УГЛЯЙ ЛЮДМИЛА ВІКТОРІВНА ПСИХОЛОГІЗМ ПРОЗИ ТОНІ МОРРІСОН

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
УГЛЯЙ ЛЮДМИЛА ВІКТОРІВНА
УДК 821.111(73):82.09
ПСИХОЛОГІЗМ ПРОЗИ ТОНІ МОРРІСОН
Спеціальність 10.01.04 – література зарубіжних країн
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник:
доктор філологічних наук, доцент
ЗИМОМРЯ Іван Миколайович,
завідувач кафедри
теорії та практики перекладу
ДВНЗ «Ужгородський
національний університет»
Київ
2017
2
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………….………………….3
Розділ 1. Теоретико-філософські засади дослідження психологізму
прозової творчості Тоні Моррісон …………………………………………....21
1.1. Психологізм та психоестетика. Точки перетину …..………………….21
1.2. Культурно-історичний чинник психологізації
постколоніальної прози Тоні Моррісон ……..……………………………….50
1.3. Психологізм творчості Тоні Моррісон
крізь призму дискурсу расизму ………………………..……………...............68
Висновки до розділу 1 …………………………………………………….…..84
Розділ 2. Роль інтертекстуальних зв’язків у створенні психологізму
прози Тоні Моррісон ………………………………………………………..….86
2.1. Проблема національної ідентичності афро-американців як чинник
психологізму у творчості Гаррієт Бічер-Стоу та Тоні Моррісон ….…….…. 86
2.2. Концепція вуманізму Еліс Вокер та її трансформація
в прозі Тоні Моррісон.…..……………………………………………….….….102
Висновки до розділу 2 …………………………………………….……...…...126
Розділ 3. Ідейно-образні елементи психологізації
письма Тоні Моррісон ………………………………………………………….129
3.1. Особливості концепту «дім» ……………………………………………....129
3.2. Ідейно-художнє значення образу міста …………………………………...143
3.3. Специфіка відтворення образу предка …………………………………....156
3.4. Особливості психологізації образу Улюбленої ..........................................169
Висновки до розділу 3 ………………………………………………………....191
Висновки…………….…………………………………………………………..194
Список використаної літератури…………..……………………...…………203
3
ВСТУП
Для сучасного літературного процесу США характерні різноманітні
підходи до зображення дійсності, відмова від звичних способів художнього
текстотворення й виведення з другорядного плану мистецьких здобутків
представників національних меншин. Творчі пошуки афро-американських
письменників (Майї Анджелу, Тоні Кейд Бамбара, Еліс Вокер, Марґарет Вокер,
Ґейл Джонс, Джамайки Кінкейд, Еліс Купер, Тері Макмілан, Тоні Моррісон,
Ґлорії Нейлор) зумовили появу на зламі ХХ – ХХІ ст. новаторських підходів
щодо відображення світоглядних позицій. Культурно-історичний прогрес
призвів до трансформації загальнолюдських цінностей та зміни образу людини в
літературі. Проте інтерес до «Я-особи» досі незмінний. У сучасному письменстві
автори прагнуть не лише висвітлити глобальні катастрофи сучасного людства,
але й підкреслити при цьому цінність людини. Відтак, посилюється роль
психологізму, як художнього освоєння людської свідомості, в осмисленні та
розв’язанні сформованих та назрілих суспільних проблем.
Творчість афро-американської письменниці Тоні Моррісон концептуально
насичена й естетично самобутня. Дисертація присвячена дослідженню її
романної прози. Авторка є однією з найвизначніших фігур не лише серед
сучасних афро-американських авторів зокрема, але й американської та світової
літератури загалом. Свідчення цього – визнання її сучасним класиком із боку
літературних критиків на сторінках авторитетного періодичного видання «НьюЙорк Таймз» [216]. Авторка удостоєна численних літературних нагород, серед
яких Пулітцерівська (1988) та Нобелівська (1993) премії, присуджені їй за роман
«Улюблена» («Beloved», 1987), який був визнаний найкращим на зламі ХХ –
початку ХХІ століть американськими письменниками та літературними
критиками згаданого вище часопису. За мотивами цього роману 1998 року було
знято однойменний фільм (режисером Джонатаном Деммі). Олег Король
4
переклав роман Тоні Моррісон «Пісня Соломона» («Song of Solomon», 1977)
українською мовою (2007). Завдяки вагомому внеску авторки у світове
письменство її унікальну та багатогранну діяльність оцінюють як «окрему епоху
в історії літератури чорношкірих американців і національної американської
літератури загалом» [9, с. 484]. Романи Тоні Моррісон поетично й точно
відтворюють життя США крізь призму історичної свідомості особистості та
народу.
У сучасній американській літературі психологізм покликаний дати
імпульси для осмислення та розв’язання сформованих і назрілих суспільних
проблем. Психологізм певною мірою наявний у творчості тих соціальних груп,
які раніше вважали марґінальними. Ідеться, зокрема, про аспекти, що
окреслюють здобутки афро-американської літератури. Завдяки переосмисленню
історичного досвіду чорношкірого населення афро-американське письменство
стало невід’ємним пластом літературного простору США. Підтвердженням
цього є й той факт, що вивчення афро-американських творчих і наукових
досягнень виокремлено в окрему галузь афро-американістики (Afro-American
studies) [50, с. 6]. Література чорношкірих американців відображає особливості
колоніального та постколоніального періодів, інтерпретуючи їх крізь призму
внутрішніх станів афро-американців.
Творчість Тоні Моррісон стала предметом наукових досліджень значної
кількості зарубіжних та українських літературознавців. Постколоніальний
дискурс великої прози Тоні Моррісон досліджували С. Даррент [121], А. Деркін
[120], Г. Емметт [124], А. Кейзер [158], Р. Макдермотт [177], С. Фінк [128].
Феміністичний дискурс у її письмі став предметом досліджень багатьох
літературознавців: С. Абрагам [84], Г. Алі [86], Дж. Вейнсток [241],
Ю. Костюк [36; 37], Б. Танрітанір [223], Г. Улюра [74]. Дискурс расизму у творах
авторки висвітлено в дослідженнях М. Брінґ [105], Т. Вaлкейкері [229],
Дж. Роудз [211], А. Xаяті [161], Р. Шур [215]. Проблему ідентичності в романах
5
Тоні Моррісон вивчали Е. Ауді [90], А. Джудакі [157], Е. Ґаліото [137], С. ЛайлзСкотт [171], Дж. Піотровска [204], Б. Плуй [205], А. Сілліс [218], К. Сото [220],
А. Фірі [203]. Елементи магічного реалізму в її творах досліджували С. ВеґаҐонзалес [231], Ґ. Bіленц [244], Е. Гауз [150], А. Лободзєк [169],
О. Подкоритова [52; 53], М. Pазмі [209], К. Фaстек [136]. Психологічний аналіз
романів Тоні Моррісон здійснили С. Леррік [163], М. Ленґ [162],
І. Осейджі [197]. З огляду на наративну техніку письма прозові зразки Тоні
Моррісон аналізували Ч. Акома [85], Б. Белл [98], О. Каркавіна [30; 31],
М. Каттер [113], Н. Поліщук [54], Е. Шрeйбер [214]. У зв’язку з досліджуваною
проблематикою вагомими є студії таких науковців, як Е. Б’юлі [95],
Т. Денисової [19; 20], Р. Дорсона [118], Т. Михед [45], О. Панової [49; 50],
М. Рошка [63; 64], С. Сімейв [219], М. Шимчишин [79; 80; 81].
