СТАНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МОВІ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису
УДК 811.14’01/02

Звонська Леся Леонідівна

СТАНОВЛЕННЯ ПАРАДИГМИ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ
В ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 10.02.14
класичні мови. Окремі індоєвропейські мови

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук

Науковий консультант:
Сенів Михайло Григорович,
доктор філологічних наук, професор

КИЇВ 2007

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ....... 5
ВСТУП .................................................................................................................. 10
РОЗДІЛ 1. ПАРАДИГМА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ЇЇ
СТРУКТУРНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ........................................................ 25
1.1. Категорія часу та категорія темпоральності ................................. 25
1.1.1. Онтологічний та гносеологічний статус категорії часу ........ 25
1.1.2. Ментальна і мовна репрезентація категорії часу ................. 31
1.1.3. Категорія темпоральності ..................................................... 36
1.2. Функціонально-семантичний аспект дослідження
темпоральності ................................................................................ 50
1.2.1. Структура функціонально-семантичного поля темпоральності................................................................................... 50
1.2.2.Значення часових форм і явище транспозиції........................ 56
1.2.3. Діахронний аспект дослідження категорії темпоральності 67
1.3. Категорія темпоральності в давньогрецькій мові ....................... 70
1.3.1. Система часових форм індикатива ..................................... 70
1.3.2. Значення часів у кон’юнктиві, оптативі, імперативі..........84
1.3.3. Відносно-часове значення дієприкметника та інфінітива 89
1.3.4. Лексико-граматичні засоби вираження часових
відношень ............................................................................ 94
Висновки до 1 розділу ....................................................................................... 103
РОЗДІЛ 2. ДИНАМІКА РОЗВИТКУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ПРЕЗЕНТНОСТІ В ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МОВІ ......................................................... 107
2.1. Розвиток функціонально-семантичного навантаження форм
презенса .........................................................................................107
2.2. Характеристика конституентів функціонально-семантичного
поля презентності ....................................................................... 115
2.2.1. Praesens durativum................................................................ 115
2.2.2. Praesens iterativum ............................................................... 120
2.2.3. Praesens de conatu ................................................................ 130
2.2.4. Perfectum-praesens ............................................................... 131
2.2.5. Aoristus-praesens (tragicus) ................................................. 137
2.3. Функціональна семантика темпоральної парадигми
презентності у діахронії ............................................................. 140
Висновки до 2 розділу ....................................................................................... 146
РОЗДІЛ 3. ДИНАМІКА РОЗВИТКУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ
ПРЕТЕРИТАЛЬНОСТІ В ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МОВІ ................ 149
3.1. Функціонально-семантичний потенціал конституентів
роз’єднано-претеритального темпорального плану ................. 153
3.1.1. Роз’єднано-претеритальні форми імперфекта ................. 158
3.1.2. Функціонально-семантичне навантаження форм аориста.
Роз’єднано-претеритальні форми аориста ........................ 192
3.1.3. Роз’єднано-претеритальні форми перфекта .................... 216
3.1.4. Функціонально-семантичне навантаження форм
плюсквамперфекта ............................................................. 220
3.1.5. Praesens historicum ............................................................. 227
3.2. Функціонально-семантичний потенціал конституентів
з’єднано-претеритального темпорального плану ..................... 235
3.2.1. Функціонально-семантичне навантаження форм
перфекта .............................................................................. 237
3.2.2. З’єднано-претеритальні форми імперфекта ..................... 253
3.2.3. З’єднано-претеритальні форми аориста ........................... 255
3.2.4. Praesens-perfectum .............................................................. 263
3.3. Функціональна семантика темпоральної парадигми
претеритальності у діахронії ....................................................... 269

Висновки до 3 розділу ....................................................................................... 274

РОЗДІЛ 4. ДИНАМІКА РОЗВИТКУ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ФУТУРАЛЬНОСТІ В ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МОВІ ....................... 278
4.1. Функціонально-семантичний потенціал форм футурума ........ 278
4.1.1 Семантична еволюція граматичних форм футуральності .... 281
4.1.2. Модальне навантаження футуральних форм ................. 289
4.1.3. Перифрастичні звороти на позначення футуральності 297
4.2. Функціонально-семантичний потенціал конституентів
роз’єднано-футурального темпорального плану ...................... 304
4.2.1. Futurum prospectivum ....................................................... 305
4.2.2. Futurum iterativum ............................................................. 309
4.3. Функціонально-семантичний потенціал конституентів
з’єднано-футурального темпорального плану .......................... 313
4.3.1. Praesens-futurum ................................................................ 315
4.3.2. Perfectum-futurum ............................................................. 324
4.3.3. Aoristus-futurum ................................................................ 327
4.4. Функціональна семантика темпоральної парадигми
футуральності у діахронії ......................................................... 331
Висновки до 4 розділу ....................................................................................... 340
РОЗДІЛ 5. ПАНТЕМПОРАЛЬНІ ТА АТЕМПОРАЛЬНІ ЧАСОВІ ФОРМИ
В ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МОВІ .............................................................. 343
5.1. Пантемпоральні та атемпоральні форми презенса .................... 349
5.2. Пантемпоральні та атемпоральні форми імперфекта ................ 354
5.3. Пантемпоральні та атемпоральні форми аориста ...................... 358
5.4. Пантемпоральні та атемпоральні форми перфекта ................... 364

5.5. Пантемпоральні та атемпоральні форми футурума ................... 366
Висновки до 5 розділу ....................................................................................... 369
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ................................................................................... 372
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ........................................................... 378

ВСТУП
Визначальною тенденцією сучасної лінгвістики є її спрямованість на вивчення проблем не лише функціонування, а й розвитку мовних одиниць та онтологічних і гносеологічних особливостей семантичних категорій. Дослідження мовних структур як засобів репрезентації базисних знань про світ у першу чергу стосується архетипних, універсальних понять картини світу, таких як категорія часу. Аналіз мовної референції феномену часу усвідомлюється нами як можливість спостереження за пізнавальними процесами, пов’язаними із сприйняттям носіями мови часових характеристик та вимірів буття.
