РОСІЙСЬКОМОВНА ПРОЗА Є.П. ГРЕБІНКИ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1830–1840-Х РОКІВ

Короткий опис

ПОЛТАВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ В.Г.КОРОЛЕНКА

На правах рукопису

СИРОТА ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 821.161.1 3 «18.451.30 40»

РОСІЙСЬКОМОВНА ПРОЗА Є.П.ГРЕБІНКИ В КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 18301840-Х РОКІВ

10.01.02 російська література

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор
Мацапура Валентина Іванівна

Полтава 2007

ЗМІСТ

ВСТУП..3
РОЗДІЛ І. ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ Є.П.ГРЕБІНКИ
ТА ПРОБЛЕМА КОНТЕКСТУАЛЬНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ.................................................................................................10
1.1. Російськомовна проза Є.П.Гребінки: історіографія питання....10
1.2. Проблема контексту прози Є.П.Гребінки: теоретичний аспект...31
Висновки41
РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОЕТИКИ РОСІЙСЬКОМОВНИХ ТВОРІВ Є.П.ГРЕБІНКИ, ПРИСВЯЧЕНИХ УКРАЇНСЬКІЙ ТЕМІ...45
2.1. Ранні твори Є.П.Гребінки про Україну: особливості поетики......45
2.2. «Провінційний» дискурс у творчості Є.П.Гребінки в контексті
російської літератури 1830-1840-х років.78
2.3. Історична проза Є.П.Гребінки та її літературний контекст105
Висновки..143
РОЗДІЛ ІІІ. «ПЕТЕРБУРЗЬКИЙ ТЕКСТ» Є.П.ГРЕБІНКИ В
КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1830-1840-Х РОКІВ...148
3.1. Міфологізація образу Петербурга в російськомовній прозі Є.П.Гребінки...148
3.2. Своєрідність утілення теми «маленької людини» в «петербурзькому тексті» Є.П.Гребінки..175
Висновки..196
ВИСНОВКИ.199
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...209

ВСТУП

Актуальність дослідження. Євген Павлович Гребінка (18121848) залишив помітний слід в історії не лише української, а й російської літератури. Його по праву вважають українським і російським письменником, оскільки він писав двома мовами та був учасником українського та російського літературного процесу. В українському літературознавстві більше уваги приділялося україномовній художній спадщині митця. Але Гребінка є автором близько 50 прозових творів (повістей, оповідань, нарисів, романів), написаних російською мовою.
Творчість письменника привертала увагу багатьох критиків та літературознавців. До оцінки його літературної спадщини зверталися Є.П.Кирилюк, Н.Є.Крутікова, С.Д.Зубков, Л.В.Селіванова, О.С.Цибаньова, Б.А.Деркач, В.І.Мацапура, Є.К.Нахлік, Л.М.Задорожна та інші дослідники, які висвітлювали різні аспекти творчої діяльності митця. Проте окремих праць, присвячених оцінці російськомовних творів зовсім небагато. Їх аналіз свідчить про те, що російськомовна проза Гребінки не досліджена належним чином. Літературознавці, як правило, зараховують письменника до типових представників російської «натуральної школи» (С.Д.Зубков, Н.Є.Крутікова, В.І.Кулєшов). При цьому його творчість інтерпретується як периферійне явище в російській літературі.
Останнім часом у літературознавстві помітно підвищився інтерес до текстуального й контекстуального вивчення художніх творів. Нові підходи застосовуються й до вивчення творчості Гребінки. Сучасні українські науковці, як правило, розглядають твори письменника, написані російською мовою, в контексті українського літературного процесу (О.В.Брайко, Л.М.Задорожна). Однак ігнорування контексту російської літератури може зашкодити адекватному сприйманню й розумінню його російськомовної спадщини. Безперечно, Гребінка зробив значний внесок у розвиток української літератури. Проте не можна відкидати той факт, що його творчість розвивалася в руслі тенденцій, характерних у першу чергу для російського літературного процесу першої половини ХІХ століття. Адже довгий час (майже 14 років) письменник жив у Петербурзі й брав активну участь у літературному житті столиці. Він був знайомий з відомими російськими літераторами, відвідував салони В.Ф.Одоєвського, П.О.Плетньова, а також сам організовував у себе вдома літературні вечори, на яких були присутні Н.В.Кукольник, В.Г.Бєлінський, В.Г.Бенедіктов, Д.В.Григорович, В.І.Даль, П.П.Єршов, І.І.Панаєв та інші представники російської культури. Його твори друкувалися у відомих російських журналах, альманахах, газетах, збірниках, досить популярних у Росії того часу («Библиотека для чтения», «Литературная газета», «Отечественные записки», «Пантеон», «Современник», «Утренняя заря» тощо). На сторінках періодики ім’я Гребінки з’являлося поряд з іменами таких відомих російських письменників, як В.Ф.Одоєвський, В.А.Жуковський, І.А.Крилов, М.В.Гоголь, І.С.Тургенєв та ін. Таким чином, однією з важливих проблем сучасної української русистики є проблема аналізу прози письменника в контексті російської літератури 3040-х років ХІХ століття.
