ЛАТИНСЬКОМОВНИЙ ТЕКСТ У ЦЕРКОВНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ КІНЦЯ XVI–XVII СТ. (на матеріалі документації Греко-католицької церкви)

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

На правах рукопису

КОСІЦЬКА ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА

УДК 811.124’04:28(477)"15/16"

ЛАТИНСЬКОМОВНИЙ ТЕКСТ У ЦЕРКОВНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ КІНЦЯ XVIXVII СТ.
(на матеріалі документації Греко-католицької церкви)

10.02.14 класичні мови. Окремі індоєвропейські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Миронова Валентина Миколаївна

КИЇВ 2009

ЗМІСТ

ПЕРЕЛIК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ...5
ВСТУП.. 6
РОЗДІЛ 1. 21
ЛАТИНСЬКА МОВА ЯК ПОСЕРЕДНИК МІЖ ЗАХІДНОЮ ТА СХІДНОЮ ХРИСТИЯНСЬКИМИ КУЛЬТУРАМИ.. 21
1.2. Місце латинської мови в культурному житті України кінця XVIXVIІ ст. 28
1.2.1. Латинська мова у сфері освіти в Україні XVIXVII ст. 29
1.2.2. Латинська мова і українська література в XVIXVIІ ст. 34
1.2.3. Вживання латинської мови в судово-адміністративному апараті 36
1.3. Латинська мова Нового часу та її місце в житті Греко-католицької церкви. 38
1.4. Висновки. 52
РОЗДІЛ 2. 53
ФОНЕТИКО-ОРФОГРАФІЧНІ, МОРФОЛОГІЧНІ ТА ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛАТИНСЬКОМОВНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ 53
2.1. Фонетико-орфографічні особливості латинськомовної документації Греко-католицької церкви. 53
2.1.1. Специфіка використання питомих графем латинської мови в латинськомовній документації Греко-католицької церкви. 53
2.1.2. Особливості відтворення звуків української та польської мов, відсутніх у латині 61
2.1.3. Зміни та взаємозаміна груп приголосних та буквосполучень. 65
2.2. Морфологічні особливості латинськомовної документації Греко-католицької церкви 69
2.2.1. Система іменника. 70
2.2.2. Система прикметника. 74
2.2.3. Система займенника. 83
2.2.4. Система дієслова. 87
2.3. Лексичні особливості латинськомовної документації Греко-католицької церкви 92
2.4. Висновки. 101
РОЗДІЛ 3. 106
СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛАТИНСЬКОМОВНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ.. 106
3.1. Синтаксис відмінків та прийменниково-відмінкові конструкції в латинськомовній документації Греко-католицького походження. 106
3.1.1. Синтаксичні функції відмінків у латинськомовній документації Греко-католицької церкви. 106
3.1.2.1. Прийменниково-відмінкові конструкції при префіксальних дієсловах з семантикою віддалення. 115
3.1.2.2. Особливості вживання деяких прийменників у латинськомовних текстах Греко-католицької церкви. 119
3.2. Синтаксис простого речення. 127
3.2.1. Способи вираження підмета. 128
3.2.2. Способи вираження присудка. 129
3.2.3. Узгодження підмета і присудка. 130
3.2.4. Неповні речення. 131
3.3. Синтаксис складного речення. 132
3.3.1. Складносурядне речення. 132