Граматичні форми, пов’язані з вираженням значення часу, як відомо, не збігаються в системах різних мов за своїм категоріальним значенням, перебувають у різних взаємостосунках з іншими формами, різняться місцем у системі та відношенням до інших категоріальних структур. Взаємодія людини з об’єктивним часом у плані мовного вираження його ознак особливо яскраво простежується у давньогрецькій мові, тому нам видається доцільним звернутися до аналізу розвитку граматичних засобів вираження часу та мовної стратегії відображення континуально-дискретних характеристик феномену часу носіями цієї мови.
В останні десятиліття окремі явища класичних мов у діахронному аспекті були предметом порівняльно-історичних досліджень таких учених, як Я.Сафаревич [205], Й.М.Тронський [239-240], М.М.Славятинська [217-219], І.А.Перельмутер [187-188], М.М.Казанський [124-125], С.Я.Шарипкін [254-255], В.П.Нерознак [175-176], Ф.О.Нікітіна [178], Ю.Л.Мосенкіс [169-171], Ж.Дюгу [354] та ін.; лексико-граматична специфіка вираження часових відношень у латинській мові спеціально розглядалася М.Г.Сенівим [207-208]. Проте попри численні дослідження грецької мови щодо формально-граматичних, історичних чи діалектних мовних явищ, їх функціональний та когнітивний аспект і до сьогодні залишається мало розробленим навіть у межах окремих категорій.
Упродовж останнього часу вітчизняні й зарубіжні вчені в галузі класичних мов (В.Д.Шинкарук [261, с. 90], М.М.Казанський [125, с. 110]) не раз наголошували на необхідності застосування здобутків сучасного мовознавства у класичній філології, яка в багатьох аспектах відстає від сучасного наукового рівня лінгвістики. Давньогрецька мова, яка привертала до себе пильну увагу в часи інтенсивних порівняльно-історичних досліджень, сьогодні опинилася на периферії лінгвістичних пошуків, коли сучасні мови стали предметом дослідження у плані співвідношення форми і змісту мовних явищ, функціональної й когнітивної лінгвістики, етнолінгвістики.
Незважаючи на опрацьованість багатьох питань, що стосуються функціонального діапазону часових форм на матеріалі різних мов та антропоцентричного підходу до відображення навколишнього світу, на сьогодні немає дослідження, яке б систематизувало явища розвитку семантичної категорії темпоральності в давньогрецькій мові для розкриття еволюції мовного відтворення часових зв’язків дійсності та її кореляції з розвитком пізнання носіями мови характеристик феномену часу.
У сучасній лінгвістиці проводилися дослідження категорії темпоральності у взаємозв’язку з іншими категоріями, зокрема аспектуальності [426, 566, 409-412, 318, 569-570]. Дослідження категорії часу і виду в різні періоди та в різних діалектах грецької мови розглядалася у роботах таких авторів, як М.М.Славятинська [215, 218-220], І.А.Перельмутер [188], В.Лейнік [441], В.В.Гудвін [376-377], Н.К.Вілкінсон [600], B.Ньютон [482-483], A.Харст [414], К.Л.МакКай [461-467], E.Ріккетс [513].
Співвідношення категорій темпоральності і модальності були об’єктом наукового аналізу в різноаспектних дослідженнях: як явище системного характеру в працях Ю.С.Масловa [156-159], І.Р.Буніятової [50], O.Далa [339-340], C.Дженнарі [369], в аспекті дискурсу В.Д.Шинкарука [260-261], М.В.Всеволодової [64-65], К.Дорфмюллер-Карпузи [348-349], Н.Б.Телайна [569], в наратології С.Фляйшмана [359-360], М.Галбрайт [366], П.Рікауера [514], Д.Шифріна [534], E.M.Сегала [541], безпосередньо в елліністичних студіях О.Cемереньї [563], Г.Сейле [542], С.М.Сікінга [545-548], A.Ріксбарона [516-522].
Основним принципом побудови функціональної парадигми семантичних категорій кожної мови є моделювання функціонально-семантичних полів даної мови не лише в синхронному, а й діахронному аспекті. Принципи моделювання функціонально-семантичного поля, категоріальне визначення центральних і периферійних явищ та проблема специфічного співвідношення між ними досліджувалися у вітчизняному та зарубіжному мовознавстві Т.В.Булигіною [45-48], Г.С.Щуром [264-265], Ф.Данешем [83, 341], Й.Трайєром [579], Р.Гобергом [404], C.Стернбергом [560]. Системні явища в мові розглядалися М.М.Гухман [73-74], В.Г.Адмонi [4-6], М.М.Маковським [153], E.Бартоном [302], Ю.І.Кисленком [131] та іншими дослідниками, що дозволило визначити критерії системного підходу сучасного мовознавства до пояснення мовних явищ як в аспекті синхронії, так і діахронії й сформулювати теоретичні засади визначення внутрішньої організації та розвитку парадигми темпоральності в давньогрецькій мові.
На сьогоднішній день існує низка фундаментальних праць з проблем функціональної лінгвістики О.В.Бондарка [29-42], Б.А.Абрамовa [1-2], В.Г.Адмоні [3-8], В.Б.Кашкіна [129-130], Ю.О.Пупинінa [197], І.Р.Вихованця [57-58], А.П.Загнітка [84], М.Й.Ольсена [488-489], Ф.Р.Палмера [491-492], A.Ріксбарона [521], С.A.Томпсона [571] та ін. Спираючись на сучасні вітчизняні та зарубіжні фундаментальні праці з функціональної лінгвістики, ми використовуємо функціональний підхід як засіб доступу до пізнання ментальних процесів, і тим самим наближаємося до пізнання феноменів буття.
Як зазначає один з основоположників функціональної граматики О.В.Бондарко, парадигма універсальних функціональних зв’язків мовної системи не може бути повноцінно і всеохопно представлена на матеріалі однієї мови, не може бути механічно перенесеною на граматичну систему іншої мови, а крім того вузько-синхронічний аспект значно зменшує концептуально-теоретичну значущість і практичний узус цієї парадигми” [236, с. 58]. Тому одним з основних методологічних принципів вивчення будь-яких явищ, у тому числі й мовних феноменів, є принцип діахронного дослідження. Без розгляду системних явищ у процесі їх становлення і розвитку неможливо адекватно й повноцінно пояснити внутрішній механізм їх функціонування, співвідношення макро- і мікроелементів, їх діалектичної єдності і протиставлень.
