СИНТАКСИС ЗНАХІДНОГО ВІДМІНКА В НОВОГРЕЦЬКІЙ МОВІ

Короткий опис

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут філології

На правах рукопису

Павловська Зоя Володимирівна

УДК 811.14’06’366.54

СИНТАКСИС ЗНАХІДНОГО ВІДМІНКА В НОВОГРЕЦЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.14 „Класичні мови. Окремі індоєвропейські мови”

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Клименко Ніна Федорівна
професор, доктор філологічних наук

Київ - 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК ТЕРМІНІВ.. 3

ВСТУП.. 7

РОЗДІЛ І. 18

1.1. Категорія відмінка в новогрецькій мові. Загальні зауваги. 18

1.2. Праіндоєвропейські та давньогрецькі відмінки. 42

1.3. Новогрецька система відмінків. 54

Висновки до розділу І 73

РОЗДІЛ ΙΙ. 77

2.1. Власне-відмінкове вживання знахідного. 77
2.1.1. Знахідний безприйменниковий. 77
2.1.2. Знахідний із прийменниками. 112

2.2. Не власне-відмінкове вживання знахідного. 120
2.2.1. Обставинні значення знахідного безприйменникового. 120
2.2.2. Обставинні значення знахідного відмінка з прийменниками. 127
2.2.3. Емотивні значення знахідного безприйменникового та знахідного відмінка з прийменниками. 143

Висновки до розділу ІІ 144

ВИСНОВКИ.. 147

БІБЛІОГРАФІЯ................................................................................................154

ПЕРЕЛІК ТЕРМІНІВ

Валентність дієслівна здатність дієслова сполучатися з іншими мовними елементами в реченні. Вміщує в слові вказівку на необхідність заповнення його гнізд відповідними за семантичним навантаженням партнерами і усунення інших контекстних партнерів із іншими семантичними ознаками.

Відмінок граматична категорія іменних частин мови, яка виражає їхню роль і їхні синтаксичні зв’язки щодо інших слів у реченні. Відбиває здатність іменних частин мови виконувати в реченні роль підпорядкованого або керівного члена.

Граматична категорія інтегральна одиниця мови, яка узагальненим граматичним значенням охоплює систему взаємопротиставлених і формально виражених граматичних значень.

Граматична форма морфологічний різновид слова, граматична видозміна того самого слова, яка надає йому додаткового відтінку значення, комплекс граматичного значення та його формального показника; один із різноманітних аспектів, які може приймати слово внаслідок додавання флексії, зміни написання або вимови.

Грамема конкретний носій / виразник ознак граматичної категорії.

Граматичне значення зокрема граматичне значення відмінків іменних частин мови поняття, що відображає спроможність слів сполучатися в структурі речення.

Димотика „народна мова”, офіційна мова сучасної Греції з 1976 року.

Ергативність стан синтаксису мови, який допускає паралелізм між об’єктом перехідного дієслова і суб’єктом неперехідного дієслова (вживання їх у тому самому відмінку), а також незмінне граматичне оформлення дієслова незалежно від того, спрямована його дія на об’єкт чи ні.

Ергативні дієслова такі дієслова, що мають однакову морфологічну форму як у перехідному, так і в неперехідному вживанні.

Катаревуса „очищена мова”, офіційна мова Греції з XIX ст. до 1976 року, штучно очищена від іншомовних запозичень та простонародних слів, яка базується на граматиці та лексиці давньогрецької мови (її аттичного діалекту).

Функціональна граматика граматичний підхід, який ґрунтується на комунікативних, інформативних, прагматичних та соціальних аспектах мови, та інтерпретує граматичні форми переважно з огляду на ці фактори.

Функція роль, яку відіграє мовний елемент, зокрема відмінок у словосполученні, реченні, тексті і мовленні взагалі. Це мета, призначення того чи іншого мовного засобу, яка належить до структури мовного механізму і необов’язково пов’язана з внутрішнім змістом, значенням цього засобу. Функції відмінка засвідчують його спеціалізацію у відмінковій системі, а також позначають транспозиційні зв’язки з іншими грамемами.

Первинні функції
відмінкових форм вказують на призначення кожної з цих форм, їхню спеціалізацію в структурі відмінкової системи.

Вторинні функції
відмінкових форм не типові для них як спеціалізованих граматичних елементів, але перебувають у межах значення субстанційності, позначають транспозиційні зв’язки з іншими грамемами.

Власне-відмінкові
функції відмінкових
форм функції, які виконують іменні частини мови у формі певного відмінка, пов’язані з опорним або залежним словом зв’язком сильного керування. Власне-відмінкові функції поділяються на формально-синтаксичні і семантико-синтаксичні.

Формально-синтаксичні
функції відмінкових
форм не пов’язані з об’єктивними відношеннями між предметами і явищами позамовного світу, а обслуговують мовний механізм, указують на синтаксичні зв’язки між членами речення.

Семантико-синтаксичні
функції відмінкових
форм пов’язані з внутрішнім змістом самої форми і формуються в ній.