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дисертаційна робота є першою спробою лінгвістичного аналізу текстів латинськомовної документації Греко-католицької церкви кінця XVIXVIІ ст., проведеного на кількох рівнях: фонетико-орфографічному, морфологічному, синтаксичному та лексичному. Здійснене дослідження мало на меті визначити роль латинської мови як загалом в культурному житті України зазначеного періоду, так і в житті Греко-католицької церкви, а також провести порівняльний аналіз граматики латинської мови, якою створена греко-католицька документація, з граматикою латини класичного періоду та встановити особливості, характерні для мови досліджених текстів. Також латина, використовувана в документації Греко-католицької церкви була зіставлена з латиною інших галузей суспільно-культурного життя України судово-адміністративного апарату, інскрипцій на матеріальних об’єктах, філософських та історіографічних творів, для чого були використані результати досліджень інших науковців. Проведений аналіз дав змогу зробити такі висновки.
1. Загальноєвропейські тенденції та ідеї епохи Відродження були прийняті та знайшли продовження і на теренах України, справивши значний позитивний вплив на розвиток освіти, науки, мистецтва, архітектури. Засвоєння творчих надбань Європи було тісно пов’язане з вивченням та використанням латини, яка охопила майже всі сфери культурно-політичного життя. Давнє перебування України між двома культурними традиціями західною та східною, коли країна водночас була частиною європейського світу у своїх соціальній та політичній структурах і частиною східної, грецько-візантійської, культури за своїми духовними вподобаннями, зумовило прагнення українського народу до гармонійного поєднання цих двох традицій, одним із проявів якого стала Греко-католицька церква.
Мовна ситуація в Католицькій церкві східного обряду була певною мірою відображенням загальноукраїнської мовної ситуації. XVIXVIІ ст. в Україні позначені розширенням вживання латинської мови в різних сферах життя освіті, науці, літературі, судочинстві, діловодстві, латиною послуговувалися і для діалогу із зовнішнім світом. У греко-католицькому середовищі латина посідала важливе місце не тільки в кінці XVIXVIІ ст., а й до першої половини ХХ ст., будучи широко вживаною в церковному житті в канцеляріях, офіційній кореспонденції, приватному листуванні, судах та консисторіях, монастирях, пастирських посланнях та проповідях, богослужбовій та релігійній літературі, богословській освіті та ін.
Розвиток латинської мови в середньовічний період розглядають у контексті вчення про мовні контакти, оскільки лексико-граматичні та фонетико-орфографічні особливості латини на різних територіях значною мірою обумовлені взаємодією з місцевими мовами. Враховуючи особливості мовно-культурної ситуації в Україні XVIXVIІ ст., а також дослідження інших вчених, які виявляють вплив латинської мови на українську на різних мовних рівнях лексичному, морфологічному, синтаксичному, є підстави віднести українсько-латинські мовні контакти в зазначений період до четвертого типу взаємодії мов (за класифікацією С. Семчинського), який характеризується обопільним впливом на різних лінгвістичних рівнях мов, які взаємодіють.
2. Аналіз мовного матеріалу, який подає латинськомовна документація Греко-католицької церкви, виявив у латині інтерференційні зміни, викликані впливом староукраїнської та частково польської мов на різних рівнях.
На фонетико-орфографічному рівні:
1) порівняно з латиною класичної доби набувають більшого поширення літери z, k; введені у VIIIXI ст. графеми w та j також зустрічаються у досліджуваних текстах, причому w використовується досить часто, в той час як вживання j визначається передусім вподобаннями автора, внаслідок чого послідовно зустрічається лише в кількох документах, а в решті випадків спостерігаємо поодинокі написання з j в основному власних назв та імен;
2) у системі голосних наявна неусталеність в написанні i/y (особливо у словах, запозичених з грецької мови), заміна монофтонга дифтонгом або навпаки, написання одного дифтонга замість іншого;
3) зміни у системі приголосних, у групах приголосних та буквосполученнях представлені втратою або немотивованою появою придиховості, взаємозаміною ti/ci, спрощенням при написанні подвоєних літер і появою подвоєння там, де раніше його не було, асиміляцією, спрощенням груп приголосних на межі префіксальної та кореневої морфем;
4) в українському різновиді середньовічної латини не представлені деякі фонетично-орфографічні особливості, характерні для латини Західної Європи. Наявні переважно зміни, що стосуються взаємозаміни елементів, які мали однакову вимову (голосні i/y, дифтонги та монофтонги, буквосполучення ti/ci), а також поява або втрата при написанні тих елементів, які суттєво не впливали на вимову (літера h у словах грецького походження, немотивоване подвоєння приголосних або спрощення подвоєного написання літер). Це можна пояснити тим, що на території України латина існувала поруч з мовою іншої групи, яка не впливала на вивчену в школі латинську фонетику та орфографію (це твердження справедливо для власне латинської лексики), на відміну від країн Західної Європи, особливо тих, де національними мовами були романські, які внаслідок близькості до латини вносили певні елементи власної фонетики та орфографії в латину.
5) найбільше варіантів наявно при передачі слов’янської лексики, що можна пояснити відсутністю на той час чітких норм і правил передачі засобами латинської мови слов’янських слів. Тому в одних випадках автори досліджуваних документів намагалися за допомогою наявних у латині графічних засобів передати звуки рідної мови, а в інших вдавалися до запозичення діакритизованих графем, диграфів і буквосполучень польської мови з метою передачі особливостей фонетичного звучання деяких власних імен, географічних назв та назв певних українських реалій.