Дослідження динаміки діахронних змін функціонально-семантичного навантаження мовного складника парадигми темпоральності давньогрецької мови є актуальним не лише для елліністики, а й для індоєвропейського мовознавства в цілому. Саме за матеріалами дослідження давніх мов і давньогрецької мови зокрема можна отримати цінні дані про природу цих процесів в інших мовах. В.Г.Адмоні вказує на те, що факти давньогрецької мови можуть отримувати більш точне висвітлення з позицій функціональної лінгвістики, а з іншого боку, давньогрецька мова може поставити перед функціональною лінгвістикою ряд проблем” [3, с. 5].
Мова відтворює реальну та уявну дійсність, яка якісно й кількісно об’єктивно і суб’єктивно багатоманітна. Полісемантичність та поліфункціональність лексико-граматичних явищ полягає в численності й різноманітності референцій, що виникають завдяки нескінченності самої дійсності, безконечності варіантів її сприйняття й вираження. Тому проблематика нашого дослідження також входить до кола сучасних лінгвістичних досліджень, спрямованих на вивчення процесів і закономірностей вираження мовної картини світу, таких її базисних універсальних понять як категорія часу, а також виявлення відмінностей світобачення у мовних носіїв. Ідеї етноспецифіки мовних картин світу розроблялися у працях О.С.Кубрякової [143], А.Вежбицької [55, 56], С.С.Беркнера [23], О.С.Яковлєвої [270], Н.В.Слухай [221], І.О.Голубовської [67].
Давньогрецька мова з цього погляду становить особливий науковий інтерес, адже вона була першою в історії Європи високорозвиненою мовою літератури та науки. Свого часу ще М.Я.Марр висловив думку про плідність пошуків кореляцій між особливостями давньогрецької мови і оригінальністю давньогрецької філософії [171, c. 4]. О.С.Широков убачав зв’язки між алфавітним грецьким письмом та атомістикою грецької філософії [171, c. 5]. Для менталітету стародавніх греків була характерною пріоритетність об’єктивного буття над усілякими суб’єктивними, формально-граматичними чи формально-логічними конструкціями. Грецька філософія та мистецтво подають нам наддостатню кількість прикладів-доказів цього твердження, показуючи домінування об’єктивної реальності над її суб’єктивно відтворюваною схемою не тільки в уяві кожного індивідуума, а й на узагальнено-поняттєвому рівні.
Таким чином, відсутність цілісної картини історичних змін у характері взаємозв’язків, процесів розвитку та особливостей функціонування граматичних засобів вираження часових відношень у різні періоди давньогрецької мови, а також їх аналізу з точки зору розвитку пізнання носіями мови та відображення в мові характеристик феномену часу зумовлює потребу нашого дослідження. Використовуючи функціональний підхід як засіб доступу до ментальних процесів та виходячи з існування певного співвідношення поміж когнітивними й мовними структурами, ми спробували простежити інтерпретацію одного з базисних понять дійсності категорії часу носіями цієї мови.
Актуальність нашого дослідження зумовлюється насамперед його спрямованістю на систематизацію й типологічну інтерпретацію фактів розвитку семантики часових форм з точки зору мовної репрезентації когнітивного змісту семантичної категорії темпоральності. Потреба розглянути становлення парадигми темпоральності як результат розвитку мовної референції часу відповідно до пізнання його дискретно-континуальних характеристик носіями давньогрецької мови й визначає актуальність цієї дисертаційної роботи. Дослідження функціонально-семантичних закономірностей та динаміки діахронних змін категорії темпоральності в давньогрецькій мові є вкрай важливим для вивчення процесів та закономірностей розвитку цієї категорії й в інших індоєвропейських мовах, оскільки її становлення, еволюція та перспектива розвитку найяскравіше простежується в давніх мовах. Досліджувана нами проблематика пов’язана також з вирішенням актуальних для сучасного мовознавства питань, що стосуються аналізу мовних структур як засобів репрезентації знань про базисні, універсальні поняття картини світу, такі як категорія часу, а також визначення відмінностей у світобаченні носіїв різних мов.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана у межах комплексної наукової теми Актуальні проблеми філології” (номер державної реєстрації 02 БФ 004-01), що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Мета роботи полягає в тому, щоб розглянути розвиток граматичних засобів референції часу як еволюцію мовної стратегії відображення характеристик феномена часу крізь призму перцептивно-ментального образу часу в свідомості носіїв давньогрецької мови. Досягненню поставленої мети підпорядковані основні завдання роботи:
1) розглянути онтологічний і гносеологічний статус категорії часу та категорії темпоральності;
2) визначити ментально-когнітивну специфіку відображення об’єктивних часових універсалій та особливості їх втілення в мовному матеріалі давньогрецької мови;
3) простежити становлення та динаміку розвитку граматичних засобів репрезентації часових відношень у давньогрецькій мови від архаїки до їх фіксації й стабілізації у класичний період;
4) описати особливості семантики та функціонування часових форм у діахронному аспекті;
5) встановити частоту вживання функціонально-семантичних різновидів кожної часової форми в діахронії;
6) з’ясувати особливості транспозиції часових форм та інтеграційних процесів в системі граматичних засобів різних часових планів;
7) визначити зміни і характер еволюції семантики форм, які є репрезентантами синкретичних часових планів претеритальності, презентності та футуральності;
8) проаналізувати динаміку розвитку складників роз’єднаних та з’єднаних сегментів часових планів претеритальності та футуральності;
9) виявити специфіку функціонально-граматичних пан- та атемпоральних часових форм;
10) співвіднести закономірності мовного відображення континуально-дискретних характеристик феномену часу з розвитком пізнання носіями давньогрецької мови універсальних часових відношень дійсності.
Об’єктом дослідження є граматичні засоби референції часу парадигми темпоральності в давньогрецькій мові.
Предмет дослідження становлять функціонально-семантичні особливості граматичних засобів референції часу прозових і поетичних текстах, що охоплюють діапазон розвитку давньогрецької мови від архаїчної до класичної доби включно.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на твердженні про те, що парадигма темпоральності система засобів відображення часових зв’язків дійсності та характеристик абстрактного феномену часу репрезентується категорією темпоральності, тому припускається, що зміни, які відбуваються в її онтологічному ядрі відображають еволюцію мовної стратегії часової параметризації і є результатом розвитку синтезованого досвіду пізнання континуально-дискретних характеристик часу носіями давньогрецької мови.