Найбільш фундаментальним дослідженням російськомовної прози Гребінки залишається праця С.Д.Зубкова «Русская проза Г.Ф.Квитки и Е.П.Гребенки в контексте русско-украинских литературных связей» (1979) [121]. Проте в ній відчутні певні ідеологічні акценти в осмисленні особливостей творчості письменника, які були характерними для наукових праць радянської доби. У монографії С.Д.Зубкова не вистачає також цілісного та системного аналізу творів Гребінки. Незважаючи на окремі недоліки, назване дослідження відіграло велику роль у вивченні прози письменника в її зв’язках з російською літературою.
Дуже часто Гребінку звинувачували в значній залежності від творчості відомих російських літераторів. При цьому нівелювалося значення художніх відкриттів та специфіки прози митця. Гребінку, як правило, вважали письменником другого ряду, його російськомовна проза не була оцінена належним чином. Час вимагає нових підходів до висвітлення його російськомовної спадщини, котра, безумовно, має свою самодостатню естетичну та художню цінність і потребує сучасної інтерпретації та з’ясування її місця і ролі в літературному процесі Росії 18301840-х років.
Вибір теми кандидатського дослідження пов’язаний також з активізацією інтересу до російськомовної літератури в українському літературознавстві останніх років. Провідні науковці Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка НАН України, зокрема П.В.Михед, Н.Р.Мазепа та інші, висунули ідею створення історії російськомовної літератури України. Одне із завдань цього проекту полягає у відновленні з максимальною повнотою та введенні в науковий обіг персонального складу українських російськомовних авторів не тільки першого, але й другого, третього ряду [169, 185].
Російськомовна проза Гребінки до цього часу залишається недостатньо дослідженою як з точки зору її поетикальних особливостей, так і в контекстуальному аспекті, який дозволяє по-новому осмислити різні грані творчості митця. Складність контекстуального вивчення його прози полягає в тому, що в сучасному літературознавстві саме поняття «контекст» остаточно не визначене, а методика контекстуального вивчення художньої літератури належним чином не розроблена. Усе це зумовлює актуальність теми даного дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка в межах комплексної теми «Традиції та новаторство в літературі».
Тема дисертації схвалена вченою радою ПДПУ (протокол № 5 від 29 листопада 2004 року), а також бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури імені Т.Г.Шевченка (протокол № 2 від 17 травня 2005 року).
Мета дисертаційного дослідження цілісний та багатоаспектний аналіз російськомовної прози Є.П.Гребінки з урахуванням контексту російської літератури 3040-х років ХІХ століття.
Реалізація поставленої мети зумовила вирішення наступних завдань:
визначити основні етапи вивчення російськомовної прози Гребінки;
розкрити основні особливості поетики російськомовних творів письменника, присвячених українській тематиці;
дослідити особливості міфологізації образу Петербурга та своєрідність утілення теми «маленької людини» в прозі Гребінки;
визначити жанрову специфіку, провідні мотиви, сюжетно-композиційні та стильові особливості, своєрідність художньої образності прозових творів митця;
з’ясувати специфіку впливу російської літератури на формування поетики творів Гребінки і виокремити типологічні та інтертекстуальні зв’язки між його російськомовною прозою та творами російських літераторів 18301840-х років;
поглибити уявлення про значення російськомовної прози Гребінки у процесі розвитку російської літератури 3040-х років ХІХ століття.
Об’єктом вивчення є російськомовна проза Є.П.Гребінки, а також твори російських літераторів першої половини ХІХ століття О.С.Пушкіна, М.В.Гоголя, Є.А.Баратинського, А.Погорєльського, В.Т.Нарєжного, Ф.В.Булгаріна, М.М.Загоскіна, О.М.Сомова, М.Ю.Лермонтова, В.Ф.Одоєвського, Я.П.Буткова, В.І.Даля, Г.Ф.Квітки-Основ’яненка, І.І.Панаєва, М.П.Погодіна, М.О.Полєвого, В.А.Соллогуба та ін.
Предмет дисертаційного дослідження поетикальні особливості російськомовної прози Є.П.Гребінки.
Методи дослідження. У роботі використовуються історико-генетичний, порівняльно-типологічний, системний, історико-функціональний методи, а також принципи міфопоетичного, контекстуального аналізу художніх текстів. Історико-функціональний метод дозволяє простежити особливості критичної рецепції творів письменника в різні періоди. Для з’ясування особливостей поетики російськомовної прози Гребінки використовується системний підхід. У процесі аналізу джерел тематики, інтерпретації мотивів та образів, дослідження інтертекстуальних і типологічних зв’язків прози митця з творами інших російських письменників застосовуються історико-генетичний, порівняльно-типологічний методи, а також принципи контекстуального аналізу. Міфопоетичний аналіз дозволяє розкрити у творах Гребінки особливості трансформації архаїчних міфів або особливості міфологізації письменником зображуваної дійсності.