В українському літературознавстві творчий доробок Тоні Моррісон досі не
був об’єктом цілісного теоретичного та історико-культурного висвітлення.
Нечисленні літературознавчі праці обмежуються проблемно-тематичним
аналізом у рамках оглядових статей Н. Арісової [2], Л. Білоножко [5],
Л. Єрмак [24], О. Іванів [29], Т. Ковальової [34], Ю. Костюк [36; 37],
О. Подкоритової [52; 53], В. Старцевої [69], Г. Улюри [74] і зіставлень у
монографічних працях Т. Денисової [20] та М. Шимчишин [80]. Незважаючи на
вивчення окремих аспектів творчості Тоні Моррісон, в українському
літературознавстві немає дослідження, у якому б її художня спадщина була
розглянута в ракурсі психологізму, визначено роль жанрово-тематичної
специфіки творів письменниці в історії американської літератури другої
половини ХХ – початку ХХІ століть.
Особливу увагу в прозі Тоні Моррісон приділено глибокому
психологічному аналізу образів чорношкірих персонажів, їхніх душевних
переживань, поведінки, вчинків. У її творчості відображено типові соціальнопсихологічні проблеми афро-американців. Усі сюжетні лінії творів, які
6
зображують історичні події, підпорядковані вирішенню соціально-важливих
проблем, зокрема й моральних аспектів. У них порушено питання про
відповідальність представників білої раси за долі мільйонів людей. Однією зі
стильових домінант прози є психологізм з акцентом на ідейно-моральній
проблематиці. У її основі лежить пошук істини особистістю, що
супроводжується постійною взаємодією власного «Я» з іншими світоглядними
позиціями. Психологічне зображення внутрішнього світу її персонажів – модус
існування та засіб експлікації широкого спектру соціально важливих тем.
Провідною є тема расизму, яка доповнюється та розкривається темами
«чорного» расизму та націоналізму, ґендерної та соціальної нерівності, насилля,
самотності, пошуку власної та національної ідентичності. Саме психологізм,
власне, як «природна форма втілення певного типу проблематики» [72, с. 149],
посідає центральне місце у творчості Тоні Моррісон та визначає своєрідність її
змісту. Реконструкція цілісності особистості афро-американців після тривалої
дегуманізації – наскрізна проблематика її романів. У зв’язку з цим коло життєвих
явищ, відображених у творі з проекцією на психологізм, слугує предметом
авторського осмислення та оцінки дійсності.
Тоні Моррісон використовує техніку усного наративу для відображення
наслідків психологічної травми, а також колективної пам’яті та соціальної
смерті. Саме усний наратив є революційним рішенням у текстотворенні
письменниці. Його ефект досягається завдяки оповідям кожного з персонажів,
експериментам із наратором від першої та третьої особи, простонародному афроамериканському мовленню, наслідуванню в текстах структури джазової
імпровізації, залученню реципієнта до дійових осіб романів.
Романи Тоні Моррісон надають читачеві змогу для «психоаналітичного
розуміння» рабства як «расового терору» [121, c. 3]. Художні засоби в її романах
спрямовані на розкриття душевного життя людини в усіх його проявах. Її
творчості властиві психологічні способи художнього освоєння реальності, коли
7
події чи вчинки читач сприймає на рівні емоційних і мислительних внутрішніх
процесів або як прояв певного душевного стану. Тоні Моррісон установлює
особистісний зв’язок із реципієнтом під час читання, унаслідок чого останній
залучається до співпереживання подій твору. Психологічний зміст текстів у
системі «автор – текст – читач» здійснює емоційний вплив на реципієнта,
викликаючи в нього глибоке інтелектуально-емоційне естетичне переживання,
зокрема емпатію. За допомогою психологізму як емоційно-образного впливу на
читача письменниця долучає його до співпереживання напруженого пошуку
персонажем свого місця у світі.
Творчість Тоні Моррісон – це історична хронологія рабовласництва та
подолання його наслідків. Щоб їх побороти, персонажам романів доводиться
вдаватися до пошуків власної ідентичності. Її прозові твори змальовують не
лише історичне, але й індивідуальне минуле. Отже, психологізм, який
характеризується художнім утіленням ідейно-моральних пошуків персонажами
та становлення їхнього характеру, повною мірою відображений у прозових
текстах письменниці. Психологізм її великої прози, як і афро-американського
письма загалом, репрезентує докладне зображення внутрішнього стану
особистості персонажів та його змін. Вони зумовлені трансформаціями історикокультурного тла доби та обставин особистого життя персонажів, які
представляють психологічний стан суспільства та окремих типових
особистостей.
Зображуючи утиски мешканців «третього світу» білими колонізаторами,
Тоні Моррісон обирає свою позицію в постколоніальному дискурсі. Історія
дискримінованих суспільних груп, яку оповідає письменниця, відрізняється від
написаної офіційної версії, оскільки розкриває внутрішній світ і пережитий
досвід їхніх представників. Це пояснювано тим, що шовіністичний підхід
домінуючих народів до власних національних літератур стояв на заваді виходу з
марґінесу письма національних меншин [62, с. 79]. Історія з-під пера Тоні
8
Моррісон не наслідує реальність, оскільки набуває естетичного зображення
минулого й сучасності в нерозривному зв’язку із суспільним розвитком. Тема
«інакшості» (расової, ґендерної, класової, релігійної, мовної) пронизує всю її
творчість, висвітлюючи відмінності серед афро-американських спільнот.
Письменниця дає змогу читачеві зрозуміти рабство як соціальну кризу. Змістове
наповнення романів Тоні Моррісон є відповіддю на репрезентацію історії афроамериканців білими колонізаторами. За допомогою такого методу вона творить
автентичну афро-американську літературу з відповідним закликом до єдності
чорношкірого населення.
Постмодерністській прозі Тоні Моррісон притаманна відкрита художня
структура романів, для якої характерні гіпертекстуальність, психологізація,
гібридизація та інтертекстуальність. Постмодерний наратив романів дає читачеві
змогу для психологічного аналізу й розуміння колективного досвіду афроамериканської спільноти. Зокрема, постколоніальні та постмодерні тексти
перебувають на межі між загальноприйнятою історією та колективною пам’яттю
дискримінованих національних меншин і суспільних груп.