На морфологічному рівні:
1) система іменника не зазнала суттєвих змін порівняно з класичною латиною, наявні поодинокі випадки зміни роду або відміни іменників, іменники, запозичені зі староукраїнської мови можуть адаптуватися до системи латинського відмінювання або залишатися у своїй первісній формі, зберігаючи українські закінчення не тільки в називному, а й у непрямих відмінках, і не відмінюватися.
2) характерні ознаки системи прикметника в латинській мові Греко-католицької церкви: не завжди правильне утворення ступенів порівняння прикметників, наявність ступенів порівняння у дієприкметників, вживання підсилювальної частки quam при утворенні найвищого ступеня, поширення препозитивної постановки прикметника, поширення явища субстантивації, представленого переважно випадками часткової субстантивації, часте вживання ступенів порівняння прикметників, що супроводжується змішанням їх значень. В епістолярії звертає на себе увагу надзвичайно велика кількість прикметників у найвищому ступені порівняння з метою висловлення особливої поваги до адресата. Прикметники, запозичені з української мови (в основному утворені від географічних назв, топонімів), адаптуються до латинської системи відмінювання.
3) для системи займенника характерною є взаємозаміна вказівних та означальних займенників під впливом староукраїнської мови, якій не притаманна така велика кількість займенників; наявність особового займенника, який не несе логічного наголосу, в ролі підмета; вживання поруч двох займенників, вказівного та означального. Дієприкметники з відповідним значенням можуть набувати функцій займенника. На відміну від класичної латини, де в узагальненому значенні вживався, як правило, займенник у формі множини, в латинськомовних текстах Греко-католицької церкви під впливом староукраїнської мови в аналогічних випадках трапляється вживання займенників в однині.
4) у системі дієслова спостерігаються спорадичні випадки переходу дієслів з однієї дієвідміни до іншої, наявне не завжди правильне використання основ при утворенні дієслівних форм, неправильне використання або зникнення дієслова esse (бути) в аналітичних формах минулого і майбутнього часу, збільшення кількості дієслів, що можуть мати допоміжне значення. Для системи неособових форм характерними ознаками є: заміна дієприкметників активного стану описовою конструкцією, яка складається з займенника та особової форми дієслова, часте вживання герундія та герундива.
Серед явищ, не згаданих дослідниками латини, вживаної в інших сферах культурного життя України, але характерних для латинськомовної документації Греко-католицької церкви варто відзначити: спорадичні випадки зміни роду або відміни іменників; неправильне утворення ступенів порівняння прикметників, вживання підсилювальної частки quam при утворенні найвищого ступеня, наявність ступенів порівняння у дієприкметників; вживання поруч вказівного або особового та означального займенників; утворення деяких дієслівних форм від неправильних основ, не завжди вірне вживання відмінків герундія.
У той же час у проаналізованих латинськомовних текстах греко-католицького походження не зустрічається вживання підмета, вираженого займенником середнього роду, неузгодженого з іменною частиною присудка; синонімічне вживання дієслів habere та debere також не є характерним для мови дослідженої документації Греко-католицької церкви, на відміну від інших текстів зберігаються класичні характеристики активних дієприкметників теперішнього часу.
На лексичному рівні латинськомовна документація Греко-католицької церкви демонструє значний розвиток лексичної системи, викликаний культурно-історичними умовами та потребою вербального оформлення нових понять та явищ, що з’явилися у суспільстві.
Можна виділити такі основні процеси у створенні лексики, яка функціонувала в латинській мові Греко-католицької церкви к. XVIXVIІ ст.: поява семантичних неологізмів, матеріальні, семантичні запозичення та калькування.
Найбільш сталими є лексичні групи, до яких входять матеріальні запозичення з грецької або давньоєврейської мов, а також кальки, оскільки в XVIXVIІ ст. ці слова були не стільки новотворами, скільки традиційною групою лексики, а кальки, будучи створені на базі латинських елементів і за законами латинської мови, на українських теренах сприймалися як повноправні латинські слова. В українському різновиді пізньосередньовічної латини у кінці XVIXVIІ ст. ця група поповнилася за рахунок слів на позначення реалій тогочасного українського, польського, литовського суспільства, створених на основі латинських елементів.
Серед семантичних неологізмів можна виокремити слова, що позначають поняття загальноцерковного значення, і слова більш вузького вжитку, які не є суто церковною лексикою, однак часто зустрічаються у греко-католицьких латинськомовних текстах.
Серед матеріальних запозичень найчисленнішою групою є запозичення з грецької, менш широко представлені запозичення з української та давньоєврейської мови. Особливістю греко-католицької документації є введення в латинський текст варваризмів транслітерованих староукраїнських слів, які часто супроводжуються перекладом на латину і коментарями.
На синтаксичному рівні:
1) у латинській мові, вживаній в середовищі Греко-католицької церкви яскраво продемонстровані як класичне вживання відмінкових форм та прийменників, так і нововведення, характерні для середньовічної латини XVIXVIІ ст., причому український різновид середньовічної латини виявляє певні особливості порівняно з латиною Західної Європи, деякі тенденції, характерні для західноєвропейського різновиду середньовічної латини, не знайшли відображення на українських теренах (наприклад, вживання прийменника de при префіксальних дієсловах з семантикою віддалення), інші явища, хоча є до певної міри подібними до тих, які наявні у латині Західної Європи, однак проведений аналіз дозволяє пояснити їх впливом саме староукраїнської мови. У проаналізованих текстах частою є заміна відмінкових форм у певній синтаксичній функції на прийменниково-відмінкову конструкцію. Оскільки такий спосіб вираження був більш властивий староукраїнській мові, це знайшло відображення і в латинськомовних текстах греко-католицького походження. Деякі прийменники демонструють появу нових значень, які не були притаманні їм у класичний період розвитку латинської мови, що також значною мірою зумовлено впливом рідної мови авторів текстів. Досить широко представлені зміни в керуванні дієслів, серед основних явищ, які представлені у проаналізованих текстах, наявні: а) заміна одного відмінка іншим у безприйменникових додатків; б) заміна певної відмінкової форми на прийменниково-відмінкову конструкцію; в) заміна одного прийменника іншим у додатках, виражених прийменниково-відмінковою сполукою, що в переважній більшості випадків пояснюється впливом староукраїнської мови.
2) просте речення зберігає способи вираження підмета і присудка, характерні для класичної латини, однак внаслідок контакту зі староукраїнською мовою досить поширеним явищем є вживання у функції підмета особових, вказівних та означальних займенників, які не несуть на собі логічного наголосу, що не було характерним для класичної латини, однак є нормою для староукраїнської мови. З тих самих причин можливий пропуск дієслова-зв’язки у складених іменних присудках;
3) синтаксис складносурядного речення не демонструє значних відхилень від норм класичної латини, оскільки складносурядне речення в латинській і староукраїнській мові є досить подібними;
4) для речень зі з’ясувальною семантикою у досліджених текстах латинськомовної документації Греко-католицької церкви характерні такі риси: а) речення зі сполучниками ut, ne, quominus не мають яскраво виражених змін порівняно з подібними реченнями у класичній латині; у поодиноких випадках наявні відхилення від правила послідовності часів; б) у реченнях зі сполучником quod спостерігається руйнування традиційного вживання часів і способів: наявні численні випадки заміни індикатива на кон’юнктив, неузгодженість у вживанні дійсного та умовного способу у реченнях з однорідними підрядними; в) сполучник quatenus, який у класичній латини мав семантику причини, набуває нових значень, у латинськомовних текстах Греко-католицької церкви він вводить підрядні з’ясувальні речення; г) дещо змінюються моделі підрядних речень після виразів страху і заперечення, у проаналізованих текстах після таких виразів внаслідок синонімічності значень можуть вживатися ті сполучники і конструкції, які є аналогами підрядних додаткових речень зі сполучниками ut, ne (речення зі сполучником quod, accusativus cum infinitivo), що не було характерним для класичної латини;
5) для речень з означальною семантикою однією з характерних особливостей є позиція підрядного речення, яке не може розміщуватися перед головним, перебуваючи або в постпозиції, або в інтерпозиції. Зміни у підрядних означальних реченнях стосуються переважно способу дієслова-присудка: інколи замість очікуваного індикатива вживається кон’юнктив, який не є закономірним за правилами латинської мови класичного періоду;
6) складнопідрядні речення з підрядними мети у проаналізованих текстах мало відрізняються від подібних речень у латинській мові класичного періоду, наявні поодинокі випадки порушення правила послідовності часів; поширюються форми perfectum logicum, що виступає як головний час;
7) підрядні речення причини у латинськомовній документації Греко-католицької церкви можуть вводитися тими самими сполучниками, що й у класичній латині. Можливі всі варіанти розташування підрядних речень: препозитивно, постпозитивно та інтерпозитивно. Вживання індикатива та кон’юнктива у проаналізованих реченнях свідчить про руйнування традиційного вживання способів у підрядних реченнях причини: трапляється немотивована заміна індикатива на кон’юнктив, у реченнях з однорідними підрядними можливе вживання обох способів;
8) серед інноваційних явищ у підрядних наслідкових реченнях можна назвати вживання сполучника quod, а також контактне розташування співвідносного слова і сполучника, що наближає цю конструкцію до українського сполучника «так що»;
9) підрядні речення часу демонструють певні зміни порівняно з аналогічними реченнями у класичній латини. З одного боку, спостерігається скорочення ряду сполучників, які можуть вводити підрядні речення часу, а з іншого, набувають поширення сполучники, що не були так часто вживані в класичній латині, зокрема quando. Також наявне спрощення функціональних можливостей деяких сполучників, наприклад, cum. Є тенденція до руйнування правил використання способів у підрядних реченнях, взаємозаміна індикатива та кон’юнктива є звичним явищем у латині, використовуваній у середовищі Греко-католицької церкви, що є наслідком самого характеру існування латини як мови, вивченої у школі;
10) умовні періоди зазнають певних змін порівняно з класичною латиною. Досить широко вживаються реальний та ірреальний види умовних періодів, натомість потенційні умовні періоди представлені дуже нечисленною групою речень, що викликано впливом староукраїнської мови, умовні речення якої формально близькі до реальних та ірреальних умовних періодів латинської мови, і не так легко адаптуються до форми, притаманної латинському потенційному умовному періоду. Внаслідок різного оформлення умовних речень в латинській та староукраїнській мовах розвинулося досить багато змішаних типів умовних періодів;
11) підрядні допустові речення досить добре зберегли традиційне вживання часів і способів класичної латини, однак певні відхилення наявні у реченнях зі сполучником licet, після якого можуть вживатися не тільки praesens і perfectum, а навіть й imperfectum coniunctivi, також присудок може мати форму індикатива, що не було характерним для латинської мови класичного періоду;