У роботі досліджувався мовний матеріал історичного зрізу глибиною понад 400 років. Джерелами дослідження є різнодіалектний різножанровий матеріал грецьких літературних пам’яток VIII пер. пол. IV ст. до н.е. Обраний період відзначається значною динамікою як формально-граматичного, так і функціонально-семантичного розвитку граматичної категорії часу.
Першоджерелами послужили майже всі із збережених 115 різножанрових прозових і поетичних давньогрецьких творів VIII пер. пол. IV ст. до н.е., що дало змогу якнайповніше простежити розвиток функціонально-семантичних різновидів часових форм (обсяг вибірки понад 60 тис. словоформ).
Архаїчний період (VIII ст.) представлений творами Гомера. Розвиток категорії темпоральності впродовж VII ст. простежується на матеріалі різнодіалектних творів Гесіода, Калліна, Тіртея, Алкмана, Архілоха, Сапфо, Стесіхора (межа VII VI ст.). Період VI ст. досліджувався на матеріалі текстів творів Алкея, Ксенофана, Солона, Мімнерма, Семоніда, Анакреона, Івіка, Феогніда, Гіппонакта, Геракліта (межа VI V ст.). Тексти класичної доби (V пер. пол. IV ст.) представлені різнодіалектними різножанровими пам’ятками. Аналізувалися поетичні твори Бакхіліда, Піндара, історична проза Геродота, Фукідіда, Ксенофонта. Опрацьовані риторичні і філософські твори, де максимально проявляються логічні можливості та інтелектуальне навантаження мови; це промови Демосфена, Ісократа, Есхіна, Антифонта, Лісія, Антисфена, Ісея, Андокіда, діалоги Платона, поеми Емпедокла. Антична драма (Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан) залучена як джерело дослідження впливу суб’єктивно-експресивних чинників, згортання періодів, імплікування складників.
Мета і завдання роботи зумовили використання комплексної методики дослідження, яке здійснювалося з позицій системного підходу до мови як складного динамічного утворення. У процесі дослідження використовувався описовий метод як засіб інвентаризації і класифікації часових форм з поясненням особливостей їх функціонування на певних історичних зрізах; широко застосовувалися контекстуальний та функціонально-семантичний аналіз. Оскільки повне розкриття процесів історичних змін у мові можливе лише на підставі порівняння різних етапів її розвитку, дослідження було проведено шляхом поєднання синхронного і діахронного аналізів. Для отримання об’єктивних даних частотності вживання часових форм у досліджуваних текстах залучалися статистичні методи (коефіцієнт варіації, критерії Стьюдента, хі-квадрат та Х).
Наукова новизна дослідження полягає насамперед у тому, що воно є першою у вітчизняному мовознавстві спробою ґрунтовного висвітлення та комплексного аналізу парадигми темпоральності давньогрецької мови, зокрема еволюції структури, семантики, функціонування граматичних засобів категорії темпоральності. Нами вперше проведено діахронне дослідження синкретичних часових планів презентності, претеритальності, футуральності, яке дозволило з’ясувати, що взаємовідношення поміж конституентами з’єднаних та роз’єднаних сегментів цих планів засвідчують зміни в мовній референції часу та тенденцію до відображення дискретних характеристик феномену часу носіями давньогрецької мови. Теретична новизна дослідження полягає в тому, що за результатами досліджень особливостей функціонування та напрямів еволюції граматичних засобів вираження часу впродовж розвитку давньогрецької мови від архаїчної до класичної доби виявлено, що зміни парадигми темпоральності давньогрецької мови є результатом розвитку засобів мовної референції часу у відповідності з процесом пізнання носіями цієї мови його континуально-дискретних характеристик.
Теоретичне значення дослідження визначається тим, що воно становить певний внесок у вирішення актуальних питань функціональної лінгвістики, когнітивної лінгвістики та етнолінгвістики. Наукові спостереження над динамікою та механізмами розвитку граматичних засобів вираження часових відношень є подальшим розвитком теорії функціонально-семантичного поля в діахронному зрізі. Діахронне вивчення парадигми темпоральності в давньогрецькій мові дає змогу екстраполювання для дослідження розвитку засобів темпорального дейксису й в інших індоєвропейських мовах. Опрацьовані в дисертації принципи і дані аналізу еволюції референції часу в давньогрецькій мові дозволяють виявити етноспецифічні закономірності розвитку пізнання носіями цієї мови характеристик феномену часу. Теоретичні узагальнення роботи є перспективними для дослідження проблеми співвідношення мисленнєвих систем з мовною картиною світу, виявлення відмінностей у світобаченні носіїв різних мов.
Практичне значення роботи полягає у використанні її результатів при викладанні теоретичної граматики давньогрецької мови, давньогрецької діалектології, історії грецької мови, внутрішньої структури класичних мов, а також зіставного мовознавства, зіставної граматики класичних мов, у практичному курсі герменевтики творів давньогрецьких авторів.
Лінгводидактичне опрацювання даних розвитку давньогрецької мови знайшли своє втілення в створеному автором підручнику Історія грецької мови”, який має гриф МОН України, методичних розробках та програмах з елліністичних курсів для студентів, магістрів та здобувачів наукових ступенів зі спеціальності Класична філологія” Київського національного університету імені Тараса Шевченка та спеціальності Переклад. Новогрецька мова” Київського національного лінгвістичного університету.
На захист виносяться такі положення:
1. Відображення часових зв’язків об’єктивної дійсності та природи часу репрезентовано в мовних структурах, і зміни, які відбуваються в системі граматичних засобів часової референції відображають результати розвитку мовної стратегії часової параметризації та еволюці

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Наше дослідження було спрямоване на аналіз розвитку парадигми темпоральності в давньогрецькій мові як системи засобів часової референції та еволюції стратегії часової параметризації носіїв цієї мови. Організуючою системою відображення природи часу як феномену буття в різних формах існування давньогрецької мови є категорія темпоральності. Оскільки мовна референція часу змінюється залежно від ментально-сенситивного сприйняття, онтологічних та гносеологічних уявлень мовців про фізичний час, категорія темпоральності є етнолінгвістичним явищем історичного характеру.
