІМЛ і ВУАМЛІН та, в цілому, "філософських фронтів" УСРР і
РСФРР (П. Абдула, О. Бервицький, Ф. Бєляєв, О. Васильєва, А. Кушик, М.
Логвин, О. Мілославін, М. Мітін та інші). Помітний внесок до неї також
зробили: П. Постишев, О. Шліхтер, осередок КП(б)У філософськосоціологічного відділення УІМЛ, редколегії журналу "Прапор марксизмуленінізму" і газети "Комуніст". Не раз підданий на "філософському диспуті" в
УІМЛ у 1931 р. критиці як "деборінець", а наступного року засуджений як
"контрабандист контрреволюційного троцькізму, соціял-фашизму та націоналдемократизму" в публікації П. Абдули, М. Уральцева та А. Кушика, П. Демчук
був заарештований ДПУ УСРР по сфальсифікованій політичній справі т. зв.
"УВО". Узагальнюючи підсумки критики П. Демчука, зокрема його
культурфілософського пошуку, у статтях О. Бервицького - визнання вченого за
ідеолога "войовничого українського фашизму", який розробляв неогегельянство
як "теоретичну зброю фашизму" в світлі концепції "української фашистської
державності", М. Шовкопляс зарахував П. Демчука до "групи націоналістів і
фашистів" НДІ філософії ВУАМЛІН.
14. Постаючи уже наприкінці 20-х рр. ХХ ст., як і вся наукова думка
УСРР, українське суспільство в цілому, заручниками сталінського режиму -
важливим засобом ідейно-теоретичного забезпечення його антинародної,
репресивної внутрішньої політики як популяризатори марксизму-ленінізму і
384
його сталінської версїі, філософи УСРР, проте, ввели до наукового обігу
розроблений ними на основі україномовної філософської термінології широкий
спектр актуальних наукових тем, питань і проблем. Важливе місце серед них
належить проблематиці філософії культури, яка, як правило, визначалась
завданням розробляння і популяризації марксизму-ленінізму, але, водночас,
значною мірою зумовлювалась основними тенденціями розвитку зарубіжних, в
першу чергу та головним чином західноєвропейських, передусім саме
німецьких, культурфілософської й філософської думок модерну. Винятково
важлива роль у цьому процесі належала, на наш погляд, саме В. Юринцю і П.
Демчуку як, фактично, двом чільним розробникам згаданих тенденцій,
сформованим, що показово, в їх контексті та під їх потужним впливом. Виразна
індиферентність сучасних вітчизняних і зарубіжних учених, насамперед
українських істориків філософії, стосовно культурфілософської спадщини
філософів УСРР 20-30-х рр. ХХ ст. поступово змінюється на початку поточного
століття усвідомленням необхідності неупередженого системного
реконструювання цього періоду в розвитку вітчизняних філософії та
культурфілософії як органічних складових повного відтворення й нового
прочитання історії філософії України.