Основним знаряддям художнього опанування дійсності в прозі Тоні
Моррісон постають елементи магічного реалізму. Це дає їй змогу поєднувати
минуле із сучасністю, реальне та ірреальне, свідоме та підсвідоме, а також
залучати реципієнта до процесу розвитку сюжету. Письменниця застосовує
стратегії комбінації, інверсії, зміни функції заради переосмислення
універсальних проявів історичних форм афро-американського досвіду в
соціальній, моральній, релігійній, політичній та естетичній сферах. Зокрема,
магічний реалізм порушує літературний канон шляхом бінарності й
дуалістичності зображення соціальних та історичних відносин усередині
культурного осередку США.
Тоні Моррісон активно досліджує знаки колективної пам’яті. У великій
прозі письменниця розглядає багатогранність духовного світу афро-
9
американців. Вона створює своєрідний культурний міф, який можна трактувати
на рівні складової національної сутності та особистої самосвідомості. Її романи –
це самобутній «поліфонічний наратив індивідуального та колективного
досвіду» [54, c. 106]. За допомогою техніки усного наративу Тоні Моррісон
вплітає в прозові полотна джазові імпровізації та простонародне мовлення, а
також усні розповіді персонажів. Кожному з них вона дає змогу розповісти
власну історію, що створює ефект поліфонічності твору.
У романах письменниця намагається висловити затаєне й невиказане.
Ідеться про «невимовність» текстів Тоні Моррісон. Увиразнення проблеми
расової диференціації дає підстави розглядати її доробок як представниці
«расової прози» [161, c. 313]. Письменниця поєднує гострі політичні питання з
конкретизованою позицією щодо расової дискримінації. При цьому вона
окреслює передусім морально-етичний аспект цієї проблеми. Авторка відстоює
паритетність становища афро-американців. Вона концептуалізує нові значення
сприйняття «різнорідного» задля моделювання майбутнього на началах
толерантності.
Зіставлення творчості Тоні Моррісон із романами Гаррієт Бічер-Стоу
(«Хатина дядька Тома» («Uncle Tom’s Cabin», 1852)) та афро-американської
сучасної письменниці Еліс Вокер («Колір пурпуровий» («The Color Purple»,
1982)) уможливлює встановлення жанрово-тематичних особливостей її
психологічної прози. Примітною є схожість тематики романів Гаррієт БічерСтоу та Тоні Моррісон, що стосується реалій періоду рабства в США. Особливу
увагу в їхніх творах приділено злиденності долі чорношкірої жінки, зокрема
матері-рабині. Обидві авторки заперечують упереджене сприйняття «інакших»
крізь призму расизму. Натомість вони оцінюють персонажів на підставах
гуманності. Цьому сприяє, зокрема, включення у твори образів білих
аболіціоністів і чорних расистів. Жанрово-стилістичні особливості прози цих
письменниць позначені відмінністю. Творчість Гаррієт Бічер-Стоу спрямована
10
на білого читача, її мета – викликати його співчуття до чорношкірих, які
опинилися в рабстві. Вона привертає особливу увагу до становища рабинь, яким
невільно було ростити власних дітей. Натомість Тоні Моррісон вдалося глибше
розкрити внутрішній світ афро-американців. Її постколоніальні романи дають
змогу реципієнтові поглянути на зображуваний історичний період із різних
позицій, осмислити набуті та назрілі суспільні проблеми сучасності. Вона
викликає в читача почуття емпатії, занурюючи його у розвиток сюжету.
Аналіз романної прози сучасних афро-американських письменницьфеміністок Тоні Моррісон та Еліс Вокер здійснено крізь призму жанровотематичних особливостей їхнього письма та феміністичного дискурсу. Романна
творчість обох письменниць позначена постмодерністськими новаторськими
рішеннями в плані ідейно-образних формувань і текстотворення. Їхня творчість
сконцентрована на внутрішніх проблемах афро-американської спільноти,
зокрема на новому образі чорношкірої американки, відмінному від його
стереотипного зображення. Порівняльний аналіз творчості письменниць різних
періодів і жанрів увиразнює феміністичну концепцію як таку, що має
соціокультурне значення.
Система образів Тоні Моррісон – унікальний засіб вираження
психологізму її творчості. Романи письменниці позначені поліцентричним типом
побудови персонажів художнього твору, оскільки мають кілька сюжетних ліній
і, відповідно, кілька рівноправних персонажів. Це збагачує розповідь широким
просторово-часовим оглядом дійсності з майстерним висвітленням характерів
персонажів на тлі зображення картин соціального життя.
Визначальним у творчості Тоні Моррісон є концепт дому як простору для
становлення та збереження власної ідентичності. Письменниця вдається до
іронічного зображення цього образу з метою вирізнення понять «дім» і
«будинок». Іронія полягає в тому, що протагоністи нерідко позбавлені дому в
значенні місця проживання їх самих чи їхньої сім’ї. Тому вони змушені називати
11
домом украй незатишну місцевість, яка для них є замкнутим простором на
фізичному чи психологічному рівні. Наприклад, персонажі роману «Улюблена»
називають плантацію, де працювали рабами, «Рідний дім»; протагоністи роману
«Дім» Френк і Сі Мані були примусово виселені з власної домівки разом з усією
сім’єю ще в дитинстві; дівчинка Пекола Брідлав, протагоніст роману
«Найблакитніші очі», хоча й мала дім і сім’ю, але саме вони стали причиною її
божевілля через жорстоку поведінку. У замкнутому просторі, в якому персонажі
приречені на тривале перебування, вони відчувають дискомфорт, а тому
шукають шляхи його подолання. Підтвердженням цього є епіграф до роману
«Дім». На лексичному та семантичному рівнях реципієнт отримує змогу цілісно
відчути кризовий стан персонажів, спричинений межовою ситуацією.
Тоні Моррісон проводить паралель між пошуком чорношкірими
персонажами дому та процесом становлення їхньої національної ідентичності,
яка сприяє відновленню душевної гармонії. Нерідко персонажам Тоні Моррісон
доводиться долати довгі дистанції в напрямку своєї малої батьківщини, щоб
усвідомити свою сутність і віднайти власне «Я». Отже, концепт «дім» уособлює
фізичний простір, пов’язаний із родиною та спогадами з минулого, що є
відображенням психічного стану протагоністів та процесів, які відбуваються у
ньому.