Не власне-відмінкові
функції
відмінкових форм зазвичай транспоновані від інших частин мови (наприклад, обставинна функція знахідного відмінка транспонована від прислівника). Виконуючи ці функції, іменник у формі певного відмінка або перебуває у вільному зв’язку з опорним словом, або такий зв’язок відсутній.

ВСТУП

Проблема відмінка залишається в центрі уваги лінгвістів упродовж століть, при цьому традиційний розв’язок проблеми ґрунтується, як правило, на принципі „від форми до значення” (спершу реєструють випадки використання форми, потім на основі цього визначається спектр значень). Тим часом виникає необхідність вивчати відмінкові, а також інші пов’язані з ними граматичні явища уже не тільки в морфологічному, а й у семантичному плані, враховуючи і формально-граматичне оформлення синтаксичних елементів, і їхнє функціональне навантаження. Одночасне функціонування відмінка на двох рівнях мови (морфологічному і синтаксичному) вимагає нового підходу до цієї граматичної категорії і вивчення її з позицій синтаксису, оскільки відмінкова форма виражає в першу чергу синтаксичні зв’язки між членами речення. В минулому центральними в лінгвістиці щоразу ставали нові аспекти категорії відмінка, що привело до появи морфологічних, синтаксичних та інших концепцій. Сучасна необхідність пошуків нового підходу до категорії відмінка безпосередньо пов’язана, зокрема, з формуванням граматики нового типу функціональної; в цілому ж актуалізація цілої низки відмінкових проблем зумовлена видозміною наукової парадигми і сутності мови як явища, що є плинним і змінюваним.
Новогрецька мова як флективна успадкувала свою відмінкову систему від давньогрецької, а через неї від праіндоєвропейської мови. На різних етапах розвитку мови одні відмінки зникли, інші звузили або розширили коло свого функціонування. З чотирьох сучасних відмінків новогрецької мови великий інтерес становить знахідний, який разом із називним оформлює суб’єктно-об’єктні відношення в семантико-синтаксичній структурі речення. Ця відмінкова форма поліфункціональна, в ній втілена як первинна відмінкова, так і вторинна відмінкова (адвербіальна) семантика. Кожну з функцій конкретизують прийменники. Попри те, що в грецькій лінгвістиці існують дослідження відмінкової системи у функціональному плані, до цього часу відсутній єдиний структурний і функціонально-семантичний опис конкретних функцій і значень знахідного відмінка, його співвідношення з іншими відмінками новогрецької мови, зіставлення функціонування чистих відмінкових форм із прийменниково-відмінковими конструкціями. Незважаючи на значний обсяг накопичених відомостей, відмінкова проблематика залишається дискусійною для сучасної елліністики.
Стан граматичної системи новогрецької мови ми досліджуємо в синхронному аспекті з урахуванням діахронної ретроспективи. На нашу думку, він стає краще зрозумілим із з’ясуванням історії розвитку категорії відмінка в грецькій мові. Це уможливлює пояснення багатьох відмінкових явищ новогрецької мови. Такий аналіз дозволяє побачити, чому в сучасній системі відмінювання іменника в новогрецькій мові на перший план виходить саме знахідний, перебравши на себе найбільше навантаження у вираженні різноманітних синтаксичних і обставинних значень.
Актуальність теми зумовлена: 1) необхідністю розробки теоретичних елліністичних студій. В елліністиці недостатньо праць, присвячених функціям синтаксичних елементів. Зокрема, відсутнє комплексне дослідження функціонального аспекту знахідного відмінка, яке могло б дати найбільш цілісну характеристику цього відмінка; 2) необхідністю систематизації нагромаджених у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці відомостей про широкі функціональні можливості знахідного відмінка іменних частин мови; 3) потребою подальшого вивчення категорії відмінка. Висвітлення цього питання важливе для розуміння тенденцій розвитку як синтаксичної системи новогрецької мови, так і граматичної будови мови взагалі.
Теоретичною основою дослідження стали праці теоретиків грецької (Г.Бабінйотіс та Х.Клеріс [195-198], І.Філіпакі-Ворбуртон [159,165], А.Цопанакіс [218,219], П.Макридж [172,173], Д.Феофанопулу-Конду [191] та ін.) та української граматики (І.Р.Вихованець [24-35], А.П.Загнітко [52-61], Т.Є.Масицька [92] та ін.)
Мета дослідження визначення та висвітлення функцій та значень грамеми знахідного відмінка в новогрецькій мові.
Завдання: 1) подати коротку характеристику відмінкової системи сучасної новогрецької мови і визначити місце в ній знахідного; 2) провести семантичну класифікацію дієслів, які вживаються з іменними частинами мови в формі знахідного відмінка; 3) виділити та дослідити дві системи новогрецьких відмінків (безприйменникову та прийменникову); 4) з’ясувати причини редукції кількості відмінків новогрецької мови і часткової заміни чистих відмінкових форм прийменниково-відмінковими конструкціями; 5) виділити і проаналізувати первинні і вторинні функції знахідного відмінка новогрецької мови.