Теоретико-методологічну основу дисертації складають літературно-критичні та теоретичні праці вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячені аналізу літературного та культурного контексту, проблемі інтертекстуальності та теорії текстового аналізу (Р.Барта, М.М.Бахтіна, Ю.Крістєвої, Ю.М.Лотмана та ін.), поетиці художнього твору (М.М.Бахтіна, В.В.Виноградова, Ю.В.Манна та ін.), проблемам порівняльного літературознавства (О.І.Білецького, Є.П.Кирилюка, Н.Є.Крутікової, Д.С.Наливайка та ін.). Методологічне значення мають також роботи, присвячені дослідженню романтизму та реалізму як художніх систем (О.І.Білецького, Т.В.Бовсунівської, В.І.Кулєшова, Ю.В.Манна, В.Ю.Троїцького, О.Г.Цейтліна, Д.І.Чижевського та ін.). Крім того, в дисертації використовувались окремі праці з історії культури, філософії, літературного міфологізму (М.П.Анциферова, В.М.Войтовича, Г.Г.Грабовича, Ю.М.Лотмана, В.Я.Проппа, В.М.Топорова, К.Г.Юнга та ін.).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що російськомовна проза Гребінки вперше аналізується системно та в повному обсязі з акцентом на проблемах поетики, з виокремленням таких тематичних груп, як «українська тема», «тема провінції», «тема Петербурга». Доведено, що Гребінка залишив помітний слід в історії російської літератури. Уперше російськомовна художня спадщина письменника вивчається в контексті та в тісних зв’язках з російською літературою. У процесі роботи над дисертацією вперше були розглянуті твори Гребінки, які раніше не досліджувалися в контекстуальному аспекті або взагалі не були предметом наукового вивчення.
Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані в процесі викладання курсу історії російської літератури ХІХ століття, а також у спецкурсах і спецсемінарах, пов’язаних з вивченням російської літератури. Результати роботи можуть бути використані також для подальших наукових досліджень російського літературного процесу.
Особистий внесок здобувача у виконану роботу є достатнім. Дисертація та всі статті написані автором самостійно.
Апробація дисертації. Робота обговорювалася на засіданні кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка. Результати дослідження апробовані на міжнародних конференціях: ІІ Міжнародна науково-практична конференція з проблем загальної, германської, романської та слов’янської стилістики (Горлівка, 2005); Міжнародна наукова конференція імені проф. С.Бураго «Мова і культура» (Київ, 2005; Київ, 2006; Київ, 2007); Кримські Міжнародні Пушкінські наукові читання (Севастополь, 2005; Саки Євпаторія, 2006); VІІ Гоголівські читання (Полтава, 2006), Міжнародна наукова конференція «Севастопольські кирило-мефодієвські читання» (Севастополь, 2007), ІХ Міжнародна конференція «Проблеми вивчення творчості Миколи Гоголя: підсумки і перспективи» (Ніжин, 2007); а також на Всеукраїнській науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2005) та наукових конференціях викладачів та студентів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка (20052007).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 11 публікаціях, із них 5 у провідних наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, що містить 291 найменування. Загальний обсяг роботи становить 229 сторінок, із них 208 сторінок основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Є.П.Гребінка залишив помітний слід в історії російської літератури. Але аналіз критичних відгуків та досліджень, присвячених творчості письменника свідчить про те, що його російськомовна проза (близько 50 творів) до цього часу не досліджена належним чином. У дореволюційний період дослідження літературної постаті Гребінки мали біографічний характер, про що свідчать праці М.Михайлова, М.В.Гербеля, Г.Коваленка, А.Залєського, О.П.Сурожевського. Коли науковці зверталися до теми впливів, то, як правило, звинувачували письменника в залежності від різноманітних (часом навіть протилежних за художніми системами) літераторів: Ф.В.Булгаріна, М.В.Гоголя, М.М.Загоскіна, О.О.Марлінського, О.І.Сенковського. При цьому, констатуючи факт наявності запозичень у творчості Гребінки, літературознавці, як правило, не аналізували, який характер вони мають. Такий звульгаризований підхід до письменника як наслідувача спостерігається в дослідженнях і радянської доби. Літературознавці беззастережно повторювали тези своїх попередників про меншовартість російськомовної прози Гребінки, про її виключно наслідувальний характер. Деякі дослідники відверто відкидали думку про належність митця до російського літературного процесу (С.О.Єфремов).
У другій половині ХХ століття інтерес до вивчення прози письменника значно зріс. Так, до дослідження його російськомовних творів у цей період зверталися Н.Є.Крутікова, С.Д.Зубков, Л.В.Селіванова, Б.А.Деркач. Незважаючи на домінування соціологічного підходу до оцінки прозової спадщини Гребінки, радянські дослідники не звинувачують його в «невдалому копіюванні». Але традиція сприйняття його як другорядного письменника усе-таки зберігається.
Наприкінці ХХ початку ХХІ століття змінюються підходи дослідників до аналізу світоглядних засад Гребінки, більше уваги приділяється поетиці творів письменника. У дослідженнях Т.І.Агаєвої, Є.К.Нахліка, В.І.Мацапури, Л.М.Задорожної, О.В.Брайко простежується тенденція до встановлення самодостатньої цінності прози митця. Сучасні літературознавці акцентують увагу на оригінальності Гребінки у висвітленні традиційних тем. Утім, його проза залишається все ж таки недостатньо дослідженою в контекстуальному аспекті, який є досить актуальними сьогодні і дозволяє по-новому осмислити різні грані творчості митця.