Особливе ідейно-художнє значення має образ міста в романі «Джаз» Тоні
Моррісон. Увагу акцентовано на взаємодії людини й міста як невід’ємній
складовій людської культури. Місто постає ілюзією прихистку переважно для
молодих осіб, які прагнуть урятуватися від певного тиску (расового, ґендерного,
класового, мовного, релігійного тощо). Згаданий твір характеризується
подібністю до джазового музичного стилю на інтонаційно-звуковому та лексикограматичному рівнях, що створює психологічну атмосферу та посилює вплив на
читача [30]. Імпровізаційний спосіб текстотворення відображає музичність афроамериканської спільноти. У поєднанні з наративною технікою письма він робить
12
роман «Джаз» зразком жанрового різновиду усного наративу. Загострену увагу
відведено зображенню Нью-Йорка за часів масової міграції чорношкірих
американців із рабовласницького Півдня до Півночі, де починалося становлення
демократії. Мегаполіс стає символом невиправданих надій на краще життя. Її
персонажі – це представники афро-американської національної меншості, тобто
«інакші», які намагаються влитися в структуру життя метрополісу. Безмежні
спокуси вільних вчинків призводять їх до набуття трагічного досвіду, що
безповоротно змінює їхню свідомість. Унаслідок відсторонення від спільноти та
ігнорування моральних цінностей вони втрачають особистісну ідентичність.
Особливо виразним у творчості Тоні Моррісон є образ предка, в основу
якого лягли міфологія та культурні особливості африканських народів.
Утіленням цього образу зазвичай є літня афро-американка, яка має типову
африканську зовнішність. Головуючи в спільноті, вона представляє
матріархальний устрій афро-американців. Образ предка наявний чи не в
кожному романі Тоні Моррісон. Одними з найбільш яскравих прикладів є Бебі
Саґз із роману «Улюблена», Пайлет із роману «Пісня Соломона», Єва Піс із
роману «Сула», Конні з роману «Рай». Особливим є образ предка в таких творах,
як «Смоляне опудалко» та «Любов», де його представляють молоді персонажі: у
першому – хлопець, на ім’я Син, у другому – дівчина Л. Наділяючи молодих осіб
якостями предка, письменниця покладає на них, як на представників нової
генерації, відповідальність за подальші суспільні перипетії та ввіряє в їхні руки
творення долі афро-американської спільноти, адже предок, яким зазвичай є
старійшина роду, – ланка між минулим і сучасним, а в інтерпретації Тоні
Моррісон, коли предком виступає молода особа, він постає ланкою між сучасним
і майбутнім. Предок знає багато пісень і переказів афро-американського
фольклору, в якому відтворено історичне минуле. Відтак, він є уособленням
колективної історії та фольклорних надбань афро-американців. Тоні Моррісон
наділяє предка якостями матері-берегині сім’ї й усієї спільноти загалом. Основна
13
його мета – допомога персонажам у відновленні національної ідентичності через
пізнання культурної спадщини свого народу задля її збереження в прийдешніх
поколіннях.
Особливу увагу в романі «Улюблена» Тоні Моррісон приділяє образу
одноіменного головного жіночого персонажу. З-поміж дослідників цього твору
варто виокремити Лідію Білоножко, Марту Каттер, Шелбі Ларрік, Аґнєшку
Лободзєк, Іюнолу Осейджі, Крістофера Петерсона, Джуана Пріето, Джеймза
Фелана, Діна Франко. Усі вони сходяться в тому, що образ Улюбленої є
багатозначним і до кінця не дослідженим. Тлумачення ідейно-символічного
зазначеного образу базуються на таких підходах до його дослідження:
історичному (відображення доби рабовласництва), колоніальному (наслідки
домінування британських імперіалістів), феміністичному (механізм
взаємовідносин у системі «домінування – покора»), містичному (метафізичні
ознаки існування персонажа Улюбленої), міфологічному (вірування африканців)
та інтертекстуальному (взаємозв’язок між романами Тоні Моррісон). Завдяки
поєднанню реального та ірреального він є яскравим прикладом магічного
реалізму. У символічному значенні Улюблена постає втіленням
рабовласницького періоду, який переслідує афро-американців у спогадах і
почуттях страху. Вона являє собою психоаналітичне розуміння історичного та
індивідуального досвіду, пережитого представниками афро-американської
спільноти в часи рабства [127, c. 14]. За допомогою цього образу Тоні Моррісон
прагне викликати в читача почуття відповідальності за минуле та проектоване
майбутнє. Реципієнт співпереживає персонажам, проявляючи емпатію. У його
чуттєвому сприйнятті твір здатний існувати навіть після завершення процесу
читання [17, с. 273]. Образи-символи Тоні Моррісон постають виразним засобом
експресії психологізму її письма. Її доробок утілює історіографію афроамериканської спільноти з опертям на фольклор і міфологію, психічний та
14
історичний досвід. Проза Тоні Моррісон пропонує шляхи вирішення соціально
важливих питань на особистісному та політичному рівнях.
Лінгвістичний і культурний дискурси письма Тоні Моррісон перебувають
у стані діалогу. Авторка прагне переосмислити успадковане історичне минуле
афро-американців. Вона наголошує на тому, що його потрібно пам’ятати, щоб
повною мірою розуміти процеси, які відбувалися в афро-американській культурі.
З цією метою вона викриває всі замовчувані моменти їхнього минулого,
розповідаючи їх читачеві на рівні усного передавання досвіду від покоління до
покоління. Це робить її романи «усною історією» афро-американського
народу [88, c. 56]. Вони змальовують внутрішній світ афро-американців крізь
призму історичних і суспільних процесів.
Досліджувана тема позначена актуальністю у зв’язку з потребою
системного вивчення психологізму творчості Тоні Моррісон. Вона суголосна
сучасним переосмисленням особливостей різних галузей філологічних наук –
лінгвістики, стилістики, поетики, наратології, історії та теорії літератури. У
цьому контексті значної ваги й актуальності набувають аналіз і системна
репрезентація аспекту психологізму в постколоніальному письменстві Тоні
Моррісон з урахуванням структурних та естетичних ознак її наративів. Тоні
Моррісон постає новатором у жанрових експериментах із наративом,
упроваджуючи в літературний канон техніку письма «усний наратив». Попри
значну кількість наукових досліджень романної прози Тоні Моррісон, жанровотематична специфіка її письма крізь призму психологізму досі не висвітлена.
В українському літературознавстві наразі відсутні спеціальні роботи, присвячені
творчому доробку Тоні Моррісон.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри
германських мов і перекладознавства Дрогобицького державного педагогічного
університету імені Івана Франка в межах комплексної теми «Переклад та його
15
роль у контексті взаємодій національних культур (дискурс, складники, функції)»
(протокол № 1 від 21 січня 2006 р.). Тему дисертації затверджено на засіданні
вченої ради Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана
Франка (протокол № 1 від 26 січня 2012 р.) та схвалено на засіданні бюро
Науково-координаційної ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та
сучасна художня література» (протокол № 3 від 4 листопада 2014 р.).