Результати наших спостережень засвідчили, що мовна репрезентація феномену часу в давньогрецькій мові значною мірою ґрунтується на хронотопології античного світу: переважання сприйняття часу як універсального континууму в архаїчний період та референція його як результату усвідомлення носіями мови його дискретних характеристик у класичний період.
Діахронне дослідження парадигми темпоральності в давньогрецькій мові продемонструвало різні зміни та загальну мовну направленість у граматичному відтворенні часових відношень та функціонально-семантичному діапазоні граматичних засобів референції часу. Процеси формування та стабілізації граматичних засобів категорії темпоральності демонструють лабільність розвитку, іноді різнонаправлені тенденції на проміжних часових зрізах (період VII-VI ст.), що додатково засвідчує перебування на етапі становлення, а не усталеності.
Реалійно детермінована часова дискретність передбачає відповідну мовну репрезентацію. Врахування континуальності та дискретності часу як референта категорії темпоральності, ментальної специфіки відображення об’єктивних часових універсалій та їх втілення в мовному матеріалі давньогрецької мови дозволили розширити традиційний трихотомічний часовий розподіл на пентатомічний із синкретичних часових планів з диференціацією їх темпоральних параметрів: роз’єднано- та з’єднано-претеритальний, презентний, з’єднано- та роз’єднано-футуральний). Використовуючи пентатомічну модель часового простору, можна визначити приналежність часових форм до роз’єднаних або з’єднаних сегментів претеритального, презентного та футурального планів і тим самим з’ясувати їх задіянність у референції континуально-дискретних характеристик феномену часу.
Визначено, що парадигматично-категоріальний статус часових форм і відповідної смислової універсальної сутності обумовлений механізмом відображення часу носіями мови на основі синтезованого досвіду пізнання його континуально-дискретних характеристик; функціонально-семантичний діапазон кожної з часових форм, їх участь у референції синкретичних часових планів змінюються в процесі історичного розвитку грецької мови. Кореляція закономірностей мовного відображення характеристик феномену часу з розвитком пізнання носіями давньогрецької мови універсальних часових відношень дійсності є феноменом історичного характеру.
Дослідження процесів розвитку функціональної семантики часових форм дозволили створити цілісну картину розвитку граматичних засобів часової референції, подати функціонально-семантичну характеристику кожної часової форми, визначити характер основних та неосновних функцій певної часової форми, діахронної динаміки їх розвитку та співвідношення з розвитком пізнання носіями давньогрецької мови універсальних часових відношень дійсності.
Семантичним ядром категорії темпоральності і центром граматичних відношень вираження часу в давньогрецькій мові є форми індикатива; часові форми інших способів (кон’юнктива, оптатива й імператива) мають пріоритетно видове значення при переважно футуральному скеруванні дії. Форми verborum infinitorum, конструкції в їх складі, часові форми системи гіпотаксису, лексико-граматичні засоби вираження часових відношень пов’язані з семантикою таксису та мають відносно-часове значення.
Упродовж досліджуваного періоду семантична еволюція граматичних форм призвела до функціонально-семантичного розмежування в системі темпоральної опозиції часових форм та чіткішого оформлення категоріального змісту граматичних часових форм.
Аналіз розвитку парадигми темпоральності підтверджує, що функціонально-семантичний діапазон часових форм на кожному синхронному зрізі та в діахронії репрезентує організацію в давньогрецькій мові базових часових планів, які вони моделюють: претеритальності, презентності і футуральності в їх з’єднанні та роз’єднанні; особливості взаємодії та зміни характеру зв’язків поміж центральними і периферійними компонентами планів претеритальності, презентності, футуральності також мають діахронний характер.
У структурі плану презентності при кількісно доволі однотипній моделі ядра спостерігається зовсім не гомогенне функціонально-семантичне наповнення периферійних зон. Діахронний аналіз засвідчив різке зменшення питомої ваги (з 25% до 13%) параядерного в архаїчну добу компонента форм perfectum-praesens з перетворенням його у класичну добу на периферійну модель. У цілому тенденція оформлення функціонально-граматичної диференціації часових форм, чіткішої категоризації їх темпоральної семантики з розширенням сприйняття феномену часу не лише як безперервного, а й перервного все більше звужує сферу вживання тих самих форм дієслова як у презентному, так і претеритальному значенні. Збільшення ужитку граматичних форм презенса для часової конкретизації та локалізації у сфері теперішнього підтверджує й збільшення маси ядра функціонально-семантичного поля презентності, яке становлять форми презенса (з 73% у VIII ст. до 85% у V ст.).
Процеси функціонально-семантичної еволюції граматичних засобів плану претеритальності демонструють еквівалентний перерозподіл своїх ядерних складників (імперфект, аорист), що свідчить про компенсаторні можливості системи мови, синергетику її функціонально-семантичних засобів для передачі відповідної часової характеристики. Периферія плану претеритальності в процесі історичного розвитку зазнала значних змін. На відміну від стартового періоду досліджуваного матеріалу (VIII ст.), коли не зафіксовано форм praesens historicum, у фінальну добу (пер. пол. IV ст.) вони складають доволі відчутну частку периферійних моделей. Натомість питома вага perfectum historicum відчутно зменшується (з 8% до 3%), що пов’язано із семантичною еволюцією перфектних форм, закріпленням у класичну добу їх функціонально-семантичної специфіки з акцентом на результативності в теперішньому.
У межах плану футуральності відзначається зменшення частки ядра (з 74% у VIII cт. до 60% у V ст.) і збільшення сумарної питомої ваги складників периферії. Звуження і темпоральна конкретизація семантики перфекта як претеритально-презентної часової моделі призводить до вивільнення граматичних форм перфекта від футурального функціонально-семантичного навантаження. Збільшення вживання презентних та аористних форм у футуральному значенні свідчить про потребу видової експлікації футуральних основ.
Стабільність ужитку все- та позачасових моделей, їх аспектуальне значення підтверджує тезу про витоки темпорально абстрагованого значення з того періоду розвитку праіндоєвропейської мови, коли дієслівні основи мали лише видові характеристики. Участь практично всіх граматичних часових форм у цій функціональній сфері також підтверджують думку про зв’язок позачасової семантики з нечасовим значенням дієслівних основ. Додатковим доказом на підтвердження цього положення є те, що механізм транспозиції використовує первісну часову невизначеність дієслівних основ, а транспоноване використання часових форм у давньогрецькій мові ґрунтується на видовому протиставленні, а тому також має своїми витоками праіндоєвропейський мовний стан видової опозитивності та часової індиферентності дієслівних основ.