12) питальні речення не демонструють суттєвих відмінностей порівняно з класичною латиною. Інколи спостерігається порушення правила послідовності часів у питальних реченнях з однорідними підрядними;
13) інфінітивні конструкції, будучи загалом добре збереженими, у деяких випадках виявляють певні ознаки занепаду, що зумовлене відсутністю у рідній мові авторів текстів аналогічних конструкцій. Часто інфінітивні звороти замінюються на підрядні речення зі сполучником quod, причому присудок може мати форму як індикатива, так і кон’юнктива. Ще однією особливістю латини, вживаної у середовищі Греко-католицької церкви є вживання звороту accusativus cum infinitivо після дієслів у пасивному стані, чого не передбачали норми класичної латини;
14) зворот аblativus absolutus є досить поширеним, однак звужується спектр можливих значень даної конструкції, найчастіше аblativus absolutus виступає в ролі речення з семантикою способу дії, рідше зустрічаються незалежні конструкції зі значенням обставини часу, умови, допусту. Стилістичними особливостями текстів зумовлена наявність великої кількості сталих зворотів;
15) серед особливостей складнопідрядних речень, які зустрічаються в латинській мові Греко-католицької церкви, але не відзначені дослідниками інших латинськомовних текстів українського походження, можна відзначити: наявність/відсутність певних сполучників та відмінність їх значень у різних текстах; організацію підрядних речень після виразів страху і заперечення; використання умовного способу після часового сполучника dum; вживання переважно реальних та ірреальнх умовних періодів; вживання інфінітивів як теперішнього, так і минулого та майбутнього часу в інфінітивних зворотах. Підрядні означальні речення, підрядні мети, наслідку, місця, а також ускладнені речення є подібними в різних латинськомовних текстах з території України.
Таким чином, проведений аналіз виявив, що український різновид пізньосередньовічної латини із деякими застереженнями все ж таки можна вважати певною єдністю, оскільки, залучивши результати досліджень інших науковців для отримання більш повної характеристики феномену пізньосередньовічної латинської мови в Україні, вдалося виявити низку спільних рис, характерних для фонетики та орфографії, граматики та лексики, які виникли внаслідок впливу на латину староукраїнської та частково польської мов. Має місце цілком закономірне явище, коли на території з більш-менш подібною мовною ситуацією, у різних галузях суспільно-культурного життя створюються пам’ятки, мова яких має досить багато спільних рис, однак чим далі від умовного центру поширення цього явища, тим більше відмінностей наявно у латині, у зв’язку з чим, наприклад, латина в Польщі, внаслідок як територіальної, так і мовної близькості до України, демонструє зміни, частково подібні до тих, які засвідчені в українському різновиді середньовічної латини, а частково не характерні для нього. Ще більше відмінностей наявно у латині Західної Європи, в якій часом спостерігаємо зовсім інші тенденції, що викликано впливом інших мов, що належать до іншої мовної групи.
Однак не можна забувати про те, що специфіка як вивчення, так і функціонування латини в Україні в кінці XVIXVIІ ст., яка була мовою, вивченою у школі і засвоєною шляхом наслідування мови класичних авторів, зумовлювала те, що правильність латини в таких умовах значною мірою залежала від індивідуальних обдарувань мовця, від рівня освіти та якості викладання латини, тому певні особливості як проаналізованої документації Греко-католицької церкви, так і інших латинськомовних текстів українського походження пояснюються саме індивідуальними особливостями їх творців.
Таким чином, проведений аналіз дозволяє ввести в науковий обіг нову інформацію про лінгвістичні особливості латинськомовної документації Греко-католицької церкви, доповнивши тим самим уже наявні в мовознавстві дані про феномен українського різновиду пізньосередньовічної латини кінця XVIXVIІ ст., і може служити основою для подальших досліджень специфіки існування, функціонування та мовних особливостей латини на території України в зазначений період.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Безбородько Н. И. Латынь 17-го века как языковая проблема / Н. И. Безбородько // Вопросы истории и методики преподавания иностранных языков. Днепропетровск, 1972. Вып. 3. С. 36.
Безбородько Н. И. Определительные предложения с оттенками в латинском языке 17-го века (на материале «Метафизического трактата» И. Гизеля) / Н. И. Безбородько // Вопросы истории и методики преподавания иностранных языков. Днепропетровск, 1972. Вып. 3. С. 8089.
Безбородько Н. И. Ученая латынь на Украине / Н. И. Безбородько // Вопросы языкознания. М., 1978. № 6. С. 8592.
Безбородько Н. И. Язык латинских трактатов украинских философов XVII века / Нина Ивановна Безбородько. Днепропетровск, 1972. 137 с.
Белецкий А. А. Принципы этимологических исследований / Андрей Александрович Белецкий. К. : Изд-во КГУ им. Т. Шевченко, 1950. 267 с.
Бенвенист Э. К анализу падежных функций : латинский генетив / Эмиль Бенвенист // Общая лингвистика / под ред. Ю. С. Степанова. М. : Прогресс, 1974. С. 156164.
Бенвенист Э. Логические основы системы предлогов в латинском языке / Эмиль Бенвенист // Общая лингвистика / под ред. Ю. С. Степанова. М. : Прогресс, 1974. С.148155.
Берестейська унія і українська культура XVII ст. : матеріали Третіх «Берестейських Читань» / за ред. Б. Ґудзяка, О. Турія. Львів, 1996. 185 с.
Берестейська унія та внутрішнє життя Церкви в XVII столітті : Матеріали Четвертих «Берестейських Читань» / за ред. Б. Ґудзяка. Львів, 1997. 156 с.
Біла С. Я. Унійні процеси в західних єпархіях Київської митрополії (остання третина ХVІІпочаток ХVІІІ ст.). Історіографія проблеми: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни» / С. Я. Біла. К., 2004. 20 с.