У прозовій спадщині письменника чітко виокремлюється декілька тематичних блоків тема України, тема провінції, тема Петербурга. Для ранніх романтичних оповідань Гребінки про Україну («Рассказы пирятинца», «Мачеха и панночка», «Вот кому зозуля ковала!», «Так иногда люди женятся», «Братья») характерні романтичні пейзажі, урочисто-сентиментальний тон оповіді, мелодраматичні епізоди. У багатьох ранніх творах («Страшный зверь», «Двойник», «Потапова неделя», «Месяц и Солнце», «Мачеха и панночка») письменник наслідує стиль фольклорних казок, використовує символічні образи, елементи казкової обрядовості, архетипні мотиви. Проте оповідання Гребінки за своєю структурою є значно складнішими, ніж народні казки, оскільки автор доповнив їх новими епізодами, другорядними образами, ліричними відступами, надав окремим мотивам нового смислу.
У цих оповіданнях помітний вплив М.В.Гоголя на ранню творчість письменника. Як і в збірці М.В.Гоголя «Вечера на хуторе близ Диканьки», у творах Гребінки велику роль відіграють переплетення фантастики з побутовими картинами життя, романтичні пейзажі, синтез християнських та язичницьких мотивів. Окремі ранні оповідання та повісті Гребінки мають типологічні та інтертекстуальні зв’язки з творами й інших російських літераторів О.О.Бестужева («Страшное гадание»), М.О.Полєвого («Блаженство безумия»), А.Погорєльського («Двойник, или Мои вечера в Малороссии»), В.Т.Нарєжного («Два Ивана, или Страсть к тяжбам»). Пафосно-романтична експресія, поетизація фольклорних образів, звернення до тем двійництва, розбійництва, нещасливого кохання усе це підкреслює яскраво виражений романтичний характер ранніх творів Гребінки.
Значну кількість творів Гребінка присвятив темі провінції, яка була одним з найпоширеніших топосів у російській літературі ХІХ століття. Автор змальовує провінціала як людину допитливу та довірливу, але з яскраво вираженим комплексом неповноцінності, з яким пов’язані його постійна настороженість, підозри, ворожість до столичних жителів. Головні риси провінціала у творах Гребінки самозакоханість та обмеженість. Подібне ставлення до провінційності зустрічається у творах інших літераторів М.М.Загоскіна, А.Погорєльського, Г.Ф.Квітки-Основ’яненко, І.І.Панаєва та ін. Особливістю провінційного дискурсу в прозових творах Гребінки є те, що для оповідача провінція не є чужим, маргінальним простором. Автор пише про неї з гумором та з любов’ю. Такий погляд «зсередини» дозволяє сприймати провінцію як природний простір. Традиційна для російськомовної прози доби романтизму опозиція «провінція Петербург» допомагає Гребінці репрезентувати також інший погляд на периферію як слабку копію столиці. Герої, зображені митцем, здаються кумедними у своєму прагненні наслідувати деякі петербурзькі звичаї. Письменник часто звертається до протиставлення образів меркантильних і пихатих представників провінційної знаті з образами простих сільських людей, наділених багатим внутрішнім світом.
Українська тема набуває особливого звучання в історичних творах Гребінки повісті «Нежинский полковник Золотаренко» та романі «Чайковский». Змальовуючи часи козаччини, прозаїк звертається до українського фольклору, а також історичних джерел. Незважаючи на те, що і в повісті, і в романі Гребінки історичні події є лише фоном, на якому розгортається приватне життя героїв, історичний контекст відіграє в них важливу роль. Він допомагає письменнику правдоподібно відтворити звичаї, побут та переконання людей минулих епох. Водночас автор використовує традиційні прийоми романтичної поетики. Важливими особливостями його історичних творів є фольклоризм, поетизація героїчного минулого, поєднання легендарного, міфологічного та історичного, національний колорит зображуваних характерів. Окремі типологічні сходження в історичних творах Гребінки та творах інших російських літераторів Ф.В.Булгаріна, М.В.Гоголя, М.М.Загоскіна, Г.Ф.Квітки, В.Т.Нарєжного, О.М.Сомова пояснюються спільністю проблем, а також спільністю історичних джерел, до яких зверталися митці. Подібно до інших російських письменників, Гребінка у своїх історичних творах приділив особливу увагу мотиву туги за героїчним минулим, який був традиційним для романтичної літератури.
Важливу роль у російськомовній прозі письменника відіграє петербурзька тематика. У його зображенні столиця це місто, у якому необхідно грати «ролі», приховувати свої справжні почуття, вдавати з себе іншу особистість. Найбільше тут ціняться гроші, влада, а також уміння робити кар’єру. Ті герої, які не мають подібних якостей, гинуть у бездушній атмосфері столиці. Письменник створює свій міф про Петербург. Він розглядає петербурзьке життя як постійний «маскарад». Прийом театралізації петербурзького суспільства допомагає письменнику викрити вади, які характерні для жителів столиці.
Звертаючись до теми «маленької людини», письменник зображує Петербург як місто фізичної загибелі («Записки студента», «Доктор»), божевілля («Перстень»), моральної деградації «маленької людини» («Сеня», «Дальний родственник», «Иван Иванович»), або втрати нею свого таланту («Первый концерт Рубини», «Игрок»). Трагічний фінал, що чекає на багатьох «маленьких людей» у творах Гребінки, зближує його твори з «петербурзькими повістями» М.В.Гоголя. Типологічна подібність між творами письменників спостерігається в змалюванні образу Петербурга. Столиця в зображенні обох авторів постає як символ бездушності й брехні, символ краху романтичних ілюзій «маленької людини». Услід за М.В.Гоголем письменник міфологізує особистість «маленької людини». У його оповіданнях та повістях знайшли продовження гоголівські міфи про самозванця, мрійника, дрібного чиновника. Проте вказані образи у прозі Гребінки мають свою специфіку.