Об’єкт дослідження: знахідний відмінок іменних частин новогрецької мови в контексті словосполучень і речень.
Предмет дослідження: функціонування грамеми знахідного відмінка іменних частин мови в синтаксичній системі новогрецької мови.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використано як загальнонаукові методи (індукція, дедукція), так і спеціально-лінгвістичні. Серед них елементи порівняльно-історичного аналізу (у своїх історичних студіях ми спиралися на наукові роботи, де відмінки пояснені в порівняльно-історичному плані, але сама авторка не проводила вибірку архаїчних і димотичних текстів для порівняння); деякі з циклу структурних методів, зокрема:
- дистрибутивний аналіз. Ми вивчали дистрибуцію форм знахідного відмінка (дієслова, прийменники), щоб з’ясувати функціональну залежність знахідного відмінка від предикатної основи речення, у тому числі від семантики керівного дієслова. Аналіз прийменників, які також можуть становити оточення знахідного відмінка, допомагає виявити його локативні значення.
- трансформаційний аналіз 1) для доведення еквівалентності значень відмінкових словосполучень зі знахідним та родовим відмінками у тих самих функціях; 2) для показу синтаксичної деривації називного і знахідного відмінків за допомогою трансформацій того самого речення або словосполучення; 3) для дослідження вживання знахідного відмінка у функції прямого об’єкта або обставини з дієсловами руху та іменниками просторового значення.
Елементи кількісного аналізу (переважно інтуїтивні спостереження авторки) використані, щоб показати більше або менше поширення знахідного відмінка в тій чи іншій функції, тобто його функціональний розподіл.
Основним методом роботи є описовий, за допомогою якого детально класифіковані функції та значення іменних частин мови у формі знахідного відмінка в різних контекстах, а також семантичні класи дієслів, що керують знахідним.
Частотний аналіз уживання іменних частин мови в формі знахідного відмінка у вибраних текстах відсутній. Сам по собі такий аналіз важливий для граматики і може дати багато нового для розкриття функціональної природи знахідного відмінка, але для досягнення мети цієї роботи, тобто для встановлення функціональної картини знахідного відмінка у новогрецькій мові, він необов’язковий. Ми виводимо функції іменних частин мови у формі знахідного відмінка, виходячи не з частоти вживання конструкцій зі знахідним відмінком, а з їхнього розподілу в текстах різних стилів. Статистичний підрахунок прикладів використання знахідного відмінка в новогрецькій мові ми вважаємо повноцінним самостійним дослідженням, яке можливо буде провести в майбутньому. В елліністиці вже робилися такі спроби щодо знахідного відмінка. Зокрема, це статистичний аналіз вживання знахідного відмінка, зроблений Д.Кацималі та Ф.Кавукопулосом [194, с.8] (див.розд. І, підрозд. 1.3, с.55). Для знахідного відмінка української мови такий аналіз зробив І.Р.Вихованець [30].
В аналізі відмінкових конструкцій ми дотримуємось певної процедури. Розглядаючи кожне словосполучення з певним відмінком, визначаємо: 1) конкретну функцію, яку виконує в ньому іменна частина мова (або прийменник з іменною частиною мови); 2) часткове значення відмінка, якщо таке є; 3) вид функції (власне-відмінкова чи не власне-відмінкова, первинна чи вторинна); 4) у випадку власне-відмінкового вживання характеризуємо також семантико-синтаксичну валентність предиката для подальшої класифікації лексичних форм дієслів, що вимагають іменника в цьому відмінку; 5) в разі, якщо маємо прийменниково-відмінкову конструкцію, характеризуємо прийменник: якого відмінка він вимагає, яку специфіку має в певному прикладі (для подальшої класифікації прийменників, які вимагають виключно знахідного відмінка і таких, що з ним конкурують). Мінімальний контекст розгляду відмінків у нашому дослідження словосполучення. Ми щоразу встановлюємо його семантичну структуру, щоб прочитати функції потрібної нам відмінкової форми.
Матеріал дослідження. Дослідження проведене на матеріалі новогрецької художньої літератури ХХ ст (твори таких письменників, як А.Ефталіотіс [273], А.Зеї [274], Н.Валаоритіс [262], Н.Казандзакіс [276-279], Г.Ксенопулос [291,292] та ін.), преси (газети Έθνος [250], Ελευθεροτυπία [252,253], Ριζοσπάστης [258] та ін., журнали Cosmopolitan [232,233], City [228], Nitro [245] та ін.), наукової літератури (Е.Валсамакі-Цекакі [263], Д.Хатзіс [302]). Крім того, використані монографічні праці грецьких учених (Х.Клеріс та Г.Бабінйотіс [195-198], А.Тзартзанос [215], І.Філіпакі-Ворбуртон [165], А.Флорос [220] та ін.) та англомовних авторів дослідників елліністики (Д.Голтон [159], П.Макридж [172,173], А.Мартіне [176] та ін.), а також лексикографічні джерела (орфографічні та лінгвістичні словники Г.Бабінйотіса [204], Д.Крістала [199]