Загальні процеси функціонально-семантичного розвитку категорії темпоральності в давньогрецькій мові свідчать про тенденцію до сприйняття феномену часу в єдності його безперервності і перервності. Якщо домінуючими граматичними репрезентантами міфологічного уявлення аморфного часу в архаїчну добу виступали форми презенса та аориста, то у класичну добу часова референція набуває більшої відповідності характеристикам категорії часу.
Поняття з’єднання та роз’єднання часових планів тісно пов’язане з поняттями часового континууму та часової дискретності. Спостереження за функціонально-семантичним розвитком конституентів часових планів у давньогрецькій мові виявило певний ізоморфізм: зменшення з’єднаного сегменту як у плану претеритальності (з 26% у VIII ст. до 17% у V cт.), так і футуральності (відповідно з 56% до 54%). Динаміка змін з’єднаних та роз’єднаних сегментів плану футуральності не є настільки показовою, що залежить від специфіки сфери майбутнього та семи майбуття, яке в свідомості людини невід’ємнe від теперішнього.
Збільшення обсягу відмежованого часового складника свідчить про те, що в міру усвідомлення носіями давньогрецької мови розподільності часу, збільшуються можливості мовного відтворення дискретності часу. Розщеплення часового континууму, розмежування часових планів свідчить, що мовна репрезентація діалектичної єдності безперервності і перервності часу набуває таким чином чіткіших форм. Таким чином, для давньогрецької мови класичного періоду порівняно з архаїчним періодом визначальними є чіткіша категоризація часових форм та переважання функціонально-семантичних їх різновидів, які належать до роз’єднаних сегментів часових планів претеритальності та футуральності, для точнішої передачі дискретних характеристик часу.
Функціональний аспект дослідження категорії темпоральності як засіб доступу до пізнання ментальних та когнітивних процесів засвідчив, що зміни, які відбуваються в парадигмі темпоральності давньогрецької мови відображають результати розвитку пізнання її носіями характеристик феномену часу. У цілому часова параметризація та її кореляції з етноментальним розвитком пізнання однієї з базових категорій буття категорії часу онтологічно і епістемологічно виступає змінною категорією, яка зазнає еволюції разом із зміною людських уявлень про часові відношення та виміри світобудови.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов Б.А. О функциях, изофункциях, функциональном подходе и функциональной грамматике // Проблемы функциональной грамматики / Ред. В.Н. Ярцева. - М.: Наука, 1985. - С. 77-87.
2. Абрамов Б.А. Синтаксические потенции глагола (в сопоставлении с потенциями других частей речи) //Филологические науки. 1966. - №3. - С. 34-44.
3. Адмони В.Г. Грамматический строй как система построения и общая теория грамматики. - Л.: Наука, 1988. - 238 с.
4. Адмони В.Г. О многоаспектно-доминантном подходе к грамматическому строю // Вопросы языкознания. - 1961. - №2. - С. 42-52.
5. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. - М.-Л.: Наука, 1964. - 106 с.
6. Адмони В.Г. Статус обобщенного грамматического значения в системе языка // Вопросы языкознания. - 1975. - №1. - С. 39-54.
7. Адмони В.Г. Структура грамматического значения и его статус в системе языка // Структура предложения и словосочетания в индоевропейских языках. - Л.: Наука, 1979. - С. 6-36.
8. Адмони В.Г. Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. - Л.: Наука, 1975. - 223 с.
9. Алексеев М.Н., Колшанский Г.В. О соотношении логических и грамматических категорий // Вопросы языкознания. 1955. - №5. - С. 3-19.
10. Андреев Н.Д. Раннеиндоевропейский праязык. - Л.: Наука, 1986. - 326 с.
11. Андреев Н.Д. Структурно-вероятностная типология отношений между семантикой слова и его грамматическими категориями // Типология грамматических категорий. М.: Наука, 1975. - С. 77-91.
12. Андреева Т.А. Структура сюжетного времени: Автореф. дис. канд. филол. наук / ЛГПИ им. А. И. Герцена. Л., 1976. 20 с.
13. Андрейчук И.И. Функции причастий в греческом языке: Автореф. дис. канд. филол. наук /Львовск.госун-т. Львов, 1966. 17 с.
14. Ардентов Б.П. Лекции по спецкурсу Выражение времени в русском языке”. - Кишинев: Изд-во Кишиневск. госун-та, 1975. - 131 с.
15. Аронов Р.А. Непрерывность и дискретность пространства и времени // Пространство, время, движение. ­- М.: Наука, 1971. - С. 80-106.
16. Арутюнова Н.Д. О значимых единицах языка // Исследования по общей теории грамматики. - М.: Наука, 1968. - С. 58-116.
17. Аскин Я.Ф. Категория будущего и принципы ее воплощения в искусстве // Ритм, пространство и время в литературе и искусстве. Л.: Наука, 1974. С. 64-73.
18. Аскин Я.Ф. Проблема времени. Ее философское истолкование. - М.: Мысль, 1966. - 200 с.
19. Ахманова О.С. Основы компонентного анализа. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1969. 98 с.
20. Балабан Ф.П. Функциональная значимость предлога. Кишинев, 1983. 168 с.
21. Бенвенист Э. Общая лингвистика. - М.: Прогресс, 1974. - 447 с.
22. Бєлозьорова Ю.С. Синергетика темпоральних відношень у дискурсі // Мовні і концептуальні картини світу. - К., 2004. Вип. 10. С. 17-24.
23. Беркнер С.С. Выражение некоторых понятий временной картины мира // Категоризация мира: пространство и время. М.: МГУ, 1997. С. 147-148.
24. Биренбаум Я.Г. Корреляция модусной и диктумной модальностей // Семантические корреляции на лексическом и синтаксическом уровнях. - Саранск: МГУ, 1990. - С. 76-80.
25. Бирюлин Л.А. Теоретические аспекты семантико-прагматического описания императивных высказываний в русском языке: Автореф. дис. д-ра филол. наук / СпбУ. - Спб, 1992. - 58 c.