У російськомовній прозі Гребінки образ «маленької людини» змальований у сатиричному ключі. Як правило, це недалекий та егоїстичний дрібний чиновник, у якого відсутнє почуття власної гідності і який мріє будь-що досягти кар’єрного росту та багатства в суспільстві («Лука Прохорович», «Сеня», «Игрок», «Дальний родственник», «Иван Иванович»). Особливістю такого образу «маленької людини» є те, що він не викликає співчуття через свою брехливість, жадібність, вульгарність, заздрість та ряд інших негативних якостей. Письменник зображує подібні «типи» не тільки як породження суспільства, але і як його жертви. У 1840-і роки в прозі Гребінки з’являється ще один тип «маленької людини» людини високих прагнень та поривань, з багатим внутрішнім світом («Записки студента», «Доктор»). Потрапивши до столиці, демократичний герой Гребінки страждає від власної довірливості. Стикаючись з обманом та приниженням, він поступово усвідомлює, що ідеал столичного міста, створений його уявою, далеко не відповідає дійсності.
Створюючи образ Петербурга, автор звертався до петербурзького фольклору та літературних міфів про столицю. У його творах відчувається вплив гоголівського міфу, якому притаманні такі риси, як демонологічність, оманливість, холодність столиці, міфологізація «маленької людини», а також петербурзького міфу О.С.Пушкіна, зокрема, міфу про Північну Пальміру, який знайшов утілення в поемі «Медный всадник». Гребінка створює також власні міфи про злу людину, шукача місця, хвалька, далекого родича, пліткаря, неприємну людину.
Інфернальний характер створеного письменником образу Петербурга нагадує про твори інших російських літераторів. Так, демонологізація Невського проспекту («Верное лекарство»), містичне звучання мотиву повені («Перстень»), демонологічні мотиви у змалюванні світського балу («Газетное объявление») в оповіданнях та повістях Гребінки перегукуються з відповідними місцями в таких творах В.Ф.Одоєвського, як «Сказка о том, как опасно девушкам ходить толпою по Невскому проспекту», «Насмешка мертвеца», «Бал». Мотив лотерейного білету з числом антихриста 666 (оповідання «Лука Прохорович») знайшов утілення в оповіданні Я.П.Буткова «Сто рублей». Особливості інтерпретації Гребінкою мотиву маскараду в оповіданнях «Маскарадный случай», «Газетное объявление» типологічно близькі до висвітлення цього мотиву в драмі М.Ю.Лермонтова «Маскарад», та в повістях «Большой свет» В.А.Соллогуба, «Маскарад» М.Ф.Павлова, «Испытание» О.О.Марлінського. Твори письменника мають також інтертекстуальні зв’язки з драмою М.Ю.Лермонтова «Маскарад» (ремінісцентний мотив загубленого браслету на маскараді в оповіданні «Газетное объявление»). Мотив таємничого персня пов’язує оповідання Гребінки «Перстень» з однойменною повістю Є.А.Баратинського.
Контекстуальне вивчення прози Гребінки свідчить про те, що він був продовжувачем традицій Пушкіна і Гоголя в літературі. У багатьох його творах знайшли втілення прийоми гоголівської поетики. Обох письменників зближує манера оповіді, для якої є характерним поєднання комічного начала з сентиментально-мелодраматичним. Техніка змалювання персонажів у творах Гребінки також має багато спільного з особливостями портретування та характеротворення в прозі М.В.Гоголя. Деякі твори Гребінки («Рассказы пирятинца», «Вот кому зозуля ковала!», «Братья», «Приключения синей ассигнации», «Первый концерт Рубини» тощо) перегукуються з повістями М.В.Гоголя, що ввійшли до його збірок «Вечера на хуторе близ Диканьки», «Миргород», «Петербургские повести», на сюжетному та тематичному рівнях. Близькість між творами письменників має типологічний характер. Обидва митці були вихідцями з Полтавщини, походили з родини дрібного шляхтича; обидва здобували освіту в Ніжинській гімназії вищих наук князя Безбородька, і, відповідно, мали спільну основу, на якій формувалися їхні письменницькі смаки. У прозі Гребінки присутні й генетичні зв’язки з творами Гоголя. Той факт, що в прозових творах Гребінки зустрічаються деякі мотиви та образи, характерні для творів Гоголя (ярмаркові мотиви, мотив шинелі, мотив судового позову, мотив переслідування незнайомки петербурзькими вулицями, образ петербурзького художника), не є свідченням слабкості таланту прозаїка. Навпаки, у його текстах вони набувають нового, оригінального колориту, своєрідної семантики. У більшості випадків митець свідомо включає гоголівський текст у свій власний, використовуючи прийоми гри. Це говорить про те, що він ішов шляхом творчого засвоєння окремих гоголівських прийомів художнього зображення дійсності.