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і розв’язок наукової проблеми, яка полягає у висвітленні та дослідженні функціональної природи грамеми знахідного відмінка в новогрецькій мові. Проведену роботу можна узагальнити таким чином:
1. Новогрецька мова успадкувала свою відмінкову систему з давньогрецької, а через неї з праіндоєвропейської мови. Поступово одні відмінки (давальний, місцевий, віднімальний) зникли, інші частково звузили або розширили сферу свого функціонування. На сьогоднішній день знахідний є одним із важливих елементів синтаксису новогрецької мови. Разом із називним відмінком він оформлює суб’єктно-об’єктні відношення в семантико-синтаксичній структурі речення. Особливість його функціонування в тому, що він уможливлює розкриття значення дієслова, таким чином досягає своєї мети комунікативне призначення речення. З фактичного матеріалу спостерігаємо, що ця грамема поліфункціональна: в ній (при незмінній морфологічній формі) втілені первинні відмінкові (власне-відмінкові) та вторинні (не власне-відмінкові) функції, кожну з яких конкретизують прийменники. У зв’язку з цим виникає необхідність вивчати цей відмінок не лише в морфологічному, а й у синтаксичному плані. Тим часом традиційний розв’язок проблеми відмінка заснований на принципі „від форми до значення” (спектр значень визначається на основі різних випадків використання форми). В грецькій лінгвістиці досі відсутній уніфікований опис функцій і значень знахідного відмінка у функціонально-семантичному плані, його співвідношення з рештою відмінків, взаємодії з прийменниками та керівними дієсловами. Відмінкова проблематика залишається дискусійною для елліністики.
2. Враховуючи те, що розробка питання про функціонування знахідного відмінка важлива для розуміння тенденцій розвитку як граматичної системи новогрецької мови, так і синтаксичної будови мови взагалі, ми розглянули стан граматичної системи новогрецької мови в синхронному аспекті з урахуванням діахронної ретроспективи (історії розвитку категорії відмінка в грецькій мові). Теоретичною основою дослідження стали праці грецької та української теоретичної граматики (І.Р.Вихованець, А.П.Загнітко, Х.Клеріс та Г.Бабінйотіс, І.Філіпакі-Ворбуртон).
3. Робота заснована на принципах функціональної граматики (аналіз відмінків від семантики до форми, розмежування первинних і вторинних відмінкових функцій, зіставлення різних одиниць, що виражають одне синтаксичне значення). При цьому ми не відкидаємо принципи первинної описової граматики, а лише поглиблюємо традиційний (формальний) аналіз відмінка, розглядаючи цю категорію з позицій синтаксису.
Серед спеціально-лінгвістичних методів, використаних у дисертації елементи порівняльно-історичного аналізу інших дослідників; дистрибутивний аналіз; трансформаційний аналіз; елементи кількісного аналізу; описовий.
4. Центральними поняттями концепції функціональної граматики є функція та значення. Їх необхідно розмежовувати в такий спосіб: функція виражає мету вживання, призначення певного засобу і не завжди пов’язана зі структурою мовного механізму (може бути не включена в поняття мовного ладу). Значення граматичних форм зазвичай стосуються змістового боку мови, являють собою знаковий зміст форми (а не мисленнєвий). Функціональна граматика розрізнює синтаксичні, семантичні та прагматичні функції. В дисертації виділені формально-синтаксичні (додаток, присудковий додаток) та відповідні їм семантико-синтаксичні (об’єкт, адресат, предикат об’єкта) функції знахідного відмінка новогрецької мови. Обставинну функцію ми відносимо до не власне-відмінкових, позаяк вона транспонована від іншої частини мови (прислівника) і у випадку її використання відсутній зв’язок із дієсловом-предикатом.
Поняття „відмінок” ми визначаємо як граматичну категорію іменних частин мови, яка виражає їхню роль і синтаксичні зв’язки щодо інших слів у реченні і відбиває здатність виконувати в реченні роль підпорядкованого або керівного члена. На основі цього визначення ми виділили в новогрецькій мові чотири відмінкові грамеми називного, родового, знахідного і кличного відмінків.
5. Відмінки давньогрецької мови, що послужили моделлю для формування відмінкової системи новогрецької мови, походять із праіндоєвропейської мови. Ті з них, які збереглися з розвитком мови, окрім первинних функцій (у називного суб’єктна, у родового атрибутивна, у знахідного об’єктна, у кличного апелятивна), розвинули і низку вторинних (обставинна у знахідного); посилилося також їхнє вживання з прийменниками, які компенсували недостатню семантичну виразність відмінкових флексій (останні внаслідок морфологічних змін зазнали часткового синкретизму). З цієї ж причини на сьогоднішній день про різні відмінки сигналізують також порядок слів, інтонація, артиклі (що разом із іменною частиною мови утворюють відмінкову форму).