26. Блуд О.О. Мова як трансценденція: Автореф. дис. канд. філос. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. К., 2007. 18 с.
27. Бондаренко А.В. К проблематике функционально-семантических категорий // Вопросы языкознания. 1967. - №2. - С. 18-31.
28. Бондаренко В.Н. Виды модальных значений и их выражение в языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19. - М., 1977. - 21с.
29. Бондарко А.В. Вид и время русского глагола. М.: Просвещение, 1971. 239 с.
30. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. - Л.: Наука, 1971. - 194 с.
31. Бондарко А.В. Грамматическое значение и смысл. - Л.: Наука, 1978. - 175 с.
32. Бондарко А.В. К теории функциональной грамматики // Проблемы функциональной грамматики / Ред. В.Н. Ярцева. М.: Наука, 1985. - С. 16-30.
33. Бондарко А.В. Классификация морфологических категорий // Типология грамматических категорий. - М.: Наука, 1975. - С. 56-77.
34. Бондарко А.В. Настоящее историческое в славянских языках с точки зрения глагольного вида // Cлавянское языкознание. - М.: Изд-во АН СССР, 1959. - С. 48-58.
35. Бондарко А.В. О структуре грамматических значений. Отношения оппозиции и неопозитив: различия // Вопросы языкознания. - 1981. - №6. - С. 17-28.
36. Бондарко А.В. Основы функциональной грамматики: Языковая интерпретация идеи времени. СПб: Изд-во СпбУ, 1999. 260 с.
37. Бондарко А.В. Принципы описания категориальных значений морфологических форм в современных славянских языках // Славянское языкознание: VIII Междунар. съезд славистов. - М.: Наука, 1978. - С. 58-75.
38. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. - Л.: Наука, 1983. - 208 с.
39. Бондарко А.В. Система времен в современном русском языке // Вопросы языкознания. 1962. - №3. - С. 27-38.
40. Бондарко А.В. Теория морфологических категорий. - Л.: Наука, 1976. - 255 с.
41. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. - Л.: Наука, 1984. - 136 с.
42. Бондарко А.В. Функциональный анализ грамматических категорий. - Л.: ЛГПИ, 1973. - 192 с.
43. Будагов Р.А. Система и антисистема в науке о языке // Вопросы языкознания. 1978. - №4. - С. 3-17.
44. Булыгина Т.В. Грамматические и семантические категории и их связи // Аспекты семантических исследований. - М.: Наука, 1980. - С. 320-355.
45. Булыгина Т.В. Грамматические оппозиции // Исследования по общей теории грамматики. - М.: Наука, 1968. - С. 175-179.
46. Булыгина Т.В. и др. Семантические типы предикатов. - М.: Наука, 1982. - 365 с.
47. Булыгина Т.В. Классы предикатов и аспектуальная характеристика высказывания // Аспектуальные и темпоральные значения в славянских языках. - М.: Наука, 1983. - C. 20-39.
48. Булыгина Т.В. Проблемы теории морфологических моделей. - М.: Наука, 1977. - 287 с.
49. Бунина И.К. История глагольных времен в болгарском языке. ­- М.: Наука, 1970. - 300 с.
50. Буніятова І.Р. Еволюція гіпотаксису в германських мовах (IV-XIII ст.). - К.: Вид. центр КНЛУ. - 328 с.
51. Вайнрайх У. Языковые контакты. Киев: Вища школа. 1979. 264 с.
52. Веденькова М.С. Временная дифференциация и временная детерминированность глагольного действия // Глагол в германских и романских языках. - Днепропетровск: ДГУ, 1982. - С. 46-57.
53. Веденькова М.С. Презенс и момент речи // Некоторые вопросы романо-германской филологии. - Челябинск, 1969. - Вып. 4. - С. 24-28.
54. Веденькова М.С. Система глагольных времен и два плана речевого высказывания в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. наук / ЛО Ин-та языкознания АН СССР. - М., 1984. - 40 с.
55. Вежбицкая А. Семантика грамматики / РАН, Ин-т научной информации по общественным наукам. - М., 1992. - 31 с.
56. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1996. 411 с.
57. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. - К.: Наукова думка, 1983. - 219 с.
58. Bихованець І.Р. Частини мови у семантико-граматичному аспекті. - К., 1988. - 256 с.
59. Володин А.П., Храковский В.С. Об основаниях выделения грамматических категорий (время и наклонение) // Проблемы лингвистической типологии и структуры языка. - Л.: Наука, ЛО, 1977. - С. 42-54.
60. Вольская В.Т. Выражение темпоральной отнесенности действия в высказываниях с формами сослагательного и повелительного наклонения в современном русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. - Л., 1982. - 24 с.
61. Вопросы глагольного вида. ­- М.: Изд-во иностранн. лит-ры, 1962. - 438 с.
62. Всеволодова М.В. Категория именной темпоральности и закономерности ее речевой реализации: Автореф. дис. д-ра филол. наук. ­ - М., 1982. - 56 с.
63. Всеволодова М.В. Способы выражения временных отношений в современном русском языке. - М.: Изд-во МГУ, 1975. - 284 с.
64. Гиндин С.И. Риторика и проблемы структуры текста: Коментарий I // Дюбуа Ж. и др. Общая риторика. - М.: Прогресс, 1986. 392 с.
65. Головаха Е.И., Кроник А.А. Понятие психологического времени // Категории материалистической диалектики в психологии / Под ред. Л.И.Анциферовой. - М.: Наука, 1988. - С. 199-215.
66. Головин Б.Н. Язык и статистика. - М.: Просвещение, 1971. 192 с.
67. Голубовская И.А. Этнические особенности языковых картин мира. К.: Київський університет, 2002. 293 с.
68. Гоманьков А.В. Аврелий Августин богослов, философ, темпоролог // Изучение феномена времени. М., 2001. - http://www.chronos.msu.ru/ Public/gomankov_avrely.html
69. Грепл М. О сущности модальности // Языкознание в Чехословакии. - М.: Прогресс, 1978. - С. 43-54.
70. Гринбаум Н.С. Ранние формы литературного языка (древнегреческий). - Л.: Наука, 1970. - 128 с.
71. Гулыга Е.В., Шендельс Е.И. Грамматико-лексические поля в современном немецком языке. М.: Наука. 138 с.