Мета роботи – розкрити особливості психологізму прози Тоні Моррісон у
контексті постколоніального та феміністичного дискурсів. Мета передбачає
вирішення таких завдань:
− розглянути теоретико-філософські засади психологізму;
− виявити точки перетину психологізму та психоестетики;
− розкрити видозміни психологізму в прозових творах американських
письменників від романтизму до постмодернізму;
− з’ясувати культурно-історичний чинник психологізації
постколоніальної прози Тоні Моррісон;
− установити роль інтертекстуальних зв’язків у створенні психологізму
письма Тоні Моррісон;
− розкрити значення техніки усного наративу як засобу психологізації
романів Тоні Моррісон;
− здійснити психологічний аналіз ідейно-образних елементів творчості
Тоні Моррісон;
− виявити ідейно-символічне наповнення ключових образів Тоні
Моррісон як чинників психологізму її прози;
− визначити роль психологізму творчості Тоні Моррісон у
літературному процесі США.
Об’єктом дослідження є прозова творчість Тоні Моррісон у
літературному контексті другої половини ХХ – початку ХХІ століття: романи
«Найблакитніші очі» («The Bluest Eye», 1970), «Сула» («Sula», 1973), «Пісня
16
Соломона» («Song of Solomon», 1977), «Смоляне опудалко» («Tar Baby», 1981),
«Улюблена» («Beloved», 1987), «Джаз» («Jazz», 1992), «Рай» («Paradise», 1999),
«Любов» («Love», 2003), «Милосердя» («A Mercy», 2008), «Дім» («Home», 2012),
«Боже, допоможи дитині» («God Help the Child», 2015).
Предмет вивчення – особливості психологізму романної прози Тоні
Моррісон з огляду на жанрово-тематичну специфіку постмодерного письма
афро-американської письменниці.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці
українських і зарубіжних учених, присвячені питанням психологізму
(А. Єсіна [23], О. Золотухіної [28], М. Кодака [35], Т. Крейна [111],
В. Фащенка [75], Дж. Фізера [131]), психологічної прози (Л. Гінзбург [14],
Н. Жлуктенко [25], І. Зимомрі [27], К. Оутлі [196], О. Потебні [58],
І. Страхова [71], К. Тейт [255]), психологічного аналізу (Л. Виготського [12],
А. Нямцу [48], Ш. Фелман [127], З. Фройда [133; 134], К. Юнґа [83]), теорії
літератури (Т. Бовсунівської [7], Р. Гром’яка [17], Ю. Ковалів [33],
В. Кузьменка [39], І. Лімборського [42], І. Мегели [43], Я. Поліщука [57],
Р. Селдена [217], Г. Фаермена [129], В. Халізєва [76]), постмодернізму
(Е. Алсенa [87], Ґ. Гофмана [149], Г. Лорі [164]), постколоніалізму
(Г. Бгабги [100], С. Даррента [121], Дж. Джейкобз [152], М. Майлза [178],
Л. Мамфорда [193]), расових студій (Г. Баст [94], Дж. Лі [166], О. Паттерсона
[199], Ф. Фанона [126]), ґендерним студіям (Р. Брейдотті [104], Е. Вест [242],
Дж. Вуд [247], Г. Еріксон [125], Р. Коннелла [108], Е. Сіксу [66]), афроамериканської літератури загалом (К. Аппіа [88], М. Белла [99], Д. ДіксонКарра [114], Р. Дорсона [118], Л. Левайна [168], О. Панової [50],
А. Чепмена [107], М. Шимчишин [79; 80; 81]).
Комплексний характер дослідження передбачає інтеграцію низки
наукових методів. У роботі використано такі основні методи:
17
− порівняльно-історичний – для дослідження історичних процесів, які
стали знаковими в житті афро-американської спільноти та її
представників;
− рецептивний – для розкриття проблематики рецепції інформації,
закодованої у творчості Тоні Моррісон;
− біографічний – для висвітлення зв’язків біографічних відомостей
авторки та прототипів її персонажів з ідейно-психологічним
наповненням текстових структур;
− структурний – для осмислення ролі структурних зв’язків мовних
елементів та явищ як засобів вираження психологізму;
− герменевтичний – для тлумачення текстів Тоні Моррісон, щоб
вирішити завдання, поставлені нею перед реципієнтом;
− типологічний – для ідентифікації подібностей і відмінностей під час
зіставлення романів Тоні Моррісон із прозовими зразками Г. БічерСтоу та Е. Вокер.
У роботі найповніше використано психоаналітичний метод дослідження,
який дав змогу всебічно розкрити шляхи зображення внутрішнього світу та
кризових станів персонажів Тоні Моррісон як ключових засобів психологізації її
романів.
Застосування кожного з методів на різних етапах дослідження зумовлено
колом окреслених завдань. Зазначені методи дали підстави встановити
контекстуальні зв’язки художньої творчості Тоні Моррісон з американською
літературою та світовим письменством.
Наукова новизна одержаних результатів визначається параметрами, що
окреслюють предмет та об’єкт дослідження. В українському літературознавстві
відсутні концептуально завершені праці, які б розкривали самобутність
творчості Тоні Моррісон. Її письмо кардинально відмінне від загалу
американської «жіночої» прози з огляду на історико-культурні особливості
18
афро-американської спільноти, представницею якої є Тоні Моррісон. У
дисертації вперше розглянуто феномен психологізму великої прози афроамериканської письменниці, висвітлено жанрово-тематичні особливості її
письма в контексті літературного та культурного простору США в
інтертекстуальному зрізі, осмислено психологізм ідейно-образних елементів.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в можливості
їхнього застосування в розробці нових підходів до постановки й розкриття
окремих теоретичних питань щодо психологізму, наративних технік письма,
пов’язаних із рецепцією афро-американської літератури загалом і
постколоніальної прози Тоні Моррісон зокрема.
Практичне значення роботи. Результати й теоретичні положення роботи
можуть бути використані для наступних досліджень художніх текстів
англомовних авторів, зокрема й зразків постколоніальної прози Тоні Моррісон,
підготовки узагальнювальних праць з історії та теорії літератури, літератури
зарубіжних країн, у процесі розробки навчальних підручників і посібників для
закладів освіти. Уведені до наукового обігу матеріали розширюють межі бачення
низки питань щодо досліджуваної проблеми. Матеріали дисертації, її висновки
можуть бути використані в процесі вивчення історико-літературного процесу в
США, специфіки психологізму прози Тоні Моррісон; під час підготовки
лекційних курсів з історії зарубіжної літератури, спецкурсів і спецсемінарів, що
передбачають оцінку, засвоєння здобутків англомовних авторів у
загальноукраїнському контексті; укладання відповідних розділів підручників і
посібників з історії американської літератури кінця ХХ – початку ХХІ століть;
написання магістерських, дипломних, курсових робіт, присвячених вивченню
художньої спадщини Тоні Моррісон та окресленню її місця в американському
історико-літературному процесі доби постмодернізму.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною,
завершеною науковою працею, яка має наукове і практичне значення. Визначення
19
теми та обговорення результатів досліджень здійснено за участі наукового
керівника. Автором особисто проведений пошук та аналіз літературних джерел
за тематикою дисертаційного дослідження, визначені завдання дослідження,
самостійно сформульовані висновки, написані і оформлені усі розділи
дисертації. Усі наукові положення дисертаційної роботи, що виносяться на
захист, опрацьовано автором самостійно. У дисертації використано матеріали
досліджень, проведених особисто дисертантом, та спільно зі співавтором,
що відображено у списку опублікованих праць.
Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати
дослідження було обговорено на засіданнях кафедри германських мов і
перекладознавства Дрогобицького державного педагогічного університету
ім. І. Франка (Дрогобич, 2011–2015), а також було висвітлено у формі доповідей
на 15 наукових конференціях різних рівнів: науково-практичній конференції
«Діалог культур – феномен у міждисциплінарному вимірі» (Дрогобич, 2 грудня
2011); науково-практичній конференції «Україна і слов’янський світ» (Київ,
16–17 лютого 2012); Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Українське слово мовами народів світу» (Дрогобич, 9 березня 2012); ІІ-ій
Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій Дню слов’янської
культури та писемності «Слов’янська культура та писемність: минуле та
сучасність» (Ужгород, 24–25 травня 2012); Міжнародній науково-практичній
конференції «Богдан Лепкий у полікультурному дискурсі Європи та Америки»
(Тернопіль, 2–3 листопада 2012); Всеукраїнській науково-практичній
конференції, присвяченій 199-й річниці від дня народження Тараса Шевченка
(Дрогобич, 11 березня 2013); Всеукраїнській науковій конференції «Сучасний
стан і перспективи лінгвістичних досліджень та проблем перекладу» (Житомир,
17 травня 2013); Міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток
сучасної освіти і науки: результати, проблеми, перспективи» (Дрогобич,
21–22 листопада 2013); Всеукраїнській науково-практичній конференції з
20
міжнародною участю «Письменник в умовах заблокованої культури»
(Кременець, 28–29 листопада 2013); Всеукраїнській науковій конференції
германістів із міжнародною участю «Германістика у ХХІ столітті: когнітивна,
соціо- та прагмалінгвістика» (Харків, 5 квітня 2014); Всеукраїнській науковопрактичній конференції, присвяченій 201-й річниці від дня народження Тараса
Шевченка «Українське слово мовами народів світу» (Дрогобич, 12 березня
2015); ІІІ-ій Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених
«Розвиток сучасної освіти: результати, проблеми, перспективи» (Дрогобич,
26–27 березня 2015); І-ій Міжнародній науково-практичній конференції
«Сучасні тенденції розвитку освіти і науки в інтердисциплінарному контексті»
(Ченстохова – Ужгород – Дрогобич, 19–20 листопада 2015); ІІ-ій Міжнародній
науково-практичній конференції «Сучасні тенденції розвитку освіти і науки в
інтердисциплінарному контексті» (Ченстохова – Ужгород – Дрогобич,
24–25 березня 2016); Міжнародній науково-практичній конференції
«Філологічні науки в умовах сучасних трансформаційних процесів» (Львів,
11–12 листопада 2016).
Публікації. Результати дисертаційної роботи опубліковано в 15 статтях, з
них 4 – у фахових виданнях України, 1 – у зарубіжному виданні та 10 додаткових

Список літератури

ВИСНОВКИ
Творчість Тоні Моррісон посідає чільне місце в афро-американському
письменстві ХХ ст., яке має специфічну тематику та відмінні від літературного
мейнстріму жанрово-стильові особливості. Дослідницькі рішення щодо
вивчення її творчості безпосередньо пов’язані з новітніми тенденціями в історії
США постколоніального періоду: закони про сегрегацію, рух за рівність у правах
чорношкірих, становлення джазу як самостійного музичного напрямку, розвиток
феміністичних тенденцій. Усі вони знайшли своє віддзеркалення у творчості
письменниці. В її письмі зображено психологічну травму цілої афроамериканської спільноти, становлення расової ідентичності чорношкірих
американців та формування їхньої колективної пам’яті. Прочитання її творів –
це набуття досвіду та пізнання «іншої» історії. Художній доробок Тоні Моррісон
позначений глибоким психологізмом: персонажі втрачають духовну та фізичну
цілісність, опинившись у марґінальному становищі щодо суспільства та власної
особистості.
У процесі дослідження теоретичних положень психологізму та
оприявлення цього явища в прозі Тоні Моррісон ми зробили висновок:
психологізм – це детальне зображення внутрішнього стану особистості
персонажів та процесів, які в ньому відбуваються, зумовлених змінами історикокультурного тла доби та обставин особистого життя персонажів, які
представляють психологічний стан суспільства загалом та окремих типових
особистостей зокрема. За допомогою притаманних їй моделей відображення
навколишньої дійсності авторка звіряється про внутрішній стан чорношкірих
американців в умовах замкнутого середовища, репресій та утисків.
Тоні Моррісон майстерно використовує різноманітні художні засоби для
занурення читача у внутрішній світ своїх персонажів (техніку усного наративу,
елементи магічного реалізму, зразки африканського та афро-американського
195
фольклору, простонародне мовлення, історичне тло, біографічні відомості
тощо). Авторка впроваджує техніку «усного наративу», ефекту якого досягає
завдяки розповідям кожного з персонажів, експериментам з автором / наратором
від першої та третьої особи, властивому афро-американцям простонародному
мовленню, наслідуванню у структурі текстів елементів джазових музичних
творів. Своєю активною творчою діяльністю вона сприяла оновленню
американського літературного канону. Авторка чітко обирає свою позицію в
постколоніальному дискурсі щодо афро-американської традиції. Письменниця
вдається до змін художньої структури романів, поєднуючи епічні, драматичні й
ліричні елементи.
Постколоніальні твори Тоні Моррісон позначені чітко вираженими
дискурсами расизму та фемінізму. Авторка вважає, що саме расизм став
передумовою створення інституту рабства на теренах США. Це призвело до
подальших проблем у суспільстві, які не закінчилися зі скасуванням рабства:
викривлення свідомості афро-американців, зародження в них почуття ненависті
до білих та огиди до себе внаслідок існування в системі цінностей колонізатора,
розвиток «чорного» расизму та націоналізму у власній спільноті, утрата ними
почуття власної та національної ідентичності або існування на межі невизначеної
ідентичності.
Постмодерністській прозі Тоні Моррісон притаманні відкрита художня
структура романів, для якої характерні гіпертекстуальність, психологізація,
гібридизація та інтертекстуальність. Усний наратив дає читачеві змогу здійснити
психологічний аналіз і зрозуміти колективний досвід афро-американської
спільноти. Постколоніальні тексти Тоні Моррісон перебувають на межі між
загальноприйнятою історією та колективною пам’яттю дискримінованих
національних меншин і суспільних груп. За допомогою психологізму як засобу
емоційно-образного впливу на читача авторка долучає його до напруженого
пошуку свого місця у світі.