11. Блажейовський Д. Берестейська ре-унія та українська історична доля й недоля / Дмитро Блажейовський. Львів : Каменяр, 1995.

Блумфилд Л. Язык / Леонард Блумфилд. М. : Прогресс, 1968. 608 с.
Бойко Н. В. Латинськомовна інскрипція в Україні кінця XVIпочатку XVIII століть (лексико-граматичний аспект) : дис. канд. філол. наук : 10.02.14 / Бойко Наталія Василівна. К., 2006. 218 с.
Боровский Я. М. Учебник латинского языка [для гуманитарных факультетов университетов] / Я. М. Боровский, А. В. Болдырев [4-е дополн. изд.]. М. : Высшая школа, 1975. 479 с.
Брестская уния 1596 г. и общественно-политическая борьба на Украине и в Белоруссии в конце XVI первой половине XVII в. / [Дмитриев М. В., Заборовский Л. В., Турилов А. А., Флоря Б. Н.]. Ч. 2 : Брестская уния 1596 г. : Исторические последствия события. М. : Индрик, 1999. 197 с.
Бурбело Б. И. Из истории развития конструкций с предлогом à во французском языке : автореф. дисс. на соиск. уч. степени канд. филол. наук / Б. И. Бурбело К., 1955. 18 с.

17. Бурсье Э. Основы романского языкознания / Эдуар Бурсье. М. : Изд-во иностранной литературы, 1952. С. 101102.