У художніх текстах Гребінки важливу роль відіграють численні цитати, епіграфи, ремінісценції з творів Пушкіна (поезій, поем «Граф Нулин», «Полтава», «Цыганы», «Руслан и Людмила», «Кавказский пленник», роману у віршах «Евгений Онегин»). Вони підкреслюють зв’язок між образами та мотивами творів обох літераторів, направляють читацькі асоціації в необхідне русло, розширюють художній простір твору, характеризують дійових осіб та їх почуття, узагальнюють, пояснюють події. Інтертекстуальні зв’язки поглиблюють смисли художніх творів Гребінки.
Існує загальноприйнята думка про те, що Гребінка був типовим представником «натуральної школи». Дійсно, у його творах, особливо в тих, що присвячені петербурзькій тематиці, є риси, властиві поетиці цієї школи. Автор нерідко звертається до гротескового зображення негативних рис петербурзької дійсності, змальовує похмурі, сумні пейзажі столичного брудного міста. Письменник використовує прийоми типізації персонажів, дає детальні побутові описи, широко застосовує прийом порівняння персонажів з речами або тваринами. Важливим засобом характеротворення в російськомовних творах митця є діалоги та полілоги. У його прозі знайшов розвиток жанр «фізіологічного нарису», який вважається провідним жанром російської «натуральної школи». Для нарисів Гребінки «Петербургская сторона», «Провинциал в Петербурге», «Хвастун» характерні документальність, деталізація в зображенні побуту, відсутність сюжету, увага до характеристики соціальних типів, акцент на соціальній проблематиці.
Утім, аналіз російськомовної прози письменника свідчить про те, що він не був послідовним у дотриманні принципів «натуральної школи». Адже навіть у фізіологічних нарисах автора реалістичні мотиви постійно поєднуються з романтичними. Прозаїк звертається до міфологізації зображуваної дійсності, у багатьох сюжетах спирається на легенди, перекази, анекдоти, чутки. Застосовуючи реалістичні прийоми художнього зображення, він змальовує сюжетні ситуації, які були популярними в романтичній літературі, пропонує незвичайні шляхи вирішення соціальних проблем, звертається до типових романтичних конфліктів (наприклад, розходження мрії з дійсністю). З одного боку, автор прагне зображувати «типи», а з іншого у його російськомовній прозі з’являються виняткові, незвичайні характери (Яків Петрович, Севрюгін). Нерідко письменник використовує засоби та прийоми школи «несамовитого» романтизму. Він змальовує маргінальні постаті (монах Францішек, єврей Герцик, Сила Кіндратович, скнара Канчукевич) та інфернальні персонажі (відьми, чорти, померлі), таємничі містичні події, фатальні пристрасті. Його герої блукають темними підземеллями із загадковими коридорами («Нежинский полковник Золотаренко») або страшними неприємними вулицями («Верное лекарство»), потрапляють до божевільні («Перстень») тощо.
Багатьом прозовим творам Гребінки властива сказова манера оповіді, з якою пов’язана присутність постаті оповідача. Проте в цих оповіданнях та повістях поряд з фамільярно-комічним сказом оповідача нерідко з’являються сентиментально-ліричні відступи, що мають автобіографічний характер. Таке «співіснування» у творах Гребінки «голосу» оповідача та «голосу» автора створює ефект «двоголосся».
Письменник часто звертається до щоденникової або епістолярної форми твору («Лесничий», «Водевиль из частной жизни», «Записки студента», «Верное лекарство»). Така композиція допомагає авторові розкрити психологічні портрети героїв. Будуючи свої твори за принципом «текст у тексті», він використовує обрамлення твору для демонстрації ставлення оповідача до зображуваних подій. Іноді в такому обрамленні оповідач пояснює, звідки він знає історію, про яку йдеться в основному тексті. Таким чином автор намагається надати зображуваним подіям рис правдоподібності.
Текстуальне й контекстуальне дослідження російськомовної прози Гребінки дало можливість простежити широкий діапазон типологічних сходжень та інтертекстуальних зв’язків його творів з Біблією, українським фольклором та творами інших російських письменників О.С.Пушкіна, М.В.Гоголя, Є.А.Баратинського, А.Погорєльського, В.Т.Нарєжного, Ф.В.Булгаріна, М.М.Загоскіна, О.М.Сомова, М.Ю.Лермонтова, В.Ф.Одоєвського, Я.П.Буткова, В.І.Даля, Г.Ф.Квітки-Основ’яненка, І.І.Панаєва, М.П.Погодіна, М.О.Полєвого, В.А.Соллогуба. Зв’язки з творчістю цих авторів у прозі Гребінки простежуються як на генетичному, так і на типологічному рівнях.
Ряд мотивів та епізодів, використаних письменником, знайшли відповідність у творах інших російських літераторів. Так, оповідання Гребінки «Двойник», у якому автор розвинув мотив двійництва, стало однією з ланок, яка входить до еволюційного ланцюга повісті Ф.М.Достоєвського «Двойник». Типологічна подібність спостерігається між деякими творами Гребінки та романом І.О.Гончарова «Обыкновенная история». Герой цього роману Олександр Адуєв асоціюється з образами «далекого родича» та «провінціала в Петербурзі», які зустрічаються в оповіданні Гребінки «Дальний родственник». Мотив розходження мрій героя з дійсністю також поєднує вказаний роман І.О.Гончарова з повістю Гребінки «Записки студента». Типологічні зв’язки простежуються між романом письменника «Доктор» та деякими оповіданнями А.П.Чехова («Анна на шее», «Попрыгунья»). Твори обох авторів об’єднує тема загибелі добродушного інтелігента через легковажну і зрадливу дружину, а також тема розбещення людини, яка потрапила у великосвітське середовище. Мотиви шукача місця, чиновника, що перетворюється на автомат знайшли втілення у творах Я.П.Буткова. Подібні типологічні аналогії свідчать про достатню художню силу творчості митця, про її самостійність і універсальний характер тих проблем, до яких він звертався.