6. На сьогодні існує два варіанти новогрецької мови катаревуса і димотика. Катаревуса офіційна мова першої незалежної грецької держави; це очищений від запозичень та простонародних слів варіант новогрецької мови, лексика й граматика якого взяті переважно з давньогрецької (з певними модифікаціями). Димотика жива народна мова, в якій відображені різні етапи історії грецького народу (іншомовні лексичні та граматичні запозичення, спрощена орфографічна і граматична система). Через багаторічне співіснування (катаревуса вживалась переважно в освіті, діловій сфері, пресі, димотика в літературі, народній творчості, усному спілкуванні), аж до освітньої реформи 1976 р., яка проголосила офіційною мовою Греції димотику, лексика і граматика димотичної мови несуть на собі відбиток катаревуси. У лексиці це наявність застарілих слів і виразів (часто стереотипних), у морфології збереження відмінкових флексій у катаревусному вигляді, в синтаксисі збереження форм давального відмінка (навіть за наявності семантичних відповідників, оформлених знахідним), та функціональне переродження інших відмінків (вживання у функціях, для димотики нехарактерних: родовий у функції прямого об’єкта, знахідний у функції адресата дії). Так само і при дослідженні вживання відмінкових грамем із прийменниками (такими, наприклад, як αντί, κατά) необхідно брати до уваги, як на їхнє функціонування впливають димотика і катаревуса.
7. В новогрецькому синтаксисі співіснують дві системи відмінків, не тотожні одна одній: кожна має свій синтаксис і повинна розглядатись окремо. Це безприйменникова та прийменникова системи. Розвиток та закріплення цих двох систем у мові можна представити так: 1. Зменшення кількості відмінкових грамем у мові веде до перевантаження тих, що залишилися, і внаслідок цього до розвитку додаткових засобів (зокрема прийменників), або: 2. Збільшення кількості в мові прийменників (які розвинулися з колишніх прислівників) веде до скорочення відмінкової парадигми, оскільки прийменник здатний виразити більше значень, ніж відмінкова флексія (схильна до звукового варіювання та сематичної омонімії). Внаслідок дії цих двох факторів новогрецька мова з флективної стає частково аналітичною. Судячи з того, що на сьогоднішній день спектр, зокрема, обставинних значень знахідного відмінка з прийменниками значно ширший, ніж спектр таких значень безприйменникового знахідного, ці процеси (нарощення відмінковими грамемами прийменників, їхнє активне функціонування на противагу „чистим” відмінковим формам) триватимуть і в майбутньому.
8. У синтаксисі новогрецького речення знахідний відмінок виконує функцію прямого об’єкта перехідних дієслів (і як його різновиду внутрішнього/тавтологічного об’єкта). Вторинними є функція адресата дії, предиката об’єкта та апелятивна. Не власне-відмінкові функції знахідного відмінка це обставинна та емотивна (у стереотипних виразах). Він і тут зустрічається переважно при дієсловах, однак перебуває з ними у відношеннях вільного зв’язку (не залежить від їхньої валентності).
9. З усіх прийменників, що поєднуються зі знахідним відмінком, власне-відмінкові функції виконують σε, από, για та με. Власне-відмінкове функціонування чистих відмінкових форм зі знахідним відмінком ширше, ніж в аналогічних конструкцій із прийменником: останні більше спеціалізуються на вираженні конкретних (несинтаксичних) значень: часу, місця, причини, способу, мети, вмісту, інструменту, володіння або супроводу, кількості, джерела і походження, зв’язку і відношення у чистому вигляді або за допомогою прийменників: димотичних (σε, από, με, για, μέχρι/ως, χωρίς/δίχως, σαν) і катаревусних (κατά, προς, επί, περί, υπέρ, υπό) Прийменниково-відмінкові утворення зі знахідним відмінком здатні повніше виразити обставинну функцію, ніж аналогічні безприйменникові форми, зокрема й тому, що деякі прийменники мають власну семантику, а також здатні об’єднуватись між собою або з прислівниками, таким чином набуваючи нових відтінків значень.