196
Визначальними чинниками прозової спадщини Тоні Моррісон є художній
психологізм і переконливий інтелектуалізм. Опираючись на зображення
злиденної проблематики, вони формують внутрішню єдність творчості
письменниці. Мистецькі здобутки авторки окреслили якісно новий етап у
розвитку поетики афро-американської романної прози. Тоні Моррісон збагатила
її принципово новаторськими уявленнями про світобудову та сутність людини, а
також новими жанрово-стильовими ознаками. Аспект психологізму становить
стрижневу основу її творчості. Він уможливлює розкриття психологічних станів
дійових осіб у кризовій ситуації. При цьому авторка уникає поділу «негативний –
позитивний» персонаж, що свідчить про неупередженість її позиції. Ефект такої
об’єктивності – переважно деконструкція загального дискурсу, у якому немає
конфлікту між однозначно правильним чи неправильним. Підкреслюючи
існування позитивних і негативних рис характерів у представників обох рас, Тоні
Моррісон закликає не розглядати упереджено «інакших» крізь призму расизму.
Цей задум авторки був створений для осмислення реципієнтом низки питань і
виведенням власної думки.
Злиденність змістового наповнення романів Тоні Моррісон полягає в
ідейній спрямованості авторки щодо висвітлення колективної пам’яті афроамериканської спільноти та єдності американського народу. Для досягнення цієї
мети Тоні Моррісон широко використовує елементи простонародності (усне
мовлення, міфічні елементи, структуру джазових імпровізацій), що сприяє
втіленню в її прозу суспільно-історичного досвіду афро-американців. Романи
Тоні Моррісон – самобутнє відображення міфологічної та позачасової картини
світу. Елементи магічного реалізму в прозі Тоні Моррісон – знаряддя
художнього відображення дійсності, що дає змогу письменниці поєднувати
непоєднуване: минуле із сучасністю, реальне та ірреальне, свідоме та підсвідоме,
а також включати реципієнта в процес еволюції сюжету. Письменниця
переналаштовувала вкорінені в письменстві жанри стратегіями комбінації,
197
інверсії, зміни функції заради переосмислення універсальних проявів історичних
форм афро-американського досвіду в соціальній, моральній, релігійній,
політичній та естетичній сферах. Магічний реалізм порушує літературний канон
через бінарність і дуалістичність зображення соціальних та історичних відносин
усередині культурного осередку США.
Демонстрації самобутності афро-американської спільноти слугує й такий
композиційний прийом, як побудова романів за моделлю «клаптикової ковдри»,
коли основним принципом є фрагментарність і багатошаровість, а кожен
наступний роман – еволюційне продовження попереднього. Це є, власне,
метафоричним відображенням процесу шиття ковдри чорношкірими жінками з
різних клаптиків старої матерії, який супроводжувався співом народних пісень.
Такий спосіб текстотворення відображає єдність афро-американської спільноти
на тлі важких для неї історичних часів. В основу творів Тоні Моррісон покладено
конфлікт, який відбувається в поєднанні ознак міжособистісного, побутового,
світоглядного, морального рівнів. Він випливає з підтексту, виявляючись у
тонкому нюансуванні, у відтінках настроїв і багатозначності деталей. Усе це
свідчить про психологізм художньої творчості Тоні Моррісон.
З позиції феміністичного підходу Тоні Моррісон як представниця афроамериканського письменства створює особливі способи комунікації. Вони
засновані на досвіді соціального пригноблення та вмінні протистояти канонам,
які домінують у суспільстві. Фемінізм у творчості Тоні Моррісон ґрунтується на
критиці патріархальної системи відносин, яка є причиною не лише
нерівноправних відносин у сім’ї, але й агресії щодо підпорядкованих її членів,
які в більшості своїй є жінками та дітьми. Авторка підкреслює, що отримання
безмежної влади призводить до агресивних видів її прояву. Загострену увагу
письменниця приділяє насиллю над дітьми – найслабшими особистостями,
психіка яких ще не сформована, тому не спроможна долати кризові стани. Це, зі
198
свого боку, призводить до непоправних наслідків у майбутньому, коли діти в
дорослому житті не можуть знайти свого місця у світі.
Інтертекстуальний аналіз прозових творів Тоні Моррісон із творами таких
знакових письменниць, як Г. Бічер-Стоу та Е. Вокер, дав змогу визначити місце
авторки в американському літературному процесі. З’ясовано, що роман «Хатина
дядька Тома» Г. Бічер-Стоу послужив джерелом інтертекстуального компонента
у творі «Улюблена» Тоні Моррісон в процесі порушення питання соціальної
нерівності та становища матері-рабині. Концепція «вуманізму», запропонована
Е. Вокер, відповідає образу «дорослої жінки» Тоні Моррісон. В основі цих
концепцій – взаємна безкорислива допомога та підтримка, що допомагає долати
кризові ситуації з меншими психічними травмами. Отже, згадані письменниці
приділяють значну увагу психологічному стану своїх персонажів, доля яких в
умовах замкнутого середовища залежить від адекватного світосприйняття.
Особливу увагу в романах «Улюблена» та «Милосердя» Тоні Моррісон
приділено образу матері-рабині, яка намагалася за будь-яку ціну врятувати своїх
дітей від рабства. За допомогою усного наративу, коли кожен персонаж
розповідає про власний життєвий досвід, письменниця занурює читача в роки
процвітання рабства на рівні бізнесу, репресій, расизму. У голосах персонажів
відчутні фізичні та душевні шрами від боротьби за власні життя та долі своїх
дітей. Визначальними є й схожості в зображенні чоловічих персонажів у творах
Тоні Моррісон і Г. Бічер-Стоу, як білих, так і чорних (безпомічних білих жінок,
добрих і злих рабовласників, благородних і непридатних рабів). Обидві авторки
заперечують упереджене сприйняття «інакших» крізь призму расизму, натомість
пропонують оцінювати персонажів на підставах гуманності. Цьому сприяє,
зокрема, включення у твори білих аболіціоністів і чорних расистів, що
підкреслює об’єктивну оцінку письменницями своїх персонажів.
Художні образи Тоні Моррісон символічні та репрезентативні. Їхня
рецепція є, власне, розшифруванням метафоричних значень. Вони
199
представляють обширні пласти людського досвіду – соціального та
психологічного. Її персонажі наповнені психологічними художніми деталями,
які вимальовують читачеві їхній внутрішній світ за допомогою окремих
душевних рухів – думок, почуттів, переживань, бажань. Для них властива
конкретно-чуттєва та емоційна переконливість, за допомогою якої художній твір
набуває естетичної цінності. У процесі написання твору авторка використовує
художню індукцію, тобто йде від індивідуального образу до типу, а від типу – до
ідеї. У скороченому варіанті аналогічний шлях проходить і реципієнт. Багато її
образів та епізодів становлять підґрунтя для відтворення картини навколишньої
дійсності. Психологізація ідейно-образних елементів, створених художницею
слова, відображає її суб’єктивне ставлення до висвітлюваних подій і включає
реципієнта в процес розвитку сюжетної лінії.