Аналіз російськомовної прози Гребінки свідчить про те, що він брав активну участь у розвитку російської літератури 18301840-х років і був типовим представником романтичного напрямку. Цю думку підтверджують сюжетно-композиційні, стильові особливості, своєрідність художньої образності його російськомовних творів. Проза Гребінки не була «периферійним» явищем, вона викликала зацікавленість у сучасників і користувалася у свій час популярністю. Інтертекстуальні та типологічні зв’язки його російськомовної художньої спадщини з літературними, фольклорними, біблійними творами розширюють рамки його прозових творів. Цитати, асоціації, ремінісценції з творів інших літераторів у його художніх текстах сприймаються як елементи гри з читачем, а також сприяють створенню системи «багатоголосся» в художній прозі письменника. Російськомовна проза Гребінки відзначалася оригінальністю та самобутністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агаева Т.И. Гоголевский миф о Петербурге в контексте русской литературы 30-40-х гг. ХІХ века: Автореф. дис. канд. филол. нНаук / Харьковский государственный педагогический институт имени Г.С.Сковороды. Харьков, 1993. 17 с.
2. Агаєва Т.І. Гоголівський міф про Петербург. Чернігів: Ред.-вид. від. упр. по пресі, 1994. 24 с.
3. Агаева Т.И. К вопросу о влиянии гоголевского мифа о Петербурге на творчество Е.Гребёнки // Література та культура Полісся. Ніжин: НДПІ, 1991. Вип. 2: Літературні регіони полісся та видатні його представники. С. 4551.
4. Альтшуллер М.Г. Эпоха Вальтера Скотта в России. Исторический роман 1830-х годов. СПб.: Академический проект, 1996. 336 с.
5. Анненков П.В. Литературные воспоминания. М.: Правда, 1989. 688 с.
6. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. 2-е видання, доповнене. Львів: Літопис, 2001. 832 с.
7. Антофійчук В.І., Нямцу А.Є. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200 с.
8. Анциферов Н.П. Душа Петербурга. Петербург: Брокгауз-Ефрон, 1922. 227 с.
9. Анциферов Н.П. Быль и миф Петербурга. Петроград: Брокгауз-Ефрон, 1924. 84 с.
10. Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства. К.: Час, 1993. 656 с.
11. Барабаш Ю.Я. Вопросы эстетики и поэтики. 3-е изд. М.: Сов. Россия, 1978. 384 с.
12. Барт Р. S/Z. / Пер. с франц. М.: РИК «Культура»: Изд-во «Ad Marginem», 1994. 303 с.
13. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика / Пер. с франц. М.: Прогресс: Универс, 1994. 616 с.
14. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики: Исследования разных лет. М.: Худож. лит., 1975. 504 с.
15. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная смеховая культура средневековья и Ренессанса. 2-е изд. М.: Худож. лит., 1990. 543с.
16. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества: [Сб. избр. тр.]. М.: Искусство, 1979. 423 с.
17. Безродный М.В., Данилевский А.А., Минц З.Г. «Петербургский текст» и русский символизм // Труды по знаковым системам ХVIII: Учёные записки Тартусского гос. ун-та: Семиотика города и городской культуры. Тарту, 1984. Вып. 664. С. 7892.
18. Белинский В.Г. Собр. соч.: В 9 т. М.: Худож. лит., 1976. Т. 1. 736 с.
19. Белинский В.Г. Собр. соч.: В 9 т. М.: Худож. лит., 1977. Т. 2. 631 с.
20. Белинский В.Г. Собр. соч.: В 9 т. М.: Худож. лит., 1978. Т. 3. 614 с.
21. Белинский В.Г. Собр. соч.: В 9 т. М.: Худож. лит., 1979. Т. 4. 654 с.
22. Белинский В.Г. Собр. соч.: В 9 т. М.: Худож. лит., 1981. Т. 7. 799 с.
23. Белинский В.Г. Собр. соч.: В 9 т. М.: Худож. лит., 1982. Т. 9. 863 с.
24. Берковский Н.Я. Э.-Т.-А. Гофман // Берковский Н. Романтизм в Германии. СПб.: Азбука-классика, 2001. С. 419488.
25. Берковский Н.Я. О русской литературе: Сб. статей. Л.: Худож. лит., 1985. 384 с.
26. Бестужев (Марлинский) А.А. Ночь на корабле: Повести и рассказы. М.: Худож. лит., 1988. 366 с.
27. Библия.
28. Білецький О.І. Зібр. праць: У 5 т. К.: Наукова думка, 1966. Т. 4. 679с.
29. Блум Х. Страх влияния. Карта перечитывания / Пер. с англ. Екатеренбург: Изд-во Уральського ун-та, 1998. 352 с.