10. У новогрецькій мові існують дієслова, здатні водночас на перехідне й неперехідне функціонування без зміни своєї морфологічної форми. Суб’єкт таких дієслів, ужитий у називному відмінку, семантично є не самостійним діячем, а реципієнтом дії (фактично, його об’єктом). Дієслова, які вживаються таким чином, називаються ергативними, оскільки підтримують у новогрецькій мові риси ергативності, притаманні праіндоєвропейській мові (на думку вчених) та сучасним ергативним мовам. В новогрецькій мові це переважно дієслова фізичної дії і стану (ергативні й передавальні), їхній обсяг є значним, а функціонування в лексиці активним. Вони не архаїчні, а живі й продуктивні і в перехідному, і в неперехідному використанні. Хоча номінативний та ергативний лад не можуть існувати в мові одночасно, новогрецький синтаксис виявляє таку унікальну особливість завдяки існуванню класу цих дієслів. Можна стверджувати, що називний і знахідний відмінки в реченнях із ергативними дієсловами відповідають давнім ергативному та абсолютному відмінкам.
11. Виділити різні відтінки в значенні прямого об’єкта/адресата дії допомагає семантична класифікація дієслівних предикатів, що керують у реченні грамемою знахідного відмінка (тому що функція знахідного відмінка залежить не тільки від синтаксичної поведінки при дієслові, а й від значення дієслова). Лексиче значення іменника-об’єкта теж важливе, оскільки він як додаток із синтаксичного погляду є необхідним елементом таких совосполучень, а з семантичного носієм відповідних семантичних ознак, завдяки яким поява на його місці інших контекстних партнерів неможлива. На основі семантичних груп перехідних дієслів, що сполучаються зі знахідним відмінком, виявлених І.Р.Вихованцем, Т.Є.Масицькою, Д.Перлмуттером, Х.Клерісом та Г.Бабінйотісом, ми створили власну класифікацію: дієслова конкретної фізичної дії; переміщення в просторі; відчуття, ставлення і зацікавленості; розумової діяльності; чуттєвого сприймання і бажання; належності (володіння і позбавлення); мовлення; руху. При цьому значення партнерів-іменників це зазвичай живі істоти або неживі предмети; абстрактні поняття; місце; продукт розумової діяльності тощо. Так само ми розбили на семантичні групи корпус перехідних дієслів, що керують грамемою знахідного відмінка зі значенням адресата дії: це дієслова передачі і дарування; дієслова руху; позбавлення і присвоєння; відчуття і спілкування.
12. У функціонуванні знахідного відмінка в новогрецькій мові можна помітити дію принципу функціональної еквівалентності. Фактично, цей принцип є одним із креативних механізмів мови, що збагачує висловлювання новими виразними можливостями. Виявляється це (в широкому значенні) у виконанні певними словоформами невластивих їм функцій, коли спостерігається транспозиція слова в інший мовний клас; так, при виконанні обставинної функції іменник у формі знахідного відмінка функціонально еквівалентний прислівнику. У вузькому значенні ілюстрацією дії цього принципу може послужити виконання однією відмінковою грамемою функції, більш характерної або домінантної для іншої. Серед таких еквівалентних пар: називний кличний у функції звертання; родовий безприйменниковий знахідний із прийменниками у функції адресата дії. Причини для існування в мові функціональних еквівалентів (тобто для гнучкої взаємозамінності різних синтаксичних елементів) такі: по-перше, мовна система як надзвичайно складна має винятки, зберігаючи тенденцію до рівноваги; по-друге, в системі відмінків новогрецької мови з часів праіндоєвропейської триває перерозподіл функцій. Знахідний відмінок увібрав у себе функції зниклих із мови відмінків (місцевого, орудного, давального) і частково наявних у мові (наприклад, родового, який на цю мить характеризується деяким звуженням свого функціонального поля). Оскільки сама мова є живою і плинною, граматична система (в нашому випадку функціональна картина новогрецьких відмінків) ще не до кінця сформувалась; зміни в ній триватимуть і в майбутньому.
Вважаємо, що проведене комплексне дослідження функціонального аспекту знахідного відмінка іменних частин новогрецької мови дає цілісну характеристику цього відмінка, висвітлює його функціональну природу. Здобуті результати можуть допомогти в уточненні нових принципів функціональної граматики, оскільки ця парадигма ще не сформована остаточно. В майбутньому можливе проведення порівняльного дослідження на базі кількох мов, що сприятиме створенню типології відмінкових значень. Також важливі практичні результати може принести статистичний аналіз вживання знахідного та іншого відмінків у різних мовних стилях. Дисертація є внеском в елліністику, якій на сьогодні бракує теоретичних праць, проведених у функціонально-категорійному вимірі.