72. Гухман М.М. Грамматическая категория и структура парадигм // Исследования по общей теории грамматики. - М.: Наука, 1968. - С. 117-174.
73. Гухман М.М. Понятие системности в синхронии и диахронии // Вопросы языкознания. 1962. - №4. - С. 25-36.
74. Гухман М.М. Соотношение словоизменительных грамматических категорий и типологии языка // Типология грамматических категорий М.: Наука, 1975. - С. 24-42.
75. Данеш Ф. Опыт теоретической интерпретации синтаксической омонимии // Вопросы языкознания. 1964. - №6. - С. 37-44.
76. Десницкая А.В. Из истории развития категории глагольной переходности. Л.: Наука, 1951. 206 с.
77. Дешериева Т.И. Лингвистический аспект категории времени в его отношении к физическому и философскому аспектам // Вопросы языкознания. - 1975. - №2. - С. 11-118.
78. Древнегреческо-русский словарь: В 2 т. / Сост. Дворецкий И.Х. - М.: Госиздат. иностранн. и национальн. словарей, 1958. - 1906 с.
79. Дроздова А.В. Екзистенциальное время как взаимосвязь вечности и обыденности: Автореф. дис. ... канд. философ. наук. - Екатеринбург, 1996. - 18 с.
80. Дубровина В.Ф. Аорист в языке древнегреческой прозы (индикатив в главном и независимом предложении): Автореф. дис. канд. филол. наук / Моск. госуд. ун-т. М., 1960. 17 с.
81. Елизаренкова Т.Я. Аорист в Ригведе”. М.: Изд-во восточн. лит-ры, 1960. 152 с.
82. Есперсен О. Философия грамматики. - М.: Изд-во иностранн. лит-ры, 1958. - 404 с.
83. Жаров А.М. Восприятие времени, психическое настоящее и неопределенность // Фактор времени в функциональной организации деятельности живых систем / Под ред. Н.И.Моисеевой. Л.: Наука, 1980. - С. 124-128.
84. Жог В.И., Канке В.А. Проблема реальности и статуса форм времени и пространства // НДВШ. Философские науки. - 1981. - №2. - С. 25-30.
85. Загнітко А.П. Система і структура морфологічних категорій сучасної української мови (проблеми теорії). К.: ІСДО, 1993. 343 с.
86. Звегинцев В.А. Функция и цель в лингвистической теории // Проблемы теоретической и эксперементальной лингвистики. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. - С. 49-65.
87. Звонська Л.Л. Вираження часових відношень у системі давньогрецького дієприкметника // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К., 2002. - №7. С. 175-179.
88. Звонська Л.Л. Генеза парадигми темпоральності в давньогрецькій мові. Київ: Вид центр КНЛУ, 2005. 246 с.
89. Звонська Л.Л. Гномічне значення часових форм у давньогрецькій мові //
Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. пр. К., 2006. Вип. 12. С. 262-267.
90. Звонська Л.Л. Діахронний аспект дослідження категорії темпоральності // Розвиток наукових досліджень: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Полтава, 2005. С. 100-104.
91. Звонська Л.Л. Діахронні зміни темпоральної семантики у системі давньогрецького суб’юнктива // Компаративістика і типологія у сучасній науці: здобутки і проблеми: Матеріали ІІІ Міжнародного лінгвістичного семінару. Донецьк, 2004. С. 178-186.
92. Звонська Л.Л. Діахронні зміни у системі футурума грецької мови // Вісник КНЛУ. Серія Філологія. Том 7, №2. К., 2004. C.102-108.
93. Звонська Л.Л. Діахронні зміни функціонального навантаження аориста у давньогрецькій мові // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: Зб. наук. пр. К., 2006. Вип. 9. С. 95-99.
94. Звонська Л.Л. Індикативна система часових форм давньогрецького дієслова // Актуальнi проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К., 2006. - Вип. XIII. C. 32-40.
95. Звонская Л.Л. Инхоативная семантика временных форм в древнегреческом языке // Лингвистическая компаративистика в культурном и историческом аспекте: Тезисы докладов V международной научной конференции (31 января 3 февраля 2006 г.) . М.: Изд-во Моск. ун-та, 2006. С. 36-38.
96. Звонська Л.Л. Історія грецької мови. К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. 302 с.
97. Звонська Л.Л. Лексико-граматичні засоби вираження часових відношень у давньогрецькій мові // Мовні і концептуальні картини світу. К., 2004. Вип. 10. C. 163-170.
98. Звонська Л.Л. Мовний феномен аттикізму і койне Нового Завіту // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. пр. К., 2007. Вип. 21, кн. 1. - С. 271-276.
99. Звонська Л.Л. Особливості функціонального синтаксису відмінкової системи давньогрецької мови // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Серія Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. 2004. С. 33-35.
100. Звонська Л.Л. Неіндикативне вираження часу у системі давньогрецького дієслова //Актуальнi проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К., 2003. Вип. VIII. C. 30-37.
101. Звонська Л.Л. Прийменниково-відмінкові конструкції на позначення часу в класичних мовах // Українське мовознавство. К., 2004. Вип. 31. С. 37-42.
102. Звонська Л.Л. Розвиток претеритального значення форм презенса у давньогрецькій мові // Новітня філологія. Миколаїв, 2005. Вип. 23. С. 12-21.
103. Звонська Л.Л. Розвиток темпоральних перифрастичних конструкцій у грецькій мові // Актуальнi проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К., 2005. Вип. XI. - C. 25-30.
104. Звонська Л.Л. Розвиток функціональної семантики плюсквамперфекта у давньогрецькій мові // Актуальнi проблеми української лінгвістики: теорія і практика. К., 2006. - Вип. XII. C. 34-42.
105. Звонська Л.Л. Синтаксична семантика дієслівно-іменних конструкцій у давньогрецькій мові //Актуальні проблеми перекладознавства та навчання перекладу в мовному вузі: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції. К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. С. 76-78.
106. Звонська Л.Л. Темпоральна семантика давньогрецького оптатива. Літературознавчі студії. К., 2003. Вип. 4. С. 276-280.
107. Звонська Л.Л. Темпоральний дейксис відмінкових форм у давньогрецькій мові // Українське мовознавство. К., 2004. Вип. 29-30. С. 76-79.
108. Звонська Л.Л. Темпоральний дейксис перфектних основ у давньогр