Вайнрайх У. Языковые контакты : Состояние и проблемы исследования / Уриель Вайнрайх ; пер. с англ. и коммент. Ю. А. Жлуктенко ; вступ. стат. В. Н. Ярцевой. К. : Вища школа, 1979. 263 с.
Верещагин Е. М. Психолингвистическая проблематика языковых контактов / Е. М. Верещагин // Вопросы языкознания. М. 1967. № 6. С. 122133.
Вихованець І. Р. Граматика української мови : Синтаксис / Іван Романович Вихованець : підр. [для студ. філол. фак. вузів]. К. : Либідь, 1993. 368 с.
Гавранек Б. К проблематике смешения языков / Б. Гавранек // Новое в лингвистике. 1972. Вып. 6. С. 94111.
Гаджиева Н. З. О методах сравнительно-исторического анализа синтаксиса / Н. З. Гаджиева // Вопросы языкознания. 1968. № 3. С. 1930.
Галадза П. Літургічне питання і розвиток богослужінь напередодні Берестейської унії аж до кінця XVII століття / Галадза П. // Берестейська унія та внутрішнє життя Церкви в XVII столітті : матеріали Четвертих «Берестейських читань» / за ред. Б. Ґудзяка, О. Турія. Львів: Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 1997. С. 153.
Голенищев-Кутузов И. Н. Украинский и белорусский гуманизм // Голенищев-Кутузов И. Н. Славянские литературы. Статьи и исследования / Илья Николаевич Голенищев-Кутузов. М. : Художественная литература, 1973. С. 132216.
Горнунг Б. В. К вопросу о типах и формах взаимодействия языков / Б. В. Горнунг // Доклады и сообщения Института языкознания АН СССР. М. : Изд-во АН СССР, 1952. № 2. С. 38.
Гриценко С. П. Латинська мова у мовно-культурному житті України XVIXVII ст. / С. П. Гриценко // Науковий вісник Ізмаїльського педагогічного інституту. Вип. 5. Ізмаїл, 1998. С. 1430.
Гриценко С. П. Лексичний вплив як чинник динаміки структури мови-реципієнта (на матеріалі латинських запозичень українських пам'яток кінця XVIXVII ст.) : дис. канд. філол. наук : 10.02.15 / Гриценко Світлана Павлівна. К., 1999. 290 с.
Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський. К. : Наукова думка, 1991. Т. 6 [Житє економічне, культурне, національне XIVXVII віків]. 680 с.
Грушевський М. С. Культурно-національний рух на Україні в XVIXVII віці // Грушевський М. С. Духовна Україна : збірка творів / Михайло Сергійович Грушевський. К. : Либідь, 1994. 560 с.
Ґудзяк Б. Історія відокремлення: Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії / Б. Ґудзяк // Ковчег : збірник статей з церковної історії. Ч. 1. Львів, 1993. С. 123.
Ґудзяк Б. Криза і реформа. Київська митрополія, Царгородський патріархат і ґенеза Берестейської унії / Борис Ґудзяк ; пер. з англ. М. Габлевич ; ред. пер. О. Турій. Львів : Інститут Історії Церкви Львівської Богословської Академії, 2000. 426 с.
Гурычева М. С. Народная латынь / Марина Сергеевна Гурычева. М. : Изд-во лит. на иностр. языке, 1959. 192 с.
Девото Дж. Латынь после падения Римской империи / Дж. Девото // Современное итальянское языкознание. М., 1971. С. 161186.
Держава, суспільство і Церква в Україні у XVII столітті : матеріали Других «Берестейських Читань» / за ред. Б. Ґудзяка. Львів, 1996. 198 с.
Десницкая А. В. О влиянии нового учения о языке на исследование вопросов сравнительной грамматики индоевропейских языков / А. В. Десницкая // Известия А