БІБЛІОГРАФІЯ

Теоретичні джерела

1. Алефиренко Н. Р. Спорные проблемы семантики / Алефиренко Н.Р. М.: Гнозис, 2005. 326 с.
2. Андерш Й.Ф. Про співвідношення інтенційної і валентної структури дієслова. На матеріалі української мови / Андерш Й.Ф. // Укр. мовознавство. 1980. Вип.8. С. 6265.
3. Андерш Й.Ф. Семантична структура безприйменникового давального відмінка в чеській і німецькій мовах / Андерш Й.Ф. К.: Наукова думка, 1975. 132 с.
4. Андерш Й.Ф. Сучасні теорії відмінків і завдання дослідників відмінкового синтаксису / Андерш Й.Ф. // Мовознавство. 1971. - №1. C. 19-24.
5. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Балли Ш. М.: Изд-во иностр. литературы, 1955. 416 с.
6. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови: нариси із словозміни та словотвору / Бевзенко С.П. Ужгород: Закарп.обл.вид-во, 1960. 416 с.
7. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії / Безпояско О.К. К.: Наукова думка, 1991. 171 с.
8. Безпояско О.К. Граматика української мови: Морфологія / Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. К.: Либідь, 1993. 336 с.
9. Белошапкова В.А. Современный русский язык / Белошапкова В.А. М.: Высшая школа, 1989. 800 с.
10.Беляев Ю.И. Беспредложный винительный падеж в системе падежей современного русского языка (в сопоставлении с украинским): дис. ... канд. филол. наук: 10.02.01 / Беляев Ю.И. К., 1981. 210 с.
11.Бенвенист Э. Общая лингвистика / Бенвенист Э. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
12.Боброва Г.А. Некоторые случаи безобъектного употребления переходных глаголов / Боброва Г.А. // Вопросы структуры и функционирования русского языка / Боброва Г.А. Томск, 1979. С. 71-79.
13.Болдырева М.М. О сочетаемости, дистрибуции, валентности в синтаксисе / Болдырева М.М. // Вопр. романо-герман. филол.: Учен. зап. М.: Моск. пед. ин-т иностр. яз. им. М.Тореза. 1970. Т.55. С. 12-23.
14.Бондарко А.В. Грамматическая форма и контекст (о понятиях частное значение”, функция грамматической формы” и категориальная ситуация”) // Русский язык. Функционирование грамматических категорий. Текст и контекст: Виноградовские чтения XII XIII / Шведова Н.Ю. М.: Наука, 1984. С. 13-22
15.Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии / Бондарко А.В. Л., 1983. 208 с.
16.Бондарко А.В. Теория морфологических категорий / Бондарко А.В. Л.: Наука, 1976. 255 с.
17.Бондарко А.В. Функциональная лингвистика / Бондарко А.В. Л.: Наука, 1984. 136 с.
18.Бондарчук Н.В. Бинарные оппозиции в системе падежей современного русского языка: автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол.наук: спец. 10.02.01 Русский язык” / Бондарчук Н.В. К., 1987. 24 с.
19.Булыгина Т.В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований / Булыгина Т.В. М.: Наука, 1980. C. 320-355.
20.Вежбицка А. Дело о поверхностном падеже / Вежбицка А. // Новое в зарубежной лингвистике. 1985. - Вып.15. С. 303-340.
21.Великий тлумачний словник сучасної української мови / [авт.-уклад. Бусел Н.Р.] К., 2004. 1140 с.
22.Весела Н.А. Синтаксичні функції називного відмінка іменників і його функціональні еквіваленти (на матеріалі російської і української мов): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.15 „Загальне мовознавство” / Весела Н.А. Донецьк, 2003. 18 с.
23.Виноградов В.В.Русский язык: грамматическое учение о слове / Виноградов В.В. М., Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
24.Вихованець І.Р. Морфологічні і семантичні відмінки // Функціонально-когнітивні вияви граматичних структур: [зб.наук.праць / наук. ред. Вихованець І.Р.] К., 1988. C. 13-17.
25.Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови / Вихованець І.Р. К.: Наукова думка, 1992. 224 с.
26.Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови / Вихованець І.Р. К.: Наукова думка, 1980. 286 с.
27.Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації / Вихованець І.Р. // Мовознавство. 1983. №2. - C. 65-71.
28.Вихованець І.Р. Родовий відмінок: центр чи периферія відмінкової системи? // Лінгвістичні студії: [зб. наук. праць] - Донецьк: ДонНУ. 2001. - Вип.7. С. 10-16.
29.Вихованець І.Р. Родовий чи знахідний відмінок? / Вихованець І.Р. // Культура слова. 1989. - Вип.37. С. 93-95.
30.Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка в сучасній українській літературній мові / Вихованець І.Р. К.: Наукова думка, 1971. 120 с.
31.Вихованець І.Р. Система відмінків української мови / Вихованець І.Р. К.: Наукова думка, 1987. 230 с.
32.Вихованець І.Р. Транспозиція українських відмінкових форм / Вихованець І.Р. // Opera Slavica VIII. 1998. №4. C. 21-26.
33.Вихованець І.Р. Українська відмінкова система у функціонально-категорійному вимірі (Спроба перекласифікації відмінків) / Вихованець І.Р. // Наукові записки Кіровоградського педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Сер.філол. науки (мовознавство). 2001. Вип.31. С. 13-16.
34.Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті / Вихованець І.Р. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
35.Вихованець І.Р. Теоретична морфологія української мови / Вихованець І.Р., Городенська К.Г. К.: Пульсари, 2004. 398 с.
36.Воскобойникова А.В. Синонимия предложно-падежных конструкций в современном русском языке (на материале конструкций со значением места): автореф. дис. на соискание учен. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.01 Русский язык” / Воскобойникова А.В. К., 1989 18 с.