30. Бовсунівська Т. Двійництво в українському романтизмі // Укр. мова та літ. 1997. № 36. С. 6.
31. Бовсунівська Т. Доля в українському романтизмі // Укр. мова та літ. 1997. № 40. С. 12.
32. Бородін В.С. Міжвузівська наукова конференція, присвячена Є.П.Гребінці // Радянське літературознавство. 1962. № 3. С. 154155.
33. Брайко О.В. Дискурс естетичного світобачення у прозі Є.Гребінки та проблеми символічної автобіографії // Слово і час. 2004. № 10. С. 5770.
34. Брайко О.В. Екзистенціал бажання й дискурс культури в малій прозі Є.Гребінки // Слово і час. 2004. № 9. С. 3144.
35. Брайко О.В. Роман Євгена Гребінки «Доктор» як соціальний наратив: текст та інтертекст // Слово і час. 2005. № 3. С. 5164.
36. Булгарин Ф.В. Димитрий Самозванец. М.: Кронос, 1994. 512 с.
37. Булгарин Ф.В. Сочинения. М.: Современник, 1990. 704 с.
38. Бутков Я.П. Повести и рассказы. М.: Худож. лит., 1967. 400 с.
39. Бушмин А.С. Преемственность в развитии литературы: Монография. 2-е изд., доп. Л.: Худож. лит., 1978. 224 с.
40. Вайскопф М.Я. Сюжет Гоголя. Морфология. Идеология. Контекст. 2-е изд., испр. и расшир. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2002. 686 с.
41. Вельтман А.Ф. Повести и рассказы. М.: Сов. Россия, 1983. 384 с.
42. Вервес Г.Д. В інтернаціональних літературних зв’язках: Питання контексту. 2-е вид., доп. й перероб. К.: Дніпро, 1983. 383 с.
43. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высш. шк., 1989. 406 с.
44. Виноградов В.В. Избранные труды: Поэтика русской литературы. М.: Наука, 1976. 512 с.
45. Виноградов В.В. Стиль Пушкина. М.: Наука, 1999. 704 с.
46. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
47. Гавриленко П. У вінок великому землякові: Невідомі листи Є.Гребінки // Радянське літературознавство. 1981. № 6. С. 6670.
48. Геннади Г. Справочный словарь о русских писателях и учёных, умерших в XVIII и XIX ст. и список русских книг с 1725 по 1825 / Cост. Г.Геннадии: В 3 т. Берлин, 1876. Т. 1. 351 с.
49. Гербель Н. Евгений Гребёнка (Биографический очерк) // Гребёнка Е. Полн. собр. соч.: В 10 т. СПб.: Изд-во Н.Ф.Мертца, 1902. Т. 1. С.ІХVІ.
50. Гербель Н. Евгений Гребёнка (Биографический очерк) // Гребёнка Е. Сочинения: В 5 т. СПб.: Изд-во. С.И.Литова, 1862. Т. 1. С. ІХLII.
51. Гинзбург Л. Литература в поисках реальности: Статьи. Эссе. Заметки. Л.: Сов. писатель, 1987.— 400 с.
52. Гнідан О.Д. Традиції і новаторство І.Котляревського і Є.Гребінки // Гнідан О.Д. Історія української літератури ХІХ поч. ХХ ст. Практичні заняття. К.: Вища шк., 1987. С. 1229.
53. Гоголь Н.В. Собр. соч.: В 7 т. М.: Худож. лит., 1976. Т. 1. 333 с.
54. Гоголь Н.В. Собр. соч.: В 7 т. М.: Худож. лит., 1976. Т. 2. 333 с.
55. Гоголь Н.В. Собр. соч.: В 7 т. М.: Худож. лит., 1977. Т. 3. 303 с.
56. Гоголь Н.В. Собр. соч.: В 7 т. М. Худож. лит., 1978. Т. 5. 541 с.
57. Голубенко П. Україна і Росія: У світлі культурних взаємин. К.: Дніпро, 1993. 447 с.
58. Гончаров И.А. Обыкновенная история. Роман. М.: Худож. лит., 1977. 462с.
59. Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есеї, полеміка. К.: Критика, 2003. 632 с.
60. Грабович Г. «Кохання з відьмами» // Грабович Г. Тексти і маски. К.: Критика, 2005. С. 277298.
61. Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета / Пер. з англ. С.Павличко. К.: Рад. письменник, 1991. 212 с.
62. Гребёнка Е.П. Избр. произведения / Вступ. ст. А.Дяченко. К.: Рад. письменник, 1954. 319 с.
63. Гребёнка Е.П. Полн. собр. соч.: В 10 т. СПб.: Изд. Н.Ф.Мертца, 1902. Т. IX.
64. Гребёнка Е.П. Рассказы пирятинца. СПб.: Типография конторы «Журнала общеполезных сведений», 1837. 160 с.
65. Гребёнка Е.П. Романы, повести, рассказы: В 8 т. СПб.: Типография военно-учебных заведений, 18471848.
66. Гребёнка Е.П. Сочинения: В 2 т. К.; Пб.; Х.: Изд-во. Ф.А.Йогансона, 1903. Т. 12.
67. Гребёнка Е.П. Сочинения: В 5 т. СПб.: Изд-во. С.И.Литова, 1862. Т. 15.
68. Гребёнка Е.П. Чайк