Одним зі стрижневих елементів у художній концепції Тоні Моррісон є
образ дому, який переважно наділений іронією. Концепт дому в прозі Тоні
Моррісон тісно пов’язаний із темою сирітства. Її персонажі часто стають
знедоленими через утрату дому чи сім’ї. Тому, вони змушені називати домом не
те місце, де живуть близькі й рідні, які люблять один одного та дбають один про
одного як найкраще, де затишно й надійно, а місце, сповнене стражданнями й
марною надією, де їм доводиться жити не за покликом серця, а з почуття
безвиході. Опинившись на самоті зі своїми проблемами, вони прагнуть знайти
вихід із кризової ситуації. Лейтмотив дому, який пронизує всі романи
письменниці, супроводжують теми ностальгії та міграції. Самоідентифікація
постає для афро-американців шляхом повернення додому. Вони мріють про
повернення з Америки до Африки, але усвідомлюють, що їхні мрії утопічні. Про
батьківщину предків нагадують їм лише історія й колір шкіри. Тому на обох
континентах афро-американці почуваються чужими.
Образ міста в романі Тоні Моррісон «Джаз» відображає процес урбанізації
в США. Авторка описує труднощі міського життя афро-американців, зокрема
200
чорношкірих жінок. «Джаз» можна назвати урбаністичним романом,
ураховуючи його композиційну та синтаксичну структури. Твір представляє
читачеві оригінальний образ Нью-Йорка початку ХХ ст., який пов’язує
покривджені долі своїх персонажів. Авторка наголошує на дії межових ситуацій,
коли «Я-особа», потрапивши в тенета міського життя, не в змозі вирватись із
нього безслідно для її внутрішнього стану. Процес особистісної руйнації постає
символічним виразом утрати автентичності афро-американців. Тоні Моррісон
підкреслює: урбаністичний світ формує певні моделі мислення та поведінки
людей, які, однак, не завжди сприяють удосконаленню особистих якостей.
У прозі Тоні Моррісон зримо відчутний образ предка – матері-берегині
культурної спадщини афро-американського народу. Роль предка авторка
переважно відводить літній афро-американці, яка є духовним центром і
матріархом усієї спільноти. Цьому образу відповідають Конні («Рай»), Бебі Саґз
(«Улюблена»), Єва Піс («Сула»). Виняток становлять романи «Смоляне
опудалко» та «Любов», у яких роль предка відіграють молоді особистості – Син
і Л відповідно. Наділивши молодих осіб якостями предка, Тоні Моррісон
покладає на них відповідальність за збереження й передавання культурноісторичних цінностей наступним поколінням. Письменниця підкреслює
важливість національної самоідентифікації для молодої генерації афроамериканців. Характерними ознаками цього образу є фізична вада, якою, за
віруваннями африканців, наділені особистості з божественним началом.
Праведний спосіб існування – приклад для наслідування іншими, а володіння
якостями зцілення та життєвий досвід додають літнім афро-американкам
авторитету в спільноті. Контрастними до образу предка є персонажі молодих
жінок, які є примітивними, меркантильними, залежними. Тоні Моррісон
критикує їхню відірваність від спільноти, підкреслюючи, що це є причиною
втрати ними духовного зв’язку зі своїм корінням та унеможливлює переємність
культурного досвіду свого народу.
201
Метафоричні образи-символи – виразний спосіб експресії психологізму
Тоні Моррісон. Вони не просто віддзеркалюють внутрішній світ її персонажів,
але й розкривають психологічний стан цілого суспільства. Система образів
письменниці – це закодована інформація щодо історичного минулого та
життєвого досвіду афро-американців. Розшифрування текстових кодів авторка
доручає реципієнтові, залучаючи його у вир перебігу подій. Такою технікою
авторка прагне викликати в нього емпатію, а також почуття сорому за діяння
агресорів і відповідальності за свої наступні вчинки.
Усний наратив Тоні Моррісон – самобутня історіографія афроамериканського народу. Вона ґрунтується на усних переказах тих суспільних
груп, слово яких не враховане в процесі написання історії. Спираючись на
фольклор і міфологію чорношкірих американців, у яких віддзеркалено їхній
психічний та історичний досвід, авторка зображує всі життєво важливі процеси,
які впливали на формування їхнього світогляду. Своєю творчістю вона порушує
суспільно важливі питання, пропонуючи й шляхи їхнього вирішення. Це робить
її письмо політично спрямованим.
Оригінальність жанрових особливостей творчості Тоні Моррісон
зумовлена технікою усного наративу, за принципом якої побудовано її прозові
твори. У них авторка приділяє особливу увагу аспектам расизму, фемінізму,
постмодернізму, постколоніалізму, містицизму, мультикультуралізму.
Письменниця використовує техніку усної розповіді для пояснення відчуття
травми, гордості, пам’яті та соціальної смерті. Вона встановлює зв’язок із
реципієнтом у процесі читання, охоплюючи його в дійові особи роману. За
допомогою наративної форми письма Тоні Моррісон змінює внутрішній світ
читача поглядом на іншу реальність. Автор-оповідач об’єктивно змальовує
довколишній світ, у якому характери людей розвиваються в процесі складних
стосунків і подій, тобто в розвитку сюжету твору. З огляду на зазначене вище,
текст-розповідь – це революційна модель написання романів Тоні Моррісон, що
202
започатковує та розвиває усвідомлення культурної ідентичності особи.
Письменниця різнопланово висвітлює расові питання в політичних та етичних
взаємозв’язках з ідеями свободи й рівності. Проблематика класових і ґендерних
конфліктів в умовах колоніальної залежності та постколоніальної адаптації в
США стала провідною в її творчості. Революційними в її письмі є жіночі образи,
які руйнують стереотипи у свідомості реципієнта, указуючи на суб’єктивну
позицію жінки в суспільстві. Усе це творить психологізм її романів.
Прозові твори Тоні Моррісон утілюють самобутнє прочитання суспільноісторичного досвіду афро-американців. Її письмо відіграє роль віддзеркалення
колективної пам’яті минулого та презентації актуального сенсу співіснування.
Авторка звертається до прихованих аспектів життя людини, зокрема до
особливостей людської поведінки в умовах замкнутого простору чи кризової
ситуації. Це – ознаки психологізму творчості Тоні Моррісон, який відіграє роль
способу будови образів та осмислення певного життєвого характеру, що
окреслює стильову специфіку її творів.