37.Выхованец И.Р. Функциональная типология предлогов и падежей: автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра филол. наук: спец. 10.02.01 Русский язык” / Выхованец И.Р. К., 1983. 48 с.
38.Горб Г.Ф. Русская падежная система как отражение категории статусов предмета: автореф. дис. на соискание учен. степени канд.филол.наук: спец. 10.02.01 Русский язык” / Горб Г.Ф. Бельцы, 1989. 18 с.
39.Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць / Городенська К.Г. К.: Наукова думка, 1991. 191 с.
40.Городенська К.Г. Явища синтаксичної деривації / Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. С. 152-212.
41.Горпинич В.О. Українська морфологія / Горпинич В.О. Дніпропетровськ: ДДУ, 2000. 359 с.
42.Граматика слова і граматика мови: [зб. наук. пр. / наук. ред. Загнітко А.П. та ін.] Донецьк: ДонНУ, 2005. 272 с.
43.Даниленко А.Р. До генетико-функціональної природи родового відмінка в українській мові / Даниленко А.Р. // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. Нова серія. 1994. Т.3. С. 137-154.
44.Джура А.С. Синтаксична транспозиція відмінкових форм (на матеріалі іменникових форм родового відмінка): автореф.дис. на здобуття наук. ступеня канд.філол.наук: спец. 10.02.15 „Загальне мовознавство” / Джура А.С. К., 2000. 17 с.
45.Докулил М.Н. К вопросу о морфологической категории / Докулил М.Н. // Вопросы языкознания. 1967. №6. C. 3-16.
46.Долгов Ю.С. Тип валентности как грамматическая категория в русском языке / Долгов Ю.С. // Рус. языкознание. 1990. Вып. 21. С. 44-49.
47.Дубова О.А. Как дела у падежа? (вопрос типологических изменений в системах падежного формообразования русского и украинского языков) // Проблемы культуры, языка, воспитания: [сб. научн. тр.] Вып.5. Архангельск: Поморский гос. ун-т, 2003. С. 133-140.
48.Дубова О.А. Проблема аналітизації відмінка у функціональному висвітленні (відмінки та прийменниково-відмінкові сполуки) / Дубова О.А. // Вісник Полтавського держ. пед. ун-ту ім. В.Г.Короленко. Сер.філол.науки. Вип.5(19). Полтава, 2001. С. 40-48.
49.Дубова О.А. Синтетизм та аналітизм у морфологічних системах української та російської мов (типологічний аспект): автореф. дис. на здобуття наук. ступеню д-ра філол. наук: спец. 10.02.01 „Українська мова”, 10.02.02 „Російська мова” / Дубова О.А. К., 2004. 32 с.
50.Дубова О.А. Эволюционно-типологическая оценка явлений несклоняемости // Форма, значение и функции единиц языка и речи: материалы докладов международной научной конференции, 16-17 мая 2002 г., Минск. Ч.2 Минск: МГЛУ, 2002. C. 17-19.
51.Дубова О.А. Явище невідмінюваності іменників у типологічному аспекті / Дубова О.А. // Південний архів. Філологічні науки, вип.16. Херсон: Айлант, 2002. C. 165-169.
52.Есперсен О. Философия грамматики / Есперсен О. М.: Изд-во иностр. лит., 1958. 404 с.
53.Загнітко А.П. Актуальні проблеми сучасної української лінгвістики / Загнітко А.П. Дон.: Вид-во Донецького ун-ту, 2002. 45 с.
54.Загнітко А.П. Морфологічні категорії іменника в синтагматиці і парадигматиці / Загнітко А.П. К.: УМК ВО, 1989. 57 с.
55.Загнітко А.П. Основи укранїського теоретичного синтаксису / Загнітко А.П. Горлівка: ГДППМ, 2004. 227 с.
56.Загнітко А.П. Основи функціональної морфології української мови / Загнітко А.П. К.: Вища школа, 1991. 77 с.
57.Загнітко А.П. Система і структура морфологічної категорії сучасної української мови / Загнітко А.П. К., 1993. 340 с.
58.Загнітко А.П. Структура та ієрархія валентних значень дієслова / Загнітко А.П. К.: НМК ВО, 1990 128 с.
59.Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: морфологія / Загнітко А.П. Донецьк, 1996. 437 с.
60.Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: синтаксис / Загнітко А.П. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
61.Загнітко А.П. Теорія сучасного синтаксису / Загнітко А.П. Донецьк.: ДонНУ, 2006. 378 с.
62.Зализняк А.А. О понимании термина «падеж» в лингвистических описаниях // Проблемы грамматического моделирования. М.: Наука, 1973. C. 53-87.
63.Затовканюк М.Л. Словоизменение существительных в восточнославянских языках / Затовканюк М.Л. Praha: Univ.Karlova, 1975. 194 с.
64.Зеленько А. Функціональна лінгвістика у взаємозв’язках з іншими парадигмами // Актуальні проблеми синтаксису: матеріали міжнародної наукової конференції 19-21 жовтня 2006 р., Чернівці / Відп.ред. Вихованець І.Р. та ін. / Чернів.нац. ун-т ім. Юрія Федьковича. Чернівці: Рута, 2006. С. 85-88.
65.Золотова Г. К вопросу о типах падежных значений / Золотова Г. // Русский язык в национальной школе. 1970. №4. C. 88-93.
66.Иванов В.В. Лигвистика третьего тысячелетия: вопросы к будущему / Иванов В.В. М., 2004. 195 с.
67.Кацнельсон С.Д. Заметки о падежной теории Ч.Филлмора / Кацнельсон С.Д. // Вопросы языкознания. 1988. №1. C. 110-117.
68.Кацнельсон С.Д. К понятию типов валентности / Кацнельсон С.Д. // Вопросы языкознания. 1987. - №3. С. 20-32.
69.Кацнельсон С.Д. Типология языка и речевое мышление / Кацнельсон С.Д. Лен.: Наука, 1972. 216 с.
70.Клименко Н.Ф. Категорія відмінка як мотиваційна база словотвірних типів похідних / Клименко Н.Ф. // Sprachliche Wortbildung. Hildesheim. Zürich. New York: Olms, 2007. P. 257-269.
